Зміст до задачі економічного аналізу діяльності туристичних підприємств в умовах формування ринкових відносин в Україні

План

1. Зміст до задачі економічного аналізу діяльності туристичних підприємств в умовах формування ринкових відносин в Україні.
2. Аналіз рентабельності продукції (послуг).

        2.1.Завдання аналізу рентабельності.

        2.2.Зміна рентабельності продукції.

        2.3.Здійснення оперативного аналізу  витрат підприємства.

       2.4.Показники рентабельності.

3. Задача.
4. Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зміст до  задачі економічного аналізу  діяльності туристичних підприємств в умовах формування ринкових відносин в Україні.

Залежності між різними  економічними показниками можливі  такі:

• функціональні: y=f(x), тобто кожному значенню незалежної змінної (x) відповідає певне значення залежної змінної (у);
• статистичні, коли одному й тому ж значенню незалежної змінної можуть відповідати різні значення залежної змінної;
• змінні х і у – незалежні одні від одної. Відсутність строгого функціонального зв’язку між багатьма економічними показниками пояснюється тим, що значення залежної змінної у залежить не тільки від значення змінної х, а від інших факторів, а також тим, що при визначенні показників можливі неточності і випадкові помилки.

В такому разі для встановлення взаємозв’язку між економічними показниками застосовується кореляційний аналіз.

Кореляційна залежність – це така статистична залежність, коли зміна значення однієї з величин (фактора) призводить до зміни середнього значення другої (відгуку, реакції).

Побудуємо в системі  координат х, у множину точок, отриманих статистичним шляхом. Ця множина називається кореляційним полем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

малюнок 1                                                                               малюнок 2

Якщо кореляційне поле (малюнок 1) приблизно утворює еліпс, головна діагональ якого має додатний наклін (тобто, при збільшенні значення фактора х значення у в середньому також збільшується), то така кореляційна залежність є додатною або прямою. Якщо кореляційне поле утворює еліпс (малюнок 2), головна діагональ якого має від’ємний наклін (тобто, призбільшенні фактора х значення у в середньому зменшується). То така кореляційна залежність є від’ємною (зворотною).

Якщо в розміщенні точок немає ніякої закономірності, така кореляція є нулевою.

Зв’язок залежності змінної (відгука) від незалежної змінної (фактора) описується рівнянням регресії. Найбільш поширеним і простим видом регресії є лінійна парна регресія: у = f (х , х ... х ), де n – об’єм виборки з усіх модливих значень х.

Термін регресія (лат. regressio – зворотний рух, вихід) в теорії ймовірності і в математичній системі означає залежність середнього значення від будь-якої величини або кількох величин.

Як приклад, розгянемо  задачу з економічного аналізу діяльності туристичного підприємства, для якого відомі показники витрат на рекламу (грн) і обсяг продажу туристичного продукту (тис. грн). Завданням є встановити, як кількісно змінюється обсяг продажу при зміні витрат на рекламу.

Із умов задачі можна  припустити (див. задачу), що залежність обсягу продажі від витрат на рекламу  можна описати лінійним рівняннм регресії:          

                , де     - теоретично визначене значення

        - коефіцієнти регресії;

        - 1 ....

        - об’єм виборки з усіх можливих значень

      , в даному  випадку кількість статистичних  даних продажу.

 

Параметри а і b можна визначити методом найменших квадратів, суть якого полягає в тому, щоб при відомому розміщенні точок на площині х, у так провести лінію регресії, щоб сума квадратів відхилень цих точок від проведеної прямої була мінімальною:                           , де      - відхилення фактичних значень у від теоретичної лінії регресії.

Згідно з методом  найменших квадратів коефіцієнти а і b розраховуються за формулами:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       - середні  значення х і у,

а, b - коефіцієнти регресії.

Визначивши коефіцієнти а і b можна побудувати теоретичну лінію регресії і порівняти її з емпіричною, а також визначити значення залежної змінної у від будь-якого значення незалежної змінної х.

