МІЖРЕГІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ  ПЕРСОНАЛОМ

                                                      Індекс групи  С-10-10-М5Пс(2,0з)                                                                           

                                                      Домашня адреса вул..Літинська 1-б,кв 31/1,2                                                                                                                       

                                                    Контактний телефон 0937724392; 0675956822     
 
 
 
 

                                                               Реферат 

                     з  дисципліни «Методика викладання у вищій школі»

     за темою: «Лабораторна робота,консультація,залік,іспит у навчальному процесі Вузу України»          
 

                                                                                      Виконала   

                                                                             Кругляк  Лілія  Іванівна

                                                                              Викладач 

                                                                          Найдьонов  І.М. 
 

                                                         2011

Зміст 

Вступ

     Навчально-виховний процес у вищій школі вимагає  ґрунтовного психолого-педагогічного  забезпечення, високої психологічної і педагогічної культури викладацького складу. Ситуація ускладнюється відсутністю у вищих навчальних закладах психологічної служби. Важливою проблемою є розробка ефективних методик викладання у вищій школі, знання психології і тут може стати в нагоді.

     В дидактичній літературі іноді розрізняють  методи викладання, що стосуються діяльності вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів. Методи навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів.

     Окрім основного визначення влітературі  зустрічаються й інші визначення методів навчання:

• Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу.
• Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій, за допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес засвоєння знань.
• Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться.
• Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів.
• Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій.
• Метод – це спосіб співробітництва педагога й учнів.

     Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.

Розділ 1. Основні наукові підходи щодо вивчення та класифікації методів навчання у вищій школі

1.1. Наукові підходи щодо вивчення методи навчання у вищій школі

     Науково-методична  робота як цілісна динамічна система  складається з двох підструктур - навчально-методичної і науково-дослідницької, які тісно взаємопов'язані і взаємозумо-влені. Навчально-методична підструктура спрямована на підвищення професійно-педагогічної культури педагогів і комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу; науково-дослідницька підструктура стимулює процес створення і впровадження нових педагогічних ідей, технологій навчання і виховання, забезпечує експериментальну перевірку їх ефективності. Огляд окремої підручникової, монографічної та журнальної літератури дає змогу простежити тенденції розвитку та деякі спроби класифікацій методів навчання у вищих навчальних закладах за останнє двадцятиріччя. При цілісному підході до цього питання насамперед потрібно відмітити розподіл методів навчання на дві групи, які називаємо традиційними та нетрадиційними.

     Ще  відомим науковцем Бабанським Ю. К. виділялися три великі підгрупи методів навчання, які ми відносимо до традиційних. Зауважимо тільки, що більшість традиційних методів навчання стосуються школи взагалі, але мають місце й у практиці педагогіки вищої школи також.

     У відповідності з характером пізнавальної діяльності студентів по засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові та дослідницькі. Мова йде про класифікацію методів навчання на основі їх внутрішньої психологічної сторони, домінуюче місце в якій займає концепція Лернера І.Я. та Скаткіна М.М. Підкреслимо, що внутрішня психологічна сторона методу навчання є складним психолого-педагогічним синтезом різних психологічних процесів (відчуття і сприймання, пам'яті і мислення, емоцій, уваги і волі суб'єкта тощо) з метою і змістом навчання.

     Аспект  передачі та сприймання навчальної інформації лежить в основі класифікації методів  навчання Перовського С.І., Голанта  Є.Я. Науковці поділяють методи навчання на словесні (розповідь-пояснення, бесіда, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація) та практичні (досліди, вправи, лабораторні роботи, реферати тощо).

     У залежності від основних дидактичних  завдань, які вирішуються на конкретному  етапі навчання, класифікацію методів здійснюють відповідно до етапів процесу навчання Данилова М.О. та Єсипова Б.П.

     Поряд з класифікаціями методів навчання, які відображають певну окрему сторону  чи завдання навчально-виховного процесу, існують бінарні класифікації, які  розглядаються Ярмаченком М.Д., Галузинським В.М., Євтухом М.Б. та ін. "Класифікація" методів навчання, що грунтується на двох істотних ознаках як обов'язкових структурних властивостях методів" була обгрунтована Алексюком А.М..

