Банковская система Украины

                                                   Зміст

Вступ

Розділ1 Формування банківської системи, її будова, суть та функції

Параграф1.1 Формування банківської системи в Україні.

Параграф1.2 Двохрівнева побудова банківської системи: центральний банк та комерційні банки.

Параграф1.3 Контроль Національного банку за діяльністю інших банків. Закон України «Про банки і банківську діяльність».

Розділ2 Банківська система України на сучасному етапі.

Параграф2.1 Причини дестабілізації банківської системи України в період економічної кризи 2008-2009 рр.

Параграф2.2 Ліквідність у банківськьй системі та здатність до відновлення.

   Параграф 2.3 Якість активів та ресурси у банківській системі у 2009 та на початку 2010 роках.

Параграф2.4 Розвитак банківської системи в сучасних умовах та структурні аспекти вдосконалення.

Вісновки

Список  літератури 
 
 

                «Банківська система України та її розвиток»

                                                        Вступ 

           Актуальність обраної мною теми полягає в тому, що банківські установи є ефективним інструментом регулювання економічної активності в умовах вільного ринку, а побудова незалежної та високопрофесійної банківської системи є запорукою успішного економічного розвитку країни. Тому, метою моєї курсової роботи є вивчення загального стану та основних тенденцій розвитку сучасної банківської системи України, її організаційної структури та функцій, розкрити сутність банківської системи та її розвиток на сучасному етапі.

     Невід’ємним атрибутом існування повноцінного суспільства є відповідним чином  організована банківська система. В  Україні вона знаходиться в процесі  становлення. Намагаючись підвищити  економічну ефективність і покращити  механізм розподілу ресурсів, Верховна Рада та Уряд роблять перші кроки  в напрямі створення в економіці  атмосфери відкритості, конкуренції  і ринкової дисципліни.

     У процесі становлення ринкової економіки  в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської  системи в державі та чітке  регулювання всієї банківської  діяльності.

      Останнім  часом банківська система України  зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків (діаграма 2), розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

     Процес  переходу Укріїни до якісно нової  форми економічних відносин, що базуються  на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери  економіки, яка відіграє ключову роль у забеспеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська ситема, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

     Банківські  системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує лише 18 років. Законодавство є нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської системи і міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

          Отже, метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.                                                

         Банківська система України сьогодні  – один із найрозвинутіших  елементів господарського механізму,  оскільки її реформування було  почато раніше за інші сектори  економіки, що визначалося ключовою  роллю банків при вирішенні  завдань переходу до ринку.  Саме банки відіграють основну  роль в утворенні оптимального  середовища для мобілізації й  вільного переливу капіталів,  нагромадженні коштів для структурної  перебудови економіки й розвитку підприємництва.  
 
 
 

1. Формування  банківської системи, її будова, суть та функції.

1. Формування  банківської діяльності в Україні.

     Розпад  СРСР, прийняття Декларації про державний  суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною  державою відкрили нову сторінку у  розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України  був прийнятий Закон “Про банки  і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення  державності України, він проводить  єдину державну політику у сфері  грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці  – гривні. Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР” закріпила за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему.

                         На початкових етапах перехідного періоду в Україні переважав тільки екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських операцій і створення конкурентного середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансових крахах окремих новоутворених банків.

                         Позитивним моментом у розвитку  банківської системи слід вважати  докорінну зміну структури власності  на банки, що дістало вираження  у русі від повної монополізації  банківської справи в руках  держави до створення системи  приватних комерційних банків  та перебування у державній  власності тільки двох із них.  У результаті структура банківської  системи за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень – центральний банк – перебуває під контролем держави, а ніжній – комерційні банки – належать приватним особам.

                         Річ у тому, що значним кількісним  змінам структури банківської  системи України не завжди  відповідають позитивні якісні  зрушення. Йдеться насамперед про  досить низький рівень капіталізації комерційних банків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв’язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валюто обмінних операцій із швидким обігом коштів.           

