Безробіття, як соціально-економічне явище в Україні

Зміст

Безробіття, як соціально економічне явище в  Україні.

План

Вступ

Розділ 1.  Теоретичні засади аналізу безробіття,як соціально-економічного явища в Україні.

1.1 Суть і види безробіття  в Україні.

1.2 Соціально-економічні явища в  Україні.

Розділ 2.  Тенденції безробіття,як соціально-економічного явища в Україні.

    2.1 Стан безробіття в Україні.

          2.2 Причини безробіття.

Розділ 3.  Проблеми безробіття в Україні  та шляхи їх вирішення.

3.1  Шляхи боротьби з безробіттям  в Україні.

Висновок.

Список  використаних джерел.

Вступ

Здійснюваний в Україні в  даний час перехід до ринкових відносин пов'язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних  проблем. Одна з них - проблема зайнятості, яка нерозривно пов'язана з людьми, їх виробничою діяльністю. Перехід  до ринку не тільки загострив проблеми зайнятості, але і додав до них  нові, пов'язані із структурною перебудовою  російської економіки і виникненням  нових трудових відносин, обумовлених  різними формами власності. В  результаті відбувся той, що неминуче вивільнення працівників з підприємств  і поповнення, ними вже і без  того численної армії безробітних. Десятки і навіть сотні тисяч  людей в нашій країні виявилися  в буквальному розумінні викинутими на вулицю. Але тільки четверта частина  з них згідно офіційним даним  мають статус безробітного.

Але розглядати безробіття тільки як явище перехідного періоду помилково. Вона пов'язана і з економічним розвитком, і із зміною потреби в робочій силі, і з соціальним статусом самого працівника.

Безробіття - не проста відсутність  роботи, це також і соціальна катастрофа, що робить могутній і руйнівний вплив  на людей. Це явище позначається на економічному, соціальному і психологічному стані людей. І хоча безробіття може виявитися творчим, мобілізуючим волю випробуванням, більшість пройшли  через це говорить, що пережили відчай, безсилля і розгубленість, особливо якщо були без роботи довше, ніж декілька тижнів. Психологами доведено, що зіткнення  з безробіттям негативно позначається на середній тривалості життя, стані  здоров'я, довголітті і рівні смертності, пристрасті до алкоголю. Більш того, хочеться особливо відзначити, що скорочуються не тільки доходи сім'ї, але і втрачається  самоповага людей, виникають різному  ступеню складності захворювання на нервовому грунті і спостерігається відчуття безнадійності в завтрашньому дні. Людина попросту втрачає орієнтир і значення подальшої боротьби за життя. Він просто починає існувати, а не жити. А це, на мій погляд, найгірше, тому що втрачається особа індивіда.

Для багатьох людей відчуття власної гідності безпосередньо  пов'язано з тією справою, якою вони зайняті. Тому, знайшовши, що вони є  незатребуваними на ринку праці, люди переживають важке психологічне потрясіння, депресію. Депресія, у свою чергу, приводить до бездіяльності, а бездіяльність до втрати кваліфікації, втраті самоповаги, упадку моральних засад, а також до суспільного і політичного безладдя.

Тому вивчення проблеми безробіття і пошук шляхів її рішення  є не просто важливим, але і дуже актуальним зараз питанням.

В своїй роботі я послідовно розгляну поняття і суть безробіття, його причини та проблеми,перспективи,щодо рівня безробіття в України.

Розділ 1.

Теоретичні засади безробіття, як соціально – економічного явища в Україні.

1.1 Суть і види безробіття в  Україні.    

    Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. За визначенням Міжнародної організації праці, безробітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У Законі України про зайнятість безробітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причинне мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін.

    Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими. Безробіття вважається, з одного боку,  важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США , кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної* кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють два основних типи безробіття:

 а) природне;

 б) вимушене.

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального, структурного.

