Артур Міллер і його трагедія "Смерть комівояжера"

Зміст

Вступ  .…………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження………………………………5

1. Характеристика епохи …………………………………………………….5
2. Особливості творчого методу Артура Міллера………………………...10
3. Поетика трагедії “Смерть комівояжера”………………………………...13

Висновки до розділу 1..………………………………………………………...15

Розділ 2. Практичний аналіз дослідження перекладу трагедії “Смерть комівояжера”……………………….…………………………………………..16

2.1.      Перекладацькі  трансформації…………………………………………..16

2.2.      Проблема  вибору трансформації……………………………………….23

Висновки до розділу 2………..………………………………………………...25

Загальні висновки….…………………………………………………………..26

Список використаної літератури……………...……………………………..27

Резюме

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена по-перше, тим, що творчість Артура Міллера належить до відносно нової епохи літератури, тому вивчення його творів являє собою широке поле для досліджень, а по-друге, тим, що теми, які піднімає письменник, є актуальними і на сьогоднішній день.

  Двадцяті роки XX століття вважаються "золотим" періодом у розвитку американської літератури. Це період значних змін у проблематиці й поетиці жанру. У ці роки сформувалася американська новела XX століття.

 Картина художнього життя XX століття не порівняна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів – або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф – більше ста років тому, комп'ютерна графіка – в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Американська література, її проблематика визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру та гірку літературу сучасності. Твори письменників набули нову якість: їм стало властиве відчуття трагізму та приреченості цього світу.

 Метою даного дослідження є – вивчення творчості, художнього стилю Артура Міллера на прикладі трагедії «Смерть комівояжера» .

 Визначивши мету даного  дослідження, можемо поставити такі завдання:

1. Ознайомитись з літературою по темі дослідження (теорія літератури та твори Артура Міллера);
2. Охарактеризувати епоху та найголовніші літературні течії в американській літературі 20 ст.
3. Визначити особливості творчого методу Артура Міллера.
4. Проаналізувати поетику трагедії “Смерть комівояжера”.
5. Дослідити перекладацькі трансформації та охарактеризувати проблему вибору перекладацьких трансформацій. 

Об’єктом дослідження є трагедія “Смерть комівояжера”.

Предметом дослідження є застосування перекладацьких трансформацій при перекладі даної трагедії.

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження

1. Характеристика епохи.

У даному розділі розглянуто теоретичні передумови дослідження, а саме характеристику епохи.

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX-XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

Кінець ХІХ століття викликає відчуття, що епоха кінчається, нагромадилося багато змін у формах і способах людського існування, це викликає шумування розумів, світовідчування кінця глибоко проникло в душі людей [12].

Все це зміцнювало людей в усвідомленні того, що епоха кінчається, і це впливає на художню літературу й звучить у літературі, визначає її тематику й проблематику, пізніше впливає й на поетику. Конкретні результати цього процесу дуже різні.

Еволюція відбувається насамперед у творчості молодих письменників. У їхній творчості відбувається перегляд традиційних принципів літератури реалізму. Ці принципи склалися в середині ХІХ століття, вони існують і розвиваються протягом усього ХХ століття, це один з магістральних напрямів літератури ХХ століття. Але ці принципи наявні тільки в масовій літературі, тільки в такій літературі можна знайти схему ХІХ століття, схему Бальзака. Серйозна література ХХ століття багато чого міняє в методології реалізму, вона вносить у неї свої зміни й доповнення. У ХХ-го століття два початки, календарний - 1901 рік і початок реальний - серпень 1914 року, початок Першої світової війни. Війна стала рубежем, бар'єром, об який зламалися всі залишки ХІХ століття. Перше десятиліття ХХ століття – це тільки перехідний етап, плавне перетікання з однієї епохи в іншу.

