Зовнішнє та внутрішнє мередовище будівельної організації

     Міністерство  освіти і науки України

     Київський національний університет будівництва  і архітектури

     Кафедра організації та управління будівництвом 
 
 
 
 
 
 

     ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

     з предмету «Управління  будівництвом» 
 
 
 
 
 
 

                                            Виконала: Літун О.М

                                            Спеціальність: зПЦБ-501

                                            Перевірив: Нікогосян Н. І.

                                            Залікова книжка: 08213 
 
 
 
 
 
 

     Київ-2011 

     ЗАВДАННЯ 
 

     Питання № 12. Поняття зовнішнього середовища будівельної організації. Розкрити  роль чинників непрямої дії. Навести приклади.

     Питання № 13. Внутрішні змінні будівельної організації. Їх функціональна роль. Навести приклади. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Середовище  організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Організація постійно перебуває  під постійним тиском окремих  ланок зовнішнього та внутрішнього середовища.

     Організація становить взаємодію таких основних елементів, як цілі, структури, завдання, технології, люди, а також оточення – політичне, економічне, культурне, ринкове, до якого вона повинна пристосуватися.

     Будь-яка  організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість.

     Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем, і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб.

     Зовнішнє  середовище є джерелом забезпечення організації ресурсами, необхідними  для підтримки її внутрішнього потенціалу на необхідному рівні для досягнення цілей.

     Для визначення майбутньої поведінки організації  її керівництву потрібно мати уяву як про внутрішнє, так і про  зовнішнє середовища, їх потенціали і  тенденції розвитку, а також знати  місце своєї організації в  середовищі.  
 
 
 
 
 
 

     Питання № 12. Поняття зовнішнього середовища будівельної організації. Розкрити  роль чинників непрямої дії. Навести приклади. 

     Кожна організація є відкритою системою, яка перебуває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

     Зовнішнє середовище — сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників.

     Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої (мікросередовище) та непрямої (макросередовище) дії.

     Зовнішнє  середовище є складним, мінливим, взаємозалежним і, як правило, невизначеним:

     1. Складність — велика кількість факторів, на які організація мусить реагувати, а також рівень варіативності кожного з них. Складнішою є робота тієї організації, на яку впливає більше факторів.

     2. Мінливість — швидкість зміни оточення організації. У деяких з них зовнішнє середовище дуже рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацевтична промисловість, біотехнології). Менш рухливе воно у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рухливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, науково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухливим — для інших, наприклад, виробничих.

     3. Взаємозалежність факторів (зміна одного фактора спричиняє зміни інших). Наприклад, зростання цін на енергоносії зумовлює стрибок цін на всі види продукції, а особливо ті, при виробництві яких є велика частка енергозатрат. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю продукцію. Водночас таке становище змушує виробників шукати енергозберігаючі технології.

     4. Невизначеність — необмежена кількість інформації про зовнішнє середовище і ймовірність її недостовірності. Організації, прагнучи знизити рівень невизначеності зовнішнього середовища, можуть застосовувати дві стратегії — пристосуватись до змін або впливати на середовище з метою зробити його сприятливішим для свого функціонування. Перша стратегія реалізується через створення гнучких організаційних структур із високим рівнем децентралізації влади. Керівники таких організацій повинні вміло використовувати сучасний інструментарій для прогнозування змін, володіти ринковою інтуїцією. Друга стратегія, як правило, доступна лише великим фірмам або таким, які об'єднуються з метою розширення своїх можливостей.

     Фактори середовища непрямої дії (макросередовища)

     До  основних факторів макросередовища  відносять економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, природно-кліматичні, демографічні тощо.

     Економічні  фактори. До них належать: рівень і темпи інфляції; зростання та спад виробництва; коливання курсу національної валюти щодо валют інших країн; оподаткування; умови одержання кредиту і відсоткова банківська ставка; рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців; платоспроможність контрагентів тощо. Нині вагомого значення набула глобалізація — політико-економічний фактор, який робить сильних суб'єктів ринку ще сильнішими, а слабких — ще слабшими і переводить конкурентну боротьбу на нові рівні.

     Для забезпечення сприятливих умов своєї  діяльності підприємства мусять здійснювати постійний моніторинг економічної ситуації та оцінювати її зміни з точки зору можливих для себе наслідків.

     Політичні фактори. Це політична стабільність у державі, регіональні політичні інтереси, міжнаціональні та міжконфесійні відносини тощо. Вплив політичних факторів особливо відчутний у нестабільному соціально-економічному і політичному середовищі (період трансформації економічних відносин). Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від будівельних галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій.

