Зіставлення (порівняльний аналіз) типологія характеру

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

ІНДЗ на тему:

« Зіставлення (порівняльний аналіз) типологія характеру»

                                      Виконала студентка 31 у/н групи

                                      українського мовно-літературного факультету

                                      ім. Г.Ф.Квітки-Основ’яненка

   Бутенко Галина  Юріївна

Харків   2013

План:

Вступ……………………………………………………………2

 І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА:

1. Поняття про характер………………………………………3
2. Розвиток вчення про характер………………………………5
3. Конституційна типологія…………………………………….8
4. Акцентуації характеру……………………………………….10
5. Соціальні типи характерів за Е. Фроммом…………………. 13              ІІ.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА:
1. Характерологічний опитувальник Леонгарда- Шмішека…..15
2. Патохарактерологічний  опитувальник………………………16
3. Візуальна психодіагностика……………………………………17

Висновок………………………………………………………….19

Література……………………………………………………………20

                                                          Вступ                                                                                                      Актуальність даної теми зумовлена тим, що людський характер – залишався і залишається одним із найцікавіших і найвідкритіших питань дослідження в області психології, педагогіки. Саме дослідження характерів, особливостей поведінки особистості – є одним з важливих питань, яке вивчає психологія. Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції та пов’язаний з іменами Платона, Протагора, Теофраста, Арістотеля. Разом з тим, це і вічна нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.

Найбільш відомі наступні типології характеру:

1. Конституційні теорії,  які пов’язують особливості характеру  із зовнішнім виглядом людини, з її конституцією, габітусом (Ростан, Ломброзо, Сіго, Кречмер, Шелдон та інші).

2. Акцентуальні теорії  пов’язують особливості характеру з його акцентуацією – надмірною вираженістю окремих рис характеру і їх сукупностей, що представляє крайні варіанти психічної норми, які межують з психопатіями (Леонгард, Личко та інші).

3. Соціальні типології  визначають характер на основі  ставлення людини до суспільства  та моральних цінностей (Фромм, Шостром).                                   Об′єкт дослідження: характер                                                                     Предмет дослідження: типологія характеру                                                  Завдання:

1. Розкрити зміст поняття характеру;                                                                                          2. Проаналізувати відомі типології характеру;                                                          3. Описати методи визначення характеру.                                                      Методи: описовий, порівняльний.

 І. ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА                                                                                 1. Поняття про характер

"У кожної людини  три характери: той, що їй приписують; той, що вона сама собі приписує; і, нарешті, той, що є в дійсності" (В. Гюго) [1]

Проблема характеру та його розвитку має давню історію і належить до найскладніших у психології. Початок її постановки та розробки припадає на добу Стародавньої Греції та пов'язаний з іменами Платона, Протагора, Теофраста, Арістотеля. Разом з тим, це і вічна нова проблема, тому що виникає постійно з народженням кожної дитини, з появою нового покоління і неодмінними турботами про його виховання.

Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості - те, заради чого вона діє.

Визначаючи поняття "характер", слід зазначити, що воно трактується в психології неоднозначно. По-перше, наявні труднощі в розрізненні характеру і темпераменту, оскільки й досі складно встановити, що є властивостями темпераменту, а що є результатом прижиттєвих "нашарувань", тобто відноситься до властивостей характеру. Ще більше спірних питань виникає під час спроби розвести поняття "характер" і "особистість", оскільки в психологічній літературі ці поняття або часто ототожнюються і використовуються як синоніми, або характер включається в особистість і розглядається як її підструктура, або навпаки, особистість розуміється як специфічна риса характеру тощо.

Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, крім спрямованості дій, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, добрі, сором'язливі, сміливі, веселі, альтруїстичні, комунікабельні, а про інших - ледачі, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїстичні. Подібні риси виявляються у людей настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Саме вони відображають істотні властивості людини, що в сукупності відбивають сутність поняття "характер".

