Концепція ризику. Індивідуальний і соціальний ризики

 1. Концепція ризику. Індивідуальний і соціальний ризики.

При аналізі ступеня небезпеки розрізняють індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує ступінь реалізації конкретної небезпеки для окремого індивідуума.

Соціальний ризик – ступінь реалізації конкретної небезпеки для соціальної групи населення. Таким чином, можна зробити висновок, що соціальний ризик – це залежність між частотою реалізації небезпек і числом потерпілих при цьому людей.

Сприйняття ризику і небезпек суспільством суб'єктивно. Так, люди різко реагують на події рідкі, але які супроводжуються великою кількістю одноразових жертв. У той же час часті події, у результаті яких гинуть одиниці чи невеликі групи людей, не викликають такої реакції. Наприклад, щодня на виробництві гине 40...60 чоловік, а в цілому по країні від різних небезпек позбавляються життя більш 1000 чоловік, але цей факт вражає менше, ніж загибель 5...10 чоловік у якому-небудь конфлікті. Цей фактор необхідно мати у виді при розгляді проблеми прийнятного ризику.

Суб'єктивність людини в оцінці ризику підтверджує необхідність пошуку нових методів оцінки ступеня ризику, позбавлених цього недоліку.

Для порівняння ступеня ризику й ефекту від усунення його реалізації фахівцями пропонується ввести новий параметр – фінансовий еквівалент людського життя. Такий підхід викликає заперечення серед визначеного кола лиць, які стверджують, що економічна оцінка життя людини неприпустима. Однак на практиці з неминучістю виникає необхідність у такій оцінці саме з метою забезпечення безпеки людей. Це викликано тим що, як правило, рівень надійності об'єкта нерозривно зв'язаний з економічними витратами на його реалізацію.

Слід зазначити, що існуючі методики визначення ступеню ризику являються приблизними. Задача удосконалювання наявних методів оцінки ризику і створення нових, є актуальною в усьому світі. Загальна оцінка та характеристика небезпек

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в, тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись] або ризик.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (п) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n/N ;

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.

Для того, щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових переваг, містить необхідний, навіть обов'язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.

Наприклад, безпечні леза не є зовсім безпечними, вони тільки-безпечніші, ніж їхні аналоги, вони забезпечують допустимий рівень ризику поряд зі збереженням переваг менш безпечних пристроїв, які вони замінюють. Жоден літак не зміг би піднятися у небо, жодна машина не змогла б рушити, жоден корабель не зміг би вийти у море, якщо б виникла необхідність перед цим виключити усі ризики та усі небезпеки. Подібним чином неможливо було б працювати на свердлильному верстаті, керувати автомобілем, йти по вулиці, пірнати у воду, готувати обід тощо без деякого елементу функціонального ризику.

Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками консервантів, що використовуються у харчовій промисловості, між відомими перевагами використання радіації для медичної діагностики і лікування (напр., рентгенівська діагностика, радіаційна терапія) та відомими загрозами людському здоров'ю від впливу радіації. Завжди можна навести декілька прикладів, коли відносно безпечний матеріал або частина обладнання можуть за певних умов ставати небезпечними. Навіть така дія, як пиття води, але у великій кількості, може стати причиною серйозних проблем з нирками.

 Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії.

Категорії серйозності небезпеки встановлюють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).

Рівні ймовірності небезпеки є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком неусунутої або непідконтрольної небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти висновку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно імовірних наслідків та ймовірності, якщо такі наслідки будуть мати місце.

Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі, без сумнівів, буде класифікуватися як категорія І (катастрофа), то її можливість або ймовірність буде віднесена до рівня D (незначна), виходячи зі статистики випадків зіткнення літаків у повітрі. Зусилля, спрямовані на зменшення шкоди від такого роду випадків, зійдуть до здійснення специфічного, але відносно незначного контролю для запобігання подібної ситуації. І навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може бути класифіковане як незначна (категорія IV) подія з ймовірністю, що належить до рівня А (часта) або рівня В (можлива). Зусилля у цьому випадку будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефективного контролю через високу імовірність цієї події: знаки, які вказують напрямок руху автомобільного транспорту, широкі місця для паркування, обмеження швидкості, усунення нерівностей, що примушують зменшити швидкість тощо є прикладом такого контролю.

Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена до категорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусилля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або проекту.

Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути припустимою вірогідна подія, якщо може бути доведено, що результат її незначний. Ці міркування дають підстави для припущення, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено пропорційна її серйозності.

