Захист прав споживачів

    Зміст 

    Вступ

    2 Методи визначення  якості товарів, робіт та послуг

    1 Становлення законодавства  про захист прав  споживачів в Україні

    Висновок

    Список  використаних літературних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Проблема  захисту державою прав громадян, у  тому числі їхніх прав як споживачів, має тривалу історію. Здавна людство за допомогою держави намагалося якщо не усунути зовсім протиріччя між товаровиробником (продавцем) і споживачем (покупцем), то, принаймні, якось врегулювати їх. У різні історичні епохи, зрозуміло, це відбувалось по-різному.

    Закони  різних часів та народів містили  в основному окремі норми обов’язків держави щодо забезпечення інтересів  прав осіб, які належали до пануючого  класу суспільства або до окремих  його груп. Уперше питання щодо прав усіх громадян постало із прийняттям Великої Хартії Вільностей 1215 року.

    Захист  прав споживачів є однією з найбільш актуальних та злободенних соціально-економічних  проблем в усіх країнах світового  товариства. Існує вона із моменту  зародження та розвитку ринкових відносин як проблема пошуку та досягнення балансу, погодження полярних інтересів виробника, продавця товарів або послуг та їх споживача. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, становлення ринкових відносин на споживчому ринку держави свідчать про те, що споживач наразі лишається економічно не захищеною фігурою у суспільстві. 
 
 
 
 
 

    1 Становлення законодавства  про захист прав  споживачів в Україні

    Права споживачів уперше були сформульовані  у Посланні Президента США Джона  Ф. Кеннеді до американського Конгресу 15 березня 1962 р. А із 1983 р. день 15 березня було проголошено ООН Всесвітнім днем прав споживачів. Тепер він відзначається щорічно у всьому світі.

    В усіх країнах захист прав споживачів будується на відповідній нормативно-правовій базі, яка постійно удосконалюється з урахуванням змін соціально-економічної ситуації.

    Свій  внесок в цю справу внесла Хартія захисту споживачів, прийнята 25-ю сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу в 1973 р., а також Керівні принципи ООН на захист інтересів споживачів, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 р.

    Названі документи лягли в основу адміністративно-правового  механізму захисту споживачів в  усьому світі. А при ООН утворився  Конс’юмерс Інтернейшенл – міжнародна організація незалежних споживачів із майже 200 країн світу, членом якої із 1997 р. є і Україна.

    З 1994 року Україна є членом Європейської комісії Генерального Директорату  ХХІV споживацької політики і захисту  здоров’я споживачів.

    Необхідно відмітити, що країни ЄС розробили ряд  нормативних актів із захисту прав споживачів, які визначають політику в цій сфері з урахуванням забезпечення захисту в рамках об’єднаного внутрішнього ринку.

    Відповідно  до затвердженої Генеральною Асамблеєю  ООН резолюції, країни-члени ООН  зобов’язались, в т.ч. і Україна, проводити активну політику захисту прав споживачів з урахуванням  вищезазначених керівних принципів.

    Законодавство з питань захисту прав споживачів в Україні почало розроблятись наприкінці 80-х, початку 90-х років, в умовах коли у державі були ліквідовані відповідні органи управління, органи відомчого та міжвідомчого контролю у сфері обслуговування населення.

    Від часу проголошення Україною незалежності у 1991 р. закладаються основні принципи державної політики щодо захисту прав споживачів. Україна, першою з усіх країн СНД прийняла Закон «Про захист прав споживачів», чим засвідчила перед усім світом свою повагу до міжнародних засад цивілізованого захисту громадян як споживачів.

    Зазначений  закон було розроблено і прийнято у контексті із принципами розбудови незалежної правової держави, а також із Керівними принципами для захисту інтересів споживачів.

    При прийнятті Конституції України  наша держава ще раз підтвердила  незмінний курс, який є спрямованим  на державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяння діяльності громадських організацій споживачів, закріпивши це у ст. 42.

    Таким чином, з усвідомленням і прийняттям специфічних прав споживачів, які  є невід’ємною частиною загальних  прав людини, було започатковано проведення в Україні державної політики щодо захисту прав споживачів, і ця політика у нормативно-правовому оформленні наразі повністю відповідає міжнародним документам.

    Важливість  проведення саме державної політики щодо захисту прав споживачів актуальна у зв’язку із намірами України увійти до Європейського Співтовариства, що було зафіксовано в Угоді про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною від 16 червня 1994 р.