     Литвиненко  Є.А. та Рибальський В.І. виділяють сім основних методів активного навчання: ділова гра, розігрування ролей, аналіз конкретних ситуацій, активне програмове навчання, ігрове проектування, стажування та проблемна лекція. Методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу. Ляудіс В.Я. пропонує виділити серед сучасних активних методів навчання три групи, які використовуються "з метою спрямованого формування різних видів пізнавальної діяльності та форм мислення".

     Ними  є такі: методи програмованого навчання, методи проблемного навчання, методи інтерактивного (комунікативного) навчання. Ляудіус В.Я. наголошує, що кожний з методів виникав як "спроба подолання обмеженості традиційних методів навчання, а також і тих обмежень, які породжувалися активним методом". Вона виділяє також "інструментарій дій", які, на її думку, виражають сутність даного методу та окреслюють межі його впливу як засобу управління процесом розвитку пізнавальної діяльності студентів.

     Лозова  В.І., Золотухіна С.Т., Гриньова В.М. вважають диспут, дискусію, мозкову атаку, аналіз конкретних педагогічних ситуацій, рольові та ділові ігри активними методами навчання у педагогіці вищої школи. Методом "мозкової атаки", якого не торкалися вище згадані класифікації, вони називають "спосіб колективного продукування ідей, який формує вміння зосереджувати увагу на якійсь вузькій меті. Використовуючи метод мозкової атаки, студенти працюють як "генератори ідей", при цьому вони не стримуються необхідністю обгрунтування своїх позицій та позбавлені критики, адже за цих умов немає "начальників" і "підлеглих", є лише експерти в кожній групі студентів, які фіксують, оцінюють та вибирають кращі ідеї.

     Розв'язання педагогічних задач методом мозкової атаки на думку Бондарчука Л.І. та Федорчука Е.І. є ефективним шляхом формування у студентів уміння взаємодіяти  в колективі.

     Щербань П.М. серед навчально-педагогічних ігор виділяє ділову гру, рольову гру, аналіз конкретних психолого-педагогічних ситуацій, мозкову атаку, а також ігрове проектування – "форму розробки студентами рекомендацій, планів і заходів навчально-виховного характеру."

     До  нетрадиційних методів навчання відносять ще й навчальні модулі, які дедалі ширше використовуються в практиці педагогіки вищих навчальних закладів. Відомі різні підходи трактування модулів. (Агапова О.І., Швець В.І, Вербицький А.А., Куликов С.І., Дурко Є.М. та ін.). Навчальним модулем вважають метод навчання, що активізує самостійну пізнавальну діяльність студентів, служить її поетапній організації, регулюванню, контролю та оцінці. Кесаманли Ф.П., Оржешковська Л.М. та Ткач Г.І. поділяють навчальний модуль на п'ять складових частин: структурно-логічні схеми (виділяють основні блоки знань по темі, що вивчається); навчальну карту (встановлюється ієрархія елементів, що вивчаються); вибіркові тести для контролю (чи самоконтролю); задачі аналітичного чи графічного змісту (для контролю чи самоконтролю на більш високому рівні (на рівні умінь та навичок) та лабораторні роботи дослідницького характеру, що сприяють становленню та закріпленню знань з теорії. Дидактики вважають, що перехід до модульного навчання означав би корінне перетворення системи навчання. До цього додамо, що в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка на базі вивчення студентами однієї з дисциплін "Педагогіки вищої школи" Алексюком А.М. була розроблена педагогічна технологія, побудована за принципом модульного процесу навчання, яка стала широко відомою в педагогіці вищої школи нашої країни.

     Порівняно до вище згаданих складових частин навчального модуля Глузман О.В. розглядає "т’юторські" заняття. Кожне з них, за його словами, замінюючи  семінарські та лабораторні роботи, "включає в себе три-чотири види навчальної роботи: дискусію щодо змісту вивчених першоджерел, аналіз педагогічних ситуацій, вирішення проблемно-педагогічних задач, рольову та ділову гру."

     До  методів навчання, в процесі яких проявляється та оцінюється індивідуальна діяльність студентів, відносимо поза аудиторну діяльність. Як висловлюються Володько В.М. та Іванова Т.В., "самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів виявляється тим характерним видом навчання, який найповніше відображає загальні риси творчої діяльності. Вона детермінується метою, усвідомленою студентами, визначеними мотивами, реалізується за допомогою самостійних дій, які вимагають розумових, вольових або фізичних зусиль і завершується конкретними результатами ".