-   добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо. Рівень добровільного безробіття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно залишити роботу;

-        фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці;

-   інституціональне безробіття — складова частина фрикційного безробіття. Це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних;

-  структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками і пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне  безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

-    плинне безробіття – це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

-   приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми);

-  сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо);

-  циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Крім вище перерахованих видів  безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють  їх модифікації:

- застійне безробіття  охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть працювати (бідні, бродяги, бомжі та ін.);

- економічне безробіття має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби;

- молодіжне безробіття характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Розвиток ринкової економіки  супроводжується виникненням і  розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

1.2 Соціально –  економічні явища України.

Одним із найголовніших соціально – економічних явищ України являється вивільнення працівників.

     Отже, вивільнення працівників – це об'єктивний процес переміщення робочої сили, обумовлений ліквідацією або корінною реорганізацією робочих місць. Двояка обумовленість цього процесу зумовила його прояв в двох формах – відносної і абсолютної. Умовне, або відносне, той, що вивільнення працівників, є економією живої праці унаслідок зростання його продуктивності без скорочення діючих робочих місць. В цілому, це скорочує число додаткових трудових ресурсів, що привертаються, на підприємстві.

Зміст же абсолютного вивільнення  працівників залишається предметом  дискусій. Одне з останніх трактувань зводить його до ліквідації фактичних  робочих місць на рівні окремого підприємства, галузі, регіону. Представляється, проте, що той, що абсолютне вивільнення, має особливе значення: будучи результатом  інтенсифікації виробництва, воно в  той же час здійснює вплив на подальший  стан науково-технічного прогресу. Можна  сказати, що той, що абсолютне вивільнення  працівників, є інтенсивна форма  перебудови структури зайнятості і  підвищення ефективності використовування трудових ресурсів. А в умовах ринкових відносин той, що саме абсолютне вивільнення, стає переважаючою формою цього процесу.

В результаті абсолютного  того, що вивільнення працівників  формується категорія незайнятого  населення, в якій можна виділити:

• вивільнених з виробництва під впливом науково-технічного прогресу;
• вивільнених з підприємств через зміну форми власності (акціонування);
• вивільнених унаслідок закінчення виробничого або соціального будівництва, відробітку природних ресурсів або закінчення сезону робіт;
• вивільнених із збиткових підприємств, що закриваються;
• вивільнених з армії унаслідок її скорочення і ін.

Така класифікація фактично передбачає розподіл всіх вивільнених  на групи залежно від причин, що привели до витіснення даних працівників  з виробництва.

Інтенсифікація виробництва, підвищуючи значення економії всіх видів  ресурсів, включаючи трудові, створює  передумови для активізації вивільнення  працівників з діючих підприємств, і в першу чергу, зайнятих некваліфікованою працею. Як прогнозувалося раніше, до 2008 р. частка ручної праці у виробничій сфері знизилася до 15-20%, що дозволило звільнити від малокваліфікованої праці понад 20 млн. людина. А масштаби скорочення абсолютної чисельності зайнятого населення в цій сфері народного господарства склали 14-16 млн. людина.

В економічній науці  виділяють декілька основних причин вивільнення робочої сили:

По-перше, - це зниження об'ємів виробництва. Самими загрожуючими чинниками масового вивільнення людей з виробництва сталі розвал міжгосподарських зв'язків і згортання з цієї причини виробництва на крупних і над крупних підприємствах першого підрозділу, а, отже, і скорочення числа робочих місць і працюючих.

По-друге, до таких причин відносять згортання виробництва  на малоефективних, збиткових підприємствах  і їх ліквідація. Крім того, побічно  сприяє тому, що вивільнення зайнятих і лібералізація цін, і постійні зміни в податковій політиці. Лібералізація  цін, наприклад, в умовах монополізму  нищівно ударила по купівельній  спроможності підприємств, що привело  до скорочення зайнятих на 70% підприємств  сфери послуг, торгівлі, громадського харчування. Цьому сприяє і орієнтація підприємств винятково на прибуток (що вимагає економії на всіх видах  ресурсів, у тому числі і трудових), а також тотальна дефіцитність нашої  економіки, яка обмежує виробничі  ресурси і утрудняє господарську діяльність цих підприємств.

