Контрольна робота з «Конституційне право України»

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національній університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої форми навчання

Кафедра теорії держави і права, конституційного права

і державного управління

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Конституційне право України»

Варіант № 7

 

 

 

 

                                                               Виконала: студентка І курсу

                                                                ЮП-13-2-21з

                                                                Сушко Оксана Володимирівна

 

                                                                Перевірив: доцент

                                                                       кандидат юридичних наук,

                                                                 Грабильніков А. В.

                                                                    

                        

Дніпропетровськ

2013

План:

1.Вступ

2.Поняття і принципи громадянства України. Категорії осіб,

   що є громадянами України

3.Набуття громадянства України

4.Припинення громадянства України

5.Повноваження органів, які беруть участь у вирішенні

  питань громадянства в Україні

6. (Практичне завдання) Наведіть приклади конституційних процедур, що регулюються статтями Конституції України

7. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок особи з Українською держа-вою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою  є:

1) правовий характер:

2) необмеженість у просторі  та часі;

3) максимальний характер  взаємних прав та обов'язків.

Вперше українське громадянство, згідно відповідного закону від

2 березня, було впроваджено  за часів УЦР. Громадянином вважалась  особа, яка народилася, постійно  проживала на території України  та отримала свідоцтво про  належність до громадян УНР. Подвійне  громадянство виключалося.

Конституція України (ст. 4) визначає, що в Україні існує єдине громадянство — тільки громадянство України. Ст. 25 Основного Закону гарантує громадянам України, що вони не можуть бути позбавлені громадянства і не можуть бути вигнаними за межі України або виданими іншій державі. Водночас громадянам України гарантується право на зміну громадянства, а також піклування і захист тих із них, які перебувають за межами України.

Спеціальним законодавчим актом з питань громадянства є Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства. Закон визначає принципи, на яких грунтується законодавство України про громадянство: принцип єдиного громадянства; принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України; принцип неможливості автоматичного набуття або припинення громадянства України у зв'язку з укладанням або припиненням шлюбу чи припиненням громадянства України другим з подружжя та інші.

 

 

2. Поняття і принципи громадянства України. Категорії осіб, що є громадянами України

Громадянство України регулюється Законом про громадянство України та Конституцією України.

Громадянство — це стійкий правовий зв'язок особи з конкретною державою. Держава визнає і гарантує права та свободи людини, захищає її за межами держави. В свою чергу, громадянин має дотримуватися законів і приписів держави, виконувати встановлені обов'язки. Юридично закріплена система цих прав, обов'язків і законних інтересів, реалізацію і захист яких бере на себе держава, становить правовий статус громадянина, що відрізняє його від іноземців та осіб без громадянства.

Принципи громадянства в законодавстві України.

Законодавство України про громадянство(ст. 2) ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства  — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування  громадянства адміністративно-територіальних  одиниць України. Якщо громадянин  України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню  випадків без громадянства;

3) неможливості позбавлення  громадянина України громадянства  України;

4) визнання права громадянина  України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного  набуття громадянства України  іноземцем чи особою без громадянства  внаслідок укладення шлюбу з  громадянином України або набуття  громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення  громадянства України одним із  подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України іншим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства  України незалежно від місця проживання громадянина України.

 

Категорії осіб, що є громадянами України

ЗУ “Про громадянство України” визначає громадянами України осіб, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Стаття 3 Закону “Про громадянства України” відносить до громадян України наступних осіб:

1.усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2.особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3.особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4.особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Існує ряд документів, які підтверджують належність до громадянства України. Їх перелік наведений у ст. 5 ЗУ “Про громадянство України”:

1.паспорт громадянина України;

2.свідоцтво про належність до громадянства України;

3.паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4.тимчасове посвідчення громадянина України;

5.проїзний документ дитини;

6.дипломатичний паспорт;

7.службовий паспорт;

8.посвідчення особи моряка;

9.посвідчення члена екіпажу;

10.посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином закон чітко визначив коло осіб, які мають статус громадян України. Належність до громадянства України підтверджує ряд документів.