Концепція прийнятного (допустимого) ризику

Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки; яка визначається як відношення кількості подій, з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками.В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти, який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. 

 За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. ,

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень. 

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 106 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праиі стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — вирішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

Управління ризиком

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:

* повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

* заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;

* удосконалення технічних систем та об'єктів;

* розробка та використання спеціальних засобів захисту;

* заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

 Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.

Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 на 14 млн, може вважатися відносно низьким, люди рідко знаходяться на вулиці під час грози. В даному разі, незважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність ліквідації його базується на тому, що ціна повного нехтування такою небезпекою дуже висока (смерть або серйозні фізичні пошкодження), а ціна контролю чи ліквідації цього ризику, Навпаки, незначна (наприклад, треба просто залишитись у приміщенні). Проте, якщо головні будівельні операції повинні здійснюватися за щільним графіком, вартість зменшення можливості враження людини блискавкою розглядається з точки зору різних перспектив.

Навпаки, існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути.

Як приклад, можна навести дії з запуску космічного човника. З точки зору експлуатації цілої системи рівень ризику, пов'язаний з запуском і посадкою човника, на декілька порядків перевищує ризик польоту на авіалінії, а ризики, які містить у собі політ на авіалінії, ризик пілотування легкого одномоторного літака. Але в даному разі такий ризик приймається тому, що, по-перше, його практично неможливо усунути на даному рівні розвитку космонавтики, а по-друге, кожен політ космічного човника відкриває нові перспективи для розвитку багатьох галузей науки, техніки, оборони, народного господарства.

  Для того, щоб виключити або зменшити можливість впливу шкідливих речовин на людей та навколишнє середовище в разі аварії, стихійного лиха чи катастрофи, на підприємстві згідно з вимогами законодавства і нормативних актів з питань цивільної оборони та охорони праці власником мають бути опрацьовані і затверджені план попередження надзвичайних ситуацій і план (інструкція) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій).

У плані попередження надзвичайних ситуацій розглядаються можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного і природного походження, прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх попередження, терміни виконання, а також сили і засоби, що залучаються до цих заходів.

У плані (інструкції) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій) мають бути перелічені всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначені дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обоє 'язки професійних аварійно-рятувальних формувань або працівників інших підприємств, установ і організацій, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій.

Розробивши всі необхідні організаційні, санітарно-гігієнічні та технічні заходи забезпечення безпеки працівників і узгодивши їх з місцевою інспекцією Комітету по нагляду за охороною праці, виконавши розрахунки ГДВ шкідливих речовин і узгодивши їх з відповідними органами охорони здоров'я та захисту навколишнього середовища, розробивши і узгодивши з органами цивільної оборони план попередження надзвичайних ситуацій і план (інструкцію) ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), підприємець, якщо немає інших перешкод, може розпочинати виробництво продукції.

Але йому не слід забувати також про можливість несанкціонованого доступу до шкідливих речовин, наприклад; з метою крадіжки. В деяких випадках, наприклад, яких мова йде про радіоактивні речовини, сильнодіючі отруйні речовини, агрохімікати тощо підприємець несе відповідальність за належне їх збереження транспортування ті контроль за ними.

2. Просторові та енергетичні характеристики зорового аналізатора.

Одним з найважливіших показників діяльності людини-оператора є час вирішення виникаючих завдань, пов'язаних з ліквідацією порушення технологічного режиму відхиленням параметрів роботи об'єкта від заданих значень. “Вирішення” розуміється узагальнено, у нього вмикається процес сприйняття інформації, її оцінка, власне розумові процеси вирішення, планування його реалізації і контроль результатів на основі подальшого сприйняття інформації.

Якість зорового сприйняття визначається енергетичними, просторовими, часовими й інформаційними характеристиками сигналів, що надходять до оператора .Сукупність цих характеристик і їхні чисельні значення обумовлюють видимість об'єкта для ока.

Енергетичні характеристики зорового аналізатора визначаються інтенсивністю світлових сигналів, сприйманих оком. До них відносяться: діапазон яскравостей, контраст, світлочутливість.

Світловий потік, прямий чи відбитий, потрапляючи в око спостерігача, викликає зорове відчуття, що буде тим інтенсивніше, чим більше його щільність. Інакше кажучи, світловий сигнал чи освітлений предмет буде видний тим краще, чим більшу силу випромінює кожений елемент поверхні в напрямку ока.

