Контрольная работа по "Охорона праці"

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет водного господарства та природокористування

Кафедра охорони праці і безпеки життєдіяльності

САМОСТІЙНА  РОБОТА

з дисципліни «Основи охорони праці»

Виконала:

студентка 4 курсу 1 групи

ФЕіП

Новак Н.О.

Перевірив:

ст. вик., к.т.н. Риженко І.М.

Рівне – 2012 р.

ЗМІСТ

1. Законодавство та принципи державної політики в галузі охорони праці .  .  .  . 3
2. Безпека праці в Україні .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 4
3. Що таке професійні захворювання, отруєння, виробничий травматизм .  .  .  . 5
4. Основні причини ураження електричним струмом .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  6
5. Ризик як оцінка небезпеки, нещасний випадок на виробництві .  .  .  .  .  .  . .  . 7
6. Методи аналізу виробничого травматизму, що таке важкість і напруженість праці .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  8
7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці .  .  .  .  .  .  .  9
8. Пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 10
9. Організація охорони праці на виробництві .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  .10
10. Навчання та інструктаж з охорони праці .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .12
11. Дія мікроклімату на працівника, методи захисту .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  14
12. Регулювання якості повітряного середовища у виробничих приміщеннях .  . 15
13. Основні вимоги до виробничого освітлення .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .   16
14. Методи захисту від шуму .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 17
15. Вплив вібрації на людину .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 18
16. Основні причини та наслідки пожеж в Україні, засоби пожежогасіння .  .  .  . 19
17. Розслідування та облік нещасних випадків .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  20
18. Страховий ризик і страховий випадок, фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .   21
19. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .   23
20. Медичний огляд працівників .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 24

Список використаних джерел .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . .  . 26

1. Законодавство та принципи державної політики в галузі охорони праці

Законодавство про охорону праці складається  з Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо  міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною  Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору [1].

Державна  політика в галузі охорони праці  визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України  і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним  захворюванням.

Державна  політика в галузі охорони праці  базується на принципах:

1. пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
2. підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
3. комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
4. соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
5. встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
6. адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
7. використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
8. інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
9. забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
10. використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва [1].

2. Безпека праці в Україні

Пріоритет життя і здоров'я працівників  щодо результатів виробничої діяльності підприємств – один з основних принципів державної політики в  галузі охорони праці. У зв'язку з  цим актуальною стає думка про  необхідність формування культури забезпечення безпеки праці на етапах проектування, виготовлення й експлуатації продукції, про створення технологій із внутрішньо властивою безпекою.

Безпека – це відсутність неприпустимого ризику, що пов'язаний з можливістю нанесення ушкодження. А безпека праці – це стан умов праці, за якого відсутній виробничий травматизм.

Державна політика України в галузі охорони праці спрямована на створення безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Вона базується на ряді принципів, основними з яких є пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних та належних умов праці, підвищення рівня промислової безпеки, комплексне розв’язання завдань з охорони праці, соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань [2, ст. 79].

Одним з  резервів підвищення ефективності виробництва  є вдосконалення методів забезпечення безпеки праці, тому що травматизм визначає істотну частину непродуктивних втрат робочого часу, а боротьба з травматизмом, крім гуманістичного спрямування, має чітко виражений економічний аспект. Безпека праці виступає і як один з факторів, які забезпечують високу продуктивність праці. Доведено, що висока продуктивність праці може бути досягнута тільки в умовах, коли забезпечена її безпека.

Достойна  праця – це, в першу чергу, безпечна праця. Однак в Україні щорічно травмується близько 30 тис. людей, з яких приблизно 1,3 тис. – гине, близько 10 тис. – стають інвалідами, а більш 7 тис. людей одержують профзахворювання.

