Агропромисловий комплекс україни

Відкритий міжнародний університет  розвитку людини

«Україна»

Контрольна робота

З дисципліни:

Регіональна економіка

Тема:«АГРОПРОМИСЛОВИЙ

КОМПЛЕКС УКРАЇНИ»

Виконав студент

2курсу  ЗМО-21

Баришполець О.В.

Перевірив

Доценко А.І

Київ-2012

Зміст роботи

1Вступ

2 Роль агропромислового комплексу в народному господарстві України. Структура і форми територіальної організації АПК.

3Сільське господарство, його структура.

4Територіальна структура АПК України.

5Харчова промисловість як основна переробна ланка АПК.

6Проблеми і перспективи розвитку АПК України.

7Література

1. Вступ.

Агропромисловий комплекс – це поєднання ланок господарства, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. АПК можна також визначити як сукупність взаємопов'язаних галузей національного господарства, які забезпечують населення продуктами харчування і предметами особистого споживання сільськогосподарського походження. Він охоплює сільськогосподарські, промислові та транспортні підприємства, торгівлю й громадське харчування, наукові і навчальні заклади.

2. РОЛЬ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

В НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВІ.

СТРУКТУРА І ФОРМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ  АПК

Галузевій структурі  народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих комплексів.

Одним з таких  найбільш потужних і багатогалузевих  комплексів є аграрно-промисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

В АПК зайнято  близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.

Галузі АПК  формують близько 1/3 національного  доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту.

До  складу АПК входять 3 основні сфери:

1. Сільськогосподарське  виробництво — рослинництво і  тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2. Галузі, що  створюють матеріально-технічні  засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, що  забезпечують переробку сільськогосподарської  продукції (харчова, легка).

Крім цих  основних сфер, до АПК входять виробнича  і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади  та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного  функціонування.

За виробничою ознакою до складу АПК входять  продовольчий комплекс і непродовольчий. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі під-комплекси.

Особливу  роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення  продуктами харчування. Він включає  галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зерно-продуктовий,картопле-продуктовий,цукробуряковий, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий під-комплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці мало транспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

• агропромисловий  пункт — локальна форма АПК, що об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий  центр — локальна форма АПК, яка  об'єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

• агропромисловий  кущ — локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

• агропромисловий  вузол — складне територіальне  агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення  і взаємодія локальних АПК  на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних  зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної  зони. Вони представлені інтегральними  агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосередження всіх агропромислових під-комплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картопле продуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район — територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (конопле переробне виробництво). Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися  переважно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на мало транспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, ЙОГО СТРУКТУРА

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю  матеріального виробництва України є її високо-інтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі  сільського господарства виділяють  дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормо-виробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське  виробництво розвивається на основі тих же економічних законів, які  визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. В той  же час тут відзначаються і  деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва. Великий вплив на розвиток і розміщення сільського господарства має дія природних факторів, таких як кліматичні умови, ґрунтовий покрив, водні ресурси. Саме вони впливають на розвиток і розміщення цієї галузі народного господарства.

Однією з  особливостей сільськогосподарського виробництва є те, що основним засобом  виробництва виступає земля, властивість якої — родючість. В той же час в інших галузях народного господарства земля не відіграє такої ролі, а використовується переважно як територія для розміщення того чи іншого виробництва. Основний засіб виробництва в сільському господарстві — земля — при правильному використанні має властивість постійно підвищувати родючість — природну основу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Друга особливість  сільського господарства полягає в  тому, що і рослини, і тварини виступають одночасно і як засоби, і як предмети праці. Для них характерні природні цикли виробництва.

Розвиток  сільського господарства як галузі, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість сировиною, має пріоритетне значення. Проте ця проблема зараз вирішується в надзвичайно складних економічних умовах. У розв'язанні актуальних проблем аграрного сектора АГЖ повинні відігравати більш активну роль усі форми господарювання на землі — колективні сільськогосподарські підприємства, орендні, фермерські, сімейні господарства тощо. Основним завданням розвитку сільськогосподарського виробництва є його подальша інтенсифікація, суть якої полягає у збільшенні виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Це означає підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК, переведення виробничого процесу на більш ефективні, потужні індустріальні методи виробництва.

4. ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України  виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

Поліський АПК  сформувався в межах Українського Полісся, До його складу входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні частини Київської, Чернігівської  та Сумської обл., що займають 12,3 млн. га (19% території України).

Поверхня  території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість опадів — 550—750 мм, середньорічна  температура — +6, +7°С, тривалість вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур 2250—2600 . Це найбільш зволожена територія України (особливо Західне Полісся). Низинний рельєф, значна кількість опадів і незначне випаровування сприяє заболоченості території і формуванню підзолистих ґрунтів. У зв'язку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні ґрунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнування та інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угіддя становлять близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі сільськогосподарських угідь на орні землі припадає 2/3 і на природні кормові угіддя — 1/5.

Середня густота  населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного  припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови  визначили виробничу спеціалізацію  сільського господарства — скотарство (молочно-м'ясного напряму), льонарство, картоплярство з виробництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут функціонують молоко промисловий, м'ясопромисловий, картопле-продуктовий, льоно-промисловий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зерно-продуктовий, бурякоцукровий, плодово-овочева консервна та виробництво хмеле-продукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м'яса.

Лісостеповий  АПК сформувався в межах Лісостепової природно-економічної зони України. До його складу входять значна частина Львівської і Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька обл., північна частина Кіровоградської обл., Черкаська, Полтавська, Харківська (крім південно-східної частини), а також південні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування височин із рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами річок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніпровська та відроги Середньо-руської височин, а також велика за площею Придніпровська низовина. Клімат помірно-теплий, кількість опадів від 600 мм на заході і півночі до 500—450 мм на півдні і сході. Але тут більше випаровування, ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—2^0 днів, сума активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові, чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характеризується високою господарською освоєністю території. Тут велика розораність земель — питома вага ріллі до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні знаходиться 37% орних земель України.

В Лісостепу  висока густота сільського населення  — 40— 60 чол. на 1 кв. км, на 1 працездатного  припадає 3—5 га ріллі; тут добра  забезпеченість трудовими ресурсами. Природно-кліматичні умови, наявність  значних трудових ресурсів значною  мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського господарства, яке спеціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі, овочів, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює :значну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зерно-продуктового, м'ясопромислового, молоко-промислового та плодово-овочева консервна спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 0% цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м'яса України.

Степовий  АПК сформувався в межах Степової природно-економічної зони, до складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь Кіровоградської, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, південно-східні райони Полтавської та Харківської областей та Автономна Республіка Крим. І становить 25 млн. га, або 40% території України. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температура — +7,5, +11 С. Тут спостерігаються найбільш високі температури і най триваліший вегетаційний період (210—245 днів) з сумою середньодобових температур вище +10° — від 2900° на півночі зони до 3600° на півдні. В зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор'ї. Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В Степу переважають середньо гумусні та мало гумусні чорноземи, у південних районах — каштанові ґрунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85% сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% орних земель України. Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 км². На 1 працездатного припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства, яке спеціалізується  на вирощуванні зернових, соняшнику, а також на скотарстві. Додатковими галузями є виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну базу для функціонування спеціалізованих комплексів — м'ясопромислового, молоко-промислового, зерно-продуктового, олійно-продуктового та плодово-овочево консервного .Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, молока і м'яса — близько 1/3.

6. ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ ЯК ОСНОВНА  ПЕРЕРОБНА ЛАНКА АПК

Весь обсяг  сільськогосподарської продукції  розподіляється таким чином, що 60% надходить на промислову переробку, 25% споживається у свіжому вигляді, решта — використовується в самому сільському господарстві. Із перероблюваної сільськогосподарської продукції 85% як сировина поступає на підприємства харчової, а 15% — у галузі легкої промисловості. Тобто основна галузь, що переробляє сільськогосподарську сировину і є головним інтегратором АПК — це харчова промисловість, яка виробляє близько 16,3% продукції промислового виробництва України. Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Ії сировинна база досить поширена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, — її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей,  що переробляє нетранспортабельну (або мало транспортабельную) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійно-жирова.

2. До другої  групи належать галузі, що переробляють  транспортабельну сировину і випускають мало транспортабельную продукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу  становлять галузі, що можуть  бути розміщені як в районах  зосередження сировини, так і  в районах споживання готової  продукції (м'ясна, борошномельна). До  цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути 1 територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

Харчова промисловість  має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійно-жирова, плодово-овочева консервна, кондитерська, спиртова, виноробна.

