Договірні зобовязання

1.Відповідальність  за порушення умов договору.

Договірна та недоговірна відповідальність

До виконання  господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу  України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна  сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Господарське  правопорушення — це протиправна  дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати її окремі групи за певними критеріями.

 Договірна  відповідальність — це вид  відповідальності, що передбачена за порушення зобов'язань, які виникли з договору. Такий вид відповідальності визначається відповідно до закону і не суперечними йому умовами укладеного між сторонами договору.

 Позадоговірна  відповідальність настає безпосередньо  за порушення зобов'язань, що виникли з закону, адміністративного акта чи інших правомірних дій. Особливим різновидом такої відповідальності є відповідальність за заподіяння майнової чи моральної шкоди, що виникає саме з факту заподіяння шкоди.

 В свою  чергу договірні правопорушення поділяються на:

 правопорушення  на стадії виникнення договорів:  порушення строків укладання  договорів; процедури врегулювання  розбіжностей, що виникають при  їх укладанні; укладання договорів,  що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

 порушення  строків виконання договірних  та інших господарських зобов'язань  щодо поставки продукції та  товарів (найпоширеніші в господарській  практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;

 порушення  господарських зобов'язань щодо  якості поставленої продукції  (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

Вчинення суб'єктом  господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нормами  господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює господарський закон. Такий вид відповідальності у теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.

 Види господарсько-правової  відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють:

1) відшкодування  збитків;

2) штрафні санкції;

3) оперативно-господарські  санкції;

4) конфіскація;

5) господарсько-адміністративні  штрафи;

6) планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

7) господарсько-організаційні  санкції. Відшкодування збитків  як вид відповідальності

 різнобічне  врегульовано законом.

Штрафну відповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій.

Розмір штрафу як економічної санкції регулюється  законодавством трьома способами:

 — штраф  у твердій сумі. Прикладом цього  виду штрафу є штрафи, що їх  сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень, їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;

 — штраф  у процентному відношенні до  суми всього зобов'язання або  невиконаної частини зобов'язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості;

 — штраф  у кратному розмірі до вартості  того предмета, який захищається  штрафом

Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб'єкт  господарювання — правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить — компетентні органи, які виявили факт правопорушення.

2. Елементи договірної відповідальності

Цивільно-правова  відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов: • протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; • шкідливого результату такої поведінки (шкоди); • причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; • вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови  — протиправність, шкода та причинний  зв'язок— є об'єктивними, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності. Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.

ичинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається  на увазі, що протиправна дія або  бездіяльність заподіювача є  причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, — наслідком протиправної поведінки заподіювача. У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення.         Відповідно до ст. 209 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 634 проекту ЦК України особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

3.Збитки.Відщкодування  збитків

Під збитками розуміють витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України.)

Відшкодування збитків є способом відновлення  майнового стану суб’єкта господарського права за рахунок іншого суб’єкта-правопорушника, тобто цей спосіб має передусім  компенсаційну функцію.

Відшкодування збитків є видом відповідальності, господарською санкцією (ч. 2 ст. 217 ГК України) за порушення як господарсько-правових зобов’язань (договірна відповідальність) так і за порушення встановлених вимог  щодо здійснення господарської діяльності (позадоговірна відповідальність). У свою чергу, порушення цих зобов'язань та встановлених вимог є підставою для відшкодування збитків суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Що стосується договірної відповідальності, то збитки відшкодовуються, коли один з контрагентів не виконує зобов’язання за договором або виконує його з порушенням умов договору (неналежне виконання). При цьому невиконання чи неналежне виконання умов договору повинно бути протиставлене належному виконанню договору з боку іншого контрагента.

Слід зазначити, що відшкодування збитків, крім матеріальної компенсації моральної шкоди, є  загальною (універсальною) мірою відповідальності і застосовується у будь-якому  випадку незалежно від того, чи зазначено це в договорі або законодавстві, яке регулює певний вид зобов’язань. Проте законодавець обмежує розмір збитків і ставить їх у залежність від розміру штрафних санкцій, якщо вони підлягають стягненню. Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, непокритій цими санкціями.

З цього загального правила законом або договором  можуть бути передбачені певні винятки, а саме: коли допускається стягнення  тільки неустойки, (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Підстави  звільнення боржника від відповідальності. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення

 позадоговірної  шкоди, коли мають місце непереборна  сила або випадок.

