Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Методи емоційного впливу та формування патріотичних почуттів

У громадянській освіті існують такі методи емоційного впливу на формування патріотичних почуттів: бесіда, розповідь, диспут, переконання, навіювання, приклад, тренування, привчання, гра, змагання, заохочення, покарання.

Бесіда – один з найважливіших методів виховної роботи з громадянського виховання, яку організовує і проводить учитель із метою поглиблення і перевірки уявлень учнів щодо окремих суспільно-політичних питань, прищеплення їм любові до Батьківщини. Впливаючи на почуття школярів, бесіда допомагає їм зрозуміти смисл і сутність суспільно-політичних подій, які відбуваються в державі, внутрішню та зовнішню політику України, її роль у суспільному житті народів світу та ін.

Проведення виховних бесід громадянського спрямування сприяє формуванню почуттів пошани до історичного минулого нашого народу, вихованню благородства, щирості, громадянської свідомості, гідності, патріотизму.

Однією з класифікацій типів бесід громадянської спрямованості є наступна:

перша група – бесіди, в яких розкриваються конституційні засади громадянського виховання, історичне минуле українського народу, його звичаї і традиції. Для бесід цього напряму можна запропонувати такі теми, як: “Твої права, дитино. Сторінками Конвенції про права дитини”, “Символи і символіка української держави”, “Історія козацтва, його культура і традиції”, “Видатні українські військові командири, вчені, художники, композитори, митці”;
друга група – бесіди, які виховують школярів у дусі патріотизму, довіри і дружби між народами (теми: “Вітчизно моя, Україно!”, “Ми любимо тебе, наша Україно”, “Народи України – за мир”, “Мій рідний край –земля моїх батьків” тощо);
третя група – бесіди, які охоплюють питання виховання моральних якостей, любові до своєї держави – України (теми: “Праця – обов’язок кожної людини”, “Щоб в серці жила Батьківщина” та ін.).

Оцінка ефективності бесіди визначається досягненням поставленої мети, проявом зацікавленості, інтересу, активної участі учнів у процесі бесіди, етикою взаємостосунків.

Крім бесіди, у патріотичному виховання молодших школярів ефективним методом роботи є розповідь, оскільки вона передусім використовується у виховній роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Розповідь слугує засобом поповнення знань моралі, вироблення в учнів правильних моральних понять. Крім того, така форма роботи дає змогу збагатити моральний досвід школярів прикладом моральної поведінки інших людей, а також застосовувати позитивний приклад у вихованні.

Наступним ефективним методом у патріотичному вихованні школярів є диспут – метод виховання, який передбачає зіткнення різних, інколи прямо протилежних точок зору. Зазвичай диспути проводять у середніх і старших класах на моральні, правові та політичні теми, що хвилюють молодь. Але ми переконані, що елементи диспуту потрібно запроваджувати і в початкових класах, обговорюючи наступні проблеми – “Мій найкращий друг – телевізор”, “Комп’ютерні ігри – “за” і “проти”, “Книжка чи кінофільм – що краще?”.

У формуванні патріотичних почуттів вирішальну роль відіграє діяльність. У зв’язку з цим важливим у патріотичному вихованні молодших школярів вважаємо використання методів організації діяльності і формування досвіду громадянської поведінки. Це такі методи, як тренування, привчання, прогнозування, ситуації вільного вибору, які базуються на практичній діяльності вихованців.

Тренування – метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів. Засоби реалізації методу тренування – різні форми навчальної роботи, позакласні виховні заходи, позашкільні форми навчання, спілкування, тобто будь-яка відповідним чином організована практична діяльність молодших школярів.

Наступним методом є привчання. Вони взаємопов’язані, оскільки спрямовані на засвоєння школярами соціального досвіду, формування у них системи вмінь і навичок: “практика свідчить, що особистість швидко засвоює норми і правила поведінки в суспільстві, але в конкретній діяльності діти відчувають значні труднощі через брак умінь і навичок”. У патріотичному вихованні вчителям початкових класів потрібно використовувати систему доцільних вправ, спрямованих на створення виховних ситуацій громадянського спрямування, які мають конкретний життєвий зміст.

Для становлення досвіду громадянської поведінки молодшого школяра надзвичайно важливо, щоб дитина могла діяти не лише відповідно до вимоги педагога, в межах його конкретного доручення, а й самостійно, мобілізуючи свої знання, почуття, волю, звички, цінності. З цією метою педагоги використовують ситуацію вільного вибору – метод виховання, що моделює момент реального життя, в якому виявляється і підлягає випробуванню на стійкість система вже сформованих позитивних дій, вчинків, ставлень.