Яскравістю називається величина світлового потоку, відбитого освітлювальною чи поверхнею, що світиться в напрямку ока:

,                                                                  (1)

де I - сила світла, тобто світловий потік, випромінюваний на одиницю тілесного кута;

    S - площа світної поверхні;

    α - кут, під яким розглядається поверхня.

Одиниця яскравості - кандела (кд). Яскравість є однією з основних характеристик світла, тому що її величиною визначається кількісна характеристика нервової іспульсації, що виникає в сітківці ока. Яскравість об'єкта розрізнення визначається яскравістю випромінювання і яскравістю відображення:

B = B_вип + B_від.                                                       (2)

Яскравість випромінювання характеризується потужністю джерела світла і його світловіддачею.

Яскравість відображення визначається рівнем освітленості даної поверхні і її відбиваючими властивостями:

,                                                        (3)

де Е - освітленість поверхні, лк;

     - коефіцієнт відбиття поверхні (табл. 1).

Коефіцієнт відбиття - відношення світлового потоку, відбиваного від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Виражається у відсотках або частках одиниці і багато в чому залежить від кольору поверхні.

Можливість влучення в поле зору оператора предметів з різною яскравістю обумовлює поняття  яскравості, що адаптує, (яскравість, до якої зоровий аналізатор у даний момент часу адаптований – В_aд). Для зображення з прямим контрастом  яскравість, що адаптує, дорівнює яскравості фону, а для зображення зі зворотним контрастом - яскравості об'єкта.

Таблиця 1 – Коефіцієнт відображення основних кольорів

Поріг світлової чутливості характеризується мінімальною інтенсивністю світлового впливу, що викликає відчуття світла. Як  міру інтенсивності приймається яскравість сприйманого об'єкта в канделах на квадратний метр (кд/м²).

Абсолютний поріг світлової чутливості зорового аналізатора, що характеризує найбільш високу чутливість, складає 3·10^-8  кд/м².  Найбільш низька світлова чутливість відповідає гранично припустимої яскравості джерел, що викликає ефект осліплення, тобто порушує функціонування зорового аналізатора. Абсолютно сліпуча яскравість – 225 000 кд/м².

Ефект осліплення може наставати і при менших яскравостях (В_ос), якщо яскравість об'єкта значно перевищує В_aд, до якої адаптоване око.

Наближена розрахункова формула сліпучої яскравості

                                           .                                                (4)

Повний діапазон світлової чутливості складає 3·10^-8 – 2,25·10⁵ кд/м².   Найкращі умови для роботи будуть при рівнях  яскравості, що лежить в межах від декількох десятків до декількох сотень кандел.

Важливим фактором сприйняття багатобарвних засобів відображення інформації є співвідношення яскравостей. Яскравий контраст між об'єктом розрізнення і фоном може бути прямим:

                       _,                                                   (5)

де В_ф і В_о- відповідно яскравості фону й об'єкта тобто темні знаки на світлому фоні, чи зворотним:

                   (світлі знаки на темному фоні). (6)

Тип контрасту істотно позначається не на характері залежності гостроти зору від рівня освітленості засобів відображення інформації.

У випадку прямого контрасту збільшення загальної освітленості приводять до зростання гостроти зору (причому при освітленості вище 50 лк цей ефект виявляється слабко). При зворотному контрасті також спостерігається зростання гостроти зору  зі  збільшенням освітленості, але тільки  до  5-8  лк; при подальшому підвищенні освітленості гострота зору різко падає, що пояснюється явищем іррадіації. Оптимальна величина контрасту вважається рівною 0,6 ± 0,95.

Умови сприйняття знаків на засобах відображення інформації з прямим контрастом при нормальному висвітленні трохи кращі, ніж при зворотному. Однак забезпечення необхідної величини контрасту є необхідною, але ще недостатньою умовою нормальної видимості предметів. Слід знати, як цей контраст сприймається в даним умовах. Для його оцінки вводиться поняття граничного контрасту:

                                   ,                                                   (7)

де dB_пор- гранична різниця яскравості, тобто мінімальна різниця яскравості предмета і фону, що  виявляється вперше оком;

     В_ф - яскравість фона.

Величина   К_пор визначається диференціальним порогом розрізнення.

Для одержання оперативного порога** необхідно, щоб фактична величина різниці яскравості предмета і фону була в 10-15 разів більше граничної. Це значить, що для нормальної видимості величина контрасту, розрахована за формулами (5) і (6), повинна бути більше К_пор у 10-15 разів.

