Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Договір страхування

Варіант №6

Тема: Договір страхування

План

Вступ

Поняття договору страхування
Страховій ризик та випадок
Ліцензування страхової діяльності
Фінансово-правовий захист страховика та страхувальника

Завдання

Страхова вартість будівлі складає 300 млн. грн. Страхова сума 200 тис. грн. Безумовно франшиза складає 8%. При пожежі будівля знешкоджена повністю.

Завдання:

Визначте суму відшкодування.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Люди цілком природно прагнуть захиститися від небезпеки, що загрожує їм втратою життя, здоров'я, житла, харчів і т. ін. Потреба в захисті дуже близька до їхніх первинних (фізіологічних) запитів та інтересів. З урізноманітненням інтересів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій - ризиків, серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Людство вживає дедалі ефективніших заходів у протистоянні стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, більша увага приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, посилення криміногенних явищ - ось лише деякі з тих чинників, які примножують нові ризики.

Економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і стабільного розвитку. Можна із впевненістю припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба в безпеці, заснованої на інстинкті самозбереження. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування. Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

Розвиток суспільства та конкуренція на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні.

Поняття договору страхування

Самостійним видом договору є договір страхування як правовий спосіб зменшення шкідливих наслідків настання випадкових обставин, передбачених договором страхування (знищення майна, зменшення працездатності чи смерті застрахованої особи, настання інших страхових ризиків).

Договір страхування є договірно-правовою формою відносин страхування, поняття якого нормативно визначене і досліджене юридичною доктриною.

Визначення поняття договору страхування. Нормативне поняття договору страхування закріплено в Цивільному Кодексі [1], Господарському Кодексі України [2] і Законі України "Про страхування" [3].

Договором страхування є договір, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору [2, ст. 354].

Закон "Про страхування" під договором страхування розуміє письмову угоду між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначені у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору [3, ст. 16].

Передбачене ГК та Законом України "Про страхування" поняття договору страхування дещо відрізняється від поняття, яке дається у ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати платежі та виконувати інші умови договору [1].

За юридичними ознаками договір страхування є оплатним, взаємним, ризиковим (алеаторним), диспозитивно реальним правочином.

Договір страхування є оплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію (страхові платежі), а страховик несе ризик настання страхового випадку і за наявності останнього здійснює страхову виплату. Договір страхування залишається оплатним і тоді, коли страховий випадок не настає, оскільки договір був укладений у розрахунку на зустрічне надання з боку страховика у вигляді отримання від нього страхової виплати [4, с. 715].

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки прав та обов'язків набувають обидві сторони - страховик і страхувальник.

Взаємний характер договору страхування обумовлений тим, що обидві сторони приймають на себе одна перед іншою обов'язки: страхувальник - повідомляти відомості про зміну страхового ризику, виплачувати страхові внески, якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору, повідомляти страховика про настання страхового випадку тощо, а страховик - здійснити страхову виплату тощо. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який виконує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передбачений в договорі [4, с. 716].

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором [1, ст. 983].

Аналіз зазначеної норми ЦК дає підстави для висновку, що договір страхування може розглядатися як реальний договір, якщо умовами договору або законом не визначено консенсуальний характер договору страхування.

Реальність договору страхування полягає в тому, що він вважається укладеним, тобто таким, що породив правові наслідки як юридичний факт, з моменту вчинення певної дії, а саме: внесення першого страхового платежу.

Консенсуальний договір страхування має передбачати умову про те, що договір набирає чинності з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Тоді сплата страхової премії (страхових платежів) проводитиметься на виконання раніше укладеного сторонами консенсуального договору страхування.

При цьому в літературі обґрунтовується позиція проте, що реальний характер договору страхування зовсім не виключає можливості досягнути згоди за всіма істотними умовами ще до сплати страхової премії (страхових платежів). Однак такий правочин набере чинності в моменту сплати страхової премії (страхового платежу), тобто з настанням відкладальної умови.

Диспозитивність ч. І ст. 983 ЦК України дає можливість пов'язувати набрання чинності договором страхування і з будь-яким іншим моментом після укладення правочину за всіма істотними умовами, а не лише з моментом сплати страхової премії (внеску), наприклад з наданням страхувальником необхідних документів тощо.

Однак набрання чинності договором не може відбутися після настання страхового випадку. Тому норму ст. 983 ЦК України слід розуміти так, що договір страхування поширюється на страхові випадки, які настали після набрання ним чинності, якщо договором не передбачено більш пізній момент, починаючи з якого випадки вважатимуться страховими. Іншими словами, надати зворотної сили договору страхування не можна.

Договір страхування є ризиковим (алеаторним) правочином. Страхування носить ризиковий (алеаторний) характер, оскільки неможливо передбачити, який розмір страхової виплати належатиме до настання страхового випадку і здійснення виплати страховиком.

