Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Діяльність банків на валютному ринку

Діяльність банків на валютному ринку

План

1. Сутність валютного ринку та методи регулювання курсу валют.

2. Міжнародний кредит, класифікація його форм.

3. Валютний контроль.

1.Сутність валютного ринку та методи регулювання курсу валют.

За економічним змістом: валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну і іноземну валюту.

Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності.

Суб’єктами - будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі).

Ціною на валютному ринку є валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово.

Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями:

за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій;
за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський;
за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
за формою валюти: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Чинники, що визначають кон’юктуру валютного ринку можна розділити на такі три групи:

1) Курсоутворюючі чинники:

стан платіжного балансу країни,
обсяги ВНП, які виробляються в країніні,
внутрішня і зовнішня пропозиція грошей,
процентні ставки в країнахх, валюти яких порівнюються,
співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Ці чинники - базові, оскільки визначають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

2) Регулюючи чинники:

заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо),
структурні чинники - впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вводяться державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

3) Чинники кризового характеру:

дефіцит державного бюджету,
безконтрольна емісія та інфляція, - штучне і надмірне регулювання цін, - висока монополізація виробництва.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави. У всій цій сукупності вирішальною (базовою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка..

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними його функціями є:

забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;
створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
формування та урівноваження попиту та пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;
страхування валютних ризиків;
диверсифікація валютних резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Під валютними операціями розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

1) За терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти:

касові або операції з негайною поставкою;
строкові.

2) За механізмом здійснення операції:

операції СПОТ;
форвардні операції;
ф’ючерсні операції;
опціоннні операції.

3) За цільовим призначенням:

операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4) За формою здійснення:

безготівкові;
готівкові.

5) За масштабами операцій:

оптові (здійснюються між банками);
роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Касові операції полягають у купівлі продажу валюти на умовах її поставки не пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти у той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше - на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові - "операції спот".

Операції «СПОТ» дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Строкові валютні операції полягають у купівлі продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписання ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Ф’ючерсні операції - це теж різновид cтрокових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту).

Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за якими між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни. Установлення курсу називається котируванням валют. Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у зовнішньо-економічних операціях. Валютний курс порівнює національні вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовнішньо-економічних операцій. Вартісною основою валютного курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку валютного курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники:

зростання національного доходу;
темпи інфляції - чим ↑ темпи інфляції в країні, тим ↓ курс її валюти;
стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ національної валюти, пасивний - навпаки;
різниця процентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки;
діяльність валютних ринків та спекулятивні вал. операції;
ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках;
ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках;
валютна політика;
ступінь розвитку фондового ринку.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на :

процес курсоутворення,
виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни,
діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку,
здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу,
здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни,
ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон,
кредитні відносини резидентів з нерезидентами,
формування та використання золотовалютних резервів

Міжнародні органи валютного регулювання:

Міжнародний валютний фонд;
Міжнародний банк реконструкції та розвитку;
Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, й продаж повинен поєднуватися з купівлею. Якщо валютні резерви вичерпані, то ця акція проводиться за рахунок міжнародних кредитів. Критикуючи валютні інтервенції сучасні монетаристи вважають, що подібні заходи впливають тільки на симптоми хвороби, котрі при цьому не лікуються. Інтервенції обходяться дорого. Якщо інтервенції і мають який-небудь ефект, то це лише у тих випадках, коли національна економіка знаходиться на підйомі, а інфляція - основна причина зниження валютного курсу - затухає.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація .

Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.

Об’єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу в порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

Причини:

нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах;
нестабільність платіжних балансів;
нестабільність світової економіки.

Наслідки:

стимулювання експорту;
стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку;
підвищення конкурентноздатності країни на світовому ринку.

Ревальвація – підвищення курсу національної валюти відносно імпортних валют.

Причини:

зростання обсягів експорту щодо приросту імпорту;
зміцнення національної валюти;
зміцнення економіки.

Наслідки:

стимулювання імпорту;
утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту;
приплив імпортних (іноземних) інвестицій.

Валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави.

2. Міжнародний кредит, класифікація його форм.

Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають субўєкти різних країн. Субўєктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.
Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах

повернення;
терміновості;
платності;
гарантованості.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу повўязаний з наданням субўєктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

Функції міжнародного кредиту:

забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;
збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;
прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.
Форми міжнародного кредиту:
1. За цільовим призначенням:

зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:
комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;
інвестиційні – для будівництва конкретних обўєктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;
проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).
фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

2. За загальними джерелами:

внутрішні кредити – це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним субўєктам.
іноземні (зовнішні) кредити – це кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій.
змішані кредити – це кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

3. За формою кредитування:

товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.
валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

4. За формою забезпечення:

забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах:
тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

Застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

Застава товару в переробці (із заставою товару можна виробляти вироби, не передаючи їх до застави в банк).
Застава є засобом забезпечення зобов’язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов’язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави.
Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.

Контокорент – одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особливою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг їх коштів, розширити операції.
В англо-саксонських країнах застосовується інша форма короткострокового кредитування, яка має спільні риси з контокорентом, - овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит.

Принципова різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тодів як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

1. За строками:

Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.
Короткострокові – до 1 року.
Середньострокові – від 1 до 5 років.
Довгострокові – понад 5-7 років.

2. За валютою позики:

у валюті країни-позичальника;
у валюті країни-кредитора;
у валюті третьої країни;
у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

3. За формою надання розрізняють:

фінансові (готівкові) кредити – зараховуються на рахунок боржника та надходять в його розпорядження;
акцептні кредити – застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком;
депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;
облігаційні позики та ін.

8. За кредиторами:

Приватні кредити – надаються приватними особами.
Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.
Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).
Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.
Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій.
Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

Фірмовий (комерційний) кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторговельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі. Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має декілька різновидів: вексельний кредит; аванс покупця; кредит за відкритим рахунком. Частіше всього фірмові кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.
Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпортера. Останній, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.
Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні рахунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобовўязується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.
За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10-20% вартості поставки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зобовўязання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим. Зокрема, вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту.
Банківські кредити за цільовим призначенням поділяють на: експортні та фінансові; за технікою надання на: акцептні та акцептно-рамбурсні кредити.
Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т.п. Ці кредити надаються в грошовій формі та мають “звўязаний” характер (тобто боржник зобовўязаний використовувати кредит тільки для купівлі товарів у країни кредитора).
Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варіантів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не повўязаний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх для разного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислово розвинених країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валютних інтервенцій.
Акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити тратту експортера. Перед настанням терміну оплати імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобовўязання перед експортером.
Акцептно-рамбурсний кредит – банк імпортера в межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобовўязується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну. Після відвантаження товару експортер скеровує платіжні й товарні документи до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати предўявляє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування отриманого від банку імпортера.
Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту. Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах

Діяльність банків на валютному ринку 📙 Контрольная → 🆔 27785