     Кондрашова  Л. В., яка досліджувала поза аудиторну  роботу, зазначала: "Здатність оперувати  педагогічними фактами формується в процесі навчальних занять з  предметів психолого-педагогічного  циклу, що озброюють студентів навичками  теоретичного аналізу. Але подальше поглиблення та розвиток цієї властивості має місце в процесі активної діяльності, '"різновидом якої може служити поза аудиторна робота...". Поза аудиторна робота студентів в широкому розумінні включає в себе як самостійну пізнавальну діяльність, так і такі ефективні форми: систематична робота студентів у педагогічних гуртках і клубах, проблемних групах; організація і проведення диспутів, науково-практичних і читацьких конференцій; участь студентів у педагогічних конкурсах і олімпіадах; випуск журналів та газет. Так, наприклад, підготовча робота по організації та проведенню поза аудиторних заходів (вечорів, диспутів, бесід, конкурсів тощо) сприяє студентам набувати просвітницьких умінь: вміння провести бесіду, лекцію, доповідь, педагогічну інформацію, диспут, дискусію з актуальних проблем педагогіки та психології.

     Судячи  про тенденції розвитку методів  навчання, як бачимо, немає жодної класифікації, оптимальної щодо всього навчального  процесу через те, що відображає лише одну або кілька сторін процесу  і методів навчання. Зрозуміло, що не можливо побудувати якусь незмінну класифікацію загальних методів навчання, оскільки це означало б помістити надзвичайно різноманітну навчально-педагогічну діяльність, яка постійно поновлюється, у сталу.

1.2. Методи навчання та рівні навчання у вищій школі

     Виходячи  з педагогічної системи, обгрунтованої  Беспалько В.П., яка була удосконалена Жуковим Р.Ф. та Кузнєцовим Ю.В., де розглядаються  п'ять рівнів навчання, що дозволяють оволодіти знаннями в тій чи іншій  області, пропонується класифікація методів навчання на основі даних рівнів навчання. Класифікація допускає як використання традиційних і нетрадиційних методів навчання, так і вихід одних та перехід до більш імпонуючих.

     Перший  рівень – знання-знайомства, які дозволяють студенту розрізняти, впізнавати знайомий йому предмет, явище, певну інформацію.

     Другий  рівень – знання-копії, що дозволяють переказати, репродукувати засвоєну інформацію.

     Третій  рівень – знання-вміння, тобто можливість застосувати одержані знання в практичній діяльності.

     Четвертий рівень – знання-навики свого роду автоматизовані вміння.

     П'ятий рівень – категорія творчості, результатом якої є так звані дії "без правил" в певній галузі навчально-пізнавальної діяльності.

     Відомо, що кожна професійна діяльність охоплює весь діапазон знань від першого до п'ятого рівнів. Звичайно, щось залишається на рівні поверхневого знайомства, щось на рівні автоматичних навичок, але навчально-пізнавальна діяльність, яка стосується спеціальності, повинна сягати п'ятого рівня – категорії творчості. Зрозуміло, що на лекціях, особливо потокових, неможливо досягти не те, щоб п'ятого рівня знань, але й третього, четвертого. Саме задля цього ми повинні використовувати такі методи навчання, які спонукають та активізують індивідуальну діяльність студентів. З огляду на вищесказане пропонуємо дану класифікацію, яка, ще раз наголошуємо, не є сталою, а може змінюватися відносно тенденцій розвитку Методів навчання. Сталим може залишатися лише твердження про використання тих чи інших методів для набуття певного рівня знань.

     Ясна  річ, методи навчання у практиці педагогіки вищих навчальних закладів не тільки впливають на якість професійної  підготовки студентів, але вони є першоджерелом цієї якості. Огляд літератури щодо фахової підготовки, розвитку творчої особистості студентів, формування його морального потенціалу та психолого-педагогічної підготовки, зокрема, дають нам змогу простежити частоту використання тих чи інших методів на протязі всього навчання на сучасному етапі..

     Протягом  І-ІV семестрів навчання в загальному переваги надаються тим методам  навчання, які працюють на інформаційному рівні (див. таблицю).

