Значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування

План

1. Характеризувати значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування…..........................................................2 стр.

2. Характеризувати значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування..............................................................7 стр.

3. Надання соціальних послуг з професійної орієнтації у державній службі зайнятості.......................................................................................14 стр.

Список літератури

1. Характеризувати значимість впливу демографічних чинників на успішність працевлаштування.

Успішність динаміки соціально-демографічного розвитку України, реалізації зазначених державних програм  залежить від збалансування загальнодержавної політики з регіональною. Ця обставина викликає необхідність аналізу демографічного стану окремих регіонів України за період, що минув від найпрезентативнішого зрізу ситуації в Україні - Всеукраїнського перепису 2001 року. Метою даної роботи є простеження динаміки соціально-демографічного розвитку в Україні. Продемонстровано основні напрямки діяльності місцевих органів влади щодо подолання демографічної кризи, зроблені висновки про сучасний стан та перспективи соціально-демографічного розвитку регіону. Використано новітні статистичні дані та матеріали преси.

В умовах подальшого подорожчання життя, політичної нестабільності результативність цих заходів ризикує  бути зведена нанівець. В таких  умовах головним чинником збільшення населення може стати міграція. На наш погляд, до використання імміграції як чинника покращення демографічної ситуації слід ставитися обережно. В умовах великих соціально-економічних проблем для корінного населення це може викликати соціальну напругу. Зокрема, недоцільно проводити масове надання мігрантам з інших країн українського громадян Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення — природної основи трудового потенціалу. Йдеться про демографічний вимір трудового потенціалу, яким останній, безумовно, не вичерпується. Відтворення населення і його трудових ресурсів — це тільки один із компонентів, хоч і дуже важливих, трудового потенціалу, який на кожному історичному етапі є втіленням усієї культури нації, держави, народу, що пройшов складний шлях свого розвитку під впливом ендогенних і екзогенних факторів.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне  значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:

- подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- глибоке реформування  сфери праці, оскільки саме  тут формуються провідні важелі  репродуктивних і міграційних  настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

- забезпечення  ефективної зайнятості, яка має  стати надійною гарантією належного  рівня життя не тільки для  самого працюючого, а і для  його утриманців.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Відсутні об'єктивні підстави призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішенні поточних і стратегічних завдань - економічному забезпеченні відтворення населення, належному соціальному захисту сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшенні екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового (передусім, пов'язаного з транспортом) травматизму, популяризації здорового способу життя (зниженні масштабів тютюнопаління, особливо серед молоді, формуванні культури вживання алкогольних напоїв), забезпеченні доступності якісної медичної допомоги та освіти, що, зрештою, стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Однак, починаючи  з 2001 року, середня тривалість життя  початку збільшуватися. У той  же час ріст кількості осіб літнього віку й зменшення активної репродуктивної й працездатної складової є загальною  демографічною тенденцією розвинених країн.

Ці фактори  у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні. З обліком цього, підкреслює Президент, перед парламентом і  урядом України коштує завдання розробити  й затвердити цього року Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 року. Реалізація цієї програми повинна стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої й законодавчої влади як у центрі, так і на місцях.

Особливо важливим повинне стати підвищення рівня  наукових досліджень по актуальних проблемах демографічної політики, їхнє кваліфіковане забезпечення.

Поряд зі створенням необхідних економічних умов зусилля  повинні бути сконцентровані на включенні  демографічних пріоритетів у  духовну сферу суспільства. Так, проблему популяризації здорового способу життя, трансформації відповідних культурних наставлянь необхідно поставити в ранг державної політики[4, c. 64].