"Характер" - слово давньогрецького  походження і в перекладі означає "карбівка", "печатка", "шаблон". Спочатку він позначав інструмент  для того, щоб робити карбування, штамп, клеймо. За образом печатки  чи відбитка визначалася, наприклад, цінність монети. У Стародавній  Греції образ карбування почав  застосовуватися й до людини, спершу для окреслення рис  її обличчя, а потім - особливостей  поведінки людини.[2]

Дійсно, характер, з одного боку являє собою відбиток виховання і діяльності, які формують людську особистість. Життя карбує характер людини, а з певного моменту людина сама починає кувати свій характер. В цьому, власне кажучи, і полягає сутність самовиховання.

Поняття "характер" було введене колегою Арістотеля Теофрастом для визначення властивостей людини.

 Характер накладає  відбиток на всі вчинки, думки  і почуття людини. За цими проявами  ми й оцінюємо характер тієї  чи іншої особистості. То ж, властивостями  характеру слід вважати не  всі особливості людини, а лише істотні та стійкі.

Характер - це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе. Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах. Про характер людини ми робимо висновок і за тим, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої вона думки про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачити, як вона буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме доручення тощо.

2. Розвиток вчення про характер

Ідеї про психологічне розрізнення людей виникли ще в епоху ранньої античності й зумовлювались суспільними потребами. Так, грецький рабовласник, купуючи раба, уважно оглядав його зовнішність - м'язи, хребет, зуби, для того щоб визначити фізичну працездатність невільника. Однак рабовласника цікавили і психічні риси раба - чи буде він слухняним, стриманим, покірним та працелюбним. Тому саме в Давній Греції зароджується на виникає візуальна психодіагностика - теорія розрізнення рис характеру людини на основі її зовнішності.

Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості тіла. Так, Арістотель здійснював спроби визначати риси характеру людини, ототожнюючи її зовнішність з тваринами - приміром, якщо людина мала товстий бичачий ніс, то вважалась лінивою, форма лев'ячого носа означала поважність особи, тонке та рідке волосся, як у зайця, показувало боягузтво т.п.

Відомими в історичному контексті є також погляди Ч. Дарвіна на вияви рис характеру людини через зморшки на її обличчі. Наприклад, характер зморшок на лобі діагностує зовсім різні риси характеру-якщо зморшки мають горизонтальний характер, то показують безпосередність, оптимізм та простодушність людини, а вертикальні зморшки свідчать про вдумливість, емоційну стриманість та критичність особистості.

На сьогодні науковці дещо скептично ставляться до діагностики рис характеру на основі зовнішності людини, психологи-практики обирають для цього численні стандартизовані та проективні тести. Вчені працюють над вивченням питань формування характеру, виявів національного характеру, проблеми гармонійності структури та виявів характеру. [3]

Найбільш давньою спробою пояснити характер людини є гороскопи, які вважають, що характер визначається датою народження людини. Загальноприйнятий часовий період розбивається на певні інтервали, кожному з яких присвоюється певний знак або символ. Опис характеру людини здійснюється через призму певного символу. Однак різні гороскопи (китайський, японський) по-різному описують характери людей, народжених під одним знаком.

Не менш популярні спроби пов'язати характер з іменем людини. Вважається, що найбільш часто дитина чує гаму звуків, пов'язану з її іменем. Немовля не наслідує почутих звуків, а наслідує озвучену міміку. У результаті в дитини виникають нервові імпульси саме в тих групах м'язів, які беруть участь у вимові імені. Обмін речовин у цих групах м'язів прискорюється, у результаті чого вони виявляються акцентуйовано розвиненими. Саме тому люди з однаковими іменами схожі одна на одну.

Ще однією наукою, яка намагається пояснити характер людей, є фізіогноміка (від грецьк. physis - природа, gnomon - знаючий) - учення про зв'язок між зовнішнім виглядом людини і типом її характеру [2]. Подібні міркування зустрічалися ще в Арістотеля і Платона. Найвідомішою стала фізіогномічна система Погана Каспера Лафатера. Він вважав, що головним шляхом виявлення характеру є вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки тощо.

