Анализ инновационной активности предприятия

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..2

1. Стратегічний аналіз інноваційної активності підприємства………………………………………………………………...4

1.1 Елементи стратегії інноваційного розвитку підприємства……………4

1.2. Система державного регулювання  інноваційної діяльності………….6

1.3.Суть та особливості управління  інноваційними процесами на підприємстві……………………………………………………………………...18

2. Економічний аналіз діяльності підприємства, технічнЕ забезпечення на шахті «Центральна»

м.Димитрова………………………………………………………………...23

2.1. Організаційно-економічна характеристика шахти «Центральна» та стан гірничого господарства……………………………………………………23

2.2. Визначення потреб в основних і допоміжних матеріалах…………..26

2.3 Пошук шляхів підвищення ефективності управління технічним забезпеченням на шахті «Центральна»………………………………………...36

3.Планування стратегії інноваційного розвитку……….39

3.1.Розробка стратегії інноваційного підприємства………………...……39

3.2 Інновації з точки зору способу їх впровадження……………………..43

3.3 Радикальні інновації……………………………………………………44

Висновки………………………………………………………………...48

Список  використаної літератури……………….……………..49

Вступ

В умовах сучасного розвитку ринкових відносин і посилення конкуренції  усе більшого значення для розвитку країни та для успішної фінансово-господарської  діяльності підприємств набуває інноваційний розвиток, який передбачає використання технологій та створення принципово нової продукції. Інновації та інноваційна діяльність є необхідною складовою процесу забезпечення успішного, довготривалого та стійкого функціонування підприємства, однією з фундаментальних складових ефективної стратегії та важливим інструментом забезпечення конкурентних переваг.

У наш час, потреба  в активізації інноваційної діяльності, що розглядається як передумова економічного зростання, наштовхується на безсистемність процесу впровадження інноваційної продукції, їх комплексного використання, недосконалість, а подекуди і відсутність формалізованого апарату прийняття управлінських рішень і оцінки їх наслідків, невизначеність економічного механізму управління інноваційною діяльністю підприємств.

Розвиток теорії та практики організації, управління, фінансування, оцінки економічної ефективності інноваційних проектів досліджували у своїх працях вітчизняні та зарубіжні вчені: О. Кантаєва, О. Кузьмін, І. Макаренко, С. Покропивний, А. Пригожин, А. Савченко, Б. Санто, Б. Твісс, В. Терехов, П. Уайт Р. Фостер, М. Чумаченко, Й. Шумпетер, А. Яковлєв, та ін. Проте до теперішнього часу в економічній науці відсутнє чітке уявлення про інновації, не сформовано та не систематизовано об’єкти, методичні підходи та методичний інструментарій до вивчення аналізу інновацій як самостійного напряму досліджень. Таким чином, існує необхідність в систематизації вже існуючих напрацювань, подальшому вивченні інструментарію управління інноваційною діяльністю підприємств, і в першу чергу, аналізу ефективності інноваційної діяльності, як підґрунтя прийняття управлінських рішень.

Метою цієї роботи є обґрунтування  і поглиблення теоретико-методичних підходів до аналізу інноваційних процесів та розробка практичних рекомендацій щодо формування аналітичного забезпечення як інформаційної системи управління інноваційною діяльністю підприємств; визначення мети аналізу ефективності інноваційної діяльності та послідовності його проведення; вивчення та доповнення переліку показників оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств з урахуванням вимог сьогодення.

1. Стратегічний аналіз інноваційної активності підприємства

1.1 Елементи стратегії інноваційного розвитку підприємства.

    Стратегічний  менеджмент сьогодні є невід’ємною  складовою успішної діяльності  підприємства, оскільки воно не  може існувати на сучасному  ринку без ефективних стратегій  реагування на зміни зовнішнього  середовища і потреби його цільових груп споживачів та ринків. За таких умов значення пошуку ефективних стратегій та інновацій постійно зростає. Підприємства, які не приділяють належної уваги змінам у зовнішньому оточенні і нездатні оперативно реагувати на них, приречені бути витисненими з ринку потоком нових товарів, послуг, більш ефективних стратегій конкурентів. Отже, процес розробки науково-теоретичних і практичних підходів до забезпечення інновацій як основи стратегій розвитку підприємства повинен спиратися на обґрунтовані теоретичні концепції і прогнози, щоб виявляти значущі для діяльності підприємств стратегічні проблеми і цілі.

    На єдність цілей і  завдань між інноваційними і  стратегічними процесами звертають  увагу багато вчених. Дослідження  сучасних тенденцій перспективного  розвитку господарської діяльності, з одного боку, і джерел економічного зростання, з іншого, свідчить про істотне посилення ролі інновацій в стратегічному управлінні підприємством. Не дивлячись на значний внесок дослідників в теорію управління інноваціями, у їх роботах не ставилися цільові завдання формування методологічної бази управління інтеграцією інноваційної діяльності та стратегічного розвитку підприємства і розробки концептуальних підходів до його стратегічного розвитку на основі інновацій [2, c.46].

