Контрольна робота з «Кримінальне право»

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-консультативний пункт у місті Сміла

Контрольна робота

з дисципліни: «Кримінальне право»

Варіант № 2

Сміла 2013р.

План

Вступ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _3

Задача № 1_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _4

Задача № 2_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _8

Задача № 3_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _16

Висновок_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 22

Список використаної літератури_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 23

Вступ

Охорона особи є найважливішим завданням держави. В ст. 3 Конституції України сказано: „ Людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека вважаються в Україні найвищою соціальної цінністю”, вперше в статі 27 нашої Конституції записано: „Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини”. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Багато галузей права ставлять своїм завданням охорону особистості. Виконувати його та кримінальне законодавство України, так, в ст. 1 КК на рахунку першочергових завдань кримінального закону визначається правове забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина.

Вимагання є одним із найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати у таємниці.

Статеві злочини становлять собою велику суспільну небезпеку, характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних. Пов’язані у більшості випадків з посяганням на статеву свободу жінки або на її статеву недоторканість, такі злочини грубо принижують гідність потерпілої, заподіюють їй глибоку психічну травму, можуть завдати серйозної шкоди її здоров’ю.

Задача № 1

Лобов дав у борг терміном на один рік своєму знайомому Нардову гроші в сумі 5 тис. доларів США. Нардов обіцяв протягом зазначеного терміну виплачувати Лобову щомісяця 10% зазначеної суми. Однак, по закінченні шести місяців, Нардов виплату відсотків припинив, а на кілька разові вимоги Лобова повернути борг відповідав, що гроші він витратив і поверне їх лише тоді, коли у нього з’явиться така можливість.

Бажаючи помститися Нардову за несплату боргу, Лобов вирішив його вбити. З цією метою він попросив свого знайомого Громова, який був раніше засуджений за умисне вбивство і повернувся два місяця назад з місць позбавлення волі за 1 тис. доларів США позбавити життя Нардова. Громов погодився, однак після розмови з Лобовим, злякавшись відповідальності, вирішив сам злочин не вчиняти, а,  не повідомляючи про це Лобову запропонувати своєму зятю Відернікову за 700 доларів США вчинити вбивство Нардова. Відерніков погодився й у цей же вечір під приводом врученням телеграми проникнув до квартири Нардова, де наніс йому декілька ударів ножем в область грудей, а коли Нардов знепритомнів, упевнився, що останній помер. Потім Відерніков викрав із квартири Нардова гроші і матеріальні цінності на загальну суму 200 доларів США, після чого з місця події скрився.

1. Дайте кримінально-правову характеристику діям Лобова, Громова та Відернікова.
2. Чи має значення для кваліфікації грошова сума?

1. Дайте  кримінально-правову характеристику  діям Лобова, Громова та Відернікова.

Умисним вбивством, вчиненим на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115КК), є умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. В останньому випадку умисне вбивство кваліфікується за п. 11 ч. 2 ст. 115КК незалежно від того, коли було вчинено обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру — до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. Під діями матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо, а під діями нематеріального характеру — будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо). Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи є або підбурювачем, або організатором (якщо він не є співвиконавцем цього вбивства), і його дії слід кваліфікувати за ч. ч. З або 4 ст. 27КК і п. 11 ч. 2 ст. 115КК. Дії замовника умисного-вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за п. 11 і 12 ч. 2 ст. 115КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності підстав — і за іншими пунктами цієї статті. Якщо ж замовник умисного вбивства, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливими, а виконавець — якимись іншими мотивами, дії замовника необхідно кваліфікувати за ч. З чи 4 ст. 27 і п. 6 та 11 ч. 2 ст. 115КК. П. 11 ч. 2 ст. 115 не може застосовуватися, коли замовлено не умисне вбивство, а будь-який інший насильницький злочин.

Якщо, наприклад, замовник доручив виконавцеві заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, то замовник підлягає кримінальній відповідальності за співучасть у злочині, який він організував або до вчинення якого підбурював, а виконавець — за умисне вбивство.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116— 118 КК, підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115КК, якщо судимість особи за раніше вчинене умисне вбивство не знята чи не погашена в установленому порядку та на момент вчинення наступного умисного вбивства не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Підставою для кваліфікації діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115КК є вчинення особою не лише вбивства, передбаченого ст. 115КК, а й умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, відповідальність за яке передбачена іншими статтями КК (зокрема ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443).

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинила особа раніше умисне вбивство або замах на нього, чи була вона виконавцем або іншим співучасником умисного вбивства, Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене умисне вбивство або замах на нього, такі його дії підлягають самостійній кваліфікації, а наступне умисне вбивство слід кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115КК. Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках, коли: а) спочатку вчинюється замах на умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), а потім умисне вбивство (ч. 1 ст. 115); б) коли спочатку вчинюється вбивство за обтяжуючих обставин, а потім замах на умисне вбивство.

Якщо винний в різний час вчинив два замахи на умисне вбивство за обтяжуючих обставин і за перший з них не був засуджений, вчинене загалом потрібно кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 та відповідними пунктами ч. 2 ст. 115, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Коли особа вчинила декілька умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115КК.

Для наявності даного складу умисного вбивства не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід кваліфікувати, залежно від обставин, за відповідними частинами ст. 115КК та за ст. 185КК чи 186КК. Сукупність злочинів матиме місце і в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання майна. За таких обставин вчинене слід кваліфікувати як умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115КК) та розбій (ч. 4 ст. 187КК).

Задача № 2

Під час шкільної перерви п’ятнадцятирічний Петренко підійшов до Морозова, учня п’ятого класу і почав домагатися його грошей під погрозою нанесення йому ударів кулаком в область обличчя. Морозов відповів, що грошей у нього немає. Тоді Петренко сам, поза волею потерпілого, перевірив уміст кишень і, переконавшись в тім, що той говорить правду, сказав, щоб наступного дня Морозов приніс йому 30 грн., інакше він його поб’є.

1. Як слід кваліфікувати дії Петренка? Обґрунтуйте своє рішення.
2. З якого віку Петренко підлягає кримінальній відповідальності за вчинений ним злочин?

1.Як слід  кваліфікувати дії Петренка? Обґрунтуйте  своє рішення.

Вимагання – це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

При кваліфікації вимагання слід враховувати, що основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додаткові необхідні безпосередні об’єкти злочину – здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини, її особиста свобода. Додаткові факультативні безпосередні об’єкти злочину – це життя, честь і гідність людини тощо. Предметом вимагання можуть виступати чуже майно, право на майно та дії майнового характеру.

Виходячи з цього об’єктом є здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини, її особиста свобода.

Предметом є гроші.

Кваліфікуючи вимагання за об’єктивною стороною (ч. 1 ст. 189 КК) слід виходити з того, що цей злочин виявляється у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру: з погрозою насильства над потерпілим Отож, діяння виявляється в незаконній вимозі – викладеній у рішучій формі пропозиції винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу чужого майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Спосіб вимагання – це погроза заподіяння потерпілому чи його близьким родичам певної шкоди, характер якої може бути різним. При цьому погроза має бути дійсною, а не уявною. Сама форма погрози вирішального значення не має. Вона може бути висловлена усно, письмово, телефоном, через електронну пошту, через інших осіб тощо.

Погроза при вимаганні може стосуватись як самого потерпілого, так і його близьких родичів. Близькими родичами відповідно до п. 11 ст. 32 КПК України є батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Стаття 189 КК називає чотири види погроз:

1) погроза насильством;

2) погроза обмеження прав, свобод  або законних інтересів;

3) погроза знищенням чи пошкодженням  майна;

4) погроза розголошення відомостей, що їх потерпілий чи його  близькі бажають зберегти в  таємниці.

