Бюджетный дефицит Украины

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ

 «БЮДЖЕТНИЙ  ДЕФІЦИТ»

1.1.Теоретичні  аспекти проблеми впливу дефіциту  державного

 бюджету  на макроекономічну ситуацію

1.2.Залежність  між зміною величини бюджетного  дефіциту та стимулюванням сукупних видатків і сукупної пропозиції

1.3.Вплив державного  боргу на  макроекономічну ситуацію

РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

2.1. Аналіз державного  дефіциту

2.2. Аналіз державного  боргу

2.3. Оцінка видатків  державного бюджету

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ПО ЗМЕНШЕННЮ  БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

3.1. Основні напрямки  по зменшенню бюджетного дефіциту

3.2. Стимулювання  національного виробництва шляхом    

 удосконалення   податкового законодавства

 ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОПОВНЕННЯ

ВСТУП

Основною метою  бюджетного регулювання є проведення фінансово - бюджетної політики, спрямованої на економічний ріст, оскільки реальний ріст економіки - єдино надійне джерело поліпшення добробуту. Сучасне відношення до бюджетного дефіциту й державного боргу неоднозначне. Деякі економісти вважають, що використання бюджетного дефіциту й державного боргу не є найкращим стимулятором розвитку економіки й веде до прискорення інфляції, тобто виступають прихильниками бездефіцитних бюджетів і висловлюють побоювання із приводу ризикованості надмірних бюджетних дефіцитів і державного боргу. Інші економісти, навпаки, уважають використання бюджетних дефіцитів і державного боргу найбільш ефективним способом пожвавлення економіки, особливо в періоди її спаду. Отже, актуальні такі питання: чи потрібне бюджетний дефіцит і державний борг взагалі; якими вони повинні бути по розмірі (відсоток ВВП); який їхній кількісний вплив на інфляцію й економічний ріст; як уникнути надмірного бюджетного дефіциту й державного боргу.

Метою даної роботи  є  визначення кількісного взаємозв'язку дефіциту бюджету й макроекономічних показників, зокрема, його розміру й спрямованості на економічний ріст і інфляцію на конкретній стадії економічного розвитку України в 2005 - 2006 роках, здійснення залежності між борговими показниками держави й пропорціями поділу ВВП, які знаходять відображення в системі національних рахунків, пошук оптимальних шляхів збалансування дефіциту бюджету й побудова оптимальної моделі керування динамікою державного боргу.

Основними завданнями, які  необхідно виконати для здійснення поставлених цілей, є: проведення аналізу динаміки бюджетного дефіциту й державного боргу в Україні в 2000-2005 роках, вивчення видів бюджетного дефіциту й державного боргу, дослідження різних шляхів збалансування бюджетного дефіциту й керування державним боргом у закордонних країнах.

Дана тема зв'язана з  багатьма темами макроекономіки, а  саме з фіскальною, монетарною політикою, інфляційними процесами, динамікою  показників ВВП і іншими.

РОЗДІЛ1. ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ «БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ»

1.1.Теоретичні  аспекти проблеми впливу дефіциту  державного бюджету на макроекономічну  ситуацію

Державний бюджет - це форма утворення й витрати  фонду коштів, призначених для  фінансового забезпечення завдань  і функцій держави місцевого самоврядування.

Видатки й доходи державного бюджету не завжди збігаються. Якщо видатки більше доходів, то уряд зіштовхується з бюджетним дефіцитом.¹

Дефіцит бюджету – такі об'єктивні економічні відносини, які  виникають між учасниками суспільного  виробництва відносно використання коштів більше, ніж властиві закріплені джерела доходів бюджету в чинність росту граничних видатків виробництва.²

І.В. Алексєєв, Н.Б. Ярошевич, І.Ю. Кіндрат класифікують дефіцит бюджету за такими критеріями:

- за формою прояву: відкритий (офіційно проголошений у законі про бюджет на відповідний рік) і схований  (не певний офіційно, проявляється в підвищенні планових обсягів доходів, включених до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту).