При визначенні характеру людини фізіогномісти використовували різні показники: форму носа, міру стискання уст, посмішку. Це пояснювалося тим, що навіть тоді, коли людина сміється, на обличчі рефлекторно виникає певна маска, певним чином пов'язана з характером. Характер людини виявляється й у мові, у її змісті, і в інтонаціях. Однак найважливішим показником характеру людини є її очі. Ще древні говорили: "Очі - дзеркало душі". Л.М.Толстой розрізняв хитрі очі, променисті, світлий погляд, сумний, холодний тощо.

Нині існують дослідження американських психологів (Дж. Глайв і Е.Клері), які виявили, що колір очей визначає деякі риси характеру дітей.

Окремим напрямом є визначення індивідуальних особливостей характеру людини за її позою, положенням тіла, як людина сидить, як ходить і навіть у якій позі спить. У житейській психології існують уявлення, що людина зарозуміла частіше нахиляє корпус і відкидає голову назад, підлабузник нахиляється вперед. Нині існує досить велика кількість описів різних поз людей та спроб пояснити їхній характер.

Багату історію має й інше вчення про характер - хіромантія (від грецьк. chair - рука, manteia - гадання, пророкування). Це система передбачення рис характеру і долі людини за рельєфом її долонь. У XVI-XVIII ст. у багатьох університетах Європи існували кафедри хіромантії [2].

Наукова психологія заперечувала хіромантію, однак вивчення ембріонального розвитку візерунків долонь дало поштовх до виникнення нової галузі знання - дерматогліфіки. Було показано, що формування візерунка долоні кожної людини, як і розвиток мозку, відбувається на 3-4 місяці внутрішньоутробного розвитку і зумовлене впливом генного набору батьків та хромосомними відхиленнями плоду. Тому хіромантію можна поставити в один ряд з конституціональним напрямом, представником якого є Е.Кречмер.

Нині науки (антропологія, анатомія, психологія) не мають достовірних даних, які свідчили б про те, що характер людини залежить від будови тіла, обличчя, кольору очей тощо. Зв'язок між зовнішністю людини та її характером чітко простежується в літературних та художніх творах. Однак наукова психологія вважає, що залежність між звичним виразом обличчя людини і складом її характеру неоднозначна, і відмінності полягають саме в причинах виникнення тих чи інших складок та зморщок.

Уявлення про характер людини можна одержати, знаючи специфіку її вчинків, поведінки, діяльності. Дії та рухи, виконання яких часто повторюється і за певних умов стає потребою, називаються звичками. Звичні дії людини, повторюючись, стають рисами характеру, складають її сутність, впливаючи на статус людини в суспільному житті і на ставлення до неї з боку інших людей. Саме тому рухи музикантів - красиві, гармонійні; рухи людей боязливих - невпорядковані.

Порівняно з фізіогномікою ціннішою у відношенні діагностики рис характеру є графологія - наука, що розглядає почерк як різновид виразних рухів, які відображають психологічні властивості того, хто пише. Графологічні відомості накопичувалися століттями, встановлюючи зв'язок між двома рядами фактів — особливостями почерку і характером.

У ті часи, коли письмо було професійним мистецтвом — каліграфією, перед каліграфом ставилися найсуворіші вимоги аскетизму, адже для письма потрібна була людина з великим самоконтролем, жорсткою внутрішньою організацією, щоб повністю володіти почерком, щоб з психіки в письмо не проникло нічого зайвого, що б спотворювало форму.

Нині не підтверджуються однозначні зв'язки між графічними ознаками почерку і відповідними їм рисами характеру. Найдостовірніше встановлено залежність почерку від емоційного стану та деяких типологічних властивостей вищої нервової діяльності. Деякі специфічні особливості почерку використовують для діагностики деяких психічних захворювань. [4]

4. Конституційна типологія

Конституційні (біологізаторські) теорії. У біологізаторських теоріях критерієм класифікації характерів є біотипи, тобто зумовленість характеру біологічними факторами (типом тіла чи фізичною конституцією людини).