Непереборна сила - це такі явища природи, яким людина не могла запобігти(землетрус, повінь тощо). Випадок -такий збіг обставин, зй збіг обставин, за яких виконання зобов'язання стало неможливим, але в цьому ніхто не винен а яких.

4.

В юридичній літературі підкреслюється, що судово-арбітражні органи повинні  з особливою ретельністю підходити  до оцінки доказів, зв'язаних з вимогами про відшкодування збитків у формі упущеної користі. Якщо позов про відшкодування упущеної користі поданий організацією, необхідно вимагати таких бухгалтерських і інших документів, які з безспірністю підтверджують реальні можливість потерпілої організації одержати доходи, якби її права не були порушені несправним боржником. При поданні позову громадянину він теж повинний довести реальну можливість одержати упущену користь.

Принцип повного відшкодування  збитків, завданих невиконанням або  неналежним виконанням зобов'язань має загальне значення. Відступи від нього допускаються лише у випадках, прямо передбачених у законі.

Наприклад, таку обмежену за обсягом  відповідальність встановлено в  усіх транспортних кодексах і статутах за втрату та пошкодження вантажу.

Транспортна організація відшкодовує збитки лише у розмірі вартості втраченого нею вантажу, або у розмірі суми, на яку знизилася вартість вантажу у разі його пошкодження, а також повертає провізну плату, якщо вона не входить у тну втраченого вантажу, та вантажу, якого не вистачає.

Отже, транспортна організація  не тільки не відшкодовує неодержані внаслідок втрати вантажу доходи, але може бути не повністю відшкодована й позитивна шкода у майні. Всі витрати, зроблені клієнтом, збитки, які він поніс, за винятком вартості втраченого вантажу (та провізної плати у зазначеному више випадку), або суми, на які знизилась вартість пошкодженого вантажу, відшкодуванню не підлягають. Обмежену за обсягом відповідальність передбачено законом і в деяких інших випадках.

Розмір відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору або заподіяння позадоговірної шкоди не залежить від форми вини боржника, заподіювача шкоди. Він визначається (у всякому разі, коли йдеться про відповідальність у формі збитків) об'єктивним фактором: розміром понесених кредитором збитків або заподіяної потерпілому позадоговірної шкоди. І лише при наявності вини кредитора, потерпілого на розмір відповідальності боржника, заподіювача шкоди випливає форма їхньої вини (наприклад, ст.454 ЦК України).

Розмір понесених і доведених збитків є об'єктивною межею відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Отже, кредитор не може стягнути більшу суму у вигляді збитків, ніж він їх поніс.

Інша справа, що законом на випадок  серйозних порушень договору передбачено штрафну неустойку, яка стягується понад збитки (наприклад, таку неустойку передбачено на випадок поставки недоброякісної продукції та товарів).

При укладенні договору між громадянами  вони самі, як правило, визначають розмір неустойки. Організації також за згодою можуть встановити розмір неустойки за порушення договору, якщо він не визначений у спеціальних нормативних актах. Коли неустойку за порушення договору між організаціями передбачено у нормативному акті, сторони за згодою можуть збільшити (але не зменшити) її розмір.

У відносинах між громадянами зниження розміру відповідальності можливе  при наявності згоди сторін в  усіх випадках незалежно від форми  відповідальності. У деяких випадках можливе зменшення розміру відповідальності у формі неустойки за рішенням суду або арбітражу (ст.205 ЦК України).

У відносинах між організаціями  арбітраж лише у виняткових випадках може зменшити належну до сплати кредиторові  неустойку (ч.2 ст.205 ЦК України).

5. Неустойка та її види

  Неустойкою  визнається визначена законом або договором грошова сума або інше майно, яке боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов'язання.

   Неустойка  невипадково є одним із найпоширеніших  видів забезпечення виконання  зобов'язання. По-перше, підстави стягнення неустойки та її розмір, як правило, визначають самі сторони, а по-друге, для її стягнення немає необхідності доводити наявність збитків, достатньо самого факту порушення договору.

   Неустойка  може бути встановлена у твердій сумі, у відсотках до суми всього невиконаного зобов'язання або до його частини, у формі додаткового платежу.

  За підставами  встановлення розрізняють неустойку:

   - законну,  тобто безпосередньо передбачену  в конкретному нормативному акті;

   - договірну, тобто таку, умови стягнення і розмір якої визначили самі сторони під час укладення договору.

