Вища освіта і болонський процес: сутність і особливості впровадження в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Кафедра фінансів,

 грошового обігу і  кредиту

Контрольна робота

з курсу: Вища освіта і болонський процес

ЛЬВІВ 2013

План

Вступ

1. Вища освіта і болонський  процес: сутність і особливості впровадження в Україні

2. Система організації  вищої освіти у Польщі

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Ідеї  пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою зазвучали  після Другої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО, Західноєвропейський союз.

Перший  крок у бік створення сучасного  Євросоюзу був зроблений в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір  про заснування Європейського об'єднання  вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало  об'єднання європейських ресурсів з  виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив  з липня 1952 року.

З метою поглиблення економічної  інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське  співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим  і найширшим за сферою компетенції  з цих трьох європейських співтовариств  було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські  спільноти (ЄС — European Community).

Процес  розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників  інтеграції (розширення) [1].

Наступним кроком до інтеграції стало розуміння  необхідності спільних дій не лише у сфері економіки й політики, а й у освітній.

У 1998 році у м. Болоні європейськими  міністрами освіти була підписана спільна  декларація про єдині засади розбудови  системи вищої освіти у Європі.

Болонський процес спрямований  на формування єдиного відкритого європейського  простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах  європейського регіону, спрощення  процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників  і студентів на європейському  ринку праці [2].

Україна приєдналася до Болонського  процесу під час зустрічі міністрів  освіти європейських країн у Норвегії в 2005 році у Бергене. [1]

Щоб входження України  до Болонського процесу стало  реальністю, треба провести серйозні реформи в галузі освіти. Українська вища освіта відрізняється від європейської.

Актуальність дослідження  визначається тим, що польська система  освіти дуже близька нам по розумінню, і тому вивчити методи, принципи навчання в цілому, буде дуже актуально.

Система вищої освіти в  Польщі динамічно розвивається. Протягом останнього десятиліття створено більше двохсот нових вищих учбових  закладів, а чисельність студентів  зросла з 350 тисяч до більш, ніж 1,5 млн. Такі міста, як Варшава, Краків, Познань, Вроцлав, Гданьськ, Щецін, Лодзь є традиційними студентськими центрами в Польщі.

Актуальною є дискусія про те, чи слід створювати новий  тип професійних вузів або  ж залишити ініціативу в руках  тих, що існують, які збагачуватимуть  свою освітню пропозицію шляхом введення коротких циклів освіти. Це пов'язано  з суперечкою навколо функцій  вищої школи і, зокрема, з тим, чи зобов'язані викладачі давати загальні знання про світ, учити  творчому мисленню, формувати пізнавальні  здібності і інші бажані властивості  особистості, у тому числі і вихованість, або ж давати перш за все спеціальні знання для негайного використання в майбутній роботі. Поза сумнівом, ці функції не можна розуміти альтернативно, проте майже безперечно, що перенесення  упору на «професіоналізацію» вузу несе з собою велику небезпеку  і, мабуть, не самим кращим чином  служить підготовці випускника до майбутньої роботи.

Мета дослідження - визначити  основні поняття системи освіти і підготовки робочих в Польщі; проаналізувати існуючу систему  підготовки бакалаврів в Польщі, виявити  недоліки і достоїнства; обгрунтувати головні принципи і методи, вживані в учбовому процесі; досконально вивчити систему професійної підготовки бакалаврів в Польщі.

1. Вища освіта  і болонський процес: сутність  і особливості впровадження в  Україні

У Європейському Союзі  прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там  знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна людина.

Вищу освіту спроможний здобути  заледве один з десяти тих, хто  навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників  бакалаврату.

У Європі завершують середню  освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір  вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% усіх учнів  середніх шкіл.

Сьогодні вищі навчальні  заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто  у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.

За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але  навіть для такої кількості ВНЗ  Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього  кадрового потенціалу.

Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці  без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками, за розвитком, ерудованістю, спеціальною  підготовленістю перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.

