Зміст

Вступ. 2

Глобалізація економіки й світова політика 3

Література 22 
 

Вступ.

       Глобалізація  економіки суть одночасно й вища стадія інтернаціоналізації господарського життя, тобто сформований феномен, і триваючий процес. Як перше, так  і друге являють собою не якийсь вигаданий по політичних мотивах  фантом, позначуваний якимсь ярликом, а об'єктивну реальність, що робить, хоча й у неоднаковій мері (вона прямо залежить від ступеня відкритості  й «самодостатності» національних господарств), що детермінує вплив на різні сторони громадського життя  всіх країн і народів миру. Про  це розповідається в статті доктора  економічних наук, завідувача кафедрою міжнародних економічних відносин ГУ-ВШЭ професори В.С.Панькова.

       На  рубежі минулого й нинішнього століть  глобалізація затвердилася як одна з  головних, фундаментальних тенденцій  розвитку світового господарства. Констатація  цієї обставини стала неодмінним атрибутом численних науково-дослідних  публікацій і практично всіх підручників  по світовій економіці й міжнародних  економічних відносинах. Внаслідок  значимості реальної ролі глобалізації в житті сучасного суспільства  вона знову й знову стає предметом  наукових і околонаучних вишукувань в усім світі. Разом з тим навіть такі принципові, ключові питання, як сутність і втримування категорії «глобалізація економіки» (ГЭ), її прояви й перспективи, позитивні й негативні наслідки, вплив на економіку Росії й інших країн - очевидно, внаслідок складності й суперечливості ГЭ - трактуються далеко не однозначно. У цьому зв'язку автор вважає за необхідне викласти своє бачення даної проблематики на тлі інших точок зору.

Глобалізація  економіки й світова  політика

       Сутність  і основні риси глобалізації економіки

       «Першопрохідником»  у дослідженні проблематики глобалізації економіки (ГЭ) і «творцем» терміна  «глобалізація» прослил американський учений Т.Левитт після виходу у світло в 1983 р. його книги «Глобалізація ринків». З тих пор у науковій і публіцистичній літературі, присвяченої проблемам світового господарства, термін «глобалізація» піддався масовому, хаотичному й нерідко виродливому тиражуванню. Більше того, можна сказати, що прикметник «глобальний» відмінюється на будь-який лад, уживається по мірках «життєвого розуму» (в останньому випадку автори, застосовуючи термін «глобальний», і не розуміючи того, що він означає «всесвітній», у найкращому разі ототожнюють його з поняттями «загальний», «державний», «народногосподарський» і т.п.).

       У підходах до тлумачення даної категорії  можна виділити два полюси, свого  роду «перегини». З одного боку, до глобалізації прив'язують практично будь-який мало-мальськи значимий мiрохозяйственний феномен, як у позитивному, так і в негативному плані. Такого роду абсолютизація, будь те непомірне вихваляння («глобалистi») або огульного паплюження («антиглобалистi»), широко розповсюджена в російських і закордонних публікаціях, не представляється плідної.

       З іншого боку, зовсім неправомірно, як це робить, наприклад, В.Найшуль, розглядати глобалізацію як «не більш ніж  політичний ярлик», тобто політично  мотивований вимисел, що не відображає фундаментальні реалії й взаємозв'язки в сучасному світі. Якби це було так, то глобалізацією навряд чи стали  докладно займатися (протягом уже чверті століття) багато хто досить компетентні  й авторитетні дослідники в усім світі, навряд чи вона продовжувала б  розбурхувати розуми впливових політиків, публіцистів і широких верств громадськості в усім світі. Тому цілком закономірно, що подібна недооцінка глобалізації займає периферійне місце  в публікаціях, що претендують на наукове осмислення цього явища.

       Т.Левiтт, як видно з назви його книги, розумів глобалізацію як чисто ринковий феномен. Даним терміном він позначив об'єднання, інтеграцію ринків окремих продуктів, вироблених транснаціональними корпораціями (ТНК). Як лейтмотив його книги, мабуть, можна розглядати тезу, що пророкує швидкий кінець таких ТНК, ринкова стратегія яких націлена лише на диференційовані, специфічні ринки тих або інших країн. Хоча Т.Левiтт правильно визнав майбутнє за глобально орієнтованими ТНК, що шукають свої шанси в усім світі, його чисто ринково-збутова інтерпретація ГЭ, причому винятково на фірмовому рівні, представляється надмірно вузької й не дає адекватного тлумачення даної категорії.