                           Суттєво вплинула на кредитно-платіжні  відносини з підприємствами криза  неплатежів. З одного боку, комерційні банки, бача погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще більше погіршувало становище підприємств. Зростання простроченої заборгованості підприємства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської системи в цілому. Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одночасним наростанням неплатежів підірвали прибутковість банків.

                            Крім того, і деякі інші внутрібанківські  процеси сприяли активізації  кризи банківської діяльності. Найбільш  відчутні з них – жорстка  монетарна політика Національного  банку, недостатня оперативність  і ефективність контролю з  боку Національного банку за  діяльністю комерційних банків  та недоліки в діяльності самих  банків. Але першопричина кризи банківської діяльності крилася в нашій економіці. В Україні німіє система страхування ризиків кредитної діяльності і страхування банківських депозитів.

                            Не маючи інших джерел існування  та подальшого розвитку, деякі  банки свідомо вдалися до проведення  занадто ризикової кредитної  політики. При наданні кредитів  ними недостатньо приділялась  увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим,  що інформація банків про платоспроможність  позичальника та стан його  господарської діяльності на  момент надання кредиту була  неповна або недостовірна. Така  тактика роботи банків в умовах  загальної економічної кризи  призвела до погіршення фінансового  стану 25 % комерційних банків.

                           За умов браку ліквідних фінансових  інструментів банки досить активно  проявляли себе на фінансовому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості  на рахунки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити і недостатня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.

     Таким чином у процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи:

1 етап  – 1991-1992 р.р. – перереєстрації  та реорганізації.

     Із  жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

     У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих  підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше  приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

2 етап  – 1992-1993р.р. – виникнення банків  “нової хвилі”.

     На  цьому етапі у різних бюджетних  та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука  комерційних банків. У комерційних  банках спостерігалося подальше зменшення  частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських  пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим  міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили  вилучити свої кошти із комерційних  банків та інших комерційних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних банків.

3 етап  – 1994-1996 р.р. – це етап банкрутства.

     Активізація роботи Національного банку України  і побудови чіткої системи регулювання  діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних  процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки  комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до централізованого управління банківською системою, що поставило  їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків  вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а  й позначився на всій економічній  системі. На кредитно-фінансовому ринку України  починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.

     4 етап 1996-1998 р.р. – стабілізація  та впровадження національної  валюти – гривні.

           Для  цього етапу  є характерною боротьба Національного  банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для  проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці  – гривні. Також  у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних  банків із боку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.

     Висока  вартість фінансового посередництва  обмеженість кількості послуг, відсутність  відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові  фонди, низька життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у  галузі створення стабільного ефективного  банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба  передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської  системи України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Двоповерхнева будова банківської системи:центральний банк та комерційні банки.

       Банківська система – законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю.                     

     Банківська  діяльність – набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні – це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

                             В Законі “Про банки і банківську  діяльність” ( березень 1991р.) банком  названо будь-яку установу, що  виконує функції кредитування, касового  і розрахункового обслуговування  народного господарства та здійснює  інші банківські оперіції, передбачені  цим законом.

                            До банківської діяльності відноситься  комплекс з трьох посередницьких  операцій:

• приймати грошові вклади від клієнтів;
• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;
• здійснювати розрахунки між клієнтами.

                           Комплекс з трьох базових операцій  створює первинну сферу банківської  діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є  банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

                           В дійсності, фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

                          Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

                           Що стосується банківської ситеми, то вона має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

                            Закон України “Про банки і  банківську діяльність” перш  ніж визначити, які банки можуть  бути в Україні і як вони  повинні функціонувати, зафіксував  концептуальне положення, що банківська  система України повинна бути  двохрівневою, встановив, які банки  відносяться до кожного з рівнів  і яким буде механізм звєязків  між ними.