Найбільше не влаштовує закордонних  працедавців у підготовці наших  фахівців – низька дієвість знань. Дієвість - це здатність використовувати  набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше.

За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий  рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений  на належному рівні. Гарантія цього  – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього  претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг  серйозно постраждає.

За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра  свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.

Наші вищі навчальні заклади  сьогодні забезпечують чотири рівні  підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують  молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації  готують бакалаврів, спеціалістів і  магістрів. За кордоном цього не розуміють.

Отже, треба уніфікувати  освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти  на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів.

Болонський процес спрямований  на формування єдиного відкритого європейського  простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах  європейського регіону, спрощення  процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. У зв’язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування.

Необхідна трансформація  існуючої в Україні системи вищої  освіти до європейських вимог, упровадженні нових підходів та технологій навчально-виховного  процесу.[3] Тому дослідження та створення  науково-методичного і технологічного супроводу переходу Університету на європейський стандарт вищої освіти є актуальним для НТУ «ХПІ».

Пропонуємо вашій увазі  основні положення організації  системи освіти у вищій школі  на принципах Болонського процесу.

Спроби надати загальноєвропейського  характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися  в рішеннях конференції міністрів  освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському  договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися  запровадженням різноманітних програм  під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли  напрацюванню спільних підходів до вирішення  транснаціональних проблем освіти. В 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої  освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість  з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

25 травня 1998 року в Парижі  міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції  прийняли Спільну декларацію (Сорбонська  декларація), якою і був започаткований  Болонський процес. Сама Болонська  конвенція (Спільна заява європейських  міністрів освіти) була підписана  дещо пізніше 18-19 червня 1999 року  в м.Болонья. Таким чином, в  1999 році до Болонського процесу  були залучені 28 європейських країн:  Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва,  Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина,  Норвегія, Польща, Португалія, Румунія,  Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія,  Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція. В 2002 році до Болонського процесу  приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина,  Хорватія, а в 2003 році – Албанія,  Андорра, Боснія і Герцеговіна,  Ватикан, Македонія, Сербія і  Чорногорія, Росія.

Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з  яких понад триста здійснюють освітню  діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому. За кошти  держави навчається 50 відсотків  українських студентів, інші – за рахунок власних коштів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків – професори.

Сьогодні в Україні  налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей.[4]

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове  співтовариство неможливі без структурної  реформи національної системи вищої  освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентноспроможності  фахівців. Однією із передумов входження  України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського  процесу.

На виконання першочергових  завдань, що випливають з вищесказаного, рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол № 5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного  експерименту щодо впровадження кредитно-модульної  системи організації навчального  процесу у вищих навчальних закладах III – IV рівнів акредитації. Україна  має намір приєднатися до Болонського  процесу в 2006 році на зустрічі міністрів  освіти європейських країн у Норвегії.

Другий етап експерименту (2005 – 2008 рр.) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробація на більшому масиві учасників  експерименту.[5]

Із 1998 по 2004 рік у рамках Болонського процесу відбулося  багато різнорівневих зустрічей, робочих  нарад, конференцій на яких було сформульовано  шість ключових принципів цього  процесу:

1. Введення двоциклового  навчання. Фактично пропонується  ввести два цикли навчання: 1-й  – до одержання першого академічного  ступеня (бакалавр) і 2-й – після  його одержання (магістр). При  цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше  3-х і не більше 4-х років.  Навчання впродовж другого циклу  може передбачати отримання ступеня  магістра (через 1-2 роки навчання  після одержання 1-го ступеня)  і/або докторського ступеня (за  умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної  системи. Пропонується запровадити  у всіх національних системах  освіти системи обліку трудомісткості  навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування  кредитів), зробивши її нагромаджувальною  системою, здатною працювати в  рамках концепції “навчання впродовж  усьо-го життя”. Європейська системи  перезарахування кредитів (ЄСПК) створювалася  протягом останніх 13 років і є  найпоширенішою основою визначення навчального навантаження студентів закладів вищої освіти Європи. За 13 років ЄСПК розвинулась від початкової системи комунікації між різними європейськими освітніми програмами і структурами у спільну і широко застосовувану офіційну систему, що є фундаментом створення спільної сфери європейської освіти.