Ця теорія отримала своє поширення після публікації Э. Кречмером в 1921 р. роботи "Будова тіла і характер". Головна його ідея полягала в тому, що люди з певним типом складання мають певні психічні особливості. Їм було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституційні типи:

1. Лептосоматик (чи астенік) - характеризується крихкою статурою, високим зростанням, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.

2. Пікнік - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно огрядний. Характеризується малим або середнім зростанням, тулубом, що розпливається, з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

3. Атлетик - людина з розвиненою мускулатурою, міцною статурою, характерне високе або середнє зростання, широкі плечі, вузькі стегна.

4. Диспластик - люди з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури, наприклад, надмірне зростання, непропорційна статура.

Спостерігаючи деякі випадки відповідності між фізичною конституцією і психічними хворобами, він вважав це закономірним для всіх людей, стверджуючи, що з астенічним і атлетичним типами пов'язаний так званий шизотимічний характер, а люди пікнічного типу мають циклотимічний характер. У зв'язку з тим що до диспластичного типу було віднесено людей, які не мали ознак перших трьох, тип їх характеру Е. Кречмер не визначив. Ця теорія не одержала належного експериментального підтвердження.

Близькою до кречмерівської є типологія В. Шелдона, в основу якої було покладено типи фізичної конституції: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний. Відповідно Шелдон виділив три типи темпераментів, по суті — характерів.

Люди ендоморфного (гр. endon — усередені і morphe — форма) типу, на його думку, мають вісцеротонічний (лат. viscera — нутрощі і гр. tonos — тон, напруга) темперамент: вони люблять поїсти, багато відпочивати, є товариськими, добродушними, милосердними.

Представники мезоморфного (гр. mesos — середній і morphe — форма) типу мають соматичний (гр. soma — тіло) темперамент. Вони завжди активні, енергійні, сміливі, полюбляють командувати, схильні до любовних захоплень тощо.

Індивід ектоморфної (гр. ektos — поза, зовні і morphe — форма) конституції наділений церебротонічним (гр. cerebrum — мозок і tonos — тон, напруга) темпераментом. Він несміливий, загальмований, тривожний, образливий, замкнутий.

Э. Кречмер і У. Шелдон не бачили великої різниці між характером і темпераментом, тому кожному конкретному типу характеру відповідав свій тип темпераменту. Раціональне зерно конституційних типологій в тому, що існує зв'язок між конституцією тіла і схильністю до різних психічних захворювань. Звідси видно і типи характерів, якщо їх виділяти в клінічних умовах.  Отже, за Кречмером і Шелдоном, характер людини фатально зумовлений будовою її тіла.

4. Акцентуації характеру

 Характер може виявлятися  більшою або меншою мірою. Це  саме стосується також й рис  характеру, кожна з яких має  різний кількісний ступінь вияву. Надмірний вияв окремих рис характеру та їх поєднань, крайні варіанти норми в психології називають акцентуаціями характеру.

 У людей, акцентуації  яких відхиляються від середньої  норми, іноді можуть виникати  деякі проблеми і труднощі, а  при певних обставинах - однотипні  конфлікти і нервові зриви. Для  запобігання неправильних вчинків, перевантажень та ускладнень на роботі, у навчанні і в побуті кожній людині належить знати слабкі місця свого характеру.

 Німецький вчений К. Леонгард виділив 12 типів акцентуацій  характеру. Його класифікація базується  на оцінці стилю спілкування  людини з оточуючими. Типи акцентуацій  характеру поділяються К. Леонгардом  на дві групи за принципом  акцентуації рис або характеру, або темпераменту. До акцентуації  рис характеру К. Леонгард відносить  демонстративний, педантичний, застряглий  та збудливий типи.

Демонстративний тип. Для осіб цього типу акцентуації є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення за будь-яку ціну завжди бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне».

Педантичний тип. Цьому типу акцентуації притаманні інертність психічних процесів, схильність «загрузати» в дрібницях, наявність проблеми складності прийняття рішення. В спілкуванні люди цього типу приваблюють рівним настроєм, надійністю в справах, сумлінністю та охайністю.

Застряглий тип. Основна риса цього типу акцентуації -значна стійкість афекту, «злопам'ятність», прагнення і в головному і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи.

