Контрольная работа по "Праву". 4

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

По правознавству   Варіант №19

Студентки 3 курсу, заочного факультета,

спец. Економіка підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2010

 

 

Варіант №19

 

Завдання до контрольної роботи:

1. Дайте загальну характеристику  Цивільного кодексу України.

2. Визначте особливості  кримінальної відповідальності  і покарання неповнолітніх.

3. Охарактеризуйте порядок  надання житла громадянам, які  потребують поліпшення житлових умов в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План роботи:

1. Вступ.

2. Цивільний кодекс України та його характеристика.

3. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх.

4. Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов.

5. Висновок.

6. Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Право – система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлені або санкціоновані державною і забезпечуються її примусом.

Право виникає  разом з державою як ефективний регулятор  суспільних відносин, за допомогою котрого держава здійснює соціальне управління всіма сферами життєдіяльності суспільства. Появі права сприяють ті самі закономірності, умови і причини, які спричиняють до життя державу, проте головна роль у виникненні цього соціального регулятора належить саме державі. За своєю суттю право значно відрізняється від правил поведінки, які регулювали відносини в первісному суспільстві, хоча між ними існують безпосередній зв’язок і певна послідовність, чого не можна сказати про органи родового самоуправління і органи держави.

Право має формальну  визначеність. Норми права згідно з правилами юридичної техніки викладені в законах, а також у підзаконних актах

Право, на відміну від інших соціальних правил суспільства, являє собою чітку систему пов’язаних між собою норм. У багатьох випадках дія однієї норми зумовлює дію інших.

Право є системою загальнообов’язкових норм. Юридичні норми носять імперативний характер, поширюються на всю територію держави і на всіх осіб, яким вони адресовані

Право виражає загальносуспільні, групові та індивідуальні інтереси.

Право гарантується і забезпечується державою. Вона наділена повноваженнями вживати певних заходів впливу (переконання і примусу) щодо виконання всіма суб’єктами суспільних відносин правових приписів. Для цього в державі створюються спеціальні органи та установи.

 

 

 

2. Цивільний кодекс України та його характеристика.

Центральне місце в  системі цивільного законодавства  належить Цивільному кодексу України, прийнятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р. Із змінами й доповненнями він діє і дотепер.  
Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано цивільно-правові норми. Положення Цивільного кодексу застосовується до врахування відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Новий кодекс визначає правовій статус суб’єктів цивільного права, загальні вимоги до правочинів, інститут представництва, позовну давність. Кодекс регулює речове право, право інтелектуальної власності, зобов’язане право.ю окремі види договорів (купівля – продаж, міна, дарування, поставка, довічне утримання, найм, лізинг, підряд, перевезення, позика, банківський рахунок, доручення, комісія, зберігання, страхування, спільна діяльність тощо.); зобов’язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди; зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; зобов’язання, що виникають внаслідок рятування майна, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

  Цивільний кодекс України складається з Загальної та Особливої частин.

Загальна частина криє в собі таке:

- основні положення;

- особи (громадяни та юридичні особи);

- угоди;

- представництво й довіреність;

- позовна давність.

Особлива частина охоплює такі інститути:

- право власності (загальні  положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власності);

- зобов'язальне право  (загальні положення, окремі договори  й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті).

Розділ 1. Загальні положення. - Має такі глави:

- основні положення;

- особи;

- угоди;

- представництво й довіреність;

- позовна давність.

Розділ 2. Право власності. - Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власника; визначає поняття й форми власності в Україні, перераховує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.

Розділ 3. Зобов'язальне право. - Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.).

Розділ 4. Авторське право. - Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.

Розділ 5. Право на відкриття. - Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття.

Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторську пропозицію. - Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди.

Розділ 7. Спадкове право. - Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.

Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. - Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.

 

 

 

 

 

3. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх.

Одним із негативних соціальних явищ будь-якого громадського суспільства є злочинність неповнолітніх та молоді. У зв'язку із цим законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ (розділ XV — „Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх"), який визначає особливий правовий статус неповнолітніх.

Кримінальний кодекс розглядає  вчинення злочину неповнолітніми як пом’якшувальну обставину. Адже закон  зважає на те, що формування неповнолітнього як особистості ще не закінчилося.

По-перше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

По-друге, у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочин, а лише ті, які вчинили найнебезпечніші злочини (умисне вбивство, умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, зґвалтування, диверсію, захоплення заручників, крадіжку, грабіж, розбій, бандитизм, терористичний акт, хуліганство тощо).

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психологічна незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності певною мірою усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.

Судимість - це правовий наслідок засудження особи вироком  суду, який пов'язаний з певними правовими  обмеженнями, що стосуються засудженого.

Виходячи з цього п.3 ч.1 ст.66 Кримінальгого кодексу України передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує покарання. Ця норма відбиває стійку тенденцію пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці.