      Недостатнє залучення інноваційних розробок до господарської діяльності підсилює технологічне відставання вітчизняних підприємств, уповільнює просування на ринок прогресивної наукоємкої продукції, стримує економічне зростання, підвищення конкурентоспроможності виробництва і, як наслідок, не забезпечує ефективних шляхів для стратегічного розвитку підприємств. Дослідження інтеграційних моментів дає підставу висунути гіпотезу про можливість зближення і взаємопроникнення стратегічного і інноваційного розвитку, що визначає необхідність формування ефективної методологічної бази, яка б забезпечувала урахування інноваційних розробок при формуванні стратегічних  напрямків розвитку підприємств.

      Вивчення сутності і необхідності інноваційного розвитку, а також його інтеграції зі стратегічними процесами на підприємстві доцільно розглядати з позиції трансформації економічних відносин. Розрив між змістом зовнішніх змін у господарському середовищі і характером виробничих відносин у внутрішнім середовищі підприємств приводить до виникнення економічних протиріч, що вимагають методологічного вирішення.

    Підприємство як відкрита система може забезпечити досягнення своєї внутрішньої мети (отримання прибутку) за рахунок надання результатам своєї діяльності у вигляді продуктів характеристик, які відповідають вимогам зовнішнього середовища підприємства, як з боку споживачів, так і держави. Слід зазначити, що незважаючи на те, що ці цілі є протилежними, необхідно досягати певного оптимуму в їх поєднанні. Очевидно, що стратегії підприємства, орієнтовані лише на прибуток або лише на задоволення запитів споживачів, однаково помилкові, оскільки не дозволяють забезпечити виживання і розвиток підприємства як системи, тобто без задоволення запитів споживачів неможливо отримати прибуток, у той же час, попит без можливості отримання певного економічного ефекту також не представляє інтересу для підприємств. Стратегія інтенсивного зростання промислового підприємства має бути оптимальним варіантом досягнення цих суперечних цілей в перспективному періоді часу. Саме стратегія інтенсивного зростання повинна пов’язувати воєдино ці суперечні цілі.

    Моніторинг  динаміки прибутку, отримуваного  за рахунок виробництва кожного  з продуктів, що випускаються  підприємством, є свого роду  „сигнальною” системою, оскільки падіння обсягів прибутку відбувається декілька раніше, ніж падіння обсягів реалізації продукції. Настання цього моменту за тим або іншим продуктом, що випускається і реалізовується підприємством, свідчить про те, що стадія зрілості (насичення) життєвого циклу даного товару найближчим часом зміниться стадією спаду, що, у свою чергу, говорить про необхідність активізації інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на „заміщення” цього продукту, і про те, що у підприємства ще є час і ресурси (за рахунок реалізації „старіючого” товару), необхідні для здійснення відповідних інноваційних перетворень.

    В цілому  по підприємству також доцільно  проводити поелементний аналіз  приросту прибутку, який складатиметься  з приросту прибутку за рахунок розширення номенклатури виробів, що випускалися, за рахунок збільшення цін реалізації, за рахунок зниження витрат на виробництво і реалізацію, а також за рахунок збільшення обсягів реалізації. Крім того, також буде доцільним здійснити поелементний аналіз приросту прибутку за вищеназваними елементами за кожним з переліку продуктів (послуг), що випускалися підприємством. Проведення подібного аналізу за кожним з продуктів (послуг), що випускаються підприємством, дозволить одержувати дані для розрахунку життєвого циклу узагальненого продукту підприємства і виробити найбільш оптимальну стратегію інтенсивного зростання з урахуванням специфіки стадії життєвого циклу підприємства. Розробляючи на основі аналізу прибутку, який отримано від продуктів (послуг), що випускаються підприємством, стратегію інтенсивного зростання, з’являється можливість визначити такі якісні характеристики стратегії як необхідна інтенсивність і радикальність передбачуваної інноваційної діяльності [8, c.125].

1.2. Система державного регулювання інноваційної діяльності

         Характерною тенденцією світового  економічного розвитку початку  XXI ст. є загострення конкуренції  різних типів промислової політики  та розмаїття макроекономічних  моделей. Конкуренція ж товарів  та послуг відступає на другий план. Вже не ринок відкриває шлях до процвітання, а ступінь наукового й інформаційного забезпечення виробництва, рівень його організаційних форм, якість підготовки кадрів, їхня зацікавленість у кінцевих результатах праці. Для досягнення стійкого економічного зростання держава мусить забезпечити збалансованість конкурентної та промислової політики.