Ситуації вільного вибору спонукають молодшого школяра пригадати свій досвід поведінки в аналогічних ситуаціях, проаналізувати його наслідки і одночасно прогнозувати наслідки вибору, який необхідно здійснити. Прийняття остаточного рішення викликає сильне емоційне переживання, оскільки учень бере на себе відповідальність за вибір. Ситуації вільного вибору можуть довго і стабільно визначати спрямованість поведінки і діяльності вихованця.

Наступна група методів – методи стимулювання діяльності й поведінки. У своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективнішими серед них вважається гра, змагання, заохочення і покарання.

Гра – один з видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Педагогічні ігри диференціюються відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Змагання – це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Він забезпечує випробування школярем своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, передбачає облік і порівняння результатів діяльності, заохочення її учасників, сприяє розвитку громадянських якостей молодшого школяра, спонукає до наслідування загальноприйнятих норм поведінки.

Заохочення – метод вираження громадянської позитивної оцінки поведінки і діяльності вихованців. Дія заохочення полягає у збудженні позитивних емоцій, саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність.

Покарання – це метод педагогічного впливу, який має попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно має викликати в учня переживання, почуття провини, докори сумління, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати неприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

Методика підготовки та організації проведення позакласної та позаурочної роботи з громадянської освіти

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною та позашкільною.

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Організація виховної роботи під час позакласної та позашкільної активності. Для цього можна застосовувати найрізноманітніші форми та методи роботи: традиційні предметні тижні, лекції, творчі зустрічі, екскурсії та експедиції, яким надається громадянознавче спрямування. Доцільним є проведення диспутів, дебатів, заходів змагального характеру. Діяльність дитячих клубів різного спрямування, дитячих та молодіжних громадських організацій також сприяє розвиткові громадянської освіти. Участь у їх роботі, з одного боку, дає можливість учням набути безпосереднього громадянського досвіду, а з іншого - залучає їх до проведення різноманітних заходів, у тому числі з громадянознавчої тематики.

• Організація демократичного шкільного життя. Школа як цілісний інститут задає певний контекст реалізації ідей громадянської освіти. Демократичні та громадянські цінності діти засвоюють, беручи участь у повсякденному житті школи, спільноти, громади. При цьому школа може виступати як модель світу дорослих. Практичною школою демократії для учнів має стати учнівське самоврядування: воно формує навички проведення передвиборних кампаній, участі у виборах, розробки та реалізації власної політичної програми, апелювання до владних структур з метою захисту своїх прав, ефективної взаємодії з владою.

Громадянські якості формуються в процесі безпосередньої участі учнів у навчально-виховних заходах, що здійснюються на уроках учителем, а в позаурочний час — школою, сім'єю, громадськістю. І такі заходи надзвичайно багатопланові, всеохоплюючі. Через це перша вимога до них: вони мають спиратися на знання, здобуті на уроках, поглиблювати та розширювати їх, адже тільки на ґрунті знань формуються стійкі переконання і відповідні стереотипи поведінки та дій. Друга вимога: заходи громадянського змісту повинні логічно продовжувати урочну роботу, мати певну систему, враховувати принцип послідовності, наступності, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні інтереси й бажання. Третя вимога: виховні заходи мають бути доступними, цікавими, емоційно-наснаженими, щоб у процесі їх проведення струмувала учнівська творчість, самостійна ініціатива, самовираження, щоб кожен співпереживав, відчував від участі в них задоволення й насолоду.

Їх можна умовно поділити на:

суспільна корисні: охорона пам'яток історії і культури, екологічні рухи (районні, обласні й всеукраїнські), експедиції (суто дитячі і разом із дорослими) — "Моя земля — земля моїх батьків", "Козацькими шляхами", "Пам'ять втрачених сіл", "Пантеон пам'яті" (створення в Києві монументальної споруди в пам'ять видатних діячів української державності й культури), "Репресоване краєзнавство", патріотичні акції дитячих, юнацьких, молодіжних організацій "Пласт", "Січ", "Сокіл", "Січове братство", шкільні козацькі республіки тощо;

трудові: свята першої борозни, обжинок, приліт птахів, толоки (учнівські й участь у дорослих), археологічні розкопки, освоєння традиційних ремесел і народних промислів, шкільні кооперативи тощо;

