Контрольная работа по «Охорона праці»

   Теоретична  частина 

   Питання 1.1 

   Закон України «Про обов’язкове  державне соціальне  страхування від  нещасних випадків на виробництві та професійних  захворювань, що спричинили втрату працездатності». 

   Загальнообов'язковим  є державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності.

   Під час  здійснення працівником своїх трудових функцій існує ризик професійного травматизму та захворювання.

   Відповідно  до Закону України "Про охорону  праці" усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню  власником підприємства, організації  та установи незалежно від форм власності  та видів їх діяльності від нещасних випадків і професійних захворювань. У разі ушкодження їх здоров'я власник  зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом  або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

   Сучасна економічна криза, скорочення обсягів  виробництва, погіршення умов праці  неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці  та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної  захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної  та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування  збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств. Розв'язати ці проблеми можливо лише шляхом створення  системи соціального страхування  від нещасних випадків, передбаченої Основами законодавства України  про загальнообов'язкове державне соціальне  страхування (Урядовий кур'єр. - 1998. - 19 лютого) та Законом України від 23 вересня 1999 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного  випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Урядовий кур'єр. - 1999. - 17 листопада). Цей Закон набирає  чинності з 1 січня 2001 року. Відшкодування  шкоди, медична, професійна та соціальна  реабілітація будуть провадитися Фондом соціального страхування від  нещасних випадків - некомерційною  самоврядованою організацією, що діє  на підставі статуту, має права юридичної  особи (ст. 15).

   Управління  Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих  осіб і роботодавців. фонд соціального  страхування від нещасного випадку  є правонаступником державного, галузевих  та регіональних фондів охорони праці.

   Страхування від нещасного випадку є самостійним  видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою  якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності. За даним видом соціального страхування  страхові внески до Фонду соціального  страхування від нещасних випадків сплачують тільки роботодавці. Нещасним випадком є обмежена в часі подія  або раптовий вплив на працівника виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання  ним трудових обов'язків, внаслідок  яких заподіяно шкоду здоров'ю  або настала смерть. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної  діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом  шкідливих речовин і певних видів  робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою (ст. 14 Закону). Таким чином, об'єктом страхування від нещасного  випадку на виробництві є життя  застрахованої особи (працівника), його здоров'я та працездатність. Законом  визначено дві форми страхування: обов'язкова та добровільна. В обов'язковому порядку страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового  договору (контракту); учні, студенти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед  або після занять, професійного навчання, виробничої практики (стажування), виконання  робіт на підприємстві та особи, які  утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються  до трудової діяльності. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного  випадку можуть страхуватися священнослужителі, церковнослужителі та особи, які  працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, що забезпечують себе роботою самостійно, суб'єкти підприємницької діяльності.

   У разі настання страхового випадку Фонд соціального  страхування від нещасних випадків зобов'язаний (ст. 21 Закону):

1. своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні:

• - допомогу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до встановлення працездатності або встановлення інвалідності;
• - щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
• - пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
• - пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
• - грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;
• - допомогу дитині, що народилася інвалідом, внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час вагітності;

2. організувати поховання, відшкодувати вартість ритуальних послуг;

3. сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому, його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
4. організувати лікування у власних спеціалізованих або інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;
5. забезпечити повний обсяг постійно доступної медичної допомоги;
6. забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим;
7. відповідно до висновку ЛКК або МСЕК проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого;
8. організувати робочі місця для інвалідів;
9. сплачувати за потерпілими внески на медичне та пенсійне страхування.

   Крім  вище перелічених соціальних послуг та виплат, Фонд соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  здійснюватиме заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних  виробничих факторів. Виконання цих  функцій покладається на страхових  експертів з охорони праці (ст.23 Закону).

   Серед основних принципів страхування  від нещасного випадку необхідно  виділити економічну зацікавленість суб'єктів  страхування в поліпшенні умов і  безпеки праці, диференціювання  страхового тарифу з урахуванням  умов і стану безпеки праці, виробничого  травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві.

   Питання 2.1 

   Характеристика, дія на організм людини, нормування та захист від іонізуючого  випромінювання. 

   Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів).

   Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Природними джерелами іонізуючих випромінювань  є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі.

   Штучними  джерелами іонізуючих випромінювань  є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади  засобів зв'язку високої напруги  тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі  випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними. 

