Історія політико правових вчень

Історія політико правових вчень

10)Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. університетів України (К.А. Неволін, Н.Д. Іванішев, М.Ф. Владимирський-Буданов, О.Ф.Кістяківський та ін.)

Костянтин Неволін (1806—1855). Досліджував проблеми держави і права. Свої ідеї виклав у працях «Енциклопедія законознавства» (т. 1—2, 1839— 1840 «Історія російських цивільних законів» (т. 1—3, 1851), «Про п´ятини і погости новгородські в XVI ст.» (1853).

Неволін був послідовником гегелівської правової філософії та історичної школи права. В «Енциклопедії законознавства» він опрацював проблеми юридичної науки, що стосувалися законів історичного розвитку права, різних форм функціонування держави і права, кодифікації законодавства.

Основу права Неволін вбачав у «божественному єстві, яке відкриває себе в світлі моральному через волю людей». У теоретико-практичному сенсі право конституюється на кількох рівнях: міжособистісні стосунки індивідів (приватне право); відносини індивіда зі спільнотою загалом (державне право); відносини спільноти з будь-якою іншою (міждержавне, чи міжнародне, право). Закон Неволін розглядав як «образ буття правди», що має внутрішню силу для совісті людини. Поняття «закон» він трактував як моральний закон (діє на рівні внутрішніх особистісних стосунків людей); суспільний (державний) закон (правило, згідно з яким формуються взаємини між людьми).

Право і закон К. Неволін тлумачив як історично змінювані утворення, що формуються залежно від національно-історичної організації, традицій та культури народу. Він стверджував про нерозривний зв´язок між мораллю і правдою та правом і законом. Неволін зазначав, що в основі природного права лежить «природна свобода» індивіда. Завдання моралі та права полягає в свідомому обмеженні природної свободи. Отже, людина не може мати вродженої правосвідомості, вона може її набути. На думку Неволіна, метою закону є не лише турбота про відновлення порушеного права, а й запобігання порушенню прав. Втілення ідеї природних законів у позитивні залежить від «особливого характеру народу, рівня його розвитку, історичного ставлення до інших народів». Одним з найважливіших положень теорії Неволіна є ідея про необхідність виховання у народу почуття законності, яке дасть змогу самим судити про праведне й неправедне.

Держава для Неволіна — реалізована моральна ідея. Без держави і поза державою неможливі ні правовий, ні моральний розвиток людини, оскільки всі без винятку цілі морального вдосконалення людини постають водночас і цілями для держави. Реалізацію правового ідеалу вчений пов´язував не з окремою державою, а з участю всіх народів світу в його пізнанні та здійсненні.

Видатний фахівець в галузі кримінального права і процесу, історії права, один із дослідників права України ^ Олександр Кістяківський (1833 -1885) одним із перших обгрунтував вчення про кримінальне покарання, яке базувалось на принципі його невідворотності.

Заслугою вченого є розробка ним "теорії прогресивного конституціоналізму", яка містилася на таких засадах:

• у конституційній монархії він вбачав перший крок до політичної свободи Росії;
• саме в конституційній державі можуть мати втілення такі засади: місцеве та державне самоврядування; недоторканість особи, крім випадку скоєння нею злочину; право зборів і об'єднань, свобода слова і віросповідання; відповідальність правителя перед підданими;
• реальними умовами реалізації загальнодемократичних засад є загальний виборчий процес, право відкликання посадових осіб, судова підзвітність чиновників, законність у діяльності органів влади та управління.

Відрадним явищем у розвитку правової думки цієї доби є поява перших досліджень в галузі історії українського права, оскільки до того часу історія України, як і історія Української державності і права, вважалися часткою російської або польської історії. Завдяки зусиллям професора Київського університету Михайла Владимирського-Буданова (1838 - 1916) цю традицію було порушено. При вивченні права він вперше звернувся до глибинних першоджерел, упорядкувавши "Хрестоматію з історії руського права", яка витримала п'ять видань і стала настільною книгою для багатьох поколінь юристів та істориків.

