Вивчення чисельності різних категорій працюючих на підприємстві

Варіант 4

 

1. Вивчення чисельності різних категорій працюючих на підприємстві.

 

Планування персоналу є складовою загального планування діяльності і розвитку підприємства, спрямованою на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу. Воно передбачає визначення загальної і додаткової потреби в наступному періоді, а також розрахунок його кваліфікаційної структури.

Планування персоналу охоплює:

• прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі (за окремими його категоріями);
• вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);
• аналіз стану робочих місць підприємства;
• розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.

Кадрове планування сприяє підтримуванню конкурентоспроможності підприємства, його подальшому розвитку й оптимальному використанню трудових ресурсів. Практичною основою планування персоналу на підприємстві є плани економічного і соціального розвитку колективів.

Усі працюючі на підприємстві поділяються на такі категорії: робітники, керівники, професіонали, фахівці, технічні службовці, охорона, учні.

Робітники поділяються на основних, безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій з виготовлення продукції (наприклад, на машинобудівному підприємстві — ливарники, токарі, фрезерувальники, зварники тощо), і допоміжних, які виконують різні допоміжні або підсобні операції з ремонту, транспортування, виготовлення інструменту, обслуговування енергогосподарства тощо. Робітники диференціюються також за професіями і кваліфікацією. Кожна професія поділяється на спеціальності і розряди залежно від рівня кваліфікації.

На промисловому підприємстві робітники, передусім основні, є головним ядром, оскільки від них залежить обсяг, якість продукції, рівень продуктивності праці. Від роботи керівників і професіоналів, фахівців, рівня їх кваліфікації, відповідальності, творчості, виконавської і трудової дисципліни, ставлення до своїх обов’язків залежить ефективність діяльності підприємства, рівень технічного прогресу і рівень організації виробництва.

У сучасних умовах важливим є установлення мінімальної чисельності, необхідної для ведення виробництва, поліпшення структури кадрів на кожному підприємстві.

Для визначення потрібної чисельності працівників, їх професійного і кваліфікаційного складу вихідними даними є виробнича програма, норми виробітку і часу, заплановане підвищення продуктивності праці, структура робіт. У випадку укрупнених розрахунків загальна потреба підприємства в кадрах (Ч) визначається відношенням обсягу виробництва (Ов) до запланованого виробітку на одного працюючого (В):

Ч = Ов / В.

Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, насамперед потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідних на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Ураховуючи, що установлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.

Для визначення чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний — календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов’язаних із планованими черговими відпустками, неявками з причини хвороби, відпустками у зв’язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов’язків. Якщо до планового реального фонду часу одного робітника додати фактичну відпустку з дозволу адміністрації, прогули і цілодобові простої, то одержимо звітний баланс робочого часу одного робітника.

Кількість днів чергової відпустки розраховується на основі показників кількості працівників за категоріями і тривалості відпустки окремих груп.

Відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами плануються на основі звітних даних базисного періоду і планової зміни частки жінок у загальній чисельності всього персоналу.

Невиходи через хворобу в плановому балансі визначаються на підставі звітних даних з урахуванням поліпшення санітарно-виробничої гігієни і зниження завдяки цьому хвороб.

Фактична кількість робочих днів у плановому балансі обчислюється відніманням від номінального робочого часу невиходів, дозволених законом, а саме:

1) чергових і додаткових відпусток;

2) відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами;

3) невиходів з причин виконання державних і громадських обов’язків.

У звітному балансі, щоб установити фактичну кількість робочих днів у році до перелічених вирахувань необхідно додати також втрати часу з причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і цілодобові простої.

Після того, як установлено фактичну кількість робочих днів на рік, обчислюється середня номінальна тривалість робочого часу. Основою для її розрахунку є дані про кількість або частку робітників, які мають різну тривалість робочого дня, установлену законом.

Проте ця тривалість не залишається незмінною, оскільки існують ще дозволені законом втрати робочого часу на перерви жінкам, які годують дітей. Розмір цих втрат у плані визначається на основі звітних даних минулого року, скоригованих на коефіцієнт зміни частки жінок у загальній чисельності персоналу.

