АТП в условиях рыночной экономики

Вступ

Планування  є важливою частиною господарської  практики. Багаторічний досвід закордонних  та українських підприємств довів, що недооцінення планування в умовах ринку, зведення його до мінімуму, частіше  за все призводить до значних економічних  витрат. Досвідчені керівники розуміють, що у планування – важливий елемент господарського механізму управління.

Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але і детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному робочому місцю. Календарні плани (денні, місячні, квартальні, піврічні) конкретизують цілі і завдання підприємства вилучають відомості про замовлення, про забезпеченість малим х матеріальними ресурсами, про ступінь завантаження виробничих потужностей та їх використання з врахуванням переліку виконання кожного завдання. В них передбачуються витрати на реконструкцію потужностей, зміну обладнання, оновлення продукції, навчання працівників тощо.

План  потрібен не тільки великим та середнім, але й малим підприємствам. Використання трудових та матеріальних ресурсів регламентується нормами і нормативами. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та результатів господарювання. 

1. Огляд літератури

Підприємство  обслуговує близько двохсот кілометрів водогінних мереж і близько сотні – мереж водовідведення, каналізаційні колектори, три станції питного водопостачання і шість каналізаційно-насосних станцій, а також комплекс очисних споруд, другий в області за потужністю (після Харкова).

20% загальних витрат підприємства йде на купівлю води у підпр. «Харківкомунпромвод», стільки ж коштів витрачається на перекачування питної води, а також на перекачування стічних вод. 32% - питома вага оплати праці, й ці витрати теж з кожним роком збільшуються. Зменшити кількість працівників (колектив підприємства налічує 290 осіб) з огляду на навантаження – неможливо, тим більше, що останнім часом створюються нові кооперативи, котрі будують водогони й передають мережі «Водоканалу». 15% - це обов’язкові податки. Отже залишається тільки 13%, з яких підприємство має забезпечити себе пальним для роботи аварійних бригад та придбати матеріалів, необхідні для ремонтів у випадку надзвичайних ситуацій.

ФІНАНСОВЕ СТАНОВИЩЕ

Фінансове становище на підприємстві сьогодні важке. По-перше, абоненти – і населення, і підприємства – заборгували за воду 6,5 мільйонів гривень. З неплатниками борються різними способами – відключають водопостачання, оформлюють позови в Господарський суд про примусове стягнення боргів. У свою чергу, і підприємство заборгувало понад 4 мільйони гривень за куповану воду, понад 4,5 млн. грн.. становить його заборгованість з основних платежів до бюджету до бюджету, в тому числі до 2 мільйонів – у Пенсійний фонд. Така ж сума – два мільйони – це штрафні санкції та пеня, які нараховуються, згідно з законом, на невиплачений борг перед пенсійним фондом. Що і спонукало останній порушити питання про визнання «Водоканалу» банкрутом. В той же час закон не дозволяє вносити штрафи у тариф, а значить, зараз немає й можливості їх виплатити. У кінцевому рахунку підприємству заборгували 6,5 мільйонів, а воно винне – понад 9 мільйонів. Така ситуація виникла через те, що свого часу тарифи не були встановлені на тому рівні, котрий би дозволив підприємству не нарощувати борги з обов’язкових платежів.

На  сьогодні є перспектива його фінансового  оздоровлення, адже ініційовано справу щодо санації.

ПРОБЛЕМИ «ВОДОКАНАЛУ»

Підприємство  обслуговує близько 200 кілометрів водогонів. У загальній їх кількості 109 кілометрів – чавунні труби, які вже скоро відпрацюють свій 40-річний термін придатності. 52 кілометри – труби сталеві, котрі треба було замінити ще десять років тому. Решта - поліетиленові – саме на такі труби зараз йде заміна старих водогонів всюди, де це можливо. На жаль на це також бракує коштів.

Інша  проблема – крадіжки кришок водопровідних та каналізаційних люків. На балансі підприємства їх близько 7 тисяч, з них половину вже викрали. Торік понад тисячу люків було закрито дерев’яними, більш дешевими, але не надто міцними кришками. У цьому році заради експерименту придбали 40 пластикових кришок, 36 встановили, і вони себе добре зарекомендували, тож, незважаючи на значну вартість (310 грн.), практику їх встановлення буде продовжено.