Важливою  галуззю харчової промисловості  і складовою частиною м’ясо продуктового комплексу є м'ясна, що забезпечує населення м'ясом і продуктами його переробки. Виділяють три основні напрями виробництва м'ясної промисловості — м'ясне, ковбасне і м'ясоконсервне. М'ясне виробництво представляють більше сотні потужних м'ясокомбінатів, що розміщуються як в промислово розвинутих областях України, так і в районах наявності сировинної бази. До складу молокопереробної промисловості входять маслоробна, сироварна, молочноконсервна галузі, а також виробництво продуктів з незбираного молока. Молокопереробна промисловість є складовою частиною молоко-продуктового комплексу АПК. Розміщення галузі залежить від наявності сировини і масового споживача. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. Па сировину орієнтуються маслоробні, сироварні та молочноконсервні заводи. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної промисловості. Маслоробні підприємства діють майже в усіх обласних і районних центрах. Олійно-жирова промисловість представлена олійними заводами, які виробляють кілька видів рослинної олії — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну та ін. Орієнтуючись на наявність сировини (для виробництва 1 т рослинної олії використовується 3—4 т олійного насіння), ця галузь зосереджена переважно в Степовій зоні. Плодово-овочева консервна промисловість — це складова частина повідного під комплексу АПК, що переробляє різноманітну продукцію овочівництва та плодівництва. Ряд галузей харчової промисловості, що переробляють зерно, є складовими частинами зерно-продуктового під комплексу АПК. До них належать борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, а також технічна переробка зерна на спирт, крохмаль, солод тощо. Розміщуються ці галузі як в районах споживання готової продукції (хлібопекарна, макаронна, кондитерська, борошномельно-круп'яна, крохмале-патокова, спиртова) — переважно в Степових і Лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисловість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис), використовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на сировину, її підприємства розміщуються і в Поліських районах.

7. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ  АПК

За останні  роки у сільськогосподарському виробництві  України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність  фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі  з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення  аграрної реформи в Україні повинно  бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування  ринку землі та нерухомості, запровадження  системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

фінансування  організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному  рівні, післяприватизаційна підтримка  розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток  мережі інфраструктури сервісного обслуговування, \ оптової торгівлі;

формування  ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування  соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи до охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землеробства.

Радикальне  вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного звільнення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Література

1. Борщевский  П.П., Прейгер Д. К., Иванух Р.А.  Региональная спе-циализация сельскохозяйственного  производства Украинской ССР.  — К.: Наукова думка, 1989. — 197 с.

2. Веденичев  П. Ф., Пасхавер Б. Й. Аграрний  ресурсний потенциал Украины. — К.: Наукова думка, 1988. — 311с.

3. Иванух  Р. А. Природньїе ресурси сельскохозяйственного  производства Украины. — К.: Наукова думка, 1984. — 223 с.

4. Крючков  В. Г. Использование земель  й продовольственнне ре-сурсьі. —  М.: Мьісль, 1987. — 231 с.

5. Лебединский  Ю. П., Ганечко Л. А. Продовольственньїй  комплекс Украины . — К.: Наукова думка, 1986. — 253 с.

6. Маракулин  П. П. Региональньїе особенности  размещения сельскохозяйственного производства. — К.: Наукова думка, 1986. — 212 с.

7. МаслякП.  О., Олійник Я. Б., Степаненко А.  В. Слонник-довідник з економіки  і соціальної географії світу.  — К.: Лібра, 1996. — 328 с.

8. Основи  економічної теорії / За ред. С.  В. Мочерпого. — К.: Видав. Центр «Академія», 1998. —464 с.

9. Пістун  М. Д., Гуцал В. О., Лровотар II. І. Географія агропромислових комплексів. —К.: Либідь. — 1997. — 198 с.

Ю.Ракитников А. Н. География сельского хозяйства. — М.: Мьісль, 1970. —342с.

П.Состояние  й охрана земельних ресурсов. —  К.: Наукова думка, 1985. —136с.

12. Территориальная  организация агропромьішленньгх  комплексов. — К.: Наукова думка, 1985. — 304 с.

ІЗ.Шипович  Е. Й. География производительньїх  сил Украинской ССР. — К.: Вища школа, 1988. — 127 с.