Контрольная работа по "Финансы". 14

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний  технічний університет

„Харківський  політехнічний інститут”

Кафедра фінансів, контролінгу та зовнішньоекономічної діяльності

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з навчальної дисципліни “ФІНАНСИ ”

Варіант № 2

Виконав

Перевірив _______________

План

1. Історичні  передумови виникнення фінансів……………………………………………….  3

2. Бюджетне планування: поняття, етапи та процедури  на загальнодержавному рівні……  6

1. Історичні передумови виникнення фінансів

Термін "фінанси" з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського  терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. Ця сплата пов'язувалася  з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту. Так тривало майже до початку XVIII століття. Під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-от: земство, міська община тощо.

У цей же період у деяких державах, наприклад у  Німеччині, слово "фінанси" мало негативне  значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному тлумаченні термін "фінанси" став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.

Форми одержання  коштів союзами публічного змісту були зумовлені, в свою чергу, формами  господарства. При натуральному господарстві переважали податки у натуральній  формі, при недостатньому рівні розвитку приватної власності держава задовольняла потреби експлуатацією своїх земель. Тоді, коли розшарування громадян у державі за розміром доходів було незначним, існувало переважно загальне майнове оподаткування. З розвитком приватної власності, коли з'явилися великі господарські структури в промисловості, торгівлі, сільському господарстві, виникли й різні форми мобілізації коштів у вигляді промислового, поземельного, домового податків.

У XIX столітті спостерігається  бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об'єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із винаходом парової машини, колеса тощо. До певної міри це справедливо. Нині мало не всі знають, що невміле використання фінансів призводило навіть до загибелі цивілізацій. Так, Римська імперія занепала через непосильний тягар податків і зборів. Кризи у фінансовій сфері призводили до революційних подій, занепаду, або навпаки – до процвітання деяких економічних систем.

У фінансах можна  відшукати ключ до розуміння історії: чому суспільство або яка-небудь його частина стали спрямовувати свій розвиток і економічне життя у тому чи іншому напрямку. Висновок один: той, хто не розумів суті фінансів і не засвоїв кращих методів їх використання, завжди програвав.

Вчення про  фінанси порівнюють із вченням про  хліб насущний, про те, чому в одних його достатньо, а в інших нема, і в чому полягають найкращі способи добування хліба. Нині значення фінансів в історії й суспільному житті незаперечне: за ними визначається як політична доля держави, так і економічні та соціальні умови певної країни. Основним фактором у розвитку фінансів завжди була потреба в коштах, що пояснювалося зміцненням держави та боротьбою за її існування. Однак сутність і форми задоволення потреб у коштах зумовлюються економічним розвитком країни, зростанням міст, становищем у промисловості й сільському господарстві. Способи ж мобілізації коштів і призначення витрат залежать від співвідношення сил різних суспільних груп, визначаються боротьбою їхніх інтересів.

Виникнення  та розвиток фінансів зумовлювалися  зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту. Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що фінанси – це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці процеси держави.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися  і вдосконалилися, а товарно-грошові  відносини посіли головне місце  в економічних системах. Фінанси  перетворилися на універсальний  і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності.

Обов'язковою  ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця чи громадянина  є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, задоволенні населенням своїх життєвих потреб не існували б і фінанси. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів кількісно та якісно характеризує масштаби діяльності й фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина. Ці фонди, власне, і є фінансами.

Громадянин, який одержує доходи у формі оплати праці чи з інших джерел, має  у своєму розпорядженні певну  суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний  фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит фізичній особі або зробить щось інше, завдяки чому матиме певний дохід.

Фінанси за своїм  економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних  явищ і процесів, економічної системи  в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення меж фінансів у економічній системі держави. Так, більшість економістів радянської доби звужено трактувала фінанси, надаючи їм роль знарядь розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані в комуністичному суспільстві фінанси як елемент економічної системи повинні були відмерти. На стадії будівництва комуністичного суспільства сфера функціонування фінансів має звужуватися разом зі звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати. Слід зазначити, що за існування єдиної соціалістичної форми власності теоретично надто складно розкрили економічну суть фінансів, оскільки в межах єдиної державної власності вони справді виконують роль інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Однак цим їх роль не обмежується.

