Контрольная работа по "Макроєкономике"

    ПОЛТАВСЬКА  ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

    Інститут  післядипломної освіти  
 
 
 
 
 
 

    КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 

    з дисципліни «Макроекономіка» 
 
 
 
 
 
 

    Полтава 2011 

ЗМІСТ 

1. Компоненти  сукупного попиту

    Сукупний  попит [AD – від англ. “aggregate demand” – сукупний (агрегований) попит] - це загальна (сумарна) кількість товарів і послуг в країні, яку здатні придбати покупці за кожного можливого рівня цін за певний проміжок часу (рік, квартал тощо). Графічно він представлен у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції – різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін. (мал.1.1).

    Сукупний  попит має певну структуру, є  важливим показником, який характеризує рівень розвиненості економіки країни і добробуту її громадян. Чим менша питома вага в попиті витрат на продукти харчування, тим вищі ступінь насичення вторинними потребами і розвиненість економіки в цілому. І, навпаки, переважання в структурі попиту витрат на харчування і непродовольчі товари повсякденного побуту є ознакою примітивного споживання і виробництва.

    Мал. 1.1. Крива сукупного попиту 

    Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Сюди також можна віднести непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.

    Основними покупцями товарів і послуг, вироблених національною економікою, є домогосподарства, фірми, уряд та зарубіжні покупці. Тому існують чотири основні складові сукупного попиту.

    1. Споживання – сума видатків  домогосподарств на різні товари  і послуги (С).

    2. Інвестиції – видатки фірми  на купівлю устаткування, виробничих  будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла (І).

    3. Державні видатки – уряд на  різних його рівнях купує певні  товари і послуги – танки  й автомобілі, оплачує працю суддів, викладачів державних закладів  освіти тощо (G).

    4. Чистий експорт (NX) дорівнює різними між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг (К –М). Інакше кажучи, чистий експорт – це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт) і видатками резидентів на іноземні товари і послуги (імпорт).

    Отже, перелічені складові сукупного попиту ( AD) показують ринкову вартість річного загального споживання:

    AD = C + Ig + G + Nx 

    Сукупний  попит має грошову форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній  економіці, тим більше реальний обсяг  національного продукту захочуть придбати покупці (за інших рівнів умов). І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони готові купити.

    Сформульований  в умовах мікроекономіки закон попиту діє і на макроекономічному рівні. Тут так само між рівнем цін і обсягом реального ВВП виявляється зворотна залежність, тобто функція AD є спадною. Наочно ця залежність відображена на графіку (мал.1.1.), де крива сукупного попиту відхиляється вниз і вправо, тобто так само, як і крива індивідуального попиту.