Виникнення, зміна, припинення прав та обов'язків сторін залежить від настання об'єктивно випадкових для самих сторін обставин та обумовленої цим можливості нееквівалентності первинного та зустрічного надання. Обов'язок страховика здійснити страхову виплату реалізується не зразу і не в усіх випадках укладення договорів страхування, а лише при настанні страхових випадків. У свою чергу, страховик в одних випадках отримує дохід, а в інших повинен здійснити виплату, розміри якої істотно перевищують отриману ним винагороду.

Страховій ризик та випадок

Страховий ризик — обставини, унаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг [5, с. 155].

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів з охорони праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Підставою для сплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не передбачених переліком.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно (або переважно) впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов'язаних з роботою [5, с. 157].

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних, якщо на момент ухвалення рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

Ліцензування страхової діяльності

Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Вона відповідно до вимог нормативно-правових актів України щодо страхування видає фінансовим установам ліцензію на проведення певного виду страхування [3, ст. 6,7].

Для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність.

Після отримання відповідної ліцензії в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України страховик має право вести страхову діяльність на всій території України. Страховик має право здійснювати страхування через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ. Ліцензія чинна до закінчення строку дії ліцензії або її анулювання. Ведення страхової діяльності після закінчення строку дії ліцензії або її анулювання не допускають. Якщо страховик має намір провадити зазначені в ліцензії види страхування після закінчення строку її дії або в разі його реорганізації, то страховик зобов'язаний отримати нову ліцензію. Нову ліцензію видають не раніше останнього робочого дня дії попередньо виданої ліцензії. Строк дії переоформленої ліцензії або дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який був зазначений у цій ліцензії. Ліцензія, видана страховику Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для провадження страхової діяльності.

Вимоги, встановлені законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності, повинні виконуватися страховиками протягом усього строку дії ліцензії. За видачу ліцензії щодо кожного виду страхування, за переоформлення ліцензії, за видачу дубліката ліцензії справляють плату в розмірі, встановленому нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Плата за видачу ліцензій сплачується одноразово з розрахунку за кожний рік користування ліцензією у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Ліцензії видають на такий строк:

— на страхування життя — безстрокові;

— на види страхування, інші, ніж страхування життя, — три роки. При повторній видачі ліцензії на даний вид страхування, якщо до страховика протягом попереднього терміну користування ліцензією не застосовували заходи впливу, — 5 років. Якщо до страховика були застосовані заходів впливу, повторно ліцензія може бути видана строком на 3 роки [6, с. 58-60].

Ліцензія на кожен вид страхування оформлюється на окремому бланку. Страховик повинен розмістити отриману ліцензію в доступному для огляду місці за своїм місцезнаходженням.

Для отримання ліцензії на провадження страхової діяльності заявник подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України документи, перелік яких передбачено Законами України "Про страхування" і "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [7], а саме:

— заяву про видачу ліцензії встановленого зразка;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (надалі — ЄДРПОУ), засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

— копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку;

— довідки з банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;

— довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудиторською фірмою (аудитором), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;

— правила (умови) страхування;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (пере-страхувальної) діяльності;

— інформацію про учасників страховика;

— інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, яка має бути підписана керівником страховика і скріплена печаткою, копію диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, засвідчені печаткою страховика і відповідним підписом;

— інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Крім того, заявник повинен подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України:

— затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

— завірену заявником копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, з інформацією про керівних посадових осіб або фахівців, які є відповідальними за проведення фінансового моніторингу.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися відомості про особу заявника (назва, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ), перелік видів страхування, на проведення яких страховик має намір одержати ліцензію, перелік правил страхування для кожного виду добровільного страхування, дату подання заяви, підпис керівника страхової організації, скріплений печаткою.

У разі наявності у страховика відокремлених підрозділів у заяві зазначають або до заяви додають їх перелік із зазначенням місцезнаходження відокремленого підрозділу, номерів телефонів, E-mail, прізвища, імені та по-батькові, освіти керівника і головного бухгалтера.

В установчих документах (статуті та/або установчому договорі) мають бути зазначені обраний юридичною особою вид підприємницької діяльності та інформація про розмір статутного фонду страховика, а також для юридичних осіб, які не є відкритими акціонерними товариствами, має міститися інформація про розподіл часток статутного капіталу між засновниками (учасниками) із зазначенням розподілу часток у відсотках, їхньої кількості та грошового розміру.

Правила страхування, подані для реєстрації, мають бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила повинні містити всі умови, визначені ст. 17 Закону України "Про страхування", бути викладені державною мовою та мати суцільно пов'язаний закінчений зміст, граматично та логічно узгоджений виклад. Заявник зобов'язаний виправити у Правилах страхування граматичні та стилістичні помилки в разі їх наявності. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування) Правила страхування можуть бути перекладені на англійську чи іншу мову. Тексти таких перекладів мають бути завірені відповідно до вимог законодавства.