Вчений послідовно впроваджував думку, що не існує держави і права без конкретного етносу (народу), підкреслюючи, що відправним джерелом походження держави є національно-етнічна група з її особливостями.

Що стосується права, то воно розглядалось як окремий продукт діяльності нації, а не держави; його джерелом є народна свідомість і воля, а не держава. А держава у формі закону формує лише те, що вже створено народною свідомістю.

Вчений водночас наголошував, що право значно ширше за своїм змістом, ніж закон, і вони збігаються лише тоді, коли закон стає виразником правосвідомості народу.

Іванішеву – одному з перших українських юристів – належить думка про необхідність вивчення слов'янського законодавства для пояснення стародавнього російського права, щоправда, цю думку до нього висловлював і Г. Данилович, але не так рішуче.

Правова концепція вченого орієнтована на глибоке вивчення численних історичних фактів Іванішев не просто систематизував сучасні закони у відповідних ділянках права, але подавав цілу розгорнуту схему історичного розвитку законодавства в кожному конкретному питанні” М. Іванішев намагався показати справедливу історію народу, розкриваючи при цьому і її негативні сторони, а також загальний розвиток права та його національні особливості. Для цього він використовував достовірні пам’ятки права – вітчизняні, зарубіжні, приватні, офіційні, які допомагали встановити дійсну історію. Вчений першим звернув увагу на значення актових книг, які були найважливішим матеріалом для історії. 

11)Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії /брахманізм, ранній буддизм

«Ніде, крім Індії і Китаю, не було дійсної безперервної цивілізації», — відзначав Джавахарлал Неру. Ця безперервність, традиційність характерна і для права, основних принципів політики.

По-перше, Світ, природа і суспільство згідно з брахманістською концепцією підлягають світовому закону (рта), установленому вищим божеством Брахмою. Цей закон визначає місце і правове становище кожного стану (варни) у суспільстві, кожної людини в них.

По-друге, за «Законами Ману» усі варни і їх члени повинні слідувати дхармі — вічному моральному закону, долгу, тлумачення змісту яких належить виключно брахманам. «Саме народження брахмана — вічне втілення дхарми... Адже брахман, народжуючись для охорони скарбниці дхарми, займає вище місце на землі як владика всіх істот». Основна дхарма тлумачилася як не нанесення шкоди, правдивість, не присвоєння чужого, чистота і приборкання почуттів. Приналежність до однієї дхарми не означало рівноправність варн — у них різні права і обов'язки.

По-третє, вирішальну роль у суспільному устрої і мистецтві управління у Ведах і «Законах Ману» відведено покаранню. зміст управління (дандаїті) — «керівництво (володіння) палкою».

По-четверте, політичним ідеалом брахманізму була своєрідна теократична держава, де цар править під керівництвом жерців, визнає вищість релігійного закону над світським. За допомогою таких ідей брахмани боролись за свою політичну гегемонію в суспільстві.

По-п'яте, давньоіндійські правові збірники містять практичне керівництво з державного управління, політики. Така «Артхашастра» (Наука політики, Наука про державний устрій), приписувана мудрому брахману Каутиль'ї. Очевидно, на зміст збірника помітний вплив справив буддизм. Тут дхарма трактується як «закон, заснований на істині», який охороняється суворими покараннями. Однак принципом державного управління називається «артха» — користь. Принцип користі пронизує викладені в збірнику практичні настанови про усунення перешкод на шляху до суспільного порядку, про застосування витончених засобів державної політики, про судочинство, правила й обов'язки державних чиновників і т.д.

