Концепція комутації пакетів як технології передачі інформації в мережі

2. Концепція комутації  пакетів як технології  передачі інформації  в мережі. 

    Будь-які  мережі зв'язку підтримують деякий спосіб комутації своїх абонентів  між собою. Цими абонентами можуть бути віддалені комп'ютери, локальні мережі, факс-апарати або просто співрозмовники, що спілкуються за допомогою телефонних апаратів. Практично неможливо надати кожній парі взаємодіючих абонентів свою власну фізичну лінію зв'язку, яка не комутується, і якою вони могли б монопольно "володіти" протягом тривалого часу. Тому в будь-якій мережі завжди застосовується який-небудь спосіб комутації абонентів, що забезпечує приступність наявних фізичних каналів одночасно для декількох сеансів зв'язку між абонентами мережі.

    Абоненти  з'єднуються з комутаторами індивідуальними  лініями зв'язку, кожна з який використовується в будь-який момент часу тільки одним, закріпленим за цією лінією абонентом. Між комутаторами лінії зв'язку розділяються декількома абонентами, тобто використовуються спільно.

    Існують три принципово різні схеми комутації  абонентів у мережах: комутація каналів (circuit switching), комутація пакетів (packet switching) і комутація повідомлень (message switching).

    Будь-якій мережі властивий певний засіб комутації  як технологія передачі інформації в  ній.

    Комутацiя  каналiв (circuit (line) switching) - це спосiб органiзацiї прямого зв'язку мiж двома чи декiлькома абонентами для обмiну iнформацiєю в реальному часi. Установлення з'єднання при комутацiї каналiв здiйснюється шляхом набору номера абонентом, що викликає.

    Комутацiя  пакетiв (packet switching) - це спосiб органiзацiї зв'язку мiж двома кiнцевими пунктами за допомогою логiчних (вiртуальних) каналiв без установлення прямого зв'язку, передача даних здiйснюється за допомогою пакетiв. Вiртуальнi канали можуть бути двох видiв: що некомутуються i що комутуються. Вiртуальнi канали, що некомутуються, органiзуються вручну (кросуванням) на заданий перiод часу. Вiртуальнi канали, що комутуються, органiзуються на кожен виклик. У вiртуальному каналi на кожен виклик установлюється визначений маршрут, i всi пакети даного виклику проходять по ньому через мережу.

    Комутацiя  повiдомлень (message switching) побудована за принципом повного переприйому повiдомлень у вузлi комутацiї й обов'язкового дотримання форматiв повiдомлень. Процес маршрутизацiї повiдомлення, пошуку i з'єднання ланцюгiв, власне, i є комутацiєю повiдомлень. Особливiстю комутацiї повiдомлень є те, що нi вiдправник, нi одержувач повiдомлення особистої участi в процесi передачi не приймають. Передача повiдомлень вiдбувається за етапами. Вони передаються з кiнцевого вузла вiдправника в сумiжний переприйомний вузол, де обробляються i передаються далi на iнший такий же вузол зв'язку. Цей цикл переприйому повторюється доти, поки передане повiдомлення не досягне кiнцевого пункту.

    Першими з'явилися мережі комутації каналів, коли користувачі безпосередньо з'єднувалися між собою. Через вузли мережі за допомогою кабелю створюється транзитний канал, по якому передається інформація. Цей канал утворюється на початку сеансу, є фіксованим протягом усієї передачі і роз'єднується після її закінчення, тобто пряме сполучення каналів однієї з груп мережі залишається незмінним протягом усього сеансу. Така технологія реалізації передачі інформації є досить зручною, але має низький коефіцієнт використання каналів, високу вартість передачі даних, значні витрати часу на очікування інших клієнтів.

    При комутації повідомлень інформація передається порціями (повідомленнями). Пряме сполучення не встановлюється, а передача повідомлення починається  після звільнення першого каналу і так далі, доки повідомлення не дійде до адресата. Кожний сервер здійснює приймання інформації, її складання, перевірку, маршрутизацію та передачу повідомлення. Недоліками комутації повідомлень є низька швидкість передачі даних і неможливість діалогу між клієнтами, хоча вартість передачі зменшується.