Економічне обґрунтування запланованої страхової діяльності, яке подають за встановленою формою, має бути підписане керівником страховика та скріплене печаткою.

Усі документи, які подаються для отримання ліцензії, належать до категорії документів довгострокового зберігання.

Заяву про видачу ліцензії (копії ліцензії) разом з усіма необхідними документами юридичні особи надсилають поштою або подають особисто до Комісії. Заявник несе відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства за достовірність інформації, вказаної у заяві та документах, поданих для отримання ліцензії (копії ліцензії), та в їх електронних копіях. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймають за описом.

Заяву про видачу ліцензії (копії ліцензії) залишають без розгляду, якщо:

— заява підписана особою, яка не має на це повноважень;

— документи оформлені з порушенням вимог Ліцензійних умов.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляє у письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду і в строки, передбачені для видачі ліцензії (не більше 30-ти календарних днів з часу одержання передбачених ліцензійними умовами документів) [9, с. 215].

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в установленому порядку.

Рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі приймається директором департаменту страхового нагляду Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Не пізніше 30-ти днів з дня надходження заяви та всіх необхідних документів від заявника Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має прийняти рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих про видачу ліцензії, заявник може подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України нову заяву про видачу ліцензії не раніше, ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника цим Ліцензійним умовам, фінансова установа може подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку.

У разі прийняття Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України позитивного рішення про видачу ліцензії, Комісія оформлює ліцензію не пізніше пяти робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії (зміна назви страховика, якщо ця зміна не пов'язана з реорганізацією страховика або зміна місцезнаходження страховика) страховик зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та нотаріально засвідчені копії відповідних документів, що засвідчують зазначені зміни.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України протягом десяти робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов'язана (за умови подання страховиком до Комісії документа про внесення плати за переоформлення ліцензії) видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.

У разі переоформлення ліцензії Комісія приймає рішення, про визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України не пізніше трьох робочих днів після прийняття такого рішення.

Підставами для анулювання ліцензії є:

— заява страховика про анулювання ліцензії;

— рішення про скасування державної реєстрації страховика;

— виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих страховиком для одержання ліцензії;

— рішення про застосування заходів впливу;

— неможливість страховика забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для страхової діяльності, зокрема початок відповідно до вимог нормативно-правових актів процедури ліквідації страховика;

— нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом 12 місяців з дати її видачі.

У разі анулювання ліцензії за заявою страховика до неї необхідно додати:

— копію повідомлення в засобах масової інформації про прийняття рішення про звернення до Комісії щодо анулювання ліцензії;

— копію документа відповідного органу управління фінансової установи, що підтверджує факт прийняття рішення про звернення до Комісії щодо анулювання ліцензії;

— висновок аудиторської перевірки;

— баланс за останній звітний період та довідку про виконання всіх угод (зобов'язань) перед клієнтами при провадженні страхової діяльності, підписані керівником і головним бухгалтером та засвідчені печаткою товариства;

— бланк ліцензії (оригінал).

Комісія має право провести перевірку страховика щодо його зобов'язань перед страхувальниками за укладеними договорами страхування з видів страхування, ліцензія на які анулюється.

Комісія у разі отримання в установленому порядку заяви страховика (з доданням відповідних документів) про анулювання ліцензії або рішення про скасування державної реєстрації страховика як юридичної особи повинна протягом 30-ти днів з дати надходження вказаних документів прийняти рішення про анулювання ліцензії.

Розгляд питань про анулювання ліцензії здійснюється Комісією відповідно до вимог нормативно-правових актів.

У разі анулювання ліцензії як заходу впливу страховик може одержати нову ліцензію на право провадження страхової діяльності не раніше, ніж через рік з дати прийняття рішення Комісією про анулювання попередньої ліцензії.

У разі ліквідації відокремленого підрозділу страховика, який вів страхову діяльність згідно з отриманою ліцензією, або в разі припинення провадження ним страхової діяльності згідно з отриманою ліцензією страховик зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дати ліквідації відокремленого підрозділу або з дати припинення його діяльності подати до Комісії відповідне повідомлення у письмовій формі [10, с. 176-180].

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

Фінансово-правовий захист страховика та страхувальника

Найважливішою функцією страхової компанії є безумовне забезпечення надійності свого фінансового стану, що дає змогу задовольнити будь-які претензії з боку власників полісів. Закон України "Про страхування" [3, ст. 30] зобов'язує страховиків дотримуватись певних вимог, які мають забезпечити їхню платоспроможність:

наявність сплаченого статутного фонду;

наявність гарантійного фонду страховика;

створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.