Загальні поняття про кризу і кризові явища

План

1. Загальні поняття про кризу і кризові явища

2. Причини виникнення  кризи на підприємстві

3. Види криз

4. Основні завдання антикризового управління підприємством

Список використаної літератури

1. Загальні поняття про кризу і кризові явища

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно,це рівновага і стабільність.

Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з незгодами  — епідеміями, війнами, втратами. У  людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати  неприємностей, що асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної  системи. Існувала точка зору, що кризи  є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні  бути відсутні при соціалістичному  ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Багато років у нашій  країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем  на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку  того чи іншого підприємства, не допускала  та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство".

Криза, при широкому на неї  погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає  простір новому витку економічних  змін. 
Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби — немає розвитку.

Дехто думає, що криза стосується лише до процесів макроекономічного  розвитку, а в масштабах фірми  чи підприємства, наприклад, існують  тільки більш-менш гострі проблеми, викликані  помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про  кризу розвитку, вони не викликані  об'єктивними тенденціями, хоча й  зумовлені деякими зовнішніми причинами.

Такі уявлення однобічні  і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з  цих позицій розглядати внутрішнє управління фірми, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає  на методологію розробки будь-якого  управлінського рішення. Якщо виключити з нього чекання кризи, то пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки.

Можна на проблему кризи  глянути й в іншому ракурсі. 
Соціально-економічна система в будь-якому вигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток.

Функціонування — це підтримка  життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток — це придбання  нової якості, що зміцнює життєдіяльність  в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов'язані між  собою. Вони відбивають діалектичну  єдність основних тенденцій соціально-економічної  системи.

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому  функціонування соціально-економічної  системи можливе лише при визначеній відповідності таких ознак: 
- засоби праці можуть змінювати її предмет; 
- людина повинна володіти засобами праці; 
- результат повинен відповідати інтересам і потребам людини.

Усе це необхідні умови  функціонування підприємства в сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни  в предметі, засобах праці й  у людині. Критерієм цих змін є  поява нової якості, що зміцнює  стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для  цього. Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення  мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування і  розвитку має діалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання та розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення.

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати  з визначеним ступенем гостроти, але  їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними  причинами, самою природою соціально-економічної  системи.

2. Причини виникнення кризи на підприємстві

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих  процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки  і кваліфікацією персоналу, між  технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.).

Криза — це крайнє загострення  протиріч у соціально-економічній  системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому  середовищі. 
Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні.

Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й  інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини. 
Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи  існує завжди і її необхідно передбачати  і прогнозувати. 
У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого  тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від  мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння  причин і наслідків, відповідальності.

Можливі наслідки кризи:

- оновлення або руйнування  організації;

- загострення або послаблення  кризи;

- якісні або кількісні  зміни;

- оздоровлення організації  або виникнення нової кризи;

- різкі зміни або м’який вихід;

- довгострокові або короткострокові  зміни;

- необоротні або оборотні  зміни;

- негативні або позитивні  наслідки.

У багатьох випадках рятує  ентузіазм. Але ентузіазм не може давати тривалого ефекту, хоча виключати  його з програм антикризового  управління не варто. При цьому треба  розуміти, що й ентузіазм буває  різним за своїми джерелами, національними  особливостями, традиціями культури і  т.д. Якщо ентузіазм використовується для прикриття грубих помилок  чи корисливих цілей, він не сприяє зняттю кризової напруги.

3. Види криз

Практика показує, що кризи  неоднакові не тільки за причинами  і наслідками, але й за самою  своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією засобів і способів управління ними. Якщо є типологія і розуміння  характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють  соціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ  криз за масштабами прояву. Звичайно, він  носить умовний характер. У конкретному  аналізі кризових ситуацій необхідно  враховувати межі соціально-економічної  системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна  виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кризовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи, навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи (можливо і таке).

За структурою відносин у  соціально-економічній системі і  диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і  реалізації товару, взаємин економічних  агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові  кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи  грошового вираження економічних  процесів. 
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відношення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в  групі соціальних криз займає політична  криза. Це — криза в політичному  устрої суспільства, криза влади, криза  реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються  як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації  діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм.

В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи  можуть загострюватися організаційні  відносини. Це виявляється в ділових  конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної  системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій  реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза  виявляється часто як параліч  організаційної діяльності. Однією з  його форм є її непомірна бюрократизація.

Психологічні кризи також  часті в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у  вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні почуття  невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає  як криза нових технологічних  ідей в умовах явно вираженої потреби  в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових  технологічних рішень. У більш  узагальненому плані такі кризи  можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу — загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів.

За безпосередніми причинами  виникнення, кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз належать землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у  всіх видах їх прояву. 
У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, — виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) і  несподіваними {випадковими). Передбачувані  кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження  факторів, пов'язаними з виникненням  кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів  під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто  бувають результатом чи грубих помилок  в управлінні, чи яких-небудь природних  явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза (звичайно, у  тому випадку, якщо відома і вивчена  природа кризи і її характер). Вона може виникати періодично і мас  відомі фази свого настання і протікання.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими  і легкими. Глибокі, гострі кризи  часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти.

Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу  роль. Затяжні кризи, як правило, проходять  болісно і складно. Вони часто  с наслідком невміння управляти  кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Криза — об'єктивне явище  в соціально-економічній системі. Це положення погоджується з розумінням того, що в основі функціонування і  розвитку соціально-економічної системи  лежить керівна діяльність людини. Бажання ефективно управляти  економічною системою може виражатися в прагненні розширювати сферу  управління, тобто знижувати частку некерованих процесів. Певною мірою  це вдається. Можна допустити, що в  майбутньому людина взагалі виключить  кризи з розвитку соціально-економічних  систем, а нинішні кризи характеризують лише рівень розвитку людини, недолік  знань, недосконалість управління. 
Таке припущення виглядає логічним. Але вся практика розвитку суспільства й економіки в усі періоди історії свідчить про те, що, незважаючи на "людську природу" криз, їх поки що уникати не вдається, тому дуже важливим і актуальним є своєчасне виявлення симптомів і розпізнавання криз, що починаються.

4. Основні завдання антикризового управління підприємством

Структурні зрушення в  економіці, нестабільність зовнішнього  середовища, розрив налагоджених виробничих зв'язків, зміна форм власності і  реструктуризація підприємств вимагають  перегляду вироблених стереотипів  управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи  управління. Це пов'язане також із тривалим процесом диференціації й  інтеграції структур, методів й інших  елементів систем управління виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві.

Головною проблемою управління всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта управління умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності. 
Варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі. При цьому виробничі системи мають ряд особливостей, знаючи і володіючи якими можна ефективно ними управляти. До них відносять: нестаціонарність (мінливість) окремих параметрів системи і стохастичність (імовірність) її поведінки; унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах (завдяки наявності в ній активного елемента — людини) і разом з тим наявність у ній граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами; здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки; здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему; здатність адаптуватися до умов, що змінюються; здатність і прагнення до цілеутворення, тобто формування цілей усередині системи.

Виникнення тієї чи іншої  виробничої системи, природно, зумовлено  виникненням чи формуванням на ринку  попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича  система повинна бути пристосована до тривалого існування для задоволення  купівельного попиту, що змінюється.

Отже, неминуче виникають  виробничо-економічні проблеми оптимізації  нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхнього стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.

Відомо, що керівник виконує  роботу, системна складність якої дуже висока,— здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, вирішує організаційно-економічні і виробничо-технічні проблеми, що виникають у взаємодії з іншими організаціями. І чим вище рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати. 
Аналіз і синтез кризових ситуацій, що виникають, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих ланок і складають функцію керівництва.

Реалізація функції керівництва  — складна наукова і практична  проблема. У першу чергу тому, що необхідно мати опис і ранги  можливих проблемних ситуацій, розробити  алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну базу. Необхідно  визначити і критерії вибору тієї чи іншої стратегії вирішення  проблеми, а це пов'язане з наявністю  ресурсів і можливостей маневру  ними. 
Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення кризових ситуацій і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їх моделювання і розв'язання для того, щоб, виходячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.

Закордонні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя  стало загальне наростання нестабільності як основної причини виникнення і розвитку кризових ситуацій.

Вони характеризуються:

-наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям;

-ефектами раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;

- гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу.

Управління за ситуаціями трапляється практично в будь-якій організації, коли надзвичайні (форс-мажорні) обставини — зовнішні чи внутрішні  — змушують керівництво приймати негайні рішення. Кризи виникають, оскільки криза — це поворотна  точка чи період небезпеки і невизначеності, а в наше стрімке століття поворотні  точки і небезпечні моменти завжди присутні.

Управління в кризовій ситуації можна визначити як процес роботи під тиском обставин таким  чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролювати ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких  і раціональних рішень з невідкладних проблем, що виникли перед фірмою.

Антикризове управління —  це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів  і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи —  аналіз і прийняття швидких заходів  ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками. Велике значення при цьому має  використання факторів кризи для  наступного розвитку підприємства. 
Можливість антикризового управління визначається, у першу чергу, людським фактором. Усвідомлена діяльність людини дозволяє шукати і знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні найбільш складних проблем, використовувати накопичений, у тому числі тисячоліттями, досвід подолання криз, пристосовуватися до ситуацій, що виникають.

Тому основною метою антикризового  управління є забезпечення гарних результатів  — запланованих чи випадкових —  за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого управління людьми і комунікаціями.

Реалізація поставленої  мети полягає в належному балансі  між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника  з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готовності колективу  до співробітництва. 
Необхідно відзначити, що будь-яке управління у визначеній мірі повинно бути антикризовим і тим більше ставати антикризовим зі вступом у смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього положення має значні негативні наслідки, врахування його сприяє безболісному, "оксамитному" проходженню кризових ситуацій.

Суть антикризового управління виражається в таких положеннях: 
- кризи можна передбачати, очікувати і викликати;

- кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати; 
- до криз можна і необхідно готуватися;

- кризи можна пом'якшувати;

- управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

- кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими; 
- управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки.

Для того, щоб організація  домоглася успіху, керівник повинен  уміти передбачати можливість, імовірність  появи тих чи інших виробничих ситуацій, бути готовим до них і  діяти адекватно сформованим  обставинам.

Список використаної літератури

 
1. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. К:”Знання”, 2000 р. 
2. Антикризове управління підприємством: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.02 / О.Ю. Проскура; Харк. держ. екон. ун-т. — Х., 2002.

3. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учеб. Пособие / Под ред. проф. Н.П. Любушнна. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА; 1999.

4. Грушко В.І., Пилипченко О.І. Фінансові ризики. Навчальний посібник. -- К.: Знання: 1998.

5. Ефимова С.В. Как анализировать финансовое положение предприя-тия (практическое пособие). -- КГ.: АО "Бизнес-школа "Интел-Синтез". 1994.

6. Терещенко С. Оцінка фінансової стійкості підприємства //Вісник НБУ. -- 1999. -- № 11.

7. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. Жи-томир: ЖІТІ, 2000.

8. Шершньова  З. Є., Оборська С. В. Антикризове управління підприємством: Навч.-метод.посібник  К.:КНЕУ, 2004.