У звітний баланс включаються втрати через внутрішньозмінні простої, які визначаються за «простійними» листками. Тривалість простоїв у балансі розраховується так: за простійними листками підсумовується кількість годин, одержана сума ділиться на середньооблікову кількість робітників.

Помноживши фактичну тривалість робочого дня за звітом і за планом, одержимо реальний (ефективний) робочий час на одного робітника в годинах.

Для визначення чисельності основних робітників за трудомісткістю розрахунок виконується за формулою:

де Чпл — планова чисельність основних робітників, осіб;

Тпл — плановий обсяг робіт, нормо-год.;

Кв.н — плановий відсоток виконання норм часу;

Фпл — плановий фонд робочого часу одного середньооблікового робітника, год.

На деяких дільницях чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на одних і тих самих роботах, можна визначити за нормами виробітку:

де Р — плановий обсяг робіт у натуральних одиницях виміру;

Нв — планова норма виробітку в тих самих одиницях за 1 годину.

На апаратурних і агрегатних роботах чисельність основних робітників, зайнятих контролем і спостереженням за агрегатами, визначається за нормами обслуговування (у хімічній, нафтопереробній, металургійній промисловості та ін.):

де М — кількість одиниць устаткування;

З — кількість змін;

Коб — коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової (у перервних виробництвах визначається відношенням номінального часу до явочного, в безперервних — відношенням календарного до явочного);

Но — норма обслуговування, тобто кількість одиниць устаткування, яке має обслуговуватися одним робітником або бригадою робітників.

де Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о — норма часу обслуговування.

Метою планування чисельності допоміжних робітників є установлення найраціональніших співвідношень між основними і допоміжними робітниками, розроблення заходів щодо зниження чисельності допоміжних робітників.

Своєрідність трудової діяльності допоміжних робітників обумовлює специфіку в методах розрахунку їх чисельності. На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів чисельність допоміжних робітників розраховується тими самими методами, що й чисельність основних робітників за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, нормами обслуговування.

У тих випадках, коли виробничий об’єкт або устаткування обслуговується групою робітників і розміщення їх всередині об’єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.

Нормативи чисельності визначаються через норми обслуговування або норми часу обслуговування.

або

де Р — обсяг робіт;

Но — норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;

Ф — фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тн.о — норма часу обслуговування для відповідного періоду.

Чисельність допоміжних робітників, для яких не можна установити обсяг робіт, норму обслуговування, розраховується за робочими місцями. Сюди можна віднести: кранівників, комірників, комплектувальників та ін.

Розрахунок можна зробити за формулою:

де О — кількість робочих місць;

З — число змін;

Коб — коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової.

Подальше удосконалення нормування має сприяти ширшому впровадженню методів планування чисельності допоміжних робітників за трудомісткістю виконуваних робіт і нормативами обслуговування.

Для розрахунку чисельності професіоналів, фахівців найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості і їх чисельності.

Відповідність керівників і професіоналів, фахівців кваліфікаційній категорії можна визначити за результатами атестації з допомогою аналітичного показника — середнього атестаційного балу:

де Аб — середній атестаційний бал даної функціональної групи керівників, професіоналів і фахівців;

Б — конкретний атестаційний бал; Ч — чисельність керівників, професіоналів, фахівців, які мають даний атестаційний бал (за трибальною системою — «відмінно», «добре», «задовільно»).

 

 

2. Організація енергетичного та складського господарства на під-ві

Складське господарство є найважливішою частиною будь-якого підприємства, оскільки безпосередньо впливає на хід виробничих процесів. Більшість матеріальних цінностей підприємств проходить через склади, тому вони займають значну частину заводської території.

До основних завдань складського господарства належать:

• організація постійного і безперервного постачання виробництва відповідними матеріальними ресурсами;
• забезпечення їх кількісної та якісної схоронності;
• максимальне скорочення витрат, пов'язаних зі здійсненням складських операцій;
• комплектування деталей та інших матеріальних цінностей, підбір, дозування та інші операції підготовчого або заключного характеру.

Як правило, на складах виконується великий обсяг вантажно-розвантажувальних робіт і робіт з переміщення матеріальних цінностей. Тому основним напрямом у розвитку складського господарства є комплексна механізація й автоматизація робіт, поліпшення використання складських приміщень, а також організація матеріально-технічного постачання на основі оптової торгівлі, упровадження систем матеріально-технічного постачання типу "точно вчасно", що значно зменшують обсяг складських запасів. Складське господарство підприємства складається з різних складів і комор, які молена класифікувати за такими ознаками.

