Аналіз депозитних операцій

Питання №1 «Природа (сутність) депозитних операцій в банку. Класифікація складових депозитного портфелю банку»

Більша частина ресурсів комерційних банків формується за рахунок  залучених та запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку  – кошти які банк за рахунок вкладів і депозитів. Запозичені кошти – це кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або одержання міжбанківського кредиту. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій.

Депозитні операції [1,ст..111]– це операції із залучення вартостей в різних формах (переважно в грошовій) на депозитні рахунки. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок на якому зберігаються його грошові кошти. При чому останні складають питому вагу в загальній кількості відкритих в банку рахунках.

Метою проведення депозитних операцій є:

• залучення коштів для подальшого розміщення в активні операції;
• залучення коштів для поповнення ліквідності з метою розрахунків за зобов’язаннями.

Депозит (вклад) (від лат. Depositum – переданий на збереження ) – кошти, внесені в комерційний банк клієнтами – фізичними чи юридичними особами, які зберігаються на їх рахунках і використовуються відповідно до режиму рахунку і банківського законодавства.

Особливість депозиту полягає в його двоїстій природі [2,ст..200]. Для вкладника депозит є потенційними грошима, які він може пустити в обіг. Але водночас «банківські гроші» приносять дохід у вигляді процентів. Тобто, з одного боку, це грошові ресурси, а з іншого – це капітал, що приносить прибуток. Перевага депозиту перед готівкою полягає у тому, що депозит приносить дохід, а недолік – в тому, що депозит приносить дохід нижчий порівняно з тим, який приносить звичайний капітал. Цей нижчий дохід – сутність природи банку: платити за депозити дешевше , розміщувати дорожче.

Власник депозиту є депонентом.

Суб’єктами  депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, та кредитори – власники коштів.

Об’єктом  депозитних операцій є кошти, передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Принципи організації  депозитних операцій:

• депозитні операції здійснюються таким чином, щоб сприяти отриманню банківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;
• у процесі організації забезпечується різноманітність суб’єктів депозитних операцій та поєднання різних форм депозитів;
• у процесі здійснення банківських операцій забезпечується взаємозв’язок і взаємоузгодження між депозитними і кредитними операціями за термінами і сумами;
• особлива увага приділяється строковим депозитам, які сприяють підтримці ліквідності балансу банку;
• у процесі організації депозитних операцій з метою забезпечення ліквідності діяльності банку щодо залучених коштів юридичних та фізичних осіб формуються обов’язкові резерви згідно з чинним законодавством;
• прагнення розширення банківських послуг, підвищення якості і культури обслуговування клієнтів, що має сприяти залученню депозитів.

Класифікація  депозитів:

1. За категорією депонентів:

- депозити суб’єктів  господарської діяльності;

- депозити фізичних осіб;

- депозити банків.

2. За способом оформлення:

- іменні депозити;

- депозити на пред’явника;

3. За строками використання:

- депозити до запитання;

- депозити на визначений термін (строкові);

- ощадні вклади.

Депозит до запитання – це кошти що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. За першою вимогою клієнта кошти з рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позикових та інвестиційних операцій, тому власникам таких рахунків сплачується низький відсоток або не сплачується зовсім. В умовах відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучати клієнтів стимулювати приріст поточних внесків шляхом надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків з застосуванням кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Строкові  депозити – це кошти, які розміщені у банку на певний строк (визначений в депозитній угоді) і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, Банки користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати обсяги кредитних ресурсів. За строковими вкладами сплачується високий депозитний відсоток.

Строковими депозитами є також кошти, що отримані від  інших банків як депозит на конкретний строк.

Однією з форм строкових  вкладів є сертифікати.

Ощадний (депозитний) сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та відсотка за ним. Сертифікат є цінним папером. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні – фізичним. У світовій банківській практиці депозитні сертифікати набули великого поширення. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належного відсотка. Вони мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки ринку Цінних паперів (фондовій біржі) сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час, коли дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.

Комерційні банки зобов'язані  оприлюднити умови випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у друкованих засобах масової інформації чи у загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов'яаний пред'явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У нашій країні на обслуговуванні ощадних вкладів населення спеціалізується Ощадний банк.

