Історія підприємства, його продукція потужність

1. Історія підприємства, його продукція потужність

Історія навчального закладу в Миргороді пов’язана з ім’ям 
Миколи Гоголя, нащадка козацько-старшинського роду, 
знаменитого представника «української школи» у росій- 
ському красному письменстві. Миргородці завжди з 
пошаною ставилися до свого великого земляка. Ще 1879 р. 
з нагоди уо-річного ювілею М. Гоголя шанувальники його таланту порушили питання про заснування ремісничої школи 
шстецько-технічного спрямування. Від 1896 р. діє Миргородська 
художньо-промислова школа ім. М. Гоголя, реорганізована 
в художньо-промисловий інститут. Через рік постав 
дожньо-керамічний технікум, що через 9 років перетворився 
иа навчальний комплекс, який включав інститут будівельних 
матеріалів, робітфак і технікум. 1933 р. перші дві навчальні 
мдиніїці було ліквідовано, залишено технікум будівельних 
іатеріалів. 1936 р. відновлено відділення художньої кераміки і 
повернуто технікуму ім’я знаменитого земляка, корифея літератури М. Гоголя

У навчальному закладі в Миргороді викладали й творчо працювали видатний мистець-етнограф і громадський діяч Опанас Сластьон, великий архітектор і графік Василь Кричевський, визначні артисти-малярі Юхим Михайлів, Іван Падалка, внучатий небіж Т. Шевченка Фотій Красицький, ску.тьнтори Євген Сагайдачний, Федір Балавенський, графік Софія Налепинська- Бойчук, відомі керамісти Осип Білоскурський, Станіслав ІІатковський, Юрій Лебіщак, Іван Українець.

Зі стін Гоголівської школи у XX ст. вийпіли видатний український співак Михайло Микиша, славетні мистці Іван Северин, Михаііло Гаврилко, Микола Погрібняк, Онуфрій Бізюк (Бізюков), талановиті керамісти Іван Бережний, Федір Кариков, Петро Шумейко, Іван Віцько, Борис П'янида, Володимир Гамирін, Світлана Пасічна, Віра Сіробаба-Климко, вчені, дослідники кераміки Іван Мороз, Василь Візир, Євген Литвиненко, Василь Лиско, Юрій Півінський, велика кількість добре підготовлених фахівців керамічної промисловості та мистецтва.

На багатьох порцелянових, фаянсових і майолікових заводах України в повоєнні десятиріччя працювали випускники технікуму. Багато їх було і на підприємствах Казахстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Узбекистану, Монголії. Окремі з випускників, емігрувавши за кордон, стали відомими фахівцями, як, приміром, миргородець Василь Трибушний, котрий завідував у 1925-1939 рр. керамічною майстернею Краківської Академії мистецтв, а інженер Памфіл Сесь у повоєнні роки займався кера- .мічною скульптурою у Великобританії.

Свято відкриття Миргородської Xудожньо-промислової школи ім. М. Гоголя відбулося І (13) листопада 1896 р. Шкільний будинок у стилі французького ренесансу звели у 1889-1892 рр. за проектом полтавського архітектора О. Ширшова. У нішах другого гюверху знаходяться погруддя М. Гоголя, скульптури, що символізують «кераміку» (жінка з глечиком і пензлем) і «промисловість» (жінка біля ковадла) роботи одеського скульптора Б. Едуардса. Від часу зведення будинку в ньому діяли майстерні на чолі з інженером С. Маслениковим, художником М. Анненським, майстром Г. Панкратовим. Власне, ці майстерні заклали технічну базу для художньо-промислової школи, а названі фахівці склали первісне ядро педагогів навчального закладу.