 

3. Набуття громадянства України

Відповідно до п. 4 ст. 3 ЗУ “Про громадянство України” громадянами України визнаються особи, які набули громадянства України відповідно до Закону “Про громадянство України”. Вітчизняний законодавець присвятив цілий розділ ЗУ “Про громадянство України” питанню набуття громадянства України.

Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може набуватися на таких підставах:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття громадянства України за народженням(ст. 7):

— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України;

— особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України;

— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;

— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України;

— особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Наступною підставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобто прийняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює ряд умов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України. Зокрема:

1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови,  якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова  не  поширюється  на особу,  яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Слід також зазначити, що законодавець, орієнтуючись на міжнародні стандарти, встановив категорії осіб, прийняття до громадянства України яких не можливе. Серед них:

1) вчинила злочин проти  людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні  до позбавлення волі за вчинення  тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території  іншої держави діяння, яке визнано  законодавством України тяжким злочином.

Не дуже суттєво відрізняється процедура поновлення у громадянстві України. Для них загалом встановлені всі ті ж вимоги, що і при набутті громадянства, за виключенням певних спрощень. Українське законодавство встановлює також спрощений порядок набуття громадянства України дітьми. Воно може проходити в наступних формах:

1) набуття дитиною громадянства України внаслідок                усиновлення (ст. 11 ЗУ “Про громадянство України”);

2) набуття  дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею опіки чи піклування (ст. 12 ЗУ “Про громадянство України”);

3) набуття громадянства України дитиною внаслідок перебування громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14 ЗУ “Про громадянство України”);

4) набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею батьківства (ст. 15 ЗУ “Про громадянство України”).

5) Отже, українське законодавство передбачає можливість набуття громадянства України різними шляхами (філіація, натуралізація, репатріація, реінтеграція та ін.). Закріплені норми, що регулюються питання набуття громадянства України відповідають міжнародним стандартам.

 

 

 

 

 

 

4. Припинення громадянства України

Відповідно до статті 17 чинного Закону України “Про громадянство України” підставами для припинення громадянства України є:

1. Вихід з громадянства України;

2. Втрата громадянства України;

3. Підстави, передбачені міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства – це припинення громадянства за ініціативою особи. Це питання регулюється статтею 18 Закону про громадянство. Особа може вийти з громадянства за своїм клопотанням, якщо вона виїхала на постійне проживання за кордон. При цьому важливим питанням є громадянство дітей. Закон передбачає слідуючи варіанти вирішення:

1. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина;

2. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;

3. Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням;

4. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків;

5. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України;

6. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України;

7. Дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини;

8. Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем;

9. Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених ст. 18, є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, мова не йде про автоматичне припинення громадянства.

Іншою підставою для припинення громадянства є його втрата. Стаття 19 Закону визначає їх:

1. Якщо громадянин після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави. Такими вважаються всі випадки, коли громадянин України за власним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянства іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо:

а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави;

б) діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя;

в) громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;

г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Тобто велику роль має вольова сторона щодо отримання іноземного громадянства. Якщо людина не бажає отримання іноземного громадянства, але це відбувається автоматично поза її волею, то ніщо не може перешкодити їй залишити громадянство України;

2. Якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною 5 статті 8, пунктом 2 частини 2 статті 9 та частиною 2 статті 10 Закону про громадянство документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього. Цей пункт – відображення принципу єдиного громадянства;

3. Якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство. Цей пункт також є відображенням саме принципу єдиного громадянства, тому що громадянин однієї держави відповідно може користуватися правами і виконувати обов’язки, надані громадянством однієї держави ;

4. Якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 Закону про громадянство внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів – держава ніколи не “прощає”, коли її “обманюють” ;

5. Якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави. Така підстава витікає з розуміння таких дій як порушення відданості державі.

 

Пункти 1, 2, 3, 5 не застосовуються, якщо внаслідок цього особа залишиться без громадянства.

Отже, підстави припинення громадянства України закріплені таким чином, щоб не порушити право людини на громадянство, щоб особа не стала апатридом. Це дуже важливо з точки зору забезпечення стабільності правового статусу особи.