Величезні втрати робочого часу через непрацездатність потерпілих, що обумовлена умовами  праці і обчислюється мільйонами «людино-днів». Такий стан безпеки праці багато в чому пояснюється тим, що більша частина основних виробничих фондів фізично зношена, морально застаріла, а нові машини вітчизняного виробництва в абсолютній більшості (близько 90%) не відповідають вимогам безпеки. І це відбувається в умовах, коли робітник стає найважливішим виробничим капіталом, здоров'я якого, як вважають у розвинутих капіталістичних країнах, вигідно всілякими методами оберігати.

За рівнем виробничого травматизму будівельний  комплекс займає в Україні друге  місце після паливно-енергетичного  комплексу і майже вдвічі перевищує  середній рівень у народному господарстві [2, ст. 80].

Серед причин, які найчастіше, а саме майже у 78%, призводять до нещасних випадків, експерти називають: порушення трудової і  виробничої дисципліни, технологічного процесу, правил дорожнього руху, вимог  безпеки під час експлуатації обладнання, устаткування, машин, механізмів. Це так звані організаційні причини. За ними йдуть: незадовільний стан виробничих об’єктів, транспорту і засобів  виробництва.

В останні  роки простежується чітка тенденція  росту питомої ваги травмованих  на виробництві через порушення  трудової і виробничої дисципліни, правил експлуатації машин, механізмів, устаткування. Без машин неможливе сучасне виробництво, але саме вони вносять у виробниче середовище найбільше число небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Установлено, що так званий «людський фактор»  присутній у формуванні причин майже 90% нещасних випадків. Уроджене почуття  небезпеки в людини розвинене  недостатньо й у ряді мотивацій  її діяльності «безпека» стоїть на другому місці після «вигоди». Тому нещасні випадки частіше  пов'язані зі ставленням до питань охорони  праці, ніж із кваліфікацією працюючих  або конструкцією машин.

Академік  В. А. Легасов стверджував, що забезпечення безпеки праці – це сфера людської діяльності, цілісна система знань  із своєю логікою [2, ст. 82].

Травматизм  як явище формується безпосередньо  на робочих місцях під впливом  комплексу несприятливих факторів виробничого середовища, психо-фізіологічних та соціальних навантажень, великої кількості суб'єктивних факторів, а також існуючого відношення, яке склалося у робітників та керівників виробництва до питань з охорони праці.

Комплексний характер впливу факторів виробничого  середовища визначає необхідність комплексного системного підходу до рішення питань профілактики травматизму і профзахворювань. Реалізація такого підходу в виробничих умовах бачиться у створенні і  функціонуванні системи управління охороною праці.

Дійсний стан безпеки праці у виробничих системах визначається частотою виникнення небезпечних ситуацій, їх повторюваністю і тяжкістю, тривалістю існування, кількістю небезпечних факторів та людей, що знаходяться під їх впливом, а також надійністю захисних засобів.

Забезпечення безпеки праці  на практиці здійснюється послідовною  реалізацією таких етапів:

1) визначення (виявлення) небезпечних  і/або шкідливих виробничих факторів;

2) локалізація або усунення виявлених  факторів;

3) визначення методів і засобів  захисту працюючих (засобів колективного або індивідуального захисту);

4) визначення  пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах [2, ст. 83].

3. Що таке професійні захворювання, отруєння, виробничий травматизм

Професійне захворювання – це захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно тривалим впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою. Перелік професійних захворювань затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 N 1662 [3].

Професійний характер захворювання визначається лікарською експертною комісією у складі спеціалістів спеціалізованого лікувально-профілактичного  закладу згідно з Переліком спеціалізованих  лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати  остаточний діагноз щодо професійних  захворювань, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.03.2003 N 133, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.04.2003 за N 283/7604 [3].

Гострі професійні захворювання (отруєння, інтоксикації, фізичні перевантаження) – це захворювання, що виникають раптово після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших несприятливих факторів, чи фізичного перевантаження [3].

Рівень професійних захворювань  в Україні є досить високим  – майже 2 випадки на 10000 працюючих. При цьому намітилася стійка тенденція  до зростання кількості випадків (з 2007р. у 2008р. в 1,5 рази збільшилася кількість  потерпілих).