Третя проблема пов’язана зі збором платежів. Комунальники з’ясували, що причина не у бідності абонентів. На що розраховують заможні неплатники, відмовляючись платити, невідомо. З такими випадками працюють виконавча служба, суди та Український центр нерухомості. Примусово стягують борги і з деяких підприємств (Основ’янське монтажно-експлуатаційне будівельне управління, ЛКМЗ).

2. Організаційно – економічна характеристика підприємства.

1. Місцезнаходження і організаційна характеристика підприємства.

Підприємство  утворено Лозівською міською радою (в подальшому – Представник власника) в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності за Рішенням Лозівської міської ради № 1025 від 01 квітня 2005 року на підставі Законів України «Про власність», «Про місцеве самоврядування в Україні», Цивільного кодексу України та іншого чинного законодавства України. Необхідність створення підприємства викликана потребою у підвищенні ефективності використання майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Лозова, Харківської обл.; також потребою у забезпеченні всіх територій споживачів послугами централізованого водопостачання та водовідведення, іншою продукцією та роботою.

Підприємство  є самостійним суб’єктом господарювання (господарська організація), створеним для некомерційної господарської діяльності, який діє на основі статуту. Майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Лозова, Харківської області та закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Представник власності  майна укладає з підприємством договір, який визначає механізм використання, збереження комунальної власності, переданої в оперативне управління, та виконання дій спрямованих на поліпшення її стану.

2. Спеціалізація, концентрація і інтенсифікація виробництва.

Основною  метою та предметом діяльності підприємства є самостійна систематична господарська діяльність, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку, по забезпеченню проблем населення та інших категорій споживачів в забезпеченні питною водою, також приймання і очищення стоків від перелічених суб’єктів.

У предмет діяльності підприємства входить планування, експлуатація, ремонт і реконструкція водопровідно – каналізаційного господарства м. Лозова і Лозівського району, організація постійного та безперервного водопостачання якісної питної води.

КП «Водоканал»  складається з двох підрозділів (2 цехи): Водовідведення та Водопостачання.

Цех Водопостачання займається наданням комунальних послуг з централізованим постачанням холодної та гарячої води, а також виконує державні замовлення та договори, укладені із замовниками продукції, робіт, послуг, постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Цех Водовідведення виконує функції прийняття та очищення стоків.

До предмету діяльності КП «Водоканал» також входить:

• Надання різноманітних послуг підприємствам, установам, організаціям та сприяння в задоволенні їх потреб;
• Виконання будівельних, монтажних, ремонтних, дизайнерських робіт.
• Розробки проектно-конструкторської документації, виконання і впровадження науково-технічних розробок у промисловості, будівництві, сільськогосподарському виробництві, розробка технічної документації та виготовлення засобів;
• Вироблення завдання, переобладнання та реалізація продукції виробничо-технічного призначення;
• Надання побутових послуг населенню;
• Здійснення торгівельно-закупівельних, посередницьких, брокерських, маркетингових операцій між фондовими, товарними, сировинними і торговими біржами;
• Заготівля, переробка і реалізація повторних ресурсів і відходів виробництва;
• Надання транспортних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам;

КП  «Водоканал» займається:

• Видами діяльності для виконання яких необхідна наявність спеціального дозволу (ліцензії),тільки після його одержання в порядку  регульованому чинним законодавством України;
• Зовнішньоекономічною діяльністю, експортно-імпортними операціями: утворення підприємств з іноземними інвестиціями коштів, у передбаченому чинним законодавством України порядком та за погодженням з Представником власника майна.
 

3. Забезпеченість і ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства.

Майно КП «Водоканал» становить виробничі  і невиробничі фонди, які передані йому в оперативне управління, також  інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства або в інших, передбачених законодавством формах обліку майна цих суб’єктів.

Майно, в залежності від економічної  форми, якої воно набуває в процесі здійснення господарської діяльності, належить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого  є будинки, споруди, машини, устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар, та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними  засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Важливою  частиною майна підприємства є гроші, у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин підприємства з іншими суб’єктами господарювання, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами  у складі майна визнаються вироблена  продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Представник власника майна безпосередньо або через уповноважені ним органи:

• Здійснює контроль за використанням і збереженням закріпленого на праві оперативного управління майна, відповідність відношення його до одного і того ж самого виду активу на момент прибуття та на момент прийняття рішення про відчуження.
• Має право відняти у Підприємства надлишкове майно, також майно, що не використовується або використовується не за призначенням.

