Кредитний портфель банку: сутність, надійність диверсифікація

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

 

з навчальної дисципліни

«Кредит і банківська справа»

на тему :

«Кредитний портфель банку: сутність, надійність диверсифікація»

 

 

 

 

 

 

Студента 2-го року

заочної форми навчання

відділення післядипломної освіти,

спеціальність „Міжнародні 

економічні відносини ”

Руденка І.В.

 

 

 

Перевірив_________________

 

професор Циганов С.А.

 

 

 

 

 

 

Київ- 2013

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ 1. Суть та якість кредитного портфелю банку

 

1. Визначення та сутність кредитного портфелю банку
2. Управління якістю кредитного портфелю з погляду ризику

 

РОЗДІЛ 2. Диверсифікація кредитного портфелю банку

 

2.1 Географічна диверсифікація

2.2 Принцип «церковної  вежі» 

2.3 Диверсифікація за  галузями

2.4 Диверсифікація за  розміром 

2.5 Диверсифікація за  індивідуальними клієнтами

 

РОЗДІЛ 3. Аналіз структури кредитного портфеля банків України

 

3.1. Економічні нормативи  Національного банку України  та динаміка їх виконання комерційними  банками

3.2. Статистичні показники та динаміка кредитного портфеля банків України

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ВСТУП

 

У будь-який період розвитку суспільства банки активно впливали на суспільні відносини, оскільки є фінансовими інститутами, що накопичують і розповсюджують особливий товар – платіжні кошти. Банки здійснюють кредитні операції за різноманітними схемами, беруть участь у реалізації важливих загальнодержавних програм з фінансової підтримки розвитку пріоритетних сфер і галузей економіки, впроваджують у практику ефективні й гнучкі кредитні інструменти. Банки посіли провідне місце серед фінансових інститутів розвинутих країн і здійснюють вплив на соціально-економічні і політичні процеси.

Кредитування виробництва  та товарообігу є найбільш важливою і відмінною рисою діяльності банків порівняно з іншими фінансовими та не фінансовими організаціями. Тому перед українськими комерційними банками при збільшенні конкурентної боротьби за потенційних позичальників виникла необхідність планування своєї кредитної діяльності. Банки мають управляти кредитними операціями таким чином, щоб вони приносили максимально можливу прибутковість, але водночас банки повинні прагнути знизити кредитні ризики, які безпосередньо пов’язані з проведенням кредитних операцій. Незначний вітчизняний досвід у сфері кредитної діяльності банків у період світової фінансово-економічної кризи та посткризовий період пояснює науковий інтерес до розв’язання проблем, що виникають у процесі управління кредитними операціями.

У ході дослідження автором  були проаналізовані праці сучасних науковців з питань процесу управління кредитним портфелем банку, серед яких потрібно відзначити О. Барановського, О. Васюренка, В. Міщенка, А. Мороза, А. Ковальчука, С. Реверчука, М. Савлука, Т. Смовженка, О. Лаврушина та інші науковці. У працях цих та інших фахівців розглядаються проблеми формування і моніторингу кредитного портфеля, наводяться класифікаційні характеристики кредитів і пов’язаних з ними ризиків, висвітлюються інші актуальні аспекти кредитних операцій комерційних банків. Проте питання вдосконалення управління кредитним портфелем, в процесі постійних змін як національної, так і міжнародної кон'юнктури ринку, нестабільності фінансового сектору, різкого зростання кількості кредитних послуг, а також в процесі генерування нових ризиків та трансформації уже існуючих, залишаються дискусійними та потребує постійного нагляду.

Метою даної роботи є визначення сутності кредитного портфелю, дослідження механізмів забезпечення його диверсифікації та надійності.

Завданнями даної роботи є ознайомлення з теоретичними аспектами, а також з попередніми дослідженнями обраної теми; висвітлення основних методів диверсифікації кредитного портфелю комерційних банків; аналіз сукупного кредитного портфелю комерційних банків України та виявлення проблемних моментів; знаходження способів усунення ризикованості та шляхів підвищення ефективності кредитного портфелю, які зможуть знайти своє місце в практичному застосуванню в процесі банківської діяльності.

 

РОЗДІЛ 1. Суть та значення кредитного портфелю банку

 

1.1 Визначення  та сутність кредитного портфелю  банку

 

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів¹.

Кредитний портфель —  це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик — основні параметри управління кредитним портфелем банку².

Головна мета процесу  управління кредитним портфелем  банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного  рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Обсяг і структура  кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

• розмір банку (капіталу);

• правила регулювання банківської діяльності;

• офіційна кредитна політика банку;

• досвід і кваліфікація менеджерів;

• рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків³.

 

1.2 Управління якістю кредитного портфелю з погляду ризику

 

Для вимірювання рівня  ризику існують критерії, які дають  змогу кількісно визначити ризик, прийнятний для банку. Такими критеріями, зокрема, є встановлені НБУ економічні нормативи ⁴, які, для забезпечення мінімізації рівня ризику, є обов'язковими до виконання всіма банками (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Економічні нормативи  Національного банку України, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом і банківською діяльністю⁵

 

Відповідно до Постанови  НБУ №368 від 28.08.2001 р., до нормативів

кредитного ризику належать :

● Н7 – норматив максимального  розміру на контрагента;

● Н8 – норматив великих  кредитних ризиків;

● Н9 – норматив максимального розміру кредитів, гарантій, поручительств, наданих одному інсайдеру;

● Н10 – норматив максимального  розміру кредитів, гарантій, поручительств,наданих  інсайдерам.

 

Управління кредитним  портфелем дає змогу балансувати  та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.⁶

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного порт-еля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

• нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

• ризик ліквідності застави;

• моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

• надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

• надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

• валютний ризик кредитного портфеля;

• структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

• рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління  кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів  належать:

1) аналіз кредитоспроможності  позичальника;

2) аналіз та оцінка  кредиту;

3) структурування позики;

4) документування кредитних  операцій;

5) контроль за наданим  кредитом та станом застави.

Особливістю перелічених  методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком  кредитного портфеля банку:

1) диверсифікація;

2) лімітування;

3) створення резервів  для відшкодування втрат за  кредитними операціями комерційних  банків.

Схему класифікації методів управління кредитним ризиком унаочнює рис. 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Схема класифікації методів управління кредитним ризиком⁷

 

Надамо коротке роз’яснення  методів управління ризиками на рівні  кредитного портфелю.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну. На даному методі ми зупинимось біль детально у наступному розділі.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Лімітування, як метод  управління кредитним ризиком, полягає  у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.

Створення резервів для  відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод  управління кредитним ризиком полягає  в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

 

РОЗДІЛ 2. . Диверсифікація кредитного портфелю банку

 

У вступі автор затонув тему про світ дерегулювання в банківській сфері і наслідки, що мала вона на галузь. Коли запроваджені державою правила були послаблені, фінансові ринки та галузі були звільнені від обмежень. Заявилось багато нових фінансових продуктів,  таких як: нові кредитні і платіжні рішення, фінансове консультування, структуровані транзакції, придбання активів, LBO (leveraged buy out) акціонерами, сек'юритизації іпотечних кредитів, деривативи і так далі. Велика кількість даних продуктів пропонувалась банками. Як наслідок, виникли нові ризики,що збільшило потребу в управлінні ризиками в областях, які раніше ніколи не вимагали цього.

Даний розділ автор присвячує  розгляду такого інструменту управління ризиками кредитного портфелю банку як диверсифікація. Серед іншого диверсифікація є інструментом для управління індивідуальними кредитними ризиками; кредитними ризиками усього кредитного портфелю.

Мінімізація кредитного ризику окремого клієнта часто досягається  за допомогою різних систем оцінки кредитоспроможності, таких як: оціночна модель, аналіз фінансового стану, суб’єктивна оцінка даних. Важливо тримати під наглядом кредити які надаються різним компаніям, особливо розмір даних кредитів. Невиконання своїх зобов’язань фірмою або сегментом портфелю, що становить велику частину у загальному кредитному портфелі, може призвести до банкрутства.  Таким чином, як правило, встановлюються граничні рівні кредитів, що можуть бути наданими будь-якій компанії чи галузі (просте дроблення кредитного портфелю при високій кореляції). Іншими словами можна розділити управління кредитним ризиком на два напрямки; управління кредитними рисками окремої компанії та управління ризиками кредитного портфелю загалом. ⁸

Диверсифікація може проводитись за різними стратегіями. Диверсифікація базується на тому, що змінні, які в першу чергу впливають на розвиток значень компонентів портфелю, мають низький або негативний взаємозв’язок.

Для банку визначення кількісного взаємозв’язку галузей  або компаній є більш складним процесом ніж, наприклад, товарний запас. Якщо використати підходящі вихідні дані для оцінки загального розвитку галузі, наприклад, обіговий капітал галузі, (при незмінності інших умов), тоді кількісна оцінка стає можливою.

Диверсифікація також може здійснюватись інтуїтивно, при кредитуванні підприємств, які раніше довели незалежність товарообігу. Аналіз суб’єктивних оцінок призводить до висновку, що певні галузі мають малий або жодного впливу одна на іншу, що є ще одним способом структурування диверсифікованого портфелю. Далі автор приведе певні стратегії диверсифікації, що застосовуються банками.

Диверсифікований кредитний  портфель має менший загальний кредитний  ризик ніж сфокусований. Портфельна теорія ґрунтується на припущенні, що кредитний ризик складається із систематичного і несистематичного ризику. Систематичний кредитний ризик – це ризик, який неможливо диверсифікувати, іншими словами можна його назвати ринковим ризиком. Ринковий ризик – це ризик невиконання фірмами своїх зобов’язань у зв’язку із локальним, регіональним, національним або міжнародним економічним спадом, в залежності від орієнтирів диверсифікації (географічна територія щодо якої банк вирішив проводити диверсифікацію).

 

2.1. Географічна диверсифікація

Коли мова йде про географічну диверсифікацію, прикладом систематичного ризику може бути втрати за кредитами, які банк не може передбачити, якщо він прагне охопити всі ділянки певної географічної території.

Ідея даного інструмента  полягає у тому, що географічно  сконцентрований портфель може суттєво погіршитись коли локальна економіка (де портфель сконцентровано) переживає рецесію або негативний економічний шок. Тоді коли добре географічно диверсифікований портфель не зазнає дуже суттєвого впливу подібними індивідуальними втратами (одної регіональної території) у зв’язку з тим, що вони будуть компенсовані у вигляді процентів та амортизаційних платежів від компаній з усіх інших регіонів, які входять до портфелю. Дана аргументація базується на припущені, що розвиток різних економічних регіонів має низьку або негативну показник взаємозв’язку. Отже можливість невиконання взятих зобов’язань по наявним кредитам також є маловірогідним. Наступне припущення полягає у тому, що банки мають різні шляхи для компенсації очікуваних майбутніх систематичних втрат. В результаті чого банки повинні мати змогу зменшити чутливість їх кредитних портфелів щодо локальних/регіональних економічних шоків за допомогою географічної диверсифікації.

 

2.2. Принцип «церковної вежі»

У поєднання із географічною диверсифікацією потрібно зазначити  принцип так званої «церковної вежі» (The Church Tower Principle) з урахуванням того факту, що останні дослідження показали, що даний принцип не може більше застосовуватись. У метаморфічному виразі банк є церковною вежею і фірми у його оточенні можуть знаходитись під його спостереженням та наглядом. Теорія базується на важливості географічної відстані у керування простроченими кредитами. Близькість місцезнаходження банку означає що банк має добре уявлення про локальний ринок кредитування. Отже, застосовуючи теорію диверсифікації, банк прагне диверсифікувати свій портфель за рахунок розміщення локальних офісів скрізь, де він хоче збільшити свою присутність. Близькість до фірми має зменшити викривлення інформації у обміні між банком та компанією. Принцип «церковної вежі» припускає, що спостереження та нагляд за компанією стає більш важким із збільшенням географічної відстані між банком та компанією. Але дослідження показали, що даний принцип стає із часом менш дієвим. Тенденція показує, що банки більше не розміщують локальні офіси у кожному куточку країни та навіть спостерігається зменшення локальних офісів банків. Це свідчить про те, що локальні економічні шоки не обтяжують занадто банки. ⁹

 

2.3. Диверсифікація за галузями

Як зазначалось вище імовірність повернення коштів від  непогашених кредитів має мати низьке або негативне співвідношення для  диверсифікації кредитного портфелю. У разі диверсифікації за галузями слід вимірювати рух та розвиток певних загальноприйнятих змінних для оцінки кредитоспроможності (дані взяті із бухгалтерських балансів та звітів про рух грошових потоків) по всім галузям. Наприклад, можна виміряти грошовий обіг цілої галузі (сума продажів учасників ринку) та його руху. Зміни можуть бути пізніше кількісно виміряні та проілюстровані у системах змінних та знайдені залежності у їх русі. Припускаючи що змінні певної фірми є постійними (такі як операційна маржа) та кількість учасників на ринку є мала та постійна (мають вплив над ціноутворенням) тоді залишається лише одна змінна, яка не є константою, і це грошовий обіг у галузі і це дає змогу сформувати портфель згідно із перевагами, що ґрунтуються на даних кількісним вимірах. Далі припускається, що грошовий обіг фірми має велику долю залежності.

Метою диверсифікації за галузями є диверсифікація несистемного ризику галузі. Скажімо певна галузь постраждала від раптового спаду, який має невеликий ефект за межами галузі, (припустимо кількість фірм невелика; олігополія) грошовий обіг компаній зменшиться і якщо припустити незмінну операційну маржу, то виплата боргів наразиться на небезпеку.

Отже диверсифікація кредитного портфелю має мінімізувати значення ризику, який виникає у разі занепаду певної галузі. 

 

2.4 Диверсифікація за розміром

При диверсифікації поміж компаніями з різними розмірами робиться припущення, що платоспроможність даних  компаній не пов’язана між собою. Для цього існує багато причин. Наприклад, законодавством зазначається, що компанії з різними розмірами по різному привілейовані у податковому регулюванні за допомогою певних податкових послаблень або спеціальних податкових обтяжень чи державних субсидій. Також факт того, що багато великих компаній провадять свою діяльність або мають філії закордоном. У зв’язку з цим дохідність даних компаній не повністю залежить від економічного розвитку їх країни. Наприклад, якщо швецька компанія більшість свого бізнесу веде у Китаї, рецесія у Швеції не повинна якось відобразитись на дохідності швецької компанії (припускаючи що дохід може бути повернений із Китаю). Інший впливовий фактор, що може спонукати до диверсифікації серед компаніями різних розмірів може бути те, що більші компанії мають більш диверсифікований портфель за середніх компаній, що в свою чергу може привести до меншої вразливості  від загальної економічної ситуації. Отже дохідність компанії з даними характеристиками менш мінливою, що, в свою чергу, показує меншу залежність від компаній, що мають більш сфокусований портфель.

 

2.5 Диверсифікація за індивідуальними клієнтами

Банки можуть також намагатись провадити  диверсифікацію за індивідуальними  клієнтами. Даний вид диверсифікації виправданий якщо платоспроможність  клієнтів (яку ми раніше визначили  як загальну здатність до отримання  доходу) має низьку залежність. Цілком можливо, що прибутковість певної компанії має слабку залежність з іншими компаніями на ринку. Прикладом даної ситуації може бути фірма, яка пропонує той же товар, що і багато інших фірм, але у іншому ціновому сегменті, скажімо за вищою ціною. Отже, якщо клієнти є чутливими до цін, продукт має високу залежність від загальної економічної ситуації. Це означає, що продажі продукту будуть спрямовуватись у сильну економіку, тоді як продажі інших подібних продуктів будуть знаходитись у процесі стагнації або впадуть (стагнація, виходячи із перспектив банку, не завжди є поганим знаком, але може застосовуватись як попереджувальний сигнал при кредитній оцінювальній системі). Іншими словами, при збережені усіх інших змінних у вигляді констант, можна припустити, що банк може використати даний ринковий феномен для рішення про диверсифікацію по фірмам на ринку.  Отже, підсумовуючи все вищезазначене, управління кредитними ризиками поділяється на два виміри – управління ризиками кожного індивідуального кредиту та загального кредитного портфелю. Диверсифікація, у свою чергу, є найбільш дієвим методом управління останнього і базується на тому, що компоненти кредитного портфелю мають низку залежність між собою. Чим нижче залежність, тим менше гарантій потрібно від зменшення нестійкості портфелю. З іншого боку, банки прагнуть надавати найбільшу кількість кредитів позичальників, але вони повинні також прагнути надати кошти позичальникам, які як найменше залежні між собою.

Автор представив основні  параметри, в рамках яких банк може диверсифікувати свій кредитний портфель – географічно, за розміром, за клієнтами та галузями. Очевидним є той факт, що при диверсифікації портфелю виникають певні труднощі. Інтуїтивно можна припустити, що дві галузі або дві географічні території мають досить низьку залежність, але реальність може бути іншою. Проблема може бути в тому, що окремі фірми або галузі можуть построїти певні взаємовідносини і виміряти їх залежність становиться досить складно. Якщо вимір не може бути проведений як можна бути впевненими, що портфель досить добре диверсифікований? Однак, якщо подібні невизначеності можна обійти за допомогою використання різних кількісних підрахунків, наприклад, вимір загального обігу коштів у всій галузі, диверсифікація може бути проведена.