По-третє, процеси вивільнення  в умовах спаду виробництва, що відбувається, усилює приватизація. Хоча в умовах нормального економічного зростання  частіше виникає зворотна ситуація, коли приватизоване підприємство, замінивши  неефективних працівників, збільшує продуктивність праці, об'єми виробництва і збуту  товарів і послуг і при цьому  пред'являє додатковий попит на робочу силу.

По-четверте, - це структурна перебудова економіки. Реалізація того або іншого варіанту структурної  політики зводиться, кінець кінцем, до перенесення центру тяжкості з підтримки  галузей, що втратили порівняльну перевагу, на галузі перспективні, забезпечуючи можливість рішення поставлених соціально-економічних задач. Необхідність структурної перебудови нашого народногосподарського комплексу зв'язана як з геополітичною стратегією держави, що привела до надмірного зростання військово-промислового комплексу, так і з серйозними прорахунками в розміщенні продуктивних сил. Намічені структурні зсуви неминуче викликають за собою той, що істотне вивільнення працівників з галузей, які перейшли в розряд непріоритетних.

Проте процес вивільнення  спостерігається і на підприємствах  тих галузей, які виділені як пріоритетні (виробництво товарів народного  споживання, житлове і дорожнє  будівництво, паливно-енергетичний комплекс і ін.). Це обумовлено тим, що основні  інструменти структурних перетворень  – податкова і інвестиційна політика – практично не задіяні. Навпаки, наголошується наявність дефіциту інвестиційних ресурсів і жорсткий податковий пресинг.

Помітним чинником вивільнення  робочої сили з виробництва є  погано організований процес конверсії, коли украй повільні темпи перепрофілювання підприємств на випуск цивільної  продукції. При різкому зменшенні  державних інвестицій, зменшенні  військових закупівель регіони з  величезним військово-промисловим  виробництвом опинилися в дуже важкому  положенні.

І, нарешті, до важливої причини  вивільнення працівників відносять  розширення прав підприємств в частині  регулювання режимів праці і  робочого часу. Зняття встановлюваних централізований обмежень на наднормові роботи, поза сумнівом, приведе до значного того, що вивільнення робочої сили, оскільки в умовах інфляційного зростання  вартості життя боротьба за високооплачувані робітники місця сприятиме витісненню з виробництва якнайменше ефективно  працюючих працівників.

Таким чином, Українська ринкова  економіка характеризується поступовим збільшенням масштабів вивільнення  робочої сили. Причому, цей процес в більшій степені торкнувся  працюючих жінок. Крім того, слід зазначити, що надмірна чисельність персоналу  на перших порах скорочувалася переважно  за рахунок двох категорій працівників: несумлінних і недисциплінованих, які звільнялися за ініціативою адміністрації або трудового колективу (як відзначають фахівці, їх частка по підприємствах складала 7-10% від всіх вивільнених, а також службовців, фахівців ІТР, діяльність яких ставала для підприємств непотрібною). Саме ці групи вивільняються в умовах формування ринку праці зіткнулися з найбільшими труднощами при новому трудовлаштуванні.

Отже, аналіз соціально-економічного явища вивільнення робочої сили дозволяє зробити наступні висновки:

• Процес витіснення частини робочої сили з діючого виробництва неминучий. Причини, що породжують його, вельми різноманітні, але останнім часом серед них на перше місце висуваються чинники, які з'явилися слідством загального кризового стан вітчизняної економіки, спаду суспільного виробництва, порушення господарських зв'язків і т.д.
• Проте процеси вивільнення і перерозподілу робочої сили мають більш широке народно господарське значення. Вони сприяють підвищенню ефективності використовування працівників, виробничих потужностей, вдосконаленню професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, подальшому розвитку сфери послуг і периферійних економічних районів.
• І, нарешті, процеси вивільнення і подальшого перерозподілу робочої сили сприяють подоланню соціальної обмеженості праці, зростанню мобільності робочої сили, поверненню праці його реальної ціни і т.п. Слід зазначити, що у працівників з'являється можливість вибору будь-якої форми зайнятості в рамках різноманіття власності і господарювання, будь-якої професії, місця проживання.