    Гармонізація (зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством Співтовариства) юридичних норм, які визначають маркетинг товарів та послуг може призвести до вирівнювання існуючих в національному законодавстві положень, у тому числі, і у сфері захисту прав споживачів. Внаслідок цього ступінь захищеності споживачів може знизитись. Реалізація стратегії входження до Європейського Співтовариства повинна враховувати, перш за все, високий рівень захищеності наших громадян як споживачів.

    Із  метою посилення захисту прав споживачів Верховна Рада України  прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про права споживачів», який ураховує європейський досвід у галузі захисту прав споживачів і узгоджується з Директивами Європейського Союзу. Важливість проведення державної політики щодо захисту прав споживачів зростає у зв’язку із намірами України увійти до Європейського Співтовариства. Необхідність запланованих змін зумовлюється також і внутрішніми чинниками, серед яких помітну роль відіграє діяльність виробників та торговців, котрі монополізують ринок, що будується на жорсткому нав’язуванні споживачам договірних умов щодо ціни, якості товарів, послуг тощо.

    Окрім того, ускладнення мережі комерційного розподілу неминуче призводить до дедалі більшого віддалення споживача від підприємств-виробників, оскільки товари потрапляють до нього через розгалужену мережу посередників. За таких умов споживачеві дедалі складніше отримувати відшкодування збитків, яких він зазнає внаслідок придбання недоброякісних чи небезпечних (фальсифікованих) товарів.

    Розвиток  ринкових відносин супроводжується  також різким зростанням ризику споживача  внаслідок придбання товарів  та отримання послуг, що не мають  необхідних споживчих якостей, або  завдають шкоди його здоров’ю чи майну. Дедалі частіше на прилавках зустрічаються товари не тільки неякісні, але й небезпечні для життя і здоров’я людей, причому як імпортні, так і вітчизняного виробництва. Це й є причиною збільшення уваги до прав споживачів.

    Отже, розвиток економіки на сучасному  етапі супроводжується розширенням комерційного обігу, внаслідок чого до ринкових операцій дедалі інтенсивніше втягуються широкі верстви населення, які виявляється не завжди готові до участі в ринкових відносинах.

    Проілюструємо ті нововведення, які було внесено  до Закону «Про захист прав споживачів». Ст. 7 зазначеного Закону передбачає, що споживач протягом 2 років може звернутись до виробника (продавця, виконавця) у разі невідповідності товару, заявленій у декларації про умови гарантії або у відповідній рекламі, щодо виконання гарантійних зобов’язань. Стосовно продукції, на яку гарантійні строки не встановлюються, споживач має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено упродовж двох років, а щодо об’єкта будівництва – не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві (Директива 99/44 ЄС про деякі аспекти продажу споживчих товарів і пов’язаних з ними гарантій).

    У ст. 11 встановлюються основні вимоги до договору про споживчий кредит, зокрема визначається, що споживач не повинен сплачувати кредиторові будь-які збори, сплати, проценти або інші вартісні елементи кредиту, котрі не були зазначені у договорі. Крім того, споживач має право протягом періоду в 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення кредитного договору без надання причин тощо.

    Перед укладенням договору про надання  споживчого кредиту кредитодавець  є зобов’язаним надати споживачеві  інформацію у письмовій формі  про таке: особу та адресу кредитодавця; кредитні умови, зокрема: цілі, на які  споживчий кредит може бути витрачений; форми забезпечення; опис наявних форм кредитування з коротким описом різниці між ними, включаючи різницю між зобов’язаннями споживача; тип процентної ставки; суму, на яку споживчий кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання споживчого кредиту для споживача (перелік всіх витрат, пов’язаних із отриманням споживчого кредиту, його обслуговуванням та поверненням, як-от: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який споживчий кредит може бути отриманий; варіанти повернення споживчого кредиту, включаючи кількість, частоту, обсяги платежів; можливість дострокового повернення споживчого кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона має бути здійснена; загальну інформацію про податковий режим виплат процентів та про державні субсидії, які споживач може отримати, або інформацію про те, від кого споживач може отримати докладнішу інформацію.  

    Споживачеві також має бути повідомлено про  переваги та недоліки пропонованих схем кредитування (Директива 87/102 ЄЕС про наближення законодавчо регулюючих положень і адміністративних розпоряджень Держав-членів Ради Європейського співтовариства).

