Глобалізація Світових фінансових ринків

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Реферат

на тему:

«ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ»

Виконав

Студент 503 групи ФМЕВ

Каспрів Юрій Федорович

Київ 2014

Панівною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є тісна взаємодія країн на політичній і економічній арені, що забезпечується все зростаючим розвитком комунікацій, наявністю загальносвітових проблем і супроводжується взаємопроникненням різних культур. Ця тенденція отримала назву «глобалізація».

 Основною сферою глобалізаційного процесу є система міжнародних відносин, в якій можна виділити такі напрямки глобалізації як: політична; економічна; екологічна; культурна, глобалізація комунікацій тощо.

 Одним з найбільш  розвинених елементів загального  глобалізаційного процесу є економічна глобалізація [1, с. 13]. У структурі економічної глобалізації особливе місце посідає процес глобалізації міжнародних фінансових ринків (МФР), що пов’язане з радикальними змінами в їхній ролі в архітектурі світового господарства. Раніше головним завданням МФР було обслуговування реального сектору економіки. За останні десятиліття процес інтернаціоналізації фінансової сфери спричинив виникнення потужної інфраструктури світового фінансового ринку, яка охопила більшість країн світу. Важливим наслідком цього стала фактична незалежність світового фінансового ринку від політики окремих країн світу. Розвиток комунікаційних систем на фоні лібералізації міжнародних економічних і зокрема валютно-фінансових відносин привів до практично абсолютної мобільності капіталу. Ці фактори сприяли виникненню відносної незалежності МФР від реального сектору. Саме тому темпи їхнього розвитку набагато перевищують темпи розвитку реального сектору світової економіки — більша частина операцій на них (до 90%) мають чисто спекулятивний характер. Крім того, все більшої сили набуває прояв зворотного впливу фінансової сфери на реальний сектор економіки. Така позиція світових фінансових ринків за умови загальної тенденції глобалізації світових економічних відносин сприяла тому, що процес їхньої глобалізації пройшов значно скоріше, ніж ринків товарів та послуг, інших факторів виробництва.

Глобалізація фінансових ринків полягає в посиленні їхній ролі в процесі руху фінансових ресурсів між країнами, що супроводжується зростанням міжнародної мережі фінансових організацій та виникненням якісних змін в їхній структурі управління та філософії менеджменту.

 Залежно від співвідношення  процесів глобалізації фінансового  і реального секторів економіки  виділяють чотири типи глобалізації:

- Відсутність глобалізації. Як фінансовий, так і реальний сектор економіки в обох країнах ізольований в межах їхніх національних кордонів.

- Глобалізація переважно реального сектору. У регіональних об’єднаннях країн ринки деяких видів товарів і послуг можуть бути повністю інтегровані, і виникає ситуація, за якої реальний сектор економіки переважає фінансову сферу за ступенем розвитку глобалізації.

- Глобалізація переважно фінансового сектору. Оскільки мобільність фінансових активів є більшою за мобільність товарів та послуг, то в багатьох випадках розвиток глобалізації відбувається на фінансових ринках.

- Повна глобалізація. Реальний і фінансовий сектори економіки обох країн перебувають у тісному взаємозв’язку.

За сучасних умов у світі переважає третій тип глобалізації, проте якщо досліджувати окремі регіони та країни, то можна виявити й інші типи.

Рушійними факторами глобалізації фінансових ринків є:

• наявність вільного руху капіталу між країнами;
• лібералізація і дерегулювання фінансових ринків;
• конкуренція за доступ до капіталу і пошук нових можливостей;
• мінливість і нестабільність ринків, особливо в країнах, що розвиваються;
• розвиток інформаційних технологій;
• стандартизація фінансових продуктів;
• фінансові інновації [3, с. 2].