     Два паралельно взаємодіючі літературні напрямки в літературі ХХ століття – модернізм і реалізм. І там, і там є й досягнення, і провали, і там, і там є свої слабкі й сильні сторони. Фундаментальне розходження полягає в тому, що напрямок модернізму будується на іншому підході до реальності. Техніки, що виводяться як основна ознака, характеристика модерністської літератури – хибне твердження. Камю вважають шедевром реалізму, а це модернізм. Там немає ніякого потоку свідомості, там просте чітке оповідання, яке дуже просто читати. А "Шум і лють" Фолкнера, вибудуване на техніці потоку свідомості – не менш реалістичний твір. Зовнішні ознаки нічого не значать. Якщо є соціально-історична картина буття – це реалізм, які б технічні прийоми не використовувалися. Якщо її немає, якщо є система абсолютів – модернізм.

  Різні філософи розробляли різні концепції цих абсолютів. Першою продуктивною для літератури концепцією стала філософська ідея Анрі Бергсона, філософія, що називається інтуїтивізм. Інтуїтивізм на рубежі століть зробив революцію в інтелектуальному житті. Він полягає в тому, що як база цієї філософії ставиться інтуїція. А Бергсон: "Інтуїція в сутності невимовна". Важливо тут те, що інтуїція для Бергсона – це абсолютна альтернатива розуму. Раціональне пізнання, здійснюване розумом, нічого, з його погляду, пізнати не може [14].

   Література XX ст. вражає своїм розмаїттям. Наприкінці XIX ст., розчаровуючись у тимчасових ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники майже повністю відмовляються від творчого методу, що дістав назву критичного реалізму. До початку XX ст. критичний реалізм вичерпав свої можливості і занепав. Розчарування письменників у цьому творчому методі зумовило появу натуралізму та неоромантизму, у яких не було типізації та узагальнення життєвого матеріалу. Натуралісти, полишивши соціально-психологічні узагальнення, звернулися до точного, фактографічного, заземлено деталістичного та правдоподібного зображення життя. Неоромантики намагалися відірватися від похмурої дійсності, втекти у світ мрій та ідеалів: екзотичні краї шляхетних героїв, які невтомно борються з житейським злом. Нерідко вони зверталися до зображення унікального, героїчного та екзотично-романтичного. 
       У середині та другій половині XX ст. виникають художні явища, які були позначені терміном «алітература», тобто література навпаки. До неї належать, насамперед, антироман, який ще називають новим романом, та «театр абсурду». Ці напрями виникли як протест проти критичного та соціалістичного реалізму, партійної заідеологізованості останнього. В антиромані аналізуються відчуття та враження особи, яка стоїть поза суспільством і є безмежно самотньою. «Театр абсурду» відкидає реалізм, копіювання життя, бо воно повне абсурдів. У драмі «театру абсурду» панує статичність, а те, що діється, відбувається невідомо чому і задля чого. У такий спосіб творці «театру абсурду» розкривають духовне зубожіння обивательського суспільства, апатію, безглуздість його існування.

         Авангардистські напрями і течії збагатили й урізноманітнили літературний процес. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникають складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і «потоку свідомості».

         Набули свого розвитку наукова фантастика, утопія й антиутопія, сатирична та гумористична література. Письменники XX ст. прагнуть до глибокого розкриття проблем часу, теми самотності людини, «втраченого покоління», майбутнього людства у технократичній державі [16].

        У XX ст. передусім урізноманітнюється роман: поряд із соціальним побутують науково-фантастичний, роман-антиутопія, соціально-утопічний, а також романи історичні, соціально-психологічні, філософські, політичні, біографічні, романи-памфлети, романи епопеї. Популярною стає психологічна новела. Жанрово збагачується лірика.

        Митці  XX ст. прагнуть допомогти людині пізнати себе в цьому складному світі, пізнати істину, життя, навчити відчувати межу між добром і злом.

    Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.

Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. У цьому плані модернізм став справжньою художньою революцією і міг пишатися такими епохальними відкриттями в літературі, як внутрішній монолог та зображення людської психіки у формі "потоку свідомості", відкриттям далеких асоціацій, теорії багатоголосся, універсалізації конкретного художнього прийому і перетворення його на загальний естетичний принцип, збагачення художньої творчості через відкриття прихованого змісту життєвих явищ, відкриттям ірреального та непізнаного.

