Антикризисная политика Европейского центрального банка

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи зумовлена кризовою ситуацією, що склалася на світовому фінансовому ринку. Економічний ріст країн ЄС сповільнився. Багатьом європейським банкам загрожує банкрутство, збільшується безробіття. Виникла низка проблем, які необхідно вирішувати саме за допомогою інструментів монетарної політики. Для ЄС це є нелегким завданням, оскільки в рамках об’єднання створено Європейський валютний союз (ЄВС) та введено єдину валюту. В цих умовах потрібно враховувати ситуацію одразу в усіх країнах і впроваджувати заходи, які б не зашкодили одній з країн-учасниць ЄВС.

Аспекти монетарної політики ЄС та введення єдиної наднаціональної  валюти розглядалися в роботах Р. Манделла, Б. Іченгріна, Т. Байомі, Т. Скитовського. У 1961 р. Роберт Манделл висунув теорію оптимальних валютних зон, що в подальшому стала базовою під час економічного аналізу монетарних союзів в більшості західних досліджень, присвячених європейській валютній інтеграції.

Істотний внесок у  розвиток цієї теорії внесли роботи Р. Маккінона та П. Кенона. Безумовно, основою для появи ідеї створення наднаціональної валюти стали класичні праці з теорії колективних валют Дж. М. Кейнса і Р. Триффіна, а також теорія конкурентної валюти Ф. Тло Хаєка. Серед російських учених, які займалися вивченням проблем розвитку монетарної політики Європейського Союзу, слід відзначити наукові праці В. Г. Шемятенкова, О. В., Буторіної, Ю. Ф., Борко Л. І., Глухарьова, Ю. М. Юмашева.

Великий внесок у дослідження  різних аспектів валютної інтеграції ЄС внесли відомі праці вітчизняних учених Ю. М. Пахомова, А. С. Філіпенка, О. В. Плотнікова, А. І. Кредісова, В. С. Будкіна В. С., В. Є. Новицького, І. В. Бураковського, О. Г. Білоруса, А. М. Поручника, В. Д. Сікори, Д. Г. Лук’яненка, А. П. Рум’янцева та ін.

Проведення узгодженої та виваженої грошово-кредитної політики - найважливіший аспект управління економікою, від якого багато в чому залежить успіх країни на світовій економічній арені. Збереження позитивної динаміки внутрішнього валового продукту, зміцнення платіжного балансу і зростання золотовалютних резервів можливі тільки в умовах стабільної макроекономічної ситуації і відповідних показників грошової сфери. Тим не менш, до цих пір, як у фінансових, так і в реальних секторах економік багатьох країн світу відчутні наслідки глобальних фінансових криз; при цьому в Україні ця ситуація погіршується порівняно недавним переходом до ринкових відносин.

Дослідження реакції провідних світових економік на фінансову кризу у контексті грошово-кредитної політики вбачається необхідим для виявлення пріоритетних напрямків грошово-кредитного регулювання з метою створення необхідних передумов для економічного зростання. Проблема проведення ефективної грошово-кредитної політики на сьогоднішній день постає як перед країнами-лідерами, так і перед державами, що розвиваються, у тому числі і Україною.

Серед основних задач роботи - вивчення теоретичних засад проведення монетарної політики, її особливостей у Європейському союзі; аналіз антикризових заходів, які застосовувалися ЄЦБ у контексті сучасних макроекономічних процесів та визначення його подальших планів щодо подолання впливу кризових явищ. Мета роботи – визначення перспектив розвитку монетарної політики ЄС.

Об’єктом  дослідження, таким чином, являються концептуальні засади грошово-кредитної політики та сиуація, яка склалася в економіці Європи на даний момент, предметом дослідження – монетарні інструменти подолання наслідків кризи у практиці країн ЄС.

Серед основних методів, що використовувалися для написання  курсової роботи  - аналізу літератури, нормативно-правової документації за темою. Також використовувалися наступні методи:

• порівняння;

• інтерв'ювання;

• моделювання;

• синтез;

• абстрагування,

• конкретизація і  ідеалізація,

• індукція і дедукція,

• аналогія,

• класифікація,

• узагальнення.