Джерелами формування майна Підприємства є:

• Комунальне майно, закріплене за підприємством на рівні оперативного управління відповідно до рішення про його створення Рішенням Лозівської Міської Влади №1023 від 01 квітня 2005 року;
• Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
• Доходи від операцій з цінними паперами;
• Кредити банків та інших кредиторів;
• Капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
• Інші джерела, не заборонені законом.

Держава гарантує захист майнових прав Підприємства. Вилучення державою у Підприємства його майна здійснюється у випадках і порядку, передбачених Законом  України.

3. Планування витрат на виробництво продукції.

1. Змістова характеристика собівартості продукції.

В поточних техніко - економічних планах відображаються показники витрат, їх економія або  перевитрата, спричинені змінами умов господарювання — збільшенням обсягів виробництва продукції, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, вдосконаленням організації виробництва та управління.

Під факторами розуміють технічні, організаційні, економічні та інші зміни у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. В планах відображається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому періоді.

Розрахунок  зміни собівартості продукції за техніко — економічними факторами здійснюється в такій послідовності:

1. розраховуються питомі витрати на виготовлення 1 грн. продукції

в базовому періоді:

де  — загальні витрати на виготовлення продукції в базовому періоді, тис. грн.;  
— обсяг випущеної продукції в базовому періоді, тис. грн.

2. визначаються загальні витрати на виготовлення продукції в плановому періоді на основі базового рівня витрат:

де  — плановий обсяг випуску продукції, тис. грн.

3. розраховується зміна собівартості продукції в плановому періоді, зумовлена впливом техніко-економічних факторів (Зс);
4. формується загальна собівартість продукції планового періоду з врахуванням впливу техніко-економічних факторів:

5. визначається рівень витрат на 1 грн. продукції в плановому періоді:

6. розраховується зміна собівартості продукції за рахунок техніко-економічних факторів:

До  основних техніко-економічних факторів рекомендується відносити:

• зміну обсягу виробництва;
• зміну структури продукції;
• зміну технічного рівня виробництва;
• зміну організації виробництва та умов праці.

Зміна обсягу виробництва спричиняє зміну величини умовно-постійних витрат на 1 грн. продукції. Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою:

де  - частка умовно-постійних витрат в собівартості продукції базового періоду;  
— приріст (зменшення) обсягів виробництва за планом, %.

Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших  факторів зміни рівня витрат у  багатономенклатурному виробництві.

Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з освоєнням нової продукції, зміною економічної кон'юнктури.

При визначенні зміни витрат за рахунок  структурних зрушень питомі витрати  у плановому та базовому періодах приймаються незмінними. Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за формулою:

де  — кількість видів продукції.

Зміна технічного рівня виробництва виявляється  в економії матеріальних і трудових витрат. Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:

де  — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції до впровадження технічних засобів, тис. грн.; — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції після впровадження технічних засобів, тис. грн.

Економія  від  зниження   матеріальних  витрат визначається  за формулою:

Де  , — норми витрат матеріальних ресурсів на облікову одиницю продукції до і після впровадження заходів; , — ціна облікової одиниці матеріальних ресурсів відповідно до і після впровадження заходів, грн.; — кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця року.

Таблиця 8.2. Розрахунок зміни витрат на виробництво продукції

за  техніко-економічними факторами, тис. грн.

Економія трудових витрат розраховується за формулою:

Де  , — норма часу на виготовлення облікової одиниці продукції до і після впровадження заходу, год.; гтс^с, гтс^н — годинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходу, грн.; ЗП_д — середній розмір додаткової заробітної плати, %; С.С. — розмір відрахування від зарплати на соціальні потреби, %.

Вплив окремих факторів узагальнюється у  зведеному розрахунку зміни витрат на виробництво продукції за техніко-економічними факторами. Під час зведеного розрахунку важливо забезпечити взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків, не допустити повторного врахування впливу окремих видів змін у виробництві на операційні витрати. Результати розрахунків зводяться у форму таблиці 8.2.