Урбанізація позитивно  позначається на якісних параметрах трудового потенціалу, зокрема на його освіті, професійній підготовці та ін. Згідно з даними перепису населення, проведеного у 1989 р., на 1000 чоловік міського населення у віці 15 р. і старше 869 чоловік мали вищу і середню (повну і неповну) освіту, у сільського населення цей показник становив 643 чоловіки. Це досить високий освітній ценз трудового потенціалу, який потрібно зараховувати до його позитивних ознак. А втім, в Україні у 1992/93 навчальному році навчалося у загальноосвітніх школах 708,8 тис. чоловік, у професійних навчально-виховних закладах—653 тис., у вищих навчальних закладах системи підготовки молодших спеціалістів — 719 тис., у вищих навчальних закладах — 856 тис. чоловік. Наведені факти, виявлені залежності не розкривають усіх причин та тенденцій розвитку демографічного компонента трудового потенціалу. Через те вони не можуть відтворити повністю складної картини розвитку трудового потенціалу, тим більше у віддаленій перспективі, незважаючи на те, що окремими фахівцями такі спроби робилися. Навіть не вникаючи в точність демографічних прогнозів, не можна не звернути увагу на те, що вони не враховують усіх чинників негативного впливу на трудовий потенціал населення. Демодослідники вдало маніпулюють статевовіковими шкалами, не маючи змоги передбачити з належною точністю захворювання і смертність, зумовлені екологічними чинниками. У цьому зв'язку варто зауважити, що визначення кількості населення працездатного віку на той чи інший період — це ще далеко не точно розраховані трудові ресурси. Адже під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби, що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у працездатному віці, народжуються інваліди і т.д. Отже, за допомогою демостатистичних розрахунків аж ніяк не вдається з належною точністю запрограмувати розвиток населення. Для цього потрібен досконалий інструментарій наукового аналізу, який необхідно розробляти в межах екогомології, тобто науки про взаємодію населення і навколишнього природного середовища.

В Україні протягом останніх років екогомологічні дослідження почали проводитися із широким залученням медичних, статистичних і соціологічних обстежень. Узагальнені результати таких обстежень є у наукових публікаціях і дисертаціях. Вони свідчать про погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Економічна криза, що триває вже кілька років, обмежує можливості протистояти впливу екосистем на відтворення трудового потенціалу нації, змушує молоду українську державу вдаватися за допомогою до світового співтовариства, яке повинно активніше сприяти виживанню української нації. Отже, при з'ясуванні особливостей і закономірностей розвитку трудового потенціалу населення потрібно враховувати якомога більше факторів, бо тільки таким чином можна пізнати всю складність об'єктивної реальності. Сучасний стан в Україні, коли говорити про населення і його трудовий потенціал, невтішний. Аналіз цього стану треба проводити, керуючись багатьма науковими принципами, обґрунтовуючи дійові заходи, спрямовані на подолання негативних тенденцій у відтворенні трудового потенціалу України.

Отже, Виходячи з аналізу демографічної ситуації, у перспективі необхідно очікувати зменшення приросту трудових ресурсів і переорієнтовуватися на впровадження трудозберігаючих технологій, підвищення продуктивності праці.

Чисельність, якість та зайнятість трудових ресурсів – основні показники, які характеризують трудоресурсну ситуацію в країні.

У даних умовах велике значення має поліпшення якісного складу працюючих. Якісні характеристики трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Прогресивною  вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб до 40 років з  високим рівнем освіти. Останній показник – кількість людей з вищою і середньою освітою (у нашій країні досяг 90%) – увійшов до числа 3-х основних критеріїв, прийнятих ООН для визначення рівня “людського розвитку країни”. Необхідно зазначити, що за цим показником у 1992 р. Україна займала 42 місце в світі.

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України в народному  господарстві досить високий. Про це свідчить рівень освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою  спеціальною освітою становить 28,7%. Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високорозвиненим країнам світу.

2. Надання соціальних послуг з професійної орієнтації у державній службі зайнятості.

Зайнятість населення  – це рівень забезпечення працездатного  населення робочими місцями та участь його у суспільно корисній праці. Зайнятість трудових ресурсів відображає рівень використання трудового потенціалу працездатного населення.

Однією з важливих характеристик  зайнятості є розподіл працюючих  між сферами господарства, тобто  структура зайнятих. В Україні вона не дуже прогресивна: у невиробничій сфері зайнято лише 27-28% працездатного населення, решта – у виробничій, тобто більше 70%.

Структура зайнятих значно диференціюється  за регіонами України. Так, у Донбасі  і промисловому Придніпров’ї відповідно до структури їх господарства вища частка зайнятих у промисловості, в Західному регіоні – в сільському господарстві, в приморських областях – у невиробничій сфері (порівняно з їх показниками по Україні). Неоднаковий і регіональний рівень забезпеченості трудовими ресурсами. Максимальний він у західних областях.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні пріоритетний напрям у наданні допомоги у професійному самовизначенні мають такі категорії населення: молодь, що закінчує загальноосвітню школу і вперше обирає професію (фах); незайняте і безробітне населення, що опинилось без роботи у зв'язку із структурними перебудовами в економіці чи за власним бажанням вирішило змінити сферу діяльності; соціальне незахищені категорії населення.