Перелічені особливості в жодному  випадку не стосується фундаментальних засад кримінального права і тому неповнолітні несуть кримінальну відповідальність на тих самих засадах, що й дорослі злочинці. Але у випадку виникнення конкуренції норми Загальної частини Кримінального кодексу України з нормою XV розділу має застосовуватися норма зазначеного розділу як особлива (спеціальна) норма по відношенню до загальної кримінально-правової норми.

Особливим є порядок призначення  покарання неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

До неповнолітніх, визнаних винними  у скоєнні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1)   штраф  (ст.99  КК  України)  -  встановлюється  в  межах до  500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення;

2) громадські роботи (ч.1 ст. 100 КК  України) - призначається неповнолітньому  у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і відбувається не більш двох годин на день;

3) виправні роботи (ч.2 ст. 100 КК України) - призначаються неповнолітньому  у віці від 16 до 18 років на  строк від двох місяців до  одного року за місцем роботи з відрахуванням в доход держави вмежах від 5 до 10 % заробітку;

4)  арешт (ст.101 КК України) - встановлюється неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, в умовах ізоляції на строк від 15 до 45 діб;

5)  позбавлення волі на певний строк (ст.102 КК України) - встановлюється на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин на строк до 15 років.

При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

У Кримінальному кодексі України передбачена можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання, це:

• звільнення від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.ст.97, 105 КК України);
• звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання з випробуванням у зв'язку із закінченням строків давності (ст.ст.104, 106 КК України).

Умовами застосування таких заходів є: по-перше, вчинення неповнолітнім злочину вперше і, по-друге, злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч.2 ст.12 КК України).

До примусових заходів  виховного характеру відносяться:

1)  застереження;

2)  обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3)  передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4)  покладення на неповнолітнього, який має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5)  направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

В залежності від конкретних обставин скоєного злочину та особистості  неповнолітнього суд може застосувати  до нього одночасно декілька примусових заходів виховного характеру. Поряд з цими заходами кримінальний закон надає суду право призначити неповнолітньому вихователя.   У   разі   ухилення   неповнолітнього,   що   вчинив   злочин,   від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

Покарання у вигляді позбавлення  волі призначається неповнолітньому:

-- за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості -- на строк не більше двох років;

-- за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох  років;

-- за тяжкий злочин - на строк  не більше семи років;

-- за особливо тяжкий злочин -- на строк не більше десяти років;

-- за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням  життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років (ч, 2 сі. 98 КК України).

 

 

Умовно-дострокове звільнення від відбування від покарання

1. До осіб,  які відбувають покарання у виді позбавлення волі  
за злочин,  вчинений у  віці  до  вісімнадцяти  років,  може  бути  
застосоване  умовно-дострокове звільнення від відбування покарання  
незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення  від відбування покарання може  
бути   застосоване,   якщо   засуджений  сумлінною  поведінкою  та  
ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення  від відбування покарання може  
бути  застосоване  до  засуджених  за  злочин,  вчинений у віці до  
вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини  призначеного  строку  покарання  у  виді  
позбавлення  волі  за злочин невеликої або середньої тяжкості і за  
необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини  строку  покарання  у  виді  позбавлення  
волі,  призначеного  судом за умисний тяжкий злочин чи необережний  
особливо тяжкий злочин,  а  також,  якщо  особа  раніше  відбувала  
покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення  
або зняття судимості знову вчинила у віці  до  вісімнадцяти  років  
новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не  менше  двох третин строку покарання у виді позбавлення  
волі,  призначеного судом за умисний  особливо  тяжкий  злочин,  а  
також,  якщо  особа  раніше відбувала покарання у виді позбавлення  
волі і була умовно-достроково звільнена від відбування  покарання,  
але  до  закінчення  невідбутої частини покарання та до досягнення  
вісімнадцятирічного віку знову вчинила  умисний  злочин,  за  який  
вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна  невідбутої частини покарання  більш  
м'яким покаранням не застосовується.

5. У   разі   вчинення   особою,   щодо   якої    застосоване  
умовно-дострокове  звільнення  від відбування покарання,  протягом  
невідбутої частини  покарання  нового  злочину  суд  призначає  їй  
покарання  за  правилами,  передбаченими  у  статтях 71 і 72 цього  
Кодексу.

Для неповнолітніх передбачені  більш м'які умови звільнення від відбування покарання. Як правило, до них у першу чергу застосовується амністія, помилування, умовно-дострокове звільнення.

У разі ухилення неповнолітнього від  застосування до нього примусових заходів  виховного характеру ці заходи скасовуються і підліток направляється для  відбування призначеного покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Порядок надання житла  громадянам, які потребують поліпшення  житлових умов.

Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі — дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним з найконкретніших показників добробуту всього народу.