Трактування фінансів як системи економічних, грошових чи навіть виробничих відносин і на сьогодні переважає в економічній і  фінансовій теорії, що існує й розвивається в пострадянських країнах. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, виробничі, грошові відносини, створюється їхня структура, потім на неї накладається категорія фінансів або інша економічна категорія, з яких і виводиться їх економічна суть. Однак економічні відносини – це наукова абстракція, яка не має чітких економічних характеристик, насамперед кількісних і якісних.

Зарубіжна фінансова  наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними  чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці й державному будівництві і є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

У практичному  плані фінанси – це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку. Історичний досвід переконує, що фінанси успішно можна використовувати як у тоталітарних системах для задоволення вузькокласових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних системах для досягнення соціальної злагоди, забезпечення високоефективного виробництва і підвищення життєвого рівня громадян.

Свого найвищого  розвитку й досконалості фінанси  досягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є  різні форми власності. При їх обмеженості фінанси не можуть виявити всіх своїх потенційних можливостей, оскільки їхнє функціонування жорстко обмежується відповідними державними законодавчими та нормативними актами.

З огляду на це щодо фінансів та інших економічних  категорій слід вирізнити елементи об'єктивного та суб'єктивного змісту при їх функціонуванні. Як об'єктивне явище в економічному житті суспільства фінанси можуть успішно виконувати свою роль тільки за певних організаційних засад, тобто за наявності досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів. Фінанси не тільки показник рівня економічного розвитку суспільства, а й важливий інструмент цього розвитку. Залежним від пізнання економічної суті й ролі фінансів у державі є їхнє використання для досягнення поставленої мети.

Перехід до ринкової економіки характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі  держави.

Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевими цілями відповідного виду діяльності.

Список  використаної літератури:

1. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001.
2. Петровська И.О. Фінанси: Навч. посіб. / І.О. Петровська , Д.В. Клиновий – К.: ЦУД, 2002. 
3. Фінанси: Навч. посіб. / За ред. С. О. Булгакової, Л. I. Василенко- К., 2003. - 174 с.
4. З.М. Мочаліна, Н.І. Склярук, І.А. Федоренко. Фінанси. Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 392 с.

2. Бюджетне планування: поняття, етапи та процедури на загальнодержавному рівні

Бюджетне  планування – це своєрідний інструмент системи фінансового управління, спрямованого на підвищення ефективності, дієвості та прозорості державного сектору, що здійснюється шляхом встановлення бюджетних цілей не тільки на наступний (плановий) рік, а й на перспективу, зокрема, середньострокову (до трьох років).

Мета розроблення середньострокового бюджетного плану – формування (в  окремих випадках – затвердження) бюджетних цілей та основних показників на кілька років наперед, а не лише безпосередньо на наступний рік. Треба наголосити на тому, що багаторічне планування є лише інструментом бюджетного управління, а не асигнуванням бюджетних коштів на кілька років. Його слід розглядати як прогноз доходів та витрат бюджету на наступні роки, який періодично уточнюється. Це дає змогу привести річний бюджет у відповідність з прийнятними фіскальними цілями на кілька років.

Основними цілями бюджетного планування на багаторічній основі є  формування ефективної середньострокової  податково-бюджетної стратегії та, зокрема, підвищення дисципліни витрачання державних коштів. Воно має функціонувати як фінансове стримування майбутніх бюджетних витрат, а не як інструмент розширення кількості та обсягів бюджетних програм, оскільки планування проекту бюджету на один рік не може комплексно врахувати впливу бюджетних програм на майбутні витрати з бюджету.

Призначення бюджетного планування в загальному вигляді зводиться  до:

– забезпечення збалансованості  фінансових ресурсів держави, які акумулюються через бюджет із метою найоптимальнішого поєднання можливих доходів держави та фінансування за їх рахунок необхідних витрат на виконання завдань, що стоять перед державою і визначені Конституцією України, у тому числі соціальних гарантій населенню;

– визначення реальних джерел доходів бюджету виходячи із фіскальних цілей Уряду (державного регулювання перерозподілу доходів фізичних та юридичних осіб із метою встановлення більш рівномірного податкового навантаження або просто збільшення надходжень до бюджету через значні потреби у здійсненні бюджетних витрат);

– визначення пріоритетів  у видатковій політиці бюджету, враховуючи цілі, встановлені основними програмними  документами Уряду, у тому числі  затвердженими державними програмами розвитку певної галузі економіки, регіону  тощо на основі яких формуються бюджети усіх рівнів;

– здійснення ефективного  управління державним боргом, що полягає  у своєчасному виконанні державою своїх боргових зобов'язань та залученні  на фінансування бюджету запозичень з оптимальними умовами їх подальшого обслуговування і погашення;

– установлення середньострокових  фіскальних і бюджетних цілей  з метою досягнення ефективності бюджетної політики та передбачуваності соціально-економічних наслідків  її проведення;

– забезпечення реалізації єдиної фінансової політики на всіх рівнях державної влади, єдиних форм і методів усієї бюджетної роботи.

Загальні засади бюджетного планування визначаються Конституцією України, а також спеціальним  бюджетним законодавством – Бюджетним  кодексом України. Як уже зазначалось, у них установлено повноваження органів державної влади й управління щодо розроблення і затвердження бюджету, розподілу функцій між центральними, республіканським і місцевими органами влади й управління, визначені доходи і витрати кожного з них.

Загальне керівництво  бюджетним плануванням покладено на Кабінет Міністрів України, а безпосередньо роботу з організації планування бюджетів усіх рівнів виконує Міністерство фінансів України. Воно організовує роботу, складає і подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції до проекту Державного бюджету України, бере участь у дискусіях та методичному забезпеченні розгляду проекту Державного бюджету у Верховній Раді України та його затвердження; забезпечує і координує роботу Державного казначейства України щодо виконання державного бюджету та обслуговування місцевих бюджетів; розробляє і виносить на розгляд Президента, Кабінету Міністрів України проекти законів, указів, постанов і розпоряджень з бюджетних питань, а також готує та затверджує накази та різні інструктивні матеріали Міністерства фінансів України, пов'язані з бюджетними питаннями; розглядає проекти кошторисів міністерств і відомств України, контролює, у межах повноважень, дотримання бюджетної дисципліни, правильності витрачання бюджетних коштів, а також коштів господарських організацій; перевіряє дотримання правил касового виконання бюджету; встановлює форми бюджетних документів, методологію ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання Державного і місцевих бюджетів.

Аналогічні, але у межах  своїх повноважень, функції щодо складання і виконання республіканського і місцевих бюджетів (за винятком установлених форм бухгалтерських документів і порядку ведення бухгалтерського обліку) виконують Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи місцевих держадміністрацій або виконавчих комітетів.

У бюджетному плануванні бере участь весь апарат фінансових органів  у центрі й на місцях. Організаційна  й узагальнююча робота зі складання  проекту бюджету виконується  управліннями Департаменту зведеного бюджету Міністерства фінансів України, вищезазначеними місцевими фінансовими органами.

Процес формування бюджету  та узгодження його показників із макроекономічними  тенденціями розвитку країни складається  з трьох відносно самостійних  етапів. Слід зазначити, що ці етапи є умовним поділом процесу формування проекту бюджету на наступний рік, а більш детальні етапи та процедури описуються у Плані заходів Міністерства фінансів України щодо підготовки проекту державного бюджету на наступний рік, про що йтиметься у підрозділі 5.3 «Порядок складання, розгляду проектів та затвердження державного і місцевих бюджетів».

На першому  етапі (з лютого по червень року розроблення) здійснюється формування бюджетної політики та планування основних, (попередніх) показників у розрізі державного та місцевих бюджетів. Під час цього етапу визначаються основні напрями і способи мобілізації грошових коштів до бюджету, розглядаються і пропонуються зміни в податковій політиці, а також пов'язані з цим ризики, вишукуються можливості для фінансової ув'язки прогнозованих доходів і витрат держави на наступний рік. При цьому, як правило, навіть за умови планування бюджетних показників лише на один рік, розробляються так звані «сценарії» розвитку економіки, на підставі яких здійснюється формування проекту бюджету на наступний рік:

– базовий або консервативний сценарій (ще його називають незмінним, або сценарієм «статус-кво») передбачає продовження існуючої податкової та бюджетної політики у наступному році без суттєвих змін. Як правило, цей сценарій є основним для розрахунку показників за іншими сценаріями, оскільки дає змогу оцінити існуючу економічну ситуацію, спрогнозувати реальні надходження до бюджету та можливості щодо здійснення бюджетних витрат, також розробити ряд можливих ризиків, які можуть виникнути при формуванні бюджетних показників за іншими сценаріями. Таким чином, формування проекту бюджету за умов «базового сценарію» є відправною точкою для інших прогнозів. В Україні Уряд здебільшого дотримується формування проектів державного та місцевих бюджетів за «базовим сценарієм», оскільки він є найменш ризиковим із погляду проведення будь-яких змін у фіскальній політиці, що дає змогу у найменш ризикований спосіб досягнути збалансованості бюджетних показників. Водночас, оскільки економіка перебуває у стані динамічного розвитку (а в Україні останніми роками спостерігається постійне зростання економіки), «базовий сценарій» не дає змоги оцінити потенційні можливості економіки і, як наслідок, розробити більш ефективну бюджетну політику, яка була б адекватною всім тим змінам, що спостерігаються у соціально-економічному розвитку країни. Таким чином, взяття за основу при розробленні показників бюджету «базового сценарію» є надійнішим, але менш дієвим способом бюджетного регулювання соціально-економічних процесів у країні;

– цільовий сценарій, в умовах якого плануються певні зміни у податковій та бюджетній політиці й очікуються дещо інші, на відміну від базового сценарію, результати. За умов такого сценарію Уряд розробляє можливі зміни до податкового законодавства з метою підвищення ефективності податкової політики та збільшення надходжень до бюджету (причому не обов'язково в наступному році, а в середньостроковій перспективі). Розглядаються також можливі зміни у пріоритетах бюджетної політики, зокрема у частині витрат із бюджету, тобто перегляд існуючих бюджетних програм, реформування соціальної сфери (наприклад, проведення пенсійної реформи, реформування галузі охорони здоров'я з метою розвитку системи платної медицини та гарантованих державою мінімумів у наданні безкоштовних медичних послуг для певних верств населення, реформування освіти, у тому числі на основі державного замовлення тощо). При цьому враховуються ризики, пов'язані з такими змінами як щодо доходів, так і щодо витрат із бюджету, наприклад, ризик зменшення надходжень до бюджету в наступному році, ризик зростання соціального напруження у державі тощо. Отже, формування бюджетних показників за «цільовим сценарієм» має враховувати різні ризики, пов'язані зі змінами в податково-бюджетній політиці, але водночас воно сприяє проведенню реформ і обґрунтованості та підвищенню ефективності витрачання бюджетних коштів, зокрема у середньостроковій перспективі;

– оптимістичний сценарій, при врахуванні у бюджетних розрахунках якого очікуються досить високі результати від запропонованих змін. Ці зміни в основному пов'язані з підвищенням ефективності податково-бюджетної політики та значним поліпшенням індикаторів економічного розвитку країни (або окремого її регіону, якщо мова йде про місцевий бюджет). У разі розроблення бюджетних показників на основі оптимістичного сценарію плануються кардинальні зміни у податково-бюджетній політиці з одночасним урахуванням позитивних тенденцій розвитку економіки, наприклад, високі темпи зростання ВВП, помірні інфляційні очікування, стабільність грошової одиниці та обмінного курсу, збільшення реальних доходів населення, позитивне сальдо торговельного балансу тощо. Цей сценарій є найбільш прийнятним із погляду здійснення рішучих кроків до удосконалення податково-бюджетної політики, але він дуже ризикований, оскільки будь-яке неправильно прийняте рішення може загальмувати економічний розвиток.

Після вибору сценарію розвитку економіки у наступному році Міністерством  фінансів України розробляються  пропозиції щодо напрямів бюджетної політики на наступний рік та основні бюджетні показники, які складають баланс бюджету. Напрями бюджетної політики у подальшому формують положення основного документа, на підставі якого формуватиметься проект бюджету на наступний рік, – Основних напрямів бюджетної політики на відповідний рік (Бюджетної резолюції), яка повинна бути схвалена або взята до відома Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Бюджетна резолюція  містить основні параметри податково-бюджетної політики та бюджетних показників, зокрема: рівень перерозподілу доходів зведеного бюджету через ВВП, відношення державного боргу до ВВП та інші показники. Після схвалення проекту Бюджетної резолюції з відповідними дорученнями Кабінету Міністрів України розпочинається розроблення основних бюджетних показників, які формують баланс бюджету. До таких показників відносять: прогнозний рівень перерозподілу доходів зведеного бюджету через ВВП, прогнозний обсяг доходів державного і місцевих бюджетів, прогнозний обсяг фінансування бюджету (обсяги погашення державного боргу в наступному році та обсяги можливих державних запозичень на внутрішньому і зовнішньому ринках капіталу, надходження від приватизації державного майна), видатки і кредитування з державного та місцевих бюджетів та обсяги міжбюджетних трансфертів.