    Ст. 12 передбачає, що продавець при укладанні контрактів поза торгівельними або діловими приміщеннями є зобов’язаний інформувати споживача про його право протягом семиденного терміну розірвати договір. У випадку анулювання договору, продавець має повернути кошти споживачу. При реалізації продукції поза торговельними або діловими приміщеннями продавець (виконавець) зобов’язується надати споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою для виникнення взаємних прав та обов’язків (Директива 85/577ЄЕС про захист споживачів щодо контрактів, що укладені поза діловими приміщеннями).

    Положення Директиви 97/7 ЄС про захист прав споживачів у договорах, що укладаються на відстані (дистанційних контрактах) щодо надання споживачу інформації про реквізити продавця (постачальника), основні характеристики товару, ціну, форму оплати, доставки, виконання враховуються ст. 13 Закону. Також передбачається, що інформація повинна надаватися у доступній формі із письмовим підтвердженням інформації, яка надається споживачу до поставки товару. При укладанні договору на відстані споживач має право розірвати такий договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом 14 днів із моменту отримання підтвердження інформації або у випадку продажу матеріальних речей – із моменту отримання товару або першої поставки товару.

    Директива 98/6 ЄС про захист споживачів шляхом зазначення цін на продукти, що пропонуються споживачам, має на меті доведення інформації щодо ціни продажу та ціни за одиницю вимірювання продукції, що пропонуються споживачам для того, аби поліпшити поінформованість і сприяти порівнянню цін. Директиву було враховано при доповненні ст. 15, у якій також зазначається, що продавець (виконавець) при реалізації продукції має обов’язково вказувати ціну кожної одиниці такої продукції або однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї продукції. Ціна реалізації продукції має бути чітко написаною та простою для розуміння. Ціна продукції повинна включати усі податки та неподаткові обов’язкові платежі, які відповідно до чинного законодавства України мають бути сплачені споживачем при придбанні відповідної продукції.

    Було  внесено доповнення до Закону України  «Про захист прав споживачів» також  і щодо відповідальності за дефектну продукцію відповідно до Директиви 85/374 ЕЕС про наближення законів, правил та адміністративних положень держав-членів.

    У ст. 18 надається перелік умов договорів, які є несправедливими, зокрема до них належать: звільнення або обмеження юридичної відповідальності виробника, продавця, виконавця, у випадку смерті або ушкодження здоров’я споживача; виключення або обмеження прав споживачів щодо продавця, виконавця, у випадку часткового або неналежного виконання зобов’язання; встановлення обов’язкових для споживача умов, із якими він не мав реальної можливості ознайомитися тощо (Директива 93/13ЄЕС про несправедливі умови в контрактах зі споживачами та Директива 98/27 про заборони задля захисту споживачів (про накладення судових заборон).

    Директивою 84/450 ЄЕС про гармонізацію регламентів та адміністративних положень держав-членів, що стосуються неправдивої реклами (такої, що може ввести в оману) із доповненнями, внесеними Директивою 97/55 ЕС від 6 жовтня 1997 р., встановлюються положення, спрямовані на захист саме економічних інтересів споживачів, які також відтепер містяться у ст. 19 Закону. 

    Визначаються  ознаки нечесної підприємницької практики, встановлюється принцип заборони нечесної практики, визначаються дії або бездіяльність, що вводить в оману, агресивна комерційна практика, тобто практика, що використовує примус, неналежний вплив тощо та відповідальність за нечесну підприємницьку практику.

    Окрім того, визначаються ті форми підприємницької  практики, які у будь-якому випадку  є забороненими як нечесні. Нечесною вважається практика, яка суперечить вимогам професійної доброчесності, принципу добросовісності та суттєво впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача або групи споживачів щодо продукції. Нечесна підприємницька практика також включає: вчинення дій, що кваліфікуються чинним законодавством як прояви недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та суттєво впливає або може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно продукції.

    Отже, відтепер споживачі матимуть більше закріплених законодавчо прав і, відповідно, реальних можливостей себе захистити. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2 Методи визначення  якості товарів, робіт та послуг 

     Методи  визначення числових значень показників якості промислової продукції підрозділяються на дві групи:

     • за способами одержання інформації;

     • за джерелами одержання інформації.

     Існують наступні методи визначення якості продукції: вимірювальний, реєстраційний, розрахунковий, органолептичний, соціологічний, експертний.