                             Необхідність формування бінківської  ситеми, як особливої структури,  визначається двома групами причин:

• пов’язаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забеспеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;
• пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забеспеченням збалансованності попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

                              За своєю структурою банківські  системи різних країн істотно  відрізняються. Разом з тим  є ряд ознак, які властиві  всім банківським ситемам, що  функціонують в ринковій економіці.  Це, перш за все, двохрівнева їх побудова.

                              На першому рівні знаходиться  центральний банк. На нього покладається  відповідальність за вирішення  макроекономічних завдань в грошово-кредитній  сфері, перш за все – підтримання сталості національних грошей та забеспечення сталості функціонування всієї банківської системи.

                              На другому рівні банківської  ситеми знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати  комерційними банками.

     В зарубіжних країнах до комерційних  належить тільки частина банків другого  рівня. Переважно це банки, що виконують  весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків – кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

          Основна визначальна, провідна функція банків за умов перехідної, а згодом і створеної реільно цивілізованої економіки – це посередництво у фінансовій і кредитній сфері, обслуговування господарсько-фінансових операцій. Посередництво виражається у процесі продажу рахунків фінансових вимог приватним клієнтам, а також державі. Одна з функцій комерційних банків проявляється в тому, щоб зменшувати ризик для індивідуальних рахунків за допомогою об’єднання нагромаджень і використання їх для створення великих диверсифікованих груп активів, інакше кажучи, функціональне призначення комерційних банків – це акумуляція, зберігання і використання фінансових ресурсів.   
 
 
 
 

Класифікація  комерційних банків.

                              Отже, банківська система – це  специфічна економічна та організаційно  – правова структура, що забеспечує  функцірнування грошового ринку  та економіки в цілому.

                              Вона покликана виконувати такі  функції:

• трансформаційну;
• створення платіжних засобів та регулювання грошової маси;
• забеспечення сталості банківської діяльності і грошового ринку.

                              Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки мають можливість змінювати:

• строки грошових капіталів;
• їх розміри;
• фінансові ризики.

                              Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи. В її виконанні беруть участь усі ланки системи. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

                               Функція забеспечення сталості банків та грошового ринку пов’язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб’єктів, несуть підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розлад усього грошового ринку, провокування зогальноекономічної кризи.

3. Контроль  Національного банку  за діяльністю інших  банків. Закон України «Про банки і банківську діяльність»

   Головним  економічним завданням банку  являється забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На вирішення  цієї задачі направлена створювана система  грошово-кредитного регулювання.

   В поняття “банківське законодавство” включаються всі закони, що видаються  Верховною Радою України, а також  підзаконні нормативні акти і інші правові документи Верховної  Ради, Національного банку України, які регламентують діяльність кредитної  системи держави.

   Згідно  розділу X ст. 55 Закону України “Про Національний банк України” головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека і фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

   Відповідно  до закону України “Про банки і  банківську діяльність” із змінами  і доповненнями внесеними Законом  України від 20 вересня 2001 року №2740-111”, банківська система України складається  з Національного банку України  та інших банків, що створені і діють  на території України відповідно до положень цього Закону.

   НБУ є вищестоящою інстанцією для  всіх інших банків і їх установ, тому він в силу своїх повноважень  здійснює постійний нагляд за дотриманням  банками банківського законодавства, нормативних актів НБУ і економічних  нормативів. Згідно Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

   НБУ являється економічно самостійним  органом, і ця самостійність забезпечується державою. Він здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого  кошторису, а у визначених законодавством випадках – також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Як сказано в ст. 5 Закону “Про Національний банк України”, одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку, на відміну від інших функціонуючих банків.

      Основною  функцією НБУ відповідно до ст.99 Конституції  України та ст.6 Закону “Національний  банк України” є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

  Окрім цього, НБУ виступає немов би посередником між державою та іншими  банками. Він засобами, які має в своєму розпорядженні спираючись на конституцію і законодавство, втілює в життя економічну політику держави. Як орган економічної влади, з особливими функціями, Національний банк регулює державне правління в банківській системі, контролює порядок створення інших банків, здійснює нагляд за їх діяльністю, за діяльністю їх відділень, представництв на території України.