Аналіз структури оборотних фондів підприємства

Київський Гуманітарний Інститут

Контрольна  робота

З курсу: Економічний Аналіз

Варіант № 1 
 
 

Виконав студент III курсу

Спец. «маркетинг»

Заочної форми навчання

Моїсєєв Дмитро Олександрович

№ з/к 18251

Перевірив:

Доц. Карпінський І.Ф. 
 
 

2010

Теоретичне питання  №11.

Аналіз  структури оборотних  фондів підприємства.

    Оборотні  фонди (у нашій практиці - обігові  кошти) відносяться до мобільних  активів підприємства, які є грошовими  коштами або можуть бути перетворені  в них протягом виробничого процесу. За економічним змістом (сфер обороту) мобільні фонди поділяються на оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

    До  оборотних виробничих фондів відносяться  предмети праці, які цілком споживаються протягом одного виробничого циклу  і повністю переносять свою вартість на собівартість готової продукції. Це виробничі запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів, паливо, енергія, тара, запасні частини, незавершене виробництво  і витрати майбутніх періодів.

      Залежно від ролі, яку відіграють  виробничі запаси, у процесі виробництва  вони поділяються на такі групи:  сировина та основні матеріали,  допоміжні матеріали, покупні  напівфабрикати, відходи (поворотні), паливо, тара і тарні матеріали,  запасні частини, малоцінні і  швидкозношувані предмети.

    Сировина  та основні матеріали - це предмети праці, з яких виготовляють продукт (вони складають матеріальну основу продукту). При цьому сировиною  називають продукцію сільського господарства і добувної промисловості (зерно, бавовна, молоко і т. п.), а  матеріалами - продукти обробної промисловості (цукор, тканини і т. п.).

    Допоміжними називають матеріали, які використовують для впливу на сировину та матеріали  для додання продукту певних споживчих  властивостей або для догляду  за знаряддями праці та полегшення процесу виробництва (цибуля, перець та інші спеції в ковбасному виробництві, мастильні матеріали і т. п.).

    Всі ці положення дозволяють більш глибоко  вивчити склад і структуру  оборотних засобів (фондів) і визначити  шляхи їх оптимізації.

    Грошові кошти, призначені для утворення  запасів готової продукції, а  також чеки і векселі до отримання, заборгованість акціонерів, різна дебіторська  заборгованість, кошти на розрахункових  рахунках у банках та касах (тимчасово  вільні грошові кошти) є фонди  обігу.

    Основними факторами, що визначають величину оборотних  коштів, зайнятих у виробництві (оборотні виробничі фонди), є тривалість виробничого  циклу виготовлення продукції, рівень організації праці та розвитку техніки  і досконалість технології. У свою чергу сума засобів обігу залежить в основному від умов реалізації продукції, рівня організації системи  постачання і збуту продукції.

   Сукупність  грошових коштів, авансованих в мобільні (які перебувають у постійному русі) фонди, утворює оборотні кошти  підприємства.

    З наведених положень можна зробити  висновок, що оборотні кошти використовуються для:

• придбання  сировини, комплектуючих виробів  і всіх інших компонентів, необхідних для організації виробництва;

• оплати ресурсів, які споживаються в процесі  виробництва у вигляді електроенергії, палива і т. п.;

• виплати  заробітної плати на момент створення  підприємства;

• оплати обов'язкових податків і платежів.

    Оборотні  кошти в грошовій формі накопичуються  на розрахунковому рахунку підприємства у вигляді грошової готівки. Ці суми повинні бути достатніми для оперативного використання на зазначені цілі. У  цьому й полягає завдання з  ефективного управління фінансами  господарюючих суб'єктів. На практиці необхідно балансувати і не можна  допускати брак обігових коштів та їх надлишків.

    При характеристиці оборотного капіталу і  оборотних коштів є різниця в  їх тлумаченні. Оборотний капітал (сировина, матеріали, робоча сила) - це вартість, яка повністю включається в ціну виробництва товару.

    Оборотні  засоби - це сума, необхідна і достатня для нормальної організації виробництва. Їх величина для оперативного використання з метою забезпечення нормальних виробничих умов розраховується на основі визначеної методики (обґрунтування  нормативу оборотних коштів підприємства).

    Оборотні  засоби підрозділяються за методом  планування на нормовані і ненормовані  і за джерелами формування - на власні і позикові.

    Власні  оборотні кошти постійно знаходяться  в розпорядженні підприємства і  формуються за рахунок власних ресурсів (прибуток і ін..) або прирівняних  до них стійких пасивів у вигляді  коштів, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільних і т. п.

    Позикові  кошти представлені кредитами банків, кредиторською заборгованістю та іншими пасивами.

    За  ролі в утворенні прибутку оборотні кошти є ключовим елементом активів  виробництва прибутку. До них відносяться  засоби виробництва, вкладені в: виробничі  запаси; малоцінні та швидкозношувані  предмети виробничого процесу; незавершене  виробництво; готову, але нереалізовану  продукцію, а також аванси, видані постачальникам (передоплата).

    Активи  виробництва прибули є кошти, направлені в матеріальне та фінансове  забезпечення виробничого процесу, підсумком якого є прибуток підприємства.

    Ключове значення активів виробництва прибутку полягає в тому, що це - та частина  оборотних коштів (фондів), яка «робить  гроші».

    Перша частина оборотних фондів поза активів  виробництва прибули являє собою  кошти, які відвернуто, «лежать», «подорожують» і т. д., але в даний момент не працюють. За даними платоспроможних підприємств за 5 років (1999-2006 рр..) На 1 грн. активів виробництва прибули припадало приблизно 37% (копійок) інших оборотних коштів. У них основним призначенням оборотних коштів (фондів) було і є обслуговування (утримання) активів виробництва прибутку. На це спрямовується три чверті їхнього обсягу.

    За  неплатоспроможним підприємствам  на 1 грн. активів виробництва прибули  доводиться 3 грн. засобів, що перебувають  поза виробничого процесу. Для них  функція оборотних фондів підтримувати активи виробництва прибули стає побічною (лише на 25 '%), і друга особливість  неплатоспроможних підприємств  полягає в тому, що для них характерне нестримне зростання оборотних  коштів щодо маси активів виробництва  прибутку.

    Власний капітал платоспроможних підприємств  майже повністю покривав активи виробництва  прибутку. Однак вони поступово втрачають  свій капітал і покриття має тенденцію  до зменшення.

    Неплатоспроможні  підприємства втратили здатність покриття власним капіталом активів виробництва  прибутку (здатні лише на 10-25%). Основною причиною іммобілізації власних  коштів є переведення оборотних  фондів в основні. Вони багато будують, у тому числі за рахунок обігових фондів, і активно користуються засобами банків. Обслуговуючи неплатоспроможні підприємства, банки працюють у зоні підвищеного ризику і також стикаються з неплатежами, у тому числі з  безповоротними. Основним джерелом формування оборотних коштів неплатоспроможних  підприємств є ресурси інших  підприємств. Причому вони поглинають в 3 рази більше коштів, ніж їм необхідно  для покриття власних активів  виробництва прибутку. Вони здійснюють транзит ресурсів до іншого користувача.

    При такому положенні справ головною функцією обігових коштів стає не виробництво  прибутку, а утримання дебіторів  або тих, кому без передоплати  підприємство відвантажує продукцію  або надає послуги. Частина чужих  коштів осідає на валютних рахунках підприємств  і спрямовується на утримання  активів виробництва прибутку. Аналіз свідчить, що кілька десятків підприємств  країни вплинули на розвиток неплатоспроможності  так, що вона стала розповсюдженою нормою економічної поведінки. За внутрішніми  мотивами неплатоспроможність є  наслідком інтересу керівників (менеджерів) підприємств у побічних вигодах, крім результатів виробництва.

    Вище  надано аналіз не тільки суті, але і  складу оборотних коштів. Співвідношення між окремими елементами оборотних  коштів (у відсотках) або складовими частинами характеризує їх структуру. Так, підприємства розраховують частку оборотних виробничих фондів в сукупній величині оборотних коштів, питома вага сировини і основних матеріалів, частку активів виробництва прибутку та ін..

    Економіка оборотних коштів (матеріальних ресурсів) впливає на поліпшення всіх основних показників діяльності підприємства: збільшення обсягів випуску продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції (на частку матеріальних витрат припадає більше 70% всіх витрат виробництва в галузях з випуску  товарів) і т. п. 
 
 
 
 
 
 

    Показники оцінки оборотних  коштів та визначення потреби підприємства в оборотному капіталі.

    У процесі використання здійснюваних інвестицій в основні засоби (основний капітал) підприємство відчуває потребу  у фінансових коштах для закупівлі  сировини, матеріалів, палива, формування запасів, виплати заробітної плати  і т. д. Всі ці кошти і являють  собою оборотний капітал. Характеризуючи його сутність, необхідно відзначити, що оборотний капітал не тільки переносить свою вартість на продукцію протягом операційного циклу (від моменту  закупівлі сировини, матеріалів та інших видів ресурсів до моменту  надходження грошей від реалізації продукції), але й містить грошові  кошти і ті активи, які при нормальному  функціонуванні підприємства, будуть перетворені протягом року від дати балансового звіту в грошові  кошти.

    Операційний цикл на підприємстві складається з  наступних етапів:

    • придбання сировини, матеріалів та інших аналогічних цінностей  і оплата рахунків постачальників;

    • обробка сировини і матеріалів з  метою одержання товарної продукції  і оплата праці працівників за рахунок наявних грошових коштів;

    • реалізація готової продукції та подання платіжних документів покупцям;

    • надходження грошових коштів від  покупців за реалізовану продукцію.

    Скорочення  часу по всіх етапах цього циклу  має величезне значення в справі ефективного управління оборотним  капіталом. При можливості здійснювати  оплату товарів (продукції) після їх реалізації потреба в обігових коштах може бути значно менше. Це положення  відноситься і до господарюючих суб'єктів торгівлі та інших.

    Оборотний капітал, як це зазначено в активі бухгалтерського балансу, містить  у собі матеріально-виробничі запаси, виробничі запаси, незавершене виробництво  та готову продукцію, витрати майбутніх  періодів, дебіторську заборгованість (рахунки, пред'явлені до оплати), грошові кошти (в касі, на розрахункових рахунках у банках, інші рахунки).

    На  кожному підприємстві визначають загальну величину оборотного капіталу та його структуру по зазначених складових (частка окремих видів оборотних  коштів у їх сукупної величиною на квартальні дати, в середньому за рік).

    Найважливішою функцією оборотних коштів є використання їх як активи виробництва прибутку. Сама назва цих коштів (капіталу) свідчить про значення їх оборотності (обігу). З цією метою величину оборотних  засобів оцінюють за числом їх оборотів за певний період і вимірюють по кількості днів, коли їхні запаси дозволять  забезпечити функціонування підприємства. Так, для цілей аналізу, планування і організації контролю за станом запасів сировини, матеріалів, готової  продукції тощо обчислюють величину запасів в днях за такою формулою:

       

,

    де  Т_дн - величина запасів у днях;

    М_і - запаси не необхідного (i) виду ресурсів у натуральних одиницях виміру;

    О_і - середньоденна витрата необхідного (i) матеріалу в тих же одиницях;

    Ці  ж розрахунки можна виконати і  в вартісної оцінки запасів і  середньоденної витрати в однакових (закупівельних) цінах.

    На  кожному підприємстві обчислюють середній розмір запасів за середньоарифметичної, при наявності даних на дві дати і средньохронологічною при наявності даних на три дати і більше. Для оцінки стану управління запасами обчислюють їх оборотність в днях і разах за наступними формулами:

         ,

    де  Т_0б - оборотність в днях;

    Т_р-Оборотність в разах;

    Σ - середні запаси за певний період в  сумі;

    О_дн - одноденна витрата в сумі за цей же період.  

    де  V_реал - обсяг реалізації за певний період;

       - середні запаси за цей же період.

    Розрахунок  середньої оборотності - це відношення собівартості реалізованої продукції  до середньої величини запасів в  одних і тих же цінах. Інший  показник - число днів, необхідних на один оборот запасів: 360 днів ділиться на середню оборотність запасів  в разах. Величина оборотності в  днях є одним з показників ліквідності, тому що вона висловлює швидкість, з якою запаси можуть бути перетворені в готівку.

    Основним  чинником, що визначає величину запасу, є, як це видно з вищевикладених положень, обсяг продажу. Виходячи з того, що обсяг продажу виступає показником рівня попиту, використовуючи наукові методи управління запасами, встановлено, що приріст запасів знаходиться не в лінійній залежності від обсягу продажів (попиту), а що обсяг запасів пропорційний квадратному кореню з обсягу реалізації.

    На  підприємствах велике значення має  обґрунтована оцінка запасів, яка вивчається у зв'язку з рухом Продукції, і  визначення їх вартості. На практиці найбільш часто визначають вартість запасів  трьома найбільш зручними методами - ФІФО, ЛІФО і по середньозваженої вартості.

    Згідно  з методом ФІФО при збільшенні рівня цін облік товарно-матеріальних запасів ведеться за ціною першого  що надійшла на склад партії, що викликає збільшення прибутку у звіті про  прибутки і збитки в порівнянні з  тією, яка, була б вказана, якби товарно-матеріальні  запаси були враховані у складі витрат за їх поточною ціною.

    Метод ЛІФО передбачає оцінку запасів на кінець періоду за цінами останніх покупок. Основна мета цього методу полягає у максимальному наближенні собівартості реалізованої продукції до останніх витрат на їх придбання.

    З наведених положень очевидно, що при  стабільному рівні цін оцінка товарних запасів по обох методів  буде, однаковою. Зі зміною цін результати використання цих методів будуть сильно відрізнятися.

    Від методу обліку сильно залежить розмір податків, що виплачуються за результатами діяльності за період. Більш високий  дохід, що отримується при використанні методу ФІФО, оподатковується як прибуток від виробничої діяльності, хоча в  ньому представлена фіктивна прибуток від використання першою надійшли і  тому дешевих партій товарно-матеріальних запасів.

    Метод використання середньозваженої вартості усуває коливання собівартості при  оцінці запасів і калькуляції  собівартості реалізованої продукції.

    Вибір методів оцінки запасів впливає  на результат визначення собівартості продукції і величину прибутку від її реалізації.

    Метод ЛІФО дає можливість більш обґрунтовано оцінити запаси, тому що більш точно  відображає сформовані витрати. А метод  ФІФО встановлює найкращі співвідношення виручки і витрат.

    В умовах інфляції збільшується інтерес  до методу ЛІФО при списанні сировини і матеріалів на собівартість продукції. Цей метод віддаляє ефект інфляції на період, поки ціни на сировину та матеріали  продовжують рости. Він дозволяє відкладати виплати податку на прибуток, що є реальною вигодою.

    Переваги  і недоліки кожного методу повинні  оцінювати керівники (менеджери) підприємства та, віддавати перевагу одному з  них. Використання одночасно різних методів при розрахунках названих вище показників або вирішенні тих  чи інших завдань не допускається.

    Для конкретних видів оборотних коштів у якості базового оціночного показника  вибирається той, який найбільш повно  характеризує їх споживання. Так, для  допоміжних матеріалів таким показником є їх середньоденної витрата, для  тари - річний (квартальний) обсяг товарної продукції, для інструменту загального призначення та спецодягу - середньорічна  чисельність працюючих.

    Обсяг грошових коштів, необхідний добре  керованому підприємству являє собою страховий запас, який використовується для покриття короткочасної незбалансованості грошових потоків. Так, у разі спаду обсягу продажів готової продукції та збереження обсягу закупівель сировини, матеріалів та інших ресурсів на сформованому рівні доводиться вдаватися до залучення додаткових грошових коштів. Аналіз є засобом встановлення потреби в коштах. Про важливість цього ресурсу на підприємстві судять по тому, що нестача готівки більше, ніж інший фактор, впливає на вирішення питання про неплатоспроможність підприємства.

    В даний час потреба в оборотних  коштах визначається виходячи з ситуації, що склалося за минулий період. Такий підхід ускладнює процес управління цим важливим видом ресурсів. В основу їх планової величини необхідно покласти нормативи (приватні за видами оборотних коштів і узагальнюючий, по їх сукупності). В умовах ринку кожне підприємство може встановити такі нормативи. На тих підприємствах, де зазначений підхід до управління оборотними коштами використовується, домагаються успіхів і розглядають норматив як мінімальну планову суму грошових коштів для організації безперебійного ходу господарської (виробничої, торговельної) діяльності.

    Потреба в матеріальних ресурсах визначається в розрізі їх видів за основної та неосновної діяльності підприємства та їх запасів, необхідних для нормального  функціонування на кінець періоду (місяця, кварталу, року). Загальну потребу можна  розрахувати за такою формулою:

    де  П₀ - загальна потреба;

    М*П_ij - потреба і-го виду матеріалів на випуск j-го виду продукції (виходячи з виробничої програми і приросту незавершеного виробництва);

    3_i - необхідні для нормального функціонування підприємства запаси i-го виду матеріальних ресурсів на кінець періоду.

    В основу розрахунку всієї потреби  повинні бути покладені нормативи  і норми витрати ресурсів на одиницю  продукції і складських запасів.

    Величина  планової потреби у відповідному вигляді матеріальних ресурсів на виконання  основної виробничої програми, як це видно  з формули і логіки, визначається шляхом множення норми витрат на кількість продукції, що випускається (обсяг виконаних робіт).

    Тривалість  перебування коштів у незавершеному  виробництві залежить від тривалості виробничого циклу, коефіцієнта  наростання витрат на незавершене виробництво  і числа днів в майбутньому  періоді.

    Окремо  розраховується потреба в ресурсах на дослідні та експериментальні роботи, на ремонтно-експлуатаційні потреби  і т. п.

    Загальна  потреба в оборотних коштах визначається шляхом підсумовування потреб по окремих  видах. Цей розрахунок можна проводити  і за такою схемою: середньорічну  величину оборотних коштів за звітний  період помножити на коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягів господарської  діяльності (торговельної, виробничої і т. д.) і темпи зростання середньорічної вартості основних фондів за даними за останні 2-3 роки .

    У розробці фінансової політики підприємства слід приділити велику увагу управлінню оборотними коштами (грошовими коштами, ринковими цінними паперами), дебіторською заборгованістю, кредиторською заборгованістю, нарахуваннями і іншими засобами короткострокового фінансування. Вирішення питань з цих проблем має виняткове значення. Саме на цьому напрямку найбільше яскраво виявляється основна проблема керування фінансами: вибір між рентабельністю й імовірністю неплатоспроможності, коли вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості.

    Фінансовій  службі підприємства доцільно постійно контролювати черговість строків фінансування активів, вибираючи один з декількох  існуючих на практиці способів (фінансування за короткостроковими і довгостроковими  позиками або переважно за одним  із цих способів, компенсація активів  зобов'язаннями при рівному термін погашення - хаджіровання).

    Показники руху оборотних коштів, їх співвідношення з іншими складовими капіталу підприємства рекомендовані урядом для вивчення фінансової стійкості та ділової  активності підприємства.

    При оцінці оборотних коштів підприємства необхідно всебічно проаналізувати показники фінансової стійкості  за кілька останніх років. Ці дані повинні  враховуватися, як і багато інших  показників, для оцінок діяльності підприємства і зовнішніми користувачами звітності, такими як інвестори, акціонери і кредитори.  

    Мова  йде про вивчення:

    • співвідношення позикових і власних  коштів. Відношення всіх зобов'язань  до власного капіталу, яка повинна  бути менше 0,7. Якщо ця величина перевищує 0,7, то це свідчить про втрати фінансової стійкості;

    • коефіцієнта забезпеченості власними коштами. Відношення власних оборотних  коштів до їх сукупної величиною. Нижня  межа - 0,1. Чим вищий цей показник (близько 0,5), тим краще фінансовий стан підприємства;

    • коефіцієнта маневреності власних  оборотних коштів. Відношення власних  оборотних коштів до загальної величини власного капіталу. Нормальне значення цього показника 0,2 - 0,5. Чим вище його величина, тим більше можливостей  фінансового маневру.

    Велике  значення має для кожного підприємства повна забезпеченість потреби в  ресурсах джерелами покриття. На практиці розрізняють внутрішні (власні) і  зовнішні джерела покриття потреби. Для вирішення цієї проблеми розраховують потребу в завезенні матеріалів з боку за наступною схемою: вся  потреба мінус величина власних  внутрішніх джерел. Під них необхідно  укладати договори на придбання матеріалів у постачальників. Договори мають  передбачати оцінку ритмічності  поставок і міри відповідальності. Для оцінки ритмічності постачань  використовуються такі показники, як середнє  квадратичне відхилення, коефіцієнт нерівномірності поставок, коефіцієнт варіації.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Практична частина.

Задача  №1.

Динаміка змін обсягу виробництва.

    Виконати  слідуючи завдання:

• аналіз виконання виробничої програми
• визначити фактори які вплинули на динаміку змін обсягу виробництва
• розробити систему управлінських рішень щодо стабільності обсягу виробництва.

    Підприємство  відноситься до типу великих підприємств (обсяг продукції перевищує 50 тис. грн.). Виробнича програма виконується  неповністю, але динаміка змін у  показниках має позитивні тенденції.

    Погіршення  ринкової ситуації в країні викликало  структурні зміни виробництві продукції. Недостатній рівень виконання державою договірних зобов’язань негативно вплинув на виконання виробничої програми що частково було погашено завдяки іншим (недержавним) замовленням. Свій негативний вплив також мала недостатня забезпеченість основними фондами.

    Для покращення ситуації пропонується збільшення забезпеченості виробництва основними  фондами та підвищення ефективності їх використання, для чого пропонується:

    1. Головному механіку підприємства  розробити систему заходів що  до зниження ресурсомісткості продукції.