Модернізм - це соціальне бунтарство, а не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорстокостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, обстоюючи її право бути вільною особистістю. Модернізм протестував проти грубого матеріалізму, проти духовного звиродніння та вбогості, тупої самовдоволеної ситості. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.

Загальні риси модернізму:

• особлива увага до внутрішнього світу особистості;
• проголошення самоцінності людини та мистецтва;

-     надання переваги творчій інтуїції;

- розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ;

- пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);

- прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.

Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти [17].

Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним конгломератом художніх явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах. Наприкінці XIX ст. виникли імпресіонізм, символізм та естетизм. На початку XX ст. до них додалися експресіонізм, футуризм, кубізм, а під час і після першої світової війни - дадаїзм, сюрреалізм, школа "потоку свідомості", а література, до якої ввійшли антироман, "театр абсурду".

2. Особливості творчого методу Артура Міллера

У даному підрозділі охарактеризовано особливості творчого методу Артура Міллера, риси, характерні художньому стилю письменника.

  Картина художнього життя XX століття не порівняна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів – або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф – більше ста років тому, комп'ютерна графіка – в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Американська література, її проблематика визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру та гірку літературу сучасності. Твори письменників набули нову якість: їм стало властиве відчуття трагізму та приреченості цього світу [23].

Після II світової війни відбувається деякий спад у розвитку літератури, але це не стосується поезії і драми, де творчість поетів Роберта Лоуелла і Алана Гінзберга, Грегорі Корсо і Лоренса Ферлінгетті, драматургів Артура Міллера, Теннессі Уїльям і Едварда Олбі отримало всесвітню популярність.

Образ «маленької людини» (персонаж, що представляє нижчі шари в соціальній ієрархії) в літературі кінця ХІХ–ХХ ст. зустрічаємо часто. Зображення такої людини, як правило, свідчить про прагнення письменника висловити своє гуманістичне відношення до долі суспільно не захищених людей, боязких, матеріально бідних. Але такі особи представлені в творі у великій психологічній різноманітності: що змирилися зі своєю долею, намагаються відстоювати свою гідність, навіть філософствують.

  Курсова робота присвячена проблемі визначення місця людини в суспільстві у п’єсах А.Міллера у цьому і полягає один з аспектів актуальності дослідження. Американська література та її місце серед інших літератур була об’єктом дослідження таких вчених: М.Банніков, М.Бобров, Я.Гловенченко, Г.Злобін, Р.Орлова, Р.Самарін, М.Самохвалов та інші. Драйзер характеризує літературу ХХ ст.: «Голівуд своєю мертвою хваткою тримає не тільки кінематографію, але й усю літературу. Ідеал: людина, яка ніде не працює. Взагалі в американській літературі ніхто ніде ніколи не працює. Немає бідноти, немає експлуатації, а всі труднощі (більшою частиною любовні) вирішуються різноманітним шляхом». Г.Злобін, аналізуючи драматичні твори післявоєнного періоду, зазначав: «У 30-і роки закінчилось становлення національної драматургії США. Більшість авторів продовжують працювати і після війни, хоча вже в інших умовах, в обстановці «холодної війни», маккартизму та посиленого впливу модерністичної естетики. Однак обличчя американської драми визначало вже нове покоління письменників, серед яких виокремлювалися фігури Артура Міллера та Теннессі Вільямса». Лев Лосев про визнання, популярність Артура Міллера говорив: «Немає бажання зупинятися на тому, що визнали необхідним включити навіть в найкоротші повідомлення про смерть драматурга засобу масової інформації, – на його короткотривалому шлюбі з однією із головних кінозірок минулого сторіччя [26].     