  Розділ 2

  Тенденції безробіття, як соціально – економічного явища в Україні.

  2.1 Стан безробіття в Україні.

  Проблема безробіття залишається драматичною ознакою переходу до ринкової економіки впродовж вісімнадцятирічного періоду соціально-економічних перетворень в Україні. Нові суперечливі тенденції динаміки українського безробіття потребують свого осмислення та врахування в розробці адекватної політики зайнятості на ринку праці.

    Проблема безробіття  гостро постала в Україні, як  і в багатьох інших країн  з залишками елементів перехідної  економіки, після невдалих спроб  реалізувати економічні реформи.  Проте, якщо у країнах Центральної  і Східної Європи рівень безробіття  сягнув одразу понад 10% робочої  сили впродовж перших років  економічних перетворень, то в  Україні він зростає значно  повільніше: починаючи з 1991 року  по сьогодні рівень офіційно  зареєстрованого безробіття в  середньому не перевищив 6% .

    Низький рівень  безробіття за офіційними даними, попри масове скорочення виробництва  і гіперінфляцію перші роки  незалежності, пояснюється високим  рівнем прихованого безробіття  та свідомим заниженням показників  реального безробіття.

    Схожі тенденції  прихованого безробіття, викликані  впливом на економіку України  світової фінансової кризи, спостерігаються  і на сучасному етапі господарювання. Але їх розміри на сьогоднішній  день вже зменшуються, про що  свідчать дані Державного комітету  статистики.

Розрахунок показників безробіття можна розглянути на  прикладі методики, розробленої Міжнародною  організацією праці (далі - МОП). Збір даних  здійснюється на основі щомісячних опитувань  майже 50 тисяч випадково обраних  сімейних господарств. Обстеження проводяться  за місцем постійного проживання населення  спеціально підготовленими працівниками шляхом безпосереднього опитування (на добровільних засадах) осіб віком 15–70 років (включно), які проживають у домогосподарствах, що потрапили до вибіркової сукупності. Базою проведення обстежень виступає сукупність домогосподарств, відібраних в усіх регіонах країни на науково обґрунтованих засадах.

Безробітні, визначені  за методологією МОП - це особи віком15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом основним умовам:

–       не мали роботи (прибуткового заняття);

–       активно  шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х  тижнів, що передували опитуванню, тобто  робили конкретні кроки протягом названого періоду з метою  знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

–       були готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

    До категорії безробітних відносяться також особи, які приступають до роботи протягом найближчих 2-х тижнів, знайшли роботу, чекають відповіді, навчаються за направленням служби зайнятості.

    Проте, навіть методологія МОП має деякі неточності, пов’язані із виміром рівня безробіття, через що завжди є певне відхилення як щодо зменшення дійсної кількості безробітних, так і його перебільшення

    Офіційна статистика в Україні використовує застарілу методику підрахунку не працевлаштованих громадян. До того ж вона не враховує велику кількість робітників, відправлених у неоплачувані відпуски. За останніми підрахунками таких осіб в країні більше 3 мільйонів. Вони фактично є безробітними, проте офіційна статистика їх не враховує.

Методологія розрахунку безробіття в Україні і в інших країнах  істотно відрізняється. В Україні  показник безробіття ґрунтується на кількості людей, які стали на облік в центрі зайнятості. Підхід Міжнародної організації праці  полягає в тому, що зі всієї кількості  працездатних віднімають тих, які працюють і деякі категорії людей (які працюють за наймом на сімейних підприємствах, тимчасово відсутні на роботі). Всі інші вважаються безробітними.

    Внаслідок впливу різноманітних фінансово-економічних чинників за останні десять років кількість безробітного населення істотно змінювалась .

