Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Договірні фінансові посередники

Зміст

1. Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення й розвитку.

2. Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності.

3. Договірні фінансові посередники:

Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення.

Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки.

Ломбарди і механізм їх функціонування.

Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку.

4.Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика.

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………….

Фінансово-кредитні інститути – це cуб'єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові, інвестиційні, фінансові компанії тощо)

Сукупність фінансово-кредитних інститутів можна зобразити в наступномувигляді

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо.

Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки займають ключове положення в секторі опосередкованого фінансування. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:

1) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;

2) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже - тимчасово використати, вільні кошти останніх.

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

- приймати грошові вклади від клієнтів;

- надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

- здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

- принцип сегментування;

- принцип універсальності.

Виходячи з цих принципів і відбувається розподіл банків на універсальні та спеціалізовані.

Сучасна класифікація комерційних банків може бути представлена у такому вигляді:

Класифікаційні ознаки Види комерційних банків

Порядок створення Перепрофільовані, новостворені

Характер спеціалізації Універсальні, спеціалізовані

Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжнародні

Розмір Великі, середні, малі

Форма власності Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані

Функції і характер виконуваних операцій Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні

Характер відносин Банки-гаранти. банки-кореспонденти, уповноважені банки

Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери

Структура Багатопрофільні. безфіліальні

Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані

Конкурентноспроможність Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні

Фінансовий стан Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, показано на рис.

Банки виконують такі функції:

- трансформаційну;

- емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції: трансформація ризиків; трансформація строків; трансформація обсягів; просторова трансформація.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Небанківські кредитні інституції (або договірні фінансово-кредитні об'єднання)

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені:

• лізинговими,

• факторинговими компаніями,

• кредитними спілками,

• касами взаємної допомоги.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають свого розвитку в Україні.

Лізинг - порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі.

Розрізняють два види лізингу:

- фінансовий;

- операційний.

Правові основи здійснення лізингових операцій на Україні регулюються Законом "Про лізинг". Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії - це фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин - з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купуються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 pp. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий. У перспективі можливе його відродження, але масштаби розвитку будуть залежати від стану платіжної дисципліни в економіці та від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби клієнтів типу овердрафт.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі громадські кредитні установи як каси взаємної допомоги, які об'єднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців - членів профспілки, в колгоспах - для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад для пенсіонерів.

Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках - до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. Позички надаються без стягнення процентів.

Кредитна спілка - це фінансова установа, суспільна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування:

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних принципах:

• добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї;

• рівноправності "членів кредитної спілки;

• самоврядування;

• гласності.

Інвестиційні фінансові інституції

Інвестиційні фінансові інститути, як правило, включають:

• інститути спільного інвестування,

• пенсійні фонди,

• страхові компанії,

• ломбарди,

• фінансові компанії,

• позичково-ощадні асоціації,

• благодійні фонди.

Кредитні установи поділяються за такими критеріями:

• за формою власності — на державні та приватні;

• за формою організації — на такі, що мають власну справу (один власник), товариство (власники — партнери), корпорацію (є юридичною особою, капітал якої відокремлений від капіталу власників);

• за виконуваними операціями — на універсальні та спеціалізовані (лізингові, страхові компанії та ін.);

• за територією діяльності — на міжнародні (МВФ, МБРР, Європейський фонд розвитку), регіональні та національні (пов'язані з національною кредитною системою, що сприяє розвитку державних кредитних інститутів);

• за суттю та виконуваними функціями у кредитній системі — на національні (центральні), комерційні банки, спеціальні фінансово-кредитні інститути.