 

5. Державні органи, що  беруть участь у вирішенні  питань щодо громадянства України

     Приоритетне  право прийняття рішень у питаннях громадянства належить Президентові України. Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про громадянство України” Президент України:

1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

2) визначає порядок провадження  за заявами і поданнями з  питань громадянства та виконання  прийнятих рішень;

3) затверджує  затверджує  Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Закон також для попереднього розгляду питань громадянства встановлює повноваження Президента України на створення Комісії з питань громадянства. Така комісія утворюється на строк повноважень Президента України, а її склад затверджується Указом Президента. Ст. 23 Закону “Про громадянство України” закріплює за Комісією з питань громадянства наступні повноваження:

1) розглядає заяви про  прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України  та подання про втрату громадянства  України і вносить пропозиції  Президенту України щодо задоволення  цих заяв та подань;

2) повертає документи  про прийняття до громадянства  України чи про вихід з громадянства  України уповноваженому центральному  органу виконавчої влади з  питань громадянства або Міністерству  закордонних справ України для  їх оформлення відповідно до  вимог чинного законодавства України;

3) контролює виконання  рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

“Первинною ланкою” при вирішенні питань громадян України щодо громадянства є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи. Вони безпосередньо здійснюють наступні повноваження:

1) приймають заяви разом  з необхідними документами щодо  прийняття до громадянства України  та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх  оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

2) готують подання про  втрату особами громадянства  України і разом з необхідними  документами надсилають на розгляд  Комісії при Президентові України з питань громадянства;

3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону;

4) скасовують прийняті  ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;

5) виконують рішення Президента України з питань громадянства;

6) видають особам, які  набули громадянство України, паспорти  громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;

7) вилучають у осіб, громадянство  України яких припинено, паспорти  громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

8) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз у півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Отже, питання у сфері громадянства є дуже вагомими. Розуміючи це, держава надала повноваження різним органам (як загальним, так і спеціалізованим) та посадовим особам для вирішення цих питань, приоритетне місце серед яких належить голові держави – Президентові України.

6. Наведіть приклади конституційних процедур, що регулюються статтями Конституції України

2.1. Процедури в механізмі  конституційного реформування

 

Ці процедури досить детально врегульовані в розділі XIII чинного Основного Закону «Внесення змін до Конституції України» (ст. ст. 154-159) і главі 26 Регламенту Верховної Ради України. Багато цінного для з'ясування цієї проблематики можна знайти в Рішеннях Конституційного Суду України від 09.06.1998 р. (справа щодо внесення змін до Конституції України), від 27.03.2000 р. (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою), від 11.03.2003 р. (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України), від 05.10.2005 р. (справа про здійснення влади народом) і, звичайно ж, у Рішенні, що набуло особливого розголосу, від 16.04.2008 р. (справа про прийняття Конституції і законів України на референдумі), за яким заявлені три окремі думки. Таким чином, досліджувані процедури мають, на перший погляд, досить широку деталізацію в поточному законодавстві і відповідних Рішеннях Конституційного Суду. Тим часом, тут, як і раніше, залишається чимало проблемних моментів.

 

Так, у нормативному забезпеченні названих процедур, як і у разі із процедурою імпічменту, існує «розрив» на рівні закону. Процедуру внесення змін до Основного Закону врегульовано в Конституції і Регламенті Верховної Ради України. Саме в Регламенті містяться конкретні процедурні аспекти внесення змін, а саме: порядок подання до Верховної Ради законопроектів про внесення змін до Конституції України, пропозицій та поправок до них; відкликання зазначених законопроектів; включення до порядку денного сесії Верховної Ради відповідного законопроекту, його розгляд та ін. У результаті процедура внесення змін до Основного Закону, який має найвищу юридичну силу, належним чином врегульована в одному тільки підзаконному акті. Вважаємо, що така ситуація є неприпустимої, особливо, якщо питання про прийняття нової або внесення змін до чинної Конституції постійно дискутується серед українських політиків, а перспективи прийняття Закону про регламент туманні та незрозумілі.