Саме в умовах переходу до ринкової економіки, коли інтенсифікується процес вивільнення робочої сили і підвищуються вимоги до кваліфікації працівників, особливого значення набуває професійна орієнтація (далі — профорієнтація). Роль профорієнтації у формуванні ефективної зайнятості населення зумовлюється тим, що науково обґрунтований і усвідомлений вибір громадянами професії створює передумови для отримання максимальних результатів від трудової діяльності. Профорієнтація сприяє також раціональній структурній перебудові народного господарства з урахуванням раціональної потреби у професіях (спеціальностях), є засобом запобігання стресовій поведінці осіб, яким загрожує безробіття. Цю роботу потрібно виконувати постійно, системно і забезпечувати свідомий вибір професії всіма групами населення.

З метою визначення основних напрямків державної політики у  сфері професійної орієнтації, забезпечення єдиного науково-методичного підходу  до її реалізації Кабінет Міністрів  України постановою № 48 ухвалив  Концепцію державної системи  професійної орієнтації населення [16]. Згідно з цією Концепцією професійна орієнтація — це комплексна науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці.

Основним призначенням системи методів профорієнтації є ефективне та якісне забезпечення підприємств, фірм і організацій  кадрами потрібних професій і  кваліфікацій. Профорієнтація є засобом  раціонального, дбайливого використання трудових ресурсів, що забезпечує максимальний ефект і мінімальні витрати на підготовку і подальше професійне удосконалення спеціалістів. Профорієнтація має сформувати у людини інтерес до якогось виду трудової діяльності, вибір найбільш доцільної для цієї людини професії з урахуванням її психофізичних характеристик, інтересів, здібностей, а також потреб економіки країни в кадрах працівників відповідних професій. Професійна орієнтація здійснюється шляхом ознайомлення людей зі сферами діяльності, професіями, підприємствами, умовами та профілем їх роботи і становить комплекс заходів, які здійснюються соціальними інститутами (державою, підприємствами, центрами професійної орієнтації, сім'єю) і допомагають людині у свідомому професійному самовизначенні.

Основна мета профорієнтаційної  роботи полягає у сприянні за допомогою  специфічних методів посиленню  конкурентоздатності працівників  на ринку праці й досягненню ефективної зайнятості населення.

Під час профорієнтаційної  роботи використовують соціально-економічні, медико-фізіологічні та психолого-педагогічні методи та методики.

Основними принципами профорієнтаційної роботи є:

• комплексний  характер профорієнтаційних послуг;

• узгодження інтересів  особи і суспільства через  ринок праці;

• діяльніший підхід до визначення професійної придатності;

• надання громадянам України та громадянам іноземних  держав, з якими Україна має  відповідні угоди, незалежно від  місця їх роботи чи навчання, віку, статі, національності, релігійних переконань рівних можливостей щодо отримання профорієнтаційних послуг;

• доступність  професійної та іншої інформації стосовно можливостей вибору чи зміни  професії, форми навчання і працевлаштування;

• добровільність і безкоштовність отримання профорієнтаційних  послуг усіма групами населення  на гарантованому державному рівні;

• конфіденційний і рекомендуючий характер висновків  профкон-сультацій та профдобору, дотримання працівниками профорієнтаційних служб  норм професійної етики.

Основним об'єктом  профорієнтаційної діяльності є  зайняте і незайняте населення, у тому числі молодь, що навчається, вивільнювані працівники й особи з обмеженою працездатністю.

Професійна інформація — це система заходів нагромадження  й поширення відомостей про зміст  та перспективи сучасних професій і  вимоги, що висуваються до особи, яка бажає їх одержати, форми й умови оволодіння різними спеціальностями, можливості підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, стан і потреби ринку праці, формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи.

Професійна консультація — це науково організована система взаємодії психолога-профконсультанта та особи з метою допомоги у виборі або зміні професії чи виду діяльності на основі вивчення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних інтересів, нахилів, стану здоров'я особи з урахуванням потреб ринку праці.

Професійний добір — це система профдіагностичного обстеження особи, спрямована на визначення конкретних професій, найбільш придатних для  неї.

Професійний відбір — це система профдіагностичного обстеження особи, спрямована на визначення ступеня її придатності до окремих видів професійної діяльності згідно з нормативами.

Професійна адаптація  — це комплексна система заходів, покликана сприяти пристосуванню  особи до психологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві, її професійному становленню.