2. Калькулювання собівартості окремих видів продукції

* Калькулювання — комплексна система економічних розрахунків з визначенням витрат виробництва на випуск продукції та собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).

Завданням калькулювання собівартості окремих  видів продукції (робіт, послуг) є  формування інформації про величину витрат на всіх стадіях виготовлення продукції з метою визначення прибутковості виробництва, контролю за витратами, відшукання резервів економії матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Істотно підвищується роль калькуляційних розрахунків  собівартості в умовах ринку при  створенні дієвого противитратного  механізму, який спрямований на найкраще задоволення суспільних потреб при мінімальних витратах живої та уречевленої праці.

У формуванні противитратного господарського механізму  центральне місце відводиться економічним  і техніко-економічним нормативам, які регламентують витрати матеріальних і трудових ресурсів. Його функціонування передбачає наявність чіткої системи обліку, яка забезпечить оперативність, своєчасність і достовірність інформації про витрати та результати діяльності всіх ланок виробництва.

Калькуляційна робота на підприємствах організовується відповідно до обліку витрат на виробництво і збут продукції. Вона вимагає дотримання загальних принципів:

♦  науково обґрунтована класифікація витрат на виробництво;

♦  визначення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

♦  вибір методів розподілу накладних витрат;

♦  розмежування витрат за періодами;

♦  вибір способів розрахунку собівартості калькуляційної одиниці.

Усі загальні принципи конкретизуються  на окремих підприємствах із врахуванням  специфіки галузі та особливостей виробництва.

Між обліком витрат і калькулюванням фактичної собівартості продукції  існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Це проявляється, з однієї сторони, в тому, що основою для визначення собівартості продукції є дані бухгалтерського  обліку витрат на виробництво; а з другої сторони, облік витрат організовується з такою деталізацією, яка необхідна для калькулювання, контролю та управління собівартістю продукції.

При всіх відмінностях в методиці і техніці  обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в цілому вона базується з економічної точки зору на послідовній реалізації принципу «витрати → випуск → результат».

Організаційно облік витрат — це документування всіх витрат, їх групування по центрах витрат, об'єктах виробництва, оперативне виявлення відхилень від діючих норм витрат. Калькулювання полягає у проведенні ряду послідовних розрахунків, метою яких є локалізація врахованих по статтях калькуляції витрат, які відносяться до продукції підприємства, його структурних підрозділів.

Основні етапи калькуляційних розрахунків  в системі виробничого обліку собівартості продукції можна представити  наступним чином:

• групування первинних витрат за калькуляційними  статтями  витрат і за об'єктами обліку витрат;
• розподіл накладних витрат між окремими об'єктами обліку;
• оцінка незавершеного виробництва;
• розподіл витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом;
• розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та калькуляційної одиниці;

Аналітична  побудова виробничого обліку передбачає вибір об'єктів обліку витрат і об'єктів калькулювання.

* Об'єктами обліку  витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних продуктів: підприємство, виробництво, цехи, стадії, операції, окремі замовлення.

* Під об'єктами калькулювання розуміють вид продукції визначеної споживчої вартості. Номенклатура об'єктів калькулювання залежить від типу виробництва, асортименту продукції, її складності, рівня спеціалізації.

Об'єкти калькулювання  мають економічний зв'язок з калькуляційними  одиницями, які представляють собою одиницю виміру калькуляційного об'єкту. Калькуляційна одиниця служить засобом виміру споживчої вартості продукту.

З усього комплексу  калькуляційних одиниць для калькулювання  собівартості використовують один вимірник, який розглядається як основний. Як правило, він співпадає з одиницею виміру обсягу продукції.

Вид калькуляції  визначається її призначенням, часом, на який вона розрахована, а також  способом її складання.

За  призначенням і часом складання калькуляції поділяються на попередні і кінцеві. До попередніх відносяться планові, проектні і нормативні калькуляції. 
Кінцеві — це звітні калькуляції, які складаються після виготовлення продукції і характеризують фактичну собівартість продукції.

За  охопленням витрат калькуляції поділяються на повні, виробничі, окремих видів робіт і процесів, технологічні.