       Варто підкреслити, однак, що сформулювати чітку  дефініцію категорії «глобалізація», показати її зв'язок з раніше уведеними  в науковий оборот категоріями, особливо «інтернаціоналізацією» і «транснационализацией», досить складно. У цьому зв'язку досить показово, що С.Боргів в одній з  перших (і не тільки в нашій країні) узагальнюючих монографій по проблематиці ГЭ взагалі втримався від яких-небудь визначень даного феномена. Разом  з тим С.Боргів, на відміну від  Т.Левитта й багатьох інших західних дослідників ГЭ, не звів останню  до різних проявів ринкових стратегій  ТНК, правильно оцінивши її як складне, багатопланове, багатофакторне явище  й давши змістовний аналіз деяких її найважливіших рис (напрямків). Попутно відзначимо, що відсутність визначень ГЭ як економічної категорії характерно й для багатьох публікацій по глобалистике, у яких, крім інших питань,  уживає спроба розкрити економічне втримування глобалізації.

       Надалі  з'явилися численні роботи, що більш-менш широко трактують категорію ГЭ, автори яких, щоправда, часом обмежуються  самої обший констатацією очевидних  реалій і поверхневим описом останніх. У цьому зв'язку приведемо два  приклади. По визначенню американського професора М.Интриллигейтора, глобалізація означає «значне розширення світової торгівлі й всіх видів обміну в  міжнародній економіці при явно вираженій тенденції до все більшої  відкритості, інтегрованості й відсутності  границь». Не менш відомий польський  професор Г.Колодко пише: «Глобалізація - це історичний процес лібералізації  й інтеграції ринків товарів, капіталів  і праці, які колись функціонували  деякою мірою изолированно, у єдиний світовий ринок».

       Обидві  дефініції представляються аморфними, що зводять ГЭ до чисто ринкових процесів (тобто до сфери обміну). З них зовсім не ясно, чому про  глобалізацію у світовій економічній  науці стали говорити й писати лише в останні 20-25 років, тоді як всі  ті феномени й процеси, на які посилаються  М.Интриллигейтор і Г.Колодко, чітко  виступали у світовому господарстві саме пізніше вже на початку ХХ століття, перед Першою світовою війною, чому в особливій мері сприяла  валютна глобалізація в рамках всесвітньої  валютної системи золотого (золотомонетного) стандарту.

       Визначення  ГЭ, більше адекватні сутності останньої, дають деякі російські автори. Так, Э.Кочетов розглядає її як «процес  відтворювальної трансформації  національних економік і їхніх господарюючих  структур, капіталу, цінних паперів, товарів, послуг, робочої сили, при якій  світова економіка розглядається  не просто як сума (сукупність) національних економік, фінансових, валютних, правових, інформаційних систем, а як цілісна, єдина геоэкономическая (геофинансовая) популяція (простір), що функціонує за своїми законами». Б.Смитиенко й  Т.Кузнєцова відзначають, що «узяті разом процеси наростання масштабності зв'язків, реалізованих міжнародними економічними відносинами, посилення системності  міжнародних економічних відносин і взаємозалежності їхніх основних суб'єктів у взаємозумовленості з рішенням глобальних проблем людства  утворять явище, яке можна визначити  як глобалізацію економіки». В.Ломакин  в последнем издании распространенного  в российских вузах учебника пишет, что «под глобализацией (мировизацией) национальних хозяйств (курсив авт. учебника — В.П.) понимается создание и развитие международних, мирових производительних сил, факторов производства, когда средства производства используются в международном пространстве. Мировизация  проявляется в создании отдельними компаниями хозяйственних объектов в других государствах и развитии наднациональних форм производственних связей между различними национальними хозяйствами. В этом случае взаимодействие в мировой хозяйственной системе становится постоянним, устойчивим и многосторонним».