    Щоправда, варто відмітити, що причини, які  характеризують цю залежність в макро- і мікроекономіці, є різними. Крива попиту в мікроекономіці будувалася відносно ціни одного даного товару (яка відкладалася на вертикальній осі графіка) й обсягу виробництва цього товару (який відкладався на горизонтальній осі) при допущенні, що інші ціни і сукупні доходи споживачів не змінюються. На відміну від індивідуального попиту, основними параметрами моделі сукупного попиту є рівень цін, який відкладається по вертикальній осі (незалежна змінна), і сукупний обсяг виробництва (функція), що позначається по горизонтальній осі і змінюється разом зі зміною рівня доходів при рухові вздовж кривої сукупного попиту. Зворотній, спадний характер кривої індивідуального попиту пояснюється тим, що споживач може замінити один дорогий товар на інший, більш дешевий (наприклад, м’ясо замінюється картоплею або хлібом). При індивідуальному попиті обсяг його зростає при зниженні ціни, тому що навіть при тому самому рівні доходу споживач може придбати більше товару. В ситуації з кривою сукупного попиту ця закономірність викликається зовсім іншими обставинами. При зростанні загального рівня цін (покупці починають витрачати більше коштів на придбання того ж обсягу товару) сукупні витрати і реальний сукупний попит зменшаться. Такий спадний характер кривої сукупного попиту пояснюється, перш за все, дією трьох ефектів: процентної ставки, багатства та імпортних закупок. Дія ефекту процентної ставки пов’язується з тим, що в кожний даний період часу в національній економіці обертається певна кількість грошей. Її обсяги залежать від розміру фактично реалізованого національного продукту і цін на нього. Із зростанням рівня цін знижується рівноважний рівень попиту через зменшення реальної грошової маси в обігу, що приводить до зростання процентних ставок і скорочення сукупних витрат. Висока процентна ставка буде стримувати людей купляти дорогі споживчі товари (будинки, автомобілі і т. д.) в кредит. Отже, високий рівень цін сприяє збільшенню попиту на гроші і підвищенню процентної ставки, скорочуючи попит на реальний обсяг національного продукту. Існування від’ємного нахилу у кривої сукупного попиту пов’язується і з ефектом багатства. Підвищення рівня цін приводить до зменшення реальної вартості грошових збережень людей, їх купівельної спроможності. Особливо це стосується накопичень активів з фіксованою грошовою вартістю – строкових рахунків і облігацій, які має населення. Ставши внаслідок цього біднішими, домогосподарства зменшать свої витрати. Інакше буде при зниженні рівня цін. Тут реальна вартість, або купівельна спроможність, матеріальних цінностей і витрати людей будуть зростати. Ефект імпортних закупок характеризує залежність обсягів експорту й імпорту від співвідношення цін в країні і за її межами. Якщо рівень цін на товари вітчизняного виробника вищий від цін на товари іноземного постачальника, то покупці будуть віддавати перевагу імпортному товару. І, навпаки, якщо рівень цін в країні нижчий, ніж за її межами, то переважно буде куплятися товар вітчизняного виробника. Підвищення рівня цін в країні означає скорочення експорту і збільшення імпорту. Отже, при підвищенні рівня цін ефект імпортних закупок виявляється в зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги. І, навпаки, при зменшенні цін виявляється збільшення чистого експорту в сукупному попиті країни. Повного уявлення про характер кривої сукупного попиту можна досягнути на основі комплексного аналізу як цінових, так і нецінових чинників, що на нього впливають. Такий аналіз дозволив виявити їх визначальну роль в наданні кривій попиту від’ємного характеру. Загальний рівень цін, його коливання виступають головною причиною зміни величини сукупного попиту.

    Розглянемо  нецінові чинники, які до сього часу вважалися незмінними. Але в дійсності всі вони, так звані “інші різні умови”, є змінними і можуть суттєво впливати на криву сукупного попиту. На відміну від змін рівня цін, які подані на графіку як рух від однієї точки до іншої по стабільній кривій сукупного попиту, нецінові чинники можуть переміщувати цю криву як ліворуч, так і праворуч від початкового місця на графіку (мал. 1.2.). При зменшенні сукупного попиту крива 1 AD переміщується вліво до 3 AD , а при збільшенні сукупного попиту – вправо від 1 AD до 2 AD .

    Мал. 1.2. Зміни сукупного попиту

    Всі нецінові чинники, а їх дуже багато в економічній літературі, поділяються на 4 групи (табл. 1.1.).

    Таблиця 1.1. Нецінові чинники сукупного попиту, які зміщують криву сукупного попиту