    Зі  створенням модемів електронно-обчислювальна  машина (ЕОМ) і термінали можуть здійснювати  обмін інформацією через телефонні  лінії. Проте, телефонні системи  не пристосовані для передачі великих  обсягів даних. У цьому середовищі через перебої зв'язку втрата інформації може мати серйозні наслідки для ЕОМ. Крім того, телефонні мережі не задовольняють вимоги щодо надійності, цілісності та швидкодії. Однак, вони дешеві й дуже поширені. Тому зараз найпоширенішим способом підключення до мережі є передача інформації по телефонних лініях за допомогою модемів. При цьому модем може сам набрати потрібний телефонний номер і з'єднатися з модемом іншої ЕОМ.

    У результаті розвитку мережевої технології з'явилася концепція комутації пакетів. У вузлах мережі розміщують сервери, здатні забезпечити можливість багатьом терміна­лам й ЕОМ спільно використовувати загальну комутаційну лінію, що має велику пропускну здатність. Кожне повідомлення поділяється на короткі пакети однакового розміру і фіксованої структури. Пакет — частина повідомлення, що задовольняє певний стандарт. У мережі Інтернет — це стандарти TCP та IP. Протокол TCP розбиває повідомлення на пакети і нумерує їх, щоб при одержанні інформації можна було правильно скласти повідомлення. Мережа передає пакети по черзі за допомогою протоколу IP. Оскільки окремі пакети можуть мандрувати мережею Інтернет різними шляхами, порядок надходження частин (пакетів) може бути по­рушений. Після одержання всіх пакетів TCP розміщує їх у певному порядку і складає в єдине ціле.

    Крім  того, після пересилання пакету кожний вузол (комутаційний сервер) очікує підтвердження  того, що пакет отриманий належним чином; інакше відбувається повторна передача. Це дає змогу запобігти ситуації, коли повідомлення доводиться передавати повністю знову і знову через єдину помилку. Унаслідок цього, значно зросла пропускна здатність мереж. Мала довжина пакетів запобігає блокуванню ліній зв'язку, не дає зростати черзі у вузлах комутації. Це забезпечує швидке з'єднання, низький рівень помилок, надійність та ефективність використання мережі.

    Модеми  прискорюють передачу даних завдяки  паралельному виконанню процедур поділу даних на пакети, перевірці помилок  і повторній передачі, процедури  стиснення даних.

    Концепція комутації пакетів ґрунтується на адресації. До кожної одержаної порції інформації протокол IP додає службову інформацію, яка містить адреси відправника й одержувача інформації.

    Термінал  визначає мережеву адресу, звертаючись  до вузла з вимогою встановити зв'язок з ЕОМ за цією адресою. Зв'язок термінала з вузлом мережі здійснюється викликом через місцеву телефонну мережу. Мережевому вузлу відомо, які зв'язки доступні завдяки каталогу в пам'яті. Завдяки цьому, мережеві вузли створюють можливість передачі даних із проміжним накопиченням. Ця технологія дала змогу мережі функціонувати при повних і «м'яких» відмовах (шуми, зайнятість) на окремих ділянках.

    Проблема  маршрутизації, при передачі пакета, вирішується програмно-апаратними засобами. Найпоширенішими методами є фіксована маршрутизація і маршрутизація методом найкоротшої черги. Фіксована маршрутизація припускає наявність таблиці маршрутів, у якій закріплюється маршрут від одного клієнта до іншого, що забезпечує простоту реалізації, але, водночас, і нерівномірне завантаження мережі. У методі найкоротшої черги використовуються кілька таблиць, у яких канали розставлено за пріоритетами. Пріоритет є функція оберненою відстані до адресата. Передача починається з першого вільного каналу з вищим пріоритетом. За використання цього методу мінімальною є затримка передачі пакета.