пізнавально-розвивальні: вікторини, турніри, диспути, літературні студії, клуби народної творчості, конкурс "Обдарованість", народні університети мистецтв, МАНМ, наукові товариства, музейно-етнографічна робота, екскурсії на різні теми та ін.;

художньо-естетичні, розважальні: вечори поезії, пісні, танцю, свята рідної мови, фестивалі дитячої народної творчості, ярмарки народних промислів і ремесел;

військово-спортивні: спартакіади з народних видів спорту, змагання з козацьких єдиноборств, козацькі забави, естафети національних ігор, військово-спортивні ігри тощо.

Одним із найчастіше використовуваних заходів є розповіді (бесіди), які здійснюються на виховних (класних, організаційних) годинах чи як вступне слово до інших українознавчих заходів. Це можуть бути розповіді з елементами лекції чи бесіди, повідомлення та ін. Результативність їх залежить від уміння захоплено, з настроєм подати інформацію, зацікавити нею учнів. Теми для таких розповідей, що підказує саме життя, різноманітні. Але найефективнішими для формування громадянськості є героїчні. За висловом В. Сухомлинського, ідея вірності Батьківщині стає переконанням, коли вона постає перед дитиною в ореолі героїчного.

Те ж саме й стосовно екскурсій, зокрема до музеїв. Звичайно, в багатьох школах створені прекрасні історико-краєзнавчі чи етнографічні музеї, і в них проводиться значна виховна робота з учнями: відбуваються уроки, працюють клуби, гуртки, Малі академії народних мистецтв тощо. Тут зібрані знаряддя праці, макети споруд, предмети побуту, інші експонати матеріальної і духовної культури, ознайомлення з якими має не тільки пізнавальне, а й виховне значення. Але потрібно, щоб діти не просто були спостерігачами, необхідно їх захопити, розвинути в них здібності до того чи того виду народного мистецтва, палке бажання продовжувати й творити матеріальну та духовну культуру народу в новочасі. Такий потяг може розвинутися, якщо учні будуть практично залучені до декоративно-прикладного мистецтва.

Величезну роль у формуванні, зокрема, громадянської позиції учнів відіграють дискусії — як спонтанні, викликані якимись суспільними подіями, виступом депутата на засіданні Верховної Ради, повідомленнями преси, радіо, так і спеціально організовані, їх треба детально готувати: визначити тему, заздалегідь поставити питання, які обговорюватимуться, з тим, щоб учні опрацювали відповідні літературні джерела, продумали свої виступи. В противному разі дискусії не дадуть бажаного результату.

Ефективними також є виховні заходи, в яких учні виявляють свою ініціативу, творчість, самовираження. І серед них - історико-етнографічна пошукова діяльність; вивчення історії свого села, міста чи вулиці, топоніміки місцевості, дослідження, облікування історичних пам'яток, поховань предків, збирання предметів минувшини, записування традицій, звичаїв, пісень, легенд, прислів'їв та інших видів народної творчості, догляд за пам'ятками, могилами, оформлення зібраних матеріалів, їх науковий аналіз, написання авторефератів, наукових доповідей, пропаганда їх серед населення, в місцевій і всеукраїнській пресі. Це здійснюється під час археологічних розкопок, екскурсій по рідному краї, експедицій, різних акцій.

Формування громадянськості здійснюється і засобами такого специфічного виду виховання, як військове-патріотичне. Воно включає в себе те, що стосується виконання обов'язку щодо мілітарного захисту своєї Батьківщини. УЧНІВ ознайомлюють із життям Збройних Сил України, з їх бойовими традиціями, статутами тощо. В школярів формується повага до подвигів. І це дуже важливо, бо не можна виховати готовність до майбутніх подвигів, не викликавши поваги до вже здійснених. УЧНІ переконуються, що люди, які віддали життя за волю України, і після смерті залишаються жити на сторінках підручників з історії та в художніх творах, у пам'ятниках і бюстах.

Народна пісня, хоровий спів, хореографія, народна музика, різні види мистецтв, дитячі ігри, календарна обрядовість, вертепні дійства, до яких прилучаються школярі, виховують в них глибокі естетичні почуття. А скільки краси, художнього смаку у вишитих рушниках, витканих килимах і ліжниках, розписаних вигадливими узорами керамічних вазах чи великодних писанках! Вони знову й знову приваблюють око своєю свіжістю, чарівністю, таємничістю. Але ще більшу насолоду і невимовну радість, захоплення викликають в дітей вироби, змайстровані або виконані власними руками. З особливим піднесенням, натхненням учні працюють над виготовленням таких виробів. Саме народні промисли й ремесла найбільшою мірою сприяють трудовому вихованню школярів.