 

РОЗДІЛ 3. Аналіз структури  кредитного портфеля банків України

 

Банківська діяльність за своєю природою пов'язана з ризиками, спричиненими різними обставинами. Серед банківських ризиків особливого значення набувають кредитні ризики, які безпосередньо пов'язані з веденням банківської діяльності, забезпеченням умов стабільного надання кредитних ресурсів для потреб економічного зростання.

Ефективність кредитної  діяльності банків сьогодні є необхідним, якщо не вирішальним, чинником життєдіяльності банків, оскільки кредитний портфель становить, у більшості випадків, від третини до половини всіх активів банку.¹⁰

Усвою чергу кредитування виробництва та товарообігу є найбільш важливою і відмінною рисою діяльності банків порівняно з іншими фінансовими та не фінансовими організаціями. Тому перед українськими комерційними банками при збільшенні конкурентної боротьби за потенційних позичальників виникла необхідність планування своєї кредитної діяльності.

Банки повинні навчитися  управлінню кредитними операціями таким  чином, щоб вони приносили максимально можливу прибутковість, але водночас банки повинні прагнути знизити кредитні ризики, які безпосередньо пов’язані з проведенням кредитних операцій.¹¹

На сьогодні основу дохідних активів банківської системи України складає кредитний портфель, хоча останнім часом все більше банківських установ вкладають вільні засоби у державні цінні папери (об’єм даних вкладів з початку 2012 року збільшився на 31% - до 76,4 млрд. грн. на початок липня 2012 року)¹².

Отже Кредитні операції займають найбільшу частку в активних операціях банку. Вони є одним із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку,  водночас –  це найбільш ризикований вид операцій банку.  Кредитні операції формують кредитний портфель банку, який відображає ринкову позицію банку, його бізнес-стратегію, стратегію управління ризиками та можливості банку щодо надання кредитів.

 

3.1. Економічні  нормативи Національного банку  України та динаміка їх виконання  комерційними банками

Для вимірювання рівня  ризику кредитного портфелю існують критерії, які дають змогу кількісно визначити ризик, прийнятний для банку. Такими критеріями в Україні, зокрема, є встановлені НБУ економічні нормативи, які, для забезпечення мінімізації рівня ризику, є обов'язковими до виконання всіма банками (рис.1)¹³.

У табл. 1 наведено динаміку дотримання банками України економічних нормативів НБУ упродовж 2006-2011 рр. Як свідчать дані табл. 1, банки України на кінець 2006-2011 рр. дотримувались нормативів кредитного ризику, встановлених Національним банком України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Табл. 1. Динаміка дотримання банками України економічних нормативів НБУ за 2006-2011 рр.¹⁴

Банківська діяльність піддається численним ризикам і саме тому, як і в Україні, ця діяльність є найбільш регульованим видом підприємництва в більшості країн світу.

При цьому регулювання  має яскраво виражені національні  особливості, що відображають специфіку  формування національної банківської  системи. Ефективність банківської  діяльності істотно впливає на розвиток економіки країни. Кредитна діяльність банку є одним із основоположних критеріїв, який відрізняє його від небанківських установ. У світовій практиці саме з кредитуванням пов’язана значна частина прибутку банку.

Одночасно неповернення кредитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, з огляду на його положення в економіці, до цілої низки банкрутств, пов’язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Тому управління кредитними операціями є необхідною частиною стратегії і тактики виживання й розвитку будь-якого комерційного банку.

Портфель банківських  позик схильний до всіх основних видів  ризику, які супроводжують фінансову  діяльність: ризику ліквідності, ризику процентних ставок, кредитному ризику.

 

3.2. Статистичні  показники та динаміка кредитного  портфеля банків України

Кредитні операції комерційних банків вивчають з використанням низки статистичних методів. Серед них велике значення має метод групування: класифікація міжбанківського, банківського кредиту, отримання кредиту у вигляді цінних паперів, групування за термінами надання кредиту. Крім перерахованих групувань використовуються й інші. Серед них групування кредитів виданих за галузями економіки, які використовуються для вивчення структури кредитного портфеля банку в динаміці.