     Домінуюче місце займають заняття лекція-семінар. Досить змістовні з методичного погляду лекційні заняття пропонують Солдатенко М.М. та Сусь Б.А.. Починаючи з V семестру, студенти вивчають дисципліни психолого-педагогічного циклу, більше уваги приділяється методам навчання на проблемному (аналітичному) рівні. У студентів розвиваються уявлення про творчий характер професійно-педагогічної діяльності, з'являється можливість застосувати набуті знання на практиці та закріпити їх. На евристичному (пошуковому) рівні основна увага студентів VII-VIII семестрів акцентується на опануванні навиків дослідника. Цей етап є переходом від досліджень загально-педагогічного характеру до дидактико-методичних; студенти знайомляться з загальною методологією та комплексом методик, а також застосовують свої знання на практиці. На п'ятому науково-дослідницькому рівні, що охоплює ІХ-Х семестри має місце комплексна дослідницька робота з педагогіки, психології, фахової методики. Студент повинен мати добре розвинуті професійно-педагогічні вміння для проведення дослідно-експериментальної роботи в конкретному навчальному закладі. На цьому етапі перевагу надають тим методам навчання, в яких у більшій мірі проявляється та оцінюється індивідуальна діяльність студентів.

Розділ  2. Основні наукові підходи щодо вивчення та класифікації методів навчання у вищій школі

2.1. Консультації

     Консультація  — це один із видів навчальних занять. Вона проводиться з метою отримання  студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення  певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

     Консультації  протягом семестру (поточні консультації, семестрові) та перед контрольним  заходом (екзаменаційні) проводяться  за графіком деканату факультету (відділення).

     Консультація  може бути індивідуальною або проводитись  для академічної групи чи потоку студентів. Це залежить від того, чи консультує викладач студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань (курсового та дипломного проекту (роботи), чи з теоретичних питань навчальної дисципліни або певних аспектів їх практичного застосування.

     Обсяг часу на проведення консультацій у  вищих закладах освіти третього і  четвертого рівнів акредитації визначається відповідно до Норм часу для розрахунку і обліку навчальної роботи, затверджених наказом Міністерства освіти України від 7 червня 1996 року №195, і відображається у навчальному плані (робочому навчальному плані). Зокрема, на проведення консультацій протягом семестру він диференціюється в залежності від форм навчання і визначається для академічної групи як частина загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної навчальної дисципліни: 4%— денна (стаціонарна) форма навчання; 8% — вечірня форма навчання; 12% — заочна (дистанційна) форма навчання.

     Обсяг часу на проведення консультацій протягом семестру у вищих закладах освіти першого і другого рівнів акредитації передбачається навчальним планом спеціальності і, як правило, становить 200 годин на весь термін навчання (4 роки) або 50 годин на один навчальний рік. Розподіл часу за навчальними дисциплінами здійснюється керівником вищого закладу освіти.

     Час для проведення екзаменаційних консультацій в закладах освіти всіх рівнів акредитації  відводиться за такими нормами: семестровий  екзамен — 2 години на академічну групу; державний екзамен — 2 години на академічну (екзаменаційну) групу з кожної навчальної дисципліни (розділу програми).

     2.2. Лабораторне заняття

     Це  вид навчального заняття, на якому  студенти під керівництвом викладача  проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди в спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого для умов навчального процесу.

     Дидактичною метою лабораторного заняття  є практичне підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуття практичних умінь та навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

     В окремих випадках деякі лабораторні  заняття можуть проводитись в  умовах реального професійного середовища (заклад освіти, виробництво, наукова  лабораторія тощо).

     Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи. В окремих випадках (вимоги безпеки життєдіяльності, обмежена кількість робочих місць тощо) допускається проведення лабораторних занять з меншою чисельністю студентів.

     Такими  етапами є: проведення попереднього контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; виконання конкретних завдань у відповідності з запропонованою тематикою; оформлення індивідуального звіту; оцінювання результатів роботи студентів викладачем. У разі виконання лабораторних робіт, пов'язаних з можливою небезпекою для здоров'я і життя студентів, обов'язковим етапом його підготовки і проведення є інструктаж з правил безпеки і контроль за їх дотриманням.

     2.3. Іспит у навчальному процесі ВУЗу України

     Державна  атестація студента — це визначення фактичної відповідності рівня його освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики.

     Державна  атестація студента здійснюється після  завершення ним навчання у вищому закладі освіти на певному освітньо-кваліфікаційному рівні. З окремих базових навчальних дисциплін державна атестація може проводитися на проміжному етапі навчання у вищому закладі освіти. Такі випадки мають місце лише на окремих спеціальностях і, як правило, широкого поширення не набувають.

