Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності

Контрольна робота

з дисципліни

«Інтелектуальна власність»

на тему:

«Концепція розвитку національної системи правової охорони  інтелектуальної власності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ	3
1. Система інтелектуальної власності: об’єкти та суб’єкти.	4
2. Законодавство України про інтелектуальну власність.	9
3. Проблеми охорони інтелектуальної  власності в Україні.	17
Висновки	23
Список використаних джерел	24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Нині, в період стрімкого  розвитку інформаційних технологій, інтелектуальна власність стає одним  із найцінніших джерел прибутку економіки  країн, що розвиваються, — вона сприяє розвиткові внутрішніх галузей промисловості, залученню іноземних інвестицій, відкриває доступ до нових технологій.

Тоді як США, Японія, країни Європи уже навчилися захищати свої інтелектуальні активи і отримувати від цього вагомі інтелектуальні дивіденди, Україна впевнено йде  до цього, по цеглині вибудовуючи  національну систему правової охорони  інтелектуальної власності.

Міцний підмурівок ця будова вже має, і нині Україні, як цивілізованій  європейській країні, треба впевнено, крок за кроком запроваджувати заходи, які давали б змогу їй прискорити розвиток національної системи інтелектуальної  власності, стати гідним членом Світової організації торгівлі (СОТ), Європейського  союзу, інших світових і європейських структур.

Метою роботи є проблема розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Система інтелектуальної власності: об’єкти та суб’єкти.

До об’єктів авторського  права відносять:

- твори науки: письмові  твори наукового, технiчного або  практичного характеру (книги,  брошури, статті); уснi твори (виступи,  лекцiї та промови); iлюстрацiї,  карти, плани, ескiзи, пластичнi твори,  що стусуються географiї, геологiї,  топографiї, архітектури; 

- твори лiтератури: письмовi  твори белетристичного характеру,  збiрники творiв; 

- твори мистецтва: музичнi, драматичнi, хореографiчнi, аудiовiзуальнi твори; твори образотворчого та  прикладного мистецтва, архiтектури,  фотографiї; сценiчнi обробки, аранжування,  переробки та переклади творiв; 

- комп’ютерні програми: набір інструкцій, виражених у  формі, придатній для зчитування  комп’ютером, які приводять його  у дію для досягнення певної  мети;

- бази даних: сукупність  творів, даних або будь-якої іншої  незалежної інформації у довільній  формі, підбір і розташування  складових частин якої та її  упорядкування є результатом  творчої праці. 

До об’єктів сумiжних прав відносять:

- виконання творів: виконання  вперше на територiї України,  зафiксовано на фонограмi чи включено  в передачу органiзацiї мовлення;

- фонограми і відеограми: мiсце знаходження виробника i перша публiкацiя фонограми —  на територiї України, чи протягом 30 днiв вiд дня першої публiкацiї  в iншiй державi;

- програми телерадіоорганізацій: мiсце знаходження i здiйснення  передач з передавача розташованого  на території України. 

Об’єкти науково-технiчної iнформацiї:

- науково-технiчна документація: результати науково-дослiдної, дослiдно-конструк-торської, пректно-технологiчної, виробничої  та громадської дiяльностi, зафiксованi у формi, яка забезпечує їх вiдтворення,  використання та поширення; 

- науковi вiдкриття: встановлення  ранiше невiдомих, об’єктивно iснуючих  закономiрностей, властивостей i явищ  матерiального свiту;

- рацiоналiзаторськi пропозицiї:  пропозицiя нова i корисна для  пiдприємства, якому вона подана i передбачає створення або замiну  конструкцiї виробiв, технологiї  виробництва i застосовуваної технiки  або складу матерiалу; 

- сорти росли (селекцiйнi досягнення): сорт є новим та  вiдповiдає умовам вiдмiностi, однорiдностi i стабiльностi;

- породи тварин (селекцiйнi досягнення): порода є новою та  вiдповiдає умовам вiдмiностi, однорiдностi i стабільності.

 Об’єкти промислової  власностi:

- винаходи: продукт (пристрiй,  речовина, штам мiкроорганiзму, культура  клiтин рослин i тварин), спосіб, застосування  раніше відомого продукту чи  способу за новим призначенням  якщо вiн новий, має винахiдницький  рiвень i є промислово придатним; 

- кориснi моделi: конструктивне  виконання пристрою, що є новим  i промислово придатним; 

- промисловi зразки: форма,  малюнок чи розфарбування або  їх поєднання, що визначають  зовнішній вигляд промислового  виробу i призначені для задоволення  естетичних та ергономiчних потреб, якщо вiн новий i промислово  придатний; 

- топографії інтегральних  мікросхем: зафіксоване на матеріальному  носії просторово-геометричне розміщення  сукупності елементів інтегральної  мікросхеми та з’єднань між  ними;

- секретнi об’єкти: об’єкти  промислової власностi (винаходи, кориснi моделi i промисловi зразки), що становлять  державну таємницю;

- захист від недобросовiсної  конкуренцiї: захист через адміністративні  чи судовi органи вiд недобросовiсних  конкурентних дiй — неправомірне  використання ділової репутації  підприємця, створення перешкод  у процесі конкуренції, неправомірне  використання комерційної таємниці.

 До засобів індивідуалізації (суб’єктів, товарів і послуг) відносяться: 

- знаки для товарiв  і послуг: словеснi, зображувальнi, об’ємнi та iншi позначення або їх комбiнацiї,  виконанi у будь-якому кольорi чи поєднаннi кольорiв, що вiдповiдають  умовам правової охорони; 

- зазначення походження  товарів (назва мiсця чи географічне  зазначення походження товару): визначення, що iдентифiкують певний товар,  який походить з певного району  чи мiсцевостi країни, коли якiсть  або iншi характеристики товару, на  яких базується його репутацiя,  обумовленi географiчним мiсцем  походження товару;

- фiрмовi назви: назва пiдприємства  зареєстрованого на мiсцевому  (регiональному) рiвнi, що є його  вiзитною карточкою i частиною  його iмiджу. 

-доменні імена: це імена,  що використовуються для адресації  комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті. 

Ноу-хау – комерційні секрети (відомості виробничого, організаційного, фінансового та ін. характеру, що складають  комерційну цінність, не відомі третім особам і недоступні необмеженому кругу  осіб):

-технічна документація: конструкторська, технологічна, проектна, економічна, юридична, призначена для  використання у виробництві і  реалізації товарів і послуг;

-творчі розробки: незапатентовані  винаходи, формули, рецепти, склади, розрахунки, дослідні зразки, результати  випробовувань і дослідів;

-системи організації  виробництва, маркетингу, управління  якістю продукції, кадрами, фінансами,  політикою капіталовкладень;

-виробничо-комерційний досвід  організації виробництва, маркетингу  і навчання персоналу.

Суб'єктами права інтелектуальної  власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права на торговельні  марки, зазначення походження товарів  можуть бути юридичні особи, а також  фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення  і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична  особа.

Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто  автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою  працею.

Виходячи з того, що комерційною  таємницею відповідно до чинного  законодавства визнаються, в основному  відомості, що стосуються підприємницької  діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими  можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

До суб'єктів авторського  права відносяться:

автори творів;

спадкоємці й інші правонаступники;

організації, що керують  майновими правами авторів на колективній основі.

Авторами визнаються особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські  повноваження за договором з автором  чи одержали їх за заповітом або  в інших випадках.

Суб'єктами авторського права  після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що е законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського права  можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Організації, що керують  майновими правами автора на колективній  основі, не є власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами  вони виступають як представники авторів  і діють від їхнього імені  в їхніх інтересах. Це порівняно  нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано.

Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права  інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом  зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт  права не згадується. Найближчим часом  це протиріччя повинно бути усунуте.

Нині, в період стрімкого  розвитку інформаційних технологій, інтелектуальна власність стає одним  із найцінніших джерел прибутку економіки  країн, що розвиваються, — вона сприяє розвиткові внутрішніх галузей промисловості, залученню іноземних інвестицій, відкриває доступ до нових технологій. Тоді як США, Японія, країни Європи уже  навчилися захищати свої інтелектуальні активи і отримувати від цього  вагомі інтелектуальні дивіденди, Україна  впевнено йде до цього, по цеглині  вибудовуючи національну систему  правової охорони інтелектуальної  власності. Міцний підмурівок ця будова вже має, і нині Україні, як цивілізованій  європейській країні, треба впевнено, крок за кроком запроваджувати заходи, які давали б змогу їй прискорити розвиток національної системи інтелектуальної  власності, стати гідним членом Світової організації торгівлі (СОТ), Європейського  союзу, інших світових і європейських структур.

2. Законодавство  України про інтелектуальну власність.

Сьогодні необхідність вирішення  проблем, пов’язаних з інноваційним розвитком економіки України, набуває  особливого значення. На жаль, безрезультатне обговорення цього питання в  нашій державі триває вже багато років. Вчені, підприємці, представники Уряду, парламентарії, всі — за стратегічний прорив, за якнайшвидший перехід економіки  держави на інноваційний шлях, але  реальні зрушення на цей час відсутні.

Без сумніву, в українському суспільстві є розуміння того, що світова економіка початку  ХХ1 століття характеризується кардинальними  змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується  на знаннях. В її основі лежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів  творчої діяльності у виробництво  матеріальних та духовних благ. В розвинених країнах частка секторів економіки  з інтенсивним використанням  інтелектуального капіталу сьогодні складає  понад 50% і ця цифра постійно зростає.

В промислово розвинених державах 80-95 % приросту валового внутрішнього продукту припадає на долю патентів, «ноу-хау», використаних в найсучасніших технологіях. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів на винаходи. Прибутки від  продажу ліцензій на запатентовані  об’єкти права промислової власності  складають фантастичну суму —  понад 100 млрд. дол. США.

Радикальні структурні зрушення, прискорений розвиток конкурентоспроможних, високотехнологічних галузей в  усьому світі орієнтуються на максимальне  використання об’єктів права інтелектуальної  власності. Саме права інтелектуальної  власності впевнено стають одними з  найбільш вартісних елементів суспільного  продукту, а відтак потребують максимального  законодавчого захисту та підтримки  з боку органів державної влади. І чим скоріше наше суспільство  визнає цей незаперечний факт, тим  більше в нас шансів стати соціально і економічно успішною державою, рівноправною в європейській та світовій спільноті.

У цьогорічному Посланні Президента України особлива увага приділяється інноваційній складовій економічного зростання держави. За роки незалежності в Україні зроблено головне для  забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян на захист прав інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними  видами інтелектуальної діяльності. Створено нормативно-правову базу у  сфері інтелектуальної власності, що відповідає міжнародним нормам, запроваджено ефективні механізми  реалізації законів, сформовано дієздатну  інфраструктуру, що забезпечує здійснення державної політики у цій сфері.

Україна впевнено набуває  авторитету держави з високим  інтелектуальним потенціалом та сучасною державною системою правової охорони інтелектуальної власності.

Але чи готова Україна перейти  на нову модель розвитку національної економіки, засновану на ефективному  використанні результатів інтелектуальної  діяльності наших вчених, винахідників, творців? Адже для цього треба  відкинути традиційні підходи, чітко  визначити цю нову модель інноваційного  розвитку і жорстко дотримуватись  обраного шляху.

На жаль, Україна поки що суттєво відстає за обсягом  використання результатів інтелектуальних  досягнень в національній економіці  у порівнянні з розвинутими країнами.

Ми звично виправдовуємо  наше відставання немов би об’єктивними причинами. Це — відсутність фінансування перспективних проектів для їх комерційної  реалізації, недостатність правової охорони об’єктів права інтелектуальної  власності, яку необхідно отримувати в іноземних державах, відсутність  сучасних маркетингових досліджень міжнародного ринку товарів і  послуг. Все це потребує коштів, яких не мають українські науково-дослідні організації та установи, а також  малі та середні підприємства. Результатом  такого стану справ є науково-технологічне аутсайдерство України, «відплив» інтелектуального потенціалу, втрата значних валютних коштів, які мали б надходити від продажу ліцензій та експорту наукоємної продукції. І як наслідок — загроза опинитись на узбіччі світового поступу.

На цей час українське суспільство потребує створення  ефективної інфраструктури, функціонування якої має бути спрямоване на інноваційний розвиток економіки держави та просування національної продукції на світовий ринок інтелектуальної власності.

В науковому середовищі, серед розробників новітньої  техніки і технологій все більше зростає розуміння того, що трансформація  науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для визнання на світовому ринку, є найскладнішим  і найважливішим етапом у ланцюзі, який пов’язує розробника нової техніки  і технологій зі споживачем. Складний він тому, що розробники, науковці не мають необхідних знань щодо пріоритетів  ринку та потреб споживача, у них  не вистачає досвіду підприємництва у цій сфері діяльності. На жаль, більшість керівників підприємств, організацій, установ також мають  слабке уявлення про можливості комерційного використання об’єктів права інтелектуальної  власності. Вони займаються впровадженням  новітніх розробок і намагаються  продовжувати цю роботу в нових економічних  умовах, але просування інтелектуальної  продукції на ринку, особливо зовнішньому, вимагає спеціальних економічних  знань, володіння методами маркетингу цього специфічного товару.

Цим мають займатись фахівці, обізнані з такими питаннями, які  пройшли відповідну підготовку, мають  необхідні знання і, головне, можуть дивитись хоча б на декілька років  уперед. Наші бізнесмени орієнтовані  на «швидкі гроші», наша наука і  освіта сьогодні прагне хоча б як вижити. Але є органи державного управління. Саме вони мають розробити складові загальної моделі інноваційного  розвитку, забезпечити правову підтримку  функціонування інфраструктури, яка  стане своєрідним бізнес-інкубатором, що поєднає освіту, науку, виробництво, бізнес.

Не має сумніву, що забезпечення комерційної реалізації результатів  інтелектуальної діяльності, має  здійснюватись через формування спеціальних комплексних структур, які б стали безпосередніми учасниками процесу створення об’єктів права  інтелектуальної власності, здійснювали  експертну оцінку їх комерційної  привабливості, включаючи орієнтовну оцінку вартості прав інтелектуальної  власності, досліджували кон’юнктуру  ринку, а також мали змогу надавати інноваційним розробкам дієву маркетингову та фінансову підтримку.

Зрозуміло, що для створення  таких структур на початковому етапі  необхідна фінансова підтримка. Таку підтримку можна забезпечити  не тільки шляхом використання певних коштів з Державного бюджету, але  й шляхом стимулювання інвестиційного процесу, включаючи залучення прямих іноземних інвестицій. І дуже важливо  дотримуватись принципу «бізнес-інкубації», який базується на спільному територіальному  розміщенні всіх ланок такої структури. Тобто необхідно починати з приміщень.

Це не «винаходження велосипеду». Економічно розвинені країни вже  пройшли цей шлях.

Досвід багатьох країн, зокрема  США, Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії  свідчить про те, що такі організаційні  структури можуть бути як регіональними, так і загальнодержавними, деякі  з них можуть частково користуватися  фінансовою підтримкою держави, а інші — повністю діяти на основі самофінансування.

Важливо, щоб у суспільстві  відбулось усвідомлення необхідності участі і підприємців, і науковців, і освітян, і винахідників у розбудові  в Україні цивілізованого ринку  інтелектуальної власності шляхом активного сприяння перетворенню результатів  інтелектуальної діяльності в конкурентноспроможну продукцію і послуги.