Схований дефіцит бюджету  містить у собі такі складові:

- фінансування  державними підприємствами зайвої  зайнятості в державному секторі  й виплати ними заробітної  плати по ставках, більше високим,  чим ринкові, за рахунок банківських  позик або шляхом нагромадження  взаємної заборгованості;

- операції, пов'язані  з державним боргом, а також  фінансування Національним банком  збитків від заходів відносно  стабілізації обміну курсу валют,  безпроцентних і пільгових кредитів  уряду, рефінансування Національним  банком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду по пільгових ставках.

Схований дефіцит  бюджету занижує величину фактичного бюджетного дефіциту, що нерідко робиться цілеспрямовано (наприклад, перед виборами), а також у рамках «твердого» курсу  уряду на щорічний збалансований  бюджет.

Таким чином, абсолютні  розміри бюджетного дефіциту не можуть служити надійними макроекономічними  показниками, тим більше що заборгованість звичайно збільшується в міру росту  ВВП.

Із причин виникнення: змушений (слідство недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП) і свідомий (слідство фінансової політики держави).

По напрямках  дефіцитного фінансування: активний (через напрямок грошей у розвиток економіки для росту ВВП) і  пасивний (для покриття поточних витрат).

Рівень дефіциту визначається відношенням до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних джерел, які впливають на розвиток економіки. Активний дефіцит бюджету дає можливість підштовхнути подальший розвиток економіки й ріст капіталу. Пасивний - підкоряється законам інфляції.

Активний бюджетний  дефіцит характеризується напрямком  коштів на покриття поточних витрат.

О.Д. Василик,  К.В. Павлюк розрізняють поняття  стійкий дефіцит бюджету, що існує  в довгостроковому періоді, і  тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачених подій  і обставинами.

За критеріями визначеності складових частин бюджетного дефіциту вони виділяють фактичний  бюджетний дефіцит, структурний  бюджетний дефіцит, циклічний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний  бюджетний дефіцит є зовнішнім  проявом розбалансованості дохідної й витратної частин бюджету, то структурний  і циклічний дефіцити є його внутрішніми  складовими. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, витрати бюджету й дефіцит за певний період.

Структурний  дефіцит - це дефіцит за умови повної або високої зайнятості потенційний  виробничих ресурсів.

Структурний дефіцит (надлишок) державного бюджету - різниця  між видатками й доходами бюджету  в умовах повної зайнятості. Циклічний дефіцит нерідко оцінюється як різниця між фактичною величиною бюджетного дефіциту й структурним дефіцитом.

Оцінки структурного дефіциту використовуються, в основному, в індустріальних країнах, де розміри  бюджетних дефіцитів визначаються більшою мірою циклічними коливаннями, а не дискреційними мірами уряду. Складності визначення рівня повної зайнятості ресурсів, природного рівня безробіття й потенційного обсягу випуску утрудняють розрахунки структурних надлишків і дефіцитів державного бюджету, хоча саме на основі динаміки цих макроекономічних індикаторів оцінюється ефективність мір фіскальної політики в довгостроковому плані.

У перехідних економіках проблема дефіциту державного бюджету  ще більше ускладнюється у зв'язку з тим, що, як правило, широко практикується маніпулювання його розмірами - штучне збільшення або, частіше, зменшення величини бюджетного дефіциту цього року. Це маніпулювання може, наприклад, здійснюватися за допомогою наступних інструментів:

• "податкова амністія", що дозволяє платникам податків, які раніше уклонялися від сплати податків, внести за один раз всю суму, рівну певної частини загального податкового збору;
• заходу щодо збору прострочених податкових платежів;
• введення тимчасових або додаткових податків;
• відстрочка розрахунків з постачальниками;
• відстрочка виплати заробітної плати працівникам державного сектора;
• відстрочка обов'язкової індексації заробітної плати відповідно до динаміки рівня інфляції;
• розширена практика приватизації державної власності, включаючи розпродаж прав на дослідницькі й дослідницькі роботи.