    Споживчі  витрати при своєму збільшенні сприяють зростанню сукупного попиту і зміщують криву вправо від 1 AD до 2 AD , і, навпаки, при зменшенні – знижують сукупний попит, зсуваючи криву вліво від 1 AD до 3 AD. Величина споживчих витрат в різних країнах є різною і визначається в першу чергу обсягом доходу на душу населення, нагромадженим багатством, тобто рівнем добробуту населення. При зростанні цього рівня збільшуються і витрати на придбання споживчих товарів. І, навпаки, при його зниженні люди будуть змушені зменшити свої видатки. Зміни в споживчих витратах пов’язані і з очікуваннями споживачів. Ці очікування можуть бути як до змін власних доходів, так і до можливого рівня цін чи інших умов купівлі-продажу. Якщо люди впевнені, що їхні реальні доходи в майбутньому збільшаться, вони витрачають більшу частину свого сьогоднішнього доходу. В результаті цих витрат крива сукупного попиту зрушиться вправо. І, навпаки, якщо люди очікують в майбутньому зменшення реальних доходів, то їхні споживчі витрати, а разом і сукупний попит, скоротяться. Очікування інфляції також може викликати ажіотажний попит, а сподівання на зниження цін – тимчасове скорочення попиту. Наявність заборгованості споживача і її високий рівень можуть примусити його зменшити нинішні витрати, щоб погасити наявні борги. Внаслідок же зменшення споживчих витрат, крива сукупного попиту зміститься вліво. І, навпаки, при відсутності заборгованості, або її незначному розмірі, збільшуються нинішні витрати, зростає сукупний попит. Вплив індивідуальних податків на зміни в споживчих товарах відбувається таким чином. Якщо зменшуються ставки подоходного податку, то зростають чистий дохід і кількість здійснених покупок за даного рівня цін. Це означає, що зниження податків дозволить зрушити криву сукупного попиту вправо. Якщо ж ставки податків збільшаться, то зменшаться споживчі витрати і крива сукупного попиту зрушиться вліво. Інвестиційні витрати відносяться до другої групи нецінових чинників сукупного попиту. Зменшення обсягів придбання нових засобів виробництва при даному рівні цін сприяє зміщенню кривої сукупного попиту вліво. І, навпаки, збільшення обсягу закупки засобів виробництва може привести до збільшення сукупного попиту.

    Величина  інвестиційних витрат залежить (табл. 1.1.) від відсоткових ставок, очікуваних прибутків від інвестицій, податків з підприємств, технологій, наявності надлишкових потужностей на підприємствах.

    Державні  витрати – це третя група нецінових  чинників сукупного попиту. Зменшення урядом витрат на закупки національного продукту супроводжується скороченням сукупного попиту. І, навпаки, збільшення урядом витрат при даному рівні цін забезпечує зростання сукупного попиту. Обсяги державних витрат залежать від багатьох чинників і в першу чергу від доходів державного бюджету. Їх основне джерело – податкові надходження. Збільшення податків супроводжується, з одного боку, зменшенням споживчих витрат і приватних інвестицій, а тому негативно впливає на сукупний попит; а з іншого боку – зростанням державних витрат, розширенням сукупного попиту.

    Витрати на чистий експорт – четверта група  нецінових чинників сукупного попиту. Співвідношення між експортом і імпортом може змінюватися не тільки під впливом змін рівня цін усередині країни, а й за рахунок інших чинників, які пов’язані з ефектом імпортних закупок. Збільшення чистого експорту, яке пов’язане з іншими чинниками, зрушує криву сукупного попиту вправо. І, навпаки, зменшення чистого експорту під впливом цих чинників зміщує криву сукупного попиту вліво. Зміни у витратах на чистий експорт залежать в першу чергу від національного доходу інших країн і валютних курсів. Зростання національного доходу іноземної держави сприяє підвищенню сукупного попиту на товари і послуги, які туди експортуються. І, навпаки, зменшення національного доходу в іншій державі скорочує експорт, що зрушує криву сукупного попиту вліво.

    Зміна валютного курсу може привести як до збільшення, так і до зменшення чистого експорту, а, відповідно, і сукупного попиту. При знеціненні національної валюти (вона стає дешевшою) щодо іноземної створюються умови для активізації експорту і зменшення імпорту. І, навпаки, підвищення валютного курсу стримує експорт і збільшує імпорт. Наприклад, якщо курс української гривні по відношенню до американського долара буде знижуватись, то це буде стимулювати український експорт в США. Реалізуючи товари за попередніми цінами в США, українські підприємці при обміні доларів на гривню отримують більшу суму гривень. Ця ж причина буде стримувати американський експорт в Україну. 