         Інноваційна політика є частиною  економічної й спрямована на  забезпечення ефективності інноваційної  діяльності. Стратегія й механізми  реалізації державної інноваційної політики, як правило, визначаються її законодавчими та урядовими структурами. Орієнтація на суто ринкові механізми розвитку та подолання кризових явищ в національних економіках, як свідчить світовий досвід (США часів великої депресії, Німеччина та Японія в повоєнні роки), безперспективна [5, c.42].

         На Заході державне втручання  в інноваційну сферу стало  нормою, і його методи постійно  вдосконалюються. Основною метою  такого втручання є забезпечення  сталого економічного розвитку, підтримка низького рівня інфляції, високої інноваційної активності й зайнятості [28].

         Згідно із Законом України  «Про інноваційну діяльність»,  державне регулювання інноваційної  діяльності здійснюється шляхом:

-        визначення й підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів;

-        формування й реалізації державних,  галузевих, регіональних та місцевих  програм;

-        створення нормативно-правової бази  та економічних механізмів для підтримки й стимулювання інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

-        встановлення пільгового оподаткування  суб'єктів інноваційної діяльності;

-        підтримки функціонування і розвитку  сучасної інноваційної інфраструктури.

         Законом встановлено повноваження  Верховної Ради України, Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  та органів місцевого самоврядування  у сфері інноваційної діяльності.

         Верховна Рада України визначає  єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме:

-        створює законодавчу базу для  сфери інноваційної діяльності;

-        затверджує пріоритетні напрями  інноваційної діяльності як окрему  загальнодержавну програму або  у складі Програми діяльності  Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкілля;

-        в межах Державного бюджету  України визначає обсяг асигнувань  для фінансової підтримки інноваційної  діяльності [4].

         Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні й районні ради відповідно до їхньої компетенції:

-        затверджують регіональні інноваційні  програми, що кредитуються з бюджету  Автономної Республіки Крим, обласних  і районних бюджетів;

-        визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм і доручають Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, делегують повноваження обласним і районним державним адміністраціям фінансування регіональних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їхні регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів;

-        контролюють фінансування регіональних  інноваційних програм за кошти  бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

         Представницькі органи місцевого  самоврядування — сільські, селищні,  міські ради відповідно до  їхньої компетенції:

-        затверджують місцеві інноваційні  програми;

-        у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм;

-        створюють комунальні інноваційні  фінансово-кредитні установи для  фінансової підтримки місцевих  інноваційних програм за кошти  місцевих бюджетів, затверджують їхні статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам;

-        доручають своїм виконавчим органам  фінансування місцевих інноваційних  програм за рахунок коштів  місцевого бюджету через державні  інноваційні фінансово-кредитні установи (їх регіональні відділення) або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи;

-        затверджують порядок формування  і використання коштів комунальних  інноваційних фінансово-кредитних  установ;

-        контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи (їхні регіональні відділення);

-        контролюють діяльність комунальних  інноваційних фінансово-кредитних установ [11, c.15].

         Згідно із згаданим законом Кабінет Міністрів України:

-        здійснює державне управління  й забезпечує реалізацію державної  політики у сфері інноваційної  діяльності;

-        готує та подає Верховній Раді  України пропозиції щодо пріоритетних  напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або, в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

-        здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

-        сприяє створенню ефективної  інфраструктури у сфері інноваційної  діяльності;

-        створює спеціалізовані державні  інноваційні фінансово-кредитні  установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їхні статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності;

-        готує та подає Верховній Раді  України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи;

-        затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів;

-        інформує Верховну Раду України  про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти  Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів.

         Закон також встановлює повноваження  спеціально уповноваженого центрального  органу виконавчої влади у  сфері інноваційної діяльності  та інших центральних органів  виконавчої влади.

         Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності:

-        здійснює заходи щодо проведення  єдиної науково-технічної та інноваційної  політики;

-        готує й подає Кабінету Міністрів  України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм та щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їхнього кредитування;

-        координує роботу у сфері інноваційної  діяльності інших центральних  органів виконавчої влади;

-        визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

-        здійснює державну реєстрацію  інноваційних проектів і веде  Державний реєстр інноваційних  проектів;

-        готує й подає Кабінету Міністрів  України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи;

-        затверджує порядок формування  і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ та контролює їхню діяльність;

-        доручає державним інноваційним  фінансово-кредитним установам здійснення  конкурсного відбору пріоритетних  інноваційних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

-        організовує підвищення кваліфікації  спеціалістів у сфері інноваційної  діяльності.