Сьогодні глобалізація фінансових ринків включає в себе наступні тенденції:

- Зростання  конкуренції на міжнародних фінансових  ринках між кредиторами і між  позичальниками. Це стало результатом дії двох факторів. По-перше, транснаціональні фінансові організації постійно знаходяться у пошуках вигідних напрямків вкладення капіталу, враховуючи те, що прибутковість операцій на фінансових ринках країн, що розвиваються, є значно вищою за прибутковість операцій на ринках розвинених країн, проте ризикованість таких операцій також значно вища. Операції в деяких країнах і регіонах забезпечують оптимальне співвідношення між рівнем дохідності і ступенем ризику, тому конкуренція на цих сегментах ринку капіталу дуже висока. По-друге, споживачі фінансових ресурсів — уряди країн, транснаціональні і локальні компанії потребують значних обсягів фінансування, причому потреба в коштах є більшою за їх пропозицію. Тому позичальники конкурують між собою за можливості використання джерел дешевого капіталу.

-  Інтеграція  міжнародних ринків капіталу. Поштовхом до цього процесу стала ліквідація багатьох бар’єрів для входження на національні ринки капіталу міжнародних кредиторів та позичальників, підвищення мобільності боргового капіталу, зниження трансакційних витрат, стрімкий розвиток інформаційних систем (баз даних, глобальних комп’ютерних мереж) тощо. За останні роки одною з найважливіших подій в цій галузі стало введення євро. Поява єдиної європейської валюти змінила роль європейських фінансових ринків у світовій валютно-фінансовій системі.

-  Конвергенція  міжнародних фінансових ринків. Цей процес є схожим на інтеграцію і полягає в поступовому зникненні меж між різними секторами міжнародних фінансових ринків. Це стало можливим за умов: послаблення законодавчого розподілу інвестиційного і комерційного банківського бізнесу;

створення фінансових холдингів на базі фінансових організацій різної спеціалізації. Універсальні комерційні банки внаслідок цього стали активними учасниками ринку цінних паперів, а інвестиційні банки почали освоювати новий для себе сегмент кредитування. Поступове знищення сегментації спостерігається і серед інституційних інвесторів, що інвестують кошти в нетрадиційні для них боргові інструменти шляхом використання деривативів і сек’юритизації. Злиття фінансових установ приводить до виникнення міжнародних фінансових холдингів, що об’єднують страхові компанії, пенсійні та взаємні фонди, інвестиційні й комерційні банки і охоплюють в своїй діяльності різноманітні сегменти фінансового ринку.

- Концентрація  міжнародних фінансових ринків — процес злиття як організацій-кредиторів (банків, інвестиційних фондів, страхових компаній), так і організацій-позичальників (транснаціональних компаній і т. д.). У результаті величезні обсяги фінансових ресурсів концентруються в руках обмеженої кількості глобальних гравців, котрі не тільки здійснюють операції на багатьох сегментах ринку боргового капіталу, але й виступають «маркет-мейкерами» — визначають вартість фінансових ресурсів на ринку на базі їхньої пропозиції і попиту на них. Процеси концентрації торкнулися всіх розвинених країн світу.

-  Комп’ютеризація  та інформатизація фінансових  ринків полягає в широкому використанні учасниками міжнародних фінансових ринків новітніх інформаційних систем, глобальних баз даних та інтегрованих систем управління операціями (SWIFT, CEDEL, EUROCLEAR, NASDAQ, BLOOMBERG, DATA-STREAM, REUTER тощо). Дія інших факторів глобалізації безпосередньо залежить від розвитку інформаційних технологій. Так, комп’ютерні системи широко використовуються в світовій торгівлі борговими цінним паперами, управління ризиками і т. д. Деякі міжнародні банки інвестують суми до 25% своїх загальних щорічних операційних витрат тільки на розвиток своїх інформаційних технологій [3, с. 10—13].

