Діяльність нотаріату

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМСТ

 

                                                                                                                                        Стр.

Варіант № 15

 

1. Організація роботи державних нотаріальних архівів…………….  3

 

2. Нотаріальне діловодство…………………………………………… 

 

 

3. Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою

 нерухомого  майна в спільній власності. ………………………..

 

4. Посвідчення заповітів……………………………………………….

 

5. Посвідчення угод, спрямованих на відчуження нерухомого

 майна……………………………………………………………….

 

Практичні завдання №1………………………………………………

 

Практичне завдання №2………………………………………………

 

Список використаних джерел……………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ДЕРЖАВНИХ НОТАРІАЛЬНИХ АРХІВІВ

 

 

Статтею 23 Закону України «Про нотаріат»  передбачено, що в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі та  Севастополі  засновуються державні нотаріальні  архіви, які є складовою частиною Національного архівного фонду  і здійснюють тимчасове (до 75 років) зберігання нотаріальних документів. Державні нотаріальні архіви мають на меті зберігання, використання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Фондоутворювачами архівів є державні нотаріальні  контори, приватні нотаріуси, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, та посадові особи, які посвідчують  заповіти і довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених.¹

Архів у  своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та  Державного комітету архівів України.

   Питання організації діяльності та компетенція державного нотаріального архіву визначаються Положенням про державний нотаріальний архів, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 18.05. 2009 № 870/5 (далі – Положення).

   Архів є юридичною особою і має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Створюється і ліквідується Міністерством юстиції України. Архів вправі створювати свої філії, які є його відокремленими підрозділами, що розташовані поза місцезнаходженням архіву. Філія здійснює всі або частину функцій архіву. Філії не є юридичними особами і діють на підставі положення що затверджується управлінням юстиції за погодженням з архівом.

 Штат  архіву затверджується Головним  управлінням юстиції Міністерства  юстиції України в Автономній  Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління юстиції) в межах встановленої для архіву штатної чисельності і фонду заробітної плати.

 Основними  завданнями архіву є:

   -  комплектування документами, склад яких передбачено цим Положенням;

   - забезпечення збереження та використання відомостей, що містяться в документах, які знаходяться на зберіганні;

  -   створення і вдосконалення довідкового апарату до документів;

  -   здійснення контролю за зберіганням документів та обліково-довідкового апарату до документів, які зберігаються у фондоутворювачів;

 -    підготовка та своєчасна передача документів, внесених до Національного  архівного фонду на зберігання, до відповідного державного архіву з додержанням вимог, передбачених нормативно-правовими актами Держкомархіву України.

Архів має  право:

     а) вимагати від фондоутворювачів  передавання на зберігання документів, сформованих відповідно до вимог,  установлених Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими Наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5;

     б) повертати фондоутворювачам  на доопрацювання документи, оформлені  з порушенням установлених вимог;

     в) отримувати від фондоутворювачів відомості, необхідні для роботи з архівними документами, що передані на зберігання;

     г) інформувати керівництво відповідного  управління юстиції про стан  архівної справи у фондоутворювачів  та вносити пропозиції щодо  її поліпшення;

     ґ) брати участь у засіданнях, нарадах, семінарах, які проводяться  у відповідному управлінні юстиції,  з питань роботи  з архівними  документами. 

Архів очолює завідуючий, який призначається на посаду і звільняється з неї відповідним  управлінням юстиції.

Завідуючим архівом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою та одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Не може бути завідуючим особа,  яка має  судимість за вчинення злочину, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

На посаду нотаріуса архіву призначається  особа, яка відповідає вимогам, встановленим ст. 3 Закону України «Про нотаріат». Так, нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса,склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість за вчинення злочину, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріуси, які працюють в архіві, зобов'язані додержуватись нотаріальної таємниці, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія не вчинялась.

 Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на працівників архіву, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи.

Отже, організація  роботи нотаріальних архівів здійснюється у відповідності до Закону України  «Про нотаріат» та Положенням про державний нотаріальний архів, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 18.05. 2009 № 870/5.

     2. НОТАРІАЛЬНЕ ДІЛОВОДСТВО

 

 

У системі  органів нотаріату нотаріальне  діловодство займає особливе місце, що зумовлено його завданням. Чітка  і правильна організація діловодства  в нотаріальних конторах має важливе  значення для організації якісного й оперативного обслуговування населення, додержання вимог законодавства  щодо законності, обґрунтованості та оперативності роботи нотаріуса, сприяння громадянам та юридичним особам у  здійсненні їхніх прав і законних інтересів, дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальне діловодство є об'ємним поняттям, що охоплює коло питань, пов'язаних з веденням документування управлінської діяльності установ державного нотаріату, прийманням, розглядом і реєстрацією кореспонденції, складанням і оформленням службових документів, контролем за виконанням документів, складанням номенклатури та формуванням справ, а також постачанням, зберіганням та обліком спеціальних бланків нотаріальних документів тощо.²

    Нотаріальне діловодство регулюється Законом України «Про нотаріат», Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5 (далі – Правила).