   Визначення  та природа іонізуючого  випромінювання

   Термін "іонізуюче випромінювання" характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо  або опосередковано викликає іонізацію  навколишнього середовища (утворення  позитивно та негативно заряджених іонів).

   Особливістю іонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою  енергією і викликають зміни в  біологічній структурі клітин, які  можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними.

   Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Вплив іонізуючого  випромінювання на організм людини почав  досліджуватися після відкриття  явища радіоактивності у 1896 р. французьким вченим Анрі Беккерелем, а потім досліджений Марією та П'єром Кюрі, які в 1898 році дійшли висновку, що випромінювання радію є результатом його перетворення на інші елементи. Характерним прикладом такого перетворення є ланцюгова реакція перетворення урану-238 у стабільний нуклід свинцю-206.

      Уран-238 → Терій - 234 → Протактиній - 234 → Уран - 234 → Свинець- 206

   На  кожному етапі такого перетворення вивільняється енергія, яка далі передається у вигляді випромінювань. Відкриттю Беккереля та дослідженню  Кюрі передувало відкриття невідомих  променів, які у 1895 році німецький  фізик Вільгельм Рентген назвав Х-променями, а в подальшому в  його честь названо рентгенівськими.

   Перші ж дослідження радіоактивних  випромінювань дали змогу встановити їх небезпечні властивості. Про це свідчить те, що понад 300 дослідників, які проводили  експерименти з цими матеріалами, померли  внаслідок опромінення.

   Усі джерела  іонізуючого випромінювання поділяються  на природні та штучні (антропогенні).

   Природними  джерелами іонізуючих випромінювань  є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі.

   Штучними  джерелами іонізуючих випромінювань  є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади  засобів зв'язку високої напруги  тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі  випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними. Класифікація іонізуючих випромінювань, яка враховує їх природу, наведена на рис. 1.1.

      Рис. 1.1. Класифікація іонізуючих випромінювань

   Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках  атомів. Це випромінювання є сукупністю гальмівного та характеристичного  випромінювання, енергія фотонів  котрих не перевищує 1 МеВ.

   Характеристичним  називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає  при зміні енергетичного стану  атома.

   Гальмівне випромінювання - це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре  виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

   Рентгенівські промені проходять тканини людини наскрізь.

   Гамма (γ)-випромінювання виникають при  збудженні ядер атомів або елементарних частинок.

   Джерелом  γ -випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивних речовин, вони утворюються також при проходженні  швидких заряджених частинок крізь  речовину. Завдяки значній енергії, що знаходиться в межах від 0,001 до 5 МеВ у природних радіоактивних  речовин та до 70 МеВ при штучних  ядерних реакціях, це випромінювання може іонізувати різні речовини, а  також характеризується великою  проникаючою здатністю, у-випромінювання проникає крізь великі товщі речовини. Поширюється воно зі швидкістю світла і використовується в медицині для  стерилізації приміщень, апаратури, продуктів  харчування.

   Альфа (а)-випромінювання - іонізуюче випромінювання, що складається з а-частинок (ядер гелію), які утворюються при ядерних  перетвореннях і рухаються зі швидкістю близько до 20 000 км/с. Енергія  а-частинок - 2-8 МеВ. Вони затримуються аркушем паперу, практично нездатні проникати крізь шкіряний покрив. Тому а-частинки не несуть серйозної  небезпеки доти, доки вони не потраплять всередину організму через відкриту рану або через кишково-шлунковий  тракт разом із їжею, а-частинки проникають у повітря на 10-11 см від джерела, а в біологічних тканинах на 30-40 мкм.

   Бета (β) -випромінювання - це електронне та позитронне іонізуюче випромінювання з безперервним енергетичним спектром, що виникає при ядерних перетвореннях. Швидкість (3-частинок близька до швидкості  світла. Вони мають меншу іонізуючу  і більшу проникаючу здатність у  порівнянні з а-частинками. (3-частинки проникають у тканини організму  на глибину до 1-2 см, а в повітрі - на декілька метрів. Вони повністю затримуються шаром ґрунту товщиною 3 см.

   Потоки  нейтронів та протонів виникають  при ядерних реакціях, їх дія залежить від енергії цих частинок.

   Контакт з іонізуючим випромінюванням являє  собою серйозну небезпеку для  життя та здоров 'я людини.

   Однак при виконанні певних технічних та організаційних заходів цей вплив можна звести до безпечного.

