Контрольная работа по "Гражданской обороне". 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний  університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

 

Кафедра №106

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

з дисципліни «Цивільний захист»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      2012

 

ЗМІСТ

                                                                                                                    с.

Відповіді на контрольні питання……………………………….	4
Контрольне питання 1………………………………………	4
Контрольне питання 16………………………………………	6
Контрольне питання 33………………………………………	11
Контрольне питання 48……………………………………...	17
Контрольне питання 63………………………………………	19
Розв’язання задач………………………………………………..	25
Задача 3-4……………………………………………………..	25
Задача 7-4……………………………………………………..	29
Задача 9-4……………………………………………………..	31
Список літератури………………………………………………….	35

 

 

1. Відповіді на контрольні питання

1.1 Контрольне  питання 1

Основні завдання цивільного захисту.

Основними завданнями цивільного захисту є:

• збір та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
• прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;
• здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
• розробка і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

-  розробка і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

- створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

- розроблення і виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

- оперативне повідомлення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне та достовірне інформування про обставини, що склалися, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

- організація захисту населення і території від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

- проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

- забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

- надання з використанням сил цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

- навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

- міжнародна співпраця у сфері цивільного захисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Контрольне  питання 16

Укриття у захисних спорудах. Сховища.

Укриття населення в  захисних спорудах - це комплекс заходів із завчасним будівництвом захисних споруд, а також пристосуванням наявних приміщень для захисту населення та підтримання їх у готовності до використання.

Укриттю в захисних спорудах у надзвичайних ситуаціях підлягає все населення України. Фонд захисних споруд створюється шляхом обстеження й обліку підземних та наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам захисту населення; дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвалів, погребів та інших заглиблених приміщань; обстеження І взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд гірничих виробок і природних порожнин, що відповідають вимогам захисту; у разі необхідності переобладнання цих приміщень; будівництво заглиблених споруд пристосованих для захисту, що окремо розташовані від об'єктів виробничого призначення; масового будівництва в період загрози надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ та укриттів; будівництво окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

Центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належать питання захисту населення і  територій від надзвичайних ситуацій визначає перелік сховищ, протирадіаційних укриттів та інших захисних споруд, які необхідно будувати, що затверджується Кабіно том Міністрів України.

Потреби в захисних спорудах визначають, виходячи з необхідності укриття всіх працюючих за місцем роботи і проживання, усього непрацюючого населення за місцем проживання.

Укриття населення в  захисних спорудах є надійним способом захисту від уражаючих факторів ядерної, хімічної, бактеріологічної, звичайної зброї, у разі аварій і  деяких стихійних лих (ураганів, снігових заносів).

Захисні споруди за своїм  призначенням і захисними властивостями  поділяються на сховища, протирадіаційні  укриття (ПРУ) і найпростіші укриття  — щілини.

Сховища і протирадіаційні  укриття будують завчасно, вони мають  подвійне призначення: для потреб об'єктів народного господарства (навчальні класи, для спортивних секцій та ін.) і укриття населення.

Сховища це інженерні  споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх уражаючих  факторів ядерного вибуху, отруйних і  СДЯР, бактеріальних засобів і уражаючих факторів звичайної зброї, обвалів і уламків зруйнованих будівель і споруд.

Класифікуються вони за захисними властивостями, місткістю, місцем розміщення, забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням і часом побудови.

За захисними властивостями (від дії вибухової хвилі) сховища поділяються на п'ять класів.

За місткістю сховища  поділяються на: малі — до 150 осіб, середні — від 160 до 450, великі —  понад 450 осіб.

За місцем розташування — на вбудовані, які розміщені  у підвальних приміщеннях будівель, та окремо побудовані поза будівлями.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням — промислового виготовлення і спрощене, виготовлене з підручних  матеріалів.

За часом побудови на: побудовані завчасно і швидко споруджені.

Сховища будуються з  урахуванням таких вимог: забезпечувати захист людей від усіх уражаючих факторів, безперервне перебування в них людей не менше двох діб, розташування на місцевості, що не затоплюється на відстані від ліній водостоку і каналізації, мати входи і виходи з тим ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок їх завалу — аварійні виходи, мати вільні підходи, де не повинно бути горючих або дуже димлячих матеріалів, висота основних приміщень не менше 2,2 м і рівень полу, вище ґрунтових води не менш як на 20 см.