Економічна та соціальна значущість проблеми свідчать про актуальність даного дослідження, що зумовило вибір автором теми курсової роботи.

І.  ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1. Визначення та суть монетарної  політики. Цілі та об'єкти монетарної політики.

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Монетарна політика являє собою  комплекс дій та заходів у сфері  грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів [2]. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва[1].

У визначенні монетарної політики як комплексу дій та заходів у сфері грошового ринку сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави[3].

У літературі застосовуються й інші підходи до визначення сутності грошово-кредитної  політики. Представники одного з них  трактують монетарну політику надто  вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті[4]. Представники іншого підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади[5]. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому — не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Найбільш прийнятним є наведене вище визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо  центральним банком чи за його участі та реалізуються через грошовий ринок  у всіх його складових та різновидах, включаючи валютний ринок. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів, внутрішньо єдиної інституційної основи, яка охоплює грошовий ринок і банківську систему. Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії та пригнічувати економічні процеси за "перегріву" кон'юнктури, хоча реальне досягнення цього є справою надто складною.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні  умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу вибору, здійснювали б дії, що збігаються з цілями економічної політики держави.

Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання  економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд[6].

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві ціпі економічної політики держави:

• економічне зростання;
• стабільність процентної ставки;
• стабілізація цін (приборкання інфляції);
• стабільність фінансових ринків;
• стабільність обмінного курсу грошової одиниці;
• повна зайнятість;
• зростання добробуту населення[6].

Центральний банк має  сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку  щодо вирівнювання платіжного балансу  можуть негативно впливати на довгострокові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції центральних банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть негативно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки.

Складником процесу  розроблення грошово-кредитної політики є визначення проміжних її цілей. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегічних цілей е досить складним завданням; для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час. Тому оцінка ефективності заходів монетарної політики при аналізі її стратегічних цілей може відставати від реальних процесів у грошово-кредитній сфері. Отож, проміжними цілями грошово-кредитної політики е ті показники, що передають вплив заходів з реалізації монетарної політики на одну або декілька стратегічних цілей.

Вибір проміжних цілей  грошово-кредитної політики здійснюється за такими критеріями:

• тісний зв'язок із стратегічними цілями;
• можливість чіткого кількісного вираження;
• легкість здійснення контролю та оперативного впливу з боку центрального банку.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної  політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. Проміжні цілі є індикаторами грошового ринку, які дають змогу відслідковувати загальні макроекономічні тенденції[6].

До проміжних цілей  відносять пожвавлення чи стримування  кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості. Центробанки при здійсненні грошово-кредитної політики досить часто як проміжну мету встановлюють певний рівень інфляції, що тісно корелює з головним завданням центральних банків - підтриманням стабільності національної грошової одиниці. Таку політику контролю за інфляцією у 1990-ті рр. проводили центральні банки Великої Британії, Іспанії, Канади, Швеції та інших держав (всього близько ЗО країн).

Тактичні цілі грошово-кредитної  політики, як і проміжні, є грошовими  величинами. Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання чільних економічних  параметрів. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна  об'єднати у три групи:

• цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;
• цілі, продиктовані фіксацією відсоткової ставки на постійному рівні;
• цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Перелік тактичних цілей  монетарної політики є досить широким. Тактичними цілями можуть бути: короткострокова  процентна ставка на різних сегментах  грошового ринку, ліквідність банківської  системи, грошова база тощо. Досягнення тактичних цілей забезпечується, переважно, через регулювання центральним банком пропозиції грошей, що знаходить відображення у зміні структури його активів.

Із тактичних цілей  слід вибирати ті, що забезпечують можливість виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю, а також оперативного впливу на відповідні економічні процеси. Головною рисою обраних тактичних цілей є їхній безпосередній зв'язок з обраними стратегічними цілями.

Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші[7].

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною  сферою, а проявляється також у  реальному секторі завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика, власне, є складовою загальноекономічної політики держави.

1.2. Інструменти та механізм монетарної політики.

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим  інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести :

- механізм готівкової емісії;

- встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

- пряме регулювання  позичкових операцій банків, визначення  маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів.

Застосування методів  прямого регулювання обсягів  і структури грошового обігу  має найбільше поширення у  країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Зауважимо, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.

Система опосередненого регулювання грошового обігу  є елементом економічних методів  державного управління. Вона охоплює  три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються  не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави[8, c. 71-73].

Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку - це офіційні операції централь­ного  банку, що мають на меті купівлю-продаж цінних паперів з високим ступенем ліквідності, які користуються підвищеним попитом за незначних коливань курсу.

Механізм використання центральним банком операцій на відкритому ринку як інструменту грошово-кредитної  політики такий: коли централь­ний банк купує цінні папери у комерційних  банків, на кореспондентські рахунки банків надходять відповідні суми, а отже, з'являється можливість розширювати активні операції, що зрештою збільшує грошову масу в обігу. Коли центральний банк продає комерційним банкам цінні папери, відповідні кошти списуються з кореспондентських рахунків банків, що зменшує грошову масу в обігу.

Управління обов’язковими  резервами

Управління обов’язковими резервами – один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій та коштів, залучених на умовах субординованого боргу. Банки формують о.р., виходячи із встановлених центральним банком нормативів обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучених банком коштів. Центральний банк може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи о.р. залежно від: строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку); виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна, в т. ч. в банківських металах); суб’єктів (юридичні/фізичні особи, резиденти/ нерезиденти).

Для всіх банків установлюється єдиний порядок визначення та формування о.р. Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління центрального банку приймає окремі рішення щодо: звітного періоду резервування; нормативів о.р.; складу зобов’язань банку (об’єкта резервування), щодо яких установлюються нормативи о.р.; обсягу о.р., який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в центральному банку; порядку формування та зберігання коштів о.р. на окремому рахунку в центральному банку.

Формування та зберігання банками коштів о.р. здійснюється в грошовій одиниці країни на кореспондентському рахунку банку в центральному банку країни. За залишками коштів о.р., що перераховані банками на окремий рахунок у центрального банку,центральний банк нараховує проценти в установленому ним порядку за умови дотримання банком порядку формування та зберігання о.р. [42].

Механізм грошово-кредитної політики

Ефективне поєднання  механізмів грошово-кредитної політики дає змогу реалізувати її тактичні цілі. Цим визначенням знову ж  таки підкреслюється структурна підпорядкованість усього комплексу цих механізмів макроекономічним завданням. Цільовою же функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Така стабільність має пріоритетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань[14, c. 84-86].

Грошово-кредитна політика держави має безпосередній вплив на рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.

Ланцюги, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного механізму монетарної політики, або механізму грошової трансмісії.

Механізм  впливу монетарної політики на параметри  національної економіки в кейнсіанській моделі покажемо за допомогою Рис. 1.1. 

Рисунок 1.1 - Механізм впливу монетарної політики на параметри національної економіки в кейнсіанській моделі [1, c. 300]

а) ринок  грошей;

б) ринок  інвестицій;

в) модель «сукупний попит — сукупна  пропозиція».

Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій Національного банку. Припустимо, що держава в особі НБУ вирішила знизити відсоткову ставку, збільшуючи грошову пропозицію від М₁ до М₂ (Рис. 1.1. (а)). Це призведе до зменшення відсоткової ставки на грошовому ринку. У свою чергу, більш низька відсоткова ставка пожвавлює попит на інвестиції до І₂ на графіку інвестицій. 

Графічні  пояснення на Рисунку 1.1. дозволяють зробити ще деякі важливі висновки. Ефективність політики «дешевих» і «дорогих» грошей залежить від форми кривих попиту на гроші та інвестиції. Чим більш крутою є крива попиту на гроші (Рисунок 1.1. (а)), тим більш значним є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну ставку відсотка. Зміни відсоткової ставки впливають на попит на інвестиції. Можливість одержати більш суттєвий приріст інвестицій зображується більш пологою кривою попиту на інвестиції, а більший приріст інвестицій призведе до більшого зростання ВВП.

Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші приймає вигляд крутої лінії, а крива інвестицій — пологої (Рис. 1. 2.).

      За інших умов потенціал монетарної політики незначний.

Таким чином, збільшення пропозиції грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить подальше підвищення економічної активності.

Рисунок 1.2 – Умови вискокої ефективності монетарної політики [1, c. 302]

а) ринок  грошей;

б) ринок  інвестицій;

в) модель «сукупний попит — сукупна  пропозиція»

Рисунок 1.3 – Зростання ВВП внаслідок зростання пропозиції грошей [1, c. 305]

Згідно  з поглядами монетаристів, в умовах, близьких до повної зайнятості, крива  сукупної пропозиції стає більш крутою тяжіє до вертикальної лінії. В такому випадку розширення грошової пропозиції та збільшення сукупного попиту суттєво  впливає на зростання номінального обсягу виробництва (Р-у) Оскільки економіка перебуває в умовах повної зайнятості ресурсів (Т= У), зростання номінального обсягу виробництва відбудеться за рахунок підвищення рівня цін (Р), спричиняючи велику інфляцію ((Рис. 1.3 (б) в умовах, близьких до повної зайнятості). 
Пропозиція грошей і попит на них, насамперед, впливають на номінальну відсоткову ставку. Водночас попит на реальні інвестиційні товари — обладнання, споруди тощо — в цілому визначається реальною відсоткової ставкою, яка дорівнює номінальній за відрахуванням темпів інфляції.

Отже, можна зробити важливий висновок. Наприклад, скорочення грошової пропозиції призведе до зростання відсоткової ставки, що, в свою чергу, викличе скорочення інвестицій, а значить — сукупного попиту і ВВП. Але у довгостроковому періоді ефект відсоткової ставки інший. Скорочення грошової пропозиції призведе до зниження інфляції і, таким чином, до уповільнення зростання номінального ВВП відносно реального. Це, в свою чергу, призведе також до скорочення реальної відсоткової ставки, зростання інвестицій та ВВП і, зрештою, до скорочення номінальної відсоткової ставки, оскільки вона визначається темпом інфляції, який знизився. Але необхідно пам'ятати, що це може бути можливим лише після періоду високої відсоткової ставки.

На  результати монетарної політики значно впливають процеси, що відбуваються у світовій економіці. Політика «дешевих» грошей є елементом загальної експансивної політики. Внаслідок збільшення пропозиції грошей відсоткова ставка в національній економіці знижується, що скорочує надходження до неї іноземних інвестицій. Це, в свою чергу, зменшує попит на валюту даної країни і знижує її курс відносно до іноземних валют. Наслідок — скорочення імпорту і зростання експорту. Зворотна реакція відбувається при здійсненні політики «дорогих» грошей. 
Таким чином, наслідки грошово-кредитної політики посилюються під впливом світової економіки.

Для будь-якої економіки  поряд із підтримкою внутрішньої  рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом та імпортом. Яким же є взаємозв'язок макроекономічної рівноваги і торговельного балансу за умов проведення тієї чи іншої монетарної політики?

Припустимо, що для  даної країни має місце суттєве  перевищення імпорту над експортом  в умовах високого безробіття і спаду виробництва. За таких обставин держава, природно, спробує зменшити дефіцит торговельного балансу і буде проводити політику «дешевих» грошей. Така політика знизить ставку відсотка і зменшить приплив імпорту, буде сприяти експорту і поліпшить торговельний баланс, тобто політика «дешевих» грошей узгоджується з політикою торговельного балансу.

Припустимо  тепер, що для країни характерним  є перевищення імпорту над  експортом в умовах інфляції. Тоді уряд проводить політику «дорогих»  грошей і скорочує дефіцит торговельного балансу. В свою чергу політика «дорогих» грошей підвищує ставку відсотка і стимулює притік іноземних інвестицій. Це збільшує попит на національну валюту і підвищує її курс відносно інших валют, що скорочує експорт і погіршує торговельний баланс. Така політика «дорогих» грошей приходить у суперечність з політикою балансування торговельного балансу.

Отже, грошово-кредитна політика може узгоджуватися з політикою  балансування експорту та імпорту, але  може й суперечити їй. 
Механізм грошової трансмісії містить також ефект процентних ставок та ефект багатства (Рис. 1. 4).

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає  на всі планові компоненти витрат, як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і не інвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довгострокового користування, капітальні вкладення держави). Збільшення цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту та сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат, як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і не інвестиційні (купівля в кредит

споживчих товарів довгострокового користування, капітальні вкладення держави).

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові  компоненти витрат, як інвестиційні (планові  інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і не інвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довгострокового користування, капітальні вкладення держави).

Рисунок 1.4 - Механізм грошової трансмісії [1, c. 310]

Збільшення  цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту та сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.

Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом відсоткової ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента збільшує курсову вартість цінних паперів. Наслідком цього є:

– зростання  багатства власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання;

– зростання  курсової вартості акцій полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку  порівняно з вартістю купівлі  її капіталу на ринку продукції (g), а це підвищує інвестиційні витрати (І). 
В кінцевому рахунку зростання споживчого та інвестиційного попиту призводить до зростання реального обсягу виробництва.

1.3. Органи, які проводять монетарну  політику ЄС.

До 1999 р. засади монетарної політики країн ЄС розробляли національні центральні банки. З початком третього етапу формування ЄВС компетенція з розробки і контролю монетарної політики перейшла до Європейської системи центральних банків, а головні повноваження отримав Європейський центральний банк (ЄЦБ).

Відповідно до ст. 2 Протоколу "Про Статут ЄСЦБ та ЄЦБ" головна мета ЄЦБ полягає у підтриманні цінової стабільності в ЄВС. Маастрихтський договір закріплює незалежність ЄЦБ від європейських та національних політичних органів. Разом з цим ЄЦБ має забезпечувати спільну економічну політику в ЄС, якщо це не загрожує досягненню його першочергової мети — підтриманню цінової стабільності.

У ст. З Протоколу "Про  Статут ЄСЦБ та ЄЦБ" визначаються такі основні завдання ЄСЦБ:

• розробка та реалізація грошової політики;
• проведення валютних операцій;
• зберігання та управління офіційними валютними резервами членів ЄВС;
• сприяння безперешкодному функціонуванню платіжної системи;
• підтримання дій компетентних органів банківського нагляду з розробки директив та здійснення наглядових фунцій за діяльністю кредитних інституцій та із забезпечення цінової стабільності.

Відповідно до ст. 106 Маастрихтського  договору керівними органами ЄЦБ  є Рада управляючих (Governing Council) та Виконавча рада (Executive Board). Третім органом є Розширена рада (General Council), яку створено для регулювання відносин із членами ЄС, що з різних причин тимчасово не беруть участі у ЄВС. До Розширеної ради входять президент та віце-президент ЄЦБ, а також президенти всіх центральних банків країн ЄС[15].

Рада управляючих ЄЦБ є найвищим керівним органом, до складу якої входять члени Виконавчої ради та президенти центральних банків країн ЄВС. її завдання полягають у:

• розробці директивних  напрямів та ухваленні рішень щодо забезпечення належного виконання  покладених на ЄСЦБ завдань;

• розробці грошової політики для країн—членів валютного союзу  та ухваленні рішень щодо проміжних  цілей, центральних процентних ставок та обсягів грошової емісії.

Кожний член Ради управляючих  ЄЦБ має один голос. її рішення  ухвалюються звичайною більшістю голосів, крім тих рішень, які стосуються капіталу, мінімальних резервів та розподілу прибутків ЄЦБ: ці рішення ухвалюються кваліфікованою більшістю голосів, причому вага голосу залежить від частки країни в капіталі ЄЦБ, а голоси членів Виконавчої ради не враховуються при голосуванні.

Виконавча рада складається  з президента, віце-президента та ще чотирьох його членів. її головними  завданнями є:

• підготовка засідань Ради управляючих ЄЦБ;

• виконання грошово-політичних рішень Ради управляючих ЄЦБ;

• організація поточної роботи ЄЦБ.

Відповідно до Маастрихтського  договору члени Виконавчої ради ЄЦБ  призначаються урядами країн—членів ЄВС із кола досвідчених і визнаних експертів із валютних та банківських  питань за рекомендацією Ради міністрів  ЄС та після заслухання Європейським парламентом. Президент Виконавчої ради призначається терміном на 8 років, віце-президент — на 4 роки, а інші члени — терміном від 5 до 8 років без права повторного призначення.