Суб'єктивне право на житло - це можливість людини й громадянина  мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права в повному обсязі.

 

Право на житло тісно пов'язане  з обов'язками інших фізичних і  юридичних осіб і державних органів  щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення  житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

 

Ніхто не може бути позбавлений  житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Реалізація людиною й  громадянином права на житло здійснюється в таких формах:

1) активна діяльність  суб'єкта, що потребує поліпшення  житлових умов у процесі надання  жилих приміщень; користування  жилим приміщенням; участі в  управлінні житловим фондом; здійснення  експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;

3) володіння, користування  і розпорядження житлом відповідно  до чинних нормативно-правових  актів;

4) вимоги від компетентних  державних органів, громадських  організацій і посадових осіб застосовувати відповідні норми житлового права, виносити справедливі індивідуально-правові рішення і домагатися їх виконання.

Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов

У Конституції України зазначено: "Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону" (ст. 47).

У розділі III (Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями) Житлового кодексу України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють порядок надання житла в будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлових фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян на житло і на його одержання; указано вік, з якого особа має таке суб'єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен  громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в користування жиле приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) у порядку, передбаченому законодавчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Законом установлюється вік, в якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.

Стаття 34 Житлового кодексу України до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, відносить осіб які:

1) забезпечені житлом нижче від  установленого в даній місцевості  рівня;

2) проживають у приміщеннях,  які не відповідають установленим  санітарним і технічним нормам;

3) хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, через що не можуть проживати в комунальних квартирах чи в одній кімнаті із членами своєї сім'ї;

4) проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;

5) упродовж довгого часу проживають  за договором найму (оренди) у  будинках (квартирах), що належать  громадянам за правом приватної  власності;

6) проживають в гуртожитках.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.

Житлом забезпечуються згідно із загальною  чергою, позачергово й першочергово. Право на заселення квартири дає тільки ордер.

Ордер на жиле приміщення— це письмове розпорядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації. Він є єдиною підставою для заселення в надане жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщення, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію і є підставою не тільки для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронаймачем договору житлового найму.

Житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. За даними Держбуду України на початок 2003 року на квартирному обліку перебувало 1 млн 533 тис. сімей. Упродовж 2000 – 2002 рр. одержали житлові приміщення лише 1,6% тих, котрі перебували у черзі на початок відповідного року. Середня забезпеченість населення України житлом станом на 1 січня 2003 року становила 21,3 кв. м загальної площі на одну особу (на 1 січня 2000 р. – 20,4 кв. м, на 1 січня 2001 р. – 20,7 кв. м, на 1 січня 2002 р. – 21,0 кв. м).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновок

Право є соціальним явищем, нормативною системою суспільства. Наділяючи учасників суспільних відносин правами та обов’язками, право переводить їх у форму правових відносин, впорядковує стосунки суб’єктів цих відносин. Обмежуючи певним чином свободу окремих учасників суспільних відносин свободою інших та узгоджуючи індивідуальні і загальні інтереси, право забезпечує цілісність і стабільність суспільства, перебуває у постійному взаємозв’язку з державою. З одного боку, право визначає правове поле функціонування держави у суспільстві, юридичний статус її органів, з іншого — держава бере безпосередню участь у реалізації права.

У міру розвитку суспільства  соціальна роль права постійно зростає. Особливого значення воно набуває в перехідних суспільствах, коли відбувається формування основ громадянського суспільства, демократичної, правової і соціальної державності, що є характерним для сьогоднішньої України. Право за цих умов, нормативно закріплюючи та охоплюючи соціально значиму діяльність суб’єктів суспільних відносин, постає як норма свободи, створює умови для свободної діяльності людей, гарантує і забезпечує їх політичні, економічні та соціальні права.

Наповнюючись гуманістичним  змістом, право зв’язує державу, чіткіше визначає межі її впливу на життя людини. Функціями права в цей період стає передусім створення основ вільної економічної діяльності людини для досягнення відповідного рівня добробуту, забезпечення її особистої й майнової безпеки, компромісу і злагоди у суспільстві. Функцією права є також забезпечення всебічної участі людини в суспільному житті, права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для впливу на рішення владних органів держави, здійснення соціального контролю, захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Крім того, право закріплює умови вільної діяльності людини в сфері сім’ї, побуту і культури.

 

6. Використана  література.

1. Бармак М., Бармак О. Основи правознавства. Для студента та абітурієнта. -Тернопіль, 1999.

 

2. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України: загальна частина: Підручник. -К.,2000.

 

3. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. - К.,1996

 

4. Керецман В.Ю., Семерак О.С. Основи правознавства. - Ужгород, 2002.

 

5. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина I,-К, 1998.

 

6. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. С. Ковальский (кер.), А. М. Колодій, А. Ю. Олійник та ін. -К., 2002.

 

7. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. LA. Біркжова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ, 2006.