Зовнішньоекономічна діяльність підприємств в умовах глобалізації міжнародної економіки

ЗМІСТ

     

Введення………………………………………………………………………….. 2

Теоретична частина.

 1.  Зовнішньоекономічна діяльність підприємств в умовах глобалізації міжнародної економіки…………………………………………………………..4

  2.Поняття і види зовнішньоекономічних договорів………………………...11

  Практична частина.

Задача № 1………………………………………………………………………17

Задача № 2………………………………………………………………………20

Задача № 3……………………………………………………………………....25

Список використованої літератури……………………………………………32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВВЕДЕННЯ

       Зовнішньоекономічна діяльність в сучасних умовах є важливою і невід'ємною сферою господарської діяльності підприємств, організацій, фірм, інших учасників ринкових відносин, а також держави в цілому. Яка відбулася в період здобуття Україною незалежності переоцінка принципів і модельних характеристик економічного розвитку, змінила уявлення про міжнародне співробітництво. Поза фактора міжнародного співробітництва практично неможливо добитися вирішення завдань глибокого реформування відтворювального комплексу України, виведення країни з важкої кризи, раціоналізації економіки.

Основними напрямками виходу механізму  зовнішньоекономічної діяльності з  складної ситуації на етапі переходу до ринку є демонополізація сфери  міжнародних господарських зв'язків, лібералізація як загальноекономічних  умов функціонування підприємств і  організацій, так і процедури  виходу на зовнішні ринки. При цьому  основним господарським ланкою, опосередковує  процес інтернаціоналізації економіки, є підприємства, фірми та інші життєздатні  в умовах ринку самостійні одиниці  підприємницького типу, націлені на досягнення максимальних показників прибутковості, комерційного обороту, технічного переозброєння.

    Мета дослідження - визначити адекватність організаційної структури управління зовнішньоекономічною діяльністю в умовам роботи підприємства на сьогоднішній день і на основі цього, а також отриманих знань і світового досвіду в цій області, запропонувати рекомендації щодо подальшого її вдосконалення.

Задачі дослідження:

- простежити процес проектування  організаційної структури управління;

- оцінити світовий досвід управління  зовнішньоекономічною діяльністю  зарубіжних великих, середніх  і малих промислових фірм;

- простежити відбулися зміни  в структурі управління зовнішньоекономічною  діяльністю підприємства починаючи  з періоду здобуття Україною  незалежності;

- виявити причини, що викликали  дані перетворення;

- оцінити відповідність цілям  і завданням, які структура  була покликана вирішувати на  кожному етапі свого розвитку;

- виявити недоліки і намітити  шляхи подальшого вдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА.

        1.  Зовнішньоекономічна діяльність підприємств в умовах глобалізації міжнародної економіки

   

       Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій               у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки.

      Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. 
       Що означає глобалізація? З усього розмаїття визначень можна виділити два найбільш прийнятних.

       По-перше, це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації міжнародної економіки як логічний результат взаємодії національних економік, їх взаємного проникнення і переплетіння.

      По-друге, це універсалізація або гомогенізація економічного життя, яке під впливом обміну товарами, факторами виробництва, знаннями, культурними здобутками все більше тяжіє до єдиних стандартів, принципів, цінностей. 
Сьогодні терміну "глобалізація" надають вираженого емоційного забарвлення.        Одні вважають, що це позитивний процес, який має ключове значення для розвитку міжнародної економіки в майбутньому і є неминучим і необоротним. Інші ж ставляться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація робить ще більшою прірву між багатими і бідними країнами та веде до розшарування населення всередині країни, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя і є гальмом на шляху соціального прогресу.

      Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці. 
      На відміну від цього для багатьох країн, що проводили в 70-80-ті роки XX ст. автаркічну політику, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності й високі темпи інфляції. Кризи, які спостерігалися в останнє десятиліття в країнах з перехідною економікою, з усією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією, несуть у собі певні небезпеки. Ці ризики пов'язані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмови від наміченого курсу на ринкову трансформацію економіки, інтеграцію до світового співтовариства. 
Глобалізація, як і її основа - інтернаціоналізація, відбувається на двох рівнях. Перший рівень - це рівень стихійно-ринкового протікання глобальних процесів, в основі яких лежать постійні пошуки виробниками способів мінімізації витрат через використання механізму порівняльних переваг і створення нових комбінацій міжнародної спеціалізації. Іншими словами, це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними.