  Спостереження над особливостями вирішення проблеми драматичної долі „маленької людини” в п’єсах Артура Міллера дають підстави твердити, що п’єси А.Міллера – цікавий матеріал для дослідження, література ХХ ст. пронизана контрастами. Нестримні експерименти – і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів; і розвиток всіх, раніше вироблених, високе розуміння призначення письменника; і тотальна комерціалізація. У цьому розмаїтті можна виділити такі домінантні тенденції як; мові письменника властива естетична обробка, простота; у синтаксисі немає примітивізму, незграбності; доля «маленької людини» в центрі уваги багатьох авторів і співчуття до них – не тільки початковий, але і остаточний елемент відношення автора до своїх героїв. П’єси Міллера показують становище американця, його переживання та прагнення змінити, покращити життя. Події 40-хроків ХХ ст. підірвали захоплено піднесений настрій середнього американця; «маленька людина» не здатна вибратися на поверхню життя і голосно заявити про своє існування; забуті, всіма принижені люди, їх життя, маленькі радощі та великі біди довгий час здавалися нікчемними, негідними уваги. Таких людей і таке до них відношення породила епоха. Жорстокий час, царська несправедливість примушували «маленьких людей» замикатися, йти в себе. Вони багато страждали, жили непомітним життям і також непомітно вмирали. Але саме такі люди іноді по волі обставин, підкорюючись крику душі, починали ремствувати проти сильних світу цього, волати до справедливості. Дрібні чиновники, станційні доглядачі, «маленькі люди», що з'їхали з глузду, не по своїй волі виходили з тіні; міжнародне визнання, величезний сценічний успіх прийшли до Міллера після постановок п'єси "Смерть комівояжера", удостоєної Пулітцерівської премії [4].

3. Поетика трагедії “Смерть комівояжера”

У підрозділі 1.3. описано поетику, художні особливості трагедії  “Смерть комівояжера”.

Міллер був останнім могіканином. Він помер на 90-му році життя. Міжнародне визнання, величезний сценічний успіх прийшли до Міллера після постановок п'єси "Смерть комівояжера", удостоєної Пулітцерівської премії. П'єса була наслідком високого натхнення, продемонструвала найкращі якості Міллера-митця: здатність до співчуття, новизну манери, психологічну проникливість, почуття гумору. Головний герой, 63-річний комівояжер Віллі Ломен, – складний, багатогранний образ, сповнений загальнолюдської значимості. Образ «маленької людини» (персонаж, що представляє нижчі шари в соціальній ієрархії) в літературі кінця ХІХ–ХХ ст. зустрічаємо часто. Зображення такої людини, як правило, свідчить про прагнення письменника висловити своє гуманістичне відношення до долі суспільно не захищених людей, боязких, матеріально бідних. Але такі особи представлені в творі у великій психологічній різноманітності: що змирилися зі своєю долею, намагаються відстоювати свою гідність, навіть філософствують [5].

  Драматург ставить одну з щонайгостріших проблем сучасності – відповідальності за зло, яке творилося і ще твориться в світі. Він батожить обивательську самозаспокоєність, утішливі ілюзії, байдужість до того, що робиться навколо; соціальні та психологічні конфлікти, що роздирають його.

Драма у Артура Міллера будується на колізіях віку . У драмі міститься повчання, що виходити в люди похилого віку в Сполучених Штатах не рентабельно. Але колізії віку в драмі вельми і вельми узагальнюються. Драма зачіпає велике питання, куди подітися людині як біологічній сутності, якщо нею розпоряджається безжальна суспільна система. Тема віку і нещасть віку - тільки приватність, ведуча до чогось більшого, до роздумів про долю людини , про його живу, тілесно - духовну особистість , підчеплену на залізні зуби великої сучасної цивілізації.

П'єса « Смерть комівояжера » -  з деяких пір звичайний світ Віллі Ломена постає для Віллі не настільки звичайним. Зіпсувалася гармонія між Віллі Ломеном і його офіційним оточенням , і він вперше засумнівався в тому, що звик вважати незаперечним . Роки, нездоров'я вперше просвітили героя цієї п'єси , змусили його озирнутися на себе і на інших , зачути свою відокремленість від порядку речей, з яким нещодавно ще він був заодно думками і відчуттями. Мистецтво вимагає , щоб одна з умов дійсності усувалася . Тоді всі інші умови беруть на себе завдання замінити усунене , зробити непомітним його відсутність. Будь всі умови дійсності в наявності - зникло б мистецтво. За рахунок усунутого фактичного зусилля сцена пропонує нам характеристику зусилля, пофарбованого властивостями персонажа, героя тієї чи цієї хвилини [10].