  Організаційно-розпорядчі  документи  нотаріальними конторами конторою,  архівом, приватним  нотаріусом  ведуться  з  дотриманням  вимог   Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади,  затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11. 2011 № 1242, та Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів

України від 14.04.97 N 348, ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів».

Порядок  ведення  діловодства,  що  містить  інформацію з обмеженим доступом,  визначається Інструкцією про порядок  обліку, зберігання  і  використання  документів,  справ,  видань  та інших матеріальних  носіїв  інформації, які містять службову інформацію, затвердженою  постановою  Кабінету  Міністрів України від 27.11.98 N 1893.

 Невід'ємною  складовою нотаріального діловодства  та документаційного забезпечення  нотаріального процесу є спеціальні  бланки нотаріальних документів,  що використовуються нотаріусами виключно під час вчинення нотаріальних дій. Постачання, витрачання, зберігання, організація обігу спеціальних бланків нотаріальних документів і  звітування  про  їх використання здійснюються згідно з Порядком витрачання, зберігання,  обігу спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання,  затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 N  812.

Статтею 15 Закону України «Про нотаріат»  передбачено, що мова нотаріального  діловодства визначається статтею 16 Закону України «Про засади державної  мовної політики». Відповідно до п. 1.2. Правил діловодство ведеться українською мовою.

Нотаріальне діловодство включає:

1. ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій відповідно до вимог порядку, установленого Мін'юстом, книг,  журналів реєстрації  (обліку), передбачених номенклатурою, у яких реєструються  нотаріальні документи і документи, на підставі яких вчиняються нотаріальні дії;
2. зберігання, облік, видачу і використання нотаріальних документів і документів, на підставі яких вчинені нотаріальні дії;
3. складання, оформлення,  реєстрацію, облік і виконання конторою, архівом, приватним нотаріусом документів по витребовуванню і наданню відомостей і (або) документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, у тому числі передбачених міжнародними договорами, у зв'язку з наданням правової допомоги;
4. реєстрацію, облік, зберігання та передачу конторою, архівом, приватним нотаріусом довідок,  документів і відомостей про вчинені нотаріальні дії, у тому числі відомостей, переданих до органів державної податкової служби про посвідчені договори, видані свідоцтва про право на спадщину тощо;
5. розгляд звернень фізичних та юридичних осіб з питань вчинення нотаріальних дій у строки, визначені законодавством;
6.   тимчасове зберігання документів у конторі, у приватного нотаріуса та їх підготовку для передавання до державного нотаріального

 Відповідальність за правильну організацію і ведення нотаріального діловодства несе приватний нотаріус, а в державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах — завідуючі, які їх очолюють. У державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві, де є кілька працівників, ведення діловодства й архіву наказом завідуючого може покладатися на одного з цих працівників, що відображається в його посадовій інструкції.

 Таким чином, нотаріальне діловодство – це сукупність робіт щодо документування діяльності нотаріальних органів і осіб, які вчиняють нотаріальні дії, та здійснення документообігу і на сьогодні регулюється Законом України «Про нотаріат» та Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

    

 

3. ПОСВІДЧЕННЯ  ПРАВОЧИНІВ ЩОДО РОЗПОРЯДЖЕННЯ  ЧАСТКОЮ НЕРУХОМОГО МАЙНА В  СПІЛЬНІЙ ВЛАСНОСТІ

 

 

Посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою  нерухомого майна в спільній власності  здійснюється у відповідності до норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат» та  Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

   В юридичній літературі під спільною власністю розуміють право двох або більше осіб на одну річ.³ Таких осіб прийнято називати співвласниками. Розрізняється два види спільної власності: спільна сумісна та спільна часткова власність.

  Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Тобто, спільна власність виникає в таких випадках, як спільне придбання майна, приватизація, спадкування майна декількома особами.

Об'єктами спільної можуть бути земельні ділянки, будинки, квартири, дачі, інше нерухоме майно та інші речі, не заборонені законом.

Суб'єктами права спільної  власності можуть бути фізичні  та юридичні  особи, держава, територіальні громади.

Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, зокрема подружжя регулюються пунктом 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5. Так, при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

  Варто  наголосити, що у разі якщо  один з учасників спільної  часткової власності продає належну  йому частку в спільній власності  іншій особі, нотаріус повинен  упевнитись у тому, що продавець  у письмовій формі повідомив  усіх інших учасників спільної  часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій  намір продати свою частку  іншій особі із зазначенням  ціни та інших умов, на яких  продається ця частка.