   Енергію частинок іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницях електрон-вольтах, еВ. 1 еВ = 1,6-10   джоуля (Дж). 

   Основні характеристики радіоактивного випромінювання

   Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань надзвичайно важливими  при вивченні питання небезпеки  для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в  результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

   Однією  з основних характеристик джерела  радіоактивного випромінювання є його активність, що виражається кількістю  радіоактивних перетворень за одиницю  часу.

   Активність  А радіонуклідного джерела - міра радіоактивності, яка дорівнює співвідношенню кількості dN самовиникаючих ядерних  перетворень у цьому джерелі  за невеликий інтервал часу dt до цього  інтервалу часу:

   Одиниця активності - кюрі (Кі), 1 Кі = 3,7-1010 ядерних  перетворень за 1 секунду. В системі  СІ одиниця активності - бекерель (Бк). 1 Бк дорівнює 1 ядерному перетворенню за 1 секунду або 0,027 нКі.

   Небезпека, викликана дією радіоактивного випромінювання на організм людини, буде тим більшою, чим більше енергії передасть  тканинам це випромінювання. Кількість  такої енергії, переданої організму, або поглинутої ним, називається  дозою.

   Розрізняють експозиційну, поглинуту та еквівалентну дозу іонізуючого випромінювання.

   Ступінь іонізації повітря оцінюється за експозиційною дозою рентгенівського  або гамма-випромінювання.

   Експозиційною дозою (X) називається повний заряд dQ іонів одного знака, що виникають  у малому об'ємі повітря при  повному гальмуванні всіх вторинних  електронів, утворених фотонами до маси повітря dт в цьому об'ємі:

   Одиницею  вимірювання експозиційної дози є кулон на 1 кг (Кл/кг). Позасистемна одиниця - рентген (Р); 1 Р = 2,58-10-4 Кл/кг.

   Експозиційна  доза характеризує потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

   Біологічна  дія іонізуючих випромінювань на організм людини, в першу чергу, залежить від поглинутої енергії випромінювання.

    Поглинута доза випромінювання (Д) - це фізична величина, яка дорівнює співвідношенню середньої енергії, переданої випромінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, до маси речовини в ньому: 

   де  Е - енергія (Дж);

   т - маса речовини (кг).

   Одиниця вимірювання поглинутої зони - грей (Гр.); 1 Гр = ІДж/кг.

   Застосовується  також позасистемна одиниця - рад. 1 рад = 0,01 Гр.

   Однак поглинута доза не враховує того, що вплив однієї і тієї самої дози різних видів випромінювань на окремі органи і тканини, як і на організм в цілому, неоднаковий. Наприклад, а-випромінювання спричиняє ефект іонізації майже  у 20 разів більший, ніж (3- тау-випромінювання. Для порівняння біологічної дії  різних видів випромінювань при  вирішенні задач, пов'язаних із радіаційним  захистом, НРБУ-97 введено поняття  еквівалентної дози в органі або  тканині (НТ), величина якої визначається як добуток поглинутої дози в окремому органі або тканині (Дт) на радіаційний  зважуючий фактор WR, величина якого  залежить від відносної біологічної  ефективності іонізуючого випромінювання, тобто

   НТ=ДТ WR.

   Одиниця еквівалентної дози в системі  СІ - зіверт (Зв). Позасистемна одиниця  еквівалентної дози - бер - біологічний  еквівалент рада. 1 Зв = 100 бер.

   Для оцінки можливих наслідків опромінення  організму людини з урахуванням  радіаційної чутливості окремих  органів і тканин тіла людини НРБУ-97 введено поняття ефективної дози (Е), яка визначається як сума добутків еквівалентних доз у тканинах і органах (Hт) на відповідні тканинні зважуючі фактори WT, тобто

   Для органів тіла людини WT знаходиться в межах від 0,20 (гонади) до 0,01 (шкіра). 

   Дія іонізуючого випромінювання на організм людини

   У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні  та біологічні процеси. При цьому  порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін  речовин в організмі.

   В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму  викликані зміни можуть носити зворотний  або незворотний характер. При  незначних дозах опромінення  уражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують  гранично допустимі межі, може викликати  незворотні зміни в окремих органах  або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого  ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини.