     Соціокультурні  фактори - фактори, пов'язані з населенням, рівнем його розвитку, традиціями, звичками. Значення цього середовища полягає, по-перше, у тому, що частина населення є клієнтом для більшості компаній, оскільки люди є головними покупцями. По-друге, місцеве населення для будь-якої організації виступає основним джерелом формування персоналу.

     Складові соціально-культурного середовища:

• кількість населення країни і даної місцевості, його демографічна і вікова характеристики; кількість і структура сімей, їхні традиції;
• рівень кваліфікації, освіти, трудові навички працездатного населення, рівень доходів населення, структура потреб;
• життєві цінності, настанови, традиції, звичаї, стереотипи населення й окремих його груп, етичні й естетичні стандарти;
• релігійні вірування; .
• міграційні процеси, мобільність населення;
• міжнародні, міжетнічні відносини.

     Демографічні фактори. Це структура населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими перевагами тощо, їх аналіз дає змогу визначити, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення регіону для використання продукції чи послуг будівельної організації; як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону. Такі фактори слід брати до уваги, визначаючи клас споживачів своєї продукції; при оцінюванні залучення трудових ресурсів відповідної кваліфікації, місткості ринку та обґрунтуванні інших управлінських рішень.

     Науково-технічні фактори. До них відносять відкриття, винаходи, що зумовлюють зміну уявлень про найкращий спосіб використання певного ресурсу, виготовлення продукції, задоволення потреб тощо. Динаміка технологічного прогресу у високо розвинутих країнах є просто фантастичною. Відбувається «виштовхування» одних поколінь техніки та технології іншими. Тому керівникам підприємств необхідно аналізувати можливий вплив загальносвітового науково-технічного середовища на створення і впровадження технологічних новацій. При цьому велику увагу слід приділяти науковим винаходам чи відкриттям, які можуть революційно вплинути на подальше використання існуючих технологій, роблячи їх малоперспективними. Прикладом може слугувати вдосконалення та механізація будівельних процесів.

     Екологічні  фактори. До цієї групи факторів впливу належать викиди у середовище забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем та великих технологічних утворень (гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо); кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна (корисна) придатність; стан природного середовища, в якому перебуває підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку), і розміри можливих незворотних негативних наслідків тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Питання № 13. Внутрішні змінні будівельної організації. Їх функціональна роль. Навести приклади. 

     Внутрішнє середовище підприємства є сукупністю підсистем, елементів, компонентів і чинників, які формують його довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу підприємства.

     Внутрішнє середовище організації формується під впливом перемінних, що роблять безпосередній вплив на процес перетворень (виробництва продукції, послуг).

     Внутрішні змінні – це ситуаційні фактори всередині організації, що постійно знаходяться в полі зору менеджерів:

1. Цілі організації;
2. Структура організації;
3. Завдання організації;
4. Технологія організації;
5. Люди (персонал)організації.

     Будь-яка  організація розглядається як група  людей із загальними цілями (перший змінний фактор). Того, що люди не змогли б досягти поодинці, вони досягають в організації, тому її можна розглядати як засіб досягнення мети.

     Мета – це конкретний кінцевий стан чи очікувані результати роботи групи людей, які певним чином організовані. Такі кінцеві результати розробляються в процесі планування і доводяться учасникам виробництва.

     Залежно від масштабів намічених змін і встановленого терміну досягнення кінцевого результату цілі організації  діляться на короткострокові, або тактичні (результат очікується в найближчому майбутньому), середньострокові і довгострокові (стратегічні), для досягнення яких необхідно п'ять і більше років.

     З усієї сукупності цілей насамперед виділяють основну, генеральну ціль. Генеральна ціль (місія) характеризує сутність об'єкта управління, мету його існування і властиве організації і сфері управління місце і призначення.

     Найбільш  поширене визначення цілей на основі таких головних функцій промислового підприємства:

• виробничо-технологічної, що відображає основне призначення організації у виробництві даного виду (видів) товарів і послуг відповідної якості;
• господарсько-економічної, обумовленої необхідністю забезпечення рентабельної роботи підприємства;
• науково-технічної, пов'язаної з використанням можливостей НТП як умови виробництва конкурентоспроможної продукції;
• зовнішньоекономічної, що визначає поведінку організації на зовнішніх ринках збуту;
• соціальної, пов'язаної із забезпеченням відповідного рівня соціального захисту працівників;
• екологічної, обумовленої необхідністю наближення до мінімуму техногенного навантаження на природне середовище.