 Доказом  повідомлення учасників спільної  часткової власності про подальший  продаж частки в спільному  майні є або свідоцтво, видане  нотаріусом, про передачу їм заяви  продавця, або заява учасників  спільної часткової власності  про відмову від здійснення  права переважної купівлі частки  майна, що продається (із зазначенням  ціни та інших умов продажу  цієї частки). Справжність підпису  на заяві має бути засвідчена  нотаріально.

 Договір  купівлі-продажу частки спільного  майна іншій особі може бути  посвідчений нотаріусом за наявності  відомостей про те, що учасники  спільної часткової власності  відмовились одержати надіслані  на їх адресу заяви продавця  про його намір продати свою  частку. Про цю обставину повинна  свідчити зроблена на зворотному  повідомленні відмітка органу  зв'язку.

 Договір  купівлі-продажу частки спільного  майна іншій особі може бути  посвідчений також у разі, якщо  адреса інших учасників спільної  часткової власності невідома. На  підтвердження цього повинен  бути наданий документ відповідного  компетентного органу (довідкової  служби, адресно-довідкового бюро  тощо).

 Заява  учасника спільної часткової  власності про відмову від  права переважної купівлі або  фактична відмова учасника спільної  часткової власності, який протягом  установленого строку не здійснив  свого права на переважну купівлю,  дійсна протягом трьох місяців.  Цей строк обчислюється з дня  подання заяви про відмову  від права переважної купівлі  або з дня, наступного за  останнім днем зазначеного місячного  (десятиденного) терміну.

 У  разі посвідчення договору купівлі-продажу  частки спільного майна за  більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому  повідомленні, але з дотриманням  інших визначених умов, подання  доказів повторного повідомлення  учасників спільної часткової  власності не вимагається.

 У  тексті договору про відчуження  частки майна вказуються арифметичні  (у простих дробах) частки.

 Про  відчуження частки майна, право  власності на яке підлягає  державній реєстрації, нотаріус  робить відмітку на правовстановлюючому  документі, якщо такий документ  повертається відчужувачу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВТІВ

 

 

На сьогоднішній день Цивільний кодекс України передбачає дві підстави спадкування: спадкування  за заповітом та спадкування за законом. При цьому слід зауважити, що пріоритетне  право на спадкування мають особи, визначені в заповіті, тобто особи, призначені відповідно до волі заповідача - спадкодавця.

Відповідно  до ст. 1233 ЦК України заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.⁴ Є.І. Фурса вважає, що заповіт – це одностороння угода, за якою заповідач передає все своє майно або його частину та може визначити ті умови, за якими спадкоємці вправі його прийняти.⁵

Однією  з обов’язкових умов дійсності заповіту є його посвідчення. Чинне законодавство України визначає коло осіб, які мають право посвідчити заповіти, а саме: нотаріуси, посадові особи органу місцевого самоврядування та інші посадові, службові особи.

Як правило, посвідчення заповітів належить до компетенції нотаріусів. Відповідно до ч. 2 ст. 1 3акону України «Про нотаріат»  ставити свій посвідчувальний напис  на заповітах мають право державні нотаріуси та нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною практикою.

Якщо  у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений  уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Стаття 1252 Цивільного кодексу України містить у собі перелік посадових, службових осіб, які мають право посвідчувати заповіти певних категорій громадян за наявності не менш, як двох свідків в обов'язковому порядку:

- головний  лікар, його заступник з медичної  частини або черговий лікар  лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного  закладу охорони здоров'я посвідчує  заповіт особи, яка перебуває  на лікуванні в цій лікарні,  госпіталі чи стаціонарному закладі  охорони здоров'я;

- начальник  госпіталю посвідчує заповіт  особи, яка перебуває на лікуванні  в цьому госпіталі;

- начальник,  його заступник з медичної  частини, старший або черговий  лікар госпіталю, санаторію, іншого  військоволікувального закладу  посвідчує заповіт військовослужбовця  чи іншої особи, яка перебуває  на лікуванні в цьому госпіталі,  санаторії, іншому військово-лікувальному  закладі;

- директор, головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів посвідчує заповіт особи, що проживає в цьому будинку;

- капітан  морського чи річкового судна,  що ходить під прапором України,  посвідчує заповіт особи, яка  перебуває під час плавання  на цьому судні;

- начальник  пошукової, арктичної або іншої  експедиції посвідчує заповіт  особи, яка перебуває в цій  експедиції;

- командир (начальник)  військових частин, з'єднань, військово-навчальних  закладів посвідчує заповіт військовослужбовця  або робітника, службовця, члена  сім'ї військовослужбовця в пунктах  дислокації цих частин, з'єднань, установ або закладів, де немає  нотаріуса чи органу, що вчиняє  нотаріальні дії;

- начальник  місця позбавлення волі посвідчує  заповіт особи, яка відбуває  покарання у виді позбавлення  волі;

- начальник  слідчого ізолятора посвідчує  заповіт особи, що утримується  під вартою.