Так, у 2000 році кількість  безробітних (населення у віці 15-70 років) була найбільшою і становила - 2655,8  тис.  осіб, а найменшою  в 2007 році - 1417,6 тис. осіб, що в 1,87 рази менше порівняного періоду .

     Причини незайнятості населення 2009 року.

    –   звільненні з економічних причин (45,5%);

    –  безробітних звільнені за власним бажанням (27,0%);

    –  не працевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (14,1%);

    –   звільненні у зв’язку з закінченням строку контракту(9,0%);

    –   безробітні з  інших причин (2,9%);

    –   демобілізовані з військової строкової служби (0,8%);

    – звільнені за станом здоров’я, або через оформлення пенсії за віком, інвалідністю (0,7%).

    Склад та структура безробітного населення за статтю та місцем проживання  2007-2009 років представлена наступними даними (табл. 1).  У 2007 році питома вага жінок серед безробітних працездатного віку склала 45,62%, у 2008 році - 46,02%, а 2009 році - 40,14%. Питома вага чоловіків серед безробітних працездатного віку склала 54,38% у 2007 році, 53,98% у    2008 році та 59,86% у 2009 році.  Отже, питома вага чоловіків серед безробітних працездатного віку  більша, ніж жінок. Щодо сільського та міського населення, то у 2007 році частка міського населення серед безробітних працездатного віку склала 73,22%, у 2008 році - 72,08%, а в 2009 році - 74,34%. Частка сільського населення серед безробітних працездатного віку у 2007 році склала 26,78%, 2008 році - 27,92%,  2009 році  - 25,66%.

Це свідчить про те, що серед безробітних працездатного  віку переважає міське населення.

Склад та структура безробітного населення  за статтю та місцем проживання за 2007-2009 роки

Таблиця 2.1

     Виходячи з вищезазначених даних, абсолютний приріст  кількості безробітного населення за статтю та місцем проживання за 2007-2009 роки  становить (табл. 2).

Абсолютний приріст та темп зростання  безробітного населення за статтю та

місцем проживання по Україні за 2007-2009 роки

 Таблиця 2.2 

     Отже, приріст безробітного населення, тобто різниця між кількістю безробітного населення в 2009 році проти  2007 склала  539,9 тис. осіб, а в 2009 проти  2008 року зменшилась на 7,3 тис. осіб. Абсолютний  приріст безробітних жінок в 2009 році порівняно з 2007 роком склав 139 тис. осіб,                           чоловіків – 400,9 тис. осіб, міського  населення – 417,3 тис. осіб, сільського населення – 122,6 тис. осіб. Абсолютний  приріст безробітних жінок в 2009 році порівняно з  2008 роком  відповідно: 130 тис. осіб, чоловіків – 428,2 тис. осіб, міського населення – 428,2 тис. осіб, сільського населення – 104,4 тис. осіб.  Коефіцієнт зростання безробітного населення в 2009 році проти 2007 склало 1,38, а в 2009 проти 2008 роках  – 1,37. Темп зростання кількості безробітних жінок у 2009 році порівняно з 2007 роком склав 1,22,            чоловіків – 1,52,  міського населення – 1,40, сільського населення – 1,32. Відношення кількості безробітних жінок  у  2009 році порівняно з 2008 роком склало 1,20,  чоловіків – 1,52,  міського населення – 1,42, сільського                  населення – 1,26.Більш детально представити стан незайнятості населення України можна при розрахунку відносного прискорення. Темп приросту безробітного населення  в 2009 році порівняно з  2007 роком склав 38,11%, а з 2008 роком  – 37,40%. Темп приросту кількості безробітних жінок  у  2009 році порівняно з 2007 роком склав 21,51%,  чоловіків – 52,04%,  міського населення – 40,23%, сільського населення – 32,31%. Кількість безробітних жінок 2009 року  порівняно з 2008 роком зросла на 19,84%,  чоловіків – на 52,37%,  міського населення – на 41,72%, сільського населення – на 26,26%.