Відомо, що інвестування у  науково-дослідну діяльність є одним  із шляхів забезпечення поширення технологічних  нововведень та підвищення продуктивності виробництва в усіх розвинених країнах  світу. В розрахунку на одиницю витрат середня віддача інвестицій у науково-дослідні роботи оцінюється приблизно у 50%, що значно вище від рівня ефективності інвестицій у бізнесовому секторі (в цілому приблизно 10%). У деяких випадках науково-дослідні розробки дають дуже високу віддачу. Наприклад, розробки у галузі волоконної оптики дають віддачу на рівні 423% (але це вважається не дуже типовим). В багатьох галузях віддача від досліджень оцінюється у межах від 30 до 80%.

Яскравим прикладом є  Фінляндія, в якій діють так звані  «науково-виробничі інкубатори»  або «бізнес-інкубатори». В таких  інкубаторах майбутні комерційно привабливі винаходи проходять шлях від ідеї до виготовлення конкурентноздатної продукції, яка має високий попит на світовому  ринку товарів і послуг. Ці інкубатори поєднують в єдину ланку університети, дослідні та виробничі центри, юристів  та менеджерів, венчурні фірми. До речі, основна форма надання бюджетних  коштів — це надання безвідплатних  субсидій, грантів під дослідні проекти  на конкурсній основі. Далі — як то кажуть, виживає сильніший. Характерно, що в Фінляндії, як і в більшості  розвинених країн, відсутні будь-які  пільги для тих, хто створює та запроваджує інноваційні розробки. Від успішних проектів держава отримує  значне поповнення бюджету у вигляді  податків.

Багатьом відома Силіконова Долина (Штат Каліфорнія, США), яка є  найкрупнішим інвестиційним центром, в якому зосередились кадри найвищої кваліфікації: вчені, інженери, дизайнери, програмісти, юристи, менеджери, венчурні підприємці.

Гострота та актуальність завдання переходу до економіки, що базується  на знаннях і творчості, формування ринку новітніх технологій обумовлюється  тим, що, як показують експертні прогнози, Україна може щорічно заробляти  лише на торгівлі технологіями військового  та подвійного призначення $100 млн.

Світовий ринок технологій визначають 50-55 макротехнологій. Сім найбільш розвинених країн світу, освоївши 46 з них, контролюють 80% всього ринку інноваційної продукції.

Відомо, що інтелектуальний  потенціал нашої держави дуже високий. В Україні за часів колишнього Радянського Союзу розроблялось 17 з 21 високих технологій Союзу, кожне  третє авторське свідоцтво було «українським».

Враховуючи наявні науково-технологічні доробки, що відповідають перспективним  напрямам світового науково-технологічного розвитку, Україна зберігає конкурентоспроможний науковий потенціал у таких проривних  напрямках як електрозварювання, металургія, авіа-, судно- та машинобудування, ракетно-космічні технології та інші галузі, здатні зайняти  гідне місце на глобальних ринках наукоємної продукції. Про це свідчить висока винахідницька активність наших  вчених, розробників, виробничників. Треба  тільки «не розпилятись», а провести маркетингові дослідження і визначити  свої напрями розвитку, які можуть принести успіх.

Державний департамент інтелектуальної  власності почав повноцінно функціонувати  лише три з половиною роки тому. Найголовнішим його завданням на цей період було створення законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності, що відповідає міжнародним нормам, та запровадження ефективних механізмів захисту прав інтелектуальної власності. Розбудована дієздатна інфраструктура, що забезпечує реалізацію законодавчих норм.

Таким чином є всі підстави вважати, що на цей час поставлене завдання виконане, хоча, зрозуміло, удосконалення  зробленого є постійним процесом.

Сьогодні найважливішою  складовою діяльності Держдепартаменту є сприяння комерційній реалізації інтелектуальних досягнень нації, ефективному використанню українського інтелектуального капіталу. Ми готові розглянути і надати правову підтримку  будь-яким реальним проектам наших науковців, підприємців, бізнесменів, спрямованим на створення і функціонування інноваційних структур, про які так багато говориться на цьому форумі.

Також на сьогодні підписано  Меморандум про співробітництво  з компанією «ТЕХІНВЕСТ», яка  має добре налагоджені контакти з технопарками згаданої Силіконової  Доліни. Одним з основних пунктів  цієї угоди є сприяння створенню  Українського бізнес-інкубатора, що дозволить  за підсумками Всеукраїнських конкурсів  винаходів, які щорічно організовує  Держдепартамент, відібрати та представити  на міжнародному ринку найбільш достойні новітні вітчизняні розробки, забезпечивши надійний юридичний захист прав інтелектуальної  власності українських новаторів.

Держдепартаментом розроблено також проект утворення та функціонування Фундації українських винаходів, що має на меті сприяння комерційній  реалізації патентноспроможних результатів  науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які фінансуються за рахунок  коштів Державного бюджету, спрямованих  на розвиток науки, та інших коштів. Фундація здійснюватиме оцінку конкурентоспроможності та комерційної привабливості таких  розробок, допомогу у патентуванні винаходів та продажу ліцензій, маркетинг, менеджмент, юридичне супроводження  тощо.

Сьогодні вже настав час  для серйозної розмови з представниками бізнесових кіл щодо можливості фінансування вітчизняних пріоритетних інноваційних розробок.

Головна проблема полягає у відсутності єдиної довгострокової стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку і визначити національні інноваційно-інтелектуальні пріоритети розвитку на перспективу. Слід тільки врахувати, що навіть найкраща стратегія не буде втілена в життя, якщо не розробити механізми її реалізації. Настав час сформувати і запровадити сучасну модель інтеграції інтелектуального потенціалу нації в світовий ринок, враховуючи як національну специфіку процесів перетворення інтелектуального надбання в конкурентноспроможну продукцію, так і відповідний світовий досвід. При цьому важливо активно співпрацювати з представниками українського бізнесу. І, безумовно, необхідна жорстка політична воля щодо здійснення розроблених стратегічних програм інноваційного розвитку економіки України.

А як свідчить світовий досвід, інноваційні зрушення в національних економіках (Фінляндія, Швеція, Японія, Південна Корея, інші країни) визначалися  не лише науковими та технічними досягненнями, але й загальним інтелектуальним  проривом в цих країнах за рахунок  створення відповідних інституцій соціального, освітнього, науково-технологічного та маркетингового спрямування, які  поєднали інтелект, виробництво, бізнес. Дуже важливо також об’єднати  людей єдиною національною ідеєю  — стати високорозвиненою країною  з високою духовністю та гідним талановитого народу України рівнем життя. Думаю, ні в кого немає сумніву, що ми того варті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Проблеми охорони  інтелектуальної власності в  Україні.

Від розв’язання проблеми створення ефективної системи охорони  інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у  світовій соціально-економічній системі. А від цього, у свою чергу, —  перспективи створення робочих  місць у нових галузях, які  визначають обличчя світової економіки  ХХІ століття — економіки, що базується  на знаннях. Це і питання створення  цивілізованого ринкового середовища, де і підприємці, і споживачі були б надійно захищені від недобросовісної  конкуренції, пов’язаної з неправомірним  використанням об’єктів інтелектуальної  власності, виробництвом фальсифікованих  товарів. Саме цим визначається актуальність проведеного в Києві 31 жовтня ц.р. «круглого столу» на тему «Проблеми  охорони інтелектуальної власності  в Україні», організованого Українським  центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, у якому взяли участь близько 200 представників органів державного управління, посольств кількох країн, організацій сфери патентування та реєстрації авторських прав, Національної академії наук і недержавних науково-дослідних  організацій, провідних засобів  масової інформації.