Другий рівень - це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації. Обидва рівні були причиною появи цілої низки інституціональних утворень, серед яких лідерство, безумовно, належить транснаціональним корпораціям. 
Процес глобалізації розгортається в певних, властивих саме йому формах:

-  у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі;

- в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях; у міжнародній міграції робочої сили;

-  у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово інтегруються у світогосподарські процеси. 
       Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є "вибухове" зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єктами світогосподарських зв'язків. Головними суб'єктами міжнародного фінансового ринку виступають транснаціональні корпорації, банки, пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти. 
       Ще однією формою глобалізації є становлення і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності мультинаціональних і транснаціональних корпорацій. Вони, зокрема, контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частину торгівлі послугами, а їхній загальний обсяг продажу значно перевищує загальносвітовий експорт.

Головними мотивами такої бурхливої діяльності міжнародних корпорацій є значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції, суттєве  зниження витрат виробництва за рахунок  зростання його масштабів і залучення  дешевої сировини та робочої сили, контроль за технологічними трансферами. 
Що ж до причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що належать до ключових сфер сучасного життя. 
По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які у своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір. 
По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, що створює все більше можливостей для свободи пересування. 
По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов'язується з такими великими міжнародними подіями, як закінчення "холодної" війни між Сходом і Заходом, розпад РЕВ і Варшавського пакту, возз'єднання Німеччини. 
По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв'язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів. 
По-п'яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв'язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному й емоційному значенні. 
По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності. 
      У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки й особливо її міжнародного сектору набула інформація - економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків - товарних, фінансових, фондових, інтелектуальної власності, послуг - потрібен все більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним товаром, і притому таким, що швидко втрачає актуальність і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подібного, звичайно, не було раніше. 
        Глобалізація сьогодні супроводжується процесом, водночас аналогічним і протилежним, а саме: регіоналізацією економічної діяльності. Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групу країн, які створюють об'єднання, в рамках яких відбуваються більша або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і робочої сили. В останні десятиріччя спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, в процесі яких багато країн ставали все більш взаємозалежними і шукали вирішення проблем, що виходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення господарських завдань, до об'єднання зусиль для подолання труднощів регіонального чи глобального характеру привели до створення кількох десятків угруповань, що характеризуються різним рівнем інтеграції господарського життя. 
         Найбільш розвиненим представником інтеграційного угруповання є Європейський Союз (ЄС), який об'єднує сьогодні 25 країн-членів.

Його  створення стало поштовхом для  хвилі ре-гіоналізму, що охопив увесь  світ. У процеси регіоналізації включилися майже всі "головні діючі" особи планети. Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії. Подібні процеси спостерігалися й на інших континентах.

  Країни Латинської Америки створили  декілька регіональних об'єднань:                - Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі,

- Центральноамериканський спільний ринок,

- Карибський спільний ринок,

- Латиноамериканську асоціацію інтеграції,

- Спільний ринок країн Південної Америки. 
        Зазначені вище процеси привели до якісної трансформації міжнародної економіки, появи у неї низки нових ознак: 
- вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя; 
- зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде: з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та отримання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого - до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення порівняно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угруповань; 
- глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок; 
- домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технічної революції; 
- поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації.    Постіндустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань, людського капіталу. 
         Хоча глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях (мікро- і макроекономічному), основні процеси в ринковій економіці ініціюються і розвиваються передусім на рівні самостійних суб'єктів господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв'язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати. 
        Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній на ринки збуту по всьому світі, на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах.

Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу послідовність у розвитку цього процесу: збут - постачання - виробництво. 
        Процес глобалізації в процесі свого розвитку потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті "лібералізація". Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займається Світова організація торгівлі (СОТ). 
До останнього часу вважалося, що головними суб'єктами глобалізації є країни. Але дослідження останнього десятиріччя показали, що реальний контроль над процесами глобалізації все більше переходить до світової промислово-фінансової еліти в особі глобальних корпорацій і глобальних банків.

     Так, за даними Світового банку, до 100 найбільших суб'єктів міжнародної економіки за розмірами ВПП (доданої вартості) належать 51 транснаціональна корпорація та 49 держав. Оборот найбільших з ТНК можна порівняти із ВВП таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. Отже, міжнародні економічні відносини в сучасних умовах глобалізації все більше набувають форми транснаціоналізації, розвиваються на мікрорівні, тобто рівні міжнародних корпорацій. Саме підприємство, а не держава стає головним суб'єктом зовнішньої економіки.

 

                     

                                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поняття і види зовнішньоекономічних  договорів

 

       Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на визначення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов´язків у зовнішньоекономічній діяльності.

       Порядок укладання та виконання зовнішньоторговельних договорів регулюють такі нормативно-правові акти України:

— Цивільний кодекс України;

— Закон України "Про  зовнішньоекономічну діяльність";

— Закон України "Про  порядок здійснення розрахунків  в іноземній валюті";

— Закон України "Про  операції з давальницькою сировиною  у зовнішньоекономічних відносинах";

— Закон України "Про  регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";

— Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування  розрахунків за договорами, що укладають  суб´єкти підприємницької діяльності України" від 04.10.1994 p.;

— Указ Президента України "Про застосування Міжнародних  правил інтерпретації комерційних  термінів" від 04.10.1994 p.;

— Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон´юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10.02.1996 p.;

— Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 p.;

— Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" від 21.06.1995 р. № 444;

— Наказ Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції України "Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 06.09.2001 р. № 201.

       Суб´єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору, мають бути здатними до укладання договору відповідно до законодавства України та/або закону країни, де він укладався.

       Зовнішньоекономічний договір укладається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів за участю України. Суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законами України.

       Зовнішньоекономічний договір укладається суб´єктом ЗЕД або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать чинному законодавству. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб´єкта зовнішньоекономічної діяльності суб´єктом ЗЕД України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб´єкта зовнішньоекономічної діяльності.

       Для підписання зовнішньоекономічного договору суб´єкту ЗЕД не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб´єкти ЗЕД мають право  укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів за участю України.

       Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом країни її укладання. Угода, укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержені вимоги законів України. Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

       Права та обов´язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом країни її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладання угоди визначається законами України. Права та обов´язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні договору або в результаті подальшого погодження.      За відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів, застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

договори міжнародної купівлі-продажу

— продавцем — у договорі купівлі-продажу;

— наймодавцем — у договорі майнового найму;

— ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

— охоронцем — у договорі зберігання;

— комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

— довірителем — у договорі доручення;

— перевізником — у договорі перевезення;

— експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

— страхувачем — у договорі страхування;

— кредитором — у договорі кредитування;

— дарувальником — у договорі дарування;

— поручителем — у договорі поруки;

— заставником — у договорі застави.

       До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили інше. До зовнішньоекономічного договору про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється. До зовнішньоекономічного договору, укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

       Товарообмінні (бартерні) операції суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України у порядку, встановленому Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Найбільшого поширення в ЗЕД  набув контракт міжнародної купівлі-продажу — договір поставки товару, погоджений і підписаний експортером та імпортером.

Обов´язковою умовою Договору купівлі-продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця. Цією умовою він відрізняється від усіх інших видів договорів — орендного, ліцензійного, страхування тощо.

Контракт купівлі-продажу є основним засобом регулювання ділових відносин у сфері зовнішньоторговельного обігу, де діє принцип свободи договору.