Рис. 1: Організаційна структура сучасного світового фінансового ринку

Джерело: [1]

Глобалізація сучасної економіки має вельми складну структуру. Її ядром слугує мегаекономіка, яка почала формуватися в останній чверті XX ст. Це сукупність національних економік, взаємозв'язки між якими стають настільки сильними, що вся сукупність починає діяти як внутрішньо диференційоване, постійно мінливе, але разом з тим, єдине ціле. Передумовами до цього слугує виникнення нових інформаційних технологій, значне збільшення обсягів транскордонного переміщення капіталів, технологій, знань, масштабне розширення товарних і фінансових ринків. Багато компаній, які орієнтувалися раніше тільки на місцеві ринки, вийшли далеко за межі національних кордонів.

Проте одним з найбільш важливих інструментів глобалізації став розвиток світового фінансового ринку, що випереджає загальне економічне зростання. Стало можливим говорити про фінансову глобалізації світу, що грає керівну роль у всіх глобальних процесах.

Глобалізація фінансових ринків.

Найважливішою рисою економічної глобалізації є розширення фінансових ринків, що випереджає загальне економічне зростання. Стало можливим говорити про фінансову глобалізацію світової економіки, що сконцентрувалася навколо зростаючого числа світових і регіональних фінансових центрів. Сьогодні до них відносяться (у порядку убування значимості як центрів міжнародного бізнесу): Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Париж, Франкфурт-на-Майні, Сеул, Торонто, Тайбей, Шанхай, Дубай, Тель-Авів, Москва, Нью-Мехіко, Сан-Паулу, Стамбул, Санкт-Петербург.

Основними світовими фінансовими центрами є сьогодні Нью-Йорк і Лондон. У Нью-Йорку та Лондоні загальні правила при первинному розміщенні акцій: компанії повинні розповісти про своїх основних і найкрупніших акціонерах, пройти операцію аудиту і надати фінансову звітність за останні п'ять років.

Однак після 11 вересня 2001 р. і після скандалу з Enron значення Нью-Йорка як світового фінансового центру послабшало. З 1 серпня 2002 на NYSE посилилися правила лістингу для американських і зарубіжних компаній. Зіграли свою роль і жорсткі заходи, спрямовані на попередження терористичних акцій.

Поступово Лондон перетворюється на фінансову столицю Світу, потісняючи Нью-Йорк. Початок цьому процесу поклали реформи М. Тетчер 1986 року. До цього Лондонська фондова біржа являла собою площадку для торгів, де брокери працювали за фіксовану комісію окремо від джобберів (посередників при продажу акцій від одного брокера іншому). Дані про угоди записувалися вручну в блокноти. У 1986 р. були скасовані фіксовані комісії з торгівлі акціями, брокерським компаніям дозволили ставати АТ, з'явилася електронна торгівля акціями.

Зіграла свою роль і лібералізація ринку. Податки на прибуток у Британії нижчі, ніж у Німеччині , Франції чи Італії . Податками обкладаються лише ті доходи , які отримуються в самій країні, а не по всьому світу, як в США. Це одна з причин, чому багаті араби, індійці, росіяни і навіть американці переїжджають у Лондон жити, інвестувати і торгувати, привозячи з собою капітали і досвід. Американські банки «Citigroup», «Goldman Sachs», «Merrill Lynch», «JP Morgan», «Bank of America» відкрили в Лондоні свої офіси. Німецький Deutsche Bank перемістив штаб-квартиру свого інвестбанківського підрозділу з Франкфурта-на-Майні до Лондона. Ціна за ці успіхи полягала в тому, що майже всі інвестиційні банки Сіті були куплені іноземцями (американцями або європейцями) .

