Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Антимонопольне регулювання в економіці України

Міністерство науки та освіти України

Київський національний торгівельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

Курсова робота

з курсу «Мікроекономіка»

на тему:

«Антимонопольне регулювання в економіці України»

Виконала: студентка ІІ курсу, 3 групи

денної форми навчання

факультету ФБС

Нечипоренко О.М.

Науковий керівник від кафедри: Попова Н.В.

Київ 2009

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….. 3

Розділ І Монополія як засіб ринкової поведінки суб’єктів економічної діяльності

1.1 Монополії та їх види……………………………………………………...4

1.2.Умови й особливості виникнення монополій…………………………..6

Розділ ІІ Антимонопольне законодавство

2.1 Історія антимонопольного законодавства

2.2 Антимонопольне законодавство України

2.3. Антимонопольний комітет України

Розділ ІІІ Антимонопольна політика в Україні

3.1. Демонополізація економіки України

3.2. Контроль за економічною концентрацією

Розділ ІV Перспективи розвитку антимонопольного регулювання в Україні та напрями запозичень зарубіжного досвіду

- -

Вступ

З поглибленням ринкових перетворень в Україні все актуальнішими стають питання розвитку конкурентних відносин і захисту економічної конкуренції.

Розширення сфери конкурентних відносин, забезпечення їх ефективності та цивілізованості є важливою й життєво необхідною передумовою сталого економічного зростання в Україні.

У сучасному світі конкурентне законодавство належить до найбільш важливих важелів державного регулювання ринкової економіки. В Україні вдалося головним чином сформувати сучасну правову базу конкурентної політики на засадах її гармонізації з європейським і світовим законодавством.

Метою даної курсової роботи є поглиблення і конкретизація знань щодо одного з важливіших аспектів антимонопольної діяльності держави, а саме антимонопольного регулювання, з’ясування його суті, завдань, методів та інструментів, а також вивчення способів припинення проявів монополізму у діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;

висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Предметом даного дослідження є антимонопольне регулювання в економіці України та в інших країнах.

Об’єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

- -

Розділ І Монополія як засіб ринкової поведінки суб’єктів економічної діяльності

1.1 Монополії та їх види

Традиційно монополія розглядається як ринок, на якому одне підприємство (фірма) виробляє продукт або надає послугу, яким немає замінників. Монополія – ситуація на ринку, за якої існує єдиний продавець товару, що має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін і обсяги випуску, а отже й отримувати монопольний прибуток. Тобто у споживача відсутня можливість порівнювати товари різних виробників, а отже, й немає вільного вибору.

Історично існували різні форми монополій: картель, синдикат, трест і концерн. Картель - це об’єднання кількох підприємств, яке не ліквідовує їх виробничої та комерційної самостійності, але й передбачає угоду між ними з окремих питань: розподілу ринків, рівня цін, квотування виробництва тощо. Синдикат – це об’єднання кількох підприємств у сфері комерційної діяльності; усі його учасники постачають продукцію синдикатові, який реалізовує її через свої канали збуту. Трест - це об’єднання власності й управління підприємств (фірм) із повною ліквідацією їх виробничої та комерційної самостійності. Концерн – це об’єднання підприємств (фірм) різних галузей економіки шляхом встановлення фінансового контролю над ними через акумуляцію їх акцій.

Існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія – це такий ринок, на якому одне підприємство (фірма) виробляє задану кількість продукції(послуг) із витратами меншими, ніж у випадку двох або більше підприємств з відповідними обсягами виробництва, а товари (послуги) не можуть бути замінені іншими товарами (послугами); виключні права, при яких одне підприємство(фірма) отримала ексклюзивне право на постачання певної продукції [1,C.35] .

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного

- -

роду діяльності. Так, англійській Ост-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони підпорядковуються різним підприємствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш монополізованих у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна монополія, де основна влада знаходилась в руках всесильних міністерств і відомств. Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі має набагато більше монопольної влади, аніж економічна.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблем монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона настає на базі закономірностей господарського розвитку. Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виняткове право на володіння й розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо

вибрати менший масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія, буде досить типовою.

Слово “монополія” має грецьке походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву “Олігополія”. За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монополістичною владою, яка означає спроможність

покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за

- -

ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на ринку з конкуренцією

Олігополія – це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія ¾ “асиметрична”. Часто об’єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія”. За “оксфордським словником для ділового світу” ¾ це “форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків”.

1.2.Умови й особливості виникнення монополій

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етепах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів

- -

виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопила господарство всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з 12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986 р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст.

Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компаній різної національної приналежності. Американська фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо когьо”; компанія “Дженерал моторз” —

- -

фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей.

Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що монополістичні утворення є закономірними. Англійський економіст Пігу, який є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принцип економічної вигоди, який не дає спокою підприємцям, а змушує їх постійно шукати нових і нових можливостей до збільшення своїх прибутків. А якраз однією з найбільш бажаних таких можливостей є досягнення монопольного становища.

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т.ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна

- -

капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині ХІХ ст.

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3 млн. усіх корпорацій Америки).

Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення монополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювалася. Одним з перших, хто спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написав книгу “Економічна теорія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренах колишнього СРСР більше відома праця В. І. Леніна “Імперіалізм як найвища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обгрунтував нові теоретичні положення. Проте перелом у економічному мисленні здійснили праці, шо були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджського університету Джоан Робінсон “Економічна теорія недосконалої конкуренції” та твір американця Едварда Чемберліна “Монополістична конкуренція”. Як висловився історик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели економістів із стану летаргічного сну” і навіть здійснили “малу революцію” в економічній теорії (великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели монополістичний характер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця розробки західної економічной теорії монополії.

- -

Розділ ІІ Антимонопольне законодавство

2.1 Історія антимонопольного законодавства

У зв’язку із бурхливим процесом виникнення і розвитку монополій і використанням ними монопольної влади виникло антимонопольне законодавство. У XIX ст. для врегулювання монопольних випадків використовувались окремі норми господарського права або окремі пункти у статтях про господарську відповідальність. Наприкінці XIX ст., а саме у 1890 р. у США був прийнятий перший антимонопольний закон – Закон Шермана. З цього часу і почався розвиток антимонопольного законодавства у багатьох країнах світу. У 1919 році було прийнято ще один законодавчий акт – Закон Клейстона, основні положення якого декларували:
- заборона практично усіх форм дискримінацій у ціновій політиці;
- впровадження обмежень на реалізацію та продаж товарів певного асортименту;
- заборона злиття фірм за рахунок придбання акцій конкурентів, якщо такі діі
приводять до зменшення конкурентної боротьби;

-заборона сумісництва посад у радах директорів різних фірм та ділових підприємств.
   Водночас з цим законом Клейтона Конгрес США ратифікував закон про Федеральну Торгову комісію, який доповнював закон Клейтона.Цей факт давав Федеральній торговій комісіі США повноваження вирішувати у кожному конкретному випадку факти присутності порушеннь антимонопольного законодавства. Значення цього органу лежить у створенні незалежного від монопольних структур інститута, що має прово позову до суду.
   В Європі перші законодавчі акти проти монополій з'явились лише у 30-х роках ХХ ст. (Бельгія i Голландія — у 1935 р., Данія —, у 1937, ФРН — у 1957 р.). У Велікобрітаніі діє закон про справедливу торгівлю та закон про обмеження у торгівлі. У Франціі – закон про конкуренцію, закон про контроль над економічною концентрацією та положення про ціни, у Німеччині – закон проти обмеження   конкуренціі та інші. Цi закони порівняно з американськими є більш ліберальними.

                                                                      - -
Вони мають на меті встановлення законодавчого контролю за картельними угодами. У 80-ті роки антимонопольні закони були прийняті також у ряді країн Африки (Кенія та Танзанія). Що стосується України, то перший анти монопольний закон в нащій країні з’явився у 1992 році – Закон “ Про обмеження монополізму та недо-пущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

Конкуренція i антимонопольна практика регулюються сьогодні i на міжнародному ринку. Так у Римському договоpi, що заклав підвалини Європейського Економічного Співтовариства, статті 85 і 86 теж забороняють монополістичні угоди та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами комісії ООН з питань промисловості i торгівлі (ЮНКТАД) та ін . Що стосується України, то перший антимонопольний закон у нас в державі був прийнят у 1992 році – закон “ Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.

2.2 Антимонопольне законодавство України

Монополізм в нашій державі є породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому визначивши у Законі України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України” мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організацію фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію цього закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечили б дію Закону “Про економічну самостійність України” антимонопольне законодавство.
На сьогодні зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так 18 лютого 1992 р., було прийнято Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”, який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у

- -

підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про Антимонопольний комітет України”. Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначається в даний час Тимчасовими правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року).
11 січня 2001р. був прийнятий Закон України “Про захист економічної конкуренції” (скасовано дію вище згадуваного Закону про обмеження монополізму), який сьогодні і є основою антимонопольного законодавства. Саме цим Законом визначається поняття монопольного становища, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим, рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару є меншою ніж 35 відсотків.
Саме по собі монопольне становище того або іншого підприємця не є порушенням антимонопольного законодавства. Порушенням Закон України “Про захист економічної конкуренції” визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного закону зловживанням монопольним становищем вважаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи інших умов до різнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; обмовлення укладання угод прийняття суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими

- -

чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Зловживання монопольним становищем на ринку складає одну групу порушень антимонопольного законодавства. Другу групу порушень складають неправомірні угоди між підприємцями. Такими угодами між підприємцями ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначає угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців.
   Монопольна діяльність — це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади ( управління) розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.
   З боку зазначених органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації підприємців. Дискримінація підприємців органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає в себе:
1. заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
                                                                 - -
2. примушення підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;
3. прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;
4. встановлення заборони на реалізацію товарів із одного регіону республіки в інший;
5. надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців, що призводить до монополізації ринку певного товару:
- обмеження прав підприємців щодо набуття та реалізації товарів;
- встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців.
   Дискримінацією підприємців визначається також укладення між органами влади угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур виконавчої влади повноваженнями для провадження вищезазначених дій.
   Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони суспільних інтересів.
Антимонопольне законодавство посідає значне місце в економіці та господарському праві як один із способів державного регулювання економіки, а саме обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, а також недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.

2.3. Антимонопольний комітет України

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України

- -

обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства. Ці особливості полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яка здійснюється за наступними напрямами:

1. здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2. контроль за концентрацією та узгодженими діями суб’єктів господарювання;

3. контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

4. сприяння розвитку добросовісної конкуренції (включає в себе, зокрема: взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; надання обов'язкових для

Антимонопольне регулювання в економіці України 📙 Курсовая → 🆔 27668