       Зазначені дефініції, правомірно не зводячи ГЭ до сфери обміну, правильно фіксують деякі прояви, риси глобалізації. Однак  із цих дефініцій важко зрозуміти, чим ці прояви відрізняються від  аналогічних феноменів і процесів, що мали місце у світовому господарстві на доглобализационних етапах інтернаціоналізації господарського життя, причому вже з останньої чверті XIX століття, коли у всіх провідних країнах процес індустріалізації прийняв зрілі форми, багато в чому додавши виробництву й збуту продукції всесвітній (глобальний) характер. Іншими словами, всі три дефініції цілком застосовні, причому без істотних застережень, і до доглобализационним етапів, особливо до тих, які довелися на початок і на 50-80-і рр. ХХ століття. Це багато в чому пов'язане з тим, що автори цих дефініцій не порушують питання про строки переходу світового господарства до стадії (стану) глобалізації, адекватна й чітка відповідь на який саме й дозволяє показати якісна відмінність ГЭ від попередніх їй етапів розвитку світового господарства.

       Поряд з визначеннями ГЭ, правильно фіксуючими той або інший «набір» її зовнішніх  ознак, у російській літературі зустрічаються  й досить своєрідні дефініції, у  найкращому разі лише що почасти мають  відношення до глобалізації й у цілому не розкривають її сутність. Так, Л.Слуцкий (доктор економічних наук, депутат  Держдуми РФ) в аж ніяк не малотиражному  й не безвісному виданні пише: «На  початку ХХ століття 95 відсотків  працездатного населення розвинених країн було зайнято фізичною працею. Але «середньозважений» показник такого роду для XXI століття, за прогнозами фахівців, складе лише 10 відсотків. Дев'ять із десяти працівників будуть трудитися  за комп'ютерами. Настільки грандіозних  за масштабами й стрімкими переворотами світова економіка не знала. Тому на базі інформаційно-технологічної  інтеграції миру по суті починає складатися нова формація, що йде на зміну класичному капіталізму. Цей процес сьогодні й  прийнятий називати глобалізацією». Таке тлумачення глобалізації викликає цілий ряд принципових заперечень:

       на  тлі збереження великої кількості  традиційних професій і технологій, особливо в домінуючій у постіндустріальному  суспільстві сфері послуг, викликає сумніву прогноз «фахівців» із приводу 10%. Ясно одне: ці «фахівці» мають  унікальну наукову сміливість, якщо беруться прогнозувати середньозважений показник на ціле сторіччя вперед;

       робота  окремих учасників економічних, у тому числі мирохозяйственних, відносин з комп'ютерами далеко не завжди втілює інформаційно-технологічну інтеграцію між ними. Так, використання комп'ютерів на автозаводах конкуруючих фірм для керування процесом зборки не означає ніякої інтеграції між ними. Навпаки, їхнє використання відбувається изолированно, при цьому ретельно оберігаються секрети виробництва. Інформаційно-технологічна інтеграція в глобальному масштабі, дійсно, ставиться до сутнісних рис ГЭ, але в зовсім іншому контексті, чим заміщення фізичної праці інтелектуальним. До того ж, як буде показано нижче, це лише одна з рис ГЭ, нерозривно пов'язана з  рядом інших характеристик останньої;

       під класичним капіталізмом в економічній  теорії розуміється капіталізм вільної  конкуренції XIX століття, що виник у  ході промислового перевороту, з усіма  його антагонізмами й гротескними  соціальними диспропорціями. Якби цей  суспільний ладо залишався таким, - а по Л.Слуцкому виходить, що тільки в нинішнім столітті на зміну класичному капіталізму йде щось інше, - то він  давно б звалився, як і пророкував К.Маркс уже в I томі «Капіталу», що увидели світло в 1867 р. Однак після  цієї стадії капіталізм, всупереч пророкуванням  К.Маркса, пройшов кілька стадій розвитку, перетерпівши глибоку якісну трансформацію. Сучасний державно регульований, соціально  орієнтований капіталізм (його також  не без підстав іменують «некапіталістичними» термінами: «соціальне ринкове господарство», «постіндустріальної суспільство» і ін.), істотно відрізняючись  у кращу сторону від «манчестерского» капіталізму, довів - на відміну від свого класичного попередника - свою життєстійкість і прийнятність для переважної більшості членів суспільства;

       не  ясно, ким прийнято називати глобалізацією  те, що втримується в наведеній  вище цитаті з Л.Слуцкого. У всякому  разі, автор дійсної статті, протягом тривалого часу занимающийся проблематикою  глобалізації, уперше зустрівся з  подібним її трактуванням;

       глобалізація — це не тільки процес, але й стан світового господарства, тобто сформований феномен, що володіє поруч тісно взаємозалежних  сутнісних чорт.