     Для присвоєння кваліфікації молодшого спеціаліста створюється державна кваліфікаційна комісія, кваліфікацію інших рівнів присвоює державна екзаменаційна комісія.

     Як  правило, у вищому закладі освіти створюється одна державна екзаменаційна (кваліфікаційна) комісія з кожного напрямку підготовки (спеціальності) незалежно від форм навчання. Але в окремих випадках, зокрема при наявності великої кількості студентів-випускників, можуть функціонувати дві і більше таких комісій.

     Ця  комісія оцінює якісний рівень науково-теоретичної і практичної підготовки випускників, вирішує питання про присвоєння їм кваліфікації відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня та видачу відповідного державного документа, а також розробляє пропозиції щодо вдосконалення навчального процесу та поліпшення якості освітньо-професійної підготовки фахівців у вищому закладі освіти.

     Державна  екзаменаційна (кваліфікаційна) комісія  організовується щорічно і діє  протягом календарного року.

     Голова  комісії призначається міністерствами та відомствами, яким підпорядковані відповідні вищі заклади освіти, за поданням їх ректорів (директорів).

     Головами  державних екзаменаційних (кваліфікаційних) комісій призначаються, як правило, провідні фахівці споріднених вищих  закладів освіти та наукових установ, а також спеціалісти відповідних галузей виробництва, освіти і культури.

     До  участі в роботі державної екзаменаційної (кваліфікаційної) комісії можуть залучатися професори, доценти та інші викладачі відповідних кафедр (предметних або циклових комісій) як екзаменатори. У такому випадку вони користуються тими ж правами, що й члени комісії. Графік роботи державної екзаменаційної (кваліфікаційної) комісії затверджується ректором (директором) вищого закладу освіти. Розклад проведення державних екзаменів і захисту дипломних проектів (робіт) затверджується проректором (заступником директора) з навчальної роботи. Графік роботи та розклад готуються деканом факультету (завідувачем відділення) і узгоджуються з головою державної комісії. Розклад роботи державної комісії доводиться до загального відома не пізніше як за місяць до початку складання державних екзаменів або захисту дипломних проектів (робіт).

     Форма державної атестації студентів  визначається державним стандартом освіти і відображається в навчальних планах. Дотримання визначених державним стандартом освіти форм державної атестації є обов'язковим.

     До  складання державних екзаменів  та до захисту дипломних проектів (робіт) допускаються студенти, які  виконали всі вимоги навчального  плану.

     В державну екзаменаційну (кваліфікаційну) комісію перед початком державних екзаменів деканом факультету (завідувачем відділення) подаються такі документи:

     — список студентів, допущених до складання  державних екзаменів і захисту  дипломних проектів (робіт);

     — зведена відомість про виконання  студентами навчального плану і про отримані ними оцінки (середні зважені оцінки) з теоретичних навчальних дисциплін, курсових проектів (робіт), практик;

     — відгук керівника про дипломний  проект (роботу);

     — рецензія на дипломний проект (роботу).

     Середня зважена оцінка вводиться з метою більш точного визначення підсумкової оцінки з навчальної дисципліни, яка вивчалась протягом декількох семестрів з проведенням семестрових екзаменів. Середня зважена оцінка визначається за формулою:

     де:  — середня зважена оцінка;

     Q — загальний обсяг навчального часу або обсяг аудиторних занять, відведених на вивчення навчальної дисципліни протягом семестру;

     Х — семестрова екзаменаційна оцінка.

     Матеріали, окрім нормативне визначених, можуть подаватися державній екзаменаційній (кваліфікаційній) комісії при захисті дипломного проекту (роботи). Так, при захисті дипломного проекту (роботи) державній комісії можуть бути подані друковані статті за темою проекту (роботи), макети, зразки матеріалів і виробів та документи, які вказують на його практичне застосування тощо.

     Державний екзамен або захист дипломних  проектів (робіт) проводиться на відкритому засіданні державної комісії за участю не менше половини її складу і при обов'язковій присутності голови комісії.

     Рішення державної комісії про оцінювання знань, виявлених студентами при складанні державного екзамену та захисті дипломних проектів (робіт), а також про присвоєння студентам-випускникам кваліфікації та видачу їм державних документів про освіту приймається державною комісією на закритому засіданні відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, які брали участь в засіданні. При однаковій кількості голосів голос голови державної комісії є вирішальним.