Пануюча брахманська ідеологія викликала неприйняття і критику з боку засновника буддизму в VI ст. до н. є. Сиддхартхи Гаутами, прозваного Буддою (Просвітлений). За легендою, молодий царевич, зіткнувшись зі стражданнями, хворобами інших, відмовився від життя в розкоші, став мандрівним аскетом, болісно шукав відповіді на питання про причини страждань, сенс життя. Знайдені відповіді на них і склали сутність просвітління Будди, збагнення двоякої істини: життя у світі повне страждань і є причина цих страждань, можна припинити страждання і є шлях, що веде до припинення страждань, до нірвани. Доля людини залежить від неї самої, від її зусиль. Тільки пізнання істини і збагнення Вічного закону, праведний шлях життя і постійне самовдосконалення ведуть людину до переродження, щастя. Хто керується в житті справедливістю, той уже не знає смерті.

Таким чином,у буддійському вченні зроблено поворот від Бога до людини. Вона може вибирати: бути вільною «через усвідомлення істини» чи, переступивши закон, «схилятися до усього злого». Вихваляння законності, законного шляху в житті, проповідь гуманізму, поваги і любові людини до інших, до усього живого, непротивлення злу злом і насильством — морально-правова основа буддизму.

Визнання буддизмом морально-духовної рівності всіх людей заперечувало брахманський принцип нерівності людей у суспільному житті. «Не по народженню треба вирізняти освічених, знатних і низьких, а по життю їх», — підкреслюється в буддійських писаннях.  

12) Вчення Жана Бодена про державу

У боротьбі за формування такої держави у Франції в останній третині XVI ст. склалося вчення видатного політичного мислителя Жана Бодена (1530—1596). Погляди на державу, на шляхи й методи зміцнення централізованої монархічної влади він виклав головним чином у праці «Шість книг про республіку» (1576), назва якої не суперечить змістові, бо під «республікою» автор мав на увазі державу взагалі.

Ж. Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави у нього виступає сім´я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім´ї є прообразом і відображенням державної влади. Держава як організація виникає в результаті угоди, і вища її мета полягає не в забезпеченні зовнішнього благоденства людей, а в тому, Щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів. Не повинно бути жодних причин для виступів проти держави, бо вона суверенна. Розробка теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки.

Суверенітет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу. Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме ніяких обмежень для виявів своєї могутності. Постійність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада існуватиме незмінно невизначено тривалий час. Неподільність суверенної влади проявляється в тому, що вона ні з ким не ділить своїх прерогатив, не може бути ніяких органів, які стояли б над або поряд з нею. Ж. Боден виокремлює такі п´ять основних ознак суверенітету: видання законів,обов´язкових для всіх; вирішення питань війни і миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній інстанції; помилування.

Проте Ж. Боден не вважає суверенітет державної влади абсолютно необмеженим. Суверенітет є абсолютним лише у сфері діяльності державної влади. Він не поширюється на відносини, зумовлені божественними і природними законами, приватною власністю. А тому держава не повинна втручатися у справи сім´ї, порушувати принцип віротерпимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників. Правитель, який посягає на приватну власність, втручається в сім´ю, нехтує природними й божественними законами, є тираном і заслуговує на смерть.

Розглядаючи різні форми державного правління, Ж. Боден віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії. На його думку, вона є найприроднішою з усіх форм. Подібно до того, як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі — Сонце, так і в людської спільноти має бути один правитель. Проте це зовсім не означає категоричного заперечення мислителем окремих елементів аристократичного й демократичного правління за умов монархізму.

Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов´язані з жадібністю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство. Утопія є державно-організованим суспільством, її політичний устрій, який Т. Мор вважає ідеальним, ґрунтується на засадах свободи, рівності й демократизму. Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель (принцепс), обираються народом, звітують перед ним і зобов´язані діяти в його інтересах. Правитель обирається пожиттєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів. Як бачимо, симпатії Т. Мора на боці своєрідної змішаної форми державного правління, яка поєднує в собі монархічний, аристократичний і демократичний елементи.