У перехідних економіках дефіцит державного бюджету визначається в більшій мірі поточними мірами державного регулювання, чим циклічними коливаннями економіки. Тільки після коректування поточного бюджетного дефіциту з урахуванням впливу цих мір і впливу загальних економічних коливань може бути отриманий характерний для перехідних економік аналог структурного дефіциту, що іноді визначається як корінний дефіцит бюджету.

Вимір його нерідко  виявляється ще більш складним, чим оцінки структурного дефіциту. Тому при розробці стратегій стабілізації й структурних реформ у перехідних економіках доводиться опиратися на звичайні оцінки бюджетного дефіциту, хоча оптимальна довгострокова фіскальна політика повинна бути в більшій мірі зорієнтована скоріше на корінний, ніж на фактичний дефіцит.

Циклічний дефіцит - це результат недонадходження  бюджетних доходів внаслідок  циклічних  коливань в економіці. Він показує вплив ділового циклу  на бюджет і вимірює зміни витрат, надходжень, які виникають через те, що економіка не працює при потенційному обсязі виробництва, а перебуває в стані росту або спаду.

Розходження між  структурним і циклічним бюджетами  тісно пов'язані з розходженнями  між автоматичними й дискреційними  стабілізаторами.

Циклічний дефіцит (надлишок) державного бюджету є  результатом дії убудованих стабілізаторів економіки. "Убудований" (автоматичний) стабілізатор - економічний механізм, що дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості й випуску, не прибігаючи до частих змін економічної політики. Як такі стабілізатори в індустріальних країнах звичайно виступають прогресивна система оподатковування, система державних трансфертів (у тому числі страхування по безробіттю) і система участі в прибутках. "Убудовані" стабілізатори економіки відносно зм'якшують проблему тривалих тимчасових лагів дискреційної фіскальної політики тому що ці механізми "включаються" без безпосереднього втручання уряду.

1.2.Залежність  між зміною величини бюджетного  дефіциту й стимулюванням сукупних видатків і сукупної пропозиції

При дискреційній фіскальній політиці з метою стимулювання сукупного попиту в період спаду економічної активності уряд приймає спеціальні рішення, спрямовані на збільшення рівнів зайнятості й випуску. У ході здійснення цих рішень внаслідок збільшень госрасходов (наприклад, на фінансування програм по створенню нових робочих місць) або зниження податків уряд цілеспрямовано створює дефіцит держбюджету. Відповідно, у період підйому з метою стримування інфляційних тенденцій цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

Дискреційна політика уряду зв'язана зі значними внутрішніми тимчасовими лагами, тому що зміна структури держрозходів або ставок оподатковування припускає тривале обговорення цих мір у парламенті.

При не дискреційній фіскальній політиці бюджетні дефіцити й надлишки виникають автоматично, у результаті дії убудованих стабілізаторів економіки, тому що ці механізми "включаються" без безпосереднього втручання уряду.

Створення ефективних систем прогресивного оподатковування й страхування зайнятості є першочерговим завданням для перехідних економік, де об'єктивні складності стабілізаційної політики сполучаються з відсутністю адекватних податкових, кредитно-грошових і інших механізмів макроекономічного керування.

Ступінь убудованої стабільності економіки безпосередньо  залежить від величин циклічних  бюджетних дефіцитів, які виконують  функції автоматичних "амортизаторів" коливань сукупного попиту. Він викликаний автоматичним скороченням (збільшенням) податкових надходжень і збільшенням (скороченням) державних трансфертів на тлі циклічного спаду (підйому) ділової активності (мал. 1).