Близько 80 % всіх операцій інвестиційних банків прямо або побічно проходить через Лондон. У квітні 2007 р. ринкова капіталізація європейських фондових ринків (включаючи Росію і Туреччину) склала15.8 трлн. дол., уперше обігнавши капіталізацію фондового ринку США (15,7 трлн дол.). На Лондон доводиться 70% вторинного ринку облігацій і 50% ринку деривативів. Валютний ринок Лондона зростає на 40 % щорічно.  Майже 80 % європейських хедж-фондів управляються з Лондона. У 2006 р. на Лондонській фондовій біржі було здійснено 419 нових розміщень - удвічі більше, ніж у Нью-Йорку. Обсяг угод зі злиття і поглинання у Європі (його в основному контролюють лондонські банки) також перевищив американський показник.

Рис. 2: Ключові індикатори найбільших торговельних площадок (станом на 2013 рік)

Джерело: Складено автором за даними [8]

Рис. 3: Кількість європейських IPO за площадками

Джерело: Складено автором за даними [8]

Табл. 1: Статистичні показники провідних фінансових бірж

Джерело: Складено автором за даними [8]

Табл. 2: Структура валютних резервів країн Світу

Джерело: Складено автором за даними [8]

Іншою найважливішою тенденцією початку ХХІ ст. стало посилення азіатської складової світового фінансового ринку. Згідно з даними МВФ, фінансові активи суверенних урядів країн, що розвиваються (валютні резерви +інвестфонди) складають 10% від активів в управлінні інвесторів розвинених економік (53 трлн. дол. США). Але темпи розвитку перших значно вищі. Це призводить до того, що лідируюче положення Лондона у світовій фінансовій системі вже не незаперечно. При чому загроза виходить не від Нью-Йорка , а від нових фінансових центрів світу, що розвивається (Гонконг, Дубай, Москва).

Змінюється і відносна значимість суб'єктів світового фінансового ринку. Традиційно основними суб'єктами фінансового ринку є комерційні банки, фінансові компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії та пенсійні фонди. Однак для глобального ринку найбільш значущими стають сьогодні фінансові конгломерати (інвестиційні банки) і хедж-фонди.

Хедж-фонд - це приватне інвестиційне партнерство, яке інвестує в папери, що продаються (торгуються) публічно в або похідні фінансові інструменти. Часто вони реєструються в офшорних зонах з міркувань, пов'язаних з режимом оподаткування та державного регулювання. Практикують масові зворотні продажі для отримання прибутку на ринках, що падають.

На падаючих ринках хедж-фонди використовують наступний прийом: розповсюджують негативну інформацію про компанії, щоб спровокувати падіння їхніх акцій , і проводять продажі без покриття (беруть акції в борг, продають їх , а після падіння котирувань купують назад, але за більш низькою ціною).

Перевага особливо стає очевидною у випадку, коли ринок відчуває лише коливальні рухи в будь-якому діапазоні цін. Саме в такій ситуації хедж-фонд, який з легкістю може використовувати опціони для створення різних комбінацій, а також використовувати конверсійні операції, що мають характер арбітражу.

Останнім часом хедж-фонди значно перевершують як взаємні фонди, так і широкі ринкові індикатори не тільки по віддачі на капітал, але і за критерієм ризику, який характеризується в них більш низьким рівнем. Крім того, хедж-фонди забезпечують кращий захист інвестицій на падаючих ринках.

Хедж-фонди розміщують свої цінні папери шляхом закритої підписки на індивідуальній основі, а не через публічні процедури. Вони не зобов'язані реєструвати випуски своїх цінних паперів або публікувати інформацію про своє фінансове становище і структуру активів. Хедж-фонди повинні, однак, надавати інвесторам будь-яку істотну інформацію. Вони також підпадають під дію законодавства про фінансові зловживання та іншу протизаконну діяльність на фондовому ринку.

У США і Великобританії на хедж-фонди поширює дію законодавство, прийняте з метою недопущення спроб домінувати на ринку або маніпулювати ним з боку окремих його учасників. У багатьох інших країнах хедж-фонди, поряд з іншими інвестиційними інститутами, повинні звітувати про великі транзакції з іноземними валютами. Така звітність введена з метою обмеження відмивання грошей або для посилення контролю за рухом капіталу.