13)Політико-правова ідеологія в Стародавньому Китаї. Даосизм. Етико-політичні погляди Конфуція

Перші правові і політичні ідеї давнього Китаю знаходять своє закріплення у книзі історичних переказів "Шу дзін", датованій приблизно VIII ст. до н.е. Походження державної влади пояснювалося божественним походженням. Втіленням бога на землі був син неба (Ті) — володар, який, завдяки знанню законів неба, міг добре панувати на землі. Він був посередником між небом і землею, він також встановлював гармонію між небом і землею і через те міг впливати на регулярність атмосферних явищ, що гарантувало населенню врожай. Образним виразом принципу загальної закономірності, що пронизувала небо і землю, були шляхи, накреслені рухом планет, — звідси і визначення цього принципу, який лежить в основі китайської філософії, — "дорога неба" ("дао"). 

Основним завданням володаря було забезпечення у світі гармонії, яку накреслив Великий план (Хунг фан). У суспільних відносинах гармонію повинно було забезпечувати додержання восьми елементів управління, а саме: турбота про харчування і забезпечення предметами широкого вжитку населення, турбота про принесення жертв, піклування про публічні роботи, піклування про науку, запровадження справедливих кар, піклування про гостей, військо. Великий план вказував на справедливість, суворість і лагідність, як на три засоби, якими повинен користуватися добрий володар, щоб забезпечити п'ять благ для своїх підданих: довге життя, здоров'я, багатство, любов до всього доброго і смерть, яка завершує життя. Тут же було викладено п'ять основних залежностей, на яких базується суспільство: залежність сина від батька, дружини від чоловіка, молодшого брата від старшого, підданого від володаря, друга від друга. 

Основи вчення Лао-цзи, жив десь у VI ст. до н.е., викладені у книзі "Дао де цзін". Основою вчення Лао-цзи є дао — щось невидиме, нечутне, невловиме, нематеріальне, а, водночас, таке, що починає, проникає і закінчує всі явища і речі. Людина може наблизитися до "дао" через цілковиту відірваність, абстрагування від оточуючого світу. "Треба зробити своє серце максимально відчуженим, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі змінюватимуться самі по собі, а нам залишається лише спостерігати за їхнім поверненням. У світі велике розмаїття речей, але всі вони повертаються до свого початку. Повернення до початку називається спокоєм, а спокій — поверненням до суті. Повернення до суті називається постійністю. Знання постійності називається досягненням ясності, а незнання постійності призводить до безладдя і, як наслідок, до лиха. Той, хто знає постійність, стає досконалим; той, хто досяг досконалості, стає справедливим; той, хто набув справедливості, стає володарем. Той, хто стає володарем, слідує небу. Той, хто слідує небу, слідує дао... Найкращий правитель той, про кого народ знає лише те, що він існує". Говорячи про державу, Лао-цзи вважає її природним утворенням, яке не залежить від волі і діяльності людей і розвивається своїм шляхом. "Держава є витвором духу, і впливати на неї не можна. Всякі спроби втручання завжди засуджені на невдачу і розбивають єдність".  

14)Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.

Найбільш відомі перші соціалістичні проекти майбутнього створили Томас Мор (1478—1535) у творі «Утопія» (1516) і Том-мазо Кампанелла (1568—1639) у своєму творі «Місто Сонця» (1623). Вони були написані на захист політичної програми гуманістів, їх уявлень про «республіку вчених», але відображали й політичні ідеали соціальних низів.

Автор «Утопії» на початку твору дає різку критику соціальних і державно-правових порядків сучасної цивілізації. Корінь усіх соціальних зол, на думку Мора, — приватна власність, гострі соціальні протиріччя, панування багатіїв і злидні мас. Вони породжують злочинність, криваве законодавство: суспільство саме створює злодіїв і карає їх. «Справді, — пише Мор, — злодію призначають тяжкі і жорстокі муки, тоді як набагато скоріше варто було б подбати про засоби до життя, щоб нікому не було жорстокої необхідності спершу красти, а потім гинути». Поки існує приватна власність, немає перспектив на видужання суспільства. Вихід один: «повне знищення приватної власності».

