Класифікація політичних партій

Міністерство освіти та науки, молоді і спорту

Сумський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра адміністративного, господарського права та

фінансово-економічної безпеки 

Гришина Юлія Олександрівна

 

Курсова робота

з дисципліни: Держава і право зарубіжних країн

на тему: "Класифікація політичних партій"

                                                3 курс група ЮЗ-94с

                                             Науковий керівник:

                                        кан. юрид. наук

                                               доцент кафедри пава

                                                                    Семенов Володимир Миколайович

Робота подана  на кафедру "__" _______ 2011 року

Робота допущена на кафедру "__" _______ 2011 року                                                                        Науковий керівник                          "__" ________2011 року

Робота захищена з оцінкою ____________   "__" _______ 2011 року    Голова комісії: ____________________               (П.І.Б.) Голова комісії: ____________________               (П.І.Б.) ____________________               (П.І.Б.) ____________________               (П.І.Б.)

 

Суми – 2011

Зміст

Вступ

1. Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства.

2. Класифікація політичних партій:

2.1. 2.2.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства.

У суспільстві завжди є  різноманіття інтересів: економічних, політичних, ідеологічних, релігійних, культурних тощо, і чим повніше  ці групи представляють їх у політичному  процесі, тим більшим є вплив  суспільства на прийняття політичних рішень. Однією з форм своєчасного  виявлення та реалізації політичних інтересів певних груп і окремих  громадян суспільства є суспільно-політичні  рухи і політичні партії.

У звичайному розумінні слова  під політичною партією розуміють  групу однодумців, що прагнуть досягнення загальної мети. Сам термін партія дослівно означає "частина", "група". Юридично така група повинна характеризуватися сталістю складу, стійкістю структури, самостійністю. Об'єднання громадян створюється для того, щоб спільно виражати погоджену волю. Загальна мета такої групи обов'язково має на увазі вплив на прийняття політичних рішень шляхом включення представників цієї групи до складу органів влади. Найбільш характерними видами партійної діяльності є участь у виборчому процесі та парламентській діяльності. Точне правове визначення політичної партії дається у відповідних законах конкретних країн і характеризується істотною варіативністю.

У громадянських війнах античних Греції і Риму між собою боролися різні партії, під якими розумілися легальні угруповання, що активно відстоювали  свої інтереси, на противагу нелегальним  фракціям.

Прототипи сучасних політичних партій виникли ще в епоху Середньовіччя. У той час у Європі найбільш яскравими такими зразками була боротьба італійських "партій" гвельфів (прихильників Пали Римського) і гібеллінів (прихильників королівської влади), яка відбиває ранню  стадію протистояння між третім станом, що народжувався, торгово-ремісничих міських  прошарків Італії і феодалами (нобілями), боротьба між католиками і протестантами, де з релігійними питаннями робилися спроби звільнити буржуазну підприємливість від пут середньовічних правових обмежень тощо.

Політичні партії, близькі  за багатьма характеристикам до сучасних, виникли в період ранніх буржуазних революцій. Тоді партії виступали насамперед як літературно-політичні й релігійно-політичні  угруповання (армініани та гомаристи  в першій у Європі буржуазній Республіці Сполучених Провінцій на початку  XVII ст.; пресвітеріани й індепенденти під час Англійської буржуазної революції XVII ст.). Партії як інститут політичної системи держави постають у процесі становлення парламентаризму (XVIII–XIX ст.). Спочатку це були елітарні клуби, що діяли в парламенті. Поза парламентом вони виявляли себе тільки під час виборів. Ці партії не були оформлені організаційно, не визнавали принципу членства. На класово-політичній основі партії сформувалися в період Великої французької революції (1789–1798). До них належали конституціоналісти, жирондисти і якобінці.

Історія становлення партій і партійних систем у їхньому  сучасному розумінні нерозривно пов'язана з розвитком парламентаризму. Саме виникнення партій ішло двома шляхами: парламентським і непарламентським. Перший був джерелом виникнення консервативних і ліберальних партій і полягав у встановленні системи постійних зв'язків між парламентською групою депутатів і виборчим комітетом, що забезпечував їй підтримку.