    Комутація пакетів реалізувала принципи адаптивності та динамічності. Мережа вибирає оптимальний  маршрут щоразу, коли потрібно переслати  інформацію. Маршрути інформації можуть змінюватися від пакета до пакета, від вузла до вузла, навіть посеред повідомлення, адаптуючись до відмов, шумів і зайнятості каналів. Коли умови нормалізуються, лінії відновлюються, мережа без втручання людини адаптується до нових умов. Отже, у мережі з комутацією пакетів показники тривалості та доступності практично є абсолютними. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Аналітичний  процес у господарській  діяльності підприємств. 

    Аналітичний процес як технологічна сукупність складається  з кількох видів самостійних  робіт, кожний з яких, у свою чергу, поділяють на самостійні операції.

    Аналітична  операція — це дія над економічними даними (або економічною інформацією) з метою одержання різних проміжних  або кінцевих показників аналітичного характеру, які можуть бути використані  для розробки та прийняття управлінського рішення.

    Операції, що використовуються в аналітичному процесі, поділяють на три типи (категорії): механічні, переробні та творчі.

    До  операцій першого типу відносять  пошук і одержання різних звітних, планових, нормативних та інших таблиць, переміщення їх у просторі (передача), зберігання, запис у аналітичні таблиці.

    Операції  другого типу — це виконання різних математичних розрахунків, упорядкування  якоїсь сукупності даних тощо.

    До  операцій третього типу належать складання  і формування аналітичних висновків, розробка рекомендацій, пропозицій тощо.

    Типи  операцій дають змогу визначити  три види організаційних місць роботи — виконавчі пости: для висококваліфікованих спеціалістів (головний бухгалтер, головний економіст, начальники планових, фінансових відділів); для спеціалістів середнього рівня (старший бухгалтер, старший економіст, керівник сектора, групи); для технічних виконавців (оператор, обліковець, рахівник).

    Співвідношення  різних операцій формує аналітичну інформаційну фазу, кілька аналітичних фаз формують етап аналітичного процесу.

    Організаційно аналітичний процес як технологічна сукупність складається з трьох  етапів: підготовчого, аналітичної  обробки та заключного (узагальнення результатів аналізу).

    Підготовчий етап аналітичного процесу передбачає комплекс робіт, під час яких здійснюється підготовка різної інформації до аналітичної обробки. У свою чергу, цей етап поділяють на кілька самостійних робіт.

    Другим  етапом аналітичного процесу є аналітична обробка даних за допомогою різних методичних і технічних прийомів. На цьому етапі здійснюють комплекс розрахунків (арифметичних, логічних і т. ін.) і процедур, які дають змогу добути підсумкові дані для використання у підготовці управлінських рішень.

    Заключним етапом аналітичного процесу є узагальнення аналітичної інформації. На цьому етапі дають оцінку результату діяльності підприємства, об’єднання або їх підрозділів, готують висновки, пропозиції, спрямовані на поліпшення роботи.

    На  кожному етапі об’єктами організації  аналітичного процесу є аналітичні номенклатури, носії аналітичних номенклатур, рух носіїв аналітичної номенклатури у процесі обробки та формування показників, забезпечення аналітичного процесу.

    Структуру аналітичного процесу як об’єкта  організації подано на рис. 1. Незалежно  від технічних засобів та організаційної техніки технологія аналітичного процесу завжди складається з таких об’єктів організації: аналітичної номенклатури; форм відображення та носіїв аналітичних номенклатур і технології аналітичного процесу. 
 

    Рис. 1. Об’єкти організації аналітичного процесу. 

     Під аналітичною номенклатурою розуміють склад (перелік) даних, які містяться у нормах, нормативах, кошторисах, квотах тощо та фактично облікованих характеристиках господарських фактів, явищ та процесів — майнових об’єктів та правових суб’єктів, господарських операціях та результатах господарювання, які використовуються в аналітичному процесі для оцінювання результатів господарської діяльності, підготовки управлінських рішень. Цей склад (перелік) визначається змістом господарської діяльності конкретного підприємства, організації або їх підрозділів та формується в різні показники відповідно до вимог управління.

     В аналітичному процесі використовують різні за характером номенклатури, які мають натуральні та вартісні характеристики.