Нинішня держава, писав Мор, ніщо інше, як змова багатіїв, що ратують під ім´ям і вивіскою держави про свої особисті вигоди. їх хитрування і стають законами. Звідси складність і заплутаність законодавства, охорона його найжорстокішими покараннями.

«Найкращий стан держави» представлено на о-ві Утопія (від грецьк. — «місце, якого нема»). Це — модернізована республіка за зразком античних чи середньовічних міст-республік, скоріше унітарна, що складається з 54 міст «з однаковою мовою, нравами, установами і законами». Усі посади тут виборні і на певний строк. Філархобирається від кожних ЗО родин на рік; на чолі кожних з десяти філархів з їхніми сімействами обирається про-тофіларх (транібор) з числа вчених. Вони й утворять міський сенат, очолюваний князем, який також обирається філархами міста з кандидатів, запропонованих народом. Посада князя незмінювана, якщо тільки він не запідозрений у прагненні до тиранії. Найбільш важливі справи міста вирішуються зборами філархів, що доводять суть справи до відома своїх сімейств і потім їх рішення повідомляють міському сенату. «Іноді справа переноситься на збори всього острова». Раз на рік збирається сенат Утопії (по три представника від кожного міста) для обговорення загальних справ держави. Органи влади Утопії здійснюють загальне керівництво народним господарством, освітою івихованням. Саме тому міський сенат обирається з учених. З їх же числа вибирають послів, духівництво, главу держави.

Соціалістичні ідеї Т. Мора розвивав Т.Кампанелла. Будучи домініканським ченцем, за участь у підготовці повстання проти іспанського ярма він провів у в´язницях близько 27 років, де і написав у числі інших твір «Місто Сонця».

Тут влада і управління грунтуються на трьох принципах: організація виробництва і розподілу, керування вихованням громадян; першорядну роль у здійсненні влади і управління грають учені; новий суспільний лад вимагає участі народу в управлінні державою.

Органи влади і управління в Місті Сонця функціонують на демократичних началах. Двічі на місяць скликається Велика Рада всіх соляріїв, що досягли 20-літнього віку, де обговорюються державні справи, виконання, посадовими особами своїх обов´язків і нові кандидатури. Кожний восьмий день збираються усі вищі посадові особи держави. Відбуваються збори і нижчих посадових осіб для обговорення поточних справ.

У Місті Сонця існують право, правосуддя. За Кампанеллою, закони тут нечисленні, короткі і ясні. Вони усі вирізані на мідній дошці біля дверей храму правосуддя.

 15)Погляди на державу і право Михайла Грушевського

Основою політико-правової концепції М. Грушевського (1866—1934) було українське питання. Він уважав, що основою входження України в Росію була автономія, але цим принципом знехтували. Можливість вирішення цієї проблеми він бачив у випадку децентралізації влади в Росії та утворенні федерації, під якою розумів об'єднання в одній державі декількох.

Розмірковуючи про федеративний державний устрій, М. Грушевський припускав два варіанти його утворення: процес, який іде знизу (декілька держав утворюють одну і передають їй частину своїх суверенних прав), і процес, який іде зверху (унітарна держава ділиться суверенітетом із своїми провінціями і в такий спосіб стає федерацією).

Важливим моментом у концепції федерації було те, що її суб'єкти не лише зберігали свою державність, а й мали можливість виходити з 'й складу.

Автор політико-правової концепції пропонував установити демократичну виборчу систему, яка передбачала б участь у виборах усіх соціальних груп.

Важливим кроком на шляху до такої федерації М. Грушевський вважав ухвалення закону про мови, який регламентував би статус національних мов і гарантував їх вільний розвиток.