         Центральні органи виконавчої влади:

-        здійснюють підготовку пропозицій  щодо реалізації інноваційної  політики у відповідній галузі  економіки, створюють організаційно-економічні  механізми підтримки її реалізації;

-        доручають державним інноваційним  фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності та здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

         У законодавчому порядку визначено повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування у сфері інноваційної діяльності.

         Рада Міністрів Автономної Республіки  Крим, місцеві державні адміністрації (у межах делегованих їм органами місцевого самоврядування повноважень) відповідно до їхньої компетенції:

-        розробляють проекти регіональних  інноваційних програм і подають  їх для затвердження відповідно  Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

-        вживають заходів щодо виконання  регіональних інноваційних програм;

-        сприяють інноваційній діяльності  у своєму регіоні і створенню  сучасної інфраструктури у цій  сфері;

-        залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їхньої згоди, до розв'язання проблем інноваційного розвитку регіонів;

-        доручають державним інноваційним  фінансово-кредитним установам (їх  регіональним відділенням) проведення конкурсного відбору інноваційних проектів регіональних інноваційних програм і здійснення їхньої фінансової підтримки у межах коштів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим і обласних та районних бюджетах;

-        подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за регіональними програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету.

        Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їхньої компетенції:

-        розробляють проекти місцевих  інноваційних програм і подають  їх для затвердження відповідним  місцевим радам;

-        вживають заходів щодо виконання  місцевих інноваційних програм;

-        залучають підприємства, установи й організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їхньої згоди, до розв'язання проблем інноваційного розвитку населених пунктів;

-        доручають державним інноваційним  фінансово-кредитним установам (їхнім регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті;

-        готують і подають відповідним  місцевим радам пропозиції щодо  створення комунальних спеціалізованих  інноваційних фінансово-кредитних  установ для фінансової підтримки  місцевих інноваційних програм;

-        подають пропозиції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими програмами до державних програм та їх фінансування шляхом кредитування із державного бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи.

         Законом передбачено державний  контроль у сфері інноваційної  діяльності. Державний контроль  здійснюється для забезпечення  дотримання всіма суб'єктами інноваційної  діяльності вимог законодавства  щодо згаданої діяльності.

         Державний контроль здійснюється:

-         спеціально уповноваженим центральним  органом виконавчої влади у  сфері інноваційної діяльності;

-         Верховною Радою Автономної Республіки  Крим, органами місцевого самоврядування  у межах їхніх повноважень;

-         щодо визначених статтями розділу  V згаданого Закону особливостей  оподаткування — Державною податковою адміністрацією України [15, c.18].

         Закон передбачає фінансову підтримку  інноваційної діяльності.

         Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

-         повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів  за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів;

-         часткового (до 50 %) безвідсоткового  кредитування (на умовах інфляційної  індексації) інноваційних проектів  за рахунок коштів Державного  бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності;

-         повної чи часткової компенсації  (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

-         надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

-         майнового страхування реалізації  інноваційних проектів у страхових  компаніях відповідно до Закону  України «Про страхування».

         Фінансова підтримка інноваційної діяльності за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів надається у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами [13 c.255].

         Аналіз світової практики показує, що пряма підтримка державою рівня та інтенсивності інноваційних процесів в економіці розглядається як вирішальна умова її структурної перебудови. Саме завдяки їй можна досягти стабільних темпів економічного зростання й підтримувати їх. Наочно це видно на прикладі країн Південно-Східної Азії, особливо тих із них, які сьогодні займають провідні позиції у світовій економіці. В цілому для окремих країн регіону характерні різні підходи до розробки політики в галузі прямого кредитування національної економіки. Пряма кредитна підтримка галузей і сфер економіки, структурна перебудова яких розглядалася як національний пріоритет, на перших стадіях реформування економіки була характерною для багатьох країн цього регіону. Економіка деяких з них розвивалася швидкими темпами (Республіка Корея, Сінгапур, Малайзія, Таїланд), прогрес інших був дещо скромнішим (Філіппіни, Індія, Пакистан). Японія і Корея на перших стадіях свого розвитку, Китай — останніми роками, — активно використовували програми прямої кредитної підтримки окремих галузей і сфер економіки.

         Завдяки цьому згадані держави  досягли найбільш високих темпів  економічного зростання. Для порівняння  слід відзначити, що на Філіппінах, де фінансова система суттєво  лібералізована й сфера прямої  державної підтримки фінансовими ресурсами вкрай обмежена, процес розвитку економіки проходить не так успішно.

         Для сучасного інноваційного  комплексу промислово розвинених  країн Заходу характерна поява  нових інституціональних структур, які дають змогу акумулювати вільні грошові кошти населення і юридичних осіб і спрямовувати їх на реалізацію інноваційних проектів відповідно до державних пріоритетів і програм, а також виходячи з інтересів приватного і змішаного секторів економіки. До таких структур належать інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансово-кредитні установи.