В нашому випадку це обсяг продаж і витрати на рекламу.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Аналіз рентабельності продукції (послуг)

Слово "рентабельність" (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

 Завданнями аналізу рентабельності  є:

-оцінка виконання визначених  параметрів (плану, прогнозу тощо);

-вивчення динаміки показників;

-визначення факторів зміни  їхнього рівня;

-пошук резервів зростання рентабельності;

-розроблення заходів для використання  виявлених резервів.

 Вибір і послідовність аналізу  визначається його завданням.  Так, для оцінки результатів діяльності підприємства аналізують рентабельність реалізованої продукції для вивчення виробництва окремих видів продукції з погляду попиту на них, доцільності їх випуску - рентабельність окремих виробів і фактори її зміни.

 Варто вивчати рівень рентабельності не тільки в цілому по підприємству, а й у його структурних підрозділах, а також за видами діяльності підприємства (основна, інвестиційна, фінансова тощо).

 Зміна рентабельності окремих  видів продукції відбувається  під впливом різних факторів.

 Фактори зміни ціни  реалізації і собівартості виробу  вважаються факторами першого,  а всі інші - факторами другого  порядку. Визначення впливу факторів  першого порядку проводиться  методом ланцюгових підстановок  або методом абсолютних різниць. 

 Вплив факторів  другого порядку на зміну рівня  рентабельності розраховується  за допомогою способу часткової  участі. Для цього використовується  інформація про зміну ціни  на продукцію в абсолютному  розмірі: => зміна якості продукції => зміна попиту на продукцію => зміна показника інфляції

 Розрахунки фактора  зміни собівартості продукції  проводяться так само.

 Рентабельність реалізованої  продукції доцільно аналізувати,  ураховуючи вплив таких факторів:

-зміна структури та асортименту  продукції;

-зміна собівартості продукції;

-зміна відпускних цін на  продукцію.

 Кожному підприємству необхідна  інформація про рентабельність  його діяльності. Основним показником  рентабельності підприємства є  рентабельність виробництва, що  розраховується як відношення  прибутку від реалізації продукції до всього авансованого капіталу (суми всіх активів). В економічній літературі її часто називають загальною рентабельністю.

 Прибуток від реалізації  залежить від обсягу реалізації  продукції (товарів, робіт, послуг), її структури, собівартості, рівня цін, а також від фінансових результатів інших видів діяльності.

 Сума всіх активів (сума  основного й оборотного капіталу) залежить від обсягу реалізації  і швидкості обороту капіталу, який визначається відношенням  суми обороту до середньорічної суми основного й оборотного капіталу. Що швидше обертається капітал на підприємстві, то менше його потрібно для забезпечення випуску планового обсягу продукції. І навпаки, уповільнення оборотності капіталу потребує додаткового залучення засобів для забезпечення того самого обсягу виробництва, реалізації і збуту.

 На рівень рентабельності  виробництва впливають такі фактори:

-зміна частки прибутку на 1 грн  реалізованої продукції;

-зміна фондомісткості продукції;

-зміна оборотності  оборотних коштів [3].

Зміна рентабельності продукції  на конкретних підприємствах, її динаміка залежать від комплексу факторів, які відображають зусилля колективів, спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Оцінка й аналіз рентабельності продукції в підрозділах підприємства дають інформацію лише про минули події, коли запобігти неефективним витратам та низькому рівню прибутку вже неможливо. Саме тому стає дуже актуальним питання оперативної оцінки рентабельності продукції з метою підвищення оперативності прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності виробничої діяльності.

Об'єктом глибокого  дослідження повинна стати собівартість продукції. Це пов'язано з тим, що рентабельність продукції повністю визначається двома основними факторами: ціною реалізації продукції та її собівартістю. Перший фактор значною мірою залежить від таких зовнішніх факторів як попит та пропозиція, тоді як собівартість є тим внутрішнім фактором, який може бути змінений за рахунок прийняття управлінських рішень. Ефективність функціонування системи управління підприємством визначає оптимальність показника собівартості, а значить, і показники рентабельності продукції.