Професійне отруєння – це порушення стану здоров'я в результаті дії шкідливих речовин при їх проникненні в організм людини у виробничих умовах. Довготривалий вплив незначних доз шкідливих речовин (однак дещо вищих за ГДК) призводить до хронічних отруєнь. Проникнення в організм великої кількості шкідливих речовин за короткий час (не більше доби) спричинює гострі отруєння. Гострі професійні отруєння спричиняються в основному шкідливими речовинами гостроспрямованої дії [4].

Травмою називається пошкодження тканин і органів людини з порушенням їх цілісності і функцій внаслідок раптового і короткочасного впливу зовнішнього фактора. Травма, яку отримав працівник на виробництві і яка викликана недотриманням вимог безпеки праці, називається виробничої.

Виробничий травматизм – це явище, що характеризується сукупністю виробничих травм [5].

4. Основні причини ураження електричним струмом

Основні причини нещасних випадків від дії електричного струму:

• випадковий дотик, наближення на небезпечну відстань до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;

• поява напруги дотику на металевих  конструктивних частинах електроустаткування (корпусах, кожухах тощо) у результаті пошкодження ізоляції або з інших  причин;

• поява напруги на відключених  струмопровідних частинах, на яких працюють люди, внаслідок помилкового  включення установки;

• виникнення напруги кроку на поверхні землі через замикання проводу на землю [5].

Основними заходами захисту  від ураження електричним струмом  є:

• забезпечення недоступності струмопровідних  частин, що перебувають під напругою, для випадкового дотику;

• електричний поділ мережі;

• усунення небезпеки ураження з  появою напруги на корпусах, кожухах  та інших частинах електроустаткування, що досягається захисним заземленням, зануленням, захисним відключенням;

• застосування малих напруг;

• захист від випадкового дотику до струмопровідних частин застосуванням  кожухів, огорож, подвійної ізоляції;

• захист від небезпеки при переході з вищої на нижчу напругу;

• контроль і профілактика пошкоджень ізоляції;

• компенсація ємнісної складової  струму замикання на землю;

• застосування спеціальних електрозахисних  засобів - переносних приладів і запобіжних пристроїв;

• організація безпечної експлуатації електроустановок  [5].

5. Ризик як оцінка небезпеки, нещасний випадок на виробництві

Нещасний випадок на виробництві – це подія, в результаті якого застрахований отримав каліцтво або інше ушкодження здоров'я при виконанні ним обов'язків за трудовим договором (контрактом) та в інших встановлених федеральним законом випадку як на території страхувальника, так і за її межами, або під час прямування до місцем роботи або повернення з місця роботи на транспорті, наданому страхувальником, і яке спричинило необхідність переведення застрахованої на іншу роботу, тимчасову або стійку втрату ним професійної працездатності або його смерть.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються  смертельними випадками, скороченням  тривалості життя, шкодою здоров’ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство  або життєдіяльність окремих  людей.

3 метою  уніфікації будь-які наслідки  небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n/N

Наведена  формула дозволяє розрахувати розміри  загального та групового ризику. При  оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо [6, ст. 19].

6. Методи аналізу виробничого травматизму, що таке важкість і напруженість праці

Аналіз виробничого травматизму  та профзахворюваності дозволяє виявити  причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму  і профзахворюваності. Для аналізу  виробничого травматизму застосовують такі основні методи:

1. Статистичний метод – базується на вивченні травматизму за документами: звітами, актами, журналами реєстрації. Це дозволяє групувати випадки травматизму за певними ознаками: за професіями потерпілих, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травматизму, обладнанням, яке спричинило травму.
2. Монографічний метод – полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Цей метод полягає в аналіз небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лиш тій чи іншій дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування.
3. Топографічний метод – ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, котрі викликали нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта.
4. Економічний метод – полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом.
5. Метод анкетування – за цим методом розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.
6. Метод експертних оцінок – базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин механізмів, обладнання, інструментів, пультів керування [7].