     До  аналітичних номенклатур господарства включають нормативні, планові, кошторисні, фактичні та інші дані за час, який аналізують, аналогічні дані за попередні періоди  або аналогічні дані інших господарств.

     Під час аналізу господарської діяльності за триваліший період до складу аналітичних номенклатур включають дані за відповідні роки.

     Показники, застосовувані у процесі аналізу  господарської діяльності, дістають не тільки з нормативних, фактичних  та подібних до них джерел, а й  у самому процесі аналізу. У процесі аналізу дістають проміжні аналітичні дані або показники. Наприклад, при факторному аналізі прибутку (доходу) після порівняння даних за минулий рік із даними поточного року дістають показник проміжного характеру — загальну суму збільшення (зменшення) прибутку порівняно з минулим роком. Ця величина, тобто проміжний показник, підлягає також обробці у процесі аналізу. Система цих проміжних показників формує проміжну номенклатуру аналітичного процесу.

     Дані, які дістають у процесі аналізу (аналітичної обробки) і використовують у майбутньому, формують підсумкову (кінцеву, результатну) аналітичну номенклатуру. Отже, в аналітичному процесі формуються три типи номенклатур: первинні (вхідні), проміжні та підсумкові (кінцеві, результатні).

     Ступінь деталізації аналітичних номенклатур  завжди визначається потребами майбутнього  управлінського рішення, для якого  здійснювався аналіз господарської  діяльності.

     Під час вибору аналітичних номенклатур  потрібна ретельна перевірка та оцінка їх з погляду корисності у трьох аспектах: синтаксичному, семантичному і прагматичному. Це зумовлюється, по-перше, неоднорідністю аналітичної інформації, а по-друге, застосуванням технічних засобів обробки.

     Оцінка  аналітичних номенклатур у синтаксичному  аспекті має на меті надати показникам однорідності, оскільки аналітичні показники пов’язані зі знаковою системою (символічною інформаційною мовою), яка може змінюватися.

     Змістова  характеристика показників можлива  тільки на підставі семантичної оцінки, а практичну корисність показника для вирішення поставленої мети неможливо довести без прагматичної його оцінки.

     Для визначення переліку аналітичних номенклатур  потрібно знати вимоги автоматизації: типи машин, на яких оброблятимуть аналітичну інформацію. Річ у тому, що в разі використання ПК формується банк даних, в основу якого покладено використання первинних даних щоразу заново, за програмою обробки. На різних етапах аналітичного процесу аналітичні номенклатури формують по-різному. Проте на всіх етапах слід ураховувати, що аналітичні номенклатури бувають трьох видів оформлення: первинного (планові, нормативні, облікові тощо), проміжного (наслідки порівняння даних, визначення відносних величин — коефіцієнтів, процентів і т. ін.) та кінцевого (оціночного, результатного, тобто аналітичні характеристики, які подають у висновках, пропозиціях).

     Вибір аналітичних номенклатур здійснюють за топологічними ознаками — основними  засобами, матеріалами, коштами —  та у розрізі цільових аналітичних  знань.

     Аналітичне  завдання — це складовий елемент топологічної теми (блок). Наприклад, аналіз праці й оплати її передбачає кілька завдань з визначення:

     · чисельності та складу працюючих;

     · використання робочого часу;

     · продуктивності праці;

     · використання фонду оплати праці та ін.

     З кожного аналітичного завдання топологічної теми (блока) і для кожного етапу аналітичного процесу складають перелік аналітичних номенклатур, які у майбутньому фіксують у носіях аналітичних номенклатур.

     Наявність аналітичних номенклатур дає  змогу обґрунтовано вибирати або  розробляти (проектувати) носії аналітичних номенклатур, аналітичні таблиці, визначати обсяги робіт.

     Кількісна характеристика господарських фактів (явищ, процесів), які вивчають, забезпечується розробкою та використанням техніко-економічних і економічних показників, що об’єктивно відображують їх суть.

     За  технологією розподільної системи  обробки інформації з використанням  ПК у технологічний процес включають  відповідні логічні точки входу  та умови переривання для оперативного втручання аналітика. В інформаційну базу аналізу господарської діяльності входять довідково-інструктивні та нормативні відомості з організації аналізу, обліку і контролю, які створюють окрему базу знань. Ці відомості необхідні для прийняття рішень, визначення положень та роз’яснень для проведення аналізу.

     Повнота аналізу залежить насамперед від  використовуваних в аналітичному процесі  показників, що передбачає окрему роботу на підготовчому етапі — їх вибір. Вибір аналітичної номенклатури визначається характером і метою  аналізу.

     У найзагальнішому вигляді систему показників можна уявити як своєрідну геометричну фігуру, яка поширюється до своєї основи (перехід від узагальнюючих до окремих показників) і звужується до своєї вершини (перехід від окремих показників до узагальнюючих). Узагальнюючі показники утворюють певну сукупність, окремі — деталізують узагальнюючі. Проте одні показники взаємно доповнюють інші. Як, скажімо, узагальнюючі доповнюють окремі й навпаки.

     Вибираючи систему показників аналітичного процесу, слід максимально спрощувати розрахунки, обмежувати кількість показників, використовувати тільки найважливіші показники і дані всіх можливих джерел інформації.

     При виборі показників слід враховувати  також, що кожний показник, який використовується в аналітичному процесі, має відображувати співвідношення та характеризувати як екстенсивні, так і інтенсивні процеси.

     Сукупність  визначених таким чином даних  та показників є основою для формування аналітичних номенклатур.

     Для упорядкування аналітичного процесу  доцільно здійснити ранжирування показників, що дає змогу поліпшити послідовність проведення аналітичних робіт. Значно ускладнюється процес аналізу в умовах використання ПК. Тому при використанні ПК одним з найважливіших питань є системний підхід до систематизації й класифікації аналітичних робіт. Для цього необхідно визначити коло аналітичних завдань, які вирішують, аналізуючи господарську діяльність підприємства.

     При виборі аналітичних номенклатур  за умов використання ПК необхідно  створити інформаційну базу, яка дасть  змогу довільно вибирати дані, групувати, коригувати та видавати інформацію. Основою аналітичної номенклатури є звітна система показників, показники минулих періодів, нормативно-довідкова, нормативна, планова інформація, аналітична інформація інших підприємств.

     Вибір аналітичних номенклатур для використання в аналітичних розрахунках залежить від складу результатної інформації. Для вирішення завдань аналізу і визначення аналітичних номенклатур створюється інформаційна база даних, що передбачає системний підхід до встановлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків аналітичних показників з підсистемами АСУП.

     В умовах використання ПК на основі аналітичних  номенклатур реалізується оперативний  аналіз у діалоговому режимі. База даних дає змогу виявити відхилення від норм, планових завдань, використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, а також якість і рух готової продукції та ін. Запитання видає користувач відповідно до правил мови запитання.

     Важливі вимоги до аналітичних номенклатур  в умовах використання ПК такі:

     · інтеграція методів документування та кодування аналітичних номенклатур;

     · виявлення потоків обсягів інформації;

     · побудова схеми руху аналітичних номенклатур;

     · достовірність, повнота та місткість аналітичних номенклатур;

     · деталізація та агрегування аналітичних номенклатур;

     · гнучкість, що дає змогу своєчасно вносити зміни.

     Вибір аналітичних номенклатур визначається змістом цільового завдання. Кожний господарський факт — явище або  процес — формується під впливом  різних факторів. Звідси першим елементом  підготовчого етапу робіт є визначення та вибір факторів.

     Фактор (лат. fасtоr — продукуючий) у процесі  аналізу господарської діяльності визначається як рушійна сила, причина  будь-якого процесу, явища, істотні  обставини у їх визначенні.

     З погляду побудови технології аналітичного процесу важливим є розмежування сукупності факторів за такими ознаками:

     · кількісними й якісними;

     · істотними і неістотними (другорядними);

     · постійними і випадковими;

     · такими, що регулюють процеси і такими, що не регулюють їх.