Школа перебувала у віданні Полтавської губернської земської управи й Міністерства фінансів у Петербурзі. Її основними завданнями були підготовка фахівців з гончарства, поширення серед ремісників і майстрів народної творчості краю художніх і технічних знань з керамічного виробництва. За шкільним статутом приймали дітей різних станів з І2 років і дорослих. Викладалися загальноосвітні й спеціальні дисципліни: малювання, технічне малювання, креслення і фавірування, композиція, ліплення і фор- мовка виробів, читалися курси з історії мистецтв, декоративної скульптури (перевага віддава.пась майоліці й керамічним ста і у- еткам). Усім учням упродовж 5 років безкоштовно надавалися навчальні посібники, рисувальне й креслярське приладдя, Г'апір для письма і малювання, акварельні фарби, олівці, туш, сталеві пера тощо. Викладання мистецьких дисциплін відзначалося суто раціональним підходом до справи, бо учнів готували до праці.

Перші майстри, які викладали керамічну справу, були запрошені з фаянсових заводів відомого в Росії підприємця Кузнецова. Школа від початку свого функціонування почала приймати замовлення на виготовлення майолікових плиток для храмів і світських будинків Санкт-Петербурга. їх робили за проектами синодального архітектора М. Никонова. За його проектним рішенням миргородці виконали майоліковий іконостас (1899-1900 рр.) для посольської російської православної церкви в Буенос-Айресі [2]. Варіант цього іконостасу в псевдоросійському стилі зі строкатим колоритом замовили члени церковної громади Успенського собору в Миргороді. Він простояв у храмі до 1961 р., був розібраний і відтоді експонується у музеї та вестибюлі технікуму.

1903 р. відбулася реорганізація закладу і розпочалася підготовка фахівців з нижньої (грубої) і вищої (тонкої) кераміки, з відповідною спеціалізацією — моделювання і керамічне малювання. При складанні програми для Миргородської худож- ньо-промислової школи врахували досвід відомих керамічних шкіл Австро-Угорщини й Чехії. До викладання були залучені нові люди з технічною й мистецькою освітою. Весь 1903 р. і перші три місяці 1904 р. обов’язки директора виконував художник О.Сластьон. Його змінив гірничий інженер, українофоб О.Кир’яков, а навчальний процес під його орудою набув «технізації». У 1900-Х— 1910-Х рр. дисципліни, пов’язані з керамікою, викладали переважно випускники Коломийської гончарної школи: С. Патковський, М. та О. Білоскурські, Г. Березовський, Ю.Лебіїцак й А. Боровичко. Спеціальні мистецькі (крім О.Сластьоиа в 1900-1928 рр.) й технічні дисципліни викладми урод'хенці Росії, Прибалтики, Австрії, Німеччини й Англії.

1918 р., у часи гетьманського урядування, в Україні засновується кілька нових вищих навчальних закладів, а в Миргороді відбувається реорганізація школи в художньо- промисловий інститу. Ним керував професор Української Академії мистецтв В. Кричсвський, який запросив до викладання Ю. Михайлова, С. Налепинську-Бойчук, М. Касперовича із Києва. Профункціонувавши менше року, іітститут, як навчальна установа національного спрямування, під тиском денікінців припинив своє існування. 20-ті рр. XX ст. позитивно позначилися на діяльності навчального закладу, що припала на період українізації. Про визначні успіхи технікуму, неповторні вироби роботи миргород- ців сповіщали у своїх публікаціях журнали «Червоний шлях», «Глобус», газети у Миргороді й Полтаві, а також фахові німецькі журнали з кераміки.

Подальші роки існування навчального закладу пов’язані з нагінками й страхалиі доби тоталітарного режиму, німецькою окунацієюу 1941-1943 рр. Фашисти і місцеві мешканці розікрали 3237 експонатів з рідкісного музейного зібрання при технікумі та понад 33 тис. книжкових видань.

На стінах головного фасаду старого навчального 
закладу —меморіальні дошки О. Сластьонові, В. Кричевському, 
Ф.Красицькому, І. Українцю. Вшановано пам’ять корифеїв 
українського мистецтва, чия творча й педагогічна діяльність 
пов’язана з Миргородом. І в XXI ст. керамтехнікум продовжує 
надавати своїм вихованцям знання і, прищеплює любов до пра- 
давнього мистецтва, яким є кераміка.