Щоденний, тобто оперативний  аналіз витрат дає можливість уникнути небажаних, нераціональних або непродуктивних витрат. Сутність оперативного аналізу полягає у щоденному вивчені відхилень від виробничого завдання для негайного усунення недоліків і причин, які заважають безперервному та ефективному функціонуванню підприємства. Відповідність фактичних витрат нормативним - гарантія виконання плану собівартості за місяць, квартал. Запровадження системи директ-костінг, розподіл витрат на постійні та змінні, облік лише прямих витрат, зумовлюють потребу здійснення аналізу прямих витрат за відхиленнями.

Основним інструментом, який забезпечує ефективне здійснення оперативного аналізу витрат підприємства, є комп'ютеризовані аналітичні системи.

У місцях виробництва  оперативний аналіз здійснюють на підставі первинної документації оперативного та бухгалтерського обліку: складають  щоденні відомості (акти) розкрою, карти заміни матеріалів, додаткові вимоги на одержання матеріалів понад норми; маршрутні листки; акти про брак; додаткові наряди для нарахування заробітної плати у зв'язку з відхиленнями від нормальних умов, доплатні листки, відомості на оплату наднормових робіт, акти про брак тощо.

Для оперативного управління собівартістю в цеху на виробничих дільницях проводять групування відхилень від норм і зміни  норм за місцями виникнення, причинами  й винуватцями. Групування проводяться  щоденно, щодекадно, щомісячно за елементами витрат та статтями калькуляції.

Сьогодні основними  напрямками зниження собівартості продукції  є інтенсивні фактори:

- вдосконалення техніки,  технології та організації виробництва,  що здійснюється через організаційно-технічні заходи;

- планомірне скорочення  виробничих норм, погоджене зі  щорічним планом науково-технічних  і організаційних заходів;

- впровадження системи  стеження за виконанням і фактичною  ефективністю заходів підприємства  і його підрозділів із плану  науково-технічного і організаційного розвитку виробництва.

Велике значення для  оперативного аналізу мають терміни  виявлення відхилень та прийняття  необхідних управлінських рішень. Чим  раніше надходить повідомлення про  відхилення, тим скоріше можна  припинити перевитрату ресурсів. Для цього користуються сигнальними документами, які або дають дозвіл на такі відхилення перед початком роботи, або повідомляють про них після закінчення операції. У місцях виробництва для оперативного аналізу витрат на основі сигнальних документів складають відомість відхилень від норм, де зазначають причини й винуватців відхилень.

Із метою контролю витрат на виробництво фактичні значення витрат узагальнюють, визначають відхилення від планових показників собівартості і на підставі узагальненої інформації приймають відповідні управлінські рішення, спрямовані на скорочення витрат підприємства. Такий аналіз забезпечує надійний контроль за собівартістю продукції, розробкою та впровадженням у виробництво необхідних організаційно-технічних заходів, що сприятимуть зниженню собівартості [1].

Не потрібно вважати, що загальновживаний у нас показник рентабельності як співвідношення між  прибутком і собівартістю - єдиний. Це далеко не так. Визначати рентабельність за такою формулою нас зобов'язують органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнюваним для різних підприємств.

 Формула  (прибуток/собівартість) корисна тим, що дає змогу визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, витрачену (точніше, вкладену) у виробництво кінцевого продукту. Так визначають рентабельність (прибутковість) завданих витрат.

 Проте одного лише  показника рентабельності витрат  буде замало для аналізу, результатами  якого користуються керівники  або інвестори (замовники, акціонери).

 Рентабельність як  показник дає уявлення про  достатність (недостатність) прибутку  порівняно з іншими окремими  величинами, що впливають на виробництво,  реалізацію і взагалі на фінансово-господарську  діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, що мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією завданих витрат.

 Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво  (торгівлю чи інший вид статутної  діяльності) можна лише за умови  наявності коштів для здійснення  цих витрат. Ці кошти, вкладені  у бізнес, називають інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність завданих підприємству витрат.