     Вимірювальний метод оснований на вимірюванні та аналізі показників за допомогою приладів і виражається в кількісних показниках. Вимірювальні методи підрозділяють на: фізичні, хімічні, фізико-хімічні, мікроскопічні, біологічні, фізіологічні і технологічні.

     До  фізичних методів відносяться:

     Хімічні методи використовують для визначення хімічного складу сільськогосподарської продукції, а саме цукрів, крохмалю, клітковини, жирів, азотистих сполук, мінеральних елементів, вітамінів, води та ін. хімічних речовин.

     Фізико-хімічні  методи використовують для визначення якості сільськогосподарської продукції: хроматографічний (амінокислотний склад білків, вміст окремих органічних кислот); потенціометричний (визначення pH).

     Мікроскопічний  метод – для визначення якості волокна льону-довгунця і конопель, встановлення справжності продукту (меду, молодих пряностей), наявності в продуктах домішок (піску, землі), паразитів (нематод в овочах).

     Біологічні  методи – для визначення лабораторної і польової схожості, а також наявності в продуктах токсичних речовин, обсіменійності продуктів мікроорганізмами та їх видового складу, визначення вмісту спор головневих грибів. До біологічних методів відносять визначення зараженості комахами і кліщами та ін.

     Технологічний метод – для визначення придатності і технологічних якостей сільськогосподарської сировини, що дає уявлення про якість майбутнього продукту. Так, дослідним помелом проби зерна масою 5-10 кг на спеціальних лабораторних млинах визначають борошномельні властивості: розмолоздатність, вихід готової продукції і борошномельну цінність, питому втрату електричної енергії на помел.

     Реєстраційний метод полягає в спостереженні і підрахунках числа окремих випадків (наприклад, відмовлень виробу при випробуваннях, підрахунку числа дефектних виробів в партії і т. ін.).

     Розрахунковий метод здійснюється на основі використання теоретичних і (або) емпіричних залежностей показників якості продукції від її параметрів. При розрахунковому методі показники якості продукції визначають за допомогою розрахунків з використанням значень параметрів, одержаних іншими методами.

     Органолептичний метод – це визначення якості продукції за допомогою органів відчуттів людини (зору, слуху, дотику, смаку). Цей метод визначає зовнішній вигляд, смак, запах, колір, структуру, консистенцію, ступінь подрібнення. В стандартах нормовані всі значення які є, органолептичних показників.

     Діючі стандарти передбачають органолептичну оцінку якості продукції порівнянням  з еталонами і стандартними зразками (треста, солома, волокно, вовна).

     Соціологічний метод передбачає визначення показників якості продукції, що здійснюється на основі збору і аналізу думок фактичних і можливих споживачів. Збір думок споживачів проводять опитуванням або за допомогою розповсюдження спеціальних анкет, проведення конференцій, нарад, виставок, дегустацій.

     Експертний  метод оснований на визначенні числових показників продукції на базі рішень, які приймає група спеціалістів-експертів. Його застосовують в тому випадку, коли неможливо або утруднено використовувати більш об'єктивні методи, наприклад, інструментальний або розрахунковий. Експертний метод широко використовують для визначення якості продукції органолептичним методом, а також при атестації якості продукції.

     Основні операції експертної оцінки якості продукції такі: формування робочої групи, формування експертної групи, класифікація продукції, побудова структурної схеми показників якості, підготовка анкет та пояснювальних записок для опитування експертів, опитування експертів, обробка експертних оцінок, аналіз експертних оцінок.

     В склад експертних комісій повинні  входити висококваліфіковані спеціалісти, ступінь компетентності яких в питанні  оцінки даної продукції однаковий. Експертів, що входять до складу комісії  повинно бути не менше семи. Комісія  може прийняти рішення в тому випадку, коли за нього подано не менше 2/3 голосів.

     В залежності від методів, що використовуються, форми висловлювання оцінок якості можуть бути різними – метричні, бальні, безрозмірні.

     Метричні  оцінки визначають результати вимірювань в існуючих системах метричних мір.

     Бальні  оцінки представляють собою спосіб висловлювання результатів вимірювань і оцінки якості продукції в балах. Його широко використовують при використанні органолептичних і експертних методів досліджень. Шкала бальної оцінки харчових продуктів коливається від 5 до 100 балів. Для оцінки продукції в балах використовують спеціальні стандартні оціночні таблиці.

     Безрозмірні оцінки використовують для визначення рівня виробів різного призначення. При цьому способі оцінка висловлюється в долях одиниці або в %. Наприклад, при оцінці якості хліба, випеченого на поду, визначають формостійкість – це відношення висоти хліба до діаметра.

