Аудит баківської діяльності

 

ЗМІСТ
Заліковий модуль 1.......................................................................................	3
1 Процедура затвердження рейтингу банку..................................................	3
2 Сутність банківського нагляду....................................................................	7
3 Задача.............................................................................................................	12
Заліковий модуль ІІ.......................................................................................	13
1 . Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку (Н13)...	13
2 Державний контроль діяльності банків......................................................	17
3 Задача.............................................................................................................	25
Перелік літератури...........................................................................................	26

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ І

 

Варіант 8

1. Процедура затвердження рейтингу банку

Затвердження рейтингу банку.

Рейтинг банків визначається за результатами кожної інспекційної перевірки та є  дійсним до проведення наступної перевірки (рис. 1.1).

Базовим є рейтинг, визначений за результатами останньої інспекційної перевірки  банку. Якщо в період між інспекційними  перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи, то затверджений рейтинг банку може бути змінений на підставі даних цієї перевірки.

Звіт про інспекційну перевірку

Супровідний інформаційний лист

Рейтинг банку

Погодження про затвердження рейтингу банку

Департамент інспектування банків

Національний банк України

Територіальне управління Національного банку за місцезнаходженням банки

 

Встановлення та затвердження рейтингу банку

Рис. 1.1. Затвердження рейтингу банку, встановленого за результатами інспекційної перевірки

Рейтинг банку, встановлений за результатами інспекційної перевірки, яку проводять працівники територіального управління Національного  банку, затверджується начальником  територіального управління Національного  банку (або його заступником) та надсилається окремим файлом електронною поштою не пізніше ніж через 14 робочих  днів після закінчення інспекційної перевірки разом із супровідним  інформаційним листом і звітом про  інспекційну перевірку для їх погодження Департаментом інспектування  банків.

Якщо  працівники територіального управління Національного банку провели  перевірку окремого компонента рейтингової  системи та за її результатами прийнято рішення про зміну рейтингової  оцінки за цим компонентом, що була визначена раніше на підставі комплексної  інспекційної перевірки, то нова рейтингова оцінка та комплексна рейтингова оцінка банку (у разі її зміни) затверджуються і надсилаються Департаменту інспектування  банків у порядку, визначеному вище.

Якщо  працівники Департаменту інспектування  банків за результатами розгляду звіту  про інспекційну перевірку (або  довідки) дійшли висновку, що рейтинг (або  рейтингова оцінка окремого компонента) банку, виставлений працівниками територіального  управління Національного банку, не відповідає висновкам, зробленим у  звіті про інспекційну перевірку (або довідці), то до територіального  управління Національного банку  не пізніше ніж через 10 робочих  днів після отримання звіту про  інспекційну перевірку або довідки  надсилається повідомлення про непогодження результатів інспекційної перевірки  або перевірки окремого компонента рейтингової системи із зазначенням  причин непогодження.

Рейтинг банку (за результатами інспекційної перевірки), або рейтингова оцінка (за результатами перевірки окремого компонента рейтингової  системи), який виставляється працівниками центрального апарату Національного  банку, погоджується директором Департаменту інспектування банків та затверджується заступником Голови Національного банку, який за посадовими обов'язками керує службою банківського нагляду.

Порядок погодження та затвердження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за результатами інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента), яку  проводять працівники центрального апарату Національного банку, включає  такі послідовні дії:

• Департамент інспектування банків передає звіт про комплексне інспектування (довідку) до Департаменту безвиїзного банківського нагляду, який аналізує його та готує письмовий висновок щодо інформації, викладеної у звіті про інспекційну перевірку (довідці), у тому числі щодо погодження чи непогодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи);
• обговорення висновків інспекційної перевірки (перевірки окремого компонента) та рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) за участю керівників управлінь інспектування та регулювання діяльності банків, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за відповідним банком;
• погодження рейтингу (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) директором Департаменту інспектування банків (його заступником);
• здійснення доповіді і погодження висновків та результатів інспекційної перевірки (у тому числі рейтингу банку) та перевірки окремого компонента рейтингової системи за участю директора (заступника) Департаменту інспектування банків та керівників його управлінь, керівника інспекційної групи і працівника, який здійснює безвиїзний нагляд за цим банком. З метою вдосконалення процесу інспектування та формування інспекційних груп із кваліфікованих інспекторів за відповідними напрямами інспекційної перевірки керівник інспекційної групи готує для обговорення доповідну записку з інформацією щодо оцінки кожного з членів інспекційної групи. Підсумком доповіді має бути виставлення оцінки інспекційній групі в цілому та погодження рейтингу банку (рейтингової оцінки окремого компонента рейтингової системи) директором Департаменту інспектування банків (його заступником);
• надання звіту про інспекційну перевірку та рейтингу банку з доповідною запискою, в якій викладаються висновки обговорення, зазначеного вище, та надаються пропозиції щодо доцільності чи недоцільності застосування до банку заходів впливу (у разі наявності підстав) заступнику Голови Національного банку, який за посадовими обов'язками керує службою банківського нагляду, для затвердження рейтингу банку. У разі його відсутності затвердження рейтингу банку здійснює директор Департаменту інспектування банків.

Якщо  працівники центрального апарату Національного  банку провели інспекційну перевірку  банку (перевірку окремого компонента рейтингової системи), за діяльністю якого здійснює нагляд територіальне  управління Національного банку, то протягом трьох робочих днів після  затвердження рейтингу банку (рейтингової  оцінки окремого компонента рейтингової  системи) відповідному територіальному  управлінню Національного банку  надсилаються звіт про інспекційну  перевірку (довідка) та рейтинг (рейтингова оцінка) банку для подальшого нагляду  та роботи з банком з метою встановлення контролю за виправленням порушень, виявлених  під час комплексної інспекційної перевірки.

 

2. Сутність банківського нагляду

 

Необхідність  контролю за діяльністю комерційних  банків зумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстка конкурентна  боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість  своїх операцій, щоб задовольнити клієнта і отримати прибуток. Підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі небезпечною і може призвести до загрози банкрутства. Роль банківського нагляду не зводиться тільки до контролю чи накладення санкцій, а полягає в сприянні керівництву банку щодо визначення та вирішення існуючих проблем. Отже, з метою досягнення ефективного управління та запобігання надмірних ризиків для банків встановленні обов'язкові пруденційні стандарти (правила).

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного  банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України  здійснює наглядову діяльність законодавства  України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту  інтересів вкладників та кредиторів банку.

За етапами  і методами здійснення банківський  нагляд поділяють на вступний, попередній і поточний (рис. 2.1).

Система банківського нагляду

Контроль  за виконанням вимог органів нагляду

Вступний  контроль (реєстрація та ліцензування )

Поточний контроль

(інспектування на місцях)

Попередній контроль (пруденційний документальний)

Рисунок 2.1 Схема організації банківського нагляду

Пруденційний  нагляд - це система банківського нагляду, при якій головна увага органів нагляду зосереджується на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану, результатів діяльності та якості керівництва. Методика пруденційного нагляду вивчає дотримання банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України, економічних нормативів тощо.

Основні принципи ефективного банківського нагляду є базовими стандартами  для здійснення виваженої та ефективної політики нагляду та вважаються універсальними.

Базельський Комітет сформулював двадцять п'ять  основних принципів ефективного  банківського нагляду. Вони визначають критерії, за якими можна оцінити  ефективність банківського нагляду  і повинні застосовуватись наглядовими  органами у своїй роботі. Принципи стосуються таких питань (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1 Принципи ефективного банківського нагляду

Номери принципів	Сутність принципів
1		необхідні попередні умови ефективного  банківського нагляду
2-5		ліцензування банківської діяльності та погодження змін у характері власності  та характері участі банку в капіталі інших організацій
6-15		ризики банківської діяльності та пруденційні норми
16-20		методи поточного банківського нагляду
21		вимоги щодо надання банками інформації
22		можливості органів банківського нагляду щодо застосування заходів  наглядового реагування
23-25		організація нагляду за банками, які  займаються міжнародним бізнесом

У 2007 р. Місія  МВФ та Світового банку здійснила  оцінку виконання Україною Основних принципів ефективного банківського нагляду (у новій редакції) в рамках Програми оцінки стану фінансового  сектора України (ББАР). Отже, нагляд за банками як суспільно-економічне явище є багаторівневою системою. Завдяки цьому окремі прорахунки, допущені на одному її рівні, можуть бути компенсовані та нівельовані на інших. Базельським комітетом розроблено і затверджено Основні Принципи ефективного банківського нагляду  та Методологічні роз'яснення до Основних Принципів, які покликані  стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.