Висновок до розділу 1

Картина художнього життя XX століття не порівняна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів – або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф – більше ста років тому, комп'ютерна графіка – в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв. Американська література, її проблематика визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього світу, породжує найбільш похмуру та гірку літературу сучасності. Твори письменників набули нової якості: їм стало властиве відчуття трагізму та приреченості цього світу.

  П'єса «Смерть комівояжера» була наслідком високого натхнення, продемонструвала найкращі якості Міллера-митця: здатність до співчуття, новизну манери, психологічну проникливість, почуття гумору. Головний герой, 63-річний комівояжер Віллі Ломен, – складний, багатогранний образ, сповнений загальнолюдської значимості. Образ «маленької людини» (персонаж, що представляє нижчі шари в соціальній ієрархії) в літературі кінця ХІХ–ХХ ст. зустрічаємо часто. Зображення такої людини, як правило, свідчить про прагнення письменника висловити своє гуманістичне відношення до долі суспільно не захищених людей, боязких, матеріально бідних. Але такі особи представлені в творі у великій психологічній різноманітності: що змирилися зі своєю долею, намагаються відстоювати свою гідність, навіть філософствують.

Розділ 2. Практичний аналіз дослідження перекладу трагедії “Смерть комівояжера»

2.1.Перекладацькі трансформації

У даному підрозділі нами був здійснений практичний аналіз застосування трансформацій у перекладацькій діяльності. Для ілюстрації було застосовано переклад трагедії Артура Міллера «Смерть комівояжера».

     A melody is heard, played upon a flute. It is small and fine, telling of grass and trees and the horizon.

     Чути  мелодію, яку грають на флейті. Вона проста та гарна, співає про траву, дерева та  горизонт.

В даному реченні слово small ми перекладаємо не як «маленький», а як простий, та слово telling, не як «розповідати», а в значенні співає. В цьому випадку ми застосовуємо засіб компенсації значення.

В англійській мові played – є дієприкметником, який перекладається на українську мову у вигляді підрядного речення.

     Where were you all day? You look terrible.

     Де  ти був увесь день? У тебе жахливий вигляд.

    Where were you all day? – в цьому реченні присутня нульова трансформація. Даний приклад показує повне збереження мовних елементів і їх місця в реченні мовою оригіналу під час перекладу. Речення було перекладено з англійської мови українською без будь-яких змін, так як семантико-граматична структура оригіналу збігається з семантико-граматичною структурою перекладу. Стилістичні характеристики і контекст, в якому вживаються речення мовою оригіналу та перекладу, також збігаються.

В цьому прикладі ми застосували граматичну трансформацію заміни частини мови: look – вигляд. Ми замінили дієслово look – виглядати на іменник вигляд. Причиною даної трансформації є розходження синтаксичних традицій англійської та української мов.

     The car kept going off onto the shoulder, y’know?

     Машина рухалась убік, розумієш?

  Маємо в даному випадку ідіоматичний вислів go off , який ми перекладаємо словом рухатись, тому при перекладі ми застосували прийом конкретизації, а також при перекладі був застосований ще один прийом трансформації –  граматичне упущення. В англійському варіанті going off – це два слова, навіть три, якщо враховувати дієслово kept, яке несе лексико-семантичне навантаження, але при перекладі на українську мову ми маємо лише одне слово рухалась. В цьому прикладі ми маємо також граматичну трансформацію зміни структури речення: в англійському варіанті непоширене просте речення з підметом та присудком y’know, було перетворено на означено-особове речення розумієш.

     But it’s so beautiful up there, Linda, the trees are so thick, and the sun is warm.

    Але  там так гарно, Лінда, – густий  ліс та тепле сонце.

Бачимо в даному реченні ряд трансформацій: вилучення та конкретизація.     А також наявна трансформація часткової зміни структури речення: it’s so beautiful  ми переклали   так гарно. Безособове речення з формальним підметом it та присудком ’s в українській мові являється називним односкладовим поширеним реченням. Вилучення ми вжили до артиклів, які не мають аналогів в українській мові, та конкретизацію до слова trees, яке ми переклали як ліс. Прийоми були використані для більш легшого сприймання тексту носіями української мови.