       На  тлі наведених вище тлумачень  ГЭ спробуємо викласти своє бачення  глобалізації. Почнемо з терміна  «глобалізація». З лексичної точки  зору він означає додання чому-небудь всесвітнього (глобального) характеру. На думку автора дійсної статті, глобалізація (світовий) економіки - це об'єктивно сформований феномен  і одночасно мирохозяйственний процес, що активно розгорнувся наприкінці XX століття. В самом общем, в самом кратком виде глобализацию можно било би охарактеризовать как висшую стадию (ступень, форму) интернационализации хозяйственной жизни и ее сердцевини — научно-производственной интернационализации. Более полно сущность ГЭ раскривается в совокупности имманентних ей, органически взаимосвязанних основних черт, которие рассматриваются ниже. Рассмотрению этих черт необходимо предпослать два методологически важних соображения.

       У результаті глобалізації зложився (а  не перебуває усе ще в процесі  трансформації, як думають деякі  дослідники) всесвітній ринок результатів  і факторів виробництва: товарів  у формі матеріального продукту й послуг, капіталів, робочої сили й знань, - на якому лідируючу роль грають не більше 2-3 тис. ТНК вищого ешелону, і цей ринок усе більше проявляє свою глобальну якість.

       Разом з тим ступінь глобалізації окремих  ринків, а тим більше їхніх сегментів  далеко не однакова. Вона найбільш висока на ринках товарів у формі матеріального  продукту й капіталів. Значно менше  глобализирован ринок послуг: це багато в чому обумовлене тим, що багато видів  послуг (побутові, комунальні, значною  мірою транспортні, освітні й  ін.) по самій природі створюваної  тут потребительной вартості не можуть бути залучені в міжнародний оборот, а тим більше в процес глобалізації. Інтернаціоналізація не досягла  стадії глобалізації в електронній  торгівлі (дотепер вона ведеться на великих регіональні (субконтинентальних) ринках, насамперед у Західній і Центральній Європі й у Північній Америці), на енергетичному ринку, ринку державних замовлень, в області трудової міграції (глобальний ринок майже зложився тільки по висококваліфікованій праці в цивільних галузях, особливо в НИОКР) і ін. У цьому змісті зберігається широкий простір для подальшого розвитку глобалізації не тільки вглиб (у змісті підвищення її рівня на кожному з її напрямків), але й ушир.

       Для розкриття сутності ГЭ принципово важливе  питання про те, коли інтернаціоналізація  перейшла у свою якісно нову, глобализационную стадію. На Заході, як відзначалося вище, про неї заговорили ще на початку 1980-х років у зв'язку з різким, стрибкоподібним підвищенням ролі ТНК у всесвітнім господарстві і  якісних змінах у їхніх ринкових стратегіях. Дійсно, ТНК - ключовий суб'єкт світової економіки, а транснационализация - свого роду стрижень процесу ГЭ. Таким суб'єктом ТНК стали в 80-х рр. ХХ століття в рамках «світової системи капіталістичного господарства», у якій одержали поширення й деякі інші сутнісні риси глобалізації, про які мова йде нижче. У цьому змісті стосовно до зазначеного десятиліття можна говорити про «капіталістичну глобалізацію», що по суті й мали на увазі Т.Левитт і інші західні теоретики ГЭ.

       Разом з тим «світова система соціалістичного  господарства», невід'ємна й вагома частина всесвітньої економіки, залишалася осторонь від транснационализации  й інших проявів ГЭ. Якщо не вважати  СФРЮ й КНР, що вступили на шлях побудови ринкової економіки й занявших свого  роду проміжне положення між двома  системами, в інших «соціалістичних» країнах ТНК не мали не тільки домінуючих, але й міцних, а в СРСР і взагалі  скільки-небудь серйозних позицій, заснованих на прямих інвестиціях і  виниклої у зв'язку із цим власності  на продуктивний капітал.

       Тому  транснационализация й інші розглянуті нижче прояви ГЭ придбали дійсно глобальний характер (тобто, виражаючись по-російському, всесвітній) тільки в результаті розпаду  СРСР і краху «реального соціалізму»  на початку 1990-х років. Внаслідок  цього був переборений поділ  миру на дві суспільні системи  й всі країни (за найрідшими «екзотичними»  виключеннями, що тільки підтверджують  правило, - насамперед Північна Корея  й Куба) стали розвиватися по більш-менш подібній соціально-економічній моделі. Домінуюча роль ТНК після цього  дійсно стала глобальної. Тому варто  виходити з того, що інтернаціоналізація  остаточно перейшла властиво в стадію глобалізації економіки саме в останнім десятилітті XX століття й у цей  час набирає темп, здобуває все  більшу глибину й інтенсивність.