Автономію України автор концепції розглядав як "самозаконність" — право встановлювати свої закони і керуватися ними в житті. Україна у складі федерації повинна бути демократичною республікою, в якій гарантувалися б політичні свободи: свобода слова, зборів, громадських організацій, совісті, рівне виборче право за таємного голосування. Реалі-зуючи свою автономію, Україна мала бути вільною у вирішенні політичних, економічних, культурних питань, самостійно розпоряджатися своїми багатствами й ресурсами.

На відміну від попередників, М. Грушевському випало на долю реалізовувати на практиці свою державно-правову концепцію. Цей процес розпочався 17 березня 1917 р. зі створенням Центральної Ради і знайшов утілення в її Універсалах.

Відомо, що політико-правове вчення М. Грушевського не було втілено в життя. Вочевидь, практичні дії автора розійшлися з його ідеями, зокрема в національному питанні. Проголосивши у своєму вченні неприпустимість будь-яких проявів українського шовінізму, він підійшов до вирішення проблем державотворення саме з позиції панування української нації. Це знайшло відображення в організації крайових органів управління за принципом української більшості, в утворенні народних міністерств у справах великоросів, євреїв і поляків, у законі про на-ціонально-персональні автономії від 9 січня 1918 p., який передбачав складання і публікацію списків відповідних національностей, а також інші, дивні з сучасного погляду, заходи щодо "піклування" про національні меншини. Такі заходи, ясна річ, не були зрозумілими для широких верств населення України.

17)Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.

Політична ідеологія Стародавньої Греції, як й інших країн давнини, формувалась у процесі розкладу міфів та виокремлення відносно самостійних форм суспільної свідомості. Розвиток цього процесу в античній Греції мав свої особливості порівняно з країнами Стародавнього Сходу.

Виникнувши в умовах переходу від первіснообщинного ладу до політичної форми організації суспільного життя, антична політико-правова думка Греції оформилась і розвивалась у процесі соціальної диференціації населення і посиленням боротьби між різними прошарками тогочасного суспільства.

В історії виникнення і розвитку давньогрецької політико-правової думки більш або менш виразно вирізнилися три періоди. Ранній період (ІХ-УІ ст. до н. е.) був пов´язаний з часом виникнення давньогрецької державності. Тоді спостерігалася помітна раціоналізація політико-правових вчень.

Другий період (V - перша половина IV ст. до н. е.) - час розквіту давньогрецької філософської та політико-правової думки, яка знайшла свій вираз у вченнях Демокріта, софістів, Сократа, Платона та Арістотеля.

Третій період (друга половина IV—II ст. до н. е.) - період еллінізму, час початкового занепаду давньогрецької державності, потрапляння грецьких полісів під владу інших держав. Політичні погляди того періоду представлені у вченнях Епікура, грецьких стоїків, Полібія. 

17. Політичні і правові вчення  в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков 

У другій половині XVII ст. в Росії почався перехід від станово-представницької до абсолютної монархії, що закінчився в першій чверті XVIII ст. Склались умови для внесення змін у механізм феодальної держави. Цілковито розвинулася приказно-воєводська система управління, збільшилися постійні військові формування, було впроваджено нову систему оподаткування, а створення Приказу таємних справ дозволило московському цареві безпосередньо контролювати всі галузі управління. Економічною основою цього переходу та всіх подальших змін у державному механізмі були зростання продуктивних сил, розвиток міст. Крім того, зміцнення держави було зумовлено селянськими війнами, небезпечними для панівного класу.Абсолютна монархія, отже, була потрібна дворянству як сила, здатна успішно придушувати опір народних мас. Захищаючи насамперед інтереси дворянства, держава водночас сприяла й становленню буржуазії, яка народжувалася, оскільки відчувала потребу в промисловості, щоб надати армії сучасну зброю, забезпечити свою економічну самостійність. Тому влада московських государів поруч із традиційною опорою - дворянством - одержувала підтримку від молодої буржуазії, яка відчувала потребу в захисті.