За призначенням і підпорядкованістю:

• матеріальні підпорядковуються відділові матеріально-технічного постачання; приймають і зберігають використовувані у виробництві матеріали і видають їх у виробництво;
• збутові належать відділові збуту; приймають, зберігають і відпускають готову продукцію заводу для її реалізації;
• виробничі перебувають під керівництвом виробничо-диспетчерського відділу; це різного роду цехові комори і загальнозаводські склади, що забезпечують виробничий процес предметами і засобами праці;
• склади запасних частин підпорядковуються відділові головного механіка, приймають, зберігають і відпускають деталі й інші матеріальні цінності для проведення всіх видів ремонтів устаткування й інших видів виробничих фондів;
• інструментульні склади належать інструментульному відділові; приймають, зберігають і відпускають цехам усі види інструментів та пристосувань;
• склади відділу головного енергетика, відділу автоматизації та механізації, відділу головного метролога, відходів і утилю.

1.За масштабами роботи: центральні, загальнозаводські, прицехові та цехові. Центральні і загальнозаводські склади обслуговують весь завод і займають, як правило, окрему площу на території заводу (невиробничу). Прицехові склади функціонують при цехах, служать для збереження матеріальних цінностей групи цехів (спецодягу, мила, господарчих товарів та інших цінностей). Цехові склади є цеховими підрозділами, обслуговують визначений цех і займають його виробничу площу. Вони поділяються на склади матеріалів, заготівель, напівфабрикатів, інструменту та ін.

2. За видом і призначенням збережених матеріалів:

— універсальні (для збереження різноманітних матеріальних цінностей);

— спеціальні (для збереження однорідних матеріалів, наприклад чорних, кольорових металів, пального та ін.).

3. За технічними пристроями й залежно від властивостей матеріалів: відкриті (облаштовані площадки), напівзакриті (площадки з навісами) та закриті (опалювальні і неопалювані).

Склади оснащуються різними стелажами й уніфікованою тарою, мостовими кранами, кран-балками, монорейками і тельферами, конвеєрами, штабелерами, авто- і електрокарами, робоелектрокарами. У гнучких виробничих системах використовуються спеціальні стелажі, призначені для розміщення плоских і ящикових піддонів. Такі стелажі є системою осередків по вертикалі і горизонталі, що дає змогу застосовувати кодову шифровку і засоби автоматизації вантажно-розвантажувальних робіт. Склади з цими стелажами є невід'ємною частиною автоматизовано-транспортної системи гнучкого автоматизованого виробництва.

Склади також повинні бути оснащені вимірювальним устаткуванням: вагами, кружками, мірниками, лічильниками, лінійними мірами для виміру довжини, висоти і діаметрів (метрами, рулетками, штангенциркулями та ін.).

Технічне оснащення складів залежить від виду, форми і кількості збережених матеріалів, типу, характеру і розташування складських приміщень, а також від існуючої системи позаскладського транспортування матеріалів.

Основними завданнями енергетичного господарства є:

• безперервне забезпечення підприємства, його підрозділів і робочих місць усіма видами енергії з дотриманням установлених для неї параметрів — напруги, тиску, температури та ін.;
• раціональне використання енергетичного устаткування, його ремонт і обслуговування;
• ефективне використання й ощадлива витрата в процесі виробництва всіх видів енергії.

Економія енергії досягається втіленням у життя таких заходів:

— ліквідація й зниження прямих втрат енергії в мережах і місцях її споживання (несправний-стан електромереж, з'єднань трубопроводів, шлангів, кранів, вентилів та ін.);

— упровадження у виробництво високоекономічних технологічних процесів, приладів, устаткування (впровадження електроіндуктивного нагрівання деталей під час термообробки замість нагрівання в електропечах опору знижує затрату електроенергії більше ніж у 2 рази);

— застосування найбільш вигідних режимів роботи технологічного й енергетичного устаткування, що забезпечують повне використання потужності електромоторів і трансформаторів, зменшення холостих ходів енергії (підвищується коефіцієнт потужності в мережах);

— вторинне використання енергоресурсів — тепла (відхідних газів печей, відпрацьованої пари ковальських цехів, тепла охолоджуваної води та ін.);

— організація чіткого планування, нормування видачі, обліку й контролю за споживанням енергії (складання паливного й енергетичного балансів за кожним видом енергії).