2. Рівновага на ринку грошей

    Попит і пропозицію грошей пов'язує модель грошового ринку. Між попитом та пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Найбільш бажаною на цьому ринку є рівновага між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Мз). Іншими словами, рівновага наступає тоді, коли Md = Мз. Саме за такої рівноваги створюються умови для ефективного розвитку суспільного виробництва, якщо ж така рівновага порушується, то сфера грошового обігу дестабілізується і у виробництві виникають певні труднощі. Тому в сучасній ринковій економіці держава через свою банківську систему намагається створювати таку ситуацію на грошовому ринку, яка б характеризувалась його стійкою рівновагою, або ж наближалась до неї.

    Рівновагу на грошовому ринку можна зобразити  у вигляді певної графічної моделі (мал.2.1.)

    Мал.. 2.1. Рівновага на ринку грошей (кейнсіанська графічна модель) 

    На  осі ординат відкладено норму  відсотка, а на осі абсцис — кількість  грошей. Знаходячись е точці r1 норма  відсотка визначає рівень попиту на гроші. Він дорівнюватиме кількості  грошей, що визначається точкою М1. Слід зауважити, що в кейнсіанській моделі рівень відсотка визначає й рівень пропозиції грошей. Проте це тільки загальні припущення, бо, скажімо, рівень попиту, який спирається на боргові зобов’язання суб’єктів господарювання і населення, може змінюватись залежно від фази промислового циклу і набувати положення похилої Мої (зменшення попиту) або положення Мd1 (збільшення попиту). Відповідно до цих змін і точка рівноваги (Е) буде переміщуватись у положення Е2 або Е1 з відповідною зміною норми відсотка. Останнє чітко демонструє наявність діалектичного зв’язку між нормою відсотка, який дано екзогенно, і який не тільки визначає рівень попиту на гроші, але певною мірою й сам залежить від останнього.

    Розглянута  графічна модель рівноваги на грошовому ринку базується на кейнсіанських теоретичних засадах. Вони дозволяють розглянути цю рівновагу на певному рівні. Але така модель поступається новій, яка базується на монетаристських підходах. Основна відмінність цієї моделі в тому, що пропозиція грошей є екзогенною і встановлюється центральним емісійним центром. Суть цього визначення така: центральний банк утримує пропозицію грошей у тих розмірах, які спрогнозовані раніше на даний період. Ця визначеність пропозиції, а відтак, і певна моментна незмінність пропозиції грошей не є абсолютною. Обсяг пропозиції грошей (за незмінності тих чинників, які суттєво впливають на цей показник) може змінюватись, але в передбачуваних розмірах. Так, скажімо, приріст доданої вартості обумовлює і параметри приросту пропозиції грошей. У цій моделі, побудованій на монетаристських засадах, і рівень відсотка не є екзогенною величиною. Графічну модель рівноваги на грошовому ринку подано на мал.. 2.2.

    Мал.. 2.2. Рівновага на ринку грошей (нова графічна модель)

    На  осі абсцис відкладено кількість  грошей, на осі ординат — відсоток. Як уже було розглянуто раніше, попит  на гроші (він представлений кривою Md) значно залежить від норми банківського відсотка. Чим нижче цей відсоток, тим більше попит на гроші, і навпаки. Пряма М3 зображує пропозицію грошей, яка в цілому є екзогенною величиною.

    Точка перетину кривої попиту і пропозиції (точка Е) і буде точкою рівноваги. Вона означає, що за даної норми відсотка (гі) попит на гроші дорівнюватиме показнику т. З іншого боку, ця норма відсотка передбачає і відповідну масу пропозиції грошей.

    Отже, точка Е за даних умов віддзеркалює, з одного боку, стан рівноваги на грошовому ринку, а з іншого —  відображає величину рівноважного відсотка.