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров’я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

При розмежуванні вимагання і грабежу чи розбою слід виходити з того, що при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

На практиці дуже часто виникають труднощі при розмежуванні вимагання та розбою. Ці злочини відрізняються передусім тим, що: а) при вимаганні винний може вимагати передати йому не тільки чуже майно, але й право на чуже майно; б) при розбої погроза спрямована тільки на особу, на яку здійснено напад, а при вимаганні – і на інших осіб (зокрема, рідних чи близьких потерпілого); в) на відміну від розбою погроза при вимаганні полягає в застосуванні насильства не негайно, не під час вимоги передати винному чуже майно, а в недалекому майбутньому, якщо вимогу не буде виконано.

Якщо погроза насильства або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв’язку з відсутністю у нього майна винна особа пред’явила вимогу передати його в майбутньому, такі дії належить кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій чи як замах на грабіж та за відповідною частиною ст. 189 КК (за наявності складу злочину).

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких із будь-яких міркувань є для них небажаним. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя, захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити вказані відомості означає можливість повідомити про них будь-яким способом хоча б одній особі, якій вони не були відомі, тоді як потерпілі особи бажали зберегти їх у таємниці. Реалізація таких погроз під час вимагання не охоплюється ст. 189 КК. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статями 163 чи 168 КК), то вони підлягають окремій кваліфікації.

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною. Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється ч. 2, 3 або 4 ст. 189 КК, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК.

При розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого статтею 206 КК (протидія законній господарській діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати, залежно від обставин за відповідною частиною ст. 206 КК.

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Вимога виконати (не виконати) зобов’язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов’язання, або зобов’язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов’язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Не є вимаганням (ст. 189 КК) примушування особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна, оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись як примушування до виконання цивільно-правового зобов’язання.

Вимагання є закінченим злочином з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети (формальний склад).

Суб’єкт вимагання – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку. Це школяр Петренко.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Водночас винний має на меті незаконно одержати чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання: із погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК. При цьому погроза вчинити вбивство, висловлена під час вимагання, повністю охоплюється диспозицією ч. 2 ст. 189 КК і додаткової кваліфікації за статтею 129 КК не потребує;

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину – це вимагання:

1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я  особи (зміст такого насильства при вимаганні та розбої є ідентичним);

2. З якого  віку Петренко підлягає кримінальній  відповідальності за вчинений ним злочин.

Досягнення встановленого законом віку є однією з обов'язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. Вік людини - це певний етап її розвитку, який характеризує ступінь формування її особистості. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Водночас закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за ряд перелічених у ній злочинів. Серед них, зокрема: умисне убивство (статті 115-117), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З статей 345, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308). Слід зазначити, що кримінальна відповідальність може настати з 14 років лише за злочини, перелічені у ч. 2 ст. 22 КК. Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Злочини, що входять до нього, є умисними і, в основному, - насильницькі та майнові.

В основу встановлення можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності з 14-річного віку покладені такі обставини: а) рівень розумового розвитку особи, який дає підставу вважати, що особа в 14-річному віці вже розуміє (усвідомлює) суспільну небезпеку й протиправність діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК; б) значна поширеність цих злочинів серед підлітків; в) висока суспільна небезпека таких злочинів.

Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, які не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь у їх вчиненні як співучасник.

Суб'єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким виповнилося більше шістнадцяти років. Так, відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК). Суб'єктами злочинів проти правосуддя, які вчинюються суддями, можуть бути особи, які досягли 25-річного віку.

З точки зору права, вік - це встановлений документально період життя людини. За відсутністю необхідних документів вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою. У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При цьому слід мати на увазі, що особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 15-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі - 15 років).

На підставі вище викладеного Петренко підлягає кримінальній відповідальності з чотирнадцятирічного віку.

