Контрольная работа по "Макроекономике"

ЗМІСТ

Основні макроекономічні показники: ВНП, ВВП та засоби їх виміру.......................3 

Вплив на грошову пропозицію банківського і небанківського секторів                       

економіки. Депозитний і грошовий мультиплікатори.................................................9 

Практичне завдання.......................................................................................................14 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.............................................................................. 
 

Основні макроекономічні показники: ВНП, ВВП та засоби їх виміру

               Для аналізу економічного становища світу використовується цілий ряд показників, що характеризують динаміку і стан світової економіки. Основний з них – валовий світовий продукт (ВСП) – виражає загальний обсяг кінцевих товарів і послуг, зроблених на території всіх країн світу незалежно від національної приналежності діючих там підприємств у визначений період часу. Облік кінцевої продукції передбачає виключення повторного рахунку сировини, напівфабрикатів, інших матеріалів, палива, електроенергії і послуг, використаних у процесі її виробництва. Показник ВСП виражає загальну активність у світі й окремих країнах. З іншого боку, його складові частини охоплюють основні сфери, галузі і фактори економічного розвитку. Так, розгляд за основними складовими частинами використання ВСП дає уявлення про основні сектори попиту, а аналіз ВСП за виробництвом показує зміни як структури всього господарства, так і основних галузей. ВСП дає можливість визначити місце країни і регіонів у світовому виробництві, суспільну продуктивність праці в різні періоди часу, але не може використовуватися як показник потенціалу окремих видів виробництва, рівня технології або добробуту населення.                                                                                    

               У кожній окремо узятій країні розраховується валовий внутрішній продукт (ВВП). Він підраховується на основі системи національних рахунків (СНР), що побудована на концепції продуктивного характеру усіх видів діяльності. Вона являє собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності і відображає основні макроекономічні зв'язки внутрішнього і зовнішнього секторів національних господарств. СНР постійно удосконалюється. У 1993 р. ООН затвердила нову стандартну СНР (попередня була прийнята в 1968 р.). В українську практику СНР стала впроваджуватися з 1988 р. (ще за СРСР), що зумовило проведення величезної роботи з перерахування основних макроекономічних показників розвитку країни й істотно змінило картину структури національного господарства, динаміки і темпів його розвитку. 
               Центральним показником СНР є ВВП, другий за значущістю показник – валовий національний продукт (ВНП). Вони відображують результати діяльності в двох сферах  народного господарства – матеріального виробництва і послуг, – і визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць). Підраховуються в поточних або постійних цінах. Основна відмінність полягає в тому, що ВВП підраховується за так званою територіальною ознакою, ВНП – за національною.                                                 

               ВВП – це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва і послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни.                                                                                                      

               ВНП – це сукупна вартість всього обсягу продукції і послуг у національній економіці незалежно від місцезнаходження національних підприємств даної країни.                                                                                            

             ВНП = ВВП + чистий факторний дохід.                                                   

              Чистий факторний дохід – це різниця доходів від використання  факторів виробництва, що знаходяться за рубежем у власності резидентів, і виплат нерезидентам за використання належних їм факторів виробництва в даній країні, тобто різниця між прибутком і доходами резидентів за рубежем і нерезидентами в даній країні. Звичайно для розвинутих країн ця різниця  невелика і складає близько 1% від ВВП. Підрахунок ВВП/ВНП проводиться за трьома принципами: за виробництвом, використанням і доходами.                                                                 

               ВВП за виробництвом (за галузями) – це сума доданої вартості за всіма галузями національної економіки. Дозволяє виявити співвідношення і роль окремих галузей у створенні ВВП. Динаміка за ряд років дозволяє виявити зміни структури ВВП, динаміку розвитку окремих галузей національної економіки і характер економічної політики в країні. Додана вартість або умовно чиста продукція окремих галузей являє собою різницю між вартістю валової продукції і сумою поточних виробничих витрат, тобто вартість, привнесену в процесі виробництва на тому чи іншому його етапі. Вона складається з перенесеної на продукт амортизації основних фондів, заробітної плати, прибутку, податків. Останні враховуються при підрахунку в поточних цінах.                                       