Критерієм фізичного навантаження на організм людини в процесі праці  є важкість (тяжкість) праці; критерієм  навантаження на нервову систему  є напруженість праці.

Важкість (тяжкість) праці – це характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м'язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Напруженість праці – це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності завдання; характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю навантаження; щільністю робочого дня [7].

7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягає  у накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до ст. 147 КЗпП встановлено  такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати  дисциплінарні стягнення на працівників  має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський  контроль за охороною праці. За кожне  порушення може бути застосоване  лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного  стягнення необхідно враховувати  ступінь тяжкості вчиненого проступку  і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню  роботу працівника.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних в порушеннях законодавства про охорону праці  у вигляді грошового штрафу. Право  накладати адміністративні стягнення  мають службові особи Державного нагляду з охорони праці. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Така відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Власник підприємства або уповноважена ним особа несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення  вимог законодавства та інших  нормативних актів про охорону  праці створило небезпеку для  життя або здоров'я громадян. Суб'єктом  кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка  службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин – власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку [7].

8. Пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Права працівників на охорону праці  охоплюють широке коло заходів спрямованих  на забезпечення здорових та безпечних умов праці.

В умовах активного розвитку підприємницької  діяльності важливе значення має  створення належних умов праці, що виключає дію шкідливих і небезпечних  чинників на організм людини.

Однак в деяких галузях виробничої діяльності працівники зазнають ще відповідного впливу шкідливих та небезпечних  чинників, що призводить до серйозних  порушень стану здоров’я. Тому чинним законодавством для таких умов праці  передбачаються пільги й компенсації, що дають змогу зберігати здоров’я і продовжувати професійну діяльність.

Серед цих пільг – скорочена  тривалість робочого часу, додаткові  відпустки, пільгові пенсії, підвищена  заробітна плата та інші компенсації  визначені чинним законодавством.

Законодавство передбачає лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ), що надається лише тим працівникам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці.

Перелік виробництв, професій та посад, робота на яких дає право на одержання  ЛПХ, затверджений Міністерством праці  та соціального захисту.

Робітникам, які працюють в умовах постійного контакту з фізичними  виробничими чинниками й токсичними речовинами передбачається видача 0,5 л. молока або інших харчових продуктів, які містять пектини (мармелад, кисіль, концентрат ектину з чаєм).

При роботах в умовах високої  температури ( > +30°) та інфрачервоного випромінювання відбувається сильне потовиділення. Для збереження нормального теплового  стану організму працюючим надаються  додаткові перерви, які входять  у робочий час та створюється  раціональний питний режим для відновлення  водно – сольового балансу.

У холодну пору року працюючим на відкритому повітрі також надаються  спеціальні перерви для обігрівання  й відпочинку. У кожній кліматичній  зоні рішення про тривалість таких  перерв та їх надання вирішують місцеві  органи влади.

На роботах зі шкідливими й небезпечними умовами праці відповідно до типових  галузевих норм працівникам видається  спеціальний одяг, взуття та інші засоби індивідуального захисту (ЗІЗ), а також миючі засоби.

Зазначені чинним законодавством пільги та компенсації не звільняють роботодавців від обов’язку проводити запобіжні санітарно-гігієнічні заходи спрямовані на поліпшення умов праці відповідно до нормативних значень [8].

9. Організація охорони праці на виробництві

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також  забезпечити додержання вимог законодавства  щодо прав працівників у галузі охорони  праці.

Із цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

• створює відповідні служби і  призначає посадових осіб, які  забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їхні обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони  праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

• впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

• забезпечує належне утримання  будівель та споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним  станом;

• забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних  захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану  виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність  нормативно-правовим актам з охорони  праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів з усунення небезпечних і шкідливих для  здоров'я виробничих факторів;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони  праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання  робіт і поведінки працівників  на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими  актами підприємства з охорони праці;