       Отже, ГЭ суть одночасно й досягнута (вища) стадія інтернаціоналізації господарського життя, тобто сформований феномен, і триваючий процес. Як перше, так  і друге являють собою не якийсь вигаданий по політичних мотивах  фантом, позначуваний якимсь ярликом, а об'єктивну реальність, що робить, хоча й у неоднаковій мері (вона прямо залежить від ступеня відкритості  й «самодостатності» національних господарств), що детермінує вплив на різні сторони громадського життя  всіх країн і народів миру.

       Основні, сутнісні риси глобалізації необхідно  мати на увазі не тільки при розгляді вже виявили себе реалій і тенденцій, але й при розробці прогнозів  розвитку світової економіки на довгостроковий (10-15 і більше років) і на більше короткий періоди. До цих рис необхідно  віднести насамперед наступні характеристики:

       1) Лідируюча, багато в чому детерминирующая  роль у світовому господарстві  транснаціональних корпорацій (ТНК), які задають тон у глобальному  економічному й науково-технічному  розвитку, панують на найважливіших  ринках товарів у формі матеріального  продукту, послуг, капіталів, знань  і висококваліфікованої робочої  сили. По даним останнього щорічного  доповіді ЮНКТАД про світові  інвестиції, в 2006 р. у світі  діяло 78 тис. ТНК, що розташовують 780 тис. закордонних філій. Однак  серед них дійсно провідну, якщо  не домінуючу роль у світовій  економіці й процесі глобалізації  грають не більш ніж 2-3 тис.  першокласних Multis, головним чином  близько 500 ТНК вищого ешелону,  і 100-150 лідерів серед транснаціональних  банків (ТНБ).

       Саме  ці ТНК, що особливо займають пануючі  позиції у високотехнологичних, «спрямованих у майбутнє» галузях (електронної, авіакосмічної, найбільш передових секторах машинобудування, у виробництві нових матеріалів і ін.), визначають особу сучасної глобальної економіки і є «візитною карткою» країн свого походження. На 500 ведучих ТНК доводиться понад 1/3 експорт обробної промисловості, 3/4 світової торгівлі сировинними товарами, 4/5 торгівлі новими технологіями. Домінування  транснаціонального капіталу ще більш чітко виражено в банківській сфері. Своєю всесвітньою мережею дочірніх компаній за рубежем і «павутиною» трансграничних бізнесів-операцій вони забезпечують глобальне «зчеплення» різних сегментів світового господарства, найтісніші взаимопереплетение й взаємозалежність національних процесів відтворення.

       ТНК і ТНБ вищого ешелону, ініціювавши  «інтернаціоналізацію по-капиталистически»  в одній (кількісно і якісно переважної) частини Земної кулі, в епоху співіснування  двох світових систем, з переходом  в останнім десятилітті ХХ століття до глобалізації у власному змісті цього слова, тобто в планетарному масштабі, продовжують виступати  головним мотором і суб'єктом  сучасної ГЭ.

       У цьому зв'язку вимагає адекватної інтерпретації та обставина, що навіть у найбільш розвинених країнах «золотого  мільярда» переважна частина  ВВП і самодіяльного населення  доводиться на дрібні й середні фірми. Безумовно, економічне й особливо соціальне (насамперед для забезпечення високого рівня зайнятості працездатного  населення) значення такого роду фірм важко переоцінити. Разом з тим  не вони визначають основні пропорції  розвитку світової економіки. У своєму становленні й розвитку вони прямо  або побічно багато в чому залежать від більших агентів економічних, особливо мирохозяйственних, відносин. ТНК забезпечують близько 1/4 світового ВВП, але в якісному відношенні це краща частина глобального продукту, що визначає особу сучасного світового господарства й напрямку його науково-технологічного розвитку.

       Разом з тим, визначаючи магістральні напрями  світового економічного й науково-технічного розвитку, ТНК своїми глобальними  операціями породжують і негативні  явища, про які мова йтиме нижче.