Пояснення: У  фазі циклічного підйому сукупний дохід  збільшується (Y2 > Y0), і тому податкові  відрахування автоматично зростають, а трансферні платежі автоматично знижуються. У результаті зростає циклічний бюджетний надлишок, і інфляційний бум відносно стримується. У фазі циклічного спаду сукупний дохід знижується (Y1 < Y0), і тому податки автоматично падають, трансферти ростуть. У підсумку збільшується циклічний бюджетний дефіцит на тлі відносного росту сукупного попиту й обсягу виробництва, що відносно обмежує глибину спаду.

Величини циклічних дефіцитів (надлишків) визначаються ступенем "крутості" графіків податкової й бюджетної функцій. Кут нахилу податкової функції T визначається величиною граничної податкової ставки t, а кут нахилу функції державних видатків G - величиною, що характеризує співвідношення між зміною суми одержуваного трансферту й зміною величини доходу. Чим вище рівень доходу, тим вище внесений податок і нижче трансферт, одержуваний від держави.

Навіть у  тому випадку, коли всі державні видатки G спрощено представлені як незмінна величина, що не залежить від динаміки поточного  доходу, ступінь убудованої стабільності економіки виявляється тим вище, чим вище рівень податкових ставок t і чим, відповідно, крутіше лінія T. У положенні T1 величини циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків більше, ніж у положенні T2, і тому убудовані стабілізатори роблять більше сильний вплив на ріст або зниження сукупного попиту.

За інших  рівних умов величини циклічних бюджетних  дефіцитів і надлишків, а також  ступінь убудованої стабільності економіки  виявляються тим вище, чим вище рівень граничних податкових ставок, а також чим вище співвідношення між зміною суми державних трансфертів і зміною величини національного доходу.

У той же час, збільшення ступеня убудованої стабільності економіки суперечить інший, більше довгострокової мети бюджетно-податкової політики - зміцненню стимулів до розширення пропозиції факторів виробництва й росту економічного потенціалу. Стимули до інвестування, до підприємницького ризику й до праці виявляються відносно сильніше в умовах поступового зниження граничних ставок оподатковування. Однак це зниження супроводжується скороченням величин циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків, а отже, і зниженням ступеня убудованої стабільності економіки.

Вибір пріоритетів  між короткостроковими й довгостроковими  ефектами бюджетно-податкової політики є складною макроекономічною проблемою й для індустріальних, і для перехідних економік.

В 80-і роки в багатьох індустріальних країнах були введені системи індексування ставок особистого прибуткового податку залежно від темпів інфляції в сполученні зі зниженням граничних ставок оподатковування. Ці зміни в податковій системі є елементом складної податкової реформи, націленої на довгостроковий ріст економічного потенціалу.

При цьому ступінь  убудованої стабільності економіки  виявляється щодо невисокої - наприклад, у США убудовані стабілізатори сприяють зменшенню коливань національного доходу приблизно на одну третину.

Убудовані стабілізатори  не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВВП навколо його потенційного рівня, а тільки обмежують амплітуду  цих коливань. На підставі даних  про циклічні бюджетні дефіцити й надлишки не можна оцінювати ефективність мір фіскальної політики, тому що наявність циклічно незбалансованого бюджету не наближає економіку до стану повної зайнятості ресурсів, а може мати місце при будь-якому рівні випуску. Тому убудовані стабілізатори, як правило, сполучаються з мірами дискреційної фіскальної політики.

1.3.Вплив державного боргу на макроекономічну ситуацію

Державний борг визначає економічні відносини держави  як позичальника з її кредиторами  відносно перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, терміновості й оплати.

Заборгованість  урядових органів накопичується  й перетворюється в державний  борг. Його доводиться виплачувати  з відсотками. Говорять, що сьогоднішні  державні позики - це завтрашні податки. Деякі платники податків є власниками державних цінних паперів. Вони одержують відсотки по цих паперах і одночасно платять податки, які частково йдуть на виплату державних позик і кредитів. Як правило, з поточних бюджетних доходів не вдається виплачувати повністю відсотки й у строк погашати державні позики. Постійно маючи потребу в стредствах, уряд прибігає до все нових позик; покриваючи старі борги, вони роблять ще більше нові.