Сховища складаються  з основного приміщення для розміщення людей і допоміжних приміщень  — входів, для фільтровентиляційного  обладнання, санітарного вузла, для  дизельної установки, резервуарів  для води чи артезіанських свердловин, для продуктів харчування, медичної кімнати, тамбур-шлюзи, тамбури (рис. 1).

Рис. 1. План сховища:

1 — захисні герметичні  двері; 2 — шлюзові камери; 3 —  санітарно-побутові відсіки; 4 —  основні приміщення для розміщення  людей; 5 — галерея і оголовок  аварійного виходу; 5 — фільтровентиляційна камера; 7 — медична кімната; 8 — комора для продуктів

Площу приміщення, призначеного для укриття людей, розраховують на одну особу 0,5 м² при двоярусному і 0,4 м² при триярусному розміщенні нар, у робочих приміщеннях пунктів управління —

2 м² на одного працюючого, місця для сидінь розміром 0,45 х 0,45 м, а для лежання — 0,55 х 1,8 м.

Щоб у сховище не проникало  повітря, забруднене радіоактивними речовинами, отруєне небезпечними хімічними  речовинами і заражене бактеріальними засобами, воно має бути герметичним.

Входи до сховищ обладнують двома шлюзовими камерами (тамбурами), відокремленими від основного приміщення і перегородженими між собою  герметичними дверима. Зовні знаходяться  міцні захисні герметичні двері, які можуть витримати ударні хвилі  ядерного вибуху.

Аварійний вихід —  це підземна галерея з виходом  на територію, яка не завалюється, через  вертикальну шахту й оголовок. Аварійний вихід закривається захисно-герметичними віконницями, дверима для захисту  від ударної хвилі. Оголовок розміщується від будівель на відстані, яка дорівнює половині висоти найбільшої будівлі плюс 3 м — це і є територія, яка не завалюється.

У фільтровентиляційному  приміщенні розміщується фільтро-вентиляційний агрегат, який вентилює приміщення й очищає зовнішнє повітря від РР, хімічних речовин і бактеріальних засобів. Фільтровентиляційна система може працювати у двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищається від грубодисперсного радіоактивного пилу, а в другому — від решти радіоактивних речовин, а також отруйних, сильнодіючих ядучих речовин і бактеріальних засобів. Крім цього, може бути режим повної ізоляції сховища з регенерацією повітря у ньому.

Якщо сховище загерметизоване  повністю і надійно, то після закривання дверей і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря всередині сховища стає трохи вищим ніж атмосферний, утворюється так званий підпір. За величиною підпору роблять висновки про стан герметизації сховища: він має дорівнювати приблизно 5 Па (0,5 мм вод. ст.).

У сховищі обладнують різні інженерні системи: електропостачання  — труби з електропроводкою фарбують у чорний колір, водопостачання —  труби фарбують у зелений колір, опалення — труби фарбують у коричневий колір, радіотрансляційна точка, телефонний і радіозв'язок. Там також мають бути дозиметричні й хімічні прилади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води.

Після деякого дообладнання — встановлення захисних герметичних пристроїв, систем фільтровентиляції, водопостачання та ін., як сховища можуть бути використані шахтні виробки, катакомби, метрополітен, транспортні й пішохідні тунелі, заглиблені  частини будівель,  підземні (у скельних породах) приміщення різного господарського призначення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Контрольне питання 33

Прилад хімічної розвідки. Проведення хімічної розвідки (хімічного контролю).

Висока токсичність  бойових отруйних речовин, їх здатність  викликати масові ураження особового складу висувають на перший план у системі захисту військ від хімічної зброї такі заходи, як хімічна розвідка та індикація отруйних речовин. Ці заходи є важливою ділянкою діяльності командирів (начальників) та особового складу медичних підрозділів, частин та установ, оскільки від своєчасності, достовірності їх проведення залежить життя особового складу та боєздатність військ.

Індикація у перекладі  з латинської мови означає "показувати, виявляти". У військовій справі цей  термін вперше був використаний у кінці першої світової війни для позначення заходів щодо виявлення ОР при їх використанні.