Багато років основним бізнесом хедж-фондів були короткострокові фінансові угоди. Але в останні роки вони стали займатися довготерміновим фінансуванням, наданням кредитів для поглинань і допомоги компаніям, що опинилися в скрутному фінансовому становищі. Якщо компанія не зможе розплатитися, то хедж-фонд з кредитора перетворюється на власника. Хедж-фонди почали пропонувати фінансування і фондам прямих інвестицій. Сьогодні хедж-фондам довіряють свої гроші навіть пенсійні та благодійні фонди .

Роль США в світовій фінансовій глобалізації

Провідну роль в сучасній глобальній економіці, особливо в глобалізованій  фінансовій системі, грає економіка США. Історично це було пов'язано з підсумками Другої світової війни та створенням Бреттон-Вудської грошово-валютної системи, яка стала наступницею системи золотого стандарту.

Ще в 1867 р. було укладено угоду, яка визнала золото єдиною формою світових грошей. Основою системи був золотомонетний стандарт. Кожна валюта мала золотий вміст. І у відповідності з ним встановлювалися золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото. І золото використовувалося як загальноприйняті світові гроші.

Перша світова війна поклала кінець цій системі. На зміну їй прийшли гнучкі (плаваючі) обмінні курси, що підсилили протиріччя між провідними світовими державами. Торгові війни між ними сприяли розв'язанню Другої світової війни. Бреттон-Вудська система з фіксацією обмінних курсів, створена влітку 1944 року, була покликана повернути світову економіку в стан «золотого раю», загубленого нею в 1914 році. Внутрішній механізм цієї системи був направлений на запобігання штучної девальвації національних валют з боку держав, що прагнуть отримати перевагу в торгівлі. Прямий зв'язок із золотом мав тільки долар США, який став світовою резервною валютою.

Після 1973 року Бреттон-Вудська система розпалася, що призвело до змістовної зміни фінансової картини Світу. Зникли економічні обмежувачі торгових дисбалансів, закладені в цій системі. Ослабла регуляторна роль процентних ставок, які росли зі збільшенням потреби урядів у кредиті, створюючи ефект витіснення.

Разом із тим долар продовжував виконувати роль світової резервної валюти. У певному сенсі ця роль долара навіть посилилася. Виросла значимість Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку, щорічних зустрічей спочатку «п'ятірки», а потім і «вісімки» світових економічних і політичних лідерів.

Основні структурні риси економіки США стали фактором, який визначає структуру світової фінансової системи. Цих рис чотири:

1. На США припадає приблизно чверть світового валового продукту і більше третини світового споживання;

2. Торговельне сальдо країни негативне (вартість імпорту суттєво перевищує вартість експорту). Імпорт США найбільший у світі. На частку США припадає лише 12 % світового експорту.

3. Долар США виконує  функції не тільки національної  грошової одиниці, але і слугує світовою резервною валютою, в якій номіновані офіційні валютні резерви центральних банків більшості країн світу.

4. Негативне торгове сальдо компенсується (з деяким надлишком) позитивним припливом капіталу в країну. Чим більше (за абсолютної величині) негативне торговельне сальдо , тим більше компенсуючий приплив капіталу в країну.

Усі ці риси взаємопов'язані. Так, велике негативне торговельне сальдо США є наслідком, з одного боку, величезних розмірів ВВП, неминуче призводить до зростання імпорту, і, з іншого боку, наслідком того, що долар слугує світовою резервною валютою. Тому можна, як це іноді роблять, вважати негативне торговельне сальдо однозначно мінусом американської економіки. «Незважаючи на стрімке господарське зростання, США залишається країною, яка не випускає конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію і будує свою стратегію в основному на унікальному становищі долара як світової резервної валюти і свій статус як " останнього покупця", здатного підтримати глобальний споживчий попит у випадку його різкого скорочення».