               ВВП за використанням (за витратами) – це сума усіх витрат на купівлю загального обсягу зробленої в даному році продукції. Включає наступні статті: 
               C - кінцеві споживчі витрати (товари першої необхідності, предмети споживання тривалого користування та ін.);                                                         

               G - кінцеві витрати органів державного керування (державні витрати на купівлю продукції підприємств і купівлю ресурсів для потреб держави, тобто сума витрат держави на виплату заробітної плати держслужбовцям і на закупівлю товарів і послуг);                                                                                                       

               I - валові капіталовкладення, валові накопичення і зміна запасів матеріальних оборотних коштів;                                                                            

сальдо  експорту  та імпорту (різниця), тобто частина ВВП направляється на експорт і частина витрачається на імпорт товарів і послуг (чистий експорт).                                                                                                                        Отже, формула для розрахунку ВНП/ВВП за витратами матиме наступний вигляд:

               ВВП за доходами – це сума доходів, отриманих у країні від виробництва продукції даного року (сума доходів від економічних ресурсів, використаних у процесі виробництва суспільного продукту за певний час). Включає наступні статті:                                                                                                                                  

               w - заробітну плату найманих робітників;                                                                 

               Pr - прибуток фірм і корпорацій;                                                                        

               P - доходи некорпоративних підприємств, що знаходяться в індивідуальній власності, і доходи працівників вільних професій; 
               R - рентні платежі (доходи від власності – землі, нерухомості та ін.); 
               i - відсоток на позичковий капітал (виплати  за капітал, використаний при виробництві ВВП);                                                                                                            

               A - амортизаційні відрахування – відрахування на створення грошового фонду, що відшкодовує знос основних фондів, які беруть участь у створенні ВВП; 
 
               T - непрямі податки – ПДВ, акцизи, мита та ін., – тобто незароблений дохід, що одержує держава шляхом збільшення цін для свого утримання.           Отже, формула для розрахунку ВНП/ВВП за доходами матиме наступний вигляд:

               З ВВП, підрахованого за доходами, віднімаються державні субсидії. ВВП/ВНП, підраховані за доходами і за витратами повинні бути рівні (ВНП/ВВП за доходами =ВНП/ВВП  за витратами). Головна вимога при підрахунку ВВП/ВНП полягає в запобіганні повторного рахунку, тобто щоб враховувалася тільки кінцева продукція. Кінцева продукція – це товари і послуги, що купуються споживачами для кінцевого користування. Проміжна продукція – це товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж потрапити до споживача. Тому  для виключення повторного рахунку ВВП/ВНП повинні виступати як вартість кінцевих товарів та послуг і включати тільки вартість, що додається на кожній стадії обробки.                                               

               Додана вартість (ДВ) – це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, яка охоплює реальний внесок підприємства в створення вартості конкретного продукту, тобто зарплату, прибуток і амортизацію конкретного підприємства.                                                                                            

               ДВ = ВПП – ПМВ + амортизаційні відрахування, де:                               

               ВПП – валовий продукт підприємства (ринкова ціна випущеної продукції); 
               ПМВ – поточні матеріальні витрати.

     У СНР до складу доданої вартості входять: амортизація, зарплата, прибуток корпорацій і некорпоративних підприємств, отримана ними рента, відсоток на позичковий капітал і непрямі податки на бізнес. ВВП завищує обсяг виробництва на вартість річних амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків, тому не може відображувати, що виробництво реально додало до добробуту суспільства в даному році. Для цього існують показники чистий національний продукт (ЧНП)  і національний дохід (НД). За допомогою ЧНП виміряється загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, що країна зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства.

               ЧНП = ВВП – амортизаційні відрахування.

               Національний дохід – це знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства.

               НД = ЧНП – сума непрямих податків + субсидії.

     Сума податків значна. Вони включаються в ринкові ціни товарів та послуг і сплачуються кінцевим споживачем. Субсидії діють на ціни протилежним чином – вони знижують їх на власну величину. Показник національного доходу приблизно відповідає поняттю зробленого національного доходу. Відзначимо, що для будь-якого національного господарства важливі доходи, які надходять у його розпорядження. Сума доходів, що надходить у розпорядження даної країни, підраховується як різниця між чистим внутрішнім продуктом і сальдо доходів підприємств і громадян даної країни за рубежем і доходами іноземців у цій країні. Цей показник приблизно відповідає поняттю використаного національного доходу. 
               ВВП і інші показники, що входять у систему національних рахунків і розраховані різними методами, погоджуються між собою, тому їхні величини ідентичні. При цьому слід зазначити, що національні показники нерідко переглядаються в межах 10 – 30%. На національних рівнях обсяг ВВП виміряється в поточних і постійних цінах якого-небудь року. Розходження між цими вимірами може бути досить істотним. Кількісний ВВП, або ВВП у поточних цінах, зростає швидше, ніж реальний ВВП, або ВВП у постійних цінах. Різниця в темпах зростання зв'язана зі зміною цін. При підрахунку в незмінних цінах відбувається усунення ціннісних коливань. Зростання реального ВВП широко розглядається як показник економічного розвитку. Високі темпи часто вважаються ознакою сили економіки. У статистиці ООН при підрахунку ВВП використовуються валютні курси, очищені від коливання цін. Цей метод дозволяє одержувати показники без обліку відносних коливань валютних курсів та цін і більш точно оцінювати внесок кожної країни у світовий продукт у порівнянні з використанням поточного валютного курсу. Метод розрахунку ВВП на основі купівельної спроможності валют використовується Міжнародним валютним фондом (МВФ) і Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вплив на грошову пропозицію банківського і небанківського секторів економіки. Депозитний і грошовий мультиплікатори

               Пропозиція грошей в економіці змінюється у результаті операцій центрального банку, комерційних банків і рішень небанківського сектора. Центральний банк контролює пропозицію грошей шляхом впливу на грошову базу, а також на мультиплікатор. Вплив на пропозицію грошей із боку Центрального і комерційних банків відображається у зведеному балансі банківської системи — грошово-кредитному огляді. Пропозиція грошей регулюється Центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме реґулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах. Фактичний обсяг пропозиції грошей складається в результаті операцій комерційних банків по прийманню вкладів і видачі позик з врахуванням обов’язкових резервних вимог. Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами:        

     1)   змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків;                    

     2)   змінюючи розмір (величину) грошового мультиплікатора.                

Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все приводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів. Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше. Пропозиція грошей ()містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто = С+D. Фактично – це агрегат M1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити – зобов'язання комерційних банків. Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:                                                                                             

• вкладення  небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні    банки; 
• купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;                                                                                             

• купівля  банківською системою іноземної  валюти у небанківського сектора; 
• надання комерційними банками позичок небанківському сектору економіки. 
Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також супроводжується зростанням депозитів. Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто доступні для забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою стовідсоткового банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки мають мінімальні обов'язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги – встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, – є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів: rr = R/D. Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами: Е = ТR – R. За системи часткового резервування комерційні банки здатні створювати гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.                                                                                       

               Припустимо, що резервні вимоги дорівнюють 10% (rr=0,1), а початковий депозит банку А становить 100 грошових одиниць. Тоді 10 одиниць банк повинен тримати як обов'язковий резерв, а 90 – його надлишкові резерви. Якщо банк А надасть 90 одиниць у позику, то він збільшить пропозицію грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 100+90=190. Вкладникам належить 100 одиниць депозитів, а 90 грошових одиниць перебуває у позичальників. Якщо ці 90 одиниць знову опиняться, скажімо, у банку В у вигляді депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 одиниць, банк В залишить у резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще на 81 одиницю. Третій банк, С, куди можна покласти ці гроші, додасть іще 72,9 одиниці до пропозиції грошей. Таким чином, на кожному етапі зазначеного процесу кожен новий вклад і кожна нова позика збільшують пропозицію грошей. Якщо процес продовжиться до використання останньої грошової одиниці, то у загальному вигляді пропозицію грошей можна показати як, де rr – норма обов'язкового резервування, D – початковий депозит. Коефіцієнт має назву простого депозитного мультиплікатора, або банківського мультиплікатора.

Депозитний і грошовий мультиплікатори

               Фінансові послуги на грошово-кредитному  ринку забезпечуються фінансовими  посередниками. Фінансові посередники – це такі інституції, як банки, страхові компанії, ощадні та кредитні асоціації, які приймають кошти (депозити) від однієї групи і позичають їх (кредити) іншій групі. Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Вони виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші. Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. Їх величина формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші. Припустимо, банк отримав певну суму грошей у вигляді внесків, щоб в будь-який момент була можливість видати гроші їх власнику, немає необхідності тримати в банку всю одержану суму. Для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Центральному банку. Це є банківські резерви, які складаються з двох компонентів: обов’язкових резервів, які регламентує Центробанк та додаткових резервів, які створюють банки самостійно.

Процес  перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

- Центробанк  визначає норму обов’язкових  резервів, а значить впливає на  банківські резерви;

- використовуючи  кредитні гроші, банківська система  перетворює їх у нові депозити  і таким чином збільшує банківські  гроші. Цей процес називається  “багаторазове розширення (експансія)  банківських депозитів”.                     

               Здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (МД). Це величина обернено пропорційна резервній нормі: МД = 1 / rr.                                                                                

               Грошовий мультиплікатор – це відношення пропозиції грошей до грошової бази. Він враховує два канали вилучень: у формі готівки та банківських резервів.

           МГ = (1+КГ) / rr + КГ, де:                                                                                  

           МГ – грошовий мультиплікатор;                                                                    

           КГ – коефіцієнт готівки – відношення готівкових грошей до депозитних грошей;

            rr – резервна норма.

Якщо  позначити грошову базу як МВ, банківські резерви як R, тоді :

MB = C+R, де:

MB – грошова база, С – готівка, R – резерви.

 де:

- пропозиція грошей, С – готівка, D – депозити до запитання.

З наведених  вище формул та з визначення грошового мультиплікатора виходить:

              Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. Коли вилучення грошей у формі готівки відсутні (КГ = 0), то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному. Грошовий мультиплікатор залежить від політики Центробанку тією мірою, в якій Центробанк контролює резервну норму, а також від рішень власників грошових коштів, які впливають на коефіцієнт готівки.   Грошовий мультиплікатор в Україні невисокий. Особливо низький він був у 1994р.- 1,3.

Практичне завдання

  Економіка країни характеризується наступними параметрами: 

Y (фактичний прибуток) = 4000

MPC (гранична схильність до споживання) = 0,8

Y^* (рівноважний прибуток) = 4200

а) Як повинні змінитися урядові витрати  для того, щоб економіка досягла  рівноважного стану (Y^* = 4200)?

б) Як повинні змінитися податкові  надходження для того, щоб економіка  досягла рівноважного стану? 

                                        Рішення

a)  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Агапова T.A., Серёгина C.Ф. Макроэкономика: Учебник. / Под общ. ред. профессора, д.э.н. A.B. Сидоровича. - М.: МГУ им. M.B. Ломоносова, Издательство "Дело и Сервис", 1999. - 416 c.
2. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 544 с.

3.  Долан Э., Линдсей Д. Макроэкономика. / Пер. c англ. - СПб., 1994. - 404 c.

4.  Дорнбуш P., Фішер C. Макроекономіка. / Пер. з англ. - K.: Основы, 1996. - 814 c.

5.  Круш П.В., Тульчинська С.О. Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять.- К.: Політехніка, 2004.

6. Небава М.І. Теорія макроекономіки: Навч. Посіб. – Вінниця: УНІВЕРСУМ –  Вінниця, 2002. – 320 с.

7.  Самуэльсон П., Ноpдгауз B. Макроекономіка / Пер. з англ. - K. : «Основи» , 1995.   - 544 c.

8.  Соболев В.М. Макроэкономика. - Харьков: НВФ «Студцентр», 1997. - С.224.