Перші способи індикації  були запропоновані у 1914-1918 рр. Прокоф'євим та Колосковим. Перший запропонував для  виявлення ОР індикаторні папірці, а другий — скляні посудини з індикаторними речовинами,  через які засмоктувалось заражене повітря.

Після закінчення першої світової війни, коли почалися широкі дослідження з вивчення властивостей хімічної зброї, термін "індикація" почали використовувати і для  кількісної оцінки зараження різних об'єктів отруйними речовинами.

Індикація ОР вирішує 2 головних завдання:

1.Своєчасне повідомлення  про використання хімічної зброї  для того, щоб у найкоротший  строк можна було вжити необхідні  заходи щодо захисту особового складу, а також усунути наслідки хімічного нападу.

2.Контроль проведення  заходів щодо ліквідації хімічного  нападу.  

 

 

Завдання та організація хімічної розвідки 

Хімічна розвідка - це комплекс заходів, спрямованих на виявлення  зараження отруйними речовинами місцевості у районах розташування та на напрямках дії військ, що проводяться з метою попередження ураження особового складу хімічною зброєю.

Вимоги до хімічної розвідки: своєчасність; безперервність; достовірність; спадкоємність.

Завданнями хімічної розвідки є: 

- встановлення наявності зараження ОР місцевості та повітря і термінове повідомлення особового складу про зараження;  визначення характеру та ступеню зараження;

- визначення меж зараження районів та позначення їх знаками "заражено" з позначенням виду ОР та часу визначення;

- визначення районів застою ОР;

- визначення напрямків переміщення зараженої хмари;

- визначення шляхів обходу (об'їзду) районів зараження;

- здійснення контролю за зміною ступеня зараження місцевості та повітря ОР, а також за зміною меж районів зараження;

- виявлення зараження ОР джерел питної води та пунктів водопостачання.

Хімічна розвідка організується  штабами частин та командирами підрозділів. Безпосередньо керівництво розвідкою  у підрозділах здійснює командир підрозділу, а у частинах -  начальник хімічної служби.

Хімічна розвідка у ротах  та батальйонах ведеться хімічними  спостерігачами та хімічними спостережними  постами, котрі призначаються з  особового складу цих підрозділів. Спостережні пости, як правило, розташовуються на командних пунктах своїх підрозділів.

У частинах (з'єднаннях) хімічна  розвідка здійснюється хімічними спостережними  постами (ХСП) та хімічними розвідувальними  дозорами (ХРД), що виділяються з  підрозділів розвідки хімічних військ. ХСП ведуть розвідку, як правило, на командних пунктах частин (з'єднань), а хімічні розвідувальні дозори діють самостійно або у складі органів військової розвідки, передових, розвідувальних, рейдових, спеціальних та обхідних загонів, авангардів, загонів забезпечення руху та загонів ліквідації наслідків використання противником зброї масового ураження (ЗМУ). У дивізії, крім того, вона може проводитись приданими гвинтокрилами радіаційної та хімічної розвідки.

Хімічна розвідка проводиться  спостереженням та обстеженням зараженої місцевості. Спостереження здійснюється хімічними спостерігачами та хімічними спостережними постами (ХСП), а обстеження - хімічними розвідувальними дозорами (ХРД), які переміщуються на спеціально обладнаній техніці (БРДМ-РХ,  УАЗ-469-РХ, БТР-РХ).

На хімічних спостерігачів та хімічні спостережні пости покладаються такі завдання:

- виявлення зараження ОР місцевості та повітря;

- встановлення типу ОР у районі розташування спостерігача чи поста;   - повідомлення про хімічне зараження тих підрозділів, у розташуванні яких вони встановлені;

- ступеню зараження місцевості та повітря ОР;

-контроль змін ступеню зараженості місцевості та повітря;  взяття проб води, грунту, рослинності і т. ін.

На розвідувальні дозори, крім завдань, які виконуються хімічними  спостерігачами (постами), покладаються такі завдання: 

- визначення та позначення меж районів хімічного зараження;

- відшукування шляхів їх обходу (об'їзду); 

- виявлення напрямків, маршрутів та ділянок з найменшими ступенями зараження ОР.

