Контрольна робота з курсу «Фінансове право України»

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ 
 

Кафедра адміністративного і фінансового  права 
 

Контрольна  робота

з курсу «Фінансове право України» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студентки 3 курсу

Заочного  відділення, гр. № 3

Факультету  заочного та

вечірнього  навчання

Цивільно-правової спеціалізації 
 
 
 
 
 
 
 
 

Одеса

2010

1. Державний фінансовий  аудит як форма  фінансового контролю. 

     На  всіх стадіях фінансової діяльності, а саме під час формування, розподілу  й використання публічних фондів коштів здійснюється фінансовий контроль. Ускладнення фінансової діяльності в період переходу до ринкових відносин тягне за собою значне розширення фінансового контролю. Фінансовому контролю підлягають усі підприємства, організації, установи будь-якої форми власності і будь-яких організаційно-правових форм діяльності. Зрозуміло, якщо державні органи здійснюють контроль приватних підприємств, об'єднань, то перевіряється правильність сплати податків та інших обов'язкових платежів, що ж до контролю за діяльністю публічних органів, то перевіряються не тільки кошти, але й матеріальні засоби, дотримання законності у сфері діяльності юридичної особи, підтримання правопорядку.

     Фінансовий  контроль не можна визначити однозначно. Це складне явище, оскільки він є  складовою частиною державного управління та інструментом реалізації політики держави, а, з другого боку, фінансовий контроль — це управлінська діяльність зі своїми методами, формами. Саме завдяки проведенню фінансового контролю виявляються недоліки не тільки в конкретній установі. Вони є свідченням недосконалості чинного законодавства або правозастосовної практики, тому фінансовий контроль, забезпечуючи "зворотний зв'язок", допомагає усунути недоліки і сприяє прийняттю досконаліших управлінських рішень.

     Фінансовий  контроль — це функція держави, яка проводиться в конкретних напрямах її діяльності: в бюджетній, податковій, банківській, державному кредиті, страхуванні, грошовому і валютному обігах.

     Сутність  фінансового контролю полягає в  тому, що суб'єкт управління фінансами здійснює перевірку того, як об'єкт, що управляється (державний орган, місцевий, бюджетна організація, підприємство будь-якої організаційно-правової діяльності і форми власності), дотримується законодавства.

     Фінансовий  контроль органічно пов'язаний із фінансовою діяльністю держави, в процесі якої збираються й витрачаються величезні кошти, що становлять частину національного доходу країни. У всіх фінансово-правових Інститутах є правові норми, які регулюють відносини з приводу обліку, зберігання, використання матеріальних і фінансових ресурсів усіма підприємс-

     Фінансовий  контроль покликаний забезпечувати  законність і фінансову дисципліну.

     Усі контролюючі органи держави і  аудитори перевіряють дотримання фінансової дисципліни, під якою розуміють сукупність вимог, установлених законодавством щодо функціонування фінансового механізму держави і обов'язок дотримуватися їх всіма учасниками фінансових правовідносин.

     Фінансовий  контроль — це регламентована правовими нормами діяльність державних і муніципальних та інших публічних органів з перевірки своєчасності й точності планування, обгрунтованості й повноти надходження коштів у відповідні фонди, правильності та ефективності їх використання.

     Різновидом  державного фінансового контролю є державний фінансовий аудит і полягає він у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного  використання  державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення  бухгалтерського   обліку   і   достовірності   фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

     Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних   документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,  обліку, його повноти і відповідності законодавству та встановленим нормативам.

     Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

     Державний фінансовий аудит здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби  відповідно  до законів.

     Аудит та державний фінансовий аудит можуть проводитися за ініціативою  суб'єктів  господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).

     Державний фінансовий аудит – форма контролю, що проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні.

      Головним  завданням  державної контрольно-ревізійної служби є здійснення  державного  фінансового  контролю  за  використанням і збереженням державних фінансових ресурсів,  необоротних  та  інших активів,  правильністю  визначення  потреби  в бюджетних коштах та взяття  зобов'язань,  ефективним  використанням  коштів  і  майна, станом   і   достовірністю  бухгалтерського  обліку  і  фінансової звітності в міністерствах та інших  органах  виконавчої  влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

     Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною    службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних  закупівель та інспектування.

     Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового  контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

      Результати  державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.  
Перевірка  державних  закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті.

     Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає  у документальній і фактичній  перевірці певного комплексу  або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка  повинна  забезпечувати  виявлення  наявних  фактів  порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

     Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного  Фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

     На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний  період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий удит, Інспектування за ініціативою органів державної контрольно-ревізійної служби не проводиться.

     Порядок проведення перевірок державних закупівель визначається Головним контрольно-ревізійним управлінням України.

     Контроль за дотриманням  законодавства щодо закупівель здійснюється як у порядку проведення перевірки державних закупівель, так і під час державного фінансового аудита та  
інспектування.

     Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.

     Отже, враховуючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки. Проведення державного фінансового аудиту регламентовано законодавчими та нормативно-правовими актами України. Цей вид контролю не є фіскальним заходом, а спрямований на налагодження фінансової дисципліни, упередження порушенням з метою максимального досягнення ефективності використання бюджетних та державних коштів, а також матеріальних ресурсів.

     Державний фінансовий аудит суто відрізняється від аудиту, що здійснюється незалежними особами (аудиторами) та аудиторськими організаціями.

     На  сьогоднішній день існує чотири різновидності  такої форми контролю. Зокрема, суть державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм полягає на визначенні ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають, та який здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевого бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

     Основними завданнями цього державного фінансового аудиту є оцінка виконання результативних показників бюджетних програм та їх ефективності, виявлення упущень і недоліків організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру та визначення ступеня їх впливу на реалізацію запланованих цілей, а також розроблення пропозицій щодо шляхів підвищення ефективності використання бюджетних коштів.

     Державний фінансовий аудит діяльності бюджетних установ спрямований на запобігання фінансовим порушенням та забезпечення достовірності фінансової звітності. Завданням аудиту є сприяння бюджетним установам в забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, складанні достовірної фінансової звітності та організація внутрішнього фінансового контролю.

     Державний фінансовий аудит діяльності суб’єктів господарювання направлений на оцінку рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб’єкта господарювання та полягає у забезпеченні дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління та суб’єкта господарювання, достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності, збереження активів, досягнення визначених цілей і завдань з виконання показників його діяльності.

     Державний фінансовий аудит виконання місцевих бюджетів проводиться з метою перевірки та аналізу фактичного виконання місцевого бюджету, ефективності використання бюджетних коштів, майна та інших активів, достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Завдання полягає в оцінці формування і рівня виконання бюджету, встановлення причин, що негативно на це впливають, визначення шляхів удосконалення управління комунальними коштами, майном та іншими активами, в тому числі щодо можливості збільшення доходів місцевого бюджету.

     За  наслідками проведених аудитів складаються  звіти, які направляються користувачам аудитів з висновками та пропозиціями щодо ефективного управління фінансовими та майновими ресурсами держави. 

     Список використаних джерел: 

1. Вітвицька Н.С. Державний фінансовий контроль: Навч. посіб., К., 2003, - 186с.
2. Господарський кодекс україни. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15
3. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні". http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2939-12
4. Законом України "Про аудиторську діяльність". http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3125-12
5. Тосунян Г. А., Викулш А. Ю. Финанорвое право. — М., 2001. — С. 89-90.

1. Розподіл доходів між ланками бюджетної системи. 

      Поняття бюджетної системи  і бюджетного устрою України.

     Закон України “Про бюджетну систему України” містить в собі положення про бюджетну систему і бюджетний устрій України.

     У відповідності із статтею 2 Закону бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах спреведливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами  і територіальними громадами.

     В фінансово-правовій літературі дається  наукове визначення бюджетної системи України. Це “заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави”. Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

     Бюджет  Автономної Республіки Крим об”єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Автономної Республіки Крим не входить за рамки бюджетної системи України.

     Бюджет  області об”єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

     Бюджет  району об”єднує районний бюджет, буджети  міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

     Бюджет  міста, яке має районний поділ, об”єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

     Бюджетний устрій України грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

     Ст.8 Закону “Про бюджетну систему України” визначила бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

     Структура бюджетної класифікації розробляється  Кабінетом Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.

     Бюджетна  класифікація України складається  з чотирьох розділів:

Розділ 1. Доходи бюджету.

Розділ 2. Видатки бюджету.

Розділ 3. Фінансування бюджету.

Розділ 4. Державний борг.