Великий вплив на умови видимості предметів робить величина зовнішньої освітленості. Однак цей вплив буде різним при роботі оператора із зображеннями, що мають прямий і зворотний контраст. Збільшення освітленості при прямому контрасті приводить до збільшення умов видимості (значення К_пор  збільшується), при зворотному - до погіршення видимості (величина К_об зменшується). Ці явища підтверджуються аналізом формул (5) і (6). При збільшенні освітленості К_пр зростає, тому що яскравість фону зростає більше ніж яскравість об'єкта (коефіцієнт відображення фону більше відображення об'єкта). Величина К_об при цьому зменшується, оскільки яскравість об'єкта практично не міняється (предмет світиться), а яскравість фону збільшується.

При низькій освітленості значення граничного контрасту перевершує в десятки разів аналогічні величини для високої освітленості. Величина контрасту для засобів відображення інформації, що забезпечує досить надійну розрізнення деталей, дорівнює 15–25-кратної граничної (для обраного рівня) освітленості.

Збільшення контрасту між деталями засобів відображення інформації і фоном поліпшує умови зорового сприйняття ефективніше, ніж збільшення освітленості. Наприклад, збільшення надійності зорового сприйняття з 50 до 90 % досягається збільшенням освітленості в 20 разів (від 10 до 200 лк) чи збільшенням контрасту в 2,5 разів (від 0,36 до 0,9).

Величина  граничного контрасту залежить від яскравості й розмірів предметів.Предмети з великими розмірами видні при менших контрастах; зі збільшенням яскравості значення граничного контрасту зменшується.

Колір і ефективність діяльності оператора

Надзвичайно великий вплив кольору на діяльність оператора. Оптимальні колірні характеристики засобів відображення інформації можуть сприяти підвищенню ефективності сприйняття інформації і зниженню зорового стомлення оператора.

Відомо, що різні кольори впливають на організм людини залежно від колірного тону, насиченості яскравості, тривалості впливу даного кольору, місця, яке він займає у полі зору. Істотним є сполучення кольорів, що впливають на зоровий аналізатор одночасно. Так, білий колір, що сам по собі відноситься до оптимальних, у сусідстві з чорним утворює різко контрастне за яскравістю сполучення, що при необхідності по черзі переводити очі з білого поля на чорне і назад (а це пов'язано з перебудовою адаптаційного апарату ока) викликає швидке зорове стомлення.

Кольорова композиція довгостроково сприйманого засобу відображення інформації в значній мірі обумовлює емоційний стан оператора. Визначальну роль при цьому може відігравати один переважний колір: колір тла чи колірне сполучення, що визначає характер даної композиції.

Світлі тони поліпшують емоційний стан, що особливо важливо, коли на операторському пункті робота йде цілодобово. У цьому випадку кольорове рішення повинне бути орієнтовано насамперед на найбільш важкі нічні години.

Але емоційний вплив кольорів визначається не тільки характером їх фізіологічного впливу. Явище в цілому більш складне і пов'язане, зокрема, з символікою кольору, в тому числі національної, індивідуальним досвідом оператора і т.д.

Сприйняття колірних сполучень і їхній емоційний вплив залежать не тільки від власних характеристик кольорів, але і від співвідношення площ, займаних кожним кольором. При зміні цього співвідношення змінюється суб'єктивно сприйманий колір, змінюються асоціації, породжувані колірним сполученням. На ці процеси істотно впливають також тривалість сприйняття, психологічна установка і специфіка функцій людини.

Незважаючи на те, що далеко не всі питання психологічного впливу кольору на людину вирішені, виявлені закономірності можуть бути якісною основою для вибору колірних рішень засобів відображення інформації з урахуванням енергетичних характеристик зорового аналізатора. При проектуванні засобів відображення інформації необхідно враховувати наступні вимоги і рекомендації. Не допускається використання на засобах відображення інформації у великій кількості кольорів, що швидко стомлюють око, таких як червоний, фіолетовий, пурпурний. Як фон засобів відображення інформації, що мають велику площу, при використанні загального висвітлення рекомендується застосовувати малонасичені кольори середньої частини спектра з відносно великим коефіцієнтом відображення (0,5 - 0,7).

Читаність знаків залежить не тільки від кольору, але й від їх розмірів, яскравості, контрасту, освітленості й місця розташування. Всі ці характеристики взаємозв’язані, рекомендації до їх вибору наводяться в табл. 2 і 3.