Свідомий громадянин — це і фізично досконала особистість, що досягається завдяки участі учнів у тій же продуктивній праці, котра, як відомо, найбільше сприяє загартуванню організму, повнішому й пропорційнішому розвитку всіх його органів і функцій, а передусім -включення школярів у систему фізичного виховання.

Наші предки постійно піклувалися про здоров'я, фізичну досконалість своїх нащадків, готували їх до важкої фізичної праці, виживання за складних природних і суспільних умов, до оборони рідних домівок, отчого краю, батьківщини загалом. Через це фізичне виховання передбачало розвиток сили, витривалості, спритності, взаємовиручки, кмітливості, тренування розуму. Це й відображено в народних іграх, які нині дедалі ширше застосовуються в дитячих садках, школах, у домашніх умовах, що є не тільки ефективною формою активного дозвілля і відпочинку, а й водночас фізичного загартування юних громадян.

А старші діти, молодь беруть участь у дорослих, зокрема, козацьких іграх і забавах, у військово-патріотичних видах спорту — верхова їзда, стрільба, фехтування, плавання, подолання природних перешкод, у різних видах єдиноборств. Дедалі більше юнаків і дівчат є членами пластового руху, що будується на ідейних засадах міжнародного скаутингу й українських національних традиціях.

Саме в Пласті найтісніше поєднуються громадянське, моральне, трудове, фізичне та інші види виховання. У документах цієї організації записано, що мета Пласту — проводити всебічне патріотичне самовиховання української молоді, виховувати свідомих, відповідальних і повноцінних громадян, плекати серед молоді традиції предків. Пластовий закон проголошує головним у вихованні пластуна: славного, сумлінного, точного, ощадливого в ділах; справедливого, ввічливого, братерського, доброзичливого — у поводженні; корисного, слухняного, пильного, який дбає про своє здоров'я — для добра України; любить красу, турбується про неї, завжди у доброму настрої1.

І завдання дорослих з огляду на це — всіляко сприяти пластовому руху серед дітей і учнівської молоді.

І нарешті, громадянське виховання має бути тісно пов'язане з сімейним, адже саме в сім'ї діти одержують перші уроки громадянськості. Як підкреслював В. Сухомлинський, вічно живим і незамінним джерелом патріотичних почуттів і переконань є любов дітей до батьків і батьків до дітей, "взаємна відданість і вірність, яка створює честь сім'ї. Честь батьків, дідів і прадідів, гордість моральним надбанням сім'ї - все це ідейне, моральне, громадянське коріння людської особистості, все це перша колиска громадянськості"2.

У сім'ї громадянськість виховується всім укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями — усім тим, з чим вона народилася і залишає цей світ. Тут насамперед дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, гарне і потворне, корисне і шкідливе, — тобто ті морально-етичні принципи, на яких споконвіку грунтується педагогічний досвід народу.

Мудра берегиня сімейних традицій і звичаїв бабуся виховує онуків прилученням їх до народного мистецтва, казок, пісень, приповідок; грунтуючись на власному досвіді, вчить добра, ніжності, чесності, скромності, прищеплює навички охайності, догляду за своїм тілом, зовнішністю. Дідусь своїми розповідями про війну чи далекі походи формує в онуків мужність, сміливість, любов і повагу до предків, передає життєву мудрість.

А всі разом старші члени сім'ї всебічно готують дітей до самостійного життя і праці, до продовження роду, сімейних традицій.

Це в ідеалі, і в багатьох родинах такий ідеал справді реальний. Старші турботливо ставляться до дітей, і діти шанують старших. Між ними встановлюються стосунки доброзичливості й злагоди, взаємотур-боти й співпереживання. У згаданих родинах панує культ матері, що так наполегливо відстоював В. Сухомлинський, у квартирах, навіть міських, на стінах поряд з портретом Т. Г. Шевченка, національними героями, висять фотографії рідних, уквітчані вишитими рушниками: їхні відверті й безкорисливі погляди випромінюють тепло, кличуть порадитися в скрутні години життя.