 Цей принцип є результатом  розвитку ширшого принципу, що  діє і в національному законодавстві  більшості країн, і у сфері  міжнародного права принципу  автономії волі. Керуючись цим  принципом, суб´єкти ЗЕД самі  вирішують, укладати договір, чи ні, з ким його укладати, яким буде його зміст і форма. В окремих випадках форма контракту передбачена правовими актами, а чинність контракту залежить від дотримання цієї форми.

Існують різні види договорів купівлі-продажу. Контракт разового постачання — одноразова угода, що передбачає постачання узгодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу.

Постачання товарів робиться один або декілька разів протягом установленого  терміну. Після виконання прийнятих зобов´язань юридичні відносини між сторонами і, власне, контракт припиняються. Разові контракти можуть передбачати як короткі, так і тривалі терміни постачання.

Контракт з періодичним постачанням  передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого умовами контракту  терміну, який може бути короткостроковим (один рік), і довгостроковим (5— 10 років, а іноді і більше).

Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність  зв´язків між експортером і покупцем — імпортером устаткування, а також  спеціалізованими підприємствами, що беруть участь у комплектації такого устаткування. При цьому генеральний постачальник організує і відповідає за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість.

Залежно від форми оплати товару розрізняють контракти з оплатою  в грошовій формі і з оплатою  в товарній формі цілком або частково. Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у  визначеній сторонами валюті із застосуванням  обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель).

      Значного поширення в сучасних умовах набули контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства "під ключ", коли оплата витрат відбувається частково в грошовій, а частково в товарній формі. У нашій країні свого часу широко використовувались бартерні угоди — товарообмінні і компенсаційні договори, що передбачають простий обмін погоджених кількостей одного товару на інший. У цих угодах встановлюється або кількість товарів, що взаємно постачаються, або обумовлюється сума, на яку сторони зобов´язуються поставити товари.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.ПРАКТИЧНА  ЧАСТИНА

Задача  № 1

 

      Вітчизняне підприємство імпортує свою продукцію. (Показники діяльності підприємства за базисний та поточний періоди у млн. грн. в перерахунку по діючому курсу наведені у таблицях 2-5).

        Розрахувати  показники повної, економічної та бюджетної ефективності імпорту по кожному товару та в цілому по підприємству, а також визначити вплив на повну ефективність імпорту по підприємству в цілому двох факторів: зміни ефективності окремих товарів та зміни товарної структури. Зробить висновки.

 

 

Визначення  імпортної ефективності

Зробимо розрахунок показників повної ефективності імпорту й факторів, що впливають на її зміну.

Показники діяльності фірми  за базисний період (0) наведені в              табл. 1, а за поточний період (1) - у табл.1.1.

Таблиця 1-показники діяльності фірми, що імпортує продукцію за базисний період

 

Товар	Базисний період
	ВІО	ЗІО	ЦІО	Хіпо	Еіпо	Хіео	Эіео	Хібо	Еібо	d
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
				2:1	2-1	2:3	2-3	3:1	3-1
А	1350	1510	1380	1,119	160	1,094	130	1,022	30	0,337
Б	1100	1350	1200	1,227	250	1,125	150	1,091	100	0,301
В	870	940	900	1,080	70	1,044	40	1,034	30	0,210
Г	620	680	630	1,097	60	1,079	50	1,016	10	0,152
Итого	3940	4480	4110	1,137	540	1,090	370	1,043	170	1,000

 

 

               

                   

                    

                

                    

               

                 

 

Таблиця 1.1- Показники діяльності фірми, що імпортує продукцію за поточний період.

Товар	Поточний період
	Ві1	Зі1	Ці1	Хіп1	Еіп1	Хіе1	Еіе1	Хіб1	Еіб1	d1
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
				2:1	2-1	2:3	2-3	3:1	3-1
А	1400	1450	1420	1,036	50	1,021	30	1,014	20	0,372
Б	980	1010	1010	1,031	30	1,000	0	1,031	30	0,259
В	890	750	910	0,843	-140	0,824	-160	1,022	20	0,192
Г	650	690	680	1,062	50	1,015	10	1,046	30	0,177
	3920	3900	4020	0,995	-10	0,970	-120	1,026	100	1,000