   Якщо  законом передбачений розмір  неустойки, умови, а іноді й  порядок її стягнення, то ці  вимоги є імперативними, і сторони  не можуть зменшувати розмір  неустойки чи відмовлятися від її стягнення. Законодавець інколи визначає вищу і нижчу межу неустойки.

   Якщо  неустойка встановлюється в договірному  порядку, то угода про неустойку  має бути оформлена письмово, оскільки порушення письмової  форми в цьому випадку має наслідком недійсність угоди щодо неустойки, про це прямо зазначається в ЦК.

   Якщо  неустойка встановлюється в договірному  порядку, то домовленість про  неустойку має бути оформлена  письмово, оскільки порушення письмової  форми в цьому випадку має  наслідком недійсність неустойки як виду забезпечення виконання зобов'язання.

   За співвідношенням  до збитків розрізняють чотири  види неустойки: залікову, штрафну,  альтернативну і виключну.

   Залікова  неустойка — найбільш поширений  вид неустойки. Кредитор стягує в повному обсязі неустойку в залік збитків, а якщо неустойка не покриває збитків, то стягує і збитки в тій частині, що не покрита заліковою неустойкою. Прикладом залікової неустойки є неустойка, яка традиційно передбачається за порушення строків поставки продукції.

   Штрафна  неустойка дає змогу кредиторові  стягнути і неустойку, і збитки  в повному обсязі. Цей вид неустойки  покладає на боржника додаткову  відповідальність. Так, у разі  поставки неякісної продукції  замовник має право стягнути  з постачальника як збитки, так і неустойку у вигляді 20% штрафу від суми забракованої продукції.

   Сторони  можуть передбачити в договорі  й альтернативну неустойку, умови  якої надають кредиторові право  вибору: вимагати відшкодування  заподіяних збитків чи стягувати  зазначену в договорі неустойку.

   Виключна  неустойка надає змогу кредиторові  стягувати з боржника лише  неустойку, можливість вимагати  відшкодування збитків виключається. Як правило, виключною неустойкою  транспортні організації захищаються  від претензій своїх клієнтів.

   Чинне  законодавство передбачає можливість  зменшення розміру неустойки  у тих випадках, коли неустойка,  яка підлягає сплаті, надзвичайно  велика порівняно зі збитками  кредитора.

   В ст. 551 ЦК зазначено, що предметом  неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.  

   Неустойка  може бути встановлена у твердій  сумі, у відсотках до суми всього  невиконаного зобов'язання або  до його частини, у формі  додаткового платежу. Традиційно  як різновиди неустойки розглядають  штраф і пеню. Штраф як вид неустойки обчислюється, як правило, у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або у твердій сумі і стягується однократно.

   Пеня  як вид неустойки обчислюється  у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

   Пеня може поєднуватися  зі штрафом. Так, скажімо за  перші 30 днів просрочення виконання  зобов'язання може стягуватися  пеня за кожний день, а потім  штраф.

6. Забезпечення  виконання господарських зобов’язань

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.

У ЦК забезпечення виконання зобов’язань регламентується  гл. 49, в якій зазначено, що виконання  зобов’язання може забезпечуватися  неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

1.Неустойка

Характеристика  неустойки

1. Неустойка  виступає в формах штрафу і пені. Ці різновиди неустойки мають істотні особливості.

2. Порука

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого  обов'язку.

 Характеристика  поруки

1. Відносини  поруки оформляються договором, укладеним у письмовій формі - за загальним правилом у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення договорів поруки у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо (ст. 181 ГК України). Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

 Відносини  поруки не можна вважати встановленими  за листом особи із пропозицією  виступити поручителем, оскільки  подібний лист не є договором.

2. Поручитель  поручається перед кредитором  боржника за виконання ним  свого обов'язку. Насамперед це  означає, що Договір поруки  укладається між поручителем  та кредитором.

 Існує декілька  варіантів встановлення відносин  поруки за Договором. Це може бути окремий договір між кредитором і поручителем; договір за участю кредитора, поручителя і боржника. Самостійним способом забезпечення господарських зобов'язань є майнова порука. На відносини майнової поруки не поширюються норми, що регулюють інститут поруки; вона регулюється винятково нормами щодо застави нерухомого майна.