ХСП та ХРД забезпечуються приладами хімічної розвідки, засобами зв'язку та подачі сигналів сповіщення, знаками обгородження ділянок зараження. Вони ведуть журнал хімічного та радіаційного спостереження і за командою терміново доповідають про виявлення ОР.

У медичних підрозділах, частинах, установах хімічна розвідка організується командирами (начальниками) цих підрозділів (частин) та проводиться як у своїх інтересах, так і в інтересах військ.

У своїх інтересах  хімічна розвідка здійснюється: у  місцях, де розгорнуті етапи медичної евакуації; на маршрутах їх переміщення; в районах майбутнього розгортання; на шляхах евакуації поранених та хворих.

У трьох останніх випадках хімічна розвідка здійснюється у  випадку відсутності в штабах частин даних про хімічне зараження  місцевості у цих районах.

Хімічну розвідку здійснює, виконуючи функції хімічного  спостерігача, санітарний інструктор - дозиметрист сортувального поста. Під час руху (розвідка нових районів  розгортання та інше) санітарний інструктор-дозиметрист  включається до складу рекогносцирувальної групи медичного підрозділу (частини).

У разі участі в проведенні хімічної розвідки в інтересах військ медична служба здійснює дослідження  води та продовольства на зараженість  ОР, а в деяких випадках на складах  продовольства, пунктах водозабору, і відбір проб води та продовольства для подальшого лабораторного дослідження (хімічного контролю).

Організація хімічного  контролю 

Хімічний контроль полягає  у визначенні факту та ступеню  зараження отруйними та сильнодіючими  отруйними речовинами особового складу, поранених та хворих, засобів індивідуального захисту, обмундирування,  взуття та спорядження, техніки та озброєння, майна, води, продовольства, фуражу та інших об'єктів.

Відповідно до діючих положень функції хімічного контролю розподіляються в основному між хімічними військами, медичною та ветеринарною службами.

До обов'язків хімічних військ входить індикація ОР у  повітрі, на грунті, озброєнні, техніці, засобах захисту, обмундируванні, спорядженні, матеріальних засобах, а також контроль їх дегазації.

На ветеринарну службу покладається індикація ОР та отрут  у фуражі та воді, призначеній для  пиття та миття тварин, а також  на службових тваринах, на знятих шкурах та на тваринах, призначених для  забиття на м'ясо.

До завдань медичної служби входить визначення ОР та отрут у воді,  що призначена для пиття, приготування їжі та помивки особового складу,  а також у харчових продуктах, починаючи з продовольчих складів і закінчуючи казанком.

Але цим не вичерпується коло завдань медичної служби з індикації ОР. У медичних установах (частинах та підрозділах) здійснюються також такі заходи:   

- контроль зараженості медичного та санітарно-господарчого майна;

- контроль зараженості обмундирування, спорядження та іншого майна уражених, поранених та хворих, що прибувають на етап медичної евакуації;   - контроль повноти дегазації води, продовольства, медикаментів та іншого медичного та санітарно-господарчого майна; 

- експертиза води та продовольства на зараженість отрутами, які противник використав з диверсійною метою.

Хімічний контроль здійснюється після кожного випадку використання противником хімічної зброї і  проводиться за допомогою приладів хімічної розвідки та хімічних лабораторій.

Прилади хімічної розвідки забезпечують можливість встановлення факту зараження та визначення орієнтовної величини ступеню зараження об'єктів, а також взяття проб у заражених районах для лабораторного обстеження.

Польові хімічні лабораторії  використовуються для кількісного  визначення ОР у різних заражених  середовищах (пробах).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Контрольне питання 48

          Режими радіаційного захисту населення.

Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту  в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту.

Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження  місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або  при виникненні аварій з викидом  радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту:

 

режими № 1, 2, 3 — для  непрацюючого населення;

режими № 4, 5, 6,7 — для  захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства (об'єкту);

режим № 8 — для захисту  сил цивільної оборони ( загонів, ланок і т.п.) при проведенні РіІНР  в зонах радіоактивного зараження.