       2) Провідна роль (пріоритет) мирохозяйственних відносин у порівнянні із внутріекономічними. На доглобализационних етапах интенационализации  внутріекономічні відносини виступали як первинні, а мирохозяйственние відносини (міжнародні економічні відносини) - як вторинні, похідні. В умовах ГЭ ті й інші помінялися місцями. У результаті, як правильно відзначає Ю.Шишков, в умовах ГЭ «світове економічне співтовариство з пухкої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні (страновие) соціуми виявляються складеними елементами єдиного всесвітнього господарського організму, а їхньої долі в зростаючій мері визначаються ходом розвитку цього організму як цілого».

       Ця  сутнісна риса ГЭ усе більш повно  проявляє себе як глобальний імператив  для формування політики національних держав, що має саме пряме відношення й до Росії. У цьому зв'язку важко  не погодитися з Ю.Лужковим, що «зовнішні, глобальні фактори й обставини  усе більше впливають на можливості внутрішнього розвитку країни. Десь обмежують їх, а в чомусь визначають пріоритети й вибір необхідних рішень у модернізації економіки й соціальної сфери».

       3) Розгортання глобальної інформаційно-технологічної  (інформаційно-телекомунікаційної) революції:  переворот у коштах телекомунікацій  на базі мікроелектроніки, кібернетики,  супутникових і цифрових систем  зв'язку, поява всесвітньої мережі  комп'ютерного зв'язку «Інтернет» (по своєму історичному значенню  воно, як справедливо відзначають  багато авторів, порівнянно з  винаходом друкарства). Глобальне  поширення нинішнього, принципово  нового (воно глобально по самій  своїй науково-технічній природі)  у порівнянні з попередніми,  покоління інформаційних технологій  уможливило за допомогою Інтернету  в будь-який момент і в будь-якій  крапці Земної кулі зробити  торговельні, валютні й багато  інших угод. Те, що прийнято називати  «світовими грошима», прийняло електронну  форму руху. Це зробило їх дійсно  всесвітніми коштами обігу й  платежу. Все це дозволило забезпечити  новий, якісно більше високий  (глобальний) рівень «зчеплення»  національних господарств і різних  господарюючих суб'єктів у рамках  глобальної економіки, додавши  процесу відтворення дійсно всесвітній  характер.

       4) Універсальний, всеохоплюючий вплив  науково-технічного прогресу (на  сучасному етапі НТР) у широкому  змісті слова на всі сторони  інтернаціоналізації виробництва  (наукові дослідження й дослідно-конструкторські  розробки - НИОКР, організацію й  керування виробництвом і т.д.) і капіталу в умовах економіки  знань. Саме знання в широкому  змісті (а не природні ресурси,  матеріальні цінності або щось  інше), які по самій своїй природі  прагнуть до глобалізації, у процесі  ГЭ затвердили себе як вирішальний  фактор економічного й соціального  прогресу у всесвітньому масштабі, що несе судьбоносний характер для країн, великих регіонів і континентів. Збіг у часі процесів переходу світового господарства до глобалізації й економіки знань значно прискорило визрівання того й іншого феномена й дало потужні імпульси їхньому розвитку як ушир, так і вглиб.

       5) Гармонізація стандартів (технологічних,  екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.). Завдяки цьому  забезпечена в цілому досить  міцна, хоча й не повна, «стикування»  і взаємозамінність різних готових  виробів і їхніх компонентів,  а також технологій і фаз  відтворювального процесу. Це  сприяє забезпеченню все більшої  волі конкуренції у світовому  господарстві, доданню їй дійсно  глобального характеру.

       6) Розширення до всесвітніх масштабів  і інтенсифікація міжнародного  межфирменного співробітництва  в різних формах, особливо спеціалізації  й кооперації (виробничої, науково-технологічної,  науково- виробничої).

       7) Розширення до глобальних масштабів  сфер, форм і механізмів інтернаціоналізації  капіталу, стрибкоподібне збільшення  масштабів і інтенсивності його  міграції між державами, особливо  промислово розвиненими країнами, підвищення концентрації й централізації  капіталу на основі злиттів  і поглинань компаній і банків; різке посилення впливу фінансово-банківської  сфери, що досягла досить високого  рівня глобалізації, на матеріальне  виробництво.