     Найдоцільніше таку роботу виконувати за допомогою схеми, де слід відобразити взаємозв’язок показників і факторів. Наприклад, розмір прибутку залежить від таких факторів: обсягу реалізації, собівартості її, асортименту продукції, позареалізаційних доходів та витрат (рис. 2). 

     Рис. 2. Формування та взаємозв’язок основних показників 
господарської діяльності з прибутку. 

     Склад, зміст та формування показників аналітичної  інформації для організації аналітичного процесу визначаються проектом аналізу  господарської діяльності.

     Як  уже зазначалося, аналіз господарської  діяльності виник і розвивався як аналіз за даними бухгалтерського обліку та звітності. Тепер він вийшов далеко за межі матеріалів, що їх подає бухгалтерія. Тому у процесі аналізу господарської  діяльності поряд з бухгалтерською використовується вся сукупність як економічної, так і технічної інформації. Першим видом носіїв аналітичної номенклатури є форми відображення нормативних, планових, кошторисних, облікових, звітних, технічних, технологічних, конструкторських даних та показників.

     Такими  формами нормативної, планової інформації є бізнес-план і аналогічні плани  різних видів діяльності та галузей: сільського господарства, будівництва, транспорту — різного роду розрахункові таблиці, облікових показників — звітні форми, облікові реєстри, первинні документи тощо. Носії цих форм можуть бути паперові або технічні.

     Вибір форм та носіїв аналітичних номенклатур  має виняткове значення для організації  аналітичного процесу. Основу вибору становлять аналітичні номенклатури, визначені за допомогою аналітичного завдання.

     Методика  та техніка вибору форм носіїв аналітичної  інформації мають ряд специфічних  особливостей.

     Перша особливість вибору полягає в  тому, що носії зовнішньої аналітичної  інформації формуються за межами аналітичного процесу і практично у процес вступають готовими. Наприклад, у готовому вигляді використовують облікові реєстри, звітні форми. Тому вибір носіїв аналітичної інформації, що беруть для аналітичного процесу з інших ділянок економічної роботи, потрібно починати з вивчення змісту цих форм.

     Друга особливість — це внутрішні форми  та носії аналітичної інформації: таблиці, розрахункові таблиці, форми  аналітичних записок тощо, які  розробляють самостійно з урахуванням  умов конкретного господарства.

     Крім  зазначених до форм та носіїв аналітичної  інформації відносять також протоколи  різних виробничих нарад, господарських  активів, акти перевірок і ревізій  і т. ін.

     Залежно від поставленої мети у процесі  аналізу нормативних, планових, фактичних  даних може постати потреба у перевірці тотожності, взаємної погодженості показників, відображених у різних формах. Цю роботу виконують за допомогою спеціальних таблиць. Таблиці перевірок готовності даних та показників відносять до носіїв аналітичної інформації, які формуються безпосередньо в аналітичному процесі.

     Для виконання різних методичних та технічних  прийомів — порівняння, зведення, групування, визначення абсолютних і відносних  величин, індексів елімінування, методу ланцюгових підстановок тощо — необхідно  скласти велику кількість різноманітних розрахункових таблиць. Усі ці таблиці належать до групи носіїв аналітичної інформації, які формуються у самому процесі аналізу.

     Результати  аналізу оформлюють по-різному, залежно  від поставленої мети, масштабу об’єкта  та інших характеристик, проте найчастіше у вигляді висновків, пояснювальних і аналітичних записок до різних форм звітності, доповідей тощо. Усі ці види носіїв містять аналітичні таблиці, діаграми, графіки. Отже, за місцем виникнення носії аналітичної інформації поділяють на зовнішні і внутрішні.

     В аналітичному процесі на кожному  етапі з’являється своя особлива форма носіїв інформації, яка найбільш характерна для цього етапу: на підготовчому етапі — таблиці перевірок  готовності зовнішньої інформації; на етапі аналітичної обробки — розрахункові таблиці; на заключному етапі — аналітичні записки, висновки тощо. Це означає, що внутрішні носії аналітичної інформації можуть бути трьох видів: таблиці перевірок готовності, розрахункові аналітичні таблиці та аналітичні записки, висновки.