Клієнт повинен дбайливо зберігати ощадну книжку і у разі її втрати негайно заявити про  це в установу банку. У такому випадку  вкладникові змінюється номер рахунка  і видається нова книжка. Друга ощадна книжка за тим самим вкладом не видається. Всі записи в ощадній книжці здійснюються посадовими особами безпосередньо в установі банку і тільки в присутності вкладника або його законного представника чи спадкоємця. Вкладникові дозволяється перевіряти в установі Ощадбанку відповідність записів за вкладами в ощадній книжці і в карточці особового рахунка.

Конкуренція на ринку  позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи  залучення депозитів. Значне поширення  в банківській практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язків характер, а його величина і термін встановлюються банком самостійно. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту – банк може припинити його обслуговування. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. Але для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги.

Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням  клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку.  У цьому  випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання  надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Вигода клієнта – він може безперешкодно одержати кредит в банку, при чому чим менший буде розрив між сумою депозиту і кредиту, тим менший буде встановлений відсоток за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

У Звіті про залишки  за депозитами комерційні банки України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок — депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок — депозити небанківських фінансових підприємств, депозити нефінансових державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

За формою визначення власника депозиту виділять іменні депозити і депозити на пред’явника. Так, наприклад, ощадні депозитні сертифікати на пред’явника емітуються без зазначення власника, а вимогу за ними уступають, просто вручаючи сертифікат без пред’явлення будь-якого документа. Ощадні сертифікати на пред’явника – визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній і іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам.

Що стосується безпосереднього  механізму залучення коштів клієнтів, то умовно можна виділити такі етапи [1,ст.114], кожен з яких має певні складові (табл.. 1.1).

Залучення депозитів  фізичних осіб банк оформляє шляхом:

• відкриття депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу;
• видачі ощадного сертифіката.

Залучення депозитів  юридичних осіб оформляється шляхом:

• відкриття депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу;
• видачі депозитного сертифіката.

Банки самостійно розробляють  форму депозитної угоди, яка укладається  в письмовій формі. Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного внеску і процента за його використання.

Таблиця 1.1 Етапи проведення депозитної операції

Депозитна угода укладається  між банком та юридичною (фізичною) особою у двох примірниках, один з  яких зберігається в банку, а інший  – у клієнта. В угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту та відсотків по ньому після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо.

Підписана депозитна угода передається в бухгалтерію банку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей визначається угодою.

Питання №2 Аналіз депозитної бази комерційного банку

В загальній сукупності ресурсів комерційного банку, питому вагу займають зобов’язання банку. В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

У банківській практиці залучені кошти називають депозитними  зобов’язаннями.

Метою аналізу  зобов’язань банку [3,ст.61]є оцінка та визначення оптимізації їх структури за двома критеріями:

• зниження середньої вартості ресурсів банку;
• підвищення стабільності ресурсної бази та надійності банку в цілому.

Досягнення цієї мети конкретизується у таких завданнях:

• оцінювання ділової активності банку щодо залучення зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності;
• дослідження динаміки та структури зобов’язань банку;
• визначення середньої вартості ресурсів банку та окремих їх складових;
• аналітичне оцінювання ступеня використання залучених та запозичених коштів.

Для аналізу зобов’язань  банку використовують такі джерела інформації:

1. баланс комерційного банку;
2. звіт про прибутки та збитки;
3. оборотно-сальдовий баланс;
4. дані за оборотами про суми та відсоткові ставки за кредитами і депозитами;
5. звіт про залишки за депозитами.

Депозитна політика банку [4, ст..56]- це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку  не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому, банку як суб'єкта економіки, клієнта і персоналу банку. Цілком зрозуміло, що їх інтереси далеко не завжди збігаються, тому оптимальна політика має на меті перш за все узгодити їх.

Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:

•  зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

• диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

• сегментування  депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

• диференційований підхід до різних груп клієнтів;

• конкурентоздатність  банківських депозитних продуктів тощо.

Специфічні  критерії оптимізації депозитної політики визначаються кожним банком індивідуально (залежно від розміру банку, кваліфікації його персоналу, собівартості операцій і послуг, що ним виконуються).

У роботі банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог:

- по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників;

- по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку. Розмір депозитного процента банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики.