Профорієнтаційну роботу виконують підрозділи державної  служби зайнятості. Окремі її елементи застосовуються в дошкільних, загальноосвітніх, професійних та вищих навчальних закладах, системі після-дипломного навчання та військкоматах. Останнім часом більше приділяється уваги профорієнтації осіб з обмеженою працездатністю.

Система профорієнтації покликана  забезпечити свідомий вибір професії всіма групами населення. За даними наукових досліджень профорієнтація сприяє підвищенню продуктивності праці (залежно від галузі на 10-30 %), скороченню плинності кадрів (на 20-25 %), зниженню аварійності і травматизму (на 35-45 %), подовженню періоду працездатності (на 8-10 %), а також зменшенню кількості відрахувань учнів з професійних навчальних закладів (у 3-4 рази).

До 1996 р. у кожному  регіоні України функціонували центри профорієнтації, а в більшості міських і районних центрів зайнятості, де працювали дипломовані психологи та профорієнтатори, професійно-кваліфікаційні пункти. На жаль, у 1996 р. всі ці центри було закрито. Дехто із спеціалістів був переведений до відділів професійного навчання і профорієнтації відповідних центрів зайнятості, а значну їх кількість було скорочено і нині кваліфіковані фахівці з питань профорієнтації працюють у посередницьких комерційних структурах, що надають послуги у працевлаштуванні і професійній орієнтації.

Хоча в останній редакції ст. 18 Закону України "Про  зайнятість населення" у структурі  державної служби зайнятості передбачаються центри профорієнтації населення, фактично їх не існує, а цей запис зроблено у надії на кращі часи, коли економічна ситуація у країні, надходження коштів до Державного фонду сприяння зайнятості населення уможливлять створення таких спеціалізованих органів служби зайнятості.

Крім незайнятого  населення до служби зайнятості за профорієнтаційними послугами звертаються  особи, що навчаються у навчальних закладах різних типів, громадяни, що перебувають  у вимушених адміністративних відпустках або працюють у скороченому робочому режимі, працівники підприємств, на яких тривалий час не виплачується заробітна плата. У 2008 р. профорієнтаційними послугами служби зайнятості скористалося 487,5 тис. таких осіб.

3. Основні положення законодавчих актів, що регулюють процес працевлаштування в Україні.

Основою законодавства  України з охорони праці є  Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови  праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.

Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:

• «Про охорону праці».
• «Про охорону здоров'я».
• «Про пожежну безпеку».
• «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності».
• «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».
• «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».
• «Про цивільну оборону».
• Кодекс законів «Про працю України».

Основні положення законодавства  України про працю і охорону праці

У наведеній вище системі законодавчих актів основна роль приділяється Закону «Про охорону праці» (редакція від 2002 р.). Цей закон визначає основні  положення з реалізації конституційного  права громадян на охорону їхнього  життя й здоров'я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства і працівником з питань безпеки праці, виробничої санітарії, встановлює єдиний порядок організації охорони праці у виробничій сфері в Україні.

Чинність Закону України  «Про охорону праці» поширюється  на всі підприємства, установи, організації (далі – підприємства) незалежно  від форм власності й видів  діяльності, що використовують найману  працю, і на всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в області охорони праці, серед яких чільне місце займають:

• пріоритет життя й здоров'я працівників стосовно результатів виробничої діяльності підприємства;
• повна відповідальність власника підприємства за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
• соціальний захист працівників;
• повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань.

Окремо виділені статті Закону присвячені регулюванню охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів, видам відповідальності за порушення законодавства і нормативних актів про охорону праці, за створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників профспілок.

Колективний договір є найбільш важливим документом у системі нормативного регулювання взаємин між власником підприємства і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці. Питанням охорони праці присвячений спеціальний розділ колективного договору, що називається «Охорона праці».

Положенням, що викладаються в колективному договорі, повинні передувати колективні переговори, що починаються сторонами  за три місяці до закінчення терміну  дії попереднього договору. Зобов'язання, які пропонується включити в колективний договір за результатами переговорів, повинні бути реальними й всебічно обґрунтованими, тому що після схвалення і підписання документа вони стають обов'язковою нормою для виконання, яка діє в рамках підприємства.

Зобов'язання, викладені в колективному договорі (далі Договорі) не повинні суперечити законам й нормативним актам України. Гарантії, пільги і компенсації, наведені в Договорі згідно з чинним законодавством, вважаються обов'язковими для виконання при будь-яких обставинах.

