МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

     ІНСТИТУТ  МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ, ФІНАНСІВ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

     Кафедра теоретичної та прикладної економіки 
 
 
 
 
 

     КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

     З дисципліни «ІНВЕСТИЦІЙНЕ КРЕДИТУВАННЯ»

     Варіант-2,9,24 
 
 
 
 

                                                           Виконала студентка:  Поліщук Т. В.

                                                               Шифр групи Е-10-09 МЕБ (2,3з)

                                                     Спеціальність банківська справа

                                                    Науковий керівник Тімко Н. І. 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2011

     9. Організація контролю у процесі банківського інвестиційного кре-

     дитування. Основний і додатковий моніторинг.

     Завершальним  етапом процесу банківського інвестиційного кредитування є контроль з боку банку  за виконанням умов кредитного договору. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користуванням інвестиційним кредитом. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати інвестиційні кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий дохід. Враховуючи це, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Тобто організувати контроль протягом усього процесу банківського інвестиційного кредитування.

     Механізм  проведення такого контролю прийнято називати моніторингом кредиту. Основна мета, яку ставить банк при здійсненні моніторингу, полягає у налагодженні ефективної організації процесу інвестиційного кредитування та пошуку досконаліших механізмів кредитування інвестиційних проектів.

     Специфікою  моніторингу при банківському інвестиційному кредитуванні є те, що він включає  в себе основний і додатковий моніторинг, зокрема організація основного моніторингу має здійснюватися за такими напрямами:

• обов’язкове дотримання принципів кредитування;
• контроль за виконанням умов кредитної угоди;
• виявлення проблемних інвестиційних кредитів і розробка заходів з ліквідації заборгованості;
• аналіз балансу та фінансового стану позичальника протягом усього строку кредитування;
• контроль за збереженням застави.

     Виходячи  з перелічених вище напрямів, банківський  моніторинг при інвестиційному кредитуванні передбачає:

• періодичну перевірку всіх видів інвестиційних кредитів (наприклад, кожні 30, 60, 90 днів, якщо кредит ризикований, та частіше);
• ретельну розробку етапів перевірки кредитів, щоб забезпечити: перевірку всіх найважливіших умов по кожному кредитному договору, в тому числі реального графіка платежів позичальника, якості та стану забезпечення; оцінку змін фінансового стану; оцінку відповідності виданого кредиту кредитній політиці банку;
• більш часту перевірку проблемних інвестиційних кредитів, тобто збільшення кількості перевірок в міру зростання проблем, пов’язаних з конкретним кредитом;
• більш часту перевірку найбільших інвестиційних кредитів, оскільки невиконання позичальником своїх зобов’язань може  
  серйозно вплинути на фінансовий стан банку;
• більш часті перевірки в умовах економічного спаду та при появі значних проблем у тих галузях, в які банк вклав значну частину своїх ресурсів.

     Додатковий  моніторинг проводиться банком у два етапи: на стадії освоєння інвестицій (проектування та будівництво) та після введення об’єкта в експлуатацію.

     На  першому етапі банківський моніторинг проводиться в розрізі використання джерел фінансування проекту (власних  та позички банку). У процесі такого моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації інвестиційного проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів або про припинення чи заморожування фінансування.

     Після введення об’єкта в експлуатацію підприємство починає виготовляти  продукцію, таким чином утворюється  грошовий потік, кошти якого йдуть  на відшкодування власних витрат та на погашення кредиту з відсотками. Тому на цьому етапі банки мають  проводити оцінку поточних показників ефективності інвестицій і порівнювати  їх з плановими. Наприклад, у випадку  зниження внутрішньої норми дохідності проекту та збільшення строку окупності  банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного  і своєчасного погашення позички. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судових органів.

     Таким чином, банківський контроль (моніторинг) — це необхідна передумова оптимізації  системи організації інвестиційного кредитування в комерційних банках.

     2 Податкове інвестиційне  кредитування.