     Розділ 1 “Доходи бюджету” поділяється  на групи, підгрупи, статті і підстатті. Групи доходів – це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти і державні цільові фонди. Класифікація видатків бюджетів складається з функціональної, відомчої та економічної структури видатків.

     Функціональна структура видатків бюджетів України  визначає основні напрямки державної діяльності: 1.Державне управління; 2.Міжнародна діяльність; 3.Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 4.Національна   оборона і   т.д. ( всього  24  розділи). Розділи поділяються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат. Економічна структура видатків групує видатки державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона поділяється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.

     Розділ 3 “Фінансівання бюджету” передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету – внутрішнє і зовнішнє фінансування.

     У розділі 4 “Державний борг” наводиться структура державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

     Правові основи складу доходів  бюджетів і їх розподіл між окремими ланками бюджетної системи України.

     Кожний  бюджет поділяється на дохідну і  видаткову частини, які мають  бути збалансовані між собою.

     В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподатковані доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на: 1) доходи від господарської діяльності; 2) доходи від використання природних ресурсів; 3)доходи від банківської діяльності; 5)доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних  металів;   6)державне мито; 7)митні платежі; 8)збори та інші неподатковані доходи; 9)доходи від приватизації; 10)доходи від громадян тощо.

     Розподіл  доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законордавчої влади в Україні.

     Основним  завданням при розподілі доходів  бюджетів є наділення кожного  з державних органів – суб”єкта бюджетного права – таким об”ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів.

     З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюдлжетної системи всі вони можуть бути поділениі на закріплені і регулюючі.

     До  закріплених належать доходи, які  постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі.

     Регулюючі доходи – це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішені про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись.

     При нестачі коштів для збалансування  бюджетів держава може використати  і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти.

     Таким чином, Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети – з трьох 1)власних джерел, які надходять від об”єктів, що є їх власністю; 2)закріплених доходів; 3)доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання. Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти.

     Бюджетне  регулювання – це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кожним місцевим органом своїх завдань і функцій. Розмежування доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.

     Закон “Про бюджетну систему України” в ст.11-15 дає перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України.

     Ст.13 Закону “Про бюджетну систему України” дає перелік доходів, які в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються у районні, міські (міст обласного підпорядкування) бюджети.  
 

     Список використаних джерел: 

1. Алєксєєв  І. В., Ярошевич Н. Б., Чушак-Голобородько А. М. Бюджетна система: Навч. пос., 2007. - 376 с.
2. Закону “Про бюджетну систему України”.
3. Конституція (Основний Закон) України. – К., 1996.
4. Про Державний бюджет України на 2010 рік. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2154-17
5. Фінансове право: Навч. Пос. / за ред. Л.К.Воронової, К., 1998.-384с.

3. Задача.

     У 2008 році комерційний  банк «А» уклав кредитний договір, за яким видав фізичній особі довгостроковий кредит у сумі 40000 доларів США на придбання житлового будинку. Чи потребувала ця операція отримання індивідуальної ліцензій НБУ на здійснення валютної операції? Відповідь обґрунтуйте. 

     Відповідно  до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

     Генеральні  ліцензії видаються комерційним  банкам та іншим фінансовим установам  України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

     Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і  нерезидентам на здійснення разової  валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

     Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне  законодавство допускає можливість визначення зобов’язань у іноземній  валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

     Якщо  ж звернутися до ч.1 ст.203, ч.1ст.215 Цивільного кодексу України, з питанням чи мав банк право надавати кредит в іноземній валюті та посилатись зокрема на ст.524 Цивільного кодексу України, ст.198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, відповідно до яких зобов’язання мають бути визначені і підлягають оплаті у грошовій одиниці України –гривні. Національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

     Відповідно  до ст.524 Цивільного кодексу України  –зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній  валюті.

     Частиною 2 ст.198 Господарського кодексу України встановлено, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

     Згідно  ст.192 Цивільного кодексу України  законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

     Правовідносини  з надання кредиту регулюються  параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93р. №15-93 (далі –Декрет).

     Згідно  ст.1054 Цивільного кодексу України  за кредитним договором банк або  інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі  та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

     Відповідно  до ст.345 Господарського кодексу України  кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик залучених  коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

     Згідно  ст.49 Закону України “Про банки і  банківську діяльність” до кредитних  відносяться операції зазначені  у п.3 ч.1 та у пунктах 3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

     Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

     В розумінні ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.