Колективний договір повинен обов'язково містити заходи щодо захисту прав і соціальних інтересів осіб, які постраждали на виробництві від нещасних випадків, а також їх утриманців і членів родин загиблих. Вони повинні включати такі положення:

• з відшкодування нанесеного збитку здоров'ю потерпілим;
• про виплату одноразової допомоги, компенсації витрат на придбання медикаментів, на додаткове оплачуване лікування;
• про надання потерпілим, відповідно до медичного висновку, більш легкої роботи, при одночасному збереженні середнього заробітку;
• про організацію навчання, перекваліфікації потерпілих, працевлаштування інвалідів праці, наданню таким інвалідам допомоги у вирішенні соціально-побутових питань і т. п.

Усі працівники, відповідно до законодавства, підлягають обов'язковому страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що призвели до втрати працездатності (1.7).

Згідно із ст. 20 Закону в підрозділі колективного договору про охорону  праці повинні бути обов'язково відображені  наступні заходи:

• забезпечення працівникам соціальних гарантій в області охорони праці на рівні, не нижче передбаченого законодавством;
• комплексні заходи для досягнення нормативів безпеки праці й виробничої санітарії;
• заходи з підвищення існуючого рівня охорони праці, попередження випадків виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій і пожеж.

Повинні бути також визначені обсяги і джерела фінансування вказаних заходів.

Зобов'язання угоди «Охорона праці» колективного договору повинні відповідати  принципам економічного стимулювання і матеріальної відповідальності за стан охорони праці (ст. 25 Закону «Про охорону праці»).

Зобов'язання колективного договору є двосторонніми, тому цей документ повинен містити не тільки вимоги до власника (адміністрації підприємства), але і зобов'язання працівників з безумовного виконання норм, правил, стандартів і інструкцій з охорони праці, дотримання встановлених вимог користування машинами, механізмами, інструментом і пристроями, обов'язкового використання засобами колективного й індивідуального захисту і т. д.

Залежно від характеру виробництва, складу трудового колективу, специфіки  галузі в колективному договорі визначаються зобов'язання з організації безпечних  і нешкідливих умов праці інвалідів, неповнолітніх, пенсіонерів, осіб, які  тимчасово залучаються до виконання суспільних робіт за договорами з центрами зайнятості населення та ін.

У трудові договори забороняється  включати умови, що погіршують у порівнянні з чинним законодавством, колективним  договором становище працівників.

ПОЛОЖЕННЯ  
           про надання соціальних послуг з професійної  
             орієнтації у державній службі зайнятості  
 

     1. Це Положення визначає організаційно-правові  засади надання  
населенню  соціальних  послуг з професійної орієнтації у державній  
службі     зайнятості     -     виконавчій     дирекції      Фонду  
загальнообов'язкового  державного  соціального страхування України  
на випадок безробіття (далі - профорієнтація у службі зайнятості).  
    2. У цьому Положенні   терміни   "професійна   інформація",  
"професійна   консультація",   "професійний відбір",  "професійна  
адаптація" вживаються у значеннях, визначених Концепцією державної  
системи професійної орієнтації населення,  затвердженою постановою  
Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 N 842 ( 842-2008-п ).  
     3. Профорієнтація у службі зайнятості здійснюється  у рамках  
реалізації  державної  політики зайнятості населення відповідно до  
Законів України  "Про  зайнятість  населення"  (  803-12  ),  "Про  
загальнообов'язкове  державне  соціальне  страхування  на  випадок  
безробіття" ( 1533-14 ) та спрямована на:

     створення  умов для реалізації конституційних  прав громадян на  
вільний розвиток особистості,  на працю, вільний вибір професії та  
роду трудової діяльності;

     задоволення  потреб всіх соціальних груп  та вікових  категорій  
населення  в отриманні доступних профорієнтаційних послуг належної  
якості;

     підвищення  рівня  зайнятості  населення   і  якості  трудового  
потенціалу держави.  
     4. При здійсненні профорієнтації державна  служба  зайнятості  
(далі  -  служба зайнятості) керується Конституцією ( 254к/96-ВР )  
та законами України,  постановами Верховної Ради  України,  актами  
Президента   України,   Кабінету   Міністрів   України,   наказами  
Міністерства соціальної політики  України,  постановами  правління  
Фонду  загальнообов'язкового  державного  соціального  страхування  
України   на   випадок   безробіття   (далі   -   Фонд),    іншими  
нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.  
     5. Основними завданнями профорієнтації у службі зайнятості є: