Анатомо-фізіологічні, психологічні особливості дітей середнього шкільного віку

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………..…....3

РОЗДІЛ 1. Анатомо-фізіологічні, психологічні особливості дітей середнього шкільного віку…………….…………….……5

1.1. Анатомо-фізіологічні  особливості розвитку школярів

середнього  віку………………………………………………...5

1.2. Психологічні особливості підлітка…………….…….10

1.3. Періоди розвитку динамічної силової витривалості в учнів середнього шкільного віку………………………..…..…..16

Висновки до першого  розділу………………………..………...17

РОЗДІЛ 2. Методи та організація дослідження….………...19

2.1. Методи дослідження……….…………………………..19

2.1.1. Аніліз спеціальної та науково-методичної літератури…………………………………………………………...19

2.1.2. Педагогічне спостереження…………………...……20

2.1.3. Тестування……..……………………………….….....23

2.2. Методи математичної статистики……………………28

2.3 Організація дослідження……………………………….29

РОЗДІЛ 3. Результати дослідження рівня розвитку динамічної силової витривалості в дітей середнього шкільного віку……………………………..……………………...31

3.1. Аналіз рівня динамічної силової витривалості……31

3.2. Методичні рекомендації щодо покращення рівня динамічної силової витривалості……………………………..…42

ВИСНОВКИ……..…………………………………….…...……...46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………...........48

ВСТУП

Актуальність. Аналіз рівня розвитку динамічної силової витривалості в учнів середнього шкільного віку складна і цікава проблема.

Значна  кількість спеціалістів в галузі фізичного виховання визначають, що без постійного аналізу рівня  розвитку динамічної силової витривалості неможливий пошук нових, ефективних та цікавих методик.

Динамічна силова витривалість – важлива фізична якість у фізичному вихованні підлітків, характерна для циклічних вправ. Вона обумовлює ефективну діяльність людини в багатьох видах рухової активності і спорті. Тому визначення рівня розвитку динамічної силової витривалості дозволить більш ефективно управляти процесом фізичного виховання.

Особливої уваги заслуговує дослідження динамічної силової витривалості учнів середнього шкільного віку, адже цей вік посідає особливе місце в житті дитини, характеризується активними змінами у будові та діяльності всього організму. Водночас у цьому шкільному віці організм ще повністю не сформований. Тому, визначаючи рівень розвитку динамічної силової витривалості в учнів середнього шкільного віку, слід знати і враховувати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей. Виходячи з цього, тема нашого дослідження є актуальною.

Об'єкт дослідження  – навчальний процес фізичного виховання школярів середніх класів.

Предмет дослідження – методи дослідження рівня розвитку динамічної силової витривалості учнів середнього шкільного віку.

Мета дослідження полягає у визначенні рівня розвитку динамічної силової витривалості учнів середнього шкільного віку.

Для того, щоб досягти  мети, необхідно вирішити такі завдання:

1. Проаналізувати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості учнів середнього шкільного віку.
2. Окреслити періоди розвитку та визначити методи дослідження динамічної силової витривалості учнів даного шкільного віку.
3. Дослідити рівень розвитку динамічної силової витривалості в учнів середнього шкільного віку.

Методи дослідження. Аналіз літературних джерел, педагогічне спостереження, тестування, методи математичної статистики.

Практичне та теоретичне значення. Дана робота може бути використана студентами факультету фізичного виховання та спорту при написанні курсових та випускних робіт, та під час проходження педагогічної практики, а також вчителями фізичної культури при визначенні рівня розвитку динамічної силової витривалості учнів.

Структура роботи. Робота викладена на 45 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Для написання роботи використано 45 літературних джерел.

РОЗДІЛ 1

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ, ПСИХІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку школярів середнього віку

Підлітковий вік – це перехідний період від дитинства до дорослого стану, що характеризується психоемоційною та соціальною незрілістю дівчини чи юнака[3, с.145].

Аби уникати  помилок у стосунках із підлітками, дорослі, насамперед учителі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі підлітка, з метою уникненя перевантажень і недонавантажень у навчальних завданнях.

Кожній віковій групі дітей властиві особливості будови, функцій і систем організму, психологічні особливості, знання та врахування яких необхідні для правильного, раціонального фізичного виховання [34, с.20].

Розвиток дитини супроводжується  змінами в організмі, що мають  кількісні і якісні показники  росту й розвитку та залежать як від біологічних так і соціальних факторів. Кожному віку властиві свої особливості [18, с.87].

Традиційно використовується система умовного поділу так званого «шкільного періоду дитинства» на три вікові групи, а саме:

- молодший шкільний вік (6-10 років – учні I-IV класів);

- середній шкільний вік (11-14 років – учні V-VIII класів);

- старший шкільний вік (15-17 років – ІХ-ХІ класів) [38, с.155].

Середній шкільний вік займає важливе  місце у біологічному житті людини. Він характеризується максимальним темпом росту всього організму та окремих його частин, посиленням окисних процесів, наростанням функціональних резервів організму, активізацією асиміляційних процесів, різко вираженими ендокринними зрушеннями, посиленням процесів морфологічного і функціонального диференціювання головного мозку та інших органів. У 12-15 років у дівчат та у 13-16 років у хлопців відбувається процес статевого дозрівання. Відмічаються інтенсивний ріст і збільшення усіх розмірів тіла – друге «витягування». Проте в учнів даного шкільного віку ще не завершено формування багатьох систем організму, які б забезпечували високий рівень розвитку фізичних якостей [10, с.212].

Кістяк верхніх і нижніх кінцівок формується у дітей різними темпами. Так, до 13 років завершується окостеніння зап'ястних і п'ясткових відділів рук. Зрощення первинних і вторинних ядер окостеніння рук продовжується в період з 16 до 25 років. Зрощування трьох тазових кісток відбувається в 14-20 років. До 13-17 років і до 15-21 року в юнаків відбувається окостеніння фаланг пальців ніг [5, c.36].

Таким чином, незважаючи на закладку зон окостеніння в більшості кісток у перші місяці внутрішньоутробного розвитку, процес його формування (злиття первинних і вторинних зон окостеніння) завершується тільки до 25 років.

Після 13-14 років хлопчики стають вище дівчаток, мають великий обсяг  і розмір грудної клітки, виражені переваги в розвитку м'язової сили і  швидкості рухів [19, с.36].

З 13 до 14 років спостерігається  інтенсивне зростання тіла – його довжина збільшується на 9-10 см, а з 14 до 15 років – на 7-8 см, темпи росту довжини тіла різко падають до 16-17 років, а від 15 до 16 років тільки на 2-3 см. Спостерігаються високі темпи збільшення м'язової маси. Відношення ваги м'язів до ваги тіла в 12-річному віці близько 13% [11, c.357].

М'язи складають 32-35% від  ваги тіла підлітків. У підлітків 12-14 років більшість м'язів укріплена  всіма з'єднувально-тканинними структурами, але в меншій мірі ніж м'язи дорослого. Будова, тип розгалуження іннерваційного апарату кістякових м'язів приймають риси закінченості. Процеси диференціювання м'язових волокон продовжуються і в наступні роки [28, c.256; 21 c.53-103].

Ріст і формування окремих  органів і систем дитячого організму  відбувається в зв'язку з розвитком  дихального апарату. По мірі формування дихального апарату – збільшення розмірів грудної клітки, розвитку дихальних м'язів, відбувається підвищення дихальних обсягів, зміна типів подиху. У хлопчиків 10-14 років переважає грудний тип подиху, у наступні роки – змішане, а в дорослих – черевне [6. с.243-244 ].

У міру розвитку змінюється режим подиху: тривалість дихального циклу, співвідношення між вдихом і видихом, глибина і частота подиху. Для дітей характерний частий, недостатньо стійкий ритм подиху, невелика глибина, приблизно однаковий розподіл часу між вдихом і видихом, коротка дихальна пауза. Частота подиху з віком зменшується. Так, у 7-8 років – 20-25 дихальних рухів за хв., а в 14-15 років – 15-18. Дихальний об'єм з віком підвищується. У дітей 7-8 років у межах від 163 до 285 мл, а в підлітків – 300-365 мл. Добуток частоти подиху за хвилину на дихальний обсяг характеризує хвилинний обсяг подиху (ХОП). У 13-14 років ХОП складає 125 мг/кг, у 15-17 – ХОП знижується до 110 мг/кг [6. с.246].

Важливою характеристикою  дихальної функції є максимальна легенева вентиляція (МЛВ) чи так звана межа подиху. З віком МЛВ збільшується. У результаті зростає резерв подиху, тобто різниця між ХОП у спокої і величиною МЛВ.

З розвитком організму збільшується загальна ємність легень (ЗЄЛ), що складається із залишкового обсягу (ЗО) і життєвої ємності легень (ЖЄЛ). З віком залишковий обсяг збільшується менше ніж ЖЕЛ [6, c.248].

Загальна ємність легень у 14 років складає 3-4 л. при спокійному диханні людина з кожним актом змінює по 0,5 л повітря. При фізичному напруженні ця кількість збільшується до 3-3,5 л [6, c.249].

У дитини 1 року середня  маса серця 60 г, у 15 років – 250 г. У 12-14 років еластичні волокна серця розростаються і розташовуються між м'язовими волокнами, добре виражені м'язи серця, що розвиваються і диференціюють до 18-20 років (ріст серця продовжується до 60 років). Частота серцебиття з віком зменшується. Так, у немовляти вона становить 120-140 уд/хв, у дітей 10-14 років – 75-79 уд\хв [5, c.34-37; 26, c.28-32].

Кров у підлітка рухається швидше, ніж у дорослих, тому що робота серця порівняно велика, а судини коротші. У спокійному стані кровообіг немовлят відбувається за 12 сек., у 14 років за 18 сек., а у дорослого за 22 сек. Великою швидкістю руху крові забезпечується краще кровопостачання органів. У підлітків 11-15 років вона більша, ніж у дорослих, оскільки розміри серця в них порівняно більше. Крім того, у цьому віці довжина кровоносних судин менша, ніж у дорослих, а значить шлях до органа від серця коротший. Починаючи з 5 років і до 15 спостерігається дихальна аритмія, а потім вона змінюється синусовою. Артеріальний тиск у 10-15 років значно нижче, ніж у дорослих. У процесі розвитку частота серцевих скорочень (ЧСС) зменшується Так, у 7 років ЧСС- 85-90 уд/хв., а в 14-15 - 70-76 уд/хв [15, с.6-9; 26, c.34-36].

Успіхи  в багатьох видах спорту обумовлено високим рівнем силової витривалості [25, с.22]. Кардіореспіраторна витривалість тісно пов'язана з розвитком і функціонуванням серцево-судинної та дихальної системи, зокрема аеробними можливостями [43, с.42]. Збільшення аеробних можливостей дозволяє виконувати роботу з більш високою інтенсивністю у більш високому темпі, тим самим покращуючи кінцевий результат [38, с.13].

У той час спостерігається  й підвищена стомливість підлітків. Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з’являється надмірна рухливість (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки сильне збудження. Це звичайною мірою пов’язане з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження [28, c.368].

До цього слід додати й відхилення, пов’язані  з прискореним ростом. В основі їх лежать дві причини: перша –  порушення роботи окремих органів  і систем, друга – дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом другої причини є порушення постави, викривлення хребта та інше [4, c.270].

Видатний  вчений Г.Г. Шахвердов, який багато років  вивчав особливості протікання фізіологічної  перебудови організму, знаходить наступні причини виникнення проблеми стомливості підлітків: «У підлітка більш інтенсивно функціонують гіпофіз, щитовидна залоза й статеві залози. Передня частка гіпофіза стимулює ріст організму в довжину й разом із щитовидною залозою підсилює обмін речовин в організмі». «Серцево-судинна система ще не досить досконала. У середньому шкільному віці у зв'язку із загальним ростом тіла в довжину спостерігається інтенсивне зростання всієї серцево-судинної системи при деякій невідповідності росту серця й судин». «На самому початку цього віку ріст серця трохи затримується, кров'яний тиск знижується, що супроводжується часто загальним недокрів'ям, і, зокрема, недокрів'ям мозку, млявістю й підвищеною стомлюваністю» [6, c.342]. Саме в цьому віці відбувається все більша витрата енергії, яка не може залишитися без певних наслідків [6, c.343-345].

Звідси  напрошується висновок про те, що навіть звичайні навантаження приводять до перевтоми.

1.2. Психологічні особливості підлітка

Підлітковий вік від 10-11 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5 – 9 класам сучасної школи. Він є перехідним, головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму [1, c.178]. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферу особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та інше), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливу спілкуванні з ровесниками і дорослими. Також цей вік є першим  перехідним періодом від дитинства до зрілості [2, c.97].

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фрейда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку [8, c.116].

У підлітковому, як і в молодшому шкільному  віці, основними соціальним середовищем  дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих [13, c.167-171].

В соцільному аспекті підліткова фаза – це продовження  первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку – школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення підліткового віку є почуття дорослості Звідси – типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього [36, c.69-75].

Вдосконалення нервової діяльності, розвиток усього організму дітей середнього шкільного віку зумовлюють і значні зміни в психіці.

Учні середнього шкільного  віку здійснюють контроль за своїми жестами, положенням тіла, непогано орієнтуються в просторі і часі. Юнаки та дівчата спроможні зберігати увагу під час уроку, що забезпечує добре засвоєння навчального матеріалу, його осмислення. Вони вміють зосереджуватися на окремих деталях тих чи інших вправ для точного і докладного їхнього розгляду, в разі потреби легко переключаючи увагу з одного об'єкту на інший. Але й ще характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану – підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків – зміна поведінки і рухових реакцій, їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось та інше) [20, с.92].

У юнацьких захопленнях  проявляється та реалізується надзвичайно  важливе для формування особистості  почуття належності: аби бути цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, ідентифікації. Нарешті, засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов'язковим і служить способом самоствердження [33, c.6-52].

Учні середніх класів спроможні  мобілізувати увагу для виконання  завдань певної складності, що мають на меті подолання втоми. Проте не всі учні володіють довільною і не довільною увагою. Цю якість слід розвивати власними вольовими зусиллями. Так, брак уважності на уроках фізичної культури може спричинити травму [44, c.128].

Також деякі учні вже здатні запам'ятовувати великий за обсягом навчальний матеріал, і ті хто систематично займається фізичною культурою досягають значних успіхів у підвищенні рухової пам'яті. У підлітковому віці розширюється зміст навчання, оскільки набуття знань нерідко виходить за межі школи, навчальних програм і здійснюється самостійно й цілеспрямовано. З часом ця тенденція посилюється [35, с.112]. У багатьох учнів з'являється стійке прагнення до розумової роботи, оволодіння новими знаннями та вміннями, усвідомлений інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту. У деяких підлітків обсяг знань з однієї чи кількох галузей може набагато перевищувати вікову норму [16, с.67].

Діти даного шкільного віку здатні до абстрактно-логічного мислення, вони можуть відволікатися від конкретного руху, факту, предмета й виявити найсуттєвіші сторони зв'язку між ними. Характерною особливістю є критичне ставлення до тверджень, висловлюваних товаришами або вчителями. Велика емоційність учнів у поєднанні з критичністю часто є причиною їхньої надмірної запальності в суперечках [15, с.139].

Також в підлітковому віці між силою подразника і реакцією на нього нервової системи певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості порушуються, що пов'язане зі збудженим станом центральної нервової системи. Через це, наприклад, і сильні, і слабкі подразники можуть викликати однакову за силою реакцію-відповідь. Може бути й по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі відповідь є. Річ у тім, що центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до відповіді на сильний подразник, бо він її остаточно перезбуджує і переводить у стан гальмування, тому реакції немає. Слабкий же подразник цього не викликає, і тому на нього реакція зберігається. Нарешті, може бути такий стан центральної нервової системи, коли подразник узагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію [12, c.158-163].

Рання юність – «найколективніший» вік. Діти бажають визнання з боку товаришів, хочуть почуватися потрібними, мати певний престиж і авторитет. Вони глибоко переживають невдачу свого колективу й щиро радіють успіху [27, с.202].

У період ранньої  юності притаманний підвищений інтерес до себе. Не випадково деякі учні пишуть інтимні щоденники, «приміряють» до себе видатних акторів чи героїв художніх творів. Внаслідок цього підвищується інтерес до свого зовнішнього вигляду, тіла; тому учні бояться видаватися незграбними, смішними, і часом це призводить до того, що малопідготовлені учні починають уникати уроків фізичної культури [39, с.118].

Юність –  завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат ще навчаються, їхня участь у продуктивній праці  розглядається не стільки під  кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей [22, c.35-47].

У юнаків підвищується почуття відповідальності і обов'язку. Все це спонукає виявити якнайбільше  наполегливості й працьовитості в опануванні фізичними вправами, досягти найкращого результату в групі чи в класі при складанні контрольних нормативів на уроках фізичної культури в школі або на спортивних змаганнях [40, с.40].

Проблема у спілкуванні з дорослим, тобто вчителями - це так званий змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що говорить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово повторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними [36, c.124-126].

Вчитель повинен перейти на новий стиль  спілкування з підлітком, ставитись  до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги [36, c.134-137].

У юнацькому віці рішучість  стає свідомішою, сміливість – усталенішою, а наполегливість – твердішою. Розвинуте почуття власної гідності є вагомим стимулом для різних вольових дій у процесі занять фізичною культурою й спортом [33, c.53-55].

Усі ці знання про механізми  психологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями.

1.3. Періоди розвитку динамічної силової витривалості в учнів середнього шкільного віку

В учнів середнього шкільного віку в порівнянні з молодшими школярами змінюються якісні та кількісні показники організму під час стандартних та напружених фізичних навантажень. В період статевого дозрівання збільшується як інтенсивність виконання короткочасних навантажень, так і здатність до виконання тривалої роботи більшої інтенсивності [15, с.8].

У даному шкільному віці суттєво підвищується працездатність, більш економними стають кисневі  режими організму при фізичних навантаженнях. Найбільш суттєво підвищується витривалість до праці великої та помірної інтенсивності (крім дівчат) [7, с.88]. Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8 до 10, від 11 до 12, та від 13 до 15 років.

В учнів середнього шкільного  віку ще не завершено формування багатьох систем, які забезпечують високий  рівень розвитку фізичних якостей. Так, у хлопців динамічна силова витривалість збільшуються на 7% у віці 13-15 років і на 2% зменшуються у віці 16-17 років. Для дівчат також можна широко використовувати засоби, які спрямовані на розвиток динамічної силової витривалості, бо темп природного приросту в 14-15 років становить 5% [44, с.91].

Для хлопчиків середнього віку, крім великого обсягу засобів, спрямованих  на розвиток динамічної силової витривалості, планується також і великий обсяг засобів виховання загальної витривалості, темп його приросту становить 9% [43, с.92].

Статеві відмінності дають  про себе знати в розвитку мускулатури  в даному шкільному віці. Вага м'язів по відношенню до ваги тіла у дівчат приблизно на 13% менша, ніж у юнаків, а вага жирової тканини по відношенню до всього тіла у дівчат більша приблизно  на 10% [29, с.158].

Знання  даних особливостей є дуже важливими  для визначення можливого фізичного  навантаження учнів середнього шкільного  віку та для досягнення кращих результатів  при фізичних тестувань.

Висновки до першого розділу. При аналізі літературних джерел ми з’ясували, що при дослідженні динамічної силової витривалості учнів середнього шкільного віку необхідно враховувати анатомо-фізіологічні та психологічні зміни. Треба пам’ятати, що хоча середній шкільний вік характеризується максимальним темпом росту всього організму та його окремих частин, наростанням функціональних резервів організму, активізацією асиміляційних процесів, все ж організм ще не повністю сформований і це треба враховувати, визначаючи межі навантаження під час занять фізичною культурою.

Розвиток усього організму  дітей середнього шкільного віку зумовлюють і значні якісні зміни  в психіці. Юнаки та дівчата спроможні зберігати увагу під час уроку, що забезпечує добре засвоєння навчального матеріалу, його осмислення, вміють зосереджуватися на окремих деталях тих чи інших вправ для точного і докладного їхнього розгляду. В учнів даного шкільного віку підвищується почуття відповідальності і обов'язку, що спонукає виявити якнайбільше наполегливості й працьовитості в опануванні фізичними вправами, досягти найкращого результату в групі чи в класі при складанні контрольних нормативів на уроках фізичної культури.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Методи дослідження

Визначення  методів відбувалось у відповідності до поставлених завдань експериментальної частини роботи. Так при написанні випускної роботи ми використовували значну кількість загальноприйнятих педагогічних методів дослідження:

• аналіз та узагальнення спеціальної наукової, науково-медичної та методичної літератури з питань рівня розвитку силової витривалості підлітків;
• педагогічне спостереження та тестування рівня розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку;
• методи математичної статистики.

2.1.1. Аналіз спеціальної та науково-методичної літератури

При проведені аналізу літературних джерел були дослідженні роботи різних авторів, в яких розглядаються питання  пов’язані з проблемою аналізу розвитку динамічної силової витривалості учнів середнього шкільного віку. Проаналізована література стосувалась особливостям анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку учнів даного шкільного віку, та особливостям розвитку фізичних якостей підлітків (особливо динамічну силову витривалість).

Особлива  увага приділялася джерелам в  яких висвітлювалися питання стосовно сенситивного періоду динамічної силової витривалості та аналізу розвитку цієї фізичної якості.

Також вивчалась література з суміжних галузей науки: фізіології та загальної теорії підготовки спортсменів.

Вивченням сучасної літератури та узагальненням досвіду провідних фахівців фізичної культури ми підтвердили актуальність нашої роботи, що стало підставою для визначення мети та постановкою завдань.

2.1.2. Педагогічне спостереження

Одним із простих, але важливих методів  дослідження рівня розвитку силової витривалості, як і будь-яких інших якостей фізичної підготовки дітей середнього шкільного віку, є метод педагогічного спостереження.

Педагогічне спостереження – це планомірний  аналіз і оцінка індивідуальної організації  навчально-виховного процесу без втручання дослідника в його хід [42, c.237].

Педагогічні спостереження використовують у  комплексі із іншими методами дослідження  для:

1. одержання  інформації про реальний стан  практики фізичного виховання,  його процесу в «чистому вигляді»;

2. збору первинної інформації для визначення напряму дослідження, формування його методики;

3. педагогічної  оцінки фактів, одержаних іншими  методами (хронометрування, тестування  тощо);

4. підготовки  рекомендації із певних питань  методики фізичного виховання.

Педагогічні спостереження є одним з найскладніших методів дослідження, оскільки у процесі їх проведення створюється реальна можливість для висновків, що не відповідають дійсності (суб’єктивізм, прогнення одержати позитивний результат). Водночас дослідник повинен глибоко розуміти педагогічний процес, мати педагогічне мислення та інтуїцію.