     Однією  з форм державного інвестиційного кредиту  є податковий інвестиційний кредит, який визначається як: відстрочка сплати податку на прибуток, що надається  суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з подальшою  компенсацією відстрочених сум у  вигляді додаткових надходжень податку  через загальне зростання прибутку, що буде отриманий згідно з чинним законодавством унаслідок реалізації інноваційних програм.

       Практика кредитування у вигляді  відстрочки платежів існує у  таких формах кредиту, як комерційний  та споживчий. Близькою аналогією  інвестиційного податкового кредиту,  який пропонується запровадити,  можна вважати митний кредит, що є кредитом-відстрочкою сплати  мита за наявності гарантій  і сплати відсотків за час  відстрочки мита.

       Економічну основу податкового  інвестиційного кредиту становлять  кошти, які підприємство сплачує  у вигляді податку на прибуток. Тому він багато в чому подібний  до такої форми фінансової  підтримки підприємства, як пільгове  оподаткування прибутку. Але пільги  мають більш широку палітру  застосування. Крім стимулювання  інвестиційної діяльності (відшкодування  витрат на реконструкцію і  модернізацію активної частини  основних фондів), пільги на сплату  податку можуть надаватися підприємствам,  де використовується праця інвалідів,  для санації національно важливих  підприємств і виробництв на  час пристосування їх до роботи  в умовах ринку, для тимчасового  полегшення стану підприємств,  що зазнали ускладнень через незалежний від них збіг негативних процесів в економіці і господарській діяльності, через політичні події чи природні катастрофи і т. ін.

     Інвестиційний податковий кредит має цільове призначення. Його надання доцільно здійснювати  переважно під інноваційні програми, які забезпечують реалізацію таких  науково-технічних пріоритетів, як:

• науково-технічне оновлення виробництва з підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності на світовому ринку;
• прискорення розвитку наукомістких та високотехнологічних галузей і виробництв, здатних кардинально змінити економічний та науково-технічний потенціал України;
• розширення виробництва в найбільш пріоритетних та ефективних для національної економіки секторах ринку.

     Уведення  інвестиційного податкового кредиту  має певні переваги порівняно  з іншими формами кредиту. Так, при  звичайному банківському кредитуванні використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається  на умовах сплати досить значних відсотків, що робить інвестиції для підприємства економічно обтяжливими. З іншого боку, в разі зниження відсотків зникає зацікавленість банків у наданні  кредитних ресурсів, тим паче що кредитування інвестиційних проектів передбачає досить тривалий термін повернення кредиту, тобто кредитування інвестиційних  проектів зв’язує «швидкі гроші» банків.

       Запровадження інвестиційного податкового  кредиту не вимагає додаткових  кредитних ресурсів, бо в ньому  використовується ресурсний потенціал  самого підприємства у вигляді  прибутку, а саме: тієї частини,  яка повинна відраховуватися  до бюджету у вигляді податку  на прибуток. Тому введення інвестиційного  податкового кредиту заохочуватиме  підприємства в підвищенні ефективності  своєї роботи та отриманні  прибутку.

       Держава, втрачаючи на деякий  час певні суми дохідної частини  бюджету, у подальшому може  розраховувати на збільшення  бюджетних надходжень через загальне  зростання прибутку й обсягів  податку на нього.

       При цьому слід мати на увазі  й таке. При звичайному кредитуванні  кредитор, крім сум кредиту, що  повертаються, додатково отримує  лише обумовлений відсоток. При  використанні інвестиційного податкового  кредиту приріст податку, що  буде отримано після реалізації  проекту, може набагато перевищити  відсотковий рівень і носитиме  не разовий, а систематичний  характер.

       Визначальними умовами надання  інвестиційного податкового кредиту  є: 

• стале фінансове становище підприємства-позичальника, тобто систематичне отримання ним прибутку, з якого нараховується податок;
• переважно (не менше як 50 %) інвестиційна спрямованість у використанні власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження громадян, юридичних осіб тощо);
• наявність економічно обґрунтованого інноваційного проекту (бізнес-плану), який забезпечує після його реалізації підвищення ефективності виробництва, зростання загального обсягу отриманого підприємством прибутку та, відповідно, сум податку на прибуток як джерела компенсації інвестиційного податкового кредиту;
• термін окупності запозичених через інвестиційний податковий кредит коштів, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додаткових надходжень податку на прибуток, не повинен перевищувати визначений строк, наприклад п’ять років після реалізації інноваційного проекту.

     Дотримання  цих умов знижує ризик кредитора, у даному випадку держави, щодо ефективності використання інвестиційних ресурсів.

       Споживачами інвестиційного податкового  кредиту можуть бути суб’єкти  підприємницької діяльності, а саме: підприємства всіх форм власності,  яким для реалізації інноваційних  програм не вистачає власних  інвестиційних ресурсів.

       Рішення про надання кредиту  за галузевою підпорядкованістю  підприємств приймають міністерства (відомства), які за дорученням  Кабінету Міністрів України виступають  розпорядниками інвестиційного  податкового кредиту на галузевому  рівні.

       Отримання інвестиційного податкового  кредиту здійснюється на підставі  кредитного договору між галузевим  міністерством (відомством) і підприємством-позичальником.  Йому повинна передувати всебічна  експертиза ефективності інноваційної  програми (бізнес-плану) та наявності  умов, які б підтверджували реальні  можливості підприємства щодо  успішної реалізації цієї програми.

       Загальний обсяг ресурсів інвестиційного  податкового кредиту на кожен  рік визначається Кабінетом Міністрів  України в розрахунках до бюджету.  Виходячи зі стану економіки,  він може сягати 10 % надходжень  до бюджету податку на прибуток  з наступним розподілом знижки  податку по міністерствах (відомствах) відповідно до пріоритетності  напрямів їх інноваційної діяльності.

       Посилюючи вимоги до ефективності  використання інвестиційних ресурсів, інвестиційний податковий кредит  може надаватися підприємствам  під конкретний інноваційний  проект на строк до п’яти  років. Довший термін не відповідає  сучасним вимогам щодо тривалості  освоєння нової техніки (нових  виробництв), веде до розпорошення  державних ресурсів, знижує ефективність  використання інвестицій.

       Виходячи з економічної основи  інвестиційного податкового кредиту,  його загальний обсяг для конкретного  підприємства визначається приростом  податку на прибуток, який буде  отримано після реалізації проекту  з розрахунку на п’ять років  за формулою*1:

      *1: {Якубовський М. М., Бабич Л.  М. Податковий кредит як джерело  інвестиційних ресурсів / Фінанси  України. — 1996. — № 10. — С. 70 — 71.}

       К = П° • 0,3 (Jn – 1 ) • 5, (5.1)

       де К — загальний обсяг кредиту;  П° — обсяг отриманого прибутку  в базовому році, який передував  початку робіт за проектом; 0,3 — норматив сплати податку  на прибуток (30 %); Jn — індекс зростання; (Jn – 1) — приріст загального  обсягу прибутку по підприємству  після реалізації проекту порівняно  з базовим роком; 5 (коефіцієнт) —  розрахунковий термін для визначення  загальної суми кредиту, що  надається (років).

       Враховуючи, що джерелом інвестиційного  податкового кредиту є податок,  то щорічна сума кредиту не  може перевищувати загальної  суми податку, який сплачує  підприємство з прибутку за  підсумками року. Тому щорічний  обсяг кредиту може бути визначено  двома показниками: в частках  податку, що сплачує підприємство  за підсумками базового року, за формулою:

     Кр = Jn – 1, (5.2)

       де Кр — частка податку на  прибуток, яка залишається у підприємства  у вигляді інвестиційного податкового  кредиту (коефіцієнт);

       у частках прибутку:

     Кр = 0,3 (Jn – 1), (5.3)

       де 0,3 — норматив сплати податку  на прибуток (30 %).

       Таким чином, у разі надання  інвестиційного податкового кредиту  підприємство зменшує на цю  частку норматив сплати податку  на прибуток протягом п’яти  років. Ця частка може бути  тим більшою, чим значніший  приріст прибутку після реалізації  інноваційного проекту (Jn – 1), тобто чим ефективніший проект. Такий принцип має стимулювати  підприємства до відбору найефективніших  інноваційних проектів.

       Контроль за дотриманням умов  надання, використання і компенсації  інвестиційного податкового кредиту  покладено на галузеві міністерства (відомства) та державні податкові  інспекції за місцем знаходження  підприємств-позичальників. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Варіант 2

     До  банку надійшла заявка на одержання  інвестиційного кредиту на суму 1500 тис. грн терміном на 3 роки. Як заставу підприємство пропонує такі матеріальні та фінансові активи:

• будівля, балансова вартість на дату звернення за кредитом — 900 тис. грн;
• технологічне обладнання — 1500 тис. грн;
• пакет акцій — 150 тис. грн.

1. Які форми застави прийме банк і чи вистачить їх для одержання кредиту, якщо відомо, що відсоток за кредит становить 18%; норма амортизації на будівлю — 10% на рік; норма амортизації на обладнання — 20% на рік?

2. Складіть графік виплати боргу та погашення відсотків, якщо кредит видається однією сумою і погашається щоквартально рівними частинами.

     Рішення.

1. Складаємо графік обслуговування боргу.

Сума щоквартального погашення – 1500/(3*4)= 125грн. Відсотки на залишок.

Ставка відсотків  за квартал 4,5%.

     Загальна  вартість застави визначається з урахуванням прямолінійного методу нарахування амортизації та коригуючи коефіцієнтів  (Постанова Правління НБУ, N 327, 279)

1. Визначемо вартість будівлі:

900*0,1=90 тис  – амортизаційні відрахування  за рік 

90 * 3 =270 тис  – амортизаційні відрахування  за 3 роки

Вартість будівлі  за 3 роки = 900-270 = 630 тис

Коефіцієнт  дисконтування для цієї групи  заставного майна = 0,7

630*0,7  = 441 тис  – вартість будівлі на срок погашення кредиту;

2. Визначимо вартість обладнання на момент погашення кредиту:

1500*0,2 = 300 тис - амортизаційні відрахування за рік

300*3 = 900 тис  - амортизаційні відрахування за 3 роки

Вартість обладнання за 3 роки = 1500-900 = 600 тис грн.

Коефіцієнт  дисконтування для цієї групи  заставного майна = 0,4

600*0,4= 240 тис грн. вартість технологічного обладнання на срок погашення кредиту.

3. Коефіцієнт дисконтування для пакету акцій як  групи заставного майна = 0,5

Вартість пакету акцій на срок погашення кредиту = 150 *0,5 = 75 тис грн.

Таким чином  загальна сума заставного майна :

441 + 240 + 75 = 756 тис грн..

Відношення  заставної суми до загальної суми погашення кредиту :

756/1938,75 = 0,4

     Таким чином треба зробити висновок що даних форм забезпечення недостатньо  для того щоб покрити все тіло кредиту та відсотків за ним, оскільки співвіднощення «загальна вартість застави щодо загальної суми кредиту» повинна становити не менше 1,3.Можна запропонувати клієнту зменшити суму позички або ж надати додаткові форми кредиту.

     Список  використаних джерел

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність»: від 18 вересня 1991 зі змінами та доповненнями
2. Закон України «Про заставу » 1992, N 47 зі змінами та доповненнями
3. Постанова Національного Банку України  «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від від 06.07.2000, N 279
4. Постанова «Про затвердження Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України» від 13.07.2010  N 327
5. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»: від 14 квітня 1998 р.
6. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦУЛ, 2003.- 376 c.
7. Пересада А.А., доктор економічних наук, Зубленко В.В. Реалізація інвестиційних проектів в Україні // Фінанси України. — 2004
8. Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002
9. Сайт ru.osvita.ua
10. Сайт  http://zakon1.rada.gov.ua