Партії виникають у  суспільстві, що досягло певного  ступеня складності, коли більшість  його членів тією або іншою мірою  втягуються в політичний процес, стають його учасниками. У країнах Заходу такі умови склалися в другій половині XIX ст.

До 70-х років XIX ст. головними  політичним партіями в Європі були консерватори і ліберали. Нові якісні зміни в характері політичних партій відбулися в середині минулого століття в результаті появи перших масових робітничих партій і завоювання пролетаріатом виборчих прав. Робітничі партії утворювалися непарламентським шляхом, на основі профспілок, кооперативного руху, інтелектуальних і таємних товариств. Наприкінці XIX ст. виникли християнсько-демократичні партії; у 20–80-ті роки XX ст. – фашистські.

Партії є істотним елементом політичної системи суспільства. Вони є виразниками політичних курсів, що конкурують один з одним, виразниками  інтересів, потреб і цілей певних соціальних груп, сполучною ланкою між громадянським суспільством і державою. Завдання партій – перетворити безліч приватних інтересів окремих громадян, соціальних прошарків, зацікавлених груп у їх сукупний політичний інтерес. Через партії та виборчі системи формалізується участь громадян у політичному житті. Партії беруть активну участь у функціонуванні механізму політичної влади або впливають на нього. Важливою рисою діяльності партій є їхній ідеологічний вплив на населення, значна роль у формуванні політичної свідомості та культури. Суттєвою є роль політичних партій у становленні демократичних інститутів.

У політичній системі  будь-якої розвинутої країни важливе місце займають політичні партії. Як самостійний елемент політичної системи вони відокремлені від держави. З іншого боку, партії і держава активно взаємодіють. Співвідношення між ними в різних країнах виявляється по-різному. Різняться як рівень, так і форми взаємодії. Однак у будь-якому випадку політичні партії не є складовою частиною державного механізму. У співвідношенні "держава - партії" останні виступають як засіб завоювання й утримання влади, а перша - як засіб її здійснення.

Партії відіграють велику роль у зв'язку між державою і  суспільством. Взаємодія політичних партій у механізмі держави проходить:

• у сфері організації і проведення виборів;

- у діяльності парламентів і його структур;

- у формуванні і діяльності урядів.

Партії висувають кандидатів до представницьких органів. У парламенті створюються об'єднання членів законодавчого  органу за партійним принципом. Вони відіграють велику роль у роботі парламенту, в прийнятті ним законів, інших нормативно-правових актів. Фракції визначають:

1) порядок денний парламенту;

2) сприяють певному характеру дебатів в парламенті;

3) беруть участь у формуванні інших органів парламенту:

- постійних і спеціальних парламентських комісій;

- керівних органів палат;

4) мають можливість вийти з ініціативами контролю над урядом;

5) беруть участь у формуванні  уряду.

Характеризуючи взаємодію  і взаємовідносини держави і  політичних партій, слід звернути увагу на явище інституціоналізації партій

Політична партія - це активна  і організована частина суспільства, об'єднана спільними інтересами, цілями або ідеалами, котра прагне оволодіти державною владою або вирішальним чином впливати на її здійснення.

Політичні партії відрізняються від інших організацій і рухів тим, що відкрито борються за владу, за місце в представницьких органах. Соціальні прошарки, до яких належить основна маса електорату (виборці, прихильники партій, котрі голосують за висунених нею кандидатів на вибори до державних органів), складають соціальну базу партії.

Суть політичних партій виявляється  в їх цілях і функціях.

Головна мета політичної партії (демократичної) - забезпечити функціонування всієї політичної системи країни.

Цілі і завдання політичних партій обумовлюють характер і зміст  їх функцій.

Основними функціями політичних партій є:

розробка політичного  курсу, спрямованого на вирішення існуючих у суспільстві проблем;

рекрутування (поповнення) нових  членів, виховання активістів, мобілізація  виборців на підтримку партійних  кандидатів, підбір лідерів та їх просування на керівні посади в органах держави;

участь партії у формуванні і діяльності всіх ланок державного апарату;

політичні партії дозволяють мирно вирішувати соціальні конфлікти;

здійснюють в умовах становлення  національних держав функції національної інтеграції;

ідеологічна функція, тобто  розповсюдження ідейного впливу на своїх членів і прихильників у пропаганді своїхцінностей, свого світогляду.

комунікативна функція, тобто  встановлення і підтримка ефективного зворотного зв'язку між правлячими верхами і суспільством загалом.

Організаційна класифікація політичних партій. Партії за організаційною ознакою поділяються на оформлені (кадрові) і неоформлені. Оформлені  партії невеликі, але мають чітку  організацію і партійну дисципліну. їх ознаки:

- керівний апарат рекрутується з числа партійних функціонерів;

- існує організаційний зв'язок між партією і її членами;  член партії має квиток партії, сплачує членські внески;

- наявність партійної дисципліни.

До числа оформлених партій відносяться: ХДС (ФРН), ЛДП Японії, Індійський національний конгрес (І), Народна партія Австрії та ін.

У організаційно-неоформлених партіях відсутнє членство і безпосередній  зв'язок з масою. Соціальна база, як правило, -виборці.

Ознаки:

- члени не мають партійних документів;

- не платять партійних внесків;

- не зобов'язані підкорятися партійній дисципліні.

їх апарат складається  з малої кількості професіоналів, які працюють у період виборчих кампаній. Приклад: дві партії США - республіканська і демократична.

Принципи побудови партій:

територіальний;

територіально-виробничий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класифікуючи політичні  партії, слід враховувати, що будь-яка  класифікація умовна. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна підтримка, ідеологія, принципи організації тощо. Чіткість класифікації значною мірою цікавить політологів. У пропонованому виданні характеризуються ті політичні партії, які за сучасних умов є найбільш популярними в  зарубіжних країнах і беруть участь у роботі парламентів, урядів і муніципальних органів.

Консервативні партії (лат. concervatio – зберігання) є прибічниками зберігання соціальних, економічних, політичних, моральних устоїв, традицій і принципів, притаманних класичному ринковому капіталізму. Вони, як правило, критично ставляться до різних перетворень, реформ і схвалюють лише ті новації, які, на їхню думку, здатні зберегти існуючий устрій чи є гарантією його стабільності. До цих партій належать Консервативна партія Великобританії, Ліберально-демократична партія Японії, Прогресивно-консервативна партія Канади та ін.

Партії ліберально-демократичного спрямування стоять на позиціях збереження механізмів ринкового господарства і вільної конкуренції з мінімально необхідною регулюючою функцією держави. Вони обстоюють помірний соціальний реформізм, охорону міжнародної безпеки, розвиток інтеграційних процесів (насамперед у рамках ЄС). Партіями ліберального напряму в політиці є Ліберальна Партія Великобританії, Італійська ліберальна партія, Вільна демократична партія Німеччини.

Соціал-демократичні партії, створені як партії робітничого класу, сьогодні змінили свій соціальний склад  і характер. Це пов’язано, насамперед, з динамікою соціальної структури суспільства. У наш час ці партії підтримують не тільки трудящі, а й власники, чиновники держапарату, представники творчої інтелігенції, пенсіонери, молодь. За сучасних умов вони стали головними контрагентами консервативних партій, усунувши з цієї позиції лібералів. Широка соціальна база таких партій забезпечує їм силу і вплив. Ідеологічною основою соціал-демократів є доктрина демократичного соціалізму, основними цінностями якого проголошується свобода, рівність, соціальна справедливість і солідарність. У соціально-економічній сфері вони пропагують контроль суспільства над економікою, плюралізм форм власності, забезпечення соціальних прав, ліквідацію всіх форм гноблення, дискримінації та експлуатації людини людиною. Досягти цієї мети передбачається тільки мирними засобами, шляхом перетворень і реформ, без революцій і соціальних потрясінь. Тому соціалістичні та соціал-демократичні партії часто називають реформістськими.

У деяких країнах провідними і правлячими партіями є конфесіональні (лат. confessionalis – віросповідний). Вони об’єднують членів партії на основі спільності віри. Найбільш впливовими в Європі вважаються партії, що об’єднують католиків: Християнсько-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократична партія Італії, Австрійська народна партія та ін. Координує діяльність конфесіональних партій католицького напряму Ватикан. Невелику підгрупу конфесіональних партій становлять клерикальні партії (лат. clericalus -церковний). Лідери клерикальних партій намагаються підпорядкувати державу впливові певної церкви. Усі конфесійні партії – це партії правого консервативного напряму. Найвпливовішими з них є Ісламська республіканська партія Ірану, Мусульманська ліга в Індії. На особливу увагу заслуговує діяльність японської партії Комейто (партія “чистої політики”), що об’єднує представників буддійської релігії країни. У програмі цієї партії зазначається, що Комейто веде боротьбу за забезпечення добробуту всього народу і керується концепцією “гуманного соціалізму”, закликає до згуртування всіх партій опозиції, крім КПЯ. Партія широко представлена в обох палатах японського парламенту.

Партії “зелених” (екологічні партії) утворилися в результаті злиття громадських організацій, що виступають на захист навколишнього середовища. Це відносно нові політичні об’єднання. Перша така партія була зареєстрована  у 1980 р. у ФРН, а у 1983 р. “зелені” завоювали 27 депутатських мандатів у Бундестазі. Сьогодні “зелені” працюють у парламентах Великобританії, Скандинавських держав, Японії та ін. Це партії лівого, демократичного напряму, що виступають, насамперед, з позицій захисту прав і свобод людини, за чистоту довкілля.

Новацією політичного  життя останніх десятиріч стало  створення гуманістичних партій. Перша така партія виникла не в  Європі з її демократичними традиціями, а в Аргентині у 1969 р. Сьогодні гуманістичні партії широко відомі на Заході. В основу своєї діяльності гуманісти покладають загальнолюдські цінності. Вони виходять з того, що для будь-якої форми організації суспільства головною цінністю мають бути не ідеї партії, держава тощо, а людина. Звідси – завдання, що їх висувають гуманісти: підвищення життєвого рівня людини, інтенсифікація праці, боротьба за соціальну рівність, з безробіттям. У сфері зовнішньої політики – роззброювання, без’ядерний світ тощо.

Серйозною загрозою демократичним  інститутам і джерелом політичної “напруженості  є діяльність неофашистських партій (італ. fascismo, від лат. fascis – зв’язка, об’єднання). Після закінчення Другої світової війни багатьом здавалося, що фашизму покладено кінець. Однак сьогодні у багатьох країнах активізується діяльність неофашистських партій, неофашисти працюють не тільки в муніципальних органах, айв парламентах (Італія, Франція та ін.). У Франції на виборах президента у 2002 р. лідер неофашистів Жан-Марі Ле Пен балотувався навіть на посаду президента. Ідеологія фашистів – це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, звеличування тоталітарної держави, авторитарний режим, однопартійна система, загарбницькі війни тощо.

Після розпаду Радянського  Союзу і припинення ним матеріальної підтримки комуністичних партій зарубіжних країн різко зменшилися їх вплив і чисельність. Проте  ці партії навіть під час найвищих своїх успіхів у перші роки після Другої світової війни ніколи не лідирували (крім колишніх соціалістичних НДР, Польщі, Болгарії та деяких інших). Основа їх діяльності – марксистсько-ленінська ідеологія. Щоправда, деякі з них (наприклад, комуністи Франції та Італії) відмовилися від принципу демократичного централізму, що завжди був наріжним каменем діяльності комуністів.

Деякі комуністичні партії перейшли на позиції соціал-демократів, інші – змінили свої назви. Так, італійські комуністи називаються нині “Демократичною партією лівих сил”. Зберегли свої місця у парламентах комуністи Франції, Італії, Японії та деяких інших країн.

Можливі різні підходи  до класифікації політичних партій. Наприклад, партії залежно від стилю спілкування  між партійними лідерами та рядовими  членами поділяються на авторитарні й демократичні.

Залежно від того, якою мірою  вони представляють різні верстви  суспільства, партії поділяються на інтегративні, тобто які представляють усі або багато верств суспільства, і представницькі, тобто ті, члени яких представляють один соціальний прошарок або клас.