Визначальними чинниками при встановленні плати  за депозитами є  [5,ст..88] є розмір вкладу та термін, на який вносяться кошти. Чим більші сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка процента. При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх коштів банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Розглянемо на прикладі строкового вкладу:

1. схема нарахування простих процентів – базою нарахування відповідної процентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама  основна сума.

Наприклад: при  залученні на тримісячний депозит  у сумі 10 тис. грн. під ставку 45% річних із щомісячним нарахуванням простих процентів доход вкладника за кожний місяць становитиме 10 000 · 45% · (30 ⁄360) = 375 грн. загальний розмір вкладу на кінець встановленого періоду _d становитиме

        Де, R – основна сума вкладу;

               r – річна процентна ставка за вкладом;

               i – період нарахування у днях;

              360 – кількість днів у році;

               n – кількість періодів нарахування.

2. схема нарахування складних процентів – доход за кожний період обчислюється не з первісної суми вкладу , а із загальної суми, яка включає основну суму і проценти, що були нараховані за всі попередні періоди.

Наприклад: при залученні на тримісячний депозит у сумі 10 тис. грн. під ставку 45% річних  із щомісячним нарахуванням складних процентів загальний розмір вкладу на кінець встановленого періоду становитиме

Отже, використання складних процентів однозначно є вигіднішим для вкладників банку, оскільки забезпечує їм більший дохід.

На сьогодні  найбільша  процентна ставка за депозитами в  Промінвестбанку становить 14% річних у грн., а найменша 7% річних [6], тоді як наприклад в Приватбанку найбільша процентна ставка 16%.

Високий процент  за строковими депозитами юридичних осіб і вкладами фізичних осіб свідчить, насамперед, про те, що банк володіє нестабільною ресурсною базою, недостатньою для ефективних кредитних вкладень. Такий банк намагається розширити і стабілізувати свої ресурси шляхом залучення депозитів, пропонуючи вкладникам підвищену процентну ставку. Але залучення ресурсів за такою процентною ставкою вимагає здійснення вкладень під вищий процент, тобто вкладення, як правило, більш ризиковані, і вкладники замість доходу можуть втратити і сам депозит у разі банкрутства банку.

Отже чим  вища процентна ставка за депозитами, тим більший ризик бере на себе вкладник.

Рівень доходів  за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Нижчі проценти банки сплачують за рахунками до запитання. Відсутність або незначні доходи стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них, тому деякі банки намагаються стимулювати клієнтів виплатою премій або безплатним обслуговуванням цих рахунків. При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на якій розміщені кошти. Що триваліший термін, то вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки).

Я хочу провести аналіз депозитної бази Промінвестбанку, опираючись на дані фінансової звітності даного банку .

В ході аналітичної роботи необхідно оцінити структуру залучених депозитних коштів банку за депонентами (видами вкладників), проаналізувати структуру зобов’язань банку загалом, охарактеризувати зміну сум зобов’язань банку в динаміці і зробити висновки щодо доцільності депозитної політики банку на основі табл..2.1 «Аналіз структури депозитної бази банку», табл.2.2 «Аналіз динаміки і структури зобов’язань за депонентами» [7 ] і табл.2.3«Аналіз депозитної бази в динаміці».

Таблиця 2.1 «Аналіз структури депозитної бази банку»

В цій таблиці  я розглянула зміни не всіх зобов’язань, а лише строкових і депозитів до запитання. Наведені дані свідчать про погіршення структури зобов’язань банку, що частково пов’язано з поганим рівнем залучення строкових депозитів, які є найстабільнішим джерелом формування ресурсної бази.

Зниження  частки стабільної частини ресурсів (строкових депозитів) на 10,1 п.п. негативно вплинули на депозитну базу банку, хоча їх загальна частка в структурі зобов’язань як в 2009р (61,7%) так і в 2010р (51,6%) становлять більше 50%, що характеризується як позитивна тенденція діяльності банку. Натомість спостерігається покращення на  4 п.п., такого показника як частка коштів до запитання у валюті балансу. Слід зауважити, що для банку є позитивним, коли співвідношення цього показника більше 25%. Отож його збільшення свідчить про поліпшення структури залучення коштів до запитання, хоча це для банку є і не найстабільніший ресурс.

Таблиця 2.2  Аналіз динаміки і структури зобов’язань за депонентами    [ 7 ]