Насправді економіка США цілком конкурентоспроможна. У експорті США частка продукції обробних галузей становить 90%, частка високотехнологічних товарів досягає 30%. Має місце позитивне торгове сальдо в торгівлі послугами (у тому числі фінансовими та технологічними). У 2012 р. воно склало 195,8 млрд. дол. (Експорт – 630,4 млрд. дол. США, імпорт – 434,6 млрд. дол. США).

Набагато більш реалістичною є  позиція В. Б. Супян: «Певний пасивний торговий баланс означає в першу чергу використання Сполученими Штатами переваг міжнародного поділу праці в своїх інтересах. США ввозять товари, вироблені з більш низькими витратами в інших країнах, у тому числі у філіях американських ТНК. З одного боку, це обмежує зростання інфляції в країні, а з іншого - дозволяє американським компаніям зосередитися на виробництві найбільш складних  у тому числі наукоємних товарів і послуг».

Найбільше значення для архітектури світової фінансової системи має позитивне сальдо рахунку руху капіталів в США. Якщо при Бреттон-Вудської системи США платили за імпорт в кінцевому рахунку золотом, то після 1973 вони отримали можливість оплачувати власний імпорт своїми борговими інструментами, оціненими в доларах.

Мотивація торгових партнерів США була чисто економічною. Вони стояли перед вибором: або конвертувати доларовий  прибуток від експорту в США в свої національні валюти, що підвищить їхній курс, але знизить експорт і тим самим економічне зростання, або продовжити інвестувати доларовий прибуток в американські активи, оцінені в доларах. Поки долар був сильним, переважним здавалося друге рішення. Це стало першим кроком на шляху створення системи фінансової глобалізації, в якій центральну роль грають США.

Насамперед, завдяки можливості оплачувати дефіцит платіжного балансу фінансовими інструментами замість золота міжнародна торгівля стала розвиватися швидше. При цьому, однак  торговельні дисбаланси (позитивне і негативне торговельне сальдо) не усувалися, як раніше, а зберігалися і навіть збільшувалися в розмірах. Це призводило до посилення транскордонного переміщення капіталів. Поступово міжнародні переміщення капіталів стали грати у зовнішньоекономічних зв'язках навіть більшу роль, ніж сама міжнародна торгівля .

Крім того, у торгових партнерів США стали швидко зростати офіційні золотовалютні резерви. Якщо з 1949 по 1969 рр. їхній обсяг виріс на 55 %, то за наступні 20 років зростання склало 700 % . Частка золота в них становила всього 2%.

Рис. 4: Список країн за обсягом міжнародних валютних резервів, млн. дол.

Джерело: Складено автором за даними [8]

Рис. 5: Список країн за обсягом золотих резервів, тон.

Джерело: Складено автором за даними [8]

Зростання золотовалютних резервів центральних банків приводило, в свою чергу, до збільшення грошової маси в цих країнах безвідносно до внутрішніх економічних потреб. Якщо в 1980 р. сумарні кредитні ринкові активи США становили 4700 млрд. дол., то в 2001 р. вони досягли вже 30 трлн. дол. США. Кількість грошей в обігу після 1975 року стала рости по експоненті. У США і в країнах з великим позитивним торговельним сальдо стали виникати фінансові бульбашки, здування котрих призводило до депресій і до нестійкості всієї світової фінансової конструкції. Світові фінансові регулятори (в першу чергу МВФ, але в значній мірі і ФРС) не впоралися з контролем над світовою пропозицією грошей.

До нестійкості призводило і безперервне нарощування зовнішнього боргу США. Світова економіка все більше залежить від США, але їх заборгованість перед іншими країнами швидко зростає. У даний час пасивне сальдо поточних операцій США становить близько 50 млн. дол. на годину, що можна вважати приблизною швидкістю росту їх боргу. Скільки ж ще інший світ буде приймати боргові інструменти від США в обмін на абсолютно реальні товари і послуги?