Базові  засади ефективного банківського нагляду:

• основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіри до неї з боку вкладників а інших кредиторів;
• для ефективного виконання своїх обов`язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання його рішень;
• наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;
• орган наглядуповинен стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покритя ризиків, достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, сисему бухгалтерської звітності та внутішнього контролю;
• тісне співробітництво наглядових органів різних країн є об`єктивною необхідністю.

За результатами роботи Місії відзначено, що Національним банком з часу попередньої оцінки (2002 рік) зроблено значні кроки в  напрямку ефективного впровадження стандартів Базельського комітету та кращої світової практики: із 30 принципів Базельського комітету Україною повністю або переважною мірою виконуються 25.

Місія зазначила  позитивні зміни в діяльності банківського нагляду за такими напрямами (уключаючи й ті, які під час  попередньої оцінки за програмою  ЕБАР були оцінені негативно):

• зміцнення нормативно-правового забезпечення пруденційного регулювання, а саме: підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу, встановлення більш жорстких економічних нормативів, що регулюють кредитні операції з пов'язаними особами, більш жорстких вимог до формування резервів за кредитними операціями (принципи 6-17);
• доведення до банків конкретних вимог до систем управління ризиками, а також упровадження системи оцінки ризиків під час здійснення нагляду (принципи 7-16, 19, 20);
• створення законодавчої та нормативно-правової бази з питань боротьби з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом яка відповідає міжнародним стандартам (принцип 18).

Досягнення  більш повного дотримання Базельських  принципів значною мірою залежить від прийняття Верховною Радою  України відповідних законопроектів, а також розроблення та прийняття  змін до законодавства України, що дасть  змогу, зокрема, урегулювати такі питання:

• забезпечення повноважень Національного банку України щодо відмови у видачі банківської ліцензії або дозволу на придбання істотної участі в банку в разі неможливості визначити структуру власності та реальних власників банку (принципи 3, 4);
• установлення на законодавчому рівні вимог до банків щодо систем їх ризик-менеджменту та засад корпоративного управління (принципи 3, 7, 17, 22);
• установлення вимоги до материнських компаній фінансових груп щодо подання звітності на консолідованій основі та про діяльність окремих учасників групи, а також забезпечення ефективного управління ризиками як на рівні групи, так і на рівні окремих її членів (принципи 21, 24).

Згідно  концепції нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво  банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки  добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду  на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, аніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків  дозволяє Національному банку здійснювати  превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних  ризиках банківської системи.

Для кількісної оцінки ризику використовують метод  стрес-тестування, який полягає у  визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у  визначенні шокової величини зміни  зовнішнього фактора - валютного  курсу, процентної ставки тощо. Поєднання  цих величин дає уявлення про  те, яку суму збитків чи доходів  отримає банк у разі, якщо події  розвиватимуться за закладеними  припущеннями.

Банківський нагляд у широкому розумінні включає  в себе власне нагляд за банками, що називається дистанційним або документарним, та інспектування (інспекційні перевірки  на місцях).

Дистанційний  контроль включає в себе перевірку  звітності, яку надають банки. Він  дозволяє передбачати проблеми, які  можуть впливати на платоспроможність  і ліквідність банків і призвести  до їх банкрутства.

Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності  інформації, яку банки передають  наглядовим органам, та сформувати максимально  точне уявлення про фінансовий стан банку і якість його менеджменту.

 

3. Задача 

 

19.10.09 р. НБУ прийняв примусовий захід впливу до КБ "Залишок" – підвищення норми обов’язкових резервів. Чи правомірне його рішення?

 

Відповідно  до Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право підвищувати норми обов'язкових резервів.