Сучасний комерційний банк виконує близько ста взаємопов'язаних операцій і послуг. Банки оперують здебільшого чужим капіталом, тому масштаби кредитування та інвестування банківських коштів залежать від спроможності кредитної установи залучити вільний грошовий капітал і заощадження. Водночас із розвитком банківської системи залежність активних операцій від пасивних послаблюється внаслідок розширення практики створення фіктивних депозитів при кредитуванні клієнтів. У такому разі пасивні операції виникають на базі активних. Однак цей процес має недоліки, зумовлені як структурою операцій комерційних банків, їх ліквідністю, так і станом господарської кон'юнктури, фазою економічного циклу. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційного банку має невелику питому вагу в сукупному капіталі (його використовують для страхування інтересів вкладників). У всіх країнах світу значення показника капітал/активи, який регулюється державою, коливається в межах 0,04—0,08.

Крім загального зв'язку активів і пасивів існує залежність між окремими видами операцій. Конкуренція між банками змушує їх боротися за клієнта через запровадження нових форм обслуговування, надання супутніх послуг (навіть безкоштовно). Відкриття поточного рахунку супроводжується виконанням операцій з розрахунку і безготівкового перерахування коштів, видавання короткострокових кредитів (у вигляді овердрафту), використання кредитних карток, автоматів для одержання або внесення грошей у неробочі години.

Регулярні кредитні зв'язки між банком і позичальником спонукають банк інвестувати капітал клієнта в цінні папери, виконувати для нього комісійні та посередницькі операції, приймати його майно в управління на довірчій основі, здійснювати розрахунки. Банк, надаючи додаткові послуги, залучає і дрібних вкладників, які звичайно мають переважне право одержувати або пролонговувати кредит.

Сучасні грошово-кредитні відносини немислимі без діяльності спеціалізованих кредитно-фінансових установ (СКФУ). Діяльність СКФУ концентрується в більшості своїй на обслуговуванні невеликого сегмента грошово-фінансового ринку і, як правило, надання послуг специфічної клієнтури (наприклад, ломбардних абофакторингових). Тому СКФУ або парабанковскіе установи відрізняє орієнтація або на обслуговування певних типів клієнтури, або на здійснення однієї-двох операцій (послуг).

Для СКФУ характерна подвійна підпорядкованість:

будучи пов'язаними із здійсненням кредитно-розрахункових операцій СКФУ змушені керуватися відповідними нормативними документами центрального банку;

спеціалізуючись на будь-яких фінансових, страхових, інвестиційних або інших операціях, СКФУ підпадають під регулюють дії відповідних відомств.

До СКФУ можна віднести лізингові форми (компанії), факторингові фірми (компанії), ломбарди, кредитні товариства, товариства, спілки, товариства взаємного кредиту, страхові товариства, інвестиційні фонди (компанії), пенсійні фонди, фінансові компанії, розрахункові (клірингові) центри і ін.

Особливим різновидом СКФУ є поштово-ощадні установи, що формують поштово-ощадну систему. Одним з найважливіших і найстаріших елементів даної системи є почтовосберегательние банки, історично виникли як державні установи по залученню коштів дрібних вкладників. Почтовосберегательние установи через поштові відділення акумулюють внески населення, здійснюють прийом і видачу коштів.

Віднесення до СКФУ ломбардів, кредитних товариств, товариств взаємного кредиту (ОВК) обумовлено рядом причин. Так, ломбарди являють собою кредитні установи, що видають позики під заставу рухомого майна. Історично ломбарди виникли як приватні підприємства лихварського кредиту. В даний час в залежності від ступеня участі держави і приватного капіталу в діяльності ломбардів виділяються державні ломбарди, комунальні ломбарди, приватні ломбарди, ломбарди змішаного типу (за участю приватного і державного капіталу).

Ломбарди спеціалізуються на споживчому кредиті під забезпечення у вигляді застави рухомого майна, включаючи дорогоцінні метали і камені (за винятком цінних паперів). Позики видаються в основному короткострокові (до 3 місяців) в розмірі від 50 до 80% вартості заставленого майна. Поряд позикою під заставу практикуються також операції зі зберігання цінностей клієнтом, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

Особливістю організації кредитних операцій ломбардами є відсутність кредитного договору з клієнтом і відсутність заставного зобов'язання. При видачі позики під заставу клієнт отримує заставний квиток (або інший документ, що засвідчує факт застави та видачі позики), як правило, на пред'явника і має реєстраційний номер у журналі реєстрації, де вказуються реквізити позичальника та основні умови угоди. По більшості кредитних угод передбачається пільговий термін, після закінчення якого закладене майно може бути продано.