     Другою  ситуаційною змінною є структура організації. Під структурою організації розуміють кількість, склад її підрозділів, ступенів управління в єдиній взаємозалежній системі. Структура встановлює такі взаємини рівнів управління і функціональних підрозділів, що дозволяють найбільш ефективно досягати цілей організації. Цьому сприяє спеціалізований поділ праці. Характерною особливістю спеціалізованого поділу праці є те, що відповідна робота закріплюється за фахівцями, тобто тими, хто здатний її виконувати краще всіх. Так, праця розділена між економістами, технологами, механіками, енергетиками тощо. В будівництві робота розділяється на численні малі операції, що теж є конкретною спеціалізацією праці.

     Перевагою спеціалізованого поділу праці є  те, що фахівець працює більш продуктивно  і якісно. В усіх організаціях (за винятком дуже маленьких) має місце  спеціалізований поділ праці. У  великих організаціях фахівців групують разом у межах функціонального  поділу галузей (відділи, управління). Завдяки правильному поділу праці в організації по горизонталі здійснюється її успішна діяльність, досягається висока продуктивність і ефективність. Але не менш важливий у цьому плані є і вертикальний поділ праці.

     Для успішної групової роботи вкрай потрібне розмежування праці по координації від безпосереднього виконання завдань. Таке відділення створює ієрархію управлінських рівнів, тобто формальна субпідрядність на кожному рівні. Наприклад, начальник виробничого відділу має у своєму підпорядкуванні начальників цехів, змін, лабораторій. Начальникам цехів підпорядковуються бригадири дільниць, майстри. Всю організацію пронизує субпідрядність до рівня виконавського персоналу.

     Кожен керівник має у своєму підпорядкуванні  певну кількість людей, які знаходяться у сфері його контролю. Сфера контролю визначає тип організаційної структури. Якщо керівник контролює велику кількість підлеглих, то сфера контролю є широкою. її наслідком є формування плоскої структури управління. Якщо кожному керівнику підпорядковується небагато людей, то це вузька сфера контролю, за якого функціонує багаторівнева (чи висока) структура управління. Великі організації з пласкою структурою мають невелике число рівнів.

     І висока, і пласка структури управління організацією можуть скластися в різних за величиною організаціях. Організації з широкою сферою контролю можуть мати високу структуру і пласку. Так, наприклад, цементний завод зі сферою впливу на кілька тисяч працюючих має п’ять рівнів управління..

     Третім  внутрішнім змінним фактором в організації є постановка завдань, під яким розуміють запропоновану роботу (групу робіт чи частину роботи), що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом і у встановлений термін. При розробці структури організації кожна посадова інструкція включає ряд завдань, що є частиною загального обсягу роботи для досягнення мети. Вважається, що якщо завдання виконуються за встановленою технологією і режимом роботи, то організація функціонує ефективно. З технічної точки зору, завдання приписуються не працівнику, а його посаді.

     Існує традиційний розподіл завдань на три групи: робота з людьми, предметами (машина, сировина, інструменти), інформацією. Робота за верстатом – це робота з предметами. Майстер дільниці працює з людьми. Робота економіста в плановому відділі, в основному, пов’язана з інформацією.

     Важливе значення в роботі має частота  повторення завдань і час для  їх виконання. Операція по закручуванню гайки на конвеєрі може повторюватися  безліч разів за робочий день. На її виконання буде затрачено кілька секунд. Завдання з аналізу економічної інформації вимагають тривалого часу і можуть не повторюватися або повторюватися не часто. Таким чином, управлінська, інтелектуальна робота є більш різноманітною, а час на її виконання збільшується від нижчого до вищого рівня.

     Спеціалізація завдань (коли окреме завдання подрібнюється  на сотні дрібних операцій) підвищує прибуток, тому що збільшення продуктивності знижує витрати на виробництво.

     Четвертим змінним фактором виступає технологія. Технологія – це засіб перетворення сировини в певні продукти та послуги. Вона передбачає поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, які необхідні для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

     Будь-які  виробничі завдання не можуть бути виконані без використання конкретної технології. Вона виступає як засіб  перетворення матеріалу, що надходить  на вході виробничого процесу, у  форму, яку отримують на виході.

     Важливе місце в технології займає стандартизація і механізація, які значно знижують витрати виробництва і ремонтних робіт, тому що передбачають використання машин і механізмів замість людей. Застосування у виробництві стандартних вузлів, заміна людей механізмами і використання конвеєрних ліній змінили службові обов’язки менеджерів, що у свою чергу вплинуло на саму суть управління виробництвом.