    Якщо  центральний банк вирішує зменшити пропозицію грошей, а це він може зробити, наприклад, за рахунок операцій на відкритому ринку, продаючи, скажімо, боргові зобов’язання держави, то тоді попит на гроші за відсотка п не буде задовольнятись і це викличе зростання відсотка до рівня r2. Таке його збільшення, у свою чергу, призведе до зменшення попиту на гроші і встановлення нової точки рівноваги на грошовому ринку (точка Е1).

    Якщо  ж центральний банк здійснює купівлю  цінних паперів, то пропозиція грошей зростає. У зв’язку з цим норма відсотка зменшується. Лінія пропозиції грошей переміститься праворуч у положення М32, а точкою рівноваги буде точка Е2.

    Рівновага на грошовому ринку може порушуватись під дією багатьох чинників. Найбільш поширеними щодо цього є випадки, коли змінюється попит. Так, наприклад, він зростає, якщо збільшується обсяг виробництва. Зростання попиту спричинить переміщення кривої попиту в положення Md1. У цій ситуації рівноважна ставка відсотка за однієї й тієї самої пропозиції (наприклад тієї, що позначена прямою Мз) зросте (точка Ез). Попит на гроші може викликати й підвищення цін. У цьому випадку суб’єктам господарювання і населенню для задоволення своїх потреб на попередньому (до підвищення цін) рівні потрібно буде більше грошей. Графічно ця зміна попиту на гроші знайде своє відображення у переміщенні кривої Md угору праворуч і зростанні рівноважної ставки відсотка.

    У разі зниження попиту на гроші, а це може бути викликано, наприклад, зменшенням обсягів суспільного виробництва, крива попиту переміститься вниз. Водночас це призведе до зменшення рівноважної ставки відсотка.

    У даному разі розглянуто тільки зміни  в попиті на гроші і порушення  рівноваги на грошовому ринку  за найбільш типових змін у суспільному виробництві. В реальному житті діє значно більша кількість чинників, що впливають на рівновагу на грошовому ринку і діють не окремо, а в тісному взаємозв’язку. Так, наприклад, зменшення обсягів виробництва посилюється одночасним зростанням цін, що збільшує попит на гроші. У той же час прискорення швидкості обігу грошей, а це, як правило, неодмінний супутник при значних темпах інфляції, навпаки пом’якшує попит на гроші.

    Серед вітчизняних науковців, що досліджують  сферу грошового ринку, досить поширена думка про те, що цей ринок здатний до саморегулювання. При цьому останнє є основою, визначальним моментом в організації функціонування грошового ринку, хоча в цілому він більш чутливий, ніж інші ринки до дії зовнішніх чинників.

    До  власних важелів саморегулювання на цьому ринку, тобто до важелів, які певною мірою автоматично забезпечують рівновагу між попитом і пропозицією, слід зарахувати так званий ціновий стабілізатор. Його дія полягає в тому, що за надлишкової пропозиції грошей відбувається знецінення грошей, а відтак, на грошовому ринку встановлюється певна рівновага.

    Дещо  в протилежному напрямку впливає  на співвідношення пропозиції і попиту на гроші кредитний мультиплікатор. Кредитний мультиплікатор дозволяє автоматично підвищити пропозицію грошей тоді, коли її помітно випереджає попит. У цьому разі депозитно-чекова емісія підвищує еластичність пропозиції грошей і тим самим сприяє встановленню рівноваги на грошовому ринку.

    Дослідники  вважають, що швидкість обігу грошей належить до автоматично діючих факторів забезпечення стабілізації грошового ринку (Гальчинський А. Теорія грошей. — К: Основи, 1998. — С. 160). Схематично цей важіль саморегулювання діє таким чином. При появі надлишкової пропозиції грошей, яка є екзогенною, швидкість руху грошей зменшується, а це призводить до вирівнювання співвідношення між пропозицією і попитом на гроші.

    Наведені  вище автоматично діючі стабілізатори  грошового ринку безсумнівно  мають місце. Але їх дія має  свої межі як у просторі, так і  в часі. Автоматичне регулювання  рівноваги на грошовому ринку може бути забезпечено тільки у відносно невеликих масштабах. Це пояснюється тим, що такий ринок особливо чутливий до дії дуже великої кількості факторів, сполука яких часто призводить до непрогнозованих наслідків. Те ж саме можна сказати і про дію стабілізуючих чинників у часі. Як правило, вони спроможні дати позитивний ефект через досягнення рівноваги на грошовому ринку тільки в короткостроковому періоді.

    Так, наприклад, збільшення пропозиції грошей на певному відрізку часу може і  не порушувати рівноваги на грошовому ринку. Це дійсно пов’язано з тим, що певний надлишок грошової маси приводить до збільшення розрахунків готівкою, що помітно зменшує швидкість обігу грошей, а відтак, сприяє встановленню рівноваги. Окрім цього, на початковому етапі порушення рівноваги між попитом і пропозицією за рахунок зростання останньої населення і суб’єкти господарювання ще не усвідомлюють цієї ситуації і тому частка надлишкової грошової маси йде на збільшення заощаджень. При цьому ми розглядаємо певною мірою ідеальну ситуацію, за якої всі інші чинники діють сприятливо в напрямку формування мотивації до нагромадження грошей. Це можливо лише в умовах досить розвиненої ринкової економіки, де суб’єкт господарювання має широкі можливості для ефективного використання своїх грошей, тобто це стає реальним лише в потужній економіці, що характеризується пропозицією великої кількості різноманітних і якісних товарів та послуг.

    Проте розглянута дія автоматичних стабілізаторів за наявності великих порушень між  пропозицією і попитом на гроші стає малозначущою, а врешті-решт, і недієвою. Так, в умовах значного зростання пропозиції грошей і порушення на цій основі рівноваги на .грошовому ринку, швидкість обігу грошей не тільки не зменшується, а навпаки, дуже зростає. Показовим щодо цього є досвід нашої держави. Так, тільки в період 1992—1993 pp. грошова маса (М3) зросла (у гривневому еквіваленті) з 25,22 до 481,5 млн грн, тобто більше ніж у 19 разів. І це тільки за один рік. У поєднанні з великим спадом виробництва продукції це призвело до величезної інфляції і дуже прискорило швидкість обігу грошей, бо населення намагалось якомога швидше позбутися грошей, знецінення яких було катастрофічним.

    Те  ж саме можна сказати і про  дію цінового стабілізатора. Якщо зростання  пропозиції грошей відбувається занадто великими темпами і ніяк не корелюється зі зростанням ВВП, то дія цього стабілізатора стає миттєвою, неприйнятною для економіки, бо можливості хоч якось спрогнозувати зміну цін навіть на короткий період у суб’єкта господарювання немає. Тому цей важіль саморегулювання грошового ринку якщо й спрацьовує, то вже в умовах, які не несуть ніяких позитивних наслідків для економічних суб’єктів.

    Рівновага на грошовому ринку дуже вразлива щодо дії зовнішніх чинників. Це обумовлено тим, що один з вирішальних моментів її забезпечення, а саме пропозиція грошей, є екзогенною, а вона, у свою чергу, залежить від дії цілої низки чинників. Це ступінь незалежності головного емісійного центру країни (центрального банку), рівень наукової обґрунтованості кредитно-грошової політики держави, стан платіжного балансу, наявність дефіциту державного бюджету і правові обмеження щодо джерел його покриття, політичні чинники і багато інших факторів. І якщо аксіоматичним для визначення розмірів і динаміки збільшення пропозиції грошей є приріст доданої вартості в сукупному ВВП, то реальні розміри цієї пропозиції можуть досить суттєво відрізнятись від тих розмірів, що обумовлені першопричиною зростання грошової пропозиції. Це може бути обумовлено саме дією тих чинників, що вже названі і які є, по суті, зовнішніми до процесу збільшення пропозиції грошей на грошовому ринку.