Стаття 56 Закону України «Про нотаріат», регулює  порядок посвідчення заповітів. Так, нотаріуси або посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог  законодавства  України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій  особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

Нотаріус  посвідчує заповіт, який написаний  заповідачем власноручно або  за допомогою загальноприйнятих  технічних засобів. На прохання особи  записати заповіт з її слів нотаріус може це зробити власноручно або  за допомогою технічних засобів. При цьому заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і  підписаний ним. Якщо заповідач через  фізичні вади не може прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбутися  при свідках.

Варто наголосити, що посвідчення  заповіту  через  представника,  а  також  одного заповіту від імені кількох осіб не допускається. При  посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Слід  зазначити, що законодавець передбачив право посвідчувати заповіт за бажанням заповідача при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками, крім осіб, на користь яких складено заповіт, не можуть бути також члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт, а також нотаріус або посадова, службова особа відповідного органу місцевого самоврядування.

Для посвідчення заповіту службовими особами на ньому вчиняється посвідчувальний напис за формою, затвердженою Міністерством юстиції України. Посвідчувальний напис:

- може бути розміщений як на лицьовому, так і на зворотному боці заповіту чи довіреності;

- повинен бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток, виправлення - застережені підписом посадової,  службової особи та скріплені печаткою;

- вчиняється у день посвідчення заповіту чи довіреності.

Для вчинення посвідчувального напису може застосовуватися штамп з відповідним текстом.

Відповідно  до пункту 10 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей,

що прирівнюються  до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. N 419, посвідчені заповіти реєструються посадовими, службовими особами, крім капітанів морських або річкових суден, що плавають під прапором України, начальників пошукових або інших експедицій, в реєстрі для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, форма якого встановлюється Міністерством юстиції України.⁶

Капітан морського або річкового судна, що плаває під прапором України, вносить  запис про посвідчення заповіту у судновий журнал. Реєстраційний  номер, за яким заповіт внесено до суднового журналу, і номер сторінки суднового журналу проставляються у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту. У судновому журналі робиться відмітка про передачу заповіту начальникові порту України або консулу України в іноземному порту.

Заповіт, посвідчений начальником експедиції, реєструється в обліковому журналі так само, як вихідні документи. Порядковий номер, за яким заповіт зареєстровано в журналі, проставляється у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту.

Таким чином, посвідчення заповіду є однією з  обов’язкових умов дійсності заповіту і здійснюється нотаріусами, посадовими особами органу місцевого самоврядування та інші посадовими, службовими особами.

 

 

 

 

 

 

 

 

5. ПОСВІДЧЕННЯ УГОД, СПРЯМОВАНИХ НА ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА

 

Нотаріуси та посадові особи органів місцевого  самоврядування, які вчиняють нотаріальні  дії, посвідчують угоди спрямовані на відчуження нерухомого майна.

В цивільному праві до нерухомого майна відносять  земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення та зміни їх призначення.⁷

Під поняттям «відчуження» слід розуміти договори, спрямовані на передачу права власності від однієї особи до іншої шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, довічного утримання.⁸

При посвідченні  угод спрямованих на відчуження нерухомого майна нотаріус керується вимогами Цивільного кодексу України, Законами України «Про нотаріат», «Про охорону  дитинства», «Про основи соціального  захисту бездомних осіб і безпритульних  дітей» (останні два закони застосовуються у випадку участі малолітніх та неповнолітніх  осіб) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України  від 22.02.2012 № 296/5 (далі Порядок).

Однією  з особливостей посвідчення правочинів щодо відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також майна, на яке поширено режим нерухомої речі, управління нерухомим майном, є те що воно провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

    У разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів.

Правочини за малолітніх, а також від імені  фізичних осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, вчиняють батьки (усиновлювачі) або опікуни.

    Відповідно до статей 43, 44 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним з батьків) того, що ця особа є їх дитиною.

   Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної правоздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

   При визначенні цивільної дієздатності дитини нотаріус керується положеннями статей 31, 32 Цивільного кодексу України, згідно з яким дитина наділена залежно від віку частковою цивільною дієздатністю (особа. Яка не досягла чотирнадцяти років – малолітня особа) або неповною цивільною дієздатністю (особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років – неповнолітня особа).

   Як зазначає В.М. Соловецька малолітні та неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які забезпечують їхні побутові потреби, відповідають їхньому фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість.⁹