 Слід зазначити,  що слова "інвестиція" і "вкладення" - синоніми. Тому собівартість готової продукції - це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію, а власний капітал підприємства -вкладення (інвестиції) у діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, у свою чергу, як самостійна субстанція інвестує як ці, так й інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності.

 Якщо до цього  часу серед показників рентабельності найвідомішим був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства взагалі.

 Справа у тому, що  перший з цих показників, як  би він не задовольняв керівника,  не може дати уявлення про  ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася  за межами витрат на реалізовану продукцію: у товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не має бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рентабельність власного капіталу, через те що значна його частина не працює, а здебільшого пролежує на складах або надто довго кредитує покупців [2].

До показників рентабельності продукції відносять:

1. Рентабельність окремих  виробів - розраховується як відношення  прибутку від виробу до собівартості  самого виробу.

2. Рентабельність реалізованої  продукції - розраховується як  відношення прибутку від реалізації  продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

3. Рентабельність виробництва  - розраховується як відношення  прибутку від реалізації до  вартості основних фондів і  матеріальних оборотних коштів.

 Показники рентабельності  визначаються в коефіцієнтах  або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат, або частку товарної продукції в її собівартості.

 Показники рентабельності  можна розраховувати і за окремими  структурними підрозділами, і за  видами діяльності.

 Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції [3].

Інвестора мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у  виготовлення того чи іншого продукту, він хоче знати, скількиприбутку приносять його власні вкладення у бізнес. У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Прибуток на власний (акціонерний) капітал

 Це показник рентабельності  будь-яких інвестицій - як підприємства  в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб'єкта, наприклад засновника. Можна ним користуватися також для оцінювання рентабельності однієї окремої угоди:

Прибуток на власний валовий прибуток

 капітал підприємства = Прибуток на власний валовий  прибуток / середній власний капітал

 Валовий прибуток - значення рядка 050 Звіту про  фінансові результати.

 Середній власний  капітал - середнє арифметичне  значення власного капіталу на  початок і кінець звітного  періоду.

 Власний капітал  підприємства - це і є інвестиції  засновників у бізнес. Однак інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства - це кошти, зароблені у процесі_діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

 Середня арифметична  величина між підсумками статей  власного капіталу на початок  і кінець звітного періоду  дасть середній власний капітал  підприємства. Порівнюючи валовий  прибуток з цією величиною, визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства. Для того, щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Прибуток на сумарний капітал

 Хто погодиться  з тим, що активи підприємства - це різні форми вкладеного (інвестованого)  у бізнес власного і запозиченого  капіталу разом, тому цікаво  буде визначити його прибутковість  (рентабельність):

 середня вартість  активів = валовий прибуток сукупного капіталу

 Середню вартість  усіх активів за звітний період  визначають як середнє арифметичне  між валютами балансів на початок  і кінець звітного періоду.

 Показник рентабельності  сукупного інвестованого капіталу  визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

Фінансовий  ліверидж

 Фінансовий ліверидж  як показник переваги рентабельності  власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовують через дуже нестабільну і негнучку кредитну політику. Недоступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб'єктами господарювання (постачальники не зобов'язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відтермінуваннями) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового лівериджу. Кожному суб'єктові і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше користуватися фінансовими ресурсами, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що "у них" буває дуже вигідно робити навпаки. Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності "лічильника" з відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (окрім ризику втратити гідність, якщо це питання для них важливе).

 Зрозуміло, що у  ситуації, коли кошти, зазначені  у розділі ІІ пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у розділі ІІІ пасиву, є зовсім дармовими, розмова про фінансовий ліверидж втрачає зміст.

 Питання про те, що робити у разі виникнення  потреби у додаткових фінансових  ресурсах, у нас вирішують без  вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. Тоді як володар контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином нехай навіть тимчасове пониження рентабельності власного капіталу і, разом з цим, наживати собі нових зобов'язань з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами. У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового лівериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і запозичених коштів.