На відміну  від загальних ЦК і ГК України, спеціальне законодавство встановлює певні обмеження на участь у відносинах поруки. Так, Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664-ИІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у п. 7 ч. 1 ст. 4 відносить надання поруки до фінансових послуг; відповідно, на ці відносини поширюється ст. 5 зазначеного Закону, яка дозволяє надавати фінансові послуги фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

 Оскільки  законодавство не містить прямого  дозволу на надання фізичними  особами поруки, відповідно поручителями  можуть виступати лише юридичні  особи, причому ті, що мають статус фінансових установ.

 Поручителем  же за договором податкової  поруки може бути виключно  банк (п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про  порядок погашення зобов'язань  платників податків перед бюджетами  та державними цільовими фондами").

Поручитель  відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи  сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором  поруки. \

6. Стаття 559 ЦК  України встановлює випадки припинення  поруки. Порука припиняється:

- з припиненням  забезпеченого нею зобов'язання;

- у разі зміни  зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується  обсяг його відповідальності;

- якщо після  настання строку виконання зобов'язання  кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення  боргу на іншу особу, якщо  поручитель не поручився за  нового боржника;

- після закінчення  строку, встановленого в договорі  поруки. У разі, якщо такий строк  не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 3. Гарантія

 Поняття  гарантії

 Згідно зі  ст. 560 ЦК України за гарантією  банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Відповідно, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 Характеристика  гарантії

1. Надання гарантій, як і порук, вважається фінансовою послугою в розумінні ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Тому, відповідно, гарантами можуть виступати лише юридичні особи, що мають статус фінансових установ.

2. Гарант відповідає перед бенефіціаром за виконання принципалом основного зобов'язання. При цьому ЦК України не передбачає попереднього звернення кредитора до боржника або солідарної відповідальності боржника та гаранта - у разі наявності факту порушення зобов'язання з його боку кредитор може одразу звертатися до гаранта.

 Відповідно  до ст. 563 ЦК України у разі  порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант  зобов'язаний сплатити кредиторові  грошову суму відповідно до  умов гарантії.

Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

 Згідно зі  ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

4. Гарантія діє  протягом строку, на який вона  видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

5. Статтею 568 ЦК України встановлені випадки  припинення зобов'язань гаранта  перед кредитором. До таких належать:

-несплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

- закінчення  строку дії гарантії;

- відмова кредитора  від своїх прав за гарантією  шляхом повернення її гарантові  або шляхом подання гаранту  письмової заяви про звільнення  його від обов'язків за гарантією.

4. Завдаток

 Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

 Характеристика  завдатку

1. Сторонами відносин надання завдатку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

2. Подібно до  інших способів забезпечення  виконання зобов'язань (наприклад,  неустойки) завдаток визначає мінімальний обсяг відповідальності сторони, що порушила договір.

Проте у тих  же попередніх договорах часто міститься  угода про завдаток, за якою покупець нерухомості вносить продавцеві певну грошову суму в рахунок  належних із нього платежів за основним договором, якого ще не укладено. Тому, на нашу думку, такі суми не можуть бути визнані завдатком, невиконання попередньої угоди, відповідно, не тягне за собою застосування санкцій, передбачених ст. 571 ЦК України, а сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, за ч. 2 ст. 570 ЦК України вважається авансом.

 Якщо порушення  зобов'язання сталося з вини  боржника, завдаток залишається  у кредитора. Якщо порушення  зобов'язання сталося з вини  кредитора, він зобов'язаний повернути  боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

 У разі  припинення зобов'язання до початку  його виконання або внаслідок  неможливості його виконання  завдаток підлягає поверненню.

3. Завдаток  слід відрізняти від суміжного  інституту авансу.

 Аванс, як і завдаток, виконує поряд із платіжною функцією функцію підтвердження укладення договору. Однак, на відміну від завдатку, аванс ніколи не має забезпечувального значення. Тобто, якщо сторона, що одержала аванс, не виконала своїх зобов'язань за договором, вона має повернути стороні-платнику лише суму авансу, а не подвійну його суму. Аналогічно, якщо в разі невиконання зобов'язання відповідальною буде сторона, яка передала аванс, вона, незалежно від факту невиконання цього зобов'язання, має право вимагати повернення авансу.

5. Застава

Згідно зі ст. 572 ЦК України (ст. 1 Закону України "Про  заставу") в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у  разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).