Поряд із розробленням показників балансу проекту бюджету  Міністерством фінансів України  здійснюються заходи організаційно-методичного  характеру: розробляються інструктивні й методологічні вказівки фінансовим органам і центральним міністерствам та відомствам, проводяться інструктивні наради з питань методології й організації бюджетного планування, встановлюються графіки надання розрахунків до проекту бюджету, підготовки необхідних зведених і аналітичних матеріалів до проекту Державного бюджету України на наступний рік.

На  другому етапі (з червня до 15 серпня року розроблення) Міністерством фінансів України, на підставі офіційного прогнозу соціально-економічного розвитку України на наступний рік, який щорічно розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, і на підставі Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік, схвалених Верховною Радою України, розробляються попередні показники витрат державного бюджету. Далі ці показники опрацьовуються головними розпорядниками бюджетних коштів із метою їх розподілу за бюджетними програмами та оформлення бюджетних запитів. Із метою недопущення надмірного планування витрат із бюджету головними розпорядниками та дотримання пріоритетів у видатковій політиці всіма учасниками бюджетного процесу Міністерством фінансів України доводяться граничні обсяги видатків і кредитування по кожному головному розпоряднику на наступний рік разом із Бюджетною резолюцією, яка визначає такі пріоритети.

Протягом липня  і до середини серпня здійснюється опрацювання бюджетних запитів  головних розпорядників бюджетних  коштів, узгодження всіх суперечливих позицій з метою збалансування  бюджету: зведення заявлених головними  розпорядниками бюджетних коштів потреб для проведення витрат із бюджету з наявними ресурсами бюджету (доходами та фінансуванням).

Ще однією складовою  цього етапу є формування положень Державної програми соціально-економічного розвитку України на наступний (відповідний) рік. Головним розробником цієї програми є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.

Така програма розробляється щорічно і визначає основні чинники, які впливатимуть на розвиток усіх галузей економіки  країни у наступному році. Розроблення цієї програми є надзвичайно важливим, оскільки бюджет не в змозі охопити всі аспекти соціально-економічного розвитку країни, він є лише своєрідним інструментом перерозподілу виробленої у країні вартості. Державна програма соціально-економічного розвитку описує головні цілі та завдання, основні напрями структурної, податково-бюджетної, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики країни на наступний рік, відображає прогнозні показники розвитку різних галузей економіки. По суті це – відображення зведеного балансу ресурсів державного та недержавного секторів економіки.

У процесі розроблення  проекту Програми соціально-економічного розвитку України враховуються положення  державних програм (їх ще називають  цільовими) розвитку певної галузі чи території незалежно від джерел її фінансування. На відміну від проекту Програми соціально-економічного розвитку, проект державного бюджету на відповідний рік враховує лише ту частину державних цільових програм, яка стосується бюджетного фінансування. Це необхідно для узгодження обсягів фінансування бюджетних програм та державних цільових програм. Детальніше про це йтиметься у підрозділі 5.2 «Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі та особливості його запровадження в Україні».

Але, на жаль, на сьогодні таке узгодження є складною проблемою, оскільки державних цільових програм в Україні розробляється щороку досить багато (зараз їх більше 130), а врахувати в бюджетних показниках можна лише невелику їх частину або зі значно меншим обсягом фінансування, ніж це передбачається державною цільовою програмою. Це пов'язано з постійно зростаючими потребами у збільшенні бюджетних витрат і обмеженістю бюджетних ресурсів.

Розроблення проекту  Державної програми соціально-економічного розвитку України також відбувається на основі прогнозу макроекономічних показників, і її положення обов'язково повинні узгоджуватися із бюджетною політикою на відповідний рік, тобто з Бюджетною резолюцією, та з Основними засадами грошово-кредитної політики, які розробляє Національний банк України.

Затвердження  Державної програми соціально-економічного розвитку України на відповідний  рік та Державного бюджету України  на відповідний рік має здійснюватися  одночасно з метою повної узгодженості всіх позицій обох документів. Тому проект Закону про Державний бюджет, проект Програми соціально-економічного розвитку і проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік подаються до Верховної Ради України до 15 вересня року розроблення.