Періодичність складання калькуляцій залежить від характеру виробництва. В  масовому неперервному виробництві  калькуляція складається за визначений період часу (місяць, квартал, рік) і  характеризує середню собівартість виготовленої продукції за цей період. В індивідуальному та дрібносерійному виробництвах калькуляції складаються після виконання всіх робіт по замовленню.

За  вихідними даними для визначення собівартості виділяються планові, нормативні, технічні і звітні калькуляції.

*  Планова калькуляція собівартості окремих видів продукції являє собою розрахунок витрат на виробництво конкретного виду продукції (робіт, послуг), напівфабрикатів власного виробництва в плановому періоді.

Для економічного обґрунтування нового будівництва, розширення і реконструкції діючих підприємств, виробництв і цехів, модернізації устаткування, при випуску нових видів продукції, розробці нових технологічних процесів використовують проектні (перспективні) калькуляції. Вони складаються на основі техніко-економічних нормативів використання ресурсів, діючих цін, кошторисної вартості основних фондів, діючого рівня оплати праці. В залежності від мети проектні калькуляції складаються по всьому переліку витрат, що входять в собівартість або за окремими видами витрат.

* Нормативна калькуляція складається на основі діючих норм і нормативів витрат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, організації виробництва і праці.

Нормативна  калькуляція розробляється за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на базі діючих на підприємстві норм витрачання матеріальних, енергетичних, трудових, технічних, фінансових ресурсів.

Вихідні дані для складання нормативної  калькуляції:

• маршрутно-технологічні карти виготовлення замовлення;
• норми витрат основних матеріалів, напівфабрикатів, електроенергії;
• номенклатура матеріалів, їх ціна;
• поопераційні розрахунки трудових витрат основних робітників, зайнятих виготовленням продукції, дані про умови оплати праці;
• нормативи фінансових витрат;
• інші дані для складання нормативної калькуляції.

Нормативні  калькуляції складаються при  бізнес-плануванні; на стадіях укладання  договорів та узгодження цін на виконання  замовлень; при оцінці браку та залишків незавершеного виробництва.

Взаємозв'язок планової і нормативної калькуляції проявляється в тому, що нормативна калькуляція на окремі замовлення виступає основою при складанні планової калькуляції.

Звітна  калькуляція визначає фактичну собівартість продукції. Вона формується за даними бухгалтерського обліку витрат в розрізі калькуляційних статей витрат. Ці калькуляції використовуються для складання звітності з собівартості, визначення прибутковості.

Система калькулювання витрат залежить від  специфіки продукції та технології її виробництва. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі виділяють дві системи калькулювання: за окремими замовленнями і за окремими процесами (переділами, стадіями). У кожній із систем калькулювання може здійснюватися за повними виробничими витратами (сума прямих і непрямих виробничих витрат) або тільки за змінними (прямі матеріали, пряма заробітна плата, змінні непрямі витрати).

* Калькулювання за замовленнями — це система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат на кожний індивідуальний виріб або окрему невелику партію виробів.

На  кожне замовлення відкривається  карта аналітичного обліку витрат, де зазначаються найменування, замовник, термін виконання замовлення, цехи-виконавці. Вся первинна документація складається  з обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень.

Прямі витрати відносяться безпосередньо  на замовлення, а накладні розподіляються пропорційно прийнятій базі на окремі замовлення (пропорційно до кошторисних  ставок, прямої заробітної плати робітників тощо). Для остаточного складання калькуляції собівартості продукції підсумовують усі враховані на замовлення прямі і непрямі витрати та вираховують з цієї суми вартість невикористаних матеріалів, напівфабрикатів та відходів.

Позамовне калькулювання ускладнюється необхідністю:

• щомісячної оцінки вартості незавершеного виробництва, що є доволі трудомістким процесом;
• заповнення великої кількості первинних документів.

Система калькулювання витрат за замовленнями схематично показана 
на рисунку 8.1.

Рис. 8.1. Схема калькулювання витрат за замовленнями

* Калькулювання за процесами — це система калькулювання собівартості продукції на основі групування витрат в межах окремих процесів або їх сукупності, результатом яких є напівфабрикати. Сутність цієї системи полягає в тому, що витрати відносяться не на окремі замовлення, а на окремі процеси.