     Якістю  сільськогосподарської продукції  необхідно управлять. Для цього  потрібно регламентувати в стандартах не тільки якість вироблюваної продукції, але і технологію виробництва, організацію праці, форми матеріального і морального заохочення та ін.

     Згідно  ДеСТ 15467-79 “Управління якістю продукції. Основні поняття. Терміни і визначення”, це дії, що здійснюються при створенні і експлуатації або вживанні продукції для установлення, забезпечення та підтримки необхідного рівня її якості.

     Система управління якістю – це сукупність управлінських органів і суб'єктів управління, взаємодіючих за допомогою матеріально-технічних та інформаційних засобів при управлінні якістю. Вона включає колективи людей, технічні і матеріальні засоби, інформацію.

     Контроль  за якістю сільськогосподарської продукції  і умовами її виробництва забезпечують державні інспекції по заготівлі і якості продукції Держагропрому та державна хлібна інспекція.

     Інтегральний  показник якості  -  це техніко-економічний показник якості  продукції, заснована на зіставленні корисного сумарного ефекту від чи експлуатації споживання продукції і сумарних витрат на створення і чи експлуатацію споживання продукції:

     I= = ,

       де корисний сумарний ефект  Е за термін служби продукції виражається в натуральній чи грошовій формі, а сумарні витрати З=З_с+З_е, виражається в грошовій формі, де З_с – капітальні  витрати на створення (покупку) продукції, З_е – сума поточних витрат на чи експлуатацію споживання продукції за термін її служби.

     Недоліки  інтегрального показника – труднощі застосування до виробів сфери споживання, незастосовність для сировини і матеріалів, неврахування ергономических, естетических і інших властивостей. Він застосовний для виробів , ефект від експлуатації яких виражається в натуральній чи грошовій формі.

     При використанні комплексних показників оцінка є числом, тому висновок про порівняльну оцінку очевидна: оцінювана продукція визнається відповідної рівню якості, обумовленому даною групою аналогів, якщо К_мин Кіп К_макс, де Кіп –   комплексний показник якості оцінюваної продукції; К_мин, К_макс – мінімальне і максимальне значення комплексного показника якості аналогів. Якщо Кіп К_мин, то оцінювана продукція уступає рівню якості продукції даної групи аналогів, якщо  Кіп К_макс, те перевершує його.

     При техніко-вартісному методі як показник застосовується індекс питомих витрат на створення, застосування енергоємності  і матеріалоємності. Кожна група  витрат являє собою добуток розцінок на його одиницю продукції в натуральному вираженні. Індекс питомих витрат може бути записаний  у виді формули:

     I_е=(а_о*М^с*Е_н*К_р*К_м+а_т* +а_е*Е*К_с+а_м*М_п)*К_прз

     де  а_о, а_т, а_е, а_м - розцінки використання ресурсів на створення, застосування, енергію й основні матеріали, М_п – питомий показник ресурсоемкости, М_п= , де М – маса виробу, П – продуктивність, Т – тривалість роботи до списання, Е_н = 0,15 для ОПК – нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень, К_р – коефіцієнт обліку витрат на технічне обслуговування і ремонт, Т_уд – питома трудомісткість обслуговування виробу при виготовленні однієї деталі, К_з – коефіцієнт обліку додаткових заробітних плат і нарахувань на соцстрах, К_уд – коефіцієнт обліку умов праці, що впливає на продуктивність виробу, М_п – питомий показник матеріалоємності, приведеної до однієї деталі, К_с – коефіцієнт обліку витрат мастильних матеріалів, К_прз – коефіцієнт інших витрат, загальнозаводських і допоміжних, К_м – коефіцієнт обліку витрат на доставку.

     Е= ,

     де  W – потужність, Q– питома витрата палива на одиницю потужності, К_ти – коефіцієнт технічного використання, К_вр – коефіцієнт приведення параметрів потужності до однієї одиниці часу, Р – експлуатаційна продуктивність, КПД – коефіцієнт корисної дії. 

1. питомі  витрати на проектування і створення  технічного об'єкта.
2. питомі витрати, створені з застосуванням і експлуатацією цього об'єкта.
3. питомі витрати на енергоємність.
4. питомі витрати на застосування матеріалів.

       Приклад.За допомогою індексів питомих показників порівняти якість

     поперечних стругальних верстатів нового зразка і базового зразка.