    У короткостроковому періоді, в умовах, коли діючі автоматично стабілізатори  не можуть забезпечити рівновагу  на грошовому ринку, центральний  банк може вжити певних заходів з метою нормалізації ситуації на грошовому ринку. В його арсеналі досить широкий спектр дій. Це може бути регулювання за допомогою зміни облікової ставки, операції на відкритому ринку, певна політика щодо норми банківського відсотка та ін.

    Таким чином, неодмінною умовою сталого розвитку суспільного виробництва є досягнення рівноваги між попитом на гроші  і їх пропозицією. Ця рівновага певною мірою є умовною, бо вона формується як наслідок постійного її порушення. Реакція на ці порушення і цільові дії центрального банку в напрямку досягнення оптимального співвідношення між попитом на гроші і їх пропозицією стають головним способом реалізації політики монетаризму, а відтак, і забезпечення ефективного функціонування суспільного виробництва і досягнення економічного зростання. 

3. Тестові завдання

    №26 Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді. Це — інвестиції на устаткування, на будівельні об’єкти виробничого та невиробничого призначення, інвестиції для технічного переозброєння, реконструкції та модернізації. Крім того, до чистих інвестиції відносяться інвестиції у запаси.

    Відповідь: До чистих інвестицій відносяться:

• Будівництво складу готової продукції;
• Купівля фірмою земельної ділянки;
• Заміна зношеного господарства новим.

    №27 Попередньо створена вартість не повинна  враховуватися при визначенні сукупної виготовленої вартості у національній економіці, для того щоб:

• Уникнути подвійного рахунку;
• Уникнути інфляційних процесів;
• Виключити невиробничі витрати попереднього циклу;

    Відповідь: Усі відповіді правильні. 

    №28 Сукупний попит товарів та послуг виготовлених у країні протягом року це:

• Валовий внутрішній продукт
• Національне багатство
• Національний доход
• Чистий економічний добробут

    Відповідь: Валовий внутрішній продукт 

    №29 Підприємницькі заощадження – це:

• Частина прибутку, яка залишається на підприємстві;
• Прибуток, який витрачається на особисте споживання підприємця;
• Частина прибутку, яку підприємець заощаджую на особисті потреби;
• Прибуток, який й підвищується внаслідок зростання цін.

    Підприємницькі  заощадження – це економічний  процес, пов’язаний з інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі  та споживчі потреби, накопичується.

    Відповідь: Частина прибутку, яка залишається на підприємстві 

    №30 Прямий прибуток – це:

• Прибутковий податок;
• Податок на пиво;
• Податок з обігу;
• Податок на нафту

    Відповідь: Прибутковий податок 

    № 71 Норма обов’язкових резервів:

• Вводиться, насамперед, як засіб обмеження грошової маси;
• Вводиться як засіб, що охороняє від вилучення вкладів;
• Складає середню величину маси і грошей, необхідну для задоволення потреб населення;
• Зараз не використовуються.

    Відповідь: Вводиться, насамперед, як засіб обмеження грошової маси; 

    №72 Загальна грошова маса зростає кожного разу, коли комерційні банки:

• Збільшують обсяги позик, які надають населенню;
• Збільшують свої вклади у Національному банку;
• Зменшують свої зобов’язання за поточними рахунками, сплачуючи готівкові чи безготівкові гроші по внесках;
• Вилучають частину грошей у Національному банку.

    Відповідь: Збільшують свої вклади у Національному банку 

    №73 Яке з наведених тверджень  складає фундаментальну основу балансових зв’язків:

• Сума зобов’язань і власного капіталу дорівнює активам;
• Сума активів та резервів дорівнює власному капіталу;
• Сума активів та зобов’язань дорівнює власному капіталу;
• Сума власного капіталу та активів дорівнює зобов’язанням.

    Відповідь: 

    №74 Активи банку – це:

• Готівкові гроші, власність і резерви;
• Готівкові гроші, акції та вклади до запитання;
• Готівкові гроші, власність і акції;
• Внески до запитання, акції та резерви.