     No, go to sleep. I’ll take some milk. I’ll be up right away. The boys in?

     Ні, лягай спати. Я вип’ю молока. Зараз  піднімусь. Хлопці вдома?

У даному прикладі маємо декілька прийомів: додавання, вилучення, генералізація та конкретизація. Вилучення приходяться на англійські слова, які  не мають еквівалентів в українській мові to, ’ll.  Так як українська мова є синтетичною мовою, тобто граматичні категорії в реченнях зображуються за допомогою відмінювання слів, зміни закінчення, додавання суфіксів та префіксів, наприклад: пити – випив – вип’ю,щш також вираження граматичних значень у синтетичних мовах при узгодженні повторюються в різних членах речення. Це означає, що вилучене слово з речення синтетичної мови зберігає всю граматичну характеристику (вип’ю – перша особа, однина, майбутній час). Тоді як в аналітичних мовах граматично охарактеризувати слово можна лише в складі речення (take – визначити особу, число і час неможливо). Конкретизацію ми вжили для слова go, щоб надати значенню вужчої семантики. А генералізацію застосували до фрази right away, надаючи їй навпаки ширшого значення. Прийом додавання був застосований до фрази   The boys in?, щоб передати правильний смисл речення.

         I’ll see him in the morning; I’ll have a nice talk with him. I’ll get him a job selling. He could be big in no time.

        Побачусь з ним завтра ж вранці! Поговорю відверто. Дістану йому місце комівояжера. Та він за  п’ять  хвилин міг би стати великою людиною.

Перше речення I’ll see him in the morning має декілька трансформацій: граматичну зміну структури речення, граматичне вилучення, лексичне додавання. В українському перекладі речення «Побачусь з ним завтра ж вранці» являється односкладовим означено-особовим, тобто в цьому випадку ми використали граматичний прийом трансформації. Ми змінили структуру простого двоскладового речення на односкладове, щоб дотриматись стилістичних норм української розмовної мови. Також ми застосували прийом вилучення до артикля, прийменника та допоміжного дієслова, так як вони не мають аналогів в українській мові, а також щоб уникнути тавтології з прийменником «в». В даному прикладі ми використали прийом додавання: англійський варіант in the morning ми переклали завтра ж вранці, щоб правильно передати смисл фрази.

     I’ll have a nice talk with him ми переклали Поговорю відверто, застосувавши прийом компенсації, так як ми не можемо знайти пряму відповідність одиниці похідної мови в системі мови перекладу. Також ми застосували знов-таки прийом вилучення до словосполучення with him, щоб уникнути тавтології.

     I’ll get him a job selling в даному реченні наявний прийом конкретизації – Дістану йому місце комівояжера. Словосполучення  job selling – професія продавця, ми замінили словосполученням більш вужчої семантики – місце комівояжера для виділення емоційно-оцінної інформації, що потрібно культурі перекладу.

     He could be big in no time – Та він за  п’ять  хвилин міг би стати великою людиною.

В цьому випадку ми застосували лексико-семантичний прийом трансформації –  метод розширення. В даному прикладі допускається такий прийом, для того щоб розширити початкове значення для кращого розуміння контексту.

     We should’ve bought the land next door.

    Потрібно було  купити сусідню ділянку.

При перекладі цього речення було використано прийом перестановки, яка являє собою зміну порядку складових компонентів: the land next door – сусідня ділянка. Такий порядок слів в реченні є більш традиційним в українській мові. Також  до ідіоматичного вислову  next door ми застосували прийом конкретизації, так як дослівно це словосполучення має переклад –  наступні двері. І знову ж таки ми застосували метод вилучення до означеного артиклю the, який не має аналогу в українській мові.

     We should’ve bought – Потрібно було купити, являється прийомом граматичного вилучення допоміжного дієслова, та синтаксичною зміною простого двоскладового речення на односкладове неозначено-особове.