Збудливий тип. Для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи.

 До акцентуацій рис  темпераменту відносяться гіпертимний, дистимічний, тривожний, циклоїдний, екзальтований, екстравертований та інтравертований  типи.

Гіпертимний тип. Людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків.

Дистимічний тип. Для цього типу акцентуації є характерною песимістична спрямованість особистості, фіксація на похмурих сторонах життя.

Тривожний тип. Головна риса - високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки.

Циклотимічний тип. Провідна ознака - схильність до невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки.

Екзальтований тип. Для носіїв цього типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай.

Емотивний тип. Це чутливі та вразливі люди, що відзначаються глибиною переживань у галузі тонких емоцій.

Екстравертований тип. Люди цього типу відкриті до всякої інформації, готові вислухати і надати допомогу кожному, хто до них звертається, здатні до конформізму. Їм притаманні високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність.

Інтровертований тип. Для таких осіб є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий.

 Зазначені типи акцентуацій  проявляються не завжди. Оскільки  структура характеру є динамічною  і змінюється протягом життя  людини, акцентуації характеру можуть  бути зменшені в процесі виховання, самовиховання або психокорекції. Людині слід знати свої характерологічні  особливості й удосконалювати їх у разі необхідності [7].

5. Соціальні типи характерів за Е. Фроммом

   Узагальнивши дані  спостережень за соціальною поведінкою  різних людей, співвіднісши їх  з практикою роботи в клініці (Е. Фромм був лікарем-психіатром  фрейдистської орієнтації), автор  цієї типології характерів вивів  такі їх основні типи:   1. “Мазохіст-садист” - людина, схильна бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій, що спостерігаються, не в обставинах, а в людях. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе; якщо причиною є інші люди, то вони стають жертвами її агресивності. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, “перероблянням” людей “у кращий бік”. Своїми наполегливими діями, непомірними вимогами і домаганнями вона іноді доводить себе та інших людей до стану знемоги. Особливо небезпечний для оточуючих такий тип тоді, коли він одержує над ними владу: він їх починає тероризувати, виходячи з “благих намірів”.

   Люди-мазохісти виявляють  тенденції принижувати і послабляти  себе, упиваються самокритикою і  самобичуванням, зводять на себе  немислимі даремні обвинувачення  у всьому і намагаються взяти  провину на себе, навіть якщо  вони ні при чому.

   Цікаве спостереження  Е. Фромма, який стверджує, що в  цьому типі людей разом з  мазохістськими схильностями майже  завжди відчуваються і садистські. Вони виявляються в прагненні  ставити людей у залежність  від себе, одержувати над ними  повну і безмежну владу, експлуатувати  їх, завдавати їм болю і страждання, насолоджуватися баченням того, як вони страждають. Такий тип  людини називають авторитарною  особистістю. Е. Фромм показав, що  подібні особистісні якості були  властиві багатьом відомим деспотам  і зараховує до їх числа  Гітлера, Сталіна, ряд інших відомих  історичних осіб.

   2. “Руйнівник” характеризується  вираженою агресивністю й активним  прагненням до усунення, знищення  об'єкта, що викликає фрустрацію, крах надій у даної людини. “Руйнівність, - пише Фромм, - це засіб  рятунку від нестерпного почуття  безсилля”. До руйнівності як  засобу вирішення своїх життєвих  проблем звичайно звертаються  люди, що відчувають почуття тривоги  і безсилля, обмежені в реалізації  своїх інтелектуальних та емоційних  можливостей. У періоди великих  соціальних потрясінь, революцій, переворотів  вони виступають як основні  сили, що руйнують старе, у тому  числі й культуру.

3. “Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись  з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами, перестає “бути самим собою”. Він беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне “Я”, свою індивідуальність і “настільки звик відчувати саме ті почуття, які від нього очікуються у певних ситуаціях, що лише як виняток міг би помітити у своїх почуттях щось “чуже”. Така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі, швидко і без проблем змінює свої переконання, якщо обставини цього потребують, не особливо замислюючись про моральний бік подібної поведінки. Це - тип свідомого або несвідомого пристосованця. Виведена Е. Фроммом типологія реальна в тому сенсі слова, що дійсно нагадує поведінку багатьох людей під час соціальних подій, що відбуваються в нашій країні або мали місце в минулому [15].

ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. Характерологічний опитувальник Леонгарда- Шмішека

Опитувальник Шмішека - особистісний опитувальник, який призначений для діагностики типу акцентуації особистості, є реалізацією типологічного підходу до її вивчення. Опублікований Г. Шмішека в 1970 р.

Методика складається з 88 питань, на які потрібно відповісти «так» чи «ні». Розроблений також скорочений варіант опитувальника. За допомогою даної методики визначаються наступні 10 типів акцентуації особистості (за класифікацією К.Леонгарда):

Демонстративний тип. Характеризується підвищеною здатністю до витіснення.

Педантичний тип. Особи цього типу відрізняються підвищеною ригідністю, інертністю психічних процесів, нездатністю до витіснення травмуючих переживань.

Неврівноважений тип. Характерна надмірна стійкість афекту.

Збудливий тип. Підвищена імпульсивність, ослаблення контролю над потягами і спонуканнями.

Гіпертимний тип. Підвищений фон настрою у поєднанні з оптимізмом і високою активністю.

Дистимний тип. Знижений фон настрою, песимізм, фіксація тіньових сторін життя, загальмованість.

Тривожно-боязкий. Схильність до страхів, боязкість і лякливість.

Циклотимний тип. Зміна гіпертимічні і дистимических фаз.

Афективно-екзальтований. Легкість переходу від стану захвату до стану печалі. Захват і печаль - основні супутні цьому типу стану.

Емотивний тип. Споріднений афективно-екзальтованим, але прояви не настільки бурхливі. Особи цього типу відрізняються особливою вразливістю і чутливістю.

Максимальний показник по кожному типу акцентуації - 24 бали. Ознакою акцентуації вважається показник вище 12 балів [18].

2. Патохарактерологічний  опитувальник

 Опитуваликьник призначений  для визначення типів характеру  при психопатіях, психопатичних  розвитку і акцентуації характеру. Методика застосовується для  групового обстеження (група до 20 чоловік). Обстеження проводиться  в 2 етапи. Час — до 30 хв.

Опитувач має 2 шкали оцінки. Шкала суб'єктивної оцінки допомагає з'ясувати, яким бачить свій характер сам випробовуваний або яким хоче його показати(при дисимуляції). За цією шкалою можна судити, наскільки правильна самооцінка. Самооцінка значно гірше при психопатіях, істероідному і нестійкому типах акцентуації характеру або при інших типах акцентуації. Визначення типу психопатії або акцентуації характеру ведеться за шкалою об'єктивної оцінки. Обробка результатів починається з розкодування.

У коді кожному номеру вибору дані символічні буквені позначення: М - меланхолійний; Г - гіпермітний; Ц - циклоїдний; Л – емоційно лабільний; А - астеноневротичний; З - сензитивний; П - психастенічний; Ш - шизоїдний; Р - паранояльний; Э – эпілептоїдний; І - істероїдний; Н - нестійкий; Е - конформний. Прочерк означає, що цей вибір неинфомативний. У реєстраційні листи 1 і 2 СШ(суб'єктивна шкала) вносяться буквені символи. Кожен буквений символ відповідає 1 балу на користь відповідного типу, здвоєні букви дорівнюють 2 балам. За відмову від вибору в таблиці "Відношення до спиртних напоїв" нараховується 1 бал на користь конформного типу. Тип акцентуації характеру або психопатії визначається за шкалою об'єктивної оцінки. За цією шкалою діагностують ті ж типи, що і за суб'єктивною шкалою, окрім меланхолійного і паранояльного. Додадткові показники за об'єктивною шкалою:(Д) - показник дисимуляції; (Т) - показник відвертості; (Б) - показник рис вдачі, властивих органічній психопатії; (Е) - міра відображення реакції емансипації в самооцінці [16].