Аналіз банківської діяльності

 

Міністерсво освіти і  науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Інститут післядипломної освіти

 

Фінансово-економічний 

                                                                  факультет

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни: «Аналіз банківської діяльності»

 

 

 

                                                                                        Слухача групи 

                                                           

                                                                         Науковий керівник

                   

 

 

 

 

                                             Львів 2013

                                          

План:

1. Аналіз кредитного ризику банку…………………………............3
2. Аналіз нетрадиційних банківських послуг……………...............7
3. Аналіз ліквідності банку………………………………………….8

Список використаної літератури…………………………………..14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Аналіз кредитного  ризику банку

В умовах зростання обсягів неповернення кредитів позичальниками особливої  актуальності набуває питання оцінювання та управління банківськими кредитними ризиками. При цьому банки, використовуючи світові передові технології та керуючись законодавчими і нормативно-правовими актами, впроваджують сучасні методики оцінювання та управління кредитними ризиками, розробляють методики оцінювання кредитних ризиків, які є найбільш прийнятними у їх діяльності і дають змогу максимально якісно оцінити ризик проведення кредитної операції. Банківські установи можуть використовувати декілька методів, комбінуючи їх чи використовуючи різні методи для різних видів ризику. При цьому здійснюється аналіз як кількісної, так і якісної інформації про позичальника та ризику кредитної операції.

Аналіз та оцінювання величини ризиків  у банку має здійснюватися  або підтверджуватися незалежною службою - підрозділом з ризик-менеджменту банківської установи, який має ресурси, повноваження та досвід, достатній для оцінювання ризиків, тестування ефективності заходів з управління ними та надання рекомендацій щодо здійснення відповідних коригуючих дій.

Основними критеріями оцінювання кредитного ризику є його якісний та кількісний аналізи. Якісний аналіз кредитного ризику (Ідентифікація ризику) полягає  у виявленні причин та сфер його виникнення. При цьому слід давати чітку класифікацію та характеристику кожного з кредитних ризиків, а також приймати рішення щодо наслідків дії їхніх конкретних проявів. Кількісний аналіз полягає у визначенні рівня кредитних ризиків банку. Серед підходів до визначення кредитних ризиків можна виділити визначення як абсолютними (сума збитків від наданого та неповерненого кредиту), так і відносними величинами (відношення суми збитків за неповерненими кредитами до загального обсягу кредитного портфеля, до валюти балансу тощо).

Найбільш поширеними методами кількісного аналізу кредитного ризику є:

- статистичний метод, який використовується  для обчислення очікуваної тривалості  кожної роботи і проекту в  цілому та полягає у тому, що  для розрахунку ймовірностей  виникнення збитків аналізуються  всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення банком розглянутих операцій;

- метод аналізу доцільності  витрат, який грунтується на тому, що у процесі банківської діяльності  витрати за кожним конкретним  напрямом та окремим елементом  мають неоднаковий ступінь ризику. Даний метод орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику;

- метод експертних оцінок, який  має суб'єктивний характер і  полягає в оцінюванні експертами  ризику, поданні ними оцінок минулої  ситуації та перспектив розвитку  в майбутньому. Цей метод, як  правило, застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні рівня ризику напряму діяльності банку, який не має аналогів. При використанні цього методу банк може виділяти певну групу ризиків та розглядати їхній вплив на діяльність банківської установи, надавати бальні оцінки ймовірності виникнення того чи іншого виду ризику та ступеня впливу кожного з них на банківську діяльність, а також наслідків досліджуваних ризиків;

- аналітичний метод, який полягає  в проведенні аналізів (визначення  точки беззбитковості, аналіз чутливості проекту тощо), результати яких дають змогу визначити ключові показники, що найбільше впливають на оцінку кредитної операції. Даний метод може застосовуватися зіставленням графічного матеріалу (діаграм, ліній тренду тощо).

- метод аналогії, який полягає  у тому, що при аналізі ступеня  ризику визначеного напряму діяльності  доцільно використовувати інформацію  про розвиток аналогічних напрямів  у минулому. Отримані дані з  різних джерел обробляються з  метою виявлення залежностей між плановими результатами діяльності та потенційними ризиками.

Розрахунок рівня кредитного ризику в абсолютному вираженні як на рівні окремої кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля може здійснюватися за формулами:

а) кредитний ризик щодо окремої кредитної угоди полягає у визначенні ймовірності виникнення несприятливих подій за цією угодою:

де IV - величина ризику; р(с) - ймовірність  виникнення збитків за кредитною угодою; 5-сума кредиту;

б) кредитний ризик на рівні кредитного портфеля розраховується з використанням  таких показників:

o можлива сподівана величина  збитків за кредитним портфелем:

де Бр - можлива величина збитків за кредитним портфелем; 5, - сума і-ої кредитної угоди;

р{с) - ймовірність виникнення збитків щодо і-ої кредитної угоди; o середньозважений портфельний кредитний  ризик (І):

o дисперсія (варіація) як  міра кредитних ризиків щодо  угод, які становлять кредитний  портфель банку (У(р)):

o середньоквадратичне (стандартне) відхилення кредитних ризиків  щодо угод, які становлять кредитний  портфель банку (у(р))

Вважається, що варіація та стандартне відхилення характеризують міру розсіювання кредитних ризиків окремих кредитів відносно середньозваженого кредитного портфельного ризику, а тому ці показники є базою для відображення диверсифікованості кредитного портфеля стосовно ризику. Чим більші значення цих показників, тим більш диверсифікованим, з точки зору ризику, є кредитний портфель банку.

Банк мас забезпечити систематичне здійснення аналізу ризиків, спрямованого на їх виявлення та оцінювання їх величини. Метою аналізу має бути розуміння сутності кредитних ризиків, на які наражається банк, та визначення, чи узгоджуються вони з його завданнями, стратегією та кредитною політикою. Тому такий аналіз має здійснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рівні окремих підрозділів, які беруть участь у процесі кредитування, та включати виявлення, визначення та оцінювання всіх видів ризиків, у тому числі зв'язок і взаємний вплив різних категорій ризиків банку.

Аналіз ризиків - це безперервний процес, який повинен враховувати:

- зміни внутрішніх та зовнішніх  умов діяльності банку;

- нові банківські продукти, послуги,  процеси;

- плани на майбутнє.

Таким чином, аналіз кредитних ризиків  має охоплювати всі продукти, послуги  та процеси банку, пов'язані з  кредитуванням, і передбачати як якісне оцінювання відповідних ризиків, так і оцінювання їх кількісних параметрів (у разі можливості). Керівництво банку має знати результати аналізу ризиків кредитної діяльності та враховувати їх у своїй роботі.

У результаті аналізу кредитних ризиків можна отримати висновок, що ризики банку не відповідають або перестали відповідати обраним параметрам кредитної діяльності, або, що обрані параметри ризиків не відповідають або перестали відповідати завданням та стратегії розвитку банку. Може також виявитися, що організаційна структура і механізми контролю банку не узгоджуються зі змінами в параметрах ризиків. Тому управління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, обраної стратегії, розробленої організаційної структури та механізмів контролю.

Аналіз ризиків може виявити  ризики, які не були виявлені раніше або які не можна мінімізувати за допомогою відповідних процедур та заходів контролю. У такому разі банк має прийняти рішенні щодо прийнятності таких ризиків та доцільності  подальшого здійснення того виду діяльності, на якому ці ризики грунтуються. Для забезпечення належного виявлення, розуміння та управління ризиками у їхній взаємодії вони не повинні розглядатися окремо один від одного. Аналіз, потрібний для виявлення та узагальнення ризиків, має проводитися на рівні, що дає змогу охопити банк у цілому як на індивідуальній, так і на консолідованій основі.

Банк має забезпечити уникнення  конфлікту інтересів. Аналіз ризиків  має здійснюватися, а його результати повідомлятися зацікавленим сторонам без будь-якого впливу з боку керівників банку, відповідальних за той чи інший вид діяльності.

Оцінювання та визначення кредитного ризику здійснюється банком з врахуванням  різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників діяльності позичальника. При  виявленні кредитного ризику банківської установи слід враховувати такі чинники:

- репутація позичальника, яка полягає  у бажанні клієнта погашати  кредитну заборгованість перед  банком. Для цього банківська  установа повинна налагоджувати  постійні ділові контакти  з позичальником, відвідувати його на місці, спілкуватися з клієнтом для окреслення його психологічного портрету і виявлення його порядності та чесності щодо виконання взятих на себе зобов'язань за кредитною угодою;

- можливість позичальника розраховуватися за кредитними зобов'язаннями, яка полягає у здатності отримувати грошові кошти у процесі діяльності підприємства чи реалізації кредитного проекту, вмінні ефективно управляти грошовими потоками для забезпечення своєчасного і повного повернення основної суми боргу за кредитом та процентів за користування ним;

наявність власного капіталу підприємства-позичальника, який може бути вкладений у реалізацію даного кредитного проекту;

- умови господарської діяльності  клієнта, які полягають у поінформованості  банківського працівника щодо стану розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник, регіональної і національної економіки, періодичності огляду та прогнозування можливих змін у макроекономічній ситуації та зовнішньому навколишньому середовищі;

- забезпечення позичальника, яке полягає у правильному оцінюванні його вартості, ліквідності та можливості тривалого зберігання, стабільності цін на заставлене майно та визначенні співвідношення між вартістю застави та сумою наданого кредиту.

Отож, важливим етапом управління ризиками в банку при здійсненні кредитної діяльності є аналіз та визначення рівня ризику. Правильно і якісно здійснене оцінювання ризику в банківській установі сприятиме запобіганню виникнення ситуацій, які можуть призвести до фінансових утрат банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Аналіз нетрадиційних  банківських послуг.

 

До нетрадиційних банківських послуг відносятьтрастові і депозитарні послуги, послуги з продажу банківських металів, оренда індивідуальних банківських сейфів, дистанційне обслуговуванняклієнтів тощо.

Мета і завдання аналізу  нетрадиційних банківських послуг — навчитися аналізувати окремі нетрадиційні банківські послуги, які  надаються комерційними банками, та визначати їх ефективність з використанням  балансових даних для аналізу  питомої ваги конкретних операцій у загальних обсягах операцій банку; визначати відношення обсягів надання нетрадиційних послуг за різними видами у загальному обсязі операцій банку.

Інформаційними джерелами  є дані субрахунків щоденного  бухгалтерського балансу та виписки за аналітичними рахунками.

Нетрадиційні банківські послуги відіграють як безпосередню роль у збільшенні отриманих прибутків, так і опосередковану.

Важлива роль деяких видів  нетрадиційних банківських послуг — таких як трастові операції, операції з банківськими металами — проявляється в прямому збільшенні обсягів залучених коштів та в проведенні за рахунок них активних операцій, що забезпечують одержання додаткових прибутків банку.

Інші послуги — оренда індивідуальних банківських сейфів, дистанційне обслуговування клієнтів, депозитарні послуги — виконують опосередковану роль, впливаючи на обсяги залучення нових клієнтів, які, у свою чергу, користуються іншими традиційними та нетрадиційними послугами банку.

Перш ніж аналізувати  кожний із видів нетрадиційних банківських операцій визначають їх частку у загальному обсязі основних банківських операцій. Для цього використовується метод порівняння обсягів надання нетрадиційних банківських послуг і одержаних від них доходів з обсягами виконання основних банківських операцій (кредитні операції, операції з цінними паперами, фінансовий лізинг, міжбанківські кредити тощо) та одержаних від них доходів. При цьому аналізується динаміка цих показників у часовому інтервалі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Аналіз ліквідності  банку.

 

Поняття ліквідності. Ліквідність банку — це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх чинників належать: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов’язань банку; структура та стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутація банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю). До комплексу зовнішніх належать чинники загальноекономічного характеру: грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження в країні; загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів.

Ліквідність банку тісно  пов’язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву) на певний момент часу. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку.

Проте ліквідність балансу  є лише необхідною, але не достатньою умовою для висновків про те, що банк ліквідний. Насправді може виникнути ситуація, коли банк повністю чи частково неліквідний (тобто не має можливості постійно підтримувати свою ліквідність), і разом з тим його баланс достатньо ліквідний. Виникнення такої ситуації пов’язане із невідповідністю між строками розміщення активів та строками виконання зобов’язань банку.

У банку потреба в ліквідних  коштах може виникнути як під час  здійснення пасивних операцій, так  і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ТА НАПРЯМИ  ВИКОРИСТАННЯ ЛІКВІДНИХ КОШТІВ

Операції	Попит	Пропонування
Активні операції	Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити Вихід на ринок цінних паперів	Настання строків погашення наданих банком кредитів Продаж активів банку Доходи від надання недепозитних банківських послуг
Пасивні операції	Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком Настання термінів платежів до бюджету Виплата дивідендів акціонерам Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків	Залучення депозитів від клієнтів Запозичення коштів на грошовому ринку Випуск депозитних сертифікатів Проведення операцій РЕПО

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов’язання, проводити активні операції та забезпечити  поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості.

Сутність проблеми банківської  ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко  дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і — що найнебезпечніше для банку — до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність — прибутковість», адже найліквідніші активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом  і пропонуванням ліквідних коштів називаютьризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність (рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Наслідки реалізації ризику незбалансованої ліквідності

Значення ліквідності  в діяльності банку. Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку, а моніторинг ліквідності та вживання відповідних заходів щодо підтримання достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання кожного банку.

Практика управління ліквідністю  свідчить, що недостатній її рівень часто стає першою ознакою наявності  в банку серйозних фінансових труднощів. За таких умов, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, веде до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення процентних ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Такі дії банку зводять нанівець доходи, потребують додаткових витрат та зумовлюють швидке наростання фінансових проблем. Фінансові проблеми такого роду мають характер висхідної спіралі в частині їх виникнення та низхідної спіралі в розрізі доступу до джерел фінансування з метою підвищення ліквідності. Отже, підтримання достатнього рівня ліквідності слід визнати пріоритетним завданням у діяльності кожного банку.

Винятково важлива роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтриманні рівноваги банківської системи в цілому зумовлює доцільність централізованого регулювання ліквідності через установлення органами банківського нагляду обов’язкових нормативів ліквідності. Показники ліквідності встановлюються з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні і обов’язкові для виконання. Дотримання нормативів ліквідності є необхідною умовою нормальної діяльності банку, проте не повинно трактуватися як безспірне свідчення ефективного управління ліквідністю. Установлення мінімальних вимог не може вирішити широкого кола питань, пов’язаних з банківською ліквідністю. З метою оцінки ефективності процесу управління банківською ліквідністю застосовуються дві основні характеристики: швидкість перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартість підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи — непрацюючі та низькодохідні.

Мета та завдання аналізу ліквідності банку. Метою аналізу банківської ліквідності є оцінювання та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Банк постійно вирішує завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності  банку:

• визначення фактичної ліквідності;
• оцінювання відповідності фактичних значень нормативів ліквідності вимогам, які встановлено НБУ;
• виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників ліквідності від нормативних вимог;
• аналіз стабільності ресурсної бази банку;
• прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;
• порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел поповнення ліквідних коштів;
• аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;
• інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій (як правило, оптимістичний, найбільш імовірний та песимістичний).

З метою вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість» потреби  банку в ліквідних коштах мають  постійно аналізуватися для уникнення  як надлишків, так і дефіциту, а інструментарій аналізу ліквідності банку досить різноманітний (рис. 2.2).

На практиці існує три  основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних  підходів до управління активами і  пасивами банку:

• трансформації активів (управління ліквідністю через активи);
• запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);
• збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Сутність стратегії трансформації  активів полягає в нагромадженні  високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки. Вона оцінюється як менш ризикована порівняно з іншими, проте й досить дорога з погляду вартості, адже підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

Рис. 2.2. Методи та прийоми аналізу ліквідності банку

Напрями аналізу за використання стратегії трансформації активів:

• визначення оптимального для банку співвідношення високоліквідних та загальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази;
• порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів банку (якщо такий вибір існує).

За стратегії запозичення  потреби банку в ліквідних  коштах задовольняються переважно  за рахунок купівлі грошей на ринку, що дає змогу уникнути нагромадження  високоліквідних активів, які приносять  низькі доходи. При цьому запозичення здійснюються лише після виникнення попиту на грошові кошти. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів впливають: доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські кредити, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позички в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком.

Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується підвищеним ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою від вартості застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а отже, плата за позику у вигляді процентів відчутно зростає.

Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є високий ступінь розвитку фінансових ринків, що дає змогу в будь-який час і в будь-яких обсягах позичати ліквідні кошти. У цілому ця стратегія оцінюється як досить ризикована. Найчастіше такий підхід використовують великі міжнародні банки, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб.

Завдання аналітичної  підтримки стратегії запозичення  ліквідності:

• прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних та вихідних грошових потоків;
• прогнозування стану фінансових ринків та прогнозний аналіз вартості підтримки ліквідної позиції;
• інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів за такими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання;
• вибір оптимального варіанта підтримання ліквідної позиції та обґрунтування управлінських рішень.

У разі застосування стратегії  збалансованого управління ліквідністю  частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта — за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Основною перевагою такого підходу є гнучкість, що дає змогу банку вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах. Слід відзначити, що через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір саме на цьому компромісному варіанті.

Аналітична підтримка  цієї стратегії управління ліквідністю  є найскладнішою і включає  цілий комплекс завдань:

• аналіз стабільності ресурсної бази банку з урахуванням диференціації джерел фінансування;
• визначення за результатами аналізу оптимального для банку ступеня відповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів;
• аналітичне обґрунтування оптимального співвідношення між накопиченням високоліквідних активів та можливостями їх запозичення на ринках;
• прогнозний аналіз потреби у ліквідних коштах та прогнозування стану грошових ринків як з погляду динаміки відсоткових ставок, так і з погляду доступності джерел поповнення ліквідності;
• інваріантний аналіз напрямів підтримання ліквідної позиції банку;
• аналітичне обґрунтування доцільності укладення попередніх угод про відкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами з метою зниження ризику незбалансованої ліквідності.