Режими захисту розроблені для умов одно- або двозмінної роботи об'єкту (підприємства) протягом 10-12 год на добу. При розробці режимів захисту враховувались дози опромінювання за час перебування робітників і службовців у .-захисних спорудах, виробничих, житлових і адміністративних будинках, а також при пересуванні із місць відпочинку на робочі місця, виходячи з того, що вони не перевищують межі допустимих величин. Типові режими захисту № 1-7 складаються з трьох етапів, які виконуються в строгій послідовності:

1 етап - визначає час  зупинки роботи об'єкту ( термін безперервного перебування людей в захисних спорудах);

2 етап - визначає тривалість  роботи об'єкту з використанням  для відпочинку робітників і  службовців захисних споруд (працюють  в цеху — відпочивають у  сховищі або ПРУ);

3 етап - визначає тривалість  режиму захисту з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості ( не більше 2 год на добу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5 Контрольне питання  63

 Аварійно (пошуково)-рятувальні  роботи у зоні надзвичайних  ситуацій.

До аварійно-рятувальних  робіт відносяться пошуково-рятувальні, гірничорятувальні, газорятувальні, протифонтанної (на нафтових свердловинах), а також аварійно-рятувальні, пов'язані з гасінням пожеж, роботи з ліквідації медико-санітарних наслідків НС та ряд інших подібних робіт.

Рівень організації  аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації НС та їх наслідків  багато в чому залежить від чіткої роботи начальника ЦО об'єкта, голови комісії з надзвичайних ситуацій (КЧС), органу управління (штабу, відділу, сектора у справах ГО і НС) та командирів формувань. Порядок ж організації робіт, їх види, обсяг, прийоми і способи проведення залежать від обстановки, що склалася після аварії, ступеня пошкодження або руйнування будівель і споруд, технологічного обладнання та агрегатів, характеру пошкоджень на комунально-енергетичних мережах і пожеж, особливостей забудови території об'єкта, житлового сектора та інших умов.

При виникненні виробничої аварії негайно проводиться оповіщення робітників і службовців підприємства про небезпеку. Якщо на підприємстві під час аварії стався витік (викид) сильнодіючих отруйних речовин, то оповіщається також і населення, яке проживає в безпосередній близькості від об'єкту і в напрямках можливого поширення отруйних газів.

Керівник об'єкта - начальник ГО (голова КЧС об'єкта) доповідає про аварію і прийняті заходи до вищих органів управління (влади) за виробничою підпорядкованості та територіальним принципом КЧС. Негайно організовує розвідку, оцінює обстановку, приймає рішення, ставить завдання і керує аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами.

Аварійно-рятувальні роботи доводиться проводити при вибухах, пожежах, обваленнях, обвалах, після ураганів, смерчів, сильних бур, при повенях та інших лихах. Екстрена медична (долікарська) допомога повинна бути надана безпосередньо на місці робіт, потім - перша лікарська і евакуація в лікувальні установи для спеціалізованого лікування. Надання допомоги постраждалим людям в більшості випадків не терпить зволікання, так як після закінчення навіть незначного часу всі зусилля можуть виявитися марними.

Встановлено ряд важливих принципів діяльності аварійно-рятувальних служб та формувань. Це:

- пріоритетність завдань щодо врятування життя та збереження здоров'я людей, що опинилися в небезпеці;

- єдиноначальність керівництва;

- виправданість ризику і забезпечення безпеки;

- постійна готовність аварійно-рятувальних служб та формувань до оперативного реагування на НС та проведення робіт з їх ліквідації.

Ніхто не має права втручатися в  діяльність керівника ліквідації НС, інакше як відсторонивши його в установленому  порядку від виконання обов'язків  і прийнявши керівництво на себе або призначивши інша посадова особа. Рішення керівника ліквідації НС в зоні НС є обов'язковими для громадян і організацій, що знаходяться там.

Специфіка рятувальних  робіт полягає в тому, що вони повинні виконуватися в стислі терміни. Для конкретних умов вони визначаються різними обставинами. В одному випадку - це порятунок людей, які опинилися під уламками конструкцій будівель, серед пошкодженого технологічного обладнання, в завалених підвалах. В іншому - це необхідність обмежити розвиток аварії, щоб попередити можливий наступ катастрофічних наслідків, виникнення нових осередків пожеж, вибухів, руйнувань. У третьому - якнайшвидше відновлення порушених комунально-енергетичних мереж (електрика, газ, тепло, каналізація, водопровід).