Кредитні товариства, товариства та спілки - це кредитні кооперативи, організовувані певними групами приватних осіб або дрібних кредитних установ. Кредитні спілки бувають двох основних типів:

організовані групою фізичних осіб за професійною або територіальною ознакою з метою надання короткострокового споживчого кредиту;

у вигляді добровільних об'єднань самостійних кредитних товариств, наприклад, позикоощадних товариств, товариств взаємного кредиту, кооперативів і т. д.

Кредитні спілки або товариства створюються з метою кредітнорасчетного обслуговування своїх клієнтів: кооперативів, орендних підприємств, малого та середнього бізнесу, фізичних осіб. Капітал кредитних товариств формується шляхом покупки паїв та оплати обов'язкового вступного внеску, який вибутті не повертається. Основними пасивними операціями є залучення вкладів і розміщення позик. Основні активні операції - позичкові, комісійні, торговопосредніческіе операції.

Товариства взаємного кредиту (ОВК) являють собою особливий вид кредитних установ, близьких за характером діяльності до банківських, обслуговуючим малий і середній бізнес. ОВК створюються фізичними особами або суб'єктами малого підприємництва, які добровільно об'єдналися на основі спільності фінансових інтересів. Мета ОВК полягає в наданні послуг, спрямованих на поліпшення соціальноекономічного становища його членів. Для його діяльності ОВК характерно наступне:

ОВК є організацією, члени якої діють в рамках певної структури і норм (правил гри);

ОВК є правомірною організацією, в якій учасники реалізують своє конституційне право на свободу об'єднання та свободу вибору суспільно-корисної діяльності шляхом об'єднання особистих коштів в добровільному порядку;

ОВК представляє собою організацію зі статусом юридичної особи;

ОВК являє собою некомерційну організацію, метою якої не є отримання прибутку в результаті її діяльності і розподіл отриманого прибутку між її учасниками, але ідея безприбуткової ОВК не перешкоджає отриманню доходів для досягнення фінансової стійкості організації та її розвитку;

ОВК є споживчим кооперативом, оскільки воно являє собою добровільне об'єднання людей на основі членства, здійснюється шляхом об'єднання його членами грошових пайових внесків. Тому загальна нормативно-правова база споживчої кооперації поширюється також на ОВК.

Учасниками ОВК можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, що формують за рахунок вступних внесків капітал товариства. Процедура прийому в члени ОВК має свої особливості, зокрема, приймальний комітет (комісія) оцінює кредитоспроможність вступника, аналізує надані вступником гарантії або поручительства, отримує і оцінює закладається в якості забезпечення майно, визначає максимально допустимий розмір відкривається йому кредиту.

При вступі кожен з членів ОВК вносить певний кредит (наприклад, 10-30% відкритого йому кредиту в якості оплати своєї пайового внеску) і зобов'язується нести відповідальність за своїми особистими боргами, а також за операціями ОВК в розмірі, що дорівнює сумі відкритого йому кредиту.

За рішенням ОВК окремим його членам розмір членського внеску може бути збільшений без зміни суми відкритого йому кредиту. При вибутті з ОВК його учасник погашає суму основного боргу (зі сплатою належних суспільству кредитів), що припадає на учасника частина збитків товариства, якщо такі є. Після цього вибуває повертається його вступний внесок і закладене майно.