     Використання  стандартів значно зменшує вартість виробництва та ремонтних робіт. Конвеєрні складальні лінії застосовуються при виробництві найскладнішої продукції. У 1913 р. Г. Форд виступив з ідеєю пересування машини за допомогою конвеєра так, щоб робітники залишалися на своїх місцях. При цьому відразу в декілька разів підвищувалася продуктивність праці. Робітникам більше не доводилося витрачати час на перехід з одного робочого місця на інше. Так було застосовано конвеєрний метод складання.

     Існує ще одна класифікація технологій:

1. багато ланцюгові технології – характеризуються серією взаємозалежних завдань, які повинні виконуватись послідовно;
2. посередницькі технології – характеризуються застосуванням спеціальних прийомів, навичок та послуг для того, щоб викликати певні зміни в конкретному матеріалі, що надходять у виробництво.

     Найважливішим внутрішнім змінним фактором управління є люди. Жодна технологія не може бути корисною і жодне завдання не можна виконати без співпраці людей, які є центральним фактором будь-якої моделі управління. Для успішного управління керівники повинні вивчати особливості поведінки окремих осіб і груп людей. Аспектами індивідуальної поведінки особистості, які мають найбільше значення для керівника, є здібності, обдарованість, потреби, сподівання, сприйняття, точка зору, цінності.

     Всі характеристики особистості визначають її індивідуальність. У різних ситуаціях різні люди поводять себе по-різному. Крім того, поведінка змінюється в залежності від ситуації. Останні дослідження свідчать, що ситуація має все-таки більший вплив на поведінку особистості, ніж особистісні характеристики.

     Ці  висновки вказують на важливість створення  таких умов на роботі, за яких можливе підтримування типу поведінки, бажаного для організації. Тому менеджерам слід створювати робоче середовище, яке сприяло б підтриманню цих бажаних для організації рис. Робоче середовище – це деяка сукупність всіх внутрішніх змінних, які за допомогою процесів управління пристосовані до потреб організації. 

     Рис. 1. Ситуаційні фактори в середині підприємства 

     Всі внутрішні змінні фактори діють  у взаємозв’язку, що дозволяє досягти цілей організації (рис. 3, рис. 4). Оскільки внутрішні змінні складаються із соціального (люди) і технічного компонентів, то їх називають внутрішніми соціотехнічними підсистемами, що вимагає однакової уваги як до соціальних, так і до технічних питань організації. Віддача можлива лише в їх взаємодії.

     Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, містить у  собі корпоративну культуру, організаційну  структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

     Рис. 2. Взаємозв’язок елементів внутрішнього середовища підприємства 

     Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є  загальними для всіх типів організації.

     Кадрова функція – це забезпечення виробничої та інших сфер людськими ресурсами (найм, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх управлінських дій, які пов’язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

     Фінанси та бухгалтерський облік – це грошові аспекти бізнесу, в тому числі управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік – збір, обробка та аналіз фінансових даних.

     Забезпечення  ресурсами – здійснення та удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабрикатами, машинами та енергетичними ресурсами.

     Виробнича функція – забезпечення функціонування виробничого процесу в залежності від мети виробничої функції. Прийняття рішень у сфері технологій, організації, календарного планування, виробництва, а також контролю якості (всі ці багато-чисельні завдання входять в оперативно-виробниче управління).

     Функція розвитку продукту та процесу виробництва – це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, комп’ютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довготермінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

     Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва – це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізичного та морального зносу технічних систем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Алиев В.Г. Теория организации. Учебник для вузов. 3-е издание, стереотипное. – М.: Экономика, 2005. – 431 с.
2. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: пер. с англ. – М.: Дело, 1998. – 701 с.
3. Пилипенко А.А., Пилипенко С.М., Отенко І.П. Менеджмент: підручник – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2005. – 456 с.
4. Василенко В.О. Стратегічне управління : навч. посібн. / В.О. Василенко, Т.І. Ткаченко. – К. : Вид-во ЦУЛ, 2003. – 396 с.
5. Основи менеджменту, Навчальний посібник / Осовська Г.В., Осовський О.А. - К.: «Кондор», 2006. – 664 c.
6. Афанасьєв В.М., Шемаєва Л.Г., Шерлока В.С. Основи менеджменту: навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ За ред. проф. Афанасьєва В.М. – Х.: ВД "ІНЖЕК", 2003. – 484 с.
7. Осовська А.В. Основи менеджменту. – М.: За дело, 1994. – 642 с.
8. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник/ Наук. ред. В. Яцура, Д. Олескевич. – Львів: БаК, 2001. – 624 с.
9. Кузьменко Б.В., Лисенко В.П. Сучасна теорія управління. – К., 2009. – 142 с.
10. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995. – 296 с.
11. Ушатський та ін.. «Організація будівництва», 2007р.
12. Хміль Ф.І. «Основи менеджменту», 2005р