 

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ ІІ

 

Варіант 8

1. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку (Н13)

Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного  з проведенням операцій на валютному  ринку, що може призвести до значних  втрат банку. Норматив ризику загальної  відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої  валютної позиції банку за всіма  іноземними валютами у гривневому еквіваленті  до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і  позабалансовими активами і всіма  балансовими та позабалансовими  зобов’язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція  банку в гривневому еквіваленті  окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина  загальної відкритої валютної позиції  банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих  валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті (внаслідок  чого виникає збільшення загальної  довгої відкритої валютної позиції  банку у вільно конвертованій  валюті), надається можливість розміщення цих коштів на окремому депозитному  рахунку у Національному банку  України у частині, яка призводить до порушення установленого нормативу. Таким чином, кошти, що розміщуються на депозитному рахунку, вилучаються  із підрахунку розміру відкритої  валютної позиції банку.

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку  в Національному банку для  розрахунку нормативу ризику загальної  відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

Для відкриття  окремого рахунку уповноваженим  банкам потрібно використовувати кореспондентські рахунки Національного банку  за кордоном, інформація про які  доводиться до банків окремо.

В уповноваженому банку кошти, що розміщуються в депозит, повинні обліковуватися на балансовому  рахунку 1212 «Короткострокові депозити в Національному банку України».

Мінімальна  сума депозиту, ставки за депозитом, термін розміщення депозиту та інші умови  визначаються відповідними нормативно-правовими  актами Національного банку.

Нормативне  значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше, ніж 35 %. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна  довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більшою, ніж 30 %;

загальна  коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більшою, ніж 5 %.

Стан  валютної позиції оцінюється у розрізі  загального розміру, довгої та короткої валютної позиції. Форма 611 формується банком щомісячно в автоматичному  режимі та забезпечує інформацією у  повному обсязі. Дані цієї форми  мають уже розрахований норматив відкритої валютної позиції, аналіз якої дасть змогу оцінити ризик  за кожним видом валюти.

Операції  з торгівлі іноземною валютою  є досить значними за обсягами та досить прибутковими, але одночасно й  найбільш ризикованими. Зміни курсу  валют при відкритій валютній позиції впливають на фінансовий результат банку. Так, підвищення курсу  іноземної валюти у разі довгої відкритої  валютної позиції веде до збільшення фінансового (нереалізованого) результату, зниження курсу іноземної валюти відповідно до зменшення фінансового (нереалізованого) результату. Якщо банк має коротку відкриту валютну позицію, то у разі підвищення курсу іноземної валюти його доходи зменшуються, а при зниженні, навпаки, — підвищуються. Нереалізований фінансовий результат, що виникає від переоцінки відкритої валютної позиції, відображається на балансовому рахунку № 6204. Якщо банк веде окремо облік реалізованого та нереалізованого фінансового результату, то інформація за цими аналітичними рахунками може використовуватись:

• для оцінювання впливу відкритої валютної позиції на результат банку;
• для оцінювання ефективності торговельних операцій банку.

Не менш важливо проаналізувати структуру  валютної позиції у розрізі операцій та валют у динаміці. Зміни у  структурі операцій будуть наслідком  зовнішніх факторів:

• прогнозування змін у курсах валют (скорочення обсягів торгівлі, відсутність пропозицій тощо);
• політика НБУ стосовно обмежень на валютному ринку (установлення обмежень на розмір маржі, заборона торгівлі з метою отримання спекулятивного прибутку);
• різниця між комерційним курсом готівкової валюти та курсом безготівкової;
• переваги прибутковості операцій з національною валютою, тобто проценти за операціями у національній валюті вищі за проценти за операціями в іноземній валюті;
• сезонний характер окремих операцій;
• низький рівень конкуренції.

Можливий  вплив внутрішніх факторів:

• зміни експортно-імпортних тенденцій клієнтів банку (поява вигідних проектів клієнтів, що потребують фінансування);
• рекламна політика банку;
• кваліфікація персоналу;
• технічна та технологічна оснащеність.

Аналіз  валютної позиції та управління нею  тісно пов’язані між собою. У  процесі аналізу виявляються  ті складові валютної позиції, що містять  у собі можливість отримання для  банку як додаткових прибутків, так  і збитків. Ці компоненти необхідно  згрупувати в однорідні групи  й оцінити їх вплив на прибуток. Управління валютною позицією передбачає прийняття рішень щодо її зміни з  метою досягнення запланованого  результату і безпосередньо реалізацію такого результату.

 

2. Державний контроль діяльності банків

 

Зовнішній контроль діяльності банківських установ  включає систему банківського нагляду  і регулювання з боку НБУ та зовнішній аудит. Банки підпадають під більш жорстке державне регулювання та нагляд, ніж підприємства.

В Україні  згідно із законами "Про банки  і банківську діяльність" та "Про  Національний банк України" функції  банківського регулювання та нагляду  здійснює НБУ.

Терміни "регулювання банківської діяльності" і "нагляд за банківською діяльністю", що є складовими назви однієї з  підсистем зовнішнього банківського контролю, досить часто вживаються як синоніми; часом під регулюванням розуміють систему правил і норм, на базі яких організовується діяльність банків, а під наглядом - функції уповноважених органів, які коригують роботу банківських установ відповідно до цих норм. Насправді, це різні, але дуже взаємопов'язані поняття.

Регулюванняя банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази: по-перше, розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, закон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему); по-друге, ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі й нормативні положення визначають межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським  наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що відбуваються у банківській  сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення нових  банків та їхніх установ; діяльності банків; реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові  органи мають повноваження застосовувати  до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно  як елемент банківського нагляду  і як елемент банківського регулювання.

Стосовно  формування організаційної структури  системи банківського нагляду і  регулювання в Україні, слід зазначити, що регулятивну функцію виконують  різні департаменти центрального апарату  НБУ з урахуванням їхнього  функціонального призначення. Так, департамент валютного регулювання  регулює діяльність комерційних  банків на валютному ринку, департамент  готівково-грошового обігу регламентує  порядок роботи банків з готівковою національною валютою, департамент  бухгалтерського обліку та розрахунків  визначає порядок бухгалтерського  обліку і звітності в банках тощо.

Значну  роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду НБУ, що функціонує як єдиний механізм у  складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ у 2000 р. відповідно до вимог принципів Базельського комітету та постанови Національного банку  України "Про організацію діяльності банківського нагляду" від 15 грудня 2000 р. № 491 було сформовано нову структуру  банківського нагляду в системі Національного банку України.

Міжнародний комітет з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії  у м. Базелі при Банку міжнародних  розрахунків), є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також СІЛА, Канади та Японії. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки. На сьогодні Базельський комітет виробив 25 основних принципів ("Базельські принципи"), які є основою для організації дієвого банківського нагляду і регулювання банківської діяльності багатьох розвинутих країн світу та тих, що розвиваються.

Відповідно  до консультативного листа Базельського комітету з банківського регулювання  ефективний нагляд за діяльністю кредитних  організацій є невід'ємним компонентом  стабільної економіки, в якій банківська система відіграє головну роль, а  саме здійснює розрахунки, мобілізує  і розподіляє грошові кошти. До завдань  банківського нагляду належать: забезпечення надійності й раціональності банківських  операцій, акумулювання банками капіталів  і резервування коштів, достатніх  для управління ризиками. Відомо, що стабільна економіка не може існувати виключно за допомогою ринкових важелів, і разом з ефективною економічною  політикою нагляд є важливою умовою фінансової стабільності в кожній окремій країні. Основна мета нагляду - мінімізація ризику фінансових втрат вкладників та інших кредиторів, а також підтримання надійної банківської системи.

Згідно  з Законом України "Про Національний банк України" банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їхньої діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Нагляд  за банками НБУ та його установами традиційно здійснюють двома методами: безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд; виїзне інспектування банків.

Безвиїзний  нагляд - це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі й дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою про якість активів.

Дані  звітності аналізуються і зводяться  у статистичні звіти, за якими  розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу  виявляти, чи дотримуються банки економічних  нормативів; досліджувати тенденції  в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами  банків. У деяких країнах органи безвиїзного банківського нагляду  можуть здійснювати моніторинг великих  кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, позичальників, які несвоєчасно  повертають банківські позички, тощо.