2. Характеристика основних відділів заводу (планово-економічного, збуту та постачання, маркетингу, художньої та технологічної лабораторії)

Планово-економічний відділ

Завдання та обов'язки планово економічної групи:

Здійснення керівництва роботою з економічного планування на підприємстві, направленого на організацію раціональної господарської діяльності, виявлення і використання резервів виробництва з метою досягнення найбільшої економічної ефективності.

Очолює підготовку проектів перспективних, річних, квартальних і місячних планів підрозділами підприємства з усіх видів діяльності, а також обгрунтувань і розрахунків до них згідно з завданнями, встановленими планами та замовленнями.

Керування складанням планів підприємства, узгоджує і взаємно пов'язує всі його розділи, бере участь у розробленні комплексного плану соціально-економічного розвитку.

Забезпечення доведення показників плану до підрозділів підприємства. 
Організація розроблення прогресивних планів техніко-економічних нормативів матеріальних і трудових витрат, проектів постійних, тимчасових, разових цін на продукцію підприємства, тарифів на роботи (послуги), планово-розрахункових цін на основні види сировини, матеріалів та напівфабрикатів, які використовуються у виробництві, кошторисної калькуляції товарної продукції.

Забезпечення проведення робіт з підвищення наукового обгрунтування планів, комплексного економічного аналізу всіх видів діяльності підприємства і своєчасне розроблення заходів щодо ефективного використання капітальних вкладень, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, прискорення темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення рентабельності виробництва, збільшення фондовіддачі та прибутку, усунення збитків і нераціональних витрат.

Організація контролю за виконанням плану реалізації продукції та плану прибутку, правильністю застосування встановлених цін, участю відділу в розробленні заходів щодо підсилення режиму економії, зниженням збитків та непродуктивних витрат, ліквідацією збиткових окремих видів продукції, удосконаленням ціноутворення.

Разом з бухгалтерією здійснює методичне керівництво і організацію роботи з упровадження, вдосконалення та розширення сфери внутрішньогосподарського розрахунку.

Забезпечення розроблення проектів кошторисів витрат фондів економічного стимулювання, методичних матеріалів для цехового техніко-економічного планування, розрахунку економічної ефективності заходів щодо упровадження нової техніки та технології, раціоналізаторських пропозицій і винаходів.

Матеріально-технічне постачання підприємства - це процес постачання на склади підприємства чи відразу на робочі місця необхідних відповідно до планів виробництва матеріально-технічних ресурсів.

Головною метою організації матеріально-технічного постачання є задоволення потреб виробництва відповідними матеріальними ресурсами з максимальною економічною ефективністю. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

- дотримуватися контракту щодо умов і часу постачання;

- забезпечити надходження сировини  за потребами;

- контролювати якість і обсяг  поставки у відповідності з  контрактом;

- здійснювати вибір надійного  постачальника;

- купувати сировину високої  я кості за порівняно низькими  цінами.

Слід зазначити, що надходження сировини на підприємство раніше встановлених термінів відволікає значні обігові кошти та "заморожує" їх, а спізнення з поставками порушує ритмічність виробництва. Яку першому так і у другому випадках зазначені фактори призводять до втрати прибутку.

Передумовою економічної ефективності операцій з матеріально-технічного постачання є пошук таких постачальників, які в змозі забезпечити високу якість ресурсів при невисоких цінах. Питання якості і ціни є головними, але поряд з ними важливе значення мають витрати постачання та дотримання термінів поставок.