Симеон Полоцький про державу і право.

Головною проблемою творчості Симеона було вирішення питань, пов'язаних з верховною владою, формою її організації та діяльності. Він одним із перших в історії вітчизняній політико-правової думки дав теоретичне обгрунтування необхідності встановлення освіченої монархії. Цар і бог у нього майже рівні величини. У розумінні Симеона Полоцького цар і держава ототожнюються. Симеон наполягає на різниці між царем і тираномПоет-мислитель вважає, що освічена монархія повинна бути державою, діяльність якого грунтується тільки на законах. Всі люди у громадянстві зобов'язані боятися закону, підпорядкування якому зміцнює державу і «чинна і славна содеевает царства». Термін «правда» Симеон традиційно вживає в значенні «закон». 

Мислитель звертав також увагу на неприпустимість жорстоких санкцій. Суд зобов'язаний відновлювати правду, а не робити помста. В історії політичних і правових вчень Симеон Полоцький виступив одним з перших серйозних ідеологів освіченого абсолютизму в Росії. Його ідеї були поширені в XVII і XVIII ст. Безпосереднє своє продовження і розвиток вони отримали у сучасника Симеона, представника тієї ж «латинської орієнтації »Юрія Крижанича.

Прихильником російського абсолютизму був також  Юрій Кри-жанич (1618-1683), Крижанич написав твір «Бесіди про уряд», відомий у Росії під назвою «Політика». Мислитель обстоював положення про божественність особи носія верховної влади. Найкращою формою правління для Крижанича була абсолютна монархія, яка мала забезпечити загальну користь для всіх членів суспільства, а саме: благочестя, справедливість, спокій та достаток, віру, суд і мир. Крижанич захищав у своїх працях необмежену монархію, але визнавав за необхідне встановлення ряду обмежень, аби вона не перетворилася в тиранію. 

Мислитель вважав становий лад природною формою суспільства. Він доводив, що всі стани були корисними державі.

Феофан Прокопович

У своїх «роздумах Прокопович зумів поєднати природно-правову теорію з догмами богослов´я, приєднуючи до доказів «від природних законів і природного розуму» «непорушне Слово Боже». Мислитель спирався на тих теоретиків природного права, які вбачали в абсолютизмі найдоцільнішу форму держави.Прокопович створив та обґрунтував концепцію російського освіченого абсолютизму. 

Основою теоретичних побудов про державу і право, на думку мислителя, слід визнати здоровий природний розум. Держава існувала не завжди, до неї люди жили в природному стані, що характеризувався ним як епоха війни і кровопролить. До природних законів мислитель відносив ті, що випливали з інстинктивного прагнення до взаємного збереження життя, продовження людського роду. Мислитель був упевнений, що становлення верховної влади пов´язано з договором, через який народ, відрікшись від своєї волі, передав її одній особі - монарховіУтворюючи державу, народ, вважав Прокопович, мав право обирати собі будь-яку форму правління: монархію, аристократію, демократію або змішаний склад (змішану формуВизнавши монархію як найкращу форму організації влади, Прокопович, однак, розрізняв монархію обмежену та абсолютну спадкову і виборну. Він надавав перевагу спадковій монархії, вважаючи її найбільш природною формою правління. Положення про підпорядкування церкви державі, розроблене Прокоповичем за участі Петра І, набуло сили закону.

Політико-правові погляди В. М. Татищева

Теоретичною основою поглядів мислителя були концепції природного права та договірного походження держави. Опріч природних шор, мислитель розрізняв іще шори договірні, під якими він розумів владу пана над слугою, а також поміщика над кріпаками . Він повторив висновки патріархальної теорії походження держави, але з´єднував їх із положеннями договірної теорії. Держава, заявляв він, виникла в результаті суспільного договору, укладеного з метою захисту безпеки народу і пошуків загальної користі. Суспільний договір розглядався мислителем як основа всякої держави, зокрема й монархічної.