Задача № 3

13 листопада 2005 року  о 22 годині 30 хвилин, біля будинку  №2 по вул. Данилевського у м. Харкові, у нетверезому стані, з метою зґвалтування Зубков напав на Гаджієву. Дерев’яним ціпком він ранив її в спину і груди, збив її з ніг, приставив до її шиї ніж, знав туфлі, щоб вона його не поранила каблуком і намагався зняти нижню білизну. У цей момент поблизу проходила Чістякова, тому Зубков примусив потерпілу піднятися і слідувати за ним. Однак, коли Гаджієва піднялася, їй удалося вирватися й втекти від Зубкова. Чістякова також злякалася й почала тікати, але Зубков наздогнав Чістякову, повалив на землю наніс декілька ударів ціпком по голові, а коли вона знепритомніла вчинив з нею статевий акт неприроднім способом, після чого з місця події зник.

Згідно висновку судово-медичної експертизи Гаджієвій було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, а Чістяковій тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні на момент заподіяння.

1. Дайте кримінально-правову характеристику діям Зубкова.
2. Кваліфікуйте його дії та обґрунтуйте своє рішення.

1. Дайте  кримінально-правову характеристику  діям Зубкова. 

Стаття 153 КК передбачає відповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Змінена, у порівнянні з КК 1960 р., диспозиція цієї статті вирішує багато проблемних питань, які досі існували. Таким чином, "неприродність" статевих відносин згідно зі ст. 153 КК 2001 р. характеризує усі девіації, крім нормальних статевих зносин між чоловіком та жінкою. З цього видно, що коли раніше диспозиції статей були сформульовані таким чином, що не охоплювали певні насильницькі дії, то нова редакція охоплює усі насильницькі дії, крім зґвалтування, спрямовані на задоволення статевої пристрасті.

Сучасна наука кримінальної сексології налічує кілька десятків девіацій (відхилень від норми) та випадків нетипової сексуальної поведінки, тобто такої, яку неможливо віднести ні до нормальної сексуальної поведінки, ні до девіації. З іншого боку, описати у кримінальному законодавстві усі можливі випадки задоволення статевої пристрасті неприродним способом та охопити усі ці випадки одним складом злочину, хоча б на тій підставі, що кожний (неприродний)  спосіб задоволення статевої пристрасті відмінний від іншого за ризиком настання тяжких наслідків, обсягом моральної шкоди, неможливо. Якщо, наприклад, в одному випадку злочинець скоює акт імісії, тобто вводить статевий член у природні отвори тіла людини для задоволення статевої пристрасті, а у іншому задовольняє цю пристрасть шляхом вчинення садистських дій без акту імісії, то згідно з формулюванням ст. 153 КК задоволення статевої пристрасті шляхом вчинення садистських дій у такому випадку за суб'єктивною ознакою підпадає під диспозицію цієї статті. Вбачається, що у разі такого широкого розуміння "задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом" КК України буде схожим на медичний посібник або підручник з сексології.

Отже, при спробі чітко викласти диспозицію ст. 153 КК українські законодавці намагались охопити певні гомосексуальні та гетеросексуальні насильницькі статеві контакти, які посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи, а склалася ситуація, коли усі дії, вчинені на сексуальному ґрунті, можна за суб'єктивною ознакою кваліфікувати за цією статтею.

Об’єкт цього злочину статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи. У даній задачі об’єктом є громадянки Гаджієва та Чістякова.

Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки.

Це, зокрема: мужолозтво, тобто один із видів чоловічого гомосексуалізму – аногенетальний сексуальний контакт чоловіка з чоловіком (педерастія),  лесбіянство, тобто форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі, орогеніальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком, аногенитальний контакт чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садиські дії сексуального характеру, сексуальний мазохізм.

Кримінальна караність даної поведінки визначається не так званою неприродністю способів задоволення статевої пристрасті, можливою гомосексуальною спрямованістю чи аморальністю дій, описаних у ст. 153 КК, а їх насильницьким характером, в результаті чого відбувається посягання на статеву свободу і недоторканість, нормальний розвиток неповнолітніх.

Злочин вважається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру, спрямованої на задоволення статевої пристрасті, при цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту виконуваних дій сексуального характеру), якій виповнилося 14 років. У нашому випадку це Зубков.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу даний склад злочину потрібно  відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування: задоволення статевої пристрасті, прагнення сексуального самоствердження.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: застосуванням фізичного насильства,  погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.