У системі матеріально-технічного постачання існує ряд правил, "етичний кодекс", які визначать поведінку партнерів. Головні положення "Етичного кодексу":

Про стан взаємовідносин між підприємством та кредиторами постачальниками забезпечує успішну підготовку виробництва та функціонування підприємства в цілому. Причому з кредиторами потрібно завжди мати хороші ділові стосунки;

- підприємство повинне відноситися до постачальників як до своїх клієнтів;

- демонструвати реальну єдність інтересів, інформувати постачальників щодо своїх проблем та знати стан їх справ;

Структура служби збуту на підприємствах має відповідати стратегії маркетингу. Вона залежить від рівня концентрації (масштабів) і спеціалізації виробництва, територіального розміщення підприємства міста і ступеня господарської самостійності його підрозділів, від особливостей своєї продукції, зокрема виробничого призначення, індивідуального (коротко- чи підписання довгострокового) споживання, від характеру і умов праці підприємства.

Основа – підрозділи служби збуту, формовані за принципом відповідальності у виконанні певних збутових функцій. На малюнку 2 представлено найпоширеніше організаційне побудова служби збуту, до структури якого входять склади готової продукції. На підприємствах, ізмногономенклатурним виробництвом доцільно організаційного відокремити відділи збуту від складського господарства, виконує виробничі функції.

Може бути використані різноманітні варіанти структури. Основа – підрозділи служби збуту, формовані за принципом праці та відповідальності за збут, певних груп, видів продукції (продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання; продовольчі і непродовольчі товари; чорний метал, пиломатеріали, будівельні матеріали тощо.) чи товарних марок.

Планування збуту включає: вивчення зовнішніх й міністром внутрішніх умов; визначення цілей; розробку прогнозів кон'юнктури, і попиту; підготовку прогнозів реалізації товарів; формування портфеля замовлень; складання планів поставок готової продукції; планування оптимальних господарських зв'язків; вибір каналів розподілу товарів; планування додаткових послуг, зовнішньоторговельних операцій, рекламну діяльність; складання кошторису витрат управління збутом і розподілом, планування дохідності.

Організація збуту включає: організацію збору інформації попит; складання плану збуту; укладання договору з споживачами господарських на поставку продукції; вибір форм і методів реалізації продукції, способів доставки її споживачеві; підготовку продукції вилетіти споживачеві; технологію товароруху; організацію інформаційно-диспетчерської служби, звітності; організацію торгової комунікації, правової тапретензионной роботи; організацію стимулювання від попиту й рекламну діяльність.

Контроль і координація роботи персоналу служби збуту передбачає: оцінку реалізації збутових функцій програмі маркетингових досліджень; аналіз дії збутової служби, і навіть розроблених заходів із координації збутової роботи і підвищення його ефективності; контроль й оцінку ефективності стимулювання збуту і рекламних заходів; тактичний контроль; контролю над поставками продукції, здійсненням зовнішньоторговельних операцій, дотриманням договірних зобов'язань, своєчасністю оплати рахунків; коригування виробничої програми відповідно до які надійшли замовленнями; пред'явлення споживачам претензій порушення договірних зобов'язань та несвоєчасну сплату рахунків

Маркетинг

Організація збуту виходить з маркетингових дослідженнях, яка є основою всіх маркетингових дій. Такими дослідженнями у сфері збуту є дослідження потреб і дану продукцію, дослідження ємності ринку, визначення частки підприємства у загальному обсязі продажу продукції даного асортименту, аналіз ринкової ситуації, вивчення можливостей виходу зовнішній ринок, дослідження динаміки обсягу продажу, аналіз каналів збуту, вивчення думок покупців і споживчих переваг.

Якщо прийняти це до уваги можливі розбіжності у розмірі ресурсів підприємств, у продукції, що вони випускають, в ринках, де вони діють, стає зрозуміло, і що може бути єдиної організаційної структури, рекомендованої як нікого стандарту всім підприємств.

Головне, потім особливо хочеться звернути увагу — це включення до переліку завдань будь-який служби маркетингу питань, що з плануванням асортименту, розробкою пропозицій з освоєння нових видів продукції і на нових видів сервісу, включаючи аналіз організації обслуговування споживачів і при отриманні і відвантаженні їм своєї продукціїпредприятии.

Художня та технологічна лаболаторія

Використання керамічних фарб для художнього оформлення керамічних виробів відомо з давніх часів. Керамічні фарби – це тонкодисперсні суміші мінеральних пігментів з легкоплавким склом – флюсом (надглазурні фарби) або з компонентами керамічної маси і глазурі (підглазурні фарби). Керамічні фарби повинні бути стійкими до дії високих температур, атмосферного впливу, вологи, світла. Їх використовують для пофарбування керамічних виробів, глазурі, скла. Основними компонентами керамічних фарб є пігменти – забарвлені оксиди металів, солі або інші сполуки. Найчастіше для виробництва керамічних фарб використовують синтетичні жаростійкі пігменти, отримані на основі алюмінатів, силікатів типу шпінелей, вілемітів, гранатів, твердих розчинів типу корундів силіманітів та інших. Колір керамічних пігментів утворюється завдяки оксидам перехідних і рідкоземельних хімічних елементів внаслідок поглинання світла за рахунок d-d-переходів електронів або за рахунок перенесення заряду.

Синтез керамічних пігментів здійснюють на основі кристалічних сполук, стійких до дії агресивного середовища і високої температури, розчинної дії глазурей і флюсів. Якщо у кристалічну гратницю мінералу (алюмінату, силікату) включаються іони перехідних металів, кристали отримують характерні фарбування.

При температурі 1250о С майже усі пігменти сплавляються до склоподібної маси, колір більшості пігментів наближається до темно-фіолетового, деяких – брудно-бузкового. Таким чином, оптимальною температурою синтезу можна вважати 1200 0С. При заміщенні оксиду кальцію утворюються пігменти темно-бузкового і фіолетового кольору, при заміні оксиду магнію –пігментисвітло-бузковогокольору.

Розписувати вироби ангобами потрібно тоді, коли виріб не зовсім висох, а й не відразу після ліплення, тому, що занадто сира глина під пальцями може деформуватися.

3. Технологічна схема виготовлення продукції по цехах і відділках заводу

       3.1 Цех розробки матеріалів, гіпсомодельний відділок.

Для того щоб виготовити форму для виробу, спочатку потрібно виточити модель з урахуванням усадки при подальшому висиханні та випалі. Зовнішні контури моделі в подальшому стануть внутрішніми для форми. Модель виточують на спеціальних станках. Для цього використовують спеціальні ключки та інші інструменти.

Для виточування поверхні виробу, заготовляють певної конфігурації ніж, або шаблон, який відповідає контурам зовнішньої сторони виробу. Цей шаблон закріплюють на спеціальному важелі (його називають наклоном). Виріб ( модель ) точать від центра до краю, до отримання гладкої поверхні. 

Після того, як модель готова з неї можна знімати форми для різних способів лиття.

         3.2 Формувально ливарний цех, структура цеху і поточних ліній, асортимент, потужність, види і характеристика обладнання, рецепти і вологість маси, шлікеру, види браку  і запобігання його виникнення.

       Добре висушені вироби і перевірені гіпсові форми обмітаються волосяною щіточкою і промиваються  3% содовим розчином для зняття залишків жирової змазки.

Заливка в гіпсові форми відбувається вручну. Наливати шлікер в форми потрібно неперервною струєю - без сплесків – для запобігання морщин і бульбашок на поверхні черепка. Струм шлікера повинен бути направлений на дно гіпсової форми.

            Плоскі круглі вироби можна робити заливним і зливним способами. При наливному способі шлікер заливають в спеціальну гіпсову форму, що має як правило дві робочі поверхні. Тому, відливаючи форми, треба робити це як з однієї так і з іншої сторони моделі. Відливши форми із гіпсу, у верхній роблять два отвори для того, щоб в них потім залити шлікер.