Державний борг росте в різних країнах різними  темпами. Перевищення державного боргу над ВВП більш ніж в 2,5 рази вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу. ³

Державний борг може бути представлений у формі:

1)кредитних  угод і договорів, укладених  від імені держави як позичальника із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями;

2)державних  позик, здійснених шляхом випуску  цінних паперів від імені держави;

3)договорів  і угод про одержання державою  бюджетних позичок і бюджетних кредитів від бюджетів інших рівнів бюджетної системи держави;

4)договорів  про подання державі державних  гарантій;

5)угод і договорів,  у тому числі міжнародних, ув'язнених  від імені держави, про пролонгацію  й реструктуризацію боргових  зобов'язань держави минулих років. ⁴

Державний борг підрозділяють на короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 року до 5 років) і довгостроковий (понад 5 років). Найбільш важкими є короткострокові  борги. По них незабаром доводиться виплачувати основну суму з високими відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язане з виплатою відсотків на відсотки. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову й середньострокову заборгованість, тобто перетворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий строк виплату основної суми й обмежуючись щорічних виплатних відсотків. У ряді країн існують спеціальні керування державного боргу при міністерстві фінансів, які здійснюють погашення й консолідацію старих боргів і залучення нових позикових коштів.

За умовами  залучення коштів розрізняють внутрішній і зовнішній борг.

Внутрішній  державний борг - це сукупність зобов'язань  держави перед резидентами, тобто  заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.

Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зобов'язань держави, які виникли в результаті позик держави на зовнішньому ринку.

Зовнішній борг держави має такі складові:

- борг органів  державної влади й керування,  що виник у результаті залучення  кредитів іноземних держав і випуску державних цінних паперів, які розміщаються на міжнародних ринках капіталів;

- борг суб'єктів  господарювання, гарантований урядом. Він погашається й обслуговується  суб'єктами господарювання - позичальниками.

Стан зовнішнього  боргу держави можна охарактеризувати за допомогою таких показників:

А) співвідношення зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту;

Б) співвідношення планових платежів відносно обслуговування боргу валютних надходжень держави. Він свідчить про платоспроможність країни в найближчій перспективі;

В) співвідношення дисконтированої вартості боргу й експорту. Цей показник використовується для оцінки довгострокової платоспроможності⁵ .

Зовнішній борг представляє особливу увагу. Якщо платежі  по ньому становлять значну частину надходжень від зовнішньоекономічної діяльності країни, наприклад 20-30%, то залучати нові позики з-за кордону стає важко. Їх надають неохоче й під більш високі відсотки, вимагаючи застав або особливих поручництв. У деяких, що розвиваються й середньо розвинених країнах щорічні зобов'язання виплати по позиках перевищують всі надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Державний борг можна розділити на дві складові:

- капітальний  борг - це сума випущених і непогашених  державою боргових зобов'язань і гарантованих ним зобов'язань інших осіб, включаючи нараховані відсотки по цих зобов'язаннях;

- основний борг - це номінальна вартість всіх  боргових зобов'язань держави й гарантованих ним запозичень.

Державний борг істотно впливає на економіку  в цілому, а саме на параметри монетарної й фіскальної політики й на економічну кон'юнктуру. Ефективне керування державним боргом передбачає не тільки знання його ефектів, але й можливість і якісної й кількісної оцінок.

В економічній  теорії існує ряд концепцій відносно тлумачення впливу державного боргу на економіку. У сучасній економічній літературі виділяють дві основні теорії державного боргу. Першою є традиційна (або класична) теорія державного боргу, що базується на принципах і підходах неокласичної школи економічної теорії.