Для здійснення перерахованих завдань, а також для розроблення й упровадження заходів щодо економії всіх видів енергії на підприємствах створюються енергетичні господарства, структура яких залежить від багатьох чинників: типу виробництва, обсягу випуску продукції, енергоємності продукції, розвитку кооперації з іншими підприємствами та ін.

На великих підприємствах енергетичне господарство очолює управління головного енергетика (УГЕ), на середніх підприємствах — відділ головного енергетика (ВГЕ), на малих підприємствах — енергомеханічний відділ на чолі з головним механіком. Головний енергетик є заступником головного механіка.

До складу енергетичного господарства середнього підприємства належать: відділ головного енергетика, електросиловий цех (або ділянка), тепло- або паросиловий цех, електроремонтний і слабострумовий цехи.

Відділ головного енергетика очолює головний енергетик заводу, що підпорядковується головному інженерові.

У складі ВГЕ створюються такі функціональні підрозділи: бюро ППР, технічне бюро, планово-виробничі бюро і бюро енергов и користа н н я.

Бюро ППР планує, контролює й обліковує виконання всіх видів ремонтних робіт енергетичного устаткування, інспектує правильність експлуатації; веде паспортизацію й облік усіх видів його енергетичного устаткування; установлює номенклатуру, строки служби, норми видачі й ліміти на запасні частини й куповані матеріали; планує виготовлення або закупівлю матеріальних цінностей для ремонту.

Технічне бюро здійснює всю технічну підготовку виробництва системи ППР. Планово-виробниче бюро здійснює планування потреб підприємства в різних видах енергії й енергоресурсів, яке полягає у складанні енергетичних балансів, що поділяються на планові й звітні.

Плановий енергобаланс використовується для обґрунтування потреб підприємства в енергії й енергоресурсах.

Звітний енергобаланс призначений для контролю за фактичним енергоспоживанням, для аналізу використання енергії, а також для оцінки якості роботи енергоцехів.

Основою для складання планових енергобалансів є питомі норми видачі енергії, палива та ін., а також планові завдання з випуску продукції основного виробництва.

Бюро енерговикористання займається нормуванням видачі енергії та питаннями її раціонального використання.

Електросиловий цех включає такі ділянки:

— електропідстанцію з електромережами, що приймає, перетворює напругу у необхідне й доставляє електроенергію заводським споживачам; при цьому основне устаткування — трансформатори, моторогенератори, установки, електродвигуни високої напруги;

— монтажну ділянку, що відповідає за підведення електромереж до знову встановлюваного устаткування й провадить ремонт діючих електромереж.

Тепло- або паросиловий цех об'єднує такі ділянки:

— парокотельну з трубопроводами, що подає пару й гарячу воду споживачам; її основне устаткування — парові казани установки для підігріву води;

— водонасосну станцію й каналізацію з водопровідними й каналізаційними мережами;

— компресорну станцію, що постачає цехи стисненим повітрям; її основне устаткування — компресори;

— азотно-кисневу, газогенераторну й ацетиленову підстанції.

Електроремонтний цех викопує всі види ремонтів енергетичного устаткування відповідно до системи ППР, а також ремонт електричної частини технологічного устаткування. Слабострумовий цех включає ділянку зв'язку й сигналізації, що обслуговує телефонну мережу, радіозв'язок, електрогодинникові установки, диспетчерський зв'язок та ін.; ділянку з обслуговування контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматики й телемеханіки.

 

Практична частина

Задача №1

Здійснення реконструкції заводу і впровадження нової технології дозволить збільшити випуск виробів, знизити їх собівартість, підвищити продуктивність праці.

	До реконструкції	Після реконструкції
1. Річний випуск виробів, тис.шт.	34,5	43,1
2. Ціна одного виробу, грн.	3500	3500
3. Собівартість виробу, грн.	1990	1780
4. Капітальні вкладення, млн.грн.	150	230
5. Чисельність працюючих, чол.	5000	5000

 

Визначити:

1. приріст випуску продукції по заводу
2. ріст продуктивності праці
3. приріст прибутку по підприємству
4. річний економічний ефект, якщо нормальний коеф. ефективності 0,15

 

Розв’язок

1. Приріст випуску продукції по заводу

 

DВп = (43,1 – 34,5) х 3500 = 30100 тис. грн.

 

2. Ріст продуктивності праці

 

                               ППд =

ППп =

 

DПП% =

 

 

3. Приріст прибутку по підприємству

Пд.= (3500-1990)х 34500 = 52095 тис.грн

Пп. = (3500-1780)х 43100 = 74132 тис.грн.

DП =

4. Річний економічний ефект, якщо нормальний коеф. ефективності 0,15

Е = (1990+0,15

) – (1780+0,15 )х 43 100 = 62,2 х 43100 =

= 2680,82тис.грн

 

 

Задача №2

 

Робітник – верстатник протягом місяця виготовив 600 дет. «А» з нормою часу 10 хв. і 700 дет. «Б» з нормою часу 8 хв. Робота 3 – го розряду. Визначити відрядні розцінки і місячний заробіток, якщо премія становить 30 %.

Розв’язок

 

1. Розрахунок відрядної розцінки для деталі А

Рв1 =

2. Розрахунок відрядної розцінки для деталі Б

 

Рв2 =

3. Розрахунок місячного заробітку  робітника при премії, що становить 30 %.

 

ЗП = (600 х 1,717+700 х 1,373) (1+

)= 2588,69 грн.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Акулов М.Г. Економіка праці та соціально – трудові відносини. Навч. посібник рекомендований МОН України. / М.Г. Акулов. - К.: Ліра К, 2012. - 328 с.
2. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства: навч. посібник затверджений МОН України. / М.В. Афанасьєв. - К.: Ліра К, 2013. - 664 с.
3. Бойчик, І.М. Економіка підприємства: навчальний посібник / І.М. Бойчик. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.
4. Бутинець Ф.Ф.: Бухгалтерський словник. /За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2001. - 224с.
5. Ведерніков М.Д. Економіка праці та соціально – трудові відносини. Навч. посібник. / М.Д. Ведерніков. - К.: Ліра К, 2012. - 860 с.
6. Гетьман О.О. Економіка підприємства: навчальний посібник / О.О. Гетьман, В. М. Шаповал. - 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 488 с.
7. Горбонос Ф. В. Економіка підприємств: підручник. / Ф.В. Горбонос. - К. : Знання, 2010. - 463 с.
8. ГринчуцькийВ. І. Економіка підприємства: навч. посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В. Погріщук. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 304 с.
9. ГринчуцькийВ. І. Економіка підприємства: навч. посібник / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян. - К.: Ліра К, 2012. - 304 с.
10. Грещак М.Г., Гордієнко В.М., Коцюба О.С.   Управління витратами: навч. посібн. / та ін. ; за заг . ред. М. Г Грещака. - К.: 2008. - 264 с.
11. Гушко С. В. Фінансовий аналіз: навч. посіб. [Текст] / С. В. Гушко, А.В. Шайкан, Н.П. Шайкан, О.А.Гушко. - Вид. 2-е, перероб. і допов. - Кривий Ріг: Чернявський Д. О., 2011. - 174 с.
12. Давидович I.Є. Управління витратами: Навчальний посібник / І.Є. Давидович. – К.: Центр учбової літератури, 2008. - 320 с.
13. Данилко В.К., Кушніренко О.М., Марченко К.С. Управління витратами: Навч. посібник. / В.К. Данилко. – К.: Каравела, 2012. – 216 с.
14. Доберчак Н.І. Економіка виробництва: Навчальний посібник / Н.І. Доберчак. – К.:Ліра К, 2012. – 258 с.
15. Дорошенко Г.С. Економіка підприємства: теорія і практикум. Навч. посібник. / Г.С. Дорошенко. – К.: Ліра К, 2013. – 328с.
16. Заболоцький Б.Ф. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. / Б.Ф. Заболоцький. – К.: Ліра К, 2012. – 428с.
17. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер./ В.М. Івахненко. - К.: Знання-Прес, 2001. - 206с.