Гіпсові форми приймають з формолетійних цехів заводу, перевіряючи пористість, яка повинна бути в межах 33-35% для формування і 35-40% - для лиття; вологість - у межах 4-6%, розміри - за кресленнями; правильність взаємної пригону окремих частин форм; стан робочої поверхні форм, яка повинна бути гладкою, без подряпин, не мати сторонніх включень - «желваків» (місцевих затвердінь), пустот, відбитостей і т. п.; співвісність посадочних конусів форм з їх робочими поверхностями. Робочу поверхню нових форм протирають 2%-вим розчином кальцинованої соди, в якому не повинно залишатися нерозчинених частинок.

По мірі вбирання води поверхності гіпсової форми, необхідно доливати нові порції шлікеру.

Тривалість набирання потрібної товщини виробу залежить від властивостей лікеру, вологості форм і повинна відповідати 30-90 хв. Вологість форм не повинна перевищувати 6-8%.

На початковому етапі асортимент продукції обмежувався чотирма видами: кухоль 210 мл, келих 600 мл, тарілка та салатник. Виробництво здійснювалося на формах Довбиського, Городницького та Полтавського фарфорових заводів. Ситуація змінилася, коли на виробництво прийшов талановитий модель майстер художньої лабораторії Баранівського фарфорового заводу В.О. Пилипчук. За короткий період художники НВМ у співпраці з Віктором Олексійовичем посприяли розширенню асортименту продукції, додавши наступні види:

ваза «Ромашка» - (автор форми В.О. Пилипчук);

• кувшин 2л, - (автор форми В.О. Пилипчук);
• набір чайників - (автор форми В.О. Пилипчук);
• кухоль курортний - (автор форми В.О. Пилипчук);
• кухоль курортний «Куманець» - (автор форми В.О. Пилипчук);
• фруктовниці (велика, середня, мала) - (автор форми Л.О. Пестич, В.О. Пилипчук);
• набір для чаювання «Самовар» - (автор форми В.О. Пилипчук);
• ваза «Тополя» - (автор форми Л.О. Пестич);
• кавовий набір - (автор форми І. Беркута).

Два роки свого життя віддав НВМ маестро Полтавського фарфору, Народний художник СРСР І.М. Віцько, поповнивши асортимент виробів майстерні неповторними зразками художнього фарфору:

• кувшин «Оса»;
• ваза «Гільза»;
• численні ужиткові предмети : штофи, чашки різних розмірів, салатники, блюда, об’єднані воєнною тематикою до святкування 40- річчя перемоги у Великій Вітчизняній Війні.

Склад маси (за основними мінеральними компонентами)

3.3 Цех випалу, структура  цеху, потужність, типи діючих печей, паливо та енергоносії, глазурування, завантаження і розвантаження печей, режим випалу і тривалість, брак.

Цех випалу

Випал виробів охоплює комплекс технологічних операцій,що визначають в значній мірі характер технологій виробництва, тривалість виробничого циклу, якість виробів, економіку виробництва. У структурі собівартості виробів витрати на випалення складають близько 30 %.

Будучи дуже складною і завершальною стадією технологічного процесу виробництва, випалення у більшості випадків обмежує виробничі можливості підприємства по випуску виробів.

Процеси при випалюванні.

Призначення першого випалу - надати черепку виробів необхідну механічну міцність, пористість (за водопроникненю), нерозмакаемість у воді, завершити фізико-хімічні процеси, що передують фазообразования черепка - видалення всіх видів вологи, вигоряння органічних домішок, модифікаційні зміни кварцу, дисоціація карбонатів кальцію і магнію і т.д.

Типи діючих печей

Перелік основного технологічного обладнання і приладів, необхідних для виробництва порцелянових виробів методом формпресування, шлікерного лиття та контролю виробництва, наведено в таблиці 1.

Таблиця 1