Оскільки головною метою ОВК є забезпечення регулярних заощаджень і надання кредиту своїм членам, то для реалізації цієї мети в даний час розроблений і впроваджений цілий ряд конкретних сервісних моделей. Найбільш розробленими і популярними у населення більшості країн фінансовими послугами ОВК є:

ощадні рахунки, що включають в себе простий ощадний рахунок (за даними рахунками не встановлюється мінімальний розмір вкладу, не обмежується кількість відкритих рахунків і розмір збережених на рахунках грошових коштів, а відсотки встановлюються та переглядаються правлінням ОВК), терміновий ощадний рахунок (встановлюється певна величина вкладу на конкретний рахунок і виплачується більш високий відсоток у порівнянні з простим ощадним рахунком), вклад до запитання (по ньому здійснюються розрахунки за чеками, векселями і пластиковим дебетових картках, а ставка відсотка завжди значно нижче, ніж по простому ощадному рахунку), спеціальний рахунок для окремих груп вкладників з метою отримання останніми податкових пільг, наприклад, за пенсійними рахунками;

кредити, що включають в себе кредит без забезпечення або «кредит під підпис» (звичайно не поновлюється, оскільки договір втрачає силу після повернення кредиту), кредит із забезпеченням (під гарантії, під особисте майно і під нерухомість), поновлюваний кредит (найбільш поширеним видом є кредитні картки та кредитні лінії), комерційний кредит.

В даний час існує цілий ряд фінансових установ, які безпосередньо не входять до складу кредитно-фінансових установ, але дуже близькі до останніх. До них відносяться страхові установи.

Страхування є способом мобілізації коштів приватних осіб на додаток до депозитного (позикового) і трастовим способам. Страхові компанії збирають страхові внески (премії) з приватних осіб для того, щоб повернути їм ці кошти через деякий час по настанні певних умов. Деякі види страхування не відрізняються від ощадних банківських вкладів, інші відрізняються тим, що принцип зворотності забезпечується відносно групи, а не кожної окремої особи в цій групі.

Страхові операції самі по собі не приносять прибутку страховим компаніям, оскільки вони отримують від інвестування тимчасово знаходяться в їх розпорядженні внесків клієнтів. Фактично страхові компанії прямо конкурують на одному і тому ж ринку з традиційними кредитними інститутами: за залучення заощаджень населення (приватними пенсійними фондами, траст-компаніями, інвестиційними фондами, страховими компаніями та ін.).

3. Договірні фінансові посередники:

Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення.

Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки.

Ломбарди і механізм їх функціонування.

Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку.

Однорівнева система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, здійснення уніфікованих операцій, тут усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії (характерна для тоталітарного режиму, існувала до 1987 р. в колишньому СРСР).

Дворівнева система характерна для країн ринкової економіки, складається з двох рівнів: верхній рівень - центральний банк; нижній рівень інші банки.

Структуру банківської системи України визначає Закон “Про банки і банківську діяльність”. Банківська система складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Банк центральний - емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Володіє монопольним правом випуску в обіг банківських та скарбннчних білетів, а також фінансово-контрольними функціями. Головними завданнями центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, регулювання та координація діяльності грошово-кредитної системи. В Україні центральним є Національний банк України.

Неемісійні (комерційні банки).

Банки мають право створювати обєднання і банківські холдингові групи, банківські корпорації. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. НБУ регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснених ними операцій. Законом України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше ніж 50 % його активів є активами одного типу.

Банк комерційний - універсальна фінансово-кредитна установа, що створюється для залучення коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення та платності. А також здійснює розрахункові операції за дорученням клієнтів, їх касове обслуговування, операції з валютою, коштовними металами, цінними паперами та інші операції, дозволені законом.

Комерційний банк проводить свою діяльність згідно зі статутом, що визначає перелік виконуваних банком операцій, розміри його фондів, органи управління, порядок використання прибутку. В Україні на всі види здійснюваних операцій, комерційний банк повинен мати ліцензію Національного банку. Він повинен дотримуватись встановлених Національним банком нормативів та інструкцій.

Банк універсальний - фінансово-кредитна установа, що здійснює всі основні види банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові, інвестиційні, довірчі, розрахункові) та надає банківські послуги.

Банк інвестиційний - спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційних банків є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії і розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки є не просто посередником між інвестором і позичальником, але й гарантом емісії та організатором ринку.