Сутність традиційної  теорії полягає в тому, що збільшення державного боргу стимулює сукупний попит і економічний ріст у  короткостроковому періоді, але  в довгостроковому періоді сприяє зниженню частини капіталу в національному  багатстві й зменшенню національного доходу.

Аналіз ефектів  державного боргу був би неповним без обліку й вивчення «теорії  нейтральності державного боргу», що називають «Еквівалентність Рікардо». Її сутність полягає в тому, що вибір фінансування державних видатків за допомогою позик або податків не є релевантним. Ця теорія має велике теоретичне значення й має потребу в подальшому вивченні. Однак при вивченні оптимальних значень державного боргу й граничних показників боргового навантаження варто керуватися засадами класичної теорії державного боргу.

Класична теорія державного боргу базується на ряді гіпотез:

- на обсяг  урядових видатків боргова політика не впливає, ре валентними є тільки зменшення (збільшення) податків або збільшення (зменшення) обсягу державного боргу для покриття дефіциту бюджету;

- тимчасове  зменшення податків у поточному  періоді передбачає збільшення  податків у майбутньому, тому  що державний борг постійно  рости не може;

- справжня вартість  підвищення податків рівняється  вартості поточного приросту  державного боргу.

Перед тим, як перейти  до досліджень макроекономічних ефектів  державного боргу, їм варто дати визначення як об'єкту статистичного  вивчення. Під макроекономічним ефектом державного боргу розуміють зміна параметрів макроекономічної кон'юнктури, фіскальної й монетарної політики держави, національного багатства, економічного розвитку, політичної стабільності країни і її економічної незалежності в результаті впливу державного боргу на економіку.

Почнемо дослідження  з аналізу короткострокових ефектів, які впливають на дефіцит бюджету, а потім перейдемо до довгострокових, серед яких одним з найбільш важливих є зменшення національного багатства.

РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

2.1. Аналіз  державного дефіциту

2000 рік став  переломним в економічній динаміці України. Після довгострокової кризи досягнено відчутний ріст макроекономічних і галузевих параметрів розвитку вітчизняної економіки. Покращилася структура торговельного й платіжного балансу держави. Поглибилися зароджені в попередні роки позитивні зрушення й у системі бюджетних відносин. Підсилилася збалансованість фінансових ресурсів держави – доходів і видатків ⁶ .

Таблиця 1

Навантаження  нетто - боргових виплат на Зведений бюджет України (млн. грн., якщо не зазначено інше)

 Оздоровленню фінансової  системи сприяло істотне скорочення взаємозаліків і вексельних розрахунків з бюджетом. У загальному за цей рік обсяг таких розрахунків скоротився щодо державного бюджету 1999 року з 10,2% до 0,1%, місцевих бюджетів - з 28% до 1,7%. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі.

В 2000 році Україна зробила  відчутний крок до введення передбаченої стратегії економічного й соціального розвитку на 2000-2004 р.р. політики, поступовому скороченню державного боргу. У порівнянні з 1999 роком він зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. діл., у тому числі зовнішній борг  - з 12,4 млрд. дол. до 10,3 млрд. діл.  Частина загального обсягу державного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8% до 49,9% і вже не була критичною. Досягненню таких результатів сприяли конструктивна політика НБУ, успішне здійснення на початку 2000 року реструктуризації зовнішнього боргу перед приватними кредиторами⁷ .  У квітні 2000 року Україна здійснила реструктуризацію зовнішнього державного боргу комерційним кредиторам обсягом 2,6 млрд. дол. (зі строком погашення в 2000-2001 р. р.) на більш довгострокові зобов'язання (строком до 7 років), номініровані в доларах або Євро, із процентною ставкою 10% у доларах і 11% у Євро. У вересні 2000 року реструктуризовано заборгованість Уряду НБУ по ОВДП 1998 - 2000 р. р. випуску й КОВДП 1999 р. вартістю 10,5 млрд. грн. з оплатою щомісячного доходу.