Система перезарахування  кредитів при наявності відповідних  договорів дозволить українським  студентам навчатись у провідних  вищих навчальних закладах Європи.

Запровадження кредитної  системи обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу. Кредитно-модульна система організації  навчального процесу – це модель організації навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних  технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів). Вона зменшує навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов’язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального  семестру студенти складають два  модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а  їх знання оці-нюється у 100-бальній  шкалі.

Студенти, які за результатами модульних контролів здобули  з конкретних навчальних дисциплін  не менше від встановленої мінімальної  кількості балів, атестуються з  цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”) відповідно до шкали переведення. Студенти, які атестовані з оцінкою “незадовільно”, зобов’язані складати семестрові екзамени. Семестрові екзамени можуть також складати студенти, які бажають покращити  оцінку, отриману за результатами модульних  контролів. Оцінювання знань на екзаменах  здійснюється у 100-бальній шкалі  з наступним переведенням у державну оцінку.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних  агенств, незалежних від національних  урядів і міжнародних організацій.  Оцінка буде грунтуватися не  на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях  і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені  стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності.  На основі виконання попередніх  пунктів передбачається істотний  розвиток мобільності студентів.  Окрім того, ставиться питання  про розширення мобільності викладацького  складу й іншого персоналу  для взаємного збагачення європейським  досвідом. Передбачається зміна  національних законодавчих актів  у сфері праце-влаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування  випускників. Одним із важливих  положень Болонського процесу  є орієнтація вищих навчальних  закладів на кінцевий результат:  знання й уміння випускників  повинні бути застосовані і  практично використані на користь  всієї Європи. Усі академічні  ступені й інші кваліфікації  мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості  європейської системи освіти. Одним  із головних завдань, що має  бути вирішене в рамках Болонського  процесу, є залучення в Європу  більшої кількості студентів  з інших регіонів світу. Вважається, що введення загально-європейської  системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення,  легко доступних кваліфікацій  тощо, сприятиме підвищенню інтересу  європейських та інших громадян  до вищої освіти.

2. Система організації  вищої освіти у Польщі

Професійне навчання і  підготовка кваліфікованих робочих  здійснюється в профільних ліцеях, в технікумах і базових професійних  школах.

В даний час найважливішими фундаментальними властивостями університету є автономія, свобода ведення  наукових досліджень і освіти, продовження  європейської гуманітарної традиції. Звертається увага на тісні зв'язки між науковими дослідженнями  і учбовими заняттями за принципом  Д.Г. Ньюмена, який свідчить, що вища функція університету - заняття наукою.

Сучасний університет, проте, піддається тиску і втручанню  на користь функції, що професіоналізується, і виконання вимог ринку праці. У польських університетах продовжується, як затверджує М. Мальовськи, суперечка між «мудрістю і умінням», що викликане еволюцією університету від моделі спільності до моделі підприємства. У традиційному університеті мети освіти були пов'язані з мудрістю, в сучасній моделі, орієнтованій на підготовку професіоналів, концентруються навколо умінь.

Згідно думкам, вираженим  в літературі, в даний час університет  явно еволюціонує у бік ринкової моделі. Він організований за зразком  підприємства, функціонування якого  спирається на комерційні ринкові критерії. Університетська освіта в цій  моделі є формою освітніх послуг, адресованою  потенційним клієнтам відповідно до заявлених ними потреб. Комерціалізація  освіти робить із студента-клієнта  найважливіший елемент процесу  освіти, тому головним принципом цього  процесу виявляється вимога освіти, відповідної потребам студента.

Облік потреб студентів веде до того, що в даний час найважливішим  і вищим завданням університетської освіти є гарантування її учасникам  компетенцій (вони відносяться до кінцевих результатів навчання і є складними уміннями вищого рівня). Ключові для сучасного студента компетенції наступні: навчання, мислення, пошук, самоудосконалення, комунікація, співпраця, діяльність. Вони орієнтовані на розвиток самостійності і відповідальності молодих поляків і показують одночасно значення підготовки сучасних студентів до безперервної освіти, самоосвіти і вдосконалення.

Професійні звання, що привласнюються випускникам вузів.

Ліценціат - звання, що отримується  після 3 - 3,5 років навчання у вузі.

Інженер - звання, що отримується  після закінчення вищого технічного учбового закладу по напрямах: технічне, сільськогосподарське, економічне. Навчання триває 3,5 - 4 року.

Магістр, а також звання, рівнозначні йому: магістр освіти, магістр мистецтв, магістр-інженер, магистр-инженер-архитектор, лікар-стоматолог або лікар-ветеринар - даються після проходження п'ятирічного стандартного курсу освіти. У напрямі медичних і ветеринарних наук навчання продовжується 6 років.

Звання магістра відповідного профілю можна отримати також  після закінчення 2 - 2,5-річного магістерського курсу підвищення кваліфікації. Це звання можуть отримати особи, які закінчили  вищі професійні училища із званням  ліценціат або інженер.

Для отримання однієї з  вищеперелічених кваліфікацій студент повинен здати всі учбові дисципліни і практики, передбачені учбовим планом, представити і захистити дипломну роботу, а також успішно скласти дипломний іспит (відповідає нашим госэкзаменам).

Випускник вузу отримує диплом про закінчення вищого учбового закладу  по певному напряму навчання, три  виписки з екзаменаційно-залікової  відомості, а також, за бажанням, диплом на іноземній мові.

Доктор - вчений ступінь привласнюється особі, яка після успішної здачі  докторських іспитів підготувала  і захистила докторську дисертацію. Отримати ступінь доктора наук можуть особи, що мають звання магістра або  рівнозначне йому.

Доктор хабилитовани - вчений ступінь дається особі, яка вже має ступінь доктора, внесло значний внесок до науки або мистецтва, пройшло процедуру хабилитации і успішно захистила дисертаційну роботу (пшевуд хабилитацийний).

В області мистецтва привласнюються кваліфікації I і II ступені, які є  рівнозначними званням відповідно доктора і доктора наук.

Ступінь доктора і доктора  хабилитованого привласнюється спеціальними підрозділами вузів і інших наукових центрів - спеціалізованими радами, які мають право на їх привласнення.

Професор - наукове звання, що привласнюється Президентом Польської  Республіки. Володар його іменується професором звичайним (звичайним), на відміну від професора надзвичайного (виняткового). Це звання надається ректором за особливі заслуги в масштабі вузу (у нас це - професор кафедри). Посада ад'юнкта в польському вузі відповідає посаді доцента у вузі білоруському, в той же час доцент в Польщі посада достатньо рідкісна і привласнюється за особливі заслуги разом з професором надзвичайним.

З 1998 року почали з'являтися державні і недержавні професійні вищі школи. У них ведеться професійне навчання студентів, кваліфікація яких достатньо висока завдяки включенню  в програму освіти обов'язковою 15-ти тижневої практики.

Польща - країна дуже близька  по світогляду до України і сусід  України, крім того, вона вже декілька років в Євросоюзі і має  досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У ній  раніше, ніж в Україні, почалися реформи  в освіті і суспільстві, і раніше, ніж в Україні, встало питання  реформування державної системи  профорієнтації і консультування.

У Польщі вже в 1907-1908 рр., як і в багатьох країнах Західної Европи, виникають перші приватні служби по професійній орієнтації, які займалися вивченням кандидатів на посади шляхом опиту по раніше складеній анкеті. У 80-х роках минулого століття в Польщі центрами профорієнтації були районні і воєводські виховно-професійні консультації, куди входили фахівці різних профілів: психологи, соціологи, лікарі. У них за допомогою "опитних листів", "карток профорієнтацій", "особистих справ учнів" фіксувалися дані вивчення учня за допомогою залучення до процесу спостереження багатьох вчителів, а також обліку результатів досліджень лікарів, психологів, робочих професійної консультації. На основі аналізу даної документації класна комісія виносила висновок про те, чи вірно зроблений учнем вибір професії і профілю учбового закладу для продовження освіти. Таким чином, молоді люди практично не мали голосу в процесі вибору професії і методів діагностики своїх професійних якостей.

ВИСНОВКИ

Приєднанню України до Болонської декларації та інтеграції вищої освіти України у Європу Знань на думку більшості фахівців немає альтернативи. Входження у  Болонський простір є для українського суспільства важливим та необхідним через потребу вирішити проблеми визнання українських дипломів за кордоном, підвищення ефективності та якості освіти і відповідно конкурентноздатності українських вузів та їхніх випускників на європейському й світовому ринку праці. Адже Болонський процес вийшов за межі Європейського Союзу та Європи і стає частиною процесу глобалізації вищої освіти та глобального ринку праці. Приєднання до Болонського процесу сприятиме утвердженню принципу автономії в університетській освіті України, послабленню, а в перспективі зникненню жорсткого адміністративного та фінансового контролю з боку державних органів за функціонуванням університетів, ефективному залученню та використанню власних ресурсів у навчальному процесі, організації стажування та обмінів для студентів та викладачів. У внутрішньосуспільних процесах ці зміни сприятимуть розвитку громадянського суспільства, формуванню громадянської культури та відповідальності, поглибленню демократичних трансформацій. Успішні кроки України у цій сфері співробітництва та інтеграції з ЄС позитивно вплинуть на прискорення процесів співробітництва в інших сферах. Отже, входження України у Європейський простір вищої освіти є одним з важливих чинників у реалізації визначеного стратегічного напряму інтеграції України до ЄС.

Щоб досягти конкретних результатів  в сфері інтеграції у Болонський простір, Україна повинна виконати ряд вимог та умов, зокрема: впровадження сучасних стандартів викладання та оцінки знань студентів (кредитно-модульна система), широке використання Інтернету  в навчальному процесі, впровадження дистанційного навчання і т.п.. Запровадження  європейської кредитної системи  допоможе студентам та фахівцям, які  отримали диплом про вищу освіту в  Україні, працювати, продовжувати навчання та здійснювати дослідження у  Європі.

Я вважаю, що всі цілі, поставлені перед початком дослідження, були виконані. Залишається зробити висновки

 Освіта в Польщі  обов'язкова до 18 років

 Професійна освіта  знаходиться під відповідальністю  міністерства освіти 

 Система вищої освіти  фінансується з державного бюджету.

 чим більше в системі  професійної освіти рівнів або  ступенів, які підкріплюються відповідними  стандартами, тим більше можливостей  надається особі для вибору  посильної, бажаної і очікуваної  освітньої практики;

 мобільність людини  в професійному освітньому просторі  значною мірою залежить від  гнучкості організаційних форм  навчання і системи професійної  освіти в цілому;

 ефективність функціонування  національної системи підготовки  кадрів залежить від обліку  загальних тенденцій розвитку  теорії і практики професійної  освіти і збереження культурно-національних  традицій в області професійної  освіти.

 Існують служби профорієнтації, які займаються вивченням кандидатів  на певні посади, що дозволяє  випускникові після отримання  професії працевлаштуватися за  фахом.

Одним з достоїнств професійного утворення Польщі є наступне. Загальні тенденції в розвитку професійної  освіти обумовлені процесами глобалізації і універсалізації у сфері  економічної і соціально-культурної діяльності, становлення все більш  взаємозв'язаної людської цивілізації, а також значним посиленням ролі інформаційних технологій і телекомунікацій, формування інформаційної домінанти в розвитку суспільства і виробництва.

Разом з цим на підставі порівняно-педагогічного аналізу  виявлено, що в Польщі має місце  відставання від інших держав в об'ємах державного фінансування професійно-технічної освіти.

До недоліків системи  утворення Польщі можна віднести наступні факти:

•    відвідини лекцій не обов'язкові, але обов'язкове складання  іспитів. Таким чином, студентам, які  не мають навиків організації  часу, варто вчитися планувати  час, необхідний для навчання;