До ідеологічних відносять  партії, що мають на меті змінити  життя відповідно до своїх ідеалів, до прагматичних — ті, які ставлять конкретні політичні цілі. Відповідно до інших критеріїв партії поділяють на масові й кадрові, мобілізуючі, патронатні, класово-станові та ін. Розглянемо деякі з них більш докладно.

Масові та кадрові партії. Масові партії мають складну організаційну  структуру і досить численних  послідовників. Переважним джерелом фінансування є членські внески. Між послідовниками партій існує постійний і тісний зв'язок. Значну увагу ці партії приділяють ідейно-виховній роботі. Керівництво в партії належить професійним політикам, партійній бюрократії. Центр партійної влади перебуває не в парламенті, а в самій партії. Масові партії користуються реальним впливом у політичній системі, в якій вони діють. КПРС була масовою партією, сюди ж треба віднести більшість західноєвропейських соціал-демократичних партій. Кадрові партії нечисленні, складаються з діячів, що користуються авторитетом (Республіканська і Демократична партії США). Членство в такій партії аморфне, немає механізму прийняття, фіксованих членських внесків. Кадрові партії діють переважно в період передвиборних кампаній.

Мобілізуючі партії. їх мета — мобілізувати населення на виконання  яких-небудь завдань. До цієї категорії  належала більшість партій колишніх соціалістичних держав.

Патронатні партії створюють  переваги для лідера і його оточення.

Класово-станові партії спрямовують  свою діяльність на захист інтересів  певних соціальних верств або груп.

Стосовно реальної дійсності  партії поділяються на консервативні, реформістські та революційні залежно  від того, чи мають вони намір  зберегти її, частково змінити або  перетворити радикальним чином.

Є партії з індивідуальним або колективним членством, коли прийняття до партії здійснюється опосередковано, через інші організації, наприклад  профспілки (Лейбористська партія Великобританії).

За місцем у політичній системі партії можна поділити на правлячі й опозиційні. Є партії парламентські й позапарламентські, легальні й нелегальні або напівлегальні.

За характером політичних дій можна виокремити помірковані, радикальні й екстремістські партії.

За місцем у політичному спектрі розрізняють партії ліві, центристські, праві.

Запропоновані критерії класифікацій не можна розглядати як застиглі схеми, тим більше, що та сама партія може бути розглянута з різних позицій, за різними підставами. Наприклад, вона може одночасно бути правлячою і масовою з міцною організацією.

Щодо  організаційної класифікації партії можна  розподілити таким чином.

1. Кадрові партії, що об’єднують у своїх лавах  невелику кількість членів, які  здебільшого є професійними політиками. Це, можна сказати, закриті для широких мас партії, їх підтримують могутні монополії, банки і ТНК. Прикладами таких партій можуть бути ОПР і Республіканська партія Франції.

2. Масові партії, що орієнтуються на залучення  до своїх лав максимальної  кількості членів з метою забезпечення  через членські внески фінансової  підтримки своєї діяльності. Такими є соціалістичні та соціал-демократичні партії.

3. Партії, побудовані  на чітких, формально закріплених принципах членства. У таких партіях визначені умови вступу, їх члени мають партійні квитки, зобов’язані дотримуватися статуту, підкорятися партійній дисципліні, виконувати партійні доручення і регулярно сплачувати членські внески. До них належать Християнсько-демократичний союз Німеччини, Ліберально-демократична партія Японії, комуністичні партії.

4. Партії, в яких  відсутній інститут оформленого  членства, а належність до них  являється через голосування за її кандидатів на виборах. Вони є фактично апаратом професіоналів і активістів, що розгортають діяльність під час підготовки і проведення виборчих кампаній. По суті, такі партії можна вважати виборчими рухами. Члени організаційно неформальних партій не мають партквитків, не сплачують членські внески, вільні від партійних доручень і партійної дисципліни. Якщо необхідно довести належність до такої партії, то це робиться присяганням на Біблії. У США до розряду офіційно неоформлених партій належать дві провідні партії – Республіканська і Демократична.