   При вивченні дії на організм людини іонізуючого  випромінювання були виявлені такі особливості:

• висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;
• присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;
• малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися;
• випромінювання може впливати не тільки на даний живий організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);
• різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи;
• різні організми мають істотні відмінні особливості реакції на дози опромінення;
• ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.

   При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі  такі біологічні порушення в залежності від сумарної поглинутої дози випромінювання: 

   До 0,25 Гр (25 рад) – видимих порушень немає

   0,25 ... 0,5 Гр (25 ... 50 рад) – можливі зміни в складі крові

0,5 ... 1,0 Гр (50 ... 100 рад) – зміни в складі крові, нормальний стан працездатності порушується

1,0 ... 2,0 Гр (100 ... 200 рад) – порушується нормальний стан, можлива втрата працездатності

   2,0 ... 4,0 Гр (200 ... 400 рад) – втрата працездатності, можливі смертельні наслідки

4,0 ... 5,0 Гр (400 ... 500 рад) – смертельні наслідки складають 50% від загальної кількості потерпілих

6 Гр  і більше (понад 600 рад) – смертельні випадки досягають 100% загальної кількості потерпілих

10 ... 50 Гр (1000 ... 5000 рад) – опромінена людина помирає через 1-2 тижні від крововиливу в шлунково-кишковий тракт. 

   Доза 60 Гр (6000 рад) призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох  годин або діб. Якщо доза опромнення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час опромінення ("смерть під променем").

   Репродуктивні органи та очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім'яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини.

   Очі людини уражаються при дозах 2...5 Гр (200...500 рад). Встановлено, що професійне опромінення  із сумарною дозою 0,5...2 Гр (50...200 рад), отримане протягом 10-20 років, призводить до помутніння кришталика.

   Небезпека радіоактивних елементів для  людини визначається здатністю організму  поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних  речовин усередину організму  уражаються ті органи та тканини, у  яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плутоній - у нирках, товстому кишечнику, печінці; цезій - у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутливою до дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад), отриману протягом п'яти тижнів, сечовий міхур -55 Гр (5500 рад) за один місяць, печінка - 40 Гр (4000 рад) за місяць.

   Ймовірність захворіти на рак знаходиться  в прямій залежності від дози опромінення. Перше місце серед онкологічних захворювань займають лейкози. їх дія, що веде до загибелі людей, виявляється  приблизно через 10 років після  опромінення. 

   Норми радіаційної безпеки

   Основними документами, якими регламентується  радіаційна безпека в Україні, є: Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила України (ОСПУ).

   У НРБУ-97 виділяють три категорії осіб щодо ризику іонізуючого опромінення:

• категорія А - персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами;
• категорія Б - персонал, що безпосередньо не працює із радіоактивними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях або місцях проживання може потрапити під дію опромінення;
• категорія В - все населення країни.

   Для осіб категорій А і Б НРБУ-97 встановлюють ліміти ефективної й еквівалентної  доз за календарний рік. Обмеження  опромінення категорії В (населення) здійснюється введенням лімітів  річної ефективної та еквівалентної  доз для критичних груп осіб категорії  Б. Остання означає, що значення річної дози опромінення осіб, що входять  до критичної групи, не повинно перевищувати ліміту дози, встановленого для категорії  В (див. табл. 4.1).

      Таблиця 4.1

      Ліміти  доз сумарного  внутрішнього і зовнішнього опромінення

   Чисельні  значення наведених в табл. 4.1 основних дозових лімітів НРБУ-97 встановлюють на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення  і одночасно гарантують настільки  низьку ймовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для  суспільства в цілому.

   Крім  лімітів ефективної й еквівалентної  річних доз, НРБУ-97 встановлюють допустимі  рівні надходження радіонуклідів  в організм людини за календарний  рік, потужності еквівалентної дози, концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді та раціоні, щільності потоку частинок, забруднення шкіри, спецодягу, робочих поверхонь тощо. Значення окремого допустимого рівня розраховується за умови, що створена ним річна доза не повинна перевищувати ліміту відповідної дози. При багатократному радіаційному опроміненні допустимі рівні визначаються за умови, щоб річна сумарна доза від усіх джерел випромінювання не перевищувала відповідного ліміту дози. 

   Захист  від радіаційного випромінювання

   Питання захисту людини від впливу радіаційних  випромінювань постали одночасно  з їх відкриттям. Це пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало застосовуватися в науці  та на практиці, і, по-друге, комплексом виявлених їхніх негативних впливів  на організм людини.