       8) Затвердження глобальної регулюючої  ролі міжнародних економічних  і фінансових організацій (Всесвітньої  торговельної організації, Міжнародного  валютного фонду, Всесвітнього  банку й ін.). У цьому зв'язку  необхідно особливо відзначити  формування на базі ГАТТ Всесвітньої  торговельної організації, що  почала свою діяльність в 1995 р. і нараховує до початку  2008 р. 151 учасник. Якщо ГАТТ поширював  свою регулюючу діяльність головним  чином, якщо не винятково, на  світову торгівлю товарами у  формі матеріального продукту, то  до компетенції ВТО ставиться  також регулювання торгівлі послугами  (ГАТС), захисту прав інтелектуальної  власності й торгівля ними (ТРИПС), торговельних аспектів інвестиційних  мір (ТРИМС). Таким чином, ВТО,  викликана до життя імперативами  ГЭ, у набагато більшій мері  покликана відповідати сутності  глобалізації. Правда, як буде показаноі  нижче, дотепер результати її  діяльності багато в чому не  виправдали надій її засновників.

       9) Охоплення регіональною інтеграцією  всіх найважливіших економічних  регіонів миру (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН, АТЭС, Евразэс, СНД і  ін.). У російських публікаціях  цей процес часто йменують  регионализацией. Такий підхід, безумовно,  має право на життя. Разом  з тим у Європейському Союзі  (ЄС) під регионализацией розуміється  щось інше: «зчеплення» економік  регіонів різних держав як  результат межстрановой регіональної  інтеграції, наприклад, по осі  Південно-Західна Німеччина - Західна  Австрія - Північна Італія або  регіонів різних країн Євросоюзу,  що примикають друг до друга  уздовж узбережжя Північного  моря. Таке «зчеплення» може бути  значно більше інтенсивним, чим  між різними районами в рамках  окремих країн, наприклад, між  Північною й Південно-Східною  Німеччиною, а тим більше між  Північною й Південною Італією.  По даному питанню автор дійсної  статті тяжіє до вищевикладеної  точки зору, загальноприйнятої в  ЄС.

       Оскільки  інтеграція носить регіональний характер, вона, на перший погляд, суперечить ГЭ, що охоплює увесь світ. Дійсно, члени  регіональних інтеграційних угруповань надають один одному взаємні пільги, які служать для них привілейованим інструментом у конкурентній боротьбі із суперниками із третіх країн. Разом  з тим об'єднання окремих, раніше більш-менш розрізнених країн у  регіональні інтеграційні блоки  сприяє «зчепленню» - через взаємодію  цих угруповань - всіх основних учасників  мирохозяйственних відносин. Крім того, є підстави затверджувати, що зазначені угруповання роблять зростаюче й у цілому позитивний регулюючий вплив на процеси транснационализации виробництва, інші аспекти операцій ТНК.

       При цьому окремі інтеграційні угруповання  виступають як члени впливових глобальних економічних організацій. Так, не тільки окремі країни ЄС, але і Євросоюз як міжнародна організація є членами  ВТО. Це сприяє інтенсифікації процесу  лібералізації світової торгівлі в  рамках ВТО, тобто сприяє подальшому розгортанню глобалізації в цілому. В узагальненому виді  співвідношення між обома феноменами і їхніми науковими категоріями, що відображають, вдало характеризує формулювання Ю.Шишкова: якщо глобалізація - це нова якість інтернаціоналізації  на стадії гранично можливого розвитку її вшир, те інтеграція - найвищий щабель розвитку її вглиб.

       Протиріччя  й негативні сторони  глобалізації.

       Всі дослідники справедливо вказують на те, що глобалізація економіки - досить суперечливий феномен. З одного боку, її сутнісні риси, розглянуті вище, у  цілому сприяють підвищенню ефективності світового господарства, економічному й соціальному прогресу людства. З іншого боку, як буде показано нижче, форми прояву цих рис нерідко  зачіпають нтереси широких верств населення в усім світі й цілих  країнах, що не входять у відомий  «клуб» держав «золотого мільярда». Нинішня (неоліберальна) модель глобалізації економіки несе в собі цілий ряд  негативних моментів, характеризується гострими колізіями й конфліктами  між різними агентами (учасниками) мирохозяйственних і інших міжнародних відносин. Глобалізація не виправдала багатьох надій, що зв'язувалися широкими верствами світової громадськості з подоланням розколу миру на дві протилежні суспільні системи, що перетворила інтернаціоналізацію в дійсно глобальний феномен. До суперечливих і негативних сторін зазначеної моделі варто віднести насамперед наступні її аспекти.