Виховання громадянськості в дітей позитивно впливає і на зростання почуття громадянськості самих батьків. Вже сам факт наявності дітей загострює інтерес батьків до справ держави. Адже, як справедливо зазначав Ф. Ніцше, "маючи на увазі щастя своїх потемків, природно брати участь в обговоренні проблем держави, в роботі всіх державних інституцій та їх зміні". Намагаючись виростити дітей гідними українськими громадянами, батьки вимушені постійно вдосконалювати власні громадянські якості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бібік Н. Громадянська освіта: Навч. програми для 4-річної початкової школи // Початкова школа. – 2003. – № 2. – С.5-6.
Бібік Н.М., Ілляш М.М. Зростаймо громадянами. Розповідь про Конституцію України: Навч. посіб. – К.: Веселка, 2000. – 87 с.: іл.
Боришевський М.Й. Формування громадянина-творця. Соціально-психологічний портрет особистості громадянина // Світло. – 1998. – № 3. – С. 8-9.
Виховання громадянина: психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: Навч.-метод. посіб. / П.Р.Ігнатенко, В.Л.Поплужний, Н.І.Косарєва, Л.В.Крицька. – К.: ІЗМН, 1997. – 252 с.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 576 с.
Гнатюк В. Управління системою національного виховання учнів початкових класів // Початкова школа, 2000.– № 4. – С.1-3.
Григорчук Т.В., Іова В.Ю., Красномовець Л.В. Веселкове дитинство. (Технології виховної роботи з молодшими школярами): Навч.-метод. посіб. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2001. – 116 с.
Грищенко О.А. Калина – символ України: заняття в групі продовженого дня // Початкова школа.–1995.–№7.– С.14-17.
Громадянська освіта: Книга для вчителя / Р.А.Арцишевський, Т.В.Бакка, І.М.Гейко та ін. – Львів: Тека, 2002. – 158 с.: табл.
Громадянське виховання школярів: проблеми та педагогічний досвід: Наук.-метод. зб.; За ред. В.Процюка. – Рівне, 1999. – 94 с.
Громадянське виховання як частина формування духовної культури учнів // Формування духовної культури молоді засобами мистецтва: Основні концептуальні ідеї ; За ред. Г.П.Шевченко. – Луганськ, 2000. Вип. ІІ. – 94 с.
Дем’янюк Т.Д. Методика виховання в сучасній школі: Навч.-метод. посіб. – К.: Наук.-метод. центр середньої освіти Міносвіти і науки України, 2000. – 286 с.
Дерев’янко Н.М. Теоретичні засади формування громадянської культури школярів; За ред. В. Костіва. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 199 с.
Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття)”. – К.: Райдуга, 1994. – 62 с.
Дивосвіт: Навч. посіб. з народознавства для 3 кл. чотириріч. та 2 кл. триріч. почат. шк. / Н.С. Іватьо, О.Д. Жовнір, Т.М. Коструба. – К.: Арка, 2000. – 168 с.
Задерихіна М. Виховання громадянськості школярів у процесі спілкування // Засоби навчальної та науково-дослідницької роботи: Зб. наук. пр. – Вип. 4. – Харків, 1997. – С. 69-71.
Закон України “Про загальну середню освіту” // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1999. – № 15. – С. 6-31.
Зязюн И.А. Эстетический опыт личности: Формирование и сферы проявления. – К.: Высшая школа, 1976. – 174 с.
Иванова Г.П. Освоение нравственных ценностей учащимися общеобразовательных школ в современных условиях. – М.: Социум, 2001. – 160 с.
Ильин И.А. Формирование личности школьника (целостный процесс). – М.: Педагогика, 1984. – 144 с.
Іванчук В. Формування громадянської культури учнівської та студентської молоді у процесі навчання // Шлях освіти. – 2000. – № 1. – С. 28-31.
Ігнатенко П.Р., Косарєва Н.І., Поплужний В.Л. Громадянське виховання учнів в умовах українського державотворення // Рідна школа. – 1996. – № 3. – С. 31-50.
Ігнатенко П.Р., Поплужний В.Л. Громадянське виховання: історичний аспект // Шлях освіти. – 1997. – № 1. – С. 38-43.
Іова В.Ю., Люріна Т.І. Формування громадянської культури особистості: Навч.-метод. посіб. – Кам’янець - Подільський: Абетка, 2003. – 172 с.

Методи емоційного впливу та формування патріотичних почуттів 📙 Контрольная → 🆔 88755