 Слід зазначити,  що термін "ліверидж (leverage - система  важелів, засіб впливу, сила впливу) трапляється у численних методиках  фінансового аналізу й у новітній  економічній літературі взагалі.  Щоправда, у більшості наших розробок  показник фінансового лівериджу виявляється наповненим зовсім іншим змістом. Наприклад, дуже часто фінансовим лівериджем називають коефіцієнт залежності від довготермінових зобов'язань (про це далі). Ці два показники не можна назвати близькими за суттю. Наскільки неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довготермінових зобов'язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, настільки неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним leverage.

 Тож відкладемо  до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що чекати пом'якшення кредитно-інвестиційного клімату залишилося недовго.

Інші показники  рентабельності

 Рентабельність продажів  ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку  приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Задача

Підприємство має наступні показники щодр продажу та витрат на рекламу.

Витрати на рекламу, грн	Продаж, тис. грн
900,0	150,0
1900,0	200,0
1100,0	140,0
1400,0	160,0
2300,0	250,0
1200,0	200,0
2200,0	230,0
700,0	140,0

 

На основі наведених  даних встановити, як кількісно змінюється обсяг продажу при зміні витрат на рекламу. Для цього побудувати лінію емпіричної регресії, на базі якої скласти рівняння, визначити коефіцієнт регресії, теоретичну лінію регресії. Зробити стислий висновок.

1. В системі координат Х, У відобразимо по осі Х значення витрат на рекламу, а по осі У – значення обсягу продаж і побудуємо лінію емпіричної регресії для об’єму виборок з усіх можливих значень n=8.
2. На базі лінії емпіричної регресії (чорна лінія на графіку) складемо рівняння:

= а + b , де

  - середнє значення Х;

  - середнє значення У;

= =  ;

        =  =  ;

= 900 + 1900 + 1100 + 1400 + 2300 + 1200 + 2200 + 700 = 11700 (грн);

  = = 1462 (грн);

    = 150 + 200 + 140 + 160 + 250 + 200 + 230 + 140 = 1470 (тис. грн);

  = = 183,75 (тис. грн)

Лінія регресії має проходити  через точку  = 1462 і = 183,75;

3. Коефіцієнт регресії «b» визначається за формулою :

b = ;

Підрахунки зведені  в таблиці.

Таблиця 1

-      - = 900 – 1462 = -562 - = 1900 – 1462 = 438 - = 1100 – 1462 = -362 - = 1400 – 1462 = -62 - = 2300 – 1462 = 838 - = 1200 – 1462 = -262 - = 2200 – 1462 = 738 - = 700 – 1462 = -762

 

Таблиця 2

-   - = 150 – 183,75 = -33,75 - = 200 – 183,75 = 16,25 - = 140 – 183,75 = -43,75 - = 160 – 183,75 = -23,75 - = 250 – 183,75 = 66,25 - = 200 – 183,75 = 16,25 - = 230 – 183,75 = 46,25 - = 140 – 183,75 = -43,75

 

Таблиця 3

= = 315844 = = 191844 = = 131044 = = 3844 = = 702244 = = 68644 = = 544644 = = 508644 = 2466752

 

Таблиця 4

) ) = (-562) 18970 ) = 438 16,25 = 7118 ) = (-362) = 15840 ) = (-62) (-23,75) = 1473 ) = 838 66,25 = 55518 ) = (-262) 16,25 = -4258 ) = 738 = 34136 ) = (-762) (-43,75) = 33338 ) = 162135

 

b = = = 0,0657;

4. Визначимо коефіцієнт регресії а:

= а + b ;

Звідси,  а = - b = 183,75 – 0,0657 1462 = 87,7;

5. Коефіцієнт а відповідає початку лінії регресії, коефіцієнт b – наклону лінії регресії.

По точкам (0; 87,7) та (1462; 183,75) побудуємо теоретичну лінію  регерсії (синя лінія на графіку).

6. Перевірка:

Нехай х = 400; тоді у = 87,7 + 0,0657 400 = 113 (тис. грн